ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
19.07.2024Справа № 910/19826/23
Господарський суд міста Києва в складі: головуючого судді Г.П. Бондаренко-Легких, розглянувши у спрощеному позовному провадженні без виклику сторін справу №910/19826/23.
За позовом Публічного акціонерного товариства «Центренерго» (08711, Київська обл., Обухівський р-н, селище міського типу Козин, вул. Рудиківська, 49)
До Акціонерного товариства «Українська залізниця» (03150, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, 5)
про стягнення 19 748, 64 грн
Без виклику представників сторін.
Публічне акціонерне товариство «Центренерго» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення збитків у розмірі 19 748, 64 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані безпідставним списанням з рахунку позивача згідно переліку №20211003 від 03.10.2021 коштів за користування вагонами у розмірі 19 748, 64 грн.
29.01.2024 Господарський суд міста Києва, дослідивши матеріали позовної заяви, дійшов до висновку про наявність підстав для залишення її без руху, про що постановив відповідну ухвалу та встановив позивачу п'ятиденний строк з дня вручення ухвали від 29.01.2024 для усунення недоліків позовної заяви.
05.02.2024 від позивача надійшло клопотання про усунення недоліків позовної заяви, якою позивач усунув недоліки встановлені ухвалою суду від 29.01.2024.
19.02.2024 суд постановив ухвалу про відкриття провадження у справі, в якій вирішив розгляд справи № 910/19826/23 здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Задоволено клопотання позивача про витребування доказів та витребувано у відповідача: Акт загальної форми № 1924 від 27.09.2021.
05.03.2024 через систему «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив на позовну заяву в якому відповідач: 1) просив застосувати наслідки пропуску строку позовної давності; 2) відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі; 3) виконав вимоги ухвали суду від 19.02.2024, а саме надав відповідний доказ.
Згідно з частиною 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Згідно частини 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Відповідно до частини 5 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Розглянувши подані позивачем та відповідачем документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення на нього, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
І. Фактичні обставини, що стали підставою спору (підстави позову).
08.09.2021 рішенням Київської митниці № UA100240/0191 на залізничних коліях та прилеглих до них територіях ПрАТ «Київ-Дніпровське МППЗТ» за адресою 08720, Київська обл., Обухівський р-н, м. Українка, вул. Промислова, 1 була створена тимчасова митна зона з метою проведення митних формальностей при митному оформленні вантажів, що надходять залізничним транспортом з митним постом «Південний».
В пункті 6 рішення № UA100240/0191 від 08.09.2021 зазначено, що на час дії митного контролю застосовуються приписи, заборони та обмеження діючих нормативно-правових актів, якими врегульовано вимоги щодо забезпечення режиму зони митного контролю. Одночасно на коліях № 13, 14, 15, 16 відповідно до план-схеми, може розміститися 52 (п'ятдесят два) вагона.
Створення і межи зони митного контролю погоджено заступником начальника митного поста-начальник ВМО№2 м/п «Південний», директором Трипільської ТЕС ПАТ «Центренерго», в.о. директором Трипільської філії ПрАТ «Київ-Дніпровське МППЗТ», начальником станції Трипілля-Дніпровське ПЗЗ.
27.09.2021 зі станції Славкув (Республіка Польща) на залізничну станцію Трипілля-Дніпровське надійшло 20 вагонів імпортованого вугілля, яке було поставлено у діючу зону митного контролю для проведення митних операцій.
Начальник станції Трипілля-Дніпровське направив в.о. начальника митного поста «Південний», директору ПАТ «Центренерго» Трипільської ТЕС, в.о. директора Трипільської філії ПрАТ «Київ-Дніпровське МППЗТ» лист вих. № 41 від 27.09.2021, в якому зазначив, що ним було переглянуто рішення про створення зони митного контролю № UA100240/0191 від 08.09.2021 та виявлено порушення в план-схемі, тому на підставі наказу начальника структурного підрозділу «служба комерційної роботи та маркетингу» регіональної філії «Південно-Західна залізниця» № 209 від 10.12.2020 було прийнято рішення про припинення діяльності даної зони митного контролю.
