18 липня 2024 рокуСправа №160/6797/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Бухтіярової М.М.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до 20 Регіональної військово-лікарської комісії про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до 20 Регіональної військово-лікарської комісії (далі - відповідач), в якій позивач просить:
- визнати протиправними дії та бездіяльність 20 Регіональної військово-лікарської комісії щодо:
не прийняття за результатами розгляду скарги гр. ОСОБА_1 від 29.02.2023 р. щодо перегляду (скасування) постанову позаштатної (гарнізонної) військово-лікарської комісії Військової частини НОМЕР_1 викладеною у довідці №1987 від 27.02.2024 р. (вхідний реєстраційний №1836 від 29.02.2024 р.) постанови чи рішення перегляд чи скасування постанови позаштатної (гарнізонної) військово-лікарської комісії за наявності зобов'язуючих на це підстав;
не прийняття постанови встановленого змісту «Потребує» «стаціонарного обстеження з подальшим переоглядом у __________ (вказати заклад охорони здоров'я (установу));»
неприйняття рішення про проведення повторного або контрольного медичного огляду;
фактичного перешкоджання реалізації обов'язкової постанови військово-лікарської комісії Військової частини НОМЕР_1 шляхом створення листа відповідача №1854/1941 від 07.03.2024 р.;
- скасувати (анулювати, відізвати тощо) вказівки (накази), викладені в листі 20 Регіональної військово-лікарської комісії №1854/1941 від 07.03.2024 р., або зобов'язати вчинити дії зі скасування (анулювання, відзиву тощо) вказівок (наказів) викладених у вказаному листі;
- зобов'язати 20 Регіональну військово-лікарської комісії прийняти рішення або постанову, якою скасувати постанову позаштатної (гарнізонної) військово-лікарської комісії Військової частини НОМЕР_1 викладеною у довідці №1987 від 27.02.2024 р.
В обґрунтування позову позивачем зазначено, що він є військовослужбовцем ЗСУ, проходить службу у Військовій частині НОМЕР_2 , тимчасово перебуває на обліку Військової частини НОМЕР_3 . За направленням Військової частини НОМЕР_3 у період з 25.01.2024 по 22.02.2024 проходив військово-лікарську комісію та 28.02.2024 отримав довідку ВЛК Військової частини НОМЕР_1 від 27.02.2024 №4615 «На підставі статті 24, 65, 59 графи ІІ Розкладу хвороб потребує стаціонарного обстеження з подальшим переоглядом у НВМКЦ «ГВКГ» м. Київ.». З вказаною постановою позивач не погоджується, про що було зазначено в журналі реєстрації (видачі) довідок ВЛК. Не погодившись з постановою ВЛК Військової частини НОМЕР_1 , позивач звернувся до 20 Регіональної військово-лікарської комісії із скаргою від 29.02.2024 на переогляд (скасування) постанови позаштатної (гарнізонної) ВЛК Військової частини НОМЕР_1 , викладеної у довідці №1987 від 27.02.2024. Скарга прийнята та зареєстрована відповідачем за вх.№1836 від 29.02.2024. 12.03.2024 позивач отримав два листа відповідача №1854/1941 від 07.03.2024. На переконання позивача, лист відповідача №1854/1941 від 07.03.2024 має ознаки протиправності. У вказаному листі відповідач не повідомив про результати опрацювання скарги та про прийняття однієї з двох постанов - про перегляд чи про скасування постанов військово-лікарської комісії в/ч НОМЕР_1 . Позивач вважає, що результатом опрацювання чи розгляду скарги у будь-якому випадку повинно бути завершене якимось рішенням чи постановою. Крім того, зміст формулювання в абз.2 листа відповідача №1854/1941 від 07.03.2024 не відповідає змісту безпосередньо п. 2.4.5 гл.2 р. І Положення №402. Відповідачем вчинено неналежне застосування положень п. 2.4.6 гл. 2 р. І Положення №402 та вільне трактування покладених завдань, повноважень прав та обов'язків. Військовослужбовця належить направляти саме за рішенням відповідача на стаціонарне обстеження, а не за письмовою вказівкою. Не прийняття постанови чи рішення відповідачем фактично перешкоджає реалізації обов'язкової постанови ВЛК Військової частини НОМЕР_1 . Згідно із абз. 9 п/п «в» п.20.3 гл. 20 р. ІІ Положення №402 постанова повинна була прийнята такого змісту «Потребує стаціонарного обстеження з подальшим переоглядом у ________ (вказати заклад охорони здоров'я (установу)), чого не було зроблено. Вказані дії відповідача та бездіяльність є протиправним, тому просить позовні вимоги задовольнити та відновити порушене право у спосіб, що заявлений.
Ухвалою суду від 19.03.2024 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачеві строк - десять днів з дня отримання копії цієї ухвали, для усунення недоліків позову.
25.03.2023 позивачем усунено недоліки позову.
Ухвалою суду від 10.04.2024 прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження в адміністративній справі №160/6797/24, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні), а також встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання цієї ухвали.
Цією ж ухвалою суду витребувано у 20 Регіональної військово-лікарської комісії усі докази з їх документальним підтвердженням на обґрунтування підстав для прийняття рішення, викладеного у листі №1854/1941 від 07.03.2024.
Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом, що підтверджується доказами, що містяться в матеріалах справи.
11.04.2024 від відповідача надійшло клопотання, в якому просив суд здійснити перевірку на наявність тотожних вимог до тих самих відповідачів за матеріалами справ №160/6797/24 та №160/6190/24 з метою вирішення питання про закриття провадження в одній із цих справ та закрити провадження у справі, а також відповідно до частини другої статті 121 КАС України продовжити встановлений судом процесуальний строк на подання відзиву.
Ухвалою суду від 15.04.2024 у задоволенні клопотання 20 Регіональної військово-лікарської комісії про закриття провадження у справі №160/6797/24 відмовлено, клопотання про продовження строку на надання відзиву задоволено, продовжено відповідачу строк для подання відзиву на позов у справі на десять днів з дня вручення копії цієї ухвали.
16.04.2024 позивачем подані заперечення на вказане клопотання відповідача, які не підлягають розгляду, оскільки час їх подання судом розглянуто та вирішено клопотання відповідача з постановленням ухвали від 15.04.2024.
