Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
Харків
19 липня 2024 року № 520/11753/24
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Марини Лук'яненко, розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області (майдан Героїв Небесної Сотні, буд. 36, корпус 2, м. Харків, Харківська обл., Харківський р-н,61001), Державної судової адміністрації України (вул. Липська, буд. 18/5, м. Київ, 01601), третя особа: Державна казначейська служба України (вул. Бастіонна, буд. 6,м. Київ,01601) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивачка, ОСОБА_1 , звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з зазначеним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області, Державної судової адміністрації України, третя особа: Державна казначейська служба України, в якому просить суд:
1. визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області щодо нарахування та виплати судді Комінтернівського районного суду м. Харкова ОСОБА_1 суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01 січня 2024 року по 30 квітня 2024 року виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102,00 грн;
2. стягнути з Державної судової адміністрації України на користь ОСОБА_1 недонараховану та невиплачену суддівську винагороду та допомогу на оздоровлення за період з 01 січня 2024 року по 30 квітня 2024 року у розмірі 253492,48 грн., з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті, шляхом безспірного списання коштів з бюджетної програми КПКВК 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів»;
3. допустити рішення суду до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць.
Ухвалою суду від 06.05.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене провадження у справі та запропоновано відповідачу надати відзив на позов.
В обґрунтування позову позивачкою зазначено, що дії Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області щодо нарахування та виплати їй суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01 січня 2024 року по 30 квітня 2024 року, виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102,00 грн. є протиправними та такими, що призвели до зменшення суддівської винагороди, у зв'язку з чим позивачка звернулася до суду з даним позовом.
Відповідачем, Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України у Харківській області, через канцелярію суду подано відзив на позов, в якому відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог. При цьому вказує, що при виплаті суддівської винагороди позивачці не було допущено порушень, а виплата спірних винагороди та допомоги здійснена у межах бюджетних асигнувань.
Відповідачем, Державною судовою адміністрацію України, відзиву на позов до суду надано не було, про розгляд справи повідомлявся належним чином.
Відповідно до ч. 6 ст. 162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Третьою особою - Державною казначейською службою України, будь-яких пояснень або заяв до суду не подано.
Суд зазначає, що відповідно до положень ст.257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Відповідно до ч.5 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Таким чином, суд приходить до висновку про наявність підстав для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними в матеріалах справи доказами.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, проаналізувавши доводи позову та заперечень проти нього, суд встановив наступне.
Указом Президента України від 11 травня 2005 року ОСОБА_1 була призначена на посаду судді Балаклійського районного суду Харківської області строком на п'ять років та зарахована до штату цього суду.
На підставі постанови Верховної Ради України від 01 квітня 2010 року ОСОБА_1 обрана безстроково суддею Балаклійського районного суду Харківської області.
Указом Президента України від 14 січня 2011 року ОСОБА_1 була переведена до Комінтернівського районного суду м. Харкова та на підставі наказу Комінтернівського районного суду м. Харкова від 03 лютого 2011 року №02-07/7 зарахована на посаду судді Комінтернівського районного суду м. Харкова.
Наказам Комінтернівського районного суду м. Харкова №02-03/88 від 26.06.2023 на підставі Рішення зборів судів ОСОБА_1 обрана заступником голови Комінтернівського районного суду м. Харкова з 2023 року строком на 3 роки.
Згідно з розрахункових листів позивачки та як зазначено у позовній заяві, у період з 01 січня 2024 року по 30 квітня 2024 року включно позивачці нараховувалась та виплачувалась щомісячна суддівська винагорода (яка складається з посадового окладу з урахуванням регіонального коефіцієнту 1,25, доплати за вислугу років у розмірі 50 відсотків посадового окладу та 5% доплата за зайняття посади заступника голови суду) та допомога на оздоровлення із розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102,00 грн., встановленого статтею 7 Закону №1082-ІХ.
Вважаючи вказані дії відповідачів протиправними, а свої права порушеними, позивачка звернулась до суду з відповідним позовом.
Надаючи оцінку заявленим позовним вимогам та запереченням проти них, суд зазначає наступне.
Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до положень ст. 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.
Як передбачено приписами ст. 4 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII (далі Закон №1402-VIII), судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.
Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Положеннями ч. 1 ст. 135 Закону №1402-VIII передбачено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з ч. 2 ст. 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Відповідно до ч. 3 ст. 135 Закону №1402-VIII (що за рішенням Конституційного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 4-р/2020 діє в редакції Закону України від 06 грудня 2016 року №1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України") базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Положеннями ч. 4 ст. 135 Закону №1402-VIII визначено, що до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п'ятсот тисяч осіб; 3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.
Відповідно до ч. 5 ст. 135 Закону №1402-VIII суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.
Приписами ст. 136 Закону №1402-VIII визначено, що суддям надається щорічна оплачувана відпустка тривалістю 30 робочих днів з виплатою, крім суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення в розмірі посадового окладу.
Частиною 9 ст. 135 Закону №1402-VIII передбачено, що обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" установлено з 1 січня 2024 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2920 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років - 2563 гривні; дітей віком від 6 до 18 років - 3196 гривень; працездатних осіб - 3028 гривень; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів, - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури, - 1600 гривень; осіб, які втратили працездатність, - 2361 гривня.
З аналізу вищевикладених норм вбачається, що виплата суддівської винагороди регулюється приписами ст.130 Конституції України та ст.135 Закону № 1402-VIII й норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.
При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що з 30.09.2016 року набрали чинності зміни, внесені до Конституції України згідно із Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" від 02 червня 2016 року №1401-VIII (далі - Закон №1401-VIII).
Нормами вказаного закону, зокрема, статтю 130 Конституції України викладено в новій редакції, текст якої зазначено вище. Відтак, Конституція України у редакції Закону №1401-VIII вперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що "розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій".
Верховний Суд у постанові від 12.07.2023 року у справі №140/5481/22 вказав, що наявність в Конституції України зазначеної норми дає підстави для висновку, що для цієї групи правовідносин у сфері організації судової влади (йдеться про суддівську винагороду) закон про судоустрій є спеціальним законом, відповідно він має пріоритет над іншими нормативно-правовими актами не лише змістовний, але й певною мірою ієрархічний. Щодо останнього, то мається на увазі те, що оскільки Конституція України, відповідно до її статті 8, має найвищу юридичну силу, наявність в її тексті прямої вказівки на спосіб визначення суддівської винагороди слугує безапеляційним способом подолання будь-яких протиріч у правовому регулюванні розглядуваних правовідносин на користь спеціального закону (про судоустрій). Враховуючи обставини того, що норми Конституції України є нормами прямої дії, то при вирішенні спору суд може застосовувати їх безпосередньо, особливо тоді, коли закон чи інший нормативно-правовий акт їм суперечить.
Відтак, враховуючи положення ст. 130 Конституції України та ст. 135 Закону №1402-VIII, слід дійти висновку про те, що розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, на пряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Суд наголошує, що визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян врегульовано Законом України "Про прожитковий мінімум" від 15.07.1999 року №966-XIV (далі - Закон №966-XIV), відповідно до приписів ст. 1 якого прожитковий мінімум - це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку.
При цьому, зі змісту положень Закону №966-XIV вбачається, що останнім закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, стосовно яких визначається прожитковий мінімум.
В той же час, судді до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо, не віднесені.
Водночас, ст.7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" від 03.11.2022 №2710-IX разом із встановленням станом на 01 січня 2024 року прожиткових мінімумів, у тому числі, для працездатних осіб в розмірі 3028 грн, введений такий вид прожиткового мінімуму, як "прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді", розмір якого становить 2102 грн.
З огляду на вищевикладене, суд зазначає, що зміни до спеціального Закону №1402-VІІІ в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у спірний період, а також в Закон №966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму, не вносилися.
Відтак, відсутні законні підстави для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення.
Отже, для спірних правовідносин спеціальними є норми ст.135 Закону №1402-VІІІ, які у часі прийняті раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік".