Лист вих. № 41 від 27.09.2021 відповідач отримав - 28.09.2021.
За таких обставин, залізнична станція Трипілля-Дніпровське забрала прибувши вагони з тимчасової митної зони на свої колії і склала акт загальної форми ГУ-23 № 1924 від 27.09.2021 про початок затримки вагонів, у зв'язку з затримкою вагонів на станції призначення в очікуванні подачі під вантажні операції з вини клієнта. Також в зазначеному акті зазначено, що вагони простоюють на коліях станції в очікуванні розмитнення ТР.ТЕС. Час початку затримки 27.09.2021 о 05:41.
28.09.2021 складено акт загальної форми ГУ-23 № 1930 про закінчення затримки, у відповідності до якого час закінчення затримки вагонів є 28.09.2021 о 17:30.
03.10.2021 на підставі зазначених актів загальної форми ГУ-23, станцією оформлена накопичувальна картка форми ФДУ-92 № 01100260 у відповідності до якої відповідач нарахував позивачу плату за зберігання вантажу у розмірі 16 457, 20 грн, однак, відповідач відмовився від підписання зазначеної накопичувальної картки.
В подальшому, філією «Єдиний розрахунковий цент залізничних перевезень» відповідача з коду платника ПАТ «Центренерго» «Трипільська ТЕС» на підставі накопичувальної картки № 01100260 від 03.10.2021 списано кошти у розмірі 19 748, 64 грн (16 457, 20 грн нарахованої плати за зберігання вантажу + 3 291, 44 грн ПДВ).
Позивач вважає, що складені акти загальної форми ГУ-23 № 1924 від 27.09.2021 та № 1930 від 28.09.2021 не відповідають дійсності, оскільки причини затримки вагонів сталися не з вини позивача, а з вини залізниці, оскільки вагони перебували на діючій тимчасові митній зоні.
06.12.2021 позивач направив відповідачу претензію вих. № 10-5182 від 29.11.2021 в якій пропонував відповідачу в місячний термін повернути незаконно списані кошти у розмірі 19 748, 64 грн.
Відповідача, листом вих. № ЦМ-Ю-15/908 від 13.12.2021 повідомив позивача, що претензія щодо повернення платежів направлені до філії «Центр транспортної логістики».
Однак, позивач не отримував від відповідача документів, що підтверджують повернення вище зазначеної суми.
З огляду на зазначене, позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення з відповідача збитків у вигляді матеріальної шкоди за неправомірне списання з рахунку коштів у розмірі 19 748, 64 грн.
ІI. Предмет та підстави позову.
Предметом позову у даній справі є вимоги позивача про стягнення з відповідача збитків за неправомірне списання коштів у розмірі 19 748, 64 грн, яке відбулося у зв'язку з неправомірним рішенням залізниці.
Юридичними підставами позову є стаття 22, 1166 Цивільного кодексу України та стаття 224 Господарського кодексу України.
Фактичними підставами позову є відсутність правових підстав у списанні коштів, яке відбулося у зв'язку з неправомірним рішенням залізниці.
