18 липня 2024 рокуЛьвівСправа № 140/24747/23 пров. № А/857/4610/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Затолочного В.С.,
суддів: Курильця А.Р., Пліша М.А.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 16 січня 2024 року у справі № 140/24747/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Волинській області про визнання протиправним та скасування наказу, стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу (рішення суду першої інстанції ухвалене суддею Валюхом В.М. у м. Луцьку 16 січня 2024 року в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження (без повідомлення учасників справи)), -
ОСОБА_1 (далі також - ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до Головного управління Національної поліції у Волинській області (далі - ГУ НП, відповідач) про визнання протиправним та скасування наказу від 26.07.2023 № 302 о/с, стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 16 січня 2024 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погодившись із вказаним рішенням, його оскаржив позивач, оскільки вважає його незаконним, прийнятим з неповним з'ясуванням обставин справи та неправильним застосуванням норм матеріального права, просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.
В обґрунтування апеляційних вимог вказує, що наказ від 26.07.2023 № 302 о/с є протиправним, оскільки позивач не мав наміру та бажання звільнятись зі служби в поліції, а рапорт про звільнення за власним бажанням поданий внаслідок тиску та неправомірних дій керівництва Ковельського районного управління поліції ГУ НП (далі також - Ковельське РУП ГУ НП).
Відповідач не скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу. Відповідно до частини четвертої статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України) відсутність відзиву не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні), суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження відповідно до положень пункту 3 частини першої статті 311 КАС України.
У відповідності до вимог частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 в період із 29.01.2007 по 06.11.2015 проходив службу в органах внутрішніх справ, а в період з 07.11.2015 по 26.07.2023 - у Національній поліції України, що підтверджується послужним списком.
18.07.2023 ОСОБА_1 подав рапорт про надання частини чергової відпустки за 2023 рік строком 10 днів з 23.07.2023 та наказом начальника ГУ НП від 21.07.2023 № 295 о/с позивачу надано частину чергової відпустки за 2023 рік з 23.07.2023 по 01.08.2023.
В подальшому, ОСОБА_1 подав рапорт від 25.07.2023 про відкликання з відпустки у зв'язку із звільненням зі служби в поліції за власним бажанням, та на підставі вказаного рапорту видано наказ начальника ГУ НП від 26.07.2023 № 303 о/с «По особовому складу», відповідно до якого у зв'язку із службовою необхідністю відкликано з відпустки за 2023 рік старшого сержанта поліції ОСОБА_1 , поліцейського з реагування патрульної поліції сектору поліцейської діяльності № 1 (сел. Турійськ) Ковельського районного управління поліції ГУНП, з 26.07.2023.
25.07.2023 ОСОБА_1 звернувся із рапортом, в якому просив звільнити його зі служби в органах поліції за пунктом 7 частини першої статті 77 Закону України від 02.07.2015 № 580-VIII «Про Національну поліцію» (далі також - Закон № 580-VIII), з 26.07.2023, а також зазначив, що зобов'язується в день звільнення прибути до УКЗ ГУНП для отримання витягу з наказу про звільнення, трудової книжки та військового квитка.
26.07.2023 начальник Ковельського РУП ГУ НП звернувся до начальника ГУ НП із поданням 26.07.2023 № 4060/51/01-2023 про звільнення ОСОБА_1
26.07.2023, на підставі рапорту ОСОБА_1 від 25.07.2023 та подання від 26.07.2023, видано наказ начальника ГУ НП від 26.07.2023 № 302 о/с «По особовому складу», яким старшого сержанта поліції ОСОБА_1 (0067327), поліцейського з реагування патрульної поліції сектору поліцейської діяльності № 1 (сел. Турійськ) Ковельського РУП ГУ НП звільнено зі служби в поліції за пунктом 7 (за власним бажанням) частини першої статті 77 Закону № 580-VIII. На вказаному наказі є власноручний запис позивача від 26.07.2023 про ознайомлення, будь-які зауваження чи відмітки про незгоду із цим наказом відсутні.
02.08.2023 в інформаційно-комунікаційній системі «Інформаційний портал Національної поліції України» (журналі ЄО) ГУ НП № 1118 від 02.08.2023 було зареєстровано звернення ОСОБА_1 від 27.07.2023, та листом від 08.08.2023 № К-105/05/39-2023 відповідач повідомив позивача, що підстави для задоволення звернення в частині поновлення на службі відсутні.
Позивач, вважаючи протиправним наказ начальника ГУ НП від 26.07.2023 № 302 о/с, звернувся до адміністративного суду з позовом.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскаржуваний у цій справі наказ є правомірними та таким, що прийнятий відповідно до вимог частини другої статті 2 КАС України, доводи позивача про вчинення відносно нього тиску та залякування під час написання рапорту на звільнення не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду справи, у зв'язку із чим у задоволенні позовної вимоги про визнання протиправним та скасування наказу ГУ НП від 26.07.2023 № 302 о/с «По особовому складу» та похідної позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з підстав, викладених у позовній заяві, належить відмовити.
Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції і, надаючи правову оцінку обставинам справи та доводам апелянта, зазначає наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спірні правовідносини у цій адміністративній справі склалися щодо звільнення зі служби в поліції у зв'язку з поданням рапорту про звільнення із зазначенням дати звільнення, та у подальшому - відкликанні такого рапорту.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон № 580-VIII.
