19 липня 2024 року м. Київ № 320/1385/24
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Жука Р.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного (письмового) провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві
про визнання протиправним та скасування рішення дій та зобов'язання вчинити
певні дії,
І. Зміст позовних вимог.
ОСОБА_1 звернулась до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ від 05.12.2023 №262540013816 реєстраційний №37610/03-16 від 16.12.2023 про відмову у призначенні пенсії за віком позивачу;
- зобов'язати відповідача зарахувати до страхового стажу позивача періоди роботи з 01.03.1983 по 14.08.1987 в ательє мод №17, з 04.10.1989 по 25.07.1990 в Кооперативі «Абріс», з 23.10.1992 по 22.01.1993 в Малому підприємстві «Веслер»;
- зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву позивача від 04.12.2023 про призначення пенсії за віком з урахуванням періодів роботи з 01.03.1983 по 14.08.1987 в ательє мод №17, з 04.10.1989 по 25.07.1990 в Кооперативі «Абріс», з 23.10.1992 по 22.01.1993 в Малому підприємстві «Веслер».
ІІ. Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що у зв'язку з досягненням пенсійного віку 60 років звернулась до ГУ ПФУ із заявою про призначення їй пенсії за віком. Проте, за результатами розгляду заяви відповідач спірним рішенням відмовив у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Підставою для означених висновків слугувало незарахування відповідачем спірних періодів роботи позивача у зв'язку з невідповідністю записів у трудовій книжці вимогам законодавства (невідповідність дати звільнення та зарахування датам наказів, відсутність номеру наказу).
Позивач вважає протиправним рішення про відмову у призначенні їй пенсії за віком з огляду на наявність в її трудовій книжці спірних записів про періоди роботи, які відповідач повинен був зарахувати до страхового стажу та, як наслідок, призначити позивачу пенсію за віком.
Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, зазначив про відсутність у позивача необхідного для призначення пенсії за віком страхового стажу понад 30 років, внаслідок чого йому правомірно було відмовлено у призначенні пенсії за віком.
Також відповідач стверджує, що позивачу правомірно не було зараховано до страхового стажу періоди роботи з 01.03.1983 по 14.08.1987 (дата звільнення не відповідає даті наказу), з 04.10.1989 по 25.07.1990 (дата зарахування не відповідає даті наказу), з 23.10.1992 по 22.01.1993 (відсутній номер при зарахуванні наказу), наслідком чого є відсутність у позивача необхідного страхового стажу для призначення пенсії за віком.
ІІІ. Заяви (клопотання) учасників справи інші процесуальні дії у справі.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 30.01.2024 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
21.02.2024 року до суду надійшов відзив на позовну заяву.
01.03.2024 року до суду надійшли матеріали пенсійної справи позивача.
Інших заяв чи клопотань по суті справи учасниками справи до суду не подано.
Частиною п'ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Згідно частини другої статті 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
З урахуванням викладеного, керуючись положеннями частини другої статті 262 КАС України наявні підстави для розгляду справи в порядку письмового провадження.
ІV. Обставини встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
Розглянувши подані сторонами документи, з'ясувавши зміст спірних правовідносин з урахуванням доказів судом встановлені відповідні обставини.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, яка посвідчена паспортом громадянина України.
04.12.2023 позивачка звернулась до ГУ ПФУ в м. Києві із заявою про призначення пенсії за віком.
Рішенням ГУ ПФУ в м. Києві від 05.12.2023 №262540013816 позивачці відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю у неї достатнього страхового стажу понад 30 років.
У рішенні зазначено, що відповідно до наданих до заяви документів про стаж загальний страховий стаж позивачки складає 25 років 11 місяців 29 днів. До загального страхового стажу не враховано періоди роботи з 01.03.1983 по 15.08.1989 (дата звільнення не відповідає даті наказу при звільненні); з 15.08.1989 по 25.08.1990 (дата зарахування не відповідає даті наказу); з 27.10.1992 по 22.01.1993 (відсутній номер наказу при зарахуванні).
Вважаючи таку відмову протиправною позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
V. Оцінка суду.
Надаючи правову оцінку обґрунтованості аргументам, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб'єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначає Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058).
Статтею 1 Закону № 1058 визначено, що страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
Згідно із статтею 26 Закону № 1058 особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років .
Відповідно до абзацу 1 частини другої статті 24 Закону № 1058 страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина четверта статті 24 Закону №1058).
Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 №1566/11846 (далі по тексту - Порядок № 22-1).
Відповідно до підпунктів 1, 2 пункту 2.1.розділу ІІ Порядку № 22-1 до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи:
1) документ, що підтверджує реєстраційний номер облікової картки платника податків (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті), або свідоцтво про загальнообов'язкове державне соціальне страхування;
2) документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок підтвердження наявного трудового стажу). За періоди роботи після впровадження персоніфікованого обліку орган, що призначає пенсію, додає індивідуальні відомості про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - реєстр застрахованих осіб) за формою згідно з додатком 4 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року № 10-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за № 785/25562 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27 березня 2018 року № 8-1) (далі - Положення), а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення (далі - індивідуальні відомості про застраховану особу).
Згідно пункту 4.2 розділу ІV Порядку № 22-1 при прийманні документів працівник структурного підрозділу, який здійснює прийом та обслуговування осіб: ідентифікує заявника (його представника); надає інформацію щодо умов та порядку призначення (перерахунку) пенсії; реєструє заяву, перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів, відповідність викладених у них відомостей про особу даним паспорта; уточнює інформацію про факт роботи (навчання, служби, підприємницької діяльності) і про інші періоди діяльності до 01 січня 2004 року, що можуть бути зараховані до страхового стажу. У разі необхідності роз'яснює порядок підтвердження страхового стажу, повідомляє про право особи на здійснення доплати до мінімального страхового внеску відповідно до частини третьої статті 24 Закону, та/або на добровільну участь у системі загальнообов'язкового пенсійного страхування; з'ясовує наявніcть у заявника особливого (особливих) статусу (статусів), особливих заслуг, інших обставин, які можуть бути підставою для встановлення підвищень, надбавок, доплат; повідомляє про необхідність дооформлення документів або надання додаткових документів у тримісячний строк з дня подання заяви про призначення пенсії, у разі неналежного оформлення поданих документів або відсутності необхідних документів; сканує документи. На створені електронні копії накладає кваліфікований електронний підпис; надсилає запити про витребування з відповідних інформаційних систем необхідних відомостей, передбачених пунктом 2.28 розділу II цього Порядку; повідомляє про можливості подавати заяви через вебпортал; видає особі або посадовій особі розписку із зазначенням дати прийняття заяви, переліку одержаних і відсутніх документів, строку подання додаткових документів для призначення пенсії та пам'ятку пенсіонеру (додаток 6). Скановані розписка та пам'ятка пенсіонеру зберігаються в електронній пенсійній справі; повідомляє особу, у вибраний нею спосіб, про відсутність відомостей або/та наявність розбіжностей у відповідних інформаційних системах та строки подання необхідних документів для призначення пенсії, не пізніше двох робочих днів після отримання відповіді органу, який веде відповідний інформаційний реєстр.
Згідно пункту 4.3. розділу ІV Порядку № 22-1 рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
Цей строк може бути продовжено за рішенням керівника органу, що призначає пенсію, на строк проведення додаткової перевірки достовірності відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умов їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством, для визначення права на пенсію, але не більше ніж на 15 днів.
Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі по тексту - Закон № 1788) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 2.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі - Інструкція №58) до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
Кабінет Міністрів України було прийнято постанову від 12.08.1993 № 637 «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» (далі-Порядок №637).
Пунктом 1 Порядку №637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків (пункт 2 Порядку № 637).
Пунктом 3 Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Отже, виходячи з наведених норм Порядку №637, у разі відсутності в трудовій книжці записів про роботу, такий стаж встановлюється на підставі інших документів, уточнюючих довідок, відомостей та інших документів, які містять відомості про періоди роботи.
Пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про трудові книжки працівників» від 27.04.1993 №301 визначено, що за порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що основним документом, який підтверджує трудовий стаж позивача є його трудова книжка. При цьому, лише у разі відсутність трудової книжки або записів в ній органи пенсійного фонду мають право встановлювати трудовий стаж на підставі інших первинних документів чи показань свідків.
Крім того, суд зазначає, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у її трудовій книжці, оскільки неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення особи її конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Такий правовий висновок висловлений Верховним Судом у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 72366973) та від 16.04.2020 у справі №159/4315/16-а (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР -88814807).
Так, Верховний Суд у постанові від 06.02.2018 у справі №677/277/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 72028704) зазначив, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення.