III. Доводи позивача щодо суті позовних вимог.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що:
(1) На станцію Трипілля-Дніпровське 27.09.2021 надійшло 20 вагонів з імпортованим вугіллям (отримувач: Трипільська ТЕС ПАТ «Центренерго»), які були поставлені у зону митного контролю, яка в свою чергу була створена 09.09.2021 рішенням Київської митниці № UA100240/0191;
(2) Проте, станція Трипілля-Дніпровське листом вих. № 41 від 27.09.2021 повідомила позивача, що на підставі наказу начальника структурного підрозділу «служба комерційної роботи та маркетингу» регіональної філії «Південно-Західна залізниця» № 209 від 10.12.2020 було переглянуто рішення про створення зони митного контролю № UA100240/0191 від 08.09.2021 та виявлені певні порушення, у зв'язку з чим було прийнято рішення про припинення діяльності даної зони митного контролю. Зазначений лист позивач отримав 28.09.2021;
(3) За таких обставин, станція Трипілля-Дніпровське забрала прибувши вагони з тимчасової митної зони на свої колії і склала акт загальної форми ГУ-23 № 1924 від 27.09.2021 про початок затримки вагонів та акт загальної форми ГУ-23 № 1930 від 28.09.2021 про закінчення затримки, з якими позивач не погодився;
(4) Станцією оформлена накопичувальна картка форми ФДУ-92 № 01100260 від 03.10.2021, яку позивач не підписав та в якій позивачу нарахована плата за зберігання вантажів у розмірі 16 457, 20 грн. В подальшому зазначена сума з урахуванням ПДВ, а саме 19 748, 64 грн була списана з коду платника ПАТ «Центренерго» «Трипільська ТЕС»;
(5) Не погодившись з діями залізниці, позивач 06.12.2021 звернувся до відповідача з претензією № 10-5182 від 29.11.2021 щодо повернення списаних коштів на рахунок позивача, однак відповідач вимогу позивача не виконав;
(6) У зв'язку з зазначеними діями позивач звернувся до суду щодо стягнення з відповідача заподіяних збитків у вигляді матеріальної шкоди, а саме безпідставно списаних коштів.
IV. Заперечення відповідача у справі.
Відповідач заперечуючи проти задоволення позовних вимог зазначив наступне:
(1) При перевірці схеми тимчасової зони митного контролю було зауважено, що на коліях розміщені тепляки, що суперечить вимогам Митного кодексу України в частині дотримання режиму, про що листом було повідомлено в.о. начальника митного поста «Південний» та позивача.
Оскільки вагони з вантажем позивача надійшли 27.09.2021, з метою усунення недоліків, вагони під вивантаження у митну зону не подавались та були затримані на коліях, про що складено відповідний акт.
28.09.2021 листом вих. № 13/4221 позивач просив залізницю передати затримані вагони на під'їзну колію Трипільської філії ПрАТ «Київ-Дніпровське МППЗТ». В той же день вагони були подані на колію Трипільської філії ПрАТ «Київ-Дніпровське МППЗТ».
У зв'язку з вищевикладеним залізниця по накопичувальній картки форми ФДУ-92 № 01100260 на підставі актів № 1924, № 1930 нарахувала позивачу плату за зберігання вантажу.
(2) Відповідач просить застосувати наслідки пропуску строку позовної давності та відмовити в задоволенні позовних вимог, оскільки на думку відповідача, позивач пропустив строк, встановлений частиною 5 статті 315 Господарського кодексу України та статтею 136 Статуту залізниць України.
V. Оцінка доказів судом та висновки суду.
З урахуванням предмету позовних вимог, їх юридичних та фактичних підстав, суд визначає, що перелік обставин, які є предметом доказування у справі, становлять обставини, від яких залежить відповідь на такі ключові питання:
- чи були в відповідача підстави нараховувати плату відповідачу за зберігання вантажу та подальше її списання?
- чи був порушений позивачем обов'язок по оплаті грошових коштів за користування вагонами, затриманими під час перевезення не з вини перевізника?
- чи доведено позивачем одночасно наявність всіх елементів правопорушення?
- чи підлягають позовні вимоги задоволенню?
Оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають повному задоволенню, виходячи з наступного.
Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди (пункт 8 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України).
Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування (частина 2 статті 22 Цивільного кодексу України).
Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом, відшкодування збитків (частина 2 стаття 20 Господарського кодексу України).
Збитками є, втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) (пункт 1 частини 2 статті 22 Цивільного кодексу України).
Учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною (стаття 224 Господарського кодексу України).
До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом (частина 1 статті 225 Господарського кодексу України).
Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі (частина 3 статті 22 Цивільного кодексу України).
Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина 1 статті 1166 Цивільного кодексу України).
Доведення факту наявності таких збитків та їх розміру, а також причинно-наслідкового зв'язку між правопорушенням і збитками покладено на позивача. Причинний зв'язок як обов'язковий елемент відповідальності за заподіяні збитки полягає в тому, що шкода повинна бути об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди, отже, доведенню підлягає факт того, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки.