15.05.2024 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому заперечує проти задоволення позовних вимог, вважає їх безпідставними та необґрунтованими, виходячи з наступного. Постановою позаштатної ВЛК в/ч НОМЕР_1 , оформленою довідкою від 27.02.2024 №1987, прийнято рішення щодо стаціонарного обстеження позивача у Національному військово-медичному клінічному центрі «Головному військовому клінічному госпіталі», тобто у медичному закладі у м. Київ, який є провідною установою охорони здоров'я Міністерства оборони України. Не погоджуючись із зазначеною постановою, позивач оскаржив її до 20 регіональної військово-лікарської комісії. За результатами звернень позивача від 23.02.2024, від 27.02.2024, від 29.02.2024 про оскарження довідки №1987, відповідачем було прийнято рішення про направлення заявника на контрольне обстеження та медичний огляд ВЛК до шпиталю військової частини НОМЕР_1 . У межах повноважень 20 РВЛК були опрацьовані усі три звернення ОСОБА_1 , враховуючи його усні пояснення, які він надавав особисто начальнику комісії під час особистого прийому громадян, оскільки кожного разу ОСОБА_1 надавав свої звернення особисто. У термін, передбачений Законом України «Про звернення громадян», звернення ОСОБА_1 були розглянуті і вирішені по суті, а саме: командиру Військової частини НОМЕР_3 запропоновано направити старшого солдата ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 (до військово-медичного клінічного центру (до військового шпиталю)) на медичний огляд ВЛК в стаціонарних умовах, встановленим порядком; командиру Військової частини НОМЕР_1 - старшого солдата ОСОБА_1 госпіталізувати в профільне відділення, обстежити з подальшим оглядом ВЛК з метою визначення придатності ОСОБА_1 до військової служби. Результати медичного огляду надати на розгляд 20 РВЛК встановленим порядком. Відтак, звернення ОСОБА_1 було позитивно вирішено по суті та його направлено на повторний медичний огляд, результати якого мають бути надані до 20 РВЛК з метою здійснення функцій контролю. Щодо рішення 20 РВЛК про направлення на повторний (контрольний) медичний огляд. Оскільки позивач не погодився із постановою позаштатної ВЛК, оскаржив процедуру її прийняття, з метою об'єктивного встановлення його діагнозів та медичних показників стану його здоров'я, із наступним визначенням ступеню придатності позивача до військової служби, відповідачем було прийнято рішення про направлення його на повторний медичний огляд. При цьому, повноваження штатної регіональної ВЛК щодо направлення на повторний медичний огляд визначені абзацом сьомим підпункту 2.4.5 пункту 2.4 глави 2 розділу І Положення №402, підпунктом 2.4.6. пункту 2.4 глави 2 розділу І Положення №402 та пунктом 3.4 глави 3 розділу І Положення №402. Своє рішення від 07.03.2024 №1854/1941 відповідачем надіслано 07.03.2024 об 11:31 год засобами електронного документообігу «СЕДО» командиру військової частини НОМЕР_3 (військова частина, де проходить службу позивач); командиру військової частини НОМЕР_1 (медичний шпиталь, якому доручено проведення медичного огляду та ВЛК).». Позивачу до відома був направлений паперовий примірник вказаного рішення, який він отримав поштою. Відповідачем акцентовано, що питання позивача були вирішені по суті та за результатами перегляду оскаржуваної постанови позаштатної ВЛК військовослужбовець ОСОБА_1 був направлений на повторний (контрольний) медичний огляд з метою подальшого визначення його ступеня придатності до військової служби. За викладених обставин, вважає, що протиправних дій та/або бездіяльності щодо нездійснення розгляду заяви позивача допущено не було.
До відзиву долучено: скаргу ОСОБА_1 від 23.02.2024, скаргу ОСОБА_1 від 27.02.2024, скаргу ОСОБА_1 від 29.02.2024, лист №1854/1941 від 07.03.2024.
У відзиві відповідач просив поновити строк для подання відзиву.
Розглянувши заяву відповідача поновлення строку для подання відзиву, суд зазначає наступне.
Приписами частини першої статті 118 КАС України визначено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Згідно з частиною п'ятою статті 162 КАС України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дасть змогу відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив до початку першого підготовчого засідання у справі.
За змістом пункту 1 частини першої статті 175 КАС України у строк, встановлений судом в ухвалі про відкриття провадження у справі, відповідач має право надіслати суду - відзив на позовну заяву і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову.
Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою суду від 01.04.2024 встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання копії цієї ухвали. Ухвалою суду від 15.04.2024 продовжено відповідачу строк для подання відзиву на позов у справі на десять днів з дня вручення копії цієї ухвали.
Копія ухвали суду від 15.04.2024 скерована сторонам, відповідачу засобами електронного зв'язку через Електронний суд. Згідно із довідкою про доставку електронного листа ухвала доставлена відповідачу 16.04.2024, отже граничний строк на подання відзиву - 26.04.2024, водночас відзив сформований в Електронному суді - 14.05.2024, тобто поданий із пропуском встановленого строку.
Положеннями статті 121 КАС України визначено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подана заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк. Пропуск строку, встановленого законом або судом учаснику справи для подання доказів, інших матеріалів чи вчинення певних дій, не звільняє такого учасника від обов'язку вчинити відповідну процесуальну дію.
Зі змісту доводів відповідача на обґрунтування заяви вбачається, що останнім вказано на обставини воєнного стану, що 20 РВЛК є штатною військово-лікарською комісією та відповідно до пункту 2.2 глави 2 розділу І Положення № 402 відноситься до військово-медичних установ в системі Міністерства оборони України, яка утримується окремими штатом військовослужбовців, які в умовах воєнного стану, у тому числі в період визначений ухвалою суду для подання цього відзиву, виконують бойові (спеціальні) завдання у складі органу військового управління угруповання сил, що зумовило несвоєчасність підготування відзиву.
Враховуючи викладене, суд зазначає, що Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому неодноразово продовжувався та на час розгляду питання не припинив свою дію.
В силу положень частини першої статті 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 № 389-VIII у період дії воєнного стану не можуть бути припинені повноваження, зокрема, судів.
Відповідно до статті 12-2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 № 389-VIII у умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.
З урахуванням викладеного, враховуючи наведені відповідачем обставини, виходячи із завдань адміністративного судочинства, а також з метою забезпечення реалізації процесуальних прав учасників справи в умовах воєнного стану, суд приходить до висновку про наявність підстав для поновлення строку на подання відзиву на позовну заяву.
21.05.2024 позивачем подано клопотання про витребування доказів, а саме: протокол чи витяг з протоколу засідання 20РВЛК щодо розгляду скарги гр. ОСОБА_1 від 29.02.2024, фотокопію сторінки або витяг з книги протоколів ВЛК 20РВЛК про реєстрацією відповідного протоколу засідання 20РВЛК щодо розгляду скарги гр. ОСОБА_1 від 29.02.2024, фотокопію сторінки або витяг з журналу (книги) реєстрації вихідної кореспонденції за період з 23.02.2024 по 07.03.2024 про реєстрацією вихідного листа або вимоги про надання в/ч НОМЕР_1 матеріалів проходження ВЛК гр. ОСОБА_1 (Картки обстеження та медичного огляду, рапорту від 21.02.2024 з копіями медичної документації тощо), фотокопію сторінки або витяг з журналу (книги) реєстрації вхідної кореспонденції за період з 23.02.2024 по 07.03.2024 про реєстрацію вхідного листа про надання в/ч НОМЕР_1 матеріалів проходження ВЛК гр. ОСОБА_1 ((Картки обстеження та медичного огляду, рапорту від 21.02.2024 з копіями медичної документації тощо).