У постанові від 06.03.2018 у справі №754/14898/15-а (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 72608654) Верховний Суд зауважив, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Судом встановлено, що з тексту спірного рішення ГУ ПФУ в м. Києві про відмову у призначенні позивачці пенсії за віком вбачається, що їй зараховано страховий стаж 25 років 11 місяців 29 днів. Не зараховано до страхового стажу наступні періоди: з 01.03.1983 по 15.08.1989 (дата звільнення не відповідає даті наказу при звільненні); з 15.08.1989 по 25.08.1990 (дата зарахування не відповідає даті наказу); з 27.10.1992 по 22.01.1993 (відсутній номер наказу при зарахуванні).
Дослідивши наявну в матеріалах справи копію трудової книжки ОСОБА_1 , судом встановлено, що у період 01.03.1983 по 15.08.1989 позивачка працювала на фабриці пошиття та ремонту одягу №17. Датою наказу №25к про звільнення зазначено 14.08.1987. Суд констатує, що дата винесення наказу не співпадає з датою звільнення, однак, зазначає про відсутність законодавчо встановленого у роботодавця обов'язку з винесення наказу про звільнення датою звільнення.
У період з 15.08.1989 по 25.08.1990 позивачка перебувала у трудових відносинах з Кооперативом «Абрис». Наказ про прийняття на роботу датований 04.10.1989, у той час як датою прийняття на роботу є 15.08.1989. Суд констатує, що дата винесення наказу не співпадає з датою звільнення, однак, зазначає, що на позивача не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці, оскільки неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення особи її конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
У період з 27.10.1992 по 22.01.1993 позивачка перебувала у трудових відносинах з Малим підприємством «Веслер». При цьому, у спростування доводів відповідача про відсутність номеру наказу про зарахування, суд зазначає, що у графі №4 трудової книжки зазначено «№8 от 22.01.93».
З урахуванням означеного суд дійшов висновку, що відповідачем протиправно не зараховано спірні періоди роботи до страхового стажу позивачки, а тому позовні вимоги в частині зарахування спірних періодів роботи до страхового стажу є такими, що підлягають задоволенню.
Як наслідок, у суду наявні підстави вважати протиправним рішення ГУ ПФУ в м. Києві від 05.12.2023 №262540013816 про відмову позивачці у призначенні пенсії за віком з огляду на протиправне незарахування спірних періодів роботи до її страхового стажу.
З урахуванням означеного належним способом відновлення порушеного права позивча у спірних правовідносинах у цій частині є задоволення позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування означеного рішення.
Суд зауважує, що оскільки спірне рішення ГУ ПФУ в м. Києві від 05.12.2023 №262540013816, враховуючи наведені в ньому мотиви його ухвалення, було прийнято відповідачем неправомірно, одне лише скасування цього рішення не в повній мірі відновить порушені права позивача.
За таких обставин, враховуючи предмет позову, суд вважає, що для правильного вирішення цієї справи та обрання ефективного способу захисту порушених прав позивача необхідно задовольнити позовні вимоги шляхом зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком з урахуванням періодів роботи з 01.03.1983 по 14.08.1987, з 04.10.1989 по 25.07.1990 та з 23.10.1992 по 22.01.1993 та прийняти відповідне рішення за результатом такого розгляду, з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.
Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).
Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду доказів на підтвердження правомірності своїх дій.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення адміністративного позову.
VI. Судові витрати.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З матеріалів справи вбачається, що при зверненні до суду із цим позовом позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
З огляду на задоволення позову та враховуючи приписи статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для стягнення на користь позивача судового збору, сплаченого за подання позовної заяви у розмірі 1211,20 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 132, 139, 143, 242-246, 255, 260-263, 287, 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 05.12.2023 №262540013816 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 01.03.1983 по 14.08.1987, з 04.10.1989 по 25.07.1990 та з 23.10.1992 по 22.01.1993.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 04.12.2023 про призначення пенсії за віком з урахуванням періодів роботи з 01.03.1983 по 14.08.1987, з 04.10.1989 по 25.07.1990 та з 23.10.1992 по 22.01.1993 та прийняти відповідне рішення за результатом такого розгляду, з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, код ЄДРПОУ 42098368).
Копію рішення надіслати учасникам справи.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Шостого апеляційного адміністративного суду, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.
Суддя Жук Р.В.