Зважаючи на зазначені норми, для застосування такого заходу відповідальності як стягнення збитків необхідна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення:
1) протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи (порушення зобов'язання);
2) шкідливого результату такої поведінки - збитків;
3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками;
4) вини особи, яка заподіяла шкоду.
У разі відсутності хоча б одного із цих елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не настає.
Отже, відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише за наявності передбачених законом умов, сукупність яких утворює склад правопорушення, яке є підставою для цивільно-правової відповідальності.
Позивач стверджує, що 27.09.2021 на залізничну станцію Трипілля-Дніпровське надійшло 20 вагонів імпортованого вугілля на діючу тимчасову зону митного контролю, яка створена рішенням Київської митниці № UA100240/0191 від 08.09.2021, а саме залізничні колії № 13, 14, 15, 16 та прилегла до них території ПрАТ «Київ-Дніпровське МППЗТ».
Проте, станція Трипілля-Дніпровське листом вих. № 41 від 27.09.2021 повідомило, що у зв'язку з переглядом рішення про створення зони митного контролю UA100240/0191 виявлено порушення в план-схемі зони митного контролю, а тому було прийнято рішення про припинення діяльності даної зони митного контролю. Зазначений лист позивач отримав 28.09.2021.
В вище зазначеному листі, станція посилається на наказ начальника структурного підрозділу «служба комерційної роботи та маркетингу» регіональної філії «Південно-Західна залізниця» № 209 від 10.12.2020.
Тому, на підставі припинення діяльності зони митного контролю станція забрала вагони на свої колії та склала відповідні акти загальної форми ГУ-23 № 1924 від 27.09.2021, № 1930 від 28.09.2021 про початок затримки вагонів та про закінчення затримки вагонів, з якими позивач не погодився та в яких позивач зазначив, що на момент прибуття вагонів на станцію Трипілля-Дніпровське на коліях № 13, 14, 15, 16 була створена та затверджена митна зона та лист про закриття якої позивачем було отримано 28.09.2021 о 06:00 год.
Таким чином, позивач вважає, що акти загальної форми ГУ-23 № 1924 від 27.09.2021 та № 1930 від 28.09.2021 складені залізницею з порушенням пункту 3.13. Порядку взаємодії митниць і залізниць України при переміщенні через митний кордон товарів та інших предметів у вантажних залізничних поїздах, затверджено спільним Наказом Міністерства транспорту України та Державної митної служби України № 231/174 від 30.03.2001, оскільки обставини не відповідають дійсності, причини затримки сталися не з вини позивача, а з вини залізниці, тому що на думку позивача вагони перебували на діючій тимчасовій митній зоні.
В подальшому залізницею оформлена накопичувальна картка форми ФДУ-92 № 01100260 від 03.10.2021, якою позивачу нарахована плата за зберігання вантажу та з якою позивач не погодився та відмовився підписувати, у зв'язку з чим, залізницею складено акт загальної форми № 1975 від 03.10.2021 форми ГУ-23 та з коду платника ПАТ «Центренерго» «Трипільська ТЕС» списано кошти у розмірі 19 748, 64 грн.
Відтак, позивач зазначає, що: (1) протиправна поведінкою відповідача полягає у перевищенні повноважень начальника залізничної станції Трипілля-Дніпровське щодо ліквідації тимчасової зони митного контролю, а також у зазначенні в актах загальної форми підстав затримки, що не відповідає дійсності; (2) шкода полягає у списанні коштів; (3) причинний зв'язок полягає в тому, що якби начальником станції Трипілля-Дніпровське не було одноособово ліквідовано тимчасову зону митного контролю у день надходження вагонів, це не спричинило б нарахування коштів за затримку вагонів, яка сталася з вини залізниці; (4) вина відповідача на думку позивача полягає в необережності.