В той же час, Закон України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" фактично змінив складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону.
Отже, Законом України "Про судоустрій і статус суддів" та Законом України "Про прожитковий мінімум" не передбачено існування будь-якого альтернативного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а як наслідок і обов'язку застосування такої величини.
В даному випадку, зменшений розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб для обрахунку розміру суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення наявний виключно в Законі України "Про Державний бюджет України на 2024 рік".
Відтак, оскільки спеціальним Законом №1402-VІІІ закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, та вказана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, то відповідач неправильно визначився із розрахунковою величиною посадового окладу, застосувавши в розрахунку іншу величину, відмінну від тієї, що визначена спеціальним законом.
Аналогічна правова позиція щодо застосування статті 7 Закону №1082-IX та статті 135 Закону №1402-VIII у подібних правовідносинах викладена у постановах Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі №400/2031/21, від 30 листопада 2021 року у справі №360/503/21, від 22 червня 2023 року у справі №400/4904/21 та від 12 липня 2023 року у справі №140/5481/22.
Отже, суд приходить до висновку про те, що заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2024 року (3028,00 грн), на іншу розрахункову величину, яка Законом №1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн), на підставі абзацу 5 статті 7 Закону №1082-IX є неправомірним.
Розмір суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення встановлено статтею 135 Закону №1402-VIII, а отже позивачка має право отримати виплати недоотриманих коштів (заборгованість).
Також, суд зазначає, що відповідно до положень ч.ч. 3, 4 ст. 148 Закону №1402-VIII, Державна судова адміністрація України здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів; функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА України.
Приписами ст. 149 Закону №1402-VIII визначено, що суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
Відповідно до висновків Верховного Суду, сформованих у справах №400/2031/21 та №360/503/21 щодо направлення їх на новий розгляд через те, що у цих справах позови пред'явлені до розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (територіального органу ДСА), що здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які Державна судова адміністрація України затвердила у його кошторисі суд зазначає наступне.
З огляду на встановлені під час розгляду справи обставини, слід дійти висновку про те, що положення статей 148, 149 Закону №1402-VIII у зіставленні з положеннями ч.ч. 1, 2, 5 ст. 22, ч. 1 ст. 23 Бюджетного кодексу України, виплата суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є Державна судова адміністрація України. В той же час, Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Харківській області як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, здійснює свої повноваження у межах асигнувань, які Державна судова адміністрація України затвердила у його кошторисі (на 2024 рік).
Однак, суд, враховуючи встановлені під час розгляду справи обставини, зазначає, що під час розгляду справи не надано до суду доказів здійснення Державною судовою адміністрацією України забезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення позивачці за спірний у даній справі період, виходячи із встановленого на 01 січня відповідного року прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що призвело до вчинення протиправних дій відповідачем Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Харківській області відносно позивачки та, як наслідок, порушення прав останньої.
Таким чином, з огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку про те, що бездіяльність Державної судової адміністрації України, яка полягає у незабезпеченні Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення позивачці за період з 01 січня 2024 року по 30 квітня 2024 року, виходячи із встановленого на 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028 грн. є протиправною.
При цьому, належним способом відновлення порушених прав позивачки у даному випадку є зобов'язання Державної судової адміністрації України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Харківській області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення позивачці за період з 01 січня 2024 року по 30 квітня 2024 року, виходячи із встановленого на 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн.
Також, суд зазначає, що встановлені під час розгляду справи обставини дають підстави для висновку про протиправність дій Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області, які полягають у ненарахуванні та невиплаті позивачці суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01 січня 2024 року по 30 квітня 2024 року, виходячи із встановленого на 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн.
В той же час, належним способом відновлення порушених прав позивачки є саме: зобов'язання Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області нарахувати та виплатити позивачці суддівську винагороду та допомогу на оздоровлення за періоди з 01 січня 2024 року по 30 квітня 2024 року, виходячи із встановленого на 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн., з урахуванням раніше проведених платежів та з утриманням належних податків (зборів, внесків).
У зв'язку з викладеним, суд, керуючись ч. 2 ст. 9 КАС України, вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог.