Розглянувши клопотання позивача про витребування доказів, суд зазначає наступне.
Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (частина перша статті 72 КАС України).
Відповідно до п.5 ч.5 ст.160, ч.4 ст. 161 КАС України передбачено, що в позовній заяві зазначаються виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини. Позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.
Позивач, особи, яким законом надано право звертатись до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом із поданням позовної заяви (частина друга статті 79 КАС України).
Учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подано в строк, зазначеній в частині другій та третій статті 79 КАС України. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадків, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причини, що не залежали від неї (частина перша статті 80 КАС України).
Отже, процесуальним законом чітко визначено, що позивач зобов'язаний в позовній заяві зазначити виклад обставин, якими він обґрунтовує свої вимоги, а також докази, що підтверджують вказані обставини.
Такі докази позивач зобов'язаний надати разом із позовом. Лише у разі неможливості самостійно надати такі докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом.
Суд звертає увагу, що під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Водночас, позивачем у позові не вказано обставин на обґрунтування заявлених позовних вимог, на підтвердження яких заявлено клопотання про витребування доказів. Крім того, суд звертає увагу, що клопотання про витребування доказів подано позивачем на стадії судового розгляду. Позивачем не обґрунтовано неможливості його подання разом із позовом або до судового розгляду. При цьому, згідно із долученого до клопотання запиту на інформацію, позивач звернувся до відповідача за отриманням документів у визначеному переліку лише 20.05.2024. А відтак, обставини неможливості подання разом із позовом доказів, які позивач просить витребувати, не існували на час звернення до суду.
За вказаних обставин, клопотання позивача про витребування доказів необґрунтоване та задоволенню не підлягає.
22.05.2024 позивачем подано відповідь на відзив, в якому заперечує проти позиції відповідача, вважає, що доводи відповідача в обґрунтування поважних причин пропуску строку на подання відзиву є завідомо неправдивими. Відповідач зловживає правами та не надав усі докази з їх документальним підтвердженням на обґрунтування підстав для прийняття рішення, викладеного у листі №1854/1941 від 07.03.2024. Відзив є формальним, за змістом і суттю не відповідає вимогам матеріального права та процесуального законодавства, а також створено та підписано особою, що не підтвердила свої повноваження, а отже підлягає відхиленню і не братись судом до уваги. Згідно із долученими до відзиву документами не підтверджено наявність у ОСОБА_2 повноважень діяти від імені відповідача. Щодо суті, викладеного у відзиві, позивач зазначив, що відповідач підтверджує та визнає отримання трьох звернень від позивача з повідомленнями фактів протиправних дій та бездіяльності ВЛК в/ч НОМЕР_1 , але відповідачем не вжито жодної дії по їх припиненню ,чим порушено (не виконано) обов'язки по контролю за діяльністю підпорядкованої позаштатної ВЛК відповідача-1. Отже, відповідач письмово підтвердив факт своєї бездіяльності. Відсутність будь-якої реакції відповідача на факти незабезпечення командуванням в/ч НОМЕР_1 дисципліни та законності, та допущення невиконання підлеглими вимог Законодавства України, Статутів та нормативно-правових актів є протиправною бездіяльністю. Всі виправдання відповідача стосовно відсутності підпорядкування в/ч НОМЕР_1 відповідачу не можуть бути правомірними, оскільки частина військовослужбовців та працівників в/ч НОМЕР_1 , які є членами позаштатної ВЛК, повинні контролюватись відповідачем-2 згідно п. 1.1-1.3 гл. 1 розд. І, п/п 2.4.1-2.4.9 п. 2.4 гл. 2 розд. ІІ «Положення про ВЛЕ в ЗСУ». А згідно ч. 3 ст. 45 «Дисциплінарного статуту збройних сил України» повинен був повідомити орган досудового розслідування, а також ніщо не заважало повідомити командиру в/ч НОМЕР_1 та Командуванню медичних військ Збройних сил України для вжиття необхідних заходів, у тому числі проведення службових розслідувань та відсторонення від виконання службових обов'язків винних осіб за фактами викладеними у скаргах від 23.02.2024, 27.02.2024, 29.02.2024. Крім того, відповідач листом №1854/1941 від 07.03.2024 письмово підтвердив не надання відповіді на скарги від 23.02.2024 та від 27.02.2024. Отже, протиправна бездіяльність відповідача є очевидною. Відповідачем не виконано жодних дій, перелічених у ч.1 ст. 19 Закону України «Про звернення громадян», з метою повного та об'єктивного розгляду його скарги. Крім того, твердження позивача про розгляд його скарги по суті не відповідає дійсності. Рішення про направлення його на повторний медичний огляд до цього часу не було надано. Відповідач такого рішення не оформив. З урахуванням викладеного, позивач просить відхилити відзив відповідача, не враховувати його під час розгляду справи по суті та ухвалення рішення.
Доводи позивача про надання відповідачем завідомо неправдивих відомостей про поважність причин пропуску строку на подання відзиву судом не приймаються, оскільки не підтвердженні належними та допустимими доказами, а відтак є лише припущенням.
Щодо клопотання позивача про не врахування відзиву судом, оскільки відзив є формальним, за змістом і суттю не відповідає вимогам матеріального права та процесуального законодавства, суд зазначає наступне.
Відповідно до частині 8 статті 262 КАС України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Згідно із частиною 2 статті 159, частиною 1 статті 162 КАС України заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. У відзиві відповідач викладає заперечення проти позову.
Отже, відзив є заявою по суті, в якій відповідач викладає свої заперечення проти позову.
За змістом поданого відзиву відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог та просить відмовити у задоволенні позову. Копію відзиву направлено позивачу та отримано, про що самостійно вказано позивачем. При цьому, відзив містить усі необхідні реквізити, про обов'язкову наявність яких вказує частина перша статті 167 КАС України.
Процесуальних порушень щодо оформлення відзиву судом не встановлено та матеріали справи не містять.
З урахуванням викладеного, суд не знаходить правових підстав для відхилення відзиву відповідача та зазначає, що саме лише не погодження позивача з позицією відповідача не може слугувати підставою для не врахування його судом, оскільки розгляд і вирішення адміністративних справ здійснюється на засадах змагальності сторін та доведеності ними своїх доводів та заперечень.