Отже, позиція позивача полягає в тому, що начальник станції Трипілля-Дніпровське перевищив повноваження та ліквідував тимчасову зону митного контролю в день надходження вагонів в цю зону, що у свою чергу зумовило нанесенню позивачу збитків у вигляді майнової шкоди в розміри списаних коштів, а саме 19 748, 64 грн.
В першу чергу, суд звертає увагу позивача, що Порядок взаємодії митниць і залізниць України при переміщенні через митний кордон товарів та інших предметів у вантажних залізничних поїздах, який затверджений спільним Наказом Міністерства транспорту України та Державної митної служби України № 231/174 від 30.03.2001 та на який посилається позивач, втратив чинність 06.02.2009 на підставі Наказу Міністерства транспорту та зв'язку України та Державної митної служби України № 1019/1143 від 18.09.2008.
Зона митного контролю - місце, визначене митними органами в пунктах пропуску через державний кордон України або в інших місцях митної території України, в межах якого митні органи здійснюють митні формальності (пункт 14 частина 1 стаття 4 Митного кодексу України).
З метою забезпечення здійснення митними органами митного контролю товарів, транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України, проведення заходів, пов'язаних з виявленням, попередженням та припиненням контрабанди і порушень митних правил, у пунктах пропуску через державний кордон України, на територіях морських і річкових портів, аеропортів, на залізничних станціях та на територіях підприємств, вільних митних зон, митних складів, складів тимчасового зберігання, а також в інших місцях, визначених відповідно до цього Кодексу, створюються зони митного контролю (стаття 329 Митного кодексу України).
Митний контроль товарів у міжнародному залізничному сполученні здійснюється в зонах митного контролю. З метою запобігання порушенню розкладу руху поїздів митний контроль може здійснюватися поза пунктами пропуску через державний кордон або в місцях, визначених керівником митного органу за погодженням з керівниками залізничної станції та органу охорони державного кордону України (частина 1, 2 стаття 220 Митного кодексу України).
Порядок створення зони митного контролю визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику. Межі зон митного контролю у пунктах пропуску через державний кордон України визначаються митними органами за погодженням з відповідними органами охорони державного кордону та адміністраціями морських (річкових) портів, аеропортів, залізничних станцій. В інших місцях на митній території України митні органи у зонах своєї діяльності самостійно визначають межі зон митного контролю. Зони митного контролю можуть бути постійними, у разі регулярного розміщення на їх території товарів, що підлягають митному контролю, або тимчасовими, які утворюються на час здійснення митного контролю (стаття 330 Митного кодексу України).
ЗМК створюються з метою забезпечення здійснення митними органами митних формальностей стосовно товарів та транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України (пункт 2.1. Порядку створення митних зон, затверджено Наказом Міністерства фінансів України № 583 від 22.05.2012).
Тимчасові зони митного контролю створюються на час здійснення митного контролю. Тимчасові ЗМК можуть створюватись, у вагонах пасажирських поїздів закордонного сполучення, на перонах вокзалів, на територіях залізничних станцій, що розташовані в межах пунктів пропуску (пунктів контролю) через державний кордон для залізничного сполучення.
Для тимчасових ЗМК план-схема, на якому позначаються їх межі, розробляється у випадках, коли неможливо однозначно вказати (описати) межі ЗМК у Рішенні (пункт 2.2. Порядку створення митних зон).
Відповідач заперечуючи проти позовних вимог стверджує, що в зонах митного контрою можуть розміщуватись тільки споруди та об'єкти прикордонних і митних органів, які необхідні для технологічного процесу, тому всі діючі рішення про створення зони митного контролю були переглянуті.
За таких обставин, начальник станції Трипілля-Дніпровське листом вих. № 41 від 27.09.2021 повідомив в.о. начальника митного поста «Південний», директора ПАТ «Центренерго» Трипільської ТЕС, в.о. директора Трипільської філії ПрАТ «Київ-Дніпровське МППЗТ», що згідно наказу начальника структурного підрозділу «служба комерційної роботи та маркетингу» регіональної філії «Південно-Західна залізниця» Майданика № 209 від 10.12.2020 забороняється погодження схем митного контроль, які включають в себе колії поблизу фронтів навантаження/вивантаження, ходів колії, з'єднувальні колії, колії технічного забезпечення підготовки вантажу для вивантаження, навантаження (наприклад: тепляки), вагонні тупіки та інші колії не призначені для відстою та тимчасового залишення вагонів з вантажем (згідно технологічних карт, паспортів п/к, інструкцій з організації маневрової роботи на п/к).