При розгляді даної справи судом враховано висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 15 серпня 2023 року у справі №120/19262/21-а.
Щодо вимоги стягнути з Державної судової адміністрації України на користь ОСОБА_1 недонараховану та невиплачену суддівську винагороду та допомогу на оздоровлення за період з 01 січня 2024 року по 30 квітня 2024 року у розмірі 253492,48 грн., з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті, шляхом безспірного списання коштів з бюджетної програми КПКВК 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів», суд зазначає наступне.
На думку суду, стягнення певної суми з відповідача як спосіб захисту порушеного права позивача можливий у тому випадку, коли певні суми нараховувались позивачу, утім, з тих чи інших підстав не були виплачені, при цьому у межах спірних правовідносин відповідач не здійснював нарахування таких сум, що має реалізуватись на виконання цього рішення суду, а відтак, вимога про стягнення заборгованості з суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення з 01 січня 2024 року по 30 квітня 2024 року у розмірі 253492,48 грн. з утриманням під час виплати передбачених законом податків, задоволенню не підлягає.
Вирішуючи процесуальне питання щодо негайного виконання рішення суду в сумі за один місяць, суд виходить із наступного.
Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 244 КАС України, під час ухвалення рішення суд вирішує чи є підстави допустити негайне виконання рішення.
Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей здійснення і підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно з часу його ухвалення, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєвоважливих прав та інтересів особи позивача.
Перелік рішень судів, які виконуються негайно передбачено статтею 371 КАС України.
За правилами пункту 2 частини 1 статті 371 КАС України, негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.
Із вказаного формулювання, що міститься у процесуальному законі, суд дійшов висновку, що до негайного виконання допускається рішення про "стягнення" виплат у відносинах публічної служби, а не рішення про зобов'язання до їх нарахування та виплати.
У випадку заявлення позивачем позовних вимог про стягнення виплат, суд повинен визначити суму стягнення за один місяць, та допустити рішення у цій частині до негайного виконання.
Однак, у межах цієї справи спосіб захисту прав позивача не у формі стягнення недоплачених сум, а у формі зобов'язання відповідача їх нарахувати та виплатити. Особливістю такого способу захисту є те, що розмір суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення, що не доплачені позивачці повинен визначити відповідач при виконанні рішення суду у загальному порядку.
Враховуючи вказані мотиви, суд дійшов висновку, що ухвалене у цій справі рішення суду не підлягає негайному виконанню.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Розподіл судових витрат не здійснюється у відповідності до положень ст. 139 КАС України, оскільки позивачка звільнена від сплати судового збору на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір".
Керуючись ст. 14, 22, 194, 243, 246, 249, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області (майдан Героїв Небесної Сотні, буд. 36, корпус 2,м. Харків,Харківська обл., Харківський р-н,61001), Державної судової адміністрації України (вул. Липська, буд. 18/5, м. Київ, 01601), третя особа: Державна казначейська служба України (вул. Бастіонна, буд. 6,м. Київ,01601) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України, яка полягає у незабезпеченні Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення ОСОБА_1 за період з 01 січня 2024 року по 30 квітня 2024 року, виходячи із встановленого на 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн.
Зобов'язати Державну судову адміністрацію України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Харківській області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення ОСОБА_1 за період з 01 січня 2024 року по 30 квітня 2024 року, виходячи із встановленого на 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн.
Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області, які полягають у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01 січня 2024 року до 30 квітня 2024 року, виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 грн.
Зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду та допомогу на оздоровлення за період з 01 січня 2024 року до 30 квітня 2024 року, обрахованих із використанням прожиткового мінімуму для працездатної особи - 3028 грн., з урахуванням раніше проведених платежів та з утриманням належних податків (зборів, внесків).
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Роз'яснити, що судове рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (а саме: після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду; підлягає оскарженню до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України (а саме: протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення).
Повний текст рішення виготовлено та підписано - 19.07.2024, з урахуванням наявності безпечних умов для життя та здоров'я учасників процесу, суддів та працівників суду.
Суддя Марина Лук'яненко