Справа № 638/20485/21
Провадження № 2/638/795/24
Іменем України
12 березня 2024 року м. Харків
Дзержинський районний суд міста Харкова у складі:
Головуючого судді Шишкіна О.В.,
за участі секретаря судового засідання Федорової В.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК ДЕБТ КОЛЛЕКШН», третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Остапенко Євген Михайлович, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, -
У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК ДЕБТ КОЛЛЕКШН» про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Остапенко Євген Михайлович, в якому просила суд визнати виконавчий напис від 15.06.2021 року №174407, вчиненим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенко Євген Михайлович, про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК ДЕБТ КОЛЛЕКШН» заборгованості у сумі 5 873 грн. 75 коп., таким, що не підлягає виконанню. Крім того позивач просив стягнути судові витрати, а саме суму сплаченого судового збору у розмірі 908, 00 грн,. та понесені ним витрати на отримання професійної правничої допомоги в розмірі 10 000, 00 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що виконавчим написом від 15.06.2021 №174407, вчиненим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенко Євген Михайлович, з позивача ОСОБА_1 як з боржника стягується на користьТовариства з обмеженою відповідальністю «ФК ДЕБТ КОЛЛЕКШН» заборгованість в розмірі 5 873, 75 грн.
Позивач зазначає, що йому не відомо про існуючі кредитні зобов'язання перед ТОВ "ФК ДЕБТ КОЛЛЕКШН» чи іншими кредиторами. Заборгованість за виконавчим написом є спірною, позивач не визнає існування заборгованості такого розміру, жодних письмових вимог про сам факт існування боргу та підстави для його стягнення від відповідача позивачу не надходило, а відтак у приватного нотаріуса не було підстав для вчинення виконавчого напису. Оскільки для одержання виконавчого напису стягувач має надати нотаріусу оригінал нотаріально посвідченого договору, за яким може здійснюватися стягнення у безспірному порядку, а позивач жодних нотаріальних договорів з відповідачем не підписував, тому приватним нотаріусом не було дотримано умов вчинення виконавчого напису щодо подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника.
Відповідач ТОВ ФК ДЕБТ КОЛЛЕКШН» відзиву на позовну заяву не подав.
В судове засідання сторони не з'явилися, надали заяви про розгляд справи без їх участі.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог з наступних підстав.
Судом встановлено, що 15.06.2021 приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Остапенком Євгеном Михайловичем, на підставі статті 87 Закону України «Про нотаріат» та пункт 2 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться в безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріуса, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172, було вчинено виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за №174407
Відповідно до змісту виконавчого напису № 174407 стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , якиа зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , , невиплачені в строк грошові кошти на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ФК ДЕБТ КОЛЛЕКШН»», місцезнаходження: 01024, м. Київ, вул. Круглоуніверситетська, 7, оф. 26 заборгованість у розмірі 5 873,75 (п'ять тисяч вісімсот сімдесят три гривні 75 коп)
За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.
Згідно з частиною першою статті 39 Закону України «Про нотаріат» порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом та іншими актами законодавства України.
Відповідно до статті 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» визначено умови вчинення виконавчих написів, відповідно до якої нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.
Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (пункт 19 статті 34 Закону України «Про нотаріат»).
Нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акту має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти (стаття 50 Закону України «Про нотаріат»).
За результатами аналізу вищенаведених норм можна дійти висновків, що з урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури його вчинення, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами у повному обсязі чи в їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові від 27 березня 2019 року у справі № 137/1666/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов'язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов'язання боржником.
Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.
Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов'язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису».
Правове регулювання процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів визначено главою 14 Закону України «Про нотаріат» та главою 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженому наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5.
Підпунктами 3.2, 3.5 пункту 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій визначено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172. При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів. При цьому Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій.
Згідно із пунктом 1 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого Постановою Кабінету міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченої угоди; б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання.
Крім того, у абзаці 3 пункту 284 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03 березня 2004 року № 20/5, вказано, що заборгованість або інша відповідальність боржника визнається безспірною і не потребує додаткового доказування у випадках, якщо подані для вчинення виконавчого напису документи передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України.
Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно з відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак, сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.
Відповідно до пункту 2 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріуса, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 для одержання виконавчого напису щодо стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.
З матеріалів справи вбачається, що оскаржуваний виконавчий напис виданий на підставі п. 2 Переліку документів, за яким стягнення заборгованості провадиться в безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172.
Постановою Кабінету Міністрів України № 662 від 26 листопада 2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», внесено зміни до Переліку документів, за яким стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172, зокрема, в частині доповнення переліку після розділу «Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами» новим розділом такого змісту: «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин».
Частиною першою статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав та свобод людини та практику суду як джерело права. У преамбулі та статті 6 параграфа 1 Конвенції, у рішенні Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року у справі «Совтрансавто-Холдінг» проти України» (заява № 48553/99), а також у рішенні Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії» (заява № 28342/95) встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру.
Аналіз Єдиного державного реєстру судових рішень свідчить, що постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 березня 2015 року у справі № 826/20084/14, яка була залишена без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 02 лютого 2017 року, яка набрала законної сили, було визнано незаконною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України № 662 від 26 листопада 2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, у тому числі: «Кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями. Для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості».
Зазначена постанова апеляційного суду у відповідності до п. 4 ст. 254 КАС України набула законної сили з моменту проголошення, з 22 лютого 2017 року, а отже з цієї ж дати законодавство не передбачало можливості вчинення виконавчого напису щодо заборгованості, яка випливає із кредитних відносин.