У зв'язку з чим, начальником станції Трипілля-Дніпровське переглянуто рішення про створення зони митного контролю № UA100240/0191 від 08.09.2021 та виявлено порушення в план-схемі, оскільки, території тимчасової зони митного контролю знаходяться на коліях технічного забезпечення підготовки вантажу для вивантаження, а оскільки вантажні фронти не можуть бути митною зоною були прийнято рішення про припинення діяльності даної митної зони.
Лист вих. № 41 від 27.09.2021 позивач отримав 28.09.2021, про що міститься відповідна відмітка на листі, копію якого позивач долучив до матеріалів справи та щодо цієї обставини відсутні заперечення відповідача.
Як зазначено вище, дані дії позивач вважає перевищенням повноважень начальника станції Трипілля-Дніпровське.
Суд звертає увагу, що в силу частини 3 статті 13, частини 1 статті 74, частини 1 статті 73, статті 76 та 77 Господарського процесуального кодексу України, обставини на які посилається сторона по справі, як на підставу своїх вимог, заперечень повинні доводиться такою стороною шляхом подання до суду відповідних належних та достовірних доказів на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин на які посилається сторона у справі.
Межі ЗМК у пунктах пропуску (пунктах контролю) через державний кордон України визначаються митними органами за погодженням з відповідними органами охорони державного кордону та адміністраціями морських (річкових) портів, аеропортів, залізничних станцій. В інших місцях на митній території України митні органи у зонах своєї діяльності самостійно визначають межі ЗМК та коло осіб, з якими вони погоджуються (пункт 2.4. Порядку створення митних зон).
Функціонування ЗМК припиняється у разі: закінчення строку, зазначеного у Рішенні, на який було створено ЗМК; завершення дії підстав, відповідно до яких була необхідність у визначенні території (приміщення) для здійснення митних формальностей щодо товарів і транспортних засобів, їх зберігання та переміщення під митним контролем (пункт 2.5. Порядку створення митних зон).
Відтак, суд констатує, що пунктом 2.5. Порядку створення митних зон визначені вичерпні підстави за умови існування яких функціонування зони митного контролю припиняється та які не передбачають припинення дії за рішенням начальника станції.
Суд зазначає, що матеріали справи не містять безпосередньо рішення начальника станції Трипілля-Дніпровське про припинення митної зони, яка створена рішенням Київської митниці № UA100240/0191 від 08.09.2021.
Окрім цього, в матеріалах справи також відсутня копія наказу Майданика № 209 від 10.12.2020 на яке в листі вих. № № 41 від 27.09.2021 посилається начальник станції Трипілля-Дніпровське.
Проте, в матеріалах справи наявне телеграфне повідомлення від Майданика наступного змісту: «Останнім часом почастішали випадки відкриття зон митного контролю на під'їзних коліях. Розглядом схем та рішень про відкриття встановлено, зо в багатьох випадках в межі зон митного контролю входять ділянки колій на яких проводяться маневрові роботи та господарська діяльність, що не діє змогу виконувати вимоги Митного кодексу в частині дотримання режиму. ЗОБОВ'ЯЗУЮ: 1. Заборонити погодження схем митного контроль, які включають в себе колії поблизу фронтів навантаження/вивантаження, ходів колії, з'єднувальні колії, колії технічного забезпечення підготовки вантажу для вивантаження, навантаження (наприклад: тепляки), вагонні тупіки та інші колії не призначені для відстою та тимчасового залишення вагонів з вантажем (згідно технологічних карт, паспортів п/к, інструкцій з організації маневрової роботи на п/к). 2. Враховуючи вищезазначене, переглянути всі схеми зон митного контролю, які територіального знаходяться на дирекції щодо виявлення невідповідностей. 3. Усунути встановлені зауваження шляхом коригування меж та рішень про створення зон митного контролю. Про проведену роботу доповісти в термін до 18.10.2021».