Щодо доводів позивача про сумніви щодо дієздатності та правоздатності відповідача з огляду на відсутність підтверджень наявності у останнього статусу юридичної особи та підтвердження його державної реєстрації, та відсутність належні докази на підтвердження повноважень ОСОБА_2 на підписання відзиву на позовну заяву.
Відповідно до частин першої та третьої статті 43 КАС України здатність мати процесуальні права та обов'язки в адміністративному судочинстві (адміністративна процесуальна правоздатність) визнається за громадянами України, іноземцями, особами без громадянства, органами державної влади, іншими державними органами, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами, підприємствами, установами, організаціями (юридичними особами), адміністратором за випуском облігацій.
Здатність особисто здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов'язки, у тому числі доручати ведення справи представникові (адміністративна процесуальна дієздатність), належить органам державної влади, іншим державним органам, органам влади Автономної Республіки Крим, органам місцевого самоврядування, їх посадовим і службовим особам, підприємствам, установам, організаціям (юридичним особам).
Відповідно до частини четвертої статті 46 КАС України відповідачем в адміністративній справі є суб'єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Згідно із пунктом 7 частини першої статті 4 КАС України суб'єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Таким чином, у розумінні процесуального закону статус суб'єкта владних повноважень не можна ототожнювати із статусом юридичної особи, позаяк обов'язкової вимоги щодо наявності у суб'єкта владних повноважень статусу юридичної особи процесуальним законом не вимагається.
Суд наголошує, що відзив подано через «Електронний кабінет» ОСОБА_2 , який відповідно до долученого витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_4 № 25 від 07.03.2023, є начальником 20 регіональної військово-лікарської комісії Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України.
З огляду на викладене, ОСОБА_2 є особою уповноваженою діяти від імені відповідача, зауваження позивача в цій частині безпідставні.
21.05.2024 відповідачем подані заперечення на відповідь на відзив, в якому навів доводи, аналогічні зазначеним у відзиві. Додатково зауважив, що права позивача не були порушені діями відповідача. Заяви позивача опрацьовано та розглянуто в порядку розгляду звернень громадян та в межах компетенції 20 РВЛК, відповідно до приписів Положення № 402. Питання позивача були вирішені по суті та за результатами перегляду оскаржуваної постанови позаштатної ВЛК, військовослужбовець ОСОБА_1 був направлений на повторний (контрольний) медичний огляд з метою подальшого визначення його ступеню придатності до військової служби. Станом на день подання цих заперечень позивач госпіталізований до в/ч НОМЕР_1 , йому проводиться медичні обстеження, після чого позаштатна ВЛК визначить ступінь його придатності до військової служби. Відповідач також зауважив, що у разі визнання штатною ВЛК заяви чи скарги щодо перегляду (скасування) постанови ВЛК обґрунтованою, ВЛК штатної ВЛК переглядає постанову ВЛК або приймає рішення про направлення на повторний (контрольний) медичний огляд. Відтак, рішення 20 ВВЛК про направлення позивача на повторний (контрольний) медичний огляд цілком відповідає приписам вказаної норми, тобто є законним. Різновидом управлінських рішень саме штатної ВЛК є прийняте ними рішення про повторний (контрольний) медичний огляд у випадку, коли без результатів такого медогляду неможливо об'єктивно прийняти постанову ВЛК. За таких обставин, просить у задоволенні позовних вимог просив відмовити.
27.05.2024 позивачем подано клопотання щодо зловживання відповідачем процесуальними правами шляхом подання беззмістовного заперечення від 22.05.2024, яке підписане особою, що належним чином не підтвердила повноваження.
Розглянувши подане позивачем клопотання про зловживання відповідачем процесуальними права, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої, другої статті 44 КАС України учасники справи мають рівні процесуальні права та обов'язки. Учасники справи зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається (частина перша статті 45 КАС України).
За правилами частини третьої статті 45 КАС України, якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання.
За частиною другою цієї статті суд з урахуванням конкретних обставин справи може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню адміністративного судочинства, зокрема:
1) подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, які спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення;
2) подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями;
3) подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер;
4) необґрунтоване або штучне об'єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи, або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою;
5) узгодження умов примирення, спрямованих на шкоду правам третіх осіб, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі.
Під зловживанням процесуальними правами слід розуміти певні дії однієї зі сторін спору, що спрямовані на затягування строків розгляду справи, на спричинення додаткових необов'язкових витрат сторони, на вчинення стороною позасудових дій, які фактично свідчать про визнання позовних вимог, та/або інших дій, що передбачені законом та/ або є такими, що на розсуд суду мають на меті створення перешкод здійсненню належного судочинства у конкретному спорі, тим самим перешкоджаючи доступу сторони до правосуддя та реалізації права на справедливий суд.
При цьому, дії учасника процесу як, подання «беззмістовного заперечення», не передбачені частиною другою статті 45 КАС України, тому відсутні підстави для вжиття відповідних наслідків.
Крім того, позивачем у заяві не вказано конкретних дій відповідача, що суперечать завданню адміністративного судочинства.
Доводи позивача щодо не підтвердження повноважень представника відповідача вже розглядались та повторному розгляду не підлягають.
За вказаних обставин, суд не вбачає правових підстав для задоволення клопотання позивача.
Відповідно до частини п'ятої та восьмої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Згідно з частиною п'ятою статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України датою ухвалення судового рішення у порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.
Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) адміністративного судочинства відповідно до пункту 8 частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним уважається строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального і процесуального права.
Дослідивши матеріали справи та надані докази, проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , документований паспортом громадянина України серії НОМЕР_5 , відповідно до військового квитка серії НОМЕР_6 на підставі Указу Президента України №69/2022 від 24.02.2022 з 25.02.2022 на військову службу за мобілізацією.
Згідно із направленням Військової частини НОМЕР_3 від 25.01.2024 №1214 старший солдат ОСОБА_1 направлений до Військової частини НОМЕР_1 на медичний огляд військово-лікарською комісією з метою визначення придатності до військової служби.
27.02.2024 військово-лікарською комісією Військової частини НОМЕР_1 проведено медичний огляд старшого солдата ОСОБА_1 , 1977 р.н., за результатами якої складено довідку військово-лікарської комісії Військової частини НОМЕР_1 №1987 від 27.02.2024.