Із матеріалів справи вбачається, що оскаржений виконавчий напис вчинений нотаріусом 15.06.2021 , тобто після набрання законної сили постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14. Укладений між банком та позивачем кредитний договір не був посвідчений нотаріально, тому наявні підстави для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, у зв'язку з недотриманням умов вчинення виконавчого напису щодо подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника.
Таким чином, оскільки в момент вчинення виконавчого напису, тобто 15.06.2021, були відсутні правові підстави для його вчинення, тому такий виконавчий напис не підлягає виконанню.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 158/2157/17.
Окрім того, судом враховано правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 21 вересня 2021 року у справі №910/10374/17, відповідно до якої, оскільки у судовому порядку постанову № 662 визнано незаконною та нечинною у вказаній вище частині, кредитний договір, який не є нотаріально посвідченим, не входить до переліку документів, за якими може бути здійснено стягнення заборгованості у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса.
З урахуванням викладених обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.
У зв'язку із задоволенням позовних вимог у повному обсязі, суд стягує з відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 908, 00 грн.
Щодо судових витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, під час розгляду даної справи позивачу надавалась професійна правнича допомога.
Так, 14.12.2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено Договір про надання правової допомоги.
Згідно п. 1 Договору адвокат зобов'язується надати Клієнтові правову допомогу в цивільній справі представництво інтересів за позовом ОСОБА_1 до Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК ДЕБТ КОЛЛЕКШН» в Дзержинському районному суді м. Харкова про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
Розділом 3 Договору визначено, що гонорар - винагорода Адвоката за здійснення захисту, представництва інтересів Клієнта та надання йому інших видів правової допомоги на умовах і в порядку, що визначені Договором. Гонорар складається з суми вартості послуг, тарифи яких узгоджені Сторонами та зазначені в пункті 1.1 до цього Договору. Розмір гонорару не залежить від досягнення чи недосягнення Адвокатом позитивного результату, якого бажає Клієнт. Факт наданих послуг підтверджується актом наданих послуг. Підставою для сплати гонорару є рахунок. Клієнт сплачує гонорар у день отримання рахунку. Обсяг наданої правової допомоги за участь у судовому засіданні рахується як одне незалежно від тривалості самого засідання. Гонорар сплачується готівкою або здійснюється у безготівковому порядку на рахунок Адвоката.
Відповідно до Акту наданих послуг від 29..11.2023 Адвокат надав, а Клієнт прийняв наступні послуги: Пошук та аналіз судової практики з питань застосування законодавства у спірних правовідносинах, складання позовної заяви, повний супровід судового процесу розгляду справи (одиниця виміру: Повний судовий супровід в суді першої інстанції) вартістю 10 000 грн.
Таким чином, позивачем визначено судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у розмірі 10 000 грн.
За змістом ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ст. 15 ЦПК України).
Так, перевіряючи реальність надання позивачу професійної правничої допомоги суд зазначає, що в матеріалах справи містяться позовна заява та заява про забезпечення позову, яка підписана представником позивача - ОСОБА_2 , а також клопотання з процесуальних питань, подані під час розгляду справи. Крім цього, протоколами судових засідань підтверджується участь вказаних представників у чотирьох судових засідання під час розгляду справи.
Питання про розподіл судових витрат між сторонами суд вирішує відповідно до положень ст. 141 ЦПК України.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.
Згідно ч. 8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судомна підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Згідно частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України передбачено, що до витрат пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частин першої-шостої статті 137 ЦК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У даній справі при визначенні суми відшкодування, суд виходить з критерію реальності та необхідності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Оцінюючи надані позивачем докази в підтвердження обсягів отриманих витрат на професійну правничу допомогу, зазначає, що послуги, які надавались адвокатом Іванченко А.В. є такими, що відповідають, як критеріям розумності, так і критеріям необхідності, оскільки саме вказані послуги, стали ключовими для розгляду справи, у зв'язку з чим, суд дійшов висновку, що розмір витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн є обґрунтованими. Суд зазначає, що послуги, зазначені в акті, дійсно були надані позивачу та були необхідними в аспекті надання якісної правничої допомоги.
Керуючись ст. 13, 76-81, 89, 133, 137 141, 259, 263-265, 268, 273, 279, 354 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК ДЕБТ КОЛЛЕКШН», третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Остапенко Євген Михайлович, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню - задовольнити повністю.
Визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис, вчинений №174407 від 15.06.2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенко Євгеном Михайловичем щодо стягнення з ОСОБА_1 заборгованості на підставі індивідуальної частини договору про надання фінансового кредиту №3089908827/163897 від 09.11.2019 року на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ФК ДЕБТ КОЛЛКШН" суми 5 873 грн. 75 коп.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "ФК ДЕБТ КОЛЛКШН" на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу 10 000 грн.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "ФК ДЕБТ КОЛЛКШН" на користь держави судовий збір у розмірі 908 грн. (дев'ятсот вісім).
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Відповідно ч.3 ст.354 ЦПК України строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Сторони та інші учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_2
відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "ФК ДЕБТ КОЛЛКШН", ЄДРПОУ 44243120, м. Київ, вул. Круглоуніверситетська, 7, оф. 26
третя особа - приватний виконавець Київського міського нотаріального округу Остапенко Євген Миїайлович, м. Київ, вул. Мала Житомирська, 6/5
Повний текст рішення складено 22 березня 2024 року.
Головуючий суддя О.В. Шишкін