Однак, суд звертає увагу, що зазначене телеграфне повідомлення датоване 27.09.2021 14:52.
В відзиві на позовну заяву відповідач зазначає: «станом на 27.09.2021 ПАТ «Центренерго» Трипільська ТЕС мала рішення про створення зони митного контролю № UA100240/0191 від 08.09.2021».
Таким чином: (1) в матеріалах справи міститься рішення Київської митниці №UA100240/0191 від 08.09.2021, яке у відповідності до пункту 2.4. Порядку створення митних зон погоджене з відповідними органами; (2) відповідач підтверджує, що станом на 27.09.2021 діяла зона митного контролю; (3) в матеріалах справи відсутній наказ Майданика № 209 від 10.12.2020, проте міститься телеграфне повідомлення Майданика, яке датоване 27.09.2021 14:52; (4) в матеріалах справи відсутнє безпосередньо саме рішення начальника станції Трипілля-Дніпровське про припинення діяльності тимчасової зони митного контролю, яка створена рішенням Київської митниці №UA100240/0191 від 08.09.2021; (5) матеріали справи не містять доказів припинення функціонування зони митного контролю на підставах передбачених пунктом 2.5. Порядку створення митних зон.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 79 Господарського процесуального кодексу України). Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина 1 стаття 86 Господарського процесуального кодексу України).
Отже, суд дослідивши обставини справи та здійснивши оцінку доказів, які надали сторони на підтвердження своїх доводів та заперечень, за своїм внутрішнім переконанням та з урахуванням принципу вірогідності доказів, доходить до висновку, що вагони 27.09.2021 надійшли до станції Трипілля-Дніпровське в момент дії зони митного контролю, а оскільки в матеріалах справи відсутнє рішення про припинення тимчасової зони митного контролю, яка створена рішенням Київської митниці №UA100240/0191 від 08.09.2021 у відповідності до пункту 2.5. Порядку створення митних зон, суд вважає, що тимчасова зона митного контролю продовжувала функціонувати у відповідності до мети, яка встановлена пунктом 2 рішення №UA100240/0191 від 08.09.2021.
Окрім цього, суд зазначає наступне.
Позивач в позові обґрунтовуючи обставини справи зазначає що були затримані вагони, які прибули на залізничну станцію Трипілля-Дніпровське для здійснення дій передбачених митним законодавством України. На підтвердження затримки вагонів залізницею були складені відповідні акти загальної форми ГУ-23, які в свою чергу передбачені пунктом 8 Правил користування вагонами і контейнерами та на підставі яких залізницею було оформлено накопичувальну картку форми ФДУ-92.
Відповідач в свою чергу в відзиві на позов підтверджує, що вагони були затримані, у зв'язку з чим були складені акти загальної форми ГУ-23 та накопичувальна картка форми ФДУ-92 в якій залізницею були нараховані позивачу збори за зберігання вантажу.
Однак, як вбачається з пункту 3 Правил користування вагонами і контейнерами на підставі актів загальної форми ГУ-23 про затримку вагонів накопичувальна картка форми ФДУ-92 не складається.
В свою чергу складання накопичувальної картки форми ФДУ-92 передбачено Правилами розрахунків за перевезення вантажів, яка складається в тому числі за додаткові послуги, які не були включені в перевізні документи і у відомості плати за користування вагонами і контейнерами (форми ГУ-46 та/або ГУ-46к).
У відповідності до пункту 9 Правил зберігання вантажів, факт затримки вантажу засвідчується актом загальної форми.
В накопичувальній картки №01100269 від 01.10.2021 зазначено, що плата нарахована за зберігання вантажів на підставі акту загальної форми №1930 форми ГУ-23.