Відповідно до довідки №1987 від 27.02.2024 за результатами медичного огляду старшого солдата ОСОБА_1 ВЛК Військової частини НОМЕР_1 постановлено діагноз та постанова ВЛК про причинний зв'язок захворювання (травми, поранення, контузії, каліцтва):
«Хронічна вертеброгенна цервікобрахіалгія, торакалгія, попереково-крижова радикулопатія L5, S1 ліворуч зі стійким тривалим больовим, корінцевим та м'язово-тонічним синдромами з помірним парезом лівої стопи з помірним порушенням функції опори та ходи. Міжхребцевий остеохондроз, спондилоартроз, спондильоз шийного, грудного та поперекового відділів хребта, ускладнений протрузіями міжхребцевих дисків в сегментах СЗ-С4, Тh5-Тh6, Тh6-Тh7, Тh7-Тh8, Тh8-Тh9, L2-L3, L3-L4, L4-L5, L5-S1, екструзіями міжхребцевих дисків в сегментах С5-С6 з незначним порушенням статико-динамічної функції хребта. Деформуючий остеоартроз обох кульшових суглобів І ст. з больовим синдромом, стійкою комбінованою контрактурою та незначним порушенням функції. Кіста правої гайморової пазухи.
Захворювання, ТАК, пов'язані із захистом Батьківщини.
Пілонідальна хвороба. Епітеліальні куприкові ходи, часто рецидивний перебіг. Гіпертонічна хвороба І ст. СН0 ст. Хронічний холецистит без порушення функції. Хронічний панкреатит без порушення функції. Хронічний гастродуоденіт без порушення функції. Двобічна повздовжня плоскостопість І ст. без явищ артрозу в тараїто-човіникоподібних суглобах з больовим синдромом, без порушення функції. Короткозорість 1,0 Д обох очей при гостроті зору 1,0/1,0.
Захворювання, НІ, не пов'язані з проходженням військової служби.
На підставі статті 24, 65, 59 графи II Розкладу хвороб потребує стаціонарного обстеження з подальшим переоглядом у НВМКЦ «ГВКГ» м. Київ.».
Не погодившись з постановою ВЛК Військової частини НОМЕР_1 від 27.02.2024 №1987, позивач звернувся із скаргою до начальника Східної регіональної Військової-лікарської комісії ОСОБА_2 , в якій просив переглянути (скасувати) постанову Військово-лікарської комісії медичного клінічного центру Східного регіону (Військова частина НОМЕР_1 ), викладену в довідці №1987 від 27.02.2024.
Скарга зареєстрована у 20 Регіональній військово-лікарській комісії - 29.02.2024 за вх.№1836.
Листом від 07.03.2024 №1854/1941 20 Регіональна військово-лікарська комісія повідомила, що в межах повноважень було розглянуто заяву військовослужбовця військової частини старшого солдата ОСОБА_1 , 1977 року народження, щодо скасування постанови гарнізонної військово-лікарської комісії Військової частини НОМЕР_1 від 27.02.2024 №1987 про ступінь придатності до військової служби. Для вирішення питання відповідно до пункту 2.4.6. розділу І Положення про військово-лікарську експертизу в ЗС України Наказу №402 від 14.08.2008, враховуючи зміни у стані здоров'я та з метою контролю обґрунтованості встановлених діагнозів та постанови ВЛК про ступінь придатності до військової служби: командиру військової частини НОМЕР_3 направити старшого солдата ОСОБА_3 до військової частини НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 на медичний огляд ВЛК в стаціонарних умовах встановленим порядком; командиру військової частини НОМЕР_1 старшого солдата ОСОБА_3 госпіталізувати в профільне відділення, обстежити з подальшим медичним оглядом ВЛК з мстою визначення придатності до військової служби. Результати медичного огляду надати на розгляд 20 Регіональній військово-лікарській комісії встановленим порядком.
Лист від 07.03.2024 №1854/1941 надісланий командиру військової частини НОМЕР_3 , командиру військової частини НОМЕР_1 та в копії позивачу.
Лист від 07.03.2024 №1854/1941 згідно із рекомендованим поштовим відправленням (номер трекінгу 4906905031361) за відомостями з сайту АТ «Укрпошта» отримано позивачем 12.03.2024.
Вважаючи протиправними дії та бездіяльність 20 Регіональної військово-лікарської комісії щодо не прийняття за результатами розгляду скарги від 29.02.2024 постанови чи рішення про перегляд чи скасування постанови позаштатної (гарнізонної) ВЛК, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зважає на наступне.
Згідно із положеннями частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно статті 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.
Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Частиною 5 статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ).
Статтею 1 Закону №2011-XII передбачено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
Турбота про збереження та зміцнення здоров'я військовослужбовців - обов'язок командирів (начальників). На них покладається забезпечення вимог безпеки при проведенні навчань, інших заходів бойової підготовки, під час експлуатації озброєння і військової техніки, проведення робіт та виконання інших обов'язків військової служби (абзац 2 частини перша статті 11 Закону №2011-XII).
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 12.03.1992 №2232-ХІІ (далі - Закон №2232-ХІІ).
Згідно частини першої статті 1 Закону № 2232-XI захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями (частина друга статті 1 цього Закону).
За змістом частини третьої статті 1 Закону № 2232-XI військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Відповідно до частин першої, третьої та шостої статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.
Одним із видів військової служби є військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.
За змістом статті 3 цього Закону правовою основою військового обов'язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України «Про оборону України», «Про Збройні Сили України», «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію», інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов'язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
За змістом абзацу 13 частини першої статті 1 Закону України «Про оборону України» особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Згідно із статтею 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-XII мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому неодноразово продовжувався.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
Згідно з частиною 5 статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (в редакції на час спірних відносин) призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин.
Особливості проходження медичного обстеження військовозобов'язаними та резервістами під час мобілізації, на особливий період визначаються Міністерством оборони України спільно з Міністерством охорони здоров'я України.
Відповідно до частини десятої статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та з метою якісного проведення призову громадян на строкову військову службу за станом здоров'я, прийняття громадян на військову службу за контрактом, проведення медичного огляду військовослужбовців, військовозобов'язаних, резервістів для визначення ступеня придатності до військової служби та визначення ступеня придатності льотного складу до льотної роботи наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 №402 затверджено Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України (далі - Положення №402 в редакції на час спірних відносин).
Відповідно до пункту 1.1. глави 1 розділу І Положення №402 військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров'я до військової служби призовників, військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, установлює причинний зв'язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.
У розумінні пункту 1.2 глави 1 розділу І Положення №402 військово-лікарська експертиза - це:
медичний огляд призовників; військовослужбовців та членів їхніх сімей (крім членів сімей військовослужбовців строкової військової служби); військовозобов'язаних, офіцерів запасу, які призиваються на військову службу за призовом осіб офіцерського складу, резервістів (кандидатів у резервісти); громадян, які приймаються на військову службу за контрактом; кандидатів на навчання у вищих військових навчальних закладах, військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти та закладах фахової передвищої військової освіти (далі - ВВНЗ), ліцеїстів військових (військово-морських, військово-спортивних) ліцеїв (далі - ліцеїсти); осіб, звільнених з військової служби; працівників Збройних Сил України, які працюють у шкідливих та небезпечних умовах праці та залучаються до роботи з джерелами іонізуючого випромінювання (далі - ДІВ), компонентами ракетного палива (далі - КРП), джерелами електромагнітних полів (далі - ЕМП), лазерного випромінювання (далі - ЛВ), мікроорганізмами I-II груп патогенності, особливо небезпечними інфекційними хворобами; працівників допоміжного флоту Військово-морських Сил Збройних Сил України (далі - ВМС Збройних Сил України);
визначення ступеня придатності до військової служби, навчання у ВВНЗ, роботи за фахом;
установлення причинного зв'язку захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) військовослужбовців, військовозобов'язаних, резервістів.