Проте, як встановлено судом, акт загальної форми №1930 форми ГУ-23 складений залізницею, у зв'язку з затримкою вагонів, що регулюється Правилами користування вагонами і контейнерами.
Одночасно з цим, матеріали справи не містять та відповідачем не надано акт загальної форми ГУ-23, який складений залізницею на затримку вантажу, як це передбачено Правилами зберігання вантажів та на підставі якого в залізниці були б підстави нарахувати плату позивачу за послуги по зберіганню вантажів та оформити накопичувальну карту форми ФДУ-92.
Відтак, залізниця не доводить факту затримки вантажу, підстав затримки, а також залізниця не обґрунтовує правові підстави здійснення нарахування позивачу плати за послуги зі зберігання вантажу.
Таким чином, суд не вбачає підстав вважати, що затримка вагонів відбулася з вини позивача.
Відповідач просить суд застосувати наслідки пропуску строку позовної давності та відмовити в задоволенні позовних вимог, оскільки на думку відповідача позивач пропустив строк для пред'явлення позову до суду встановлений частиною 5 статті 315 Господарського кодексу України та статті 136 Статуту залізниць України.
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 Цивільного кодексу України).
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю (стаття 257, частина 1 стаття 258 Цивільного кодексу України).
Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина 2-4 стаття 267 Цивільного кодексу України).
Зазначене прохання відповідач обґрунтовує тим, що Законом України № 540-ІХ від 30.03.2020 «Прикінцеві положення» Господарського кодексу України доповнено пунктом 7 у відповідності до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину".
Таким чином, оскільки пунктом 7 «Прикінцеві положення» Господарського кодексу України не передбачена стаття 315 Господарського кодексу України, а отже строки встановлені зазначеною статтею не продовжуються на строк дії такого карантину, тому відповідач вважає, що у відповідності до частин 5 зазначеної норми позивач мав право звернутися до суду протягом шестимісячного строку.
Проте суд не погоджується з доводами відповідача щодо пропуску позивачем строку позовної давності з наступних підстав.
Так, зокрема стаття 315 Господарського кодексу України та стаття 136 Статуту залізниць України встановлює строк для пред'явлення позову у правовідносинах, які виникли у зв'язку з виконанням відповідного договору перевезення вантажів.
В даному випадку, позивач звертається з позовом щодо стягнення збитків в формі матеріальної шкоди, що в свою чергу випливає з позадоговірних відносинах та щодо яких встановлюється загальний строк позовної давності строком 3 (три) роки.
Враховуючи те, що збитки відповідач завдав позивачу шляхом списання коштів в жовтні 2021 року, а відповідач звернувся до суду з відповідним позовом в грудні 2023 року, строк позовної давності позивачем не пропущений.
За таких обставин, суд відмовляє в задоволенні клопотання відповідача про застосування наслідків пропуску строку позовної давності у вигляді відмови в позові.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України).
З огляду на все вище зазначене, матеріалами справи підтверджується та не спростовано відповідачем належними і допустимими доказами, що відповідач завдав відповідачу збитків шляхом списання коштів з коду платника ПАТ «Центренерго» «Трипільська ТЕС» .
Відтак, підсумовуючи все вище зазначене, суд доходить до висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача збитків у розмірі 19 748, 64 грн підлягають задоволенню.
VI. Розподіл судових витрат.
Судовий збір покладається, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (пункт 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).
За таких обставин, у зв'язку з повним задоволенням позовних вимог, суд покладає судовий збір за подання позовної заяви на відповідача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 13, 73-77, 86, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Центренерго» до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення 19 748, 64 грн - задовольнити.
2. Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (03150, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, 5; ідентифікаційний код: 40075815) на користь Публічного акціонерного товариства «Центренерго» (08711, Київська обл., Обухівський р-н, селище міського типу Козин, вул. Рудиківська, 49; ідентифікаційний код: 22927045) збитки у розмірі 19 748 (дев'ятнадцять тисяч сімсот сорок вісім) грн 64 коп. та суму судового збору у розмірі 2 684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн 00 коп.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Г.П. Бондаренко - Легких