Відповідно до пункту 1.1. глави 1 розділу ІІ Положення №402 медичний огляд включає в себе вивчення та оцінку стану здоров'я і фізичного розвитку громадян на момент огляду в цілях визначення ступеня придатності до військової служби, навчання за військово-обліковими спеціальностями, вирішення інших питань, передбачених цим Положенням, з винесенням письмового висновку (постанови). Під придатністю до військової служби у цьому Положенні розуміється такий стан здоров'я і фізичного розвитку громадян, який дозволяє їм виконувати передбачені статутами, інструкціями службові обов'язки з конкретної військової спеціальності у виді Збройних Сил України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до закону (далі - інші військові формування), у мирний та воєнний час.
Медичний огляд проводиться ВЛК з метою визначення придатності:
до військової служби допризовників, призовників, військовозобов'язаних, резервістів (кандидатів у резервісти);військовослужбовців до військової служби; військовослужбовців до військової служби за військовою спеціальністю; військовослужбовців до служби в Десантно-штурмових військах, плаваючому складі, морській піхоті; кандидатів на навчання у ВВНЗ, ліцеїстів; кандидатів до військової служби за контрактом; кандидатів до участі у міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки (далі - МО) та у складі національного персоналу; військовослужбовців, військовозобов'язаних, резервістів, працівників Збройних Сил України для роботи з ДІВ, КРП, джерелами ЕМП, ЛВ та мікроорганізмами I-II груп патогенності, особливо небезпечними інфекційними хворобами; військовослужбовців та працівників Збройних Сил України до служби (роботи) у спеціальних спорудах, працівників допоміжного флоту ВМС Збройних Сил України;
а також з метою визначення: можливості проходження військової служби військовослужбовцями та проживання членів їх сімей за кордоном; необхідності в тривалому спеціалізованому лікуванні, медичному спостереженні або в навчанні (вихованні) у спеціалізованих навчальних закладах членів сімей військовослужбовців, транспортабельності їх за станом здоров'я; потреби у відпустці для лікування у зв'язку з хворобою або відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва); потреби у тривалому лікуванні.
Пунктом 2.1 глави 2 розділу І Положення №402 визначено, що для проведення військово-лікарської експертизи створюються військово-лікарські комісії (далі - ВЛК), штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі).
Штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі) ВЛК (лікарсько-льотні комісії (далі - ЛЛК)) приймають постанови. Постанови ВЛК (ЛЛК) оформлюються свідоцтвом про хворобу, довідкою військово-лікарської комісії, протоколом засідання штатної військово-лікарської комісії.
Постанови штатних та позаштатних ВЛК обов'язкові до виконання.
Згідно із пунктом 2.2 глави 2 розділу І Положення №402 штатні ВЛК є військово-медичними установами. Вони мають гербову печатку, кутовий штамп та утримуються за окремим штатом. До штатних ВЛК належать: Центральна військово-лікарська комісія (далі - ЦВЛК); ВЛК регіону.
Штатні ВЛК комплектуються лікарями із клінічною підготовкою за однією з лікарських спеціальностей (терапія, хірургія, неврологія, психіатрія, оториноларингологія, офтальмологія, організація охорони здоров'я тощо), з досвідом роботи у військових частинах та закладах охорони здоров'я (установах).
Адміністративно-територіальні зони відповідальності штатних ВЛК за проведення військово-лікарської експертизи визначаються наказом Міністерства оборони України від 16 листопада 2016 року № 608 «Про затвердження адміністративно-територіальних зон відповідальності закладів охорони здоров'я Збройних Сил України за організацію медичного забезпечення».
За змістом підпункту 2.4.4 пункту 2.4 глави 2 розділу І Положення №402 на ВЛК регіону покладаються:
організація військово-лікарської експертизи, керівництво підпорядкованими ВЛК, контроль за їхньою роботою та надання їм методичної і практичної допомоги в зоні відповідальності;
контроль за організацією та проведенням медичного огляду осіб, визначених у пункті 1.2 розділу I Положення, поповнення, що прибуває для комплектування Збройних Сил України, з метою правильного розподілу його за родами військ, військовими частинами (кораблями), підрозділами та військовими спеціальностями, а також кандидатів на навчання за військовими спеціальностями з урахуванням стану здоров'я та фізичного розвитку;
розгляд заяв, пропозицій, скарг та прийом відвідувачів з питань військово-лікарської експертизи;
аналіз та узагальнення результатів і досвіду роботи підпорядкованих ВЛК;
проведення спільно з головними (провідними) медичними спеціалістами та іншими лікарями - спеціалістами аналізу та оцінки результатів медичного огляду військовослужбовців та інших контингентів, розробка пропозицій для покращення військово-лікарської експертизи;
організація та керівництво науковою роботою з питань військово-лікарської експертизи у підпорядкованих ВЛК;
підготовка та вдосконалення кадрів для ВЛК;
розробка та подання до ЦВЛК пропозицій з уточнення, доповнення та внесення змін до нормативно-правових актів з питань військово-лікарської експертизи;
контроль за організацією та проведенням лікувально-оздоровчої роботи серед допризовників та призовників, обстеженням та медичним оглядом призовників, кандидатів на навчання у ВВНЗ, громадян, які приймаються на військову службу за контрактом, військовозобов'язаних, резервістів, надання методичної та практичної допомоги органам та закладам охорони здоров'я України та ТЦК та СП у цій роботі;
проведення спільно з департаментами охорони здоров'я обласних (Київської міської) державних адміністрацій і ТЦК та СП аналізу та узагальнення результатів лікувально-оздоровчої роботи серед допризовників і призовників, обстеження та медичного огляду допризовників, призовників, громадян, які вступають у ВВНЗ, громадян, які приймаються на військову службу за контрактом, військовозобов'язаних, резервістів, розроблення пропозицій щодо покращення цієї роботи;
контроль за організацією та станом лікарсько-льотної експертизи в учбових та спортивних авіаційних закладах Товариства сприянні обороні України (далі - ТСО України), які знаходяться в межах регіону.
Відповідно до підпункту 2.4.5. пункту 2.4 глави 2 розділу І Положення №402 ВЛК регіону має право:
оглядати військовослужбовців та інших осіб, зазначених у пункті 1.2 розділу I цього Положення;
перевіряти роботу підпорядкованих ВЛК та давати їм роз'яснення з питань військово-лікарської експертизи;
перевіряти організацію медичного огляду військовослужбовців та інших осіб у закладах охорони здоров'я (установах), військових частинах;
приймати постанови згідно з Положенням, контролювати, розглядати, затверджувати, за наявності підстав не затверджувати, переглядати або скасовувати постанови підпорядкованих ВЛК. Постанову про придатність до військової служби осіб, звільнених з військової служби, на період їх фактичного звільнення зі Збройних Сил України має право приймати або переглядати тільки ЦВЛК;
перевіряти організацію та стан лікувально-діагностичної роботи у закладах охорони здоров'я (установах), медичних підрозділах військових частин та ВВНЗ у цілях військово-лікарської експертизи;
направляти у заклади охорони здоров'я в системі Міністерства оборони України на контрольне обстеження та медичний огляд військовослужбовців, членів їх сімей (крім членів сімей військовослужбовців строкової служби), військовозобов'язаних, резервістів, працівників;
витребовувати особові та пенсійні справи, медичні документи, матеріали службового (спеціального) розслідування, дізнання, досудового розслідування, характеристики, архівні довідки, витяги з наказів, актів, протоколів та інші документи, необхідні для прийняття постанови;
залучати для вирішення питань військово-лікарської експертизи головних (провідних) медичних спеціалістів та інших лікарів-спеціалістів, за необхідності - інших спеціалістів, начальників медичної служби та представників командування (керівництва) військових частин, де проходить службу військовослужбовець;
приймати постанови, а за необхідності переглядати свої постанови про причинний зв'язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) та смерті у осіб, звільнених з військової служби, з військовою службою (крім постанов ЦВЛК);
перевіряти у ТЦК та СП, закладах охорони здоров'я (установах) Автономної Республіки Крим (далі - АР Крим), областей, міста Києва, на території регіону організацію та стан лікувально-оздоровчої роботи серед допризовників та призовників, медичного огляду призовників, кандидатів на навчання у ВВНЗ, громадян, які приймаються на військову службу за контрактом, військовозобов'язаних, резервістів, результати перевірок доповідати начальнику ЦВЛК та керівникам органів місцевої державної адміністрації та місцевого самоврядування.
Згідно із підпунктом 2.4.6 пункту 2.4 глави 2 розділу І Положення №402 рішенням штатної ВЛК може бути проведений повторний або контрольний медичний огляд.
Постанова ВЛК регіонів може бути оскаржена у ЦВЛК або у судовому порядку (підпункт 2.4.10. пункту 2.4 глави 2 розділу І Положення №402).
Відповідно до підпункту 2.5.1. пункту 2.5 глави 2 розділу І Положення №402 до позаштатних постійно діючих ВЛК (ЛЛК) належать: госпітальні ВЛК; гарнізонні ВЛК; ЛЛК; ВЛК Десантно-штурмових військ; ВЛК ТЦК та СП; ВЛК розвідувального органу Міністерства оборони України; ВЛК Сил спеціальних операцій Збройних Сил України; ВЛК інших закладів охорони здоров'я комунальної або державної форми власності.
Відповідно до підпункту 2.4.2 пункту 2.4 глави 2 розділу І Положення №402 ВЛК регіону з питань військово-лікарської експертизи підпорядковуються усі позаштатні ВЛК регіону.
Відповідно до матеріалів справи, 20 Регіональна військово-лікарська комісія є штатною ВЛК - ВЛК регіону, територіальною зоною відповідальності якої є Донецька, Луганська, Дніпропетровська, Запорізька області, де у закладах охорони здоров'я (установах), військових частинах організовуються позаштатні постійно діючі ВЛК (ЛКК), якій з питань військово-лікарської експертизи підпорядковуються усі позаштатні ВЛК регіону, у тому числі ВЛК Військової частини НОМЕР_1 .
В ході судового розгляду встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 27.02.2024 за наслідками медичного огляду ВЛК Військової частини НОМЕР_1 старшого солдата ОСОБА_1 прийнято постанову у формі довідки №1987 від 27.02.2024, не погодження з висновками якої стало підставою для звернення позивача до 20 Регіональної ВЛК із скаргою від 29.02.2024 про перегляд (скасування) вказаної постанови гарнізонної ВЛК.
Листом від 07.03.2024 №1854/1941 20 регіональна ВЛК повідомила про розгляд заяви позивача про скасування постанови гарнізонної ВЛК Військової частини НОМЕР_1 від 27.02.2024 №1987, вказавши, що для вирішення питання відповідно до пункту 2.4.6. розділу І Положення №402, враховуючи зміни у стані здоров'я та з метою контролю обґрунтованості встановлених діагнозів та постанови ВЛК про ступінь придатності до військової служби, командиру військової частини НОМЕР_3 направити старшого солдата ОСОБА_3 до військової частини НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 на медичний огляд ВЛК в стаціонарних умовах встановленим порядком; командиру військової частини НОМЕР_1 старшого солдата ОСОБА_3 госпіталізувати в профільне відділення, обстежити з подальшим медичним оглядом ВЛК з метою визначення придатності до військової служби.
Отже, за наслідками розгляду скарги позивача від 29.02.2024 за рішенням Регіональної ВЛК, якою у спірних правовідносинах є відповідач, організовано повторний медичний огляд позивача з метою визначення придатності до військової служби.
Обґрунтовуючи протиправність дій відповідача, позивач у позові вказує, що лист відповідача №1854/1941 від 07.03.2024 не є рішенням суб'єкта владних повноважень, у вказаному листі відповідач не повідомив про результати опрацювання скарги, не прийнято одну з двох обов'язковим постанов - про перегляд чи про скасування постанов військово-лікарської комісії в/ч НОМЕР_1 , а направлення військовослужбовця на стаціонарне обстеження має бути за постановою відповідного змісту, а не за письмовою вказівкою.
Однак, такі доводи позивача не знайшли свого підтвердження, є необґрунтованими та безпідставними, виходячи з наступного.
Суд звертає увагу, що за змістом підпункту 2.4.4 пункту 2.4 глави 2 розділу І Положення №402 на ВЛК регіону покладаються обов'язки щодо організації військово-лікарської експертизи, керівництво підпорядкованими ВЛК, контроль за їхньою роботою та надання їм методичної і практичної допомоги в зоні відповідальності, а також розгляд заяв, пропозицій, скарг та прийом відвідувачів з питань військово-лікарської експертизи.
При цьому, за рішенням штатної ВЛК може бути проведений повторний або контрольний медичний огляд.
Відповідачем за результати розгляду скарги позивача прийнято рішення, що викладено у листі №1854/1941 від 07.03.2024, про направлення військовослужбовця ОСОБА_1 на повторний медичний огляд з метою подальшого визначення його ступеня придатності до військової служби, що свідчить про визнання скарги обґрунтованою, прийняте рішення цілком узгоджується з положенням підпункту 2.4.6 пункту 2.4 глави 2 розділу І Положення №402.
При цьому, матеріалами справи підтверджено отримання листа № 1854/1941 від 07.03.2024 позивачем 12.03.2024, про що самостійно зазначено у позові.
З таких обставин, доводи позивача про те, що його скаргу не розглянуто, не повідомлено про результати її опрацювання та не прийнято за наслідками розгляду жодних рішень не знайшли свого підтвердження та спростовуються матеріалами справи.
Доводи позивача про те, що за результатами опрацювання скарги не було прийнято одну з двох постанов - про перегляд чи про скасування постанов військово-лікарської комісії в/ч НОМЕР_1 , не прийнятні, оскільки ВЛК регіону може приймати постанови згідно з Положенням №402, контролювати, розглядати, затверджувати, за наявності підстав не затверджувати, переглядати або скасовувати постанови підпорядкованих ВЛК.
Спеціальними законодавчими нормами, що регламентують організацію та порядок проведення військово-лікарської експертизи, передбачено, що для проведення військово-лікарської експертизи створюються ВЛК (штатні та позаштатні), які приймають постанови (свідоцтва про хворобу, довідки військово-лікарської комісії, протоколи засідання штатної військово-лікарської комісії) та які є обов'язковими до виконання.
Водночас, у спірному випадку відповідачем не проводився медичний огляд позивача, а відбувся розгляд скарги позивача на постанову гарнізонної ВЛК, що не є тотожним.
При цьому, порядок подання та розгляду звернень штатними ВЛК регламентований главою 3 розділу І Положення №402.
Так, відповідно до пунктів 3.1. - 3.3. глави 3 розділу І Положення №402 вимоги до звернення військовослужбовців та інших осіб, указаних у пункті 1.2 глави 1 розділу I цього Положення, їх права, порядок та строки розгляду пропозицій, заяв та скарг, а також обов'язки штатних ВЛК щодо розгляду звернень регулюються Законом України «Про звернення громадян», Інструкцією про організацію розгляду звернень та проведення особистого прийому громадян у Міністерстві оборони України та Збройних Силах України, затвердженою наказом Міністерства оборони України від 28 грудня 2016 року № 735, зареєстрованою у Міністерстві юстиції України 23 січня 2017 року за № 94/29962.
Скарги до штатних ВЛК подаються в строк, визначений Законом України «Про звернення громадян».
Скарги на дії (бездіяльність) чи постанови позаштатних ВЛК подаються до штатних ВЛК згідно з адміністративно-територіальними зонами відповідальності, наведеними у додатку 2 до наказу Міністерства оборони України від 16 листопада 2016 року № 608 «Про затвердження адміністративно-територіальних зон відповідальності закладів охорони здоров'я Збройних Сил України за організацію медичного забезпечення».
При цьому, відповідно до пункту 3.4 глави 3 розділу І Положення №402, у разі визнання штатною ВЛК заяви чи скарги щодо перегляду (скасування) постанови ВЛК обґрунтованою, ВЛК штатної ВЛК переглядає оскаржувану постанову ВЛК або приймає рішення про направлення на повторний (контрольний) медичний огляд.
Отже, Положення №402 чітко визначено, що у разі визнання скарги щодо перегляду (скасування) постанови ВЛК обґрунтованою, ВЛК штатної ВЛК або переглядає оскаржувану постанову ВЛК або приймає рішення про направлення на повторний (контрольний) медичний огляд.
За таких обставин, доводи позивача про те, що відповідач не виконав свого обов'язку щодо прийняття за результатами розгляду його скарги однієї з двох постанов - про перегляд чи про скасування постанов військово-лікарської комісії в/ч НОМЕР_1 , не знайшли свого обґрунтованого підтвердження.
При цьому, суд критично оцінює доводи позивача про те, що рішення відповідача про стаціонарне обстеження мало бути оформлено відповідачем відповідно до абз. 9 п/п «в» п. 20.3 гл.20 р.ІІ Положення №402.
Пункт 20.3 глави 20 розділу ІІ Положення №402, на який посилається позивач, регламентує зміст постанови ВЛК при медичному огляді військовослужбовців та інших осіб.
Постанова «Потребує стаціонарного обстеження з подальшим переоглядом у ________ (вказати заклад охорони здоров'я (установу)) приймається ВЛК за наслідками медичного огляду військовослужбовців та інших осіб.
Однак, у спірному випадку відповідачем не проводився медичний огляд позивача, а відбувся розгляд скарги на постанову гарнізонної ВЛК.
Порядок подання та розгляду звернень штатними ВЛК визначений главою 3 розділу І Положення №402, а не главою 20 розділу ІІ Положення №402, на положення якої помилково посилається позивач.
Зауваження позивач про перешкоджання реалізації обов'язкової постанови ВЛК Військової частини НОМЕР_1 шляхом створення листа відповідача №1854/1941 від 07.03.2024 є цілком необґрунтованими, зважаючи на те, що позивачем самостійно ініційовано скаргу до Регіональної ВЛК про перегляд (скасування) такої постанови.
При цьому, порушень законодавства з боку відповідача, які стверджує позивач, судом не встановлено, а матеріали справи не містять.
Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З огляду на викладене, з урахуванням наведених законодавчих норм та встановлених обставин, суд не вбачає порушення прав позивача оскаржуваними діями та бездіяльністю відповідача, на захист яких надано цей позов, у зв'язку із чим суд дійшов висновку про відсутність підстав для його задоволення.
Позовні вимоги про зобов'язання вчинити певні дії не підлягають задоволенню, оскільки є похідними від позовних вимог, в задоволенні яких відмовлено.
При прийнятті рішення суд також враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (Заява №63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з'ясування всіх обставин у справі, відповідно до якого розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов'язаний суб'єкт владних повноважень. Разом з тим, згідно з принципом змагальності позивач має спростувати доводи суб'єкта владних повноважень, якщо заперечує їх обґрунтованість.
Позивачем не доведено обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги.
Враховуючи викладене, на підставі оцінки поданих доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи та системного аналізу положень законодавства України, суд вважає, що позов задоволенню не підлягає.
Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі відмови в задоволенні позову судові витрати не присуджуються на користь сторони за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Правові підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст.ст.77, 139, 241-246, 250, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_7 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) до 20 Регіональної військово-лікарської комісії (код ЄДРПОУ 26637746, місце знаходження: 49069, м. Дніпро, вул. Грушевського, 65) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду оскаржується шляхом подання апеляційної скарги до Третього апеляційного адміністративного суду.
Суддя М.М. Бухтіярова