Відповідно до частин першої, третьої, четвертої статті 59 Закону № 580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.
Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.
Видавати накази по особовому складу можуть керівники органів, підрозділів, закладів та установ поліції відповідно до повноважень, визначених законом та іншими нормативно-правовими актами, та номенклатурою посад, затвердженою Міністерством внутрішніх справ України.
Приписами частини першої статті 60 Закону № 580-VIII визначено, що проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Підстави для звільнення зі служби в поліції визначені статтею 77 Закону № 580-VIII, пунктом 7 частини першої якої визначено, що поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється за власним бажанням.
Днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення. День звільнення вважається останнім днем служби (частини друга, третя статті 77 цього Закону).
Пунктом 4 Розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 580-VIII передбачено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов'язки визначає Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 1991 року № 114 (далі також - Положення № 114), яке є актом спеціального законодавства, що визначає порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, та на час виникнення спірних правовідносин є чинним.
Відповідно до пункту 24 цього Положення, у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов'язків, але не більш як за один рік.
Якщо заява про поновлення на службі розглядається більше одного року не з вини особи рядового, начальницького складу, така особа має право на отримання грошового забезпечення за весь час вимушеного прогулу.
Згідно з підпунктом «ж» пункту 64 Положення № 114 особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) за власним бажанням - при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов'язків.
Пунктом 68 Положення № 114 визначено, що особи рядового і начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою.
За змістом пункту 8 Положення № 114 дострокове звільнення зі служби осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу, які не досягли граничного віку перебування на службі в органах внутрішніх справ, провадиться, зокрема: за власним бажанням - при наявності причин, що перешкоджають виконанню службових обов'язків; через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України.
У межах передбаченого пунктом 68 Положення № 114 строку з дня подання рапорту про звільнення сторони трудового договору мають право домовитися про звільнення у більш короткий строк.
Такою домовленістю, зокрема, слід вважати зазначення в рапорті конкретної дати, з якої (до настання якої) працівник поліції має бажання звільнитися зі служби до закінчення передбаченого пунктом 68 Положення № 114 строку та згоду уповноваженого органу звільнити цього працівника у визначений ним термін.
Отже, видача уповноваженим органом наказу про звільнення працівника міліції зі служби до закінчення передбаченого пунктом 68 Положення № 114 строку, якщо таке прохання міститься у рапорті про звільнення, є правомірною.
Відповідну правову позицію висловлював Верховний Суд у постановах від 12 серпня 2019 року у справі № 810/3376/16, від 05 вересня 2019 року у справі № 820/5844/16, від 22 жовтня 2019 року у справі № 804/4997/17, від 22 листопада 2019 року у справі № 813/740/17, від 20 грудня 2019 року у справі № 826/375/17, від 05 лютого 2020 року у справі № 819/744/16, від 20 травня 2020 року у справі № 804/868/16, від 30 вересня 2020 року у справі № 826/16621/17, від 14 січня 2021 року у справі № 822/1093/18, від 09 лютого 2021 року у справі № 826/10404/16, від 23 червня 2021 року у справі № 813/740/17, від 11 серпня 2021 року у справі № 826/7075/16, які по суті основуються на правовому висновку Верховного Суду України, викладеному у постанові від 24 червня 2014 року у справі № 21-241а14.
Натомість, за змістом наведених законодавчих приписів, у разі якщо сторони домовилися про звільнення у більш короткий строк, особа має право відкликати поданий рапорт про звільнення до спливу цього строку.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09 серпня 2019 року у справі № 815/1490/16, від 22 листопада 2019 року у справі № 813/740/17, від 15 лютого 2021 року у справі № 160/3607/19.
Апеляційним судом встановлено, що 25.07.2023 ОСОБА_1 власноручно написав на ім'я начальника ГУ НП рапорт, в якому просив звільнити його зі служби в поліції за власним бажанням з 26.07.2023. Зазначений рапорт містить дату його складення 25.07.2023, підпис позивача, підставу для звільнення власне бажання та дату звільнення 26.07.2023, цей рапорт прийнятий відповідачем, тобто сторони досягли домовленості про дату та підстави припинення трудових відносин.
За результатами розгляду рапорту, враховуючи зазначену в рапорті про звільнення бажану дату звільнення 26.07.2023, начальником ГУ НП прийнято наказ від 26.07.2023 № 302 о/с, яким позивача з 26.07.2023 звільнено зі служби в поліції згідно пункту 7 частини першої статті 77 Закону № 580-VIII.
02.08.2023 в інформаційно-комунікаційній системі «Інформаційний портал Національної поліції України» (журналі ЄО) ГУ НП № 1118 від 02.08.2023 було зареєстровано заяву ОСОБА_1 від 27.07.2023 про поновлення на службі.
Оскільки позивач визначився зі своїм бажанням залишитись на службі в поліції 27.07.2023 після звільнення, то на час прийняття оскаржуваного наказу відповідач не знав і не міг знати про наявність такої обставини.
Щодо покликань апелянта на те, що на нього здійснювався психологічний тиск при написанні рапорту про звільнення, а саме обман щодо порушення кримінального провадження щодо позивача, апеляційний суд зазначає, що позивачем не доведено фактів здійснення на нього тиску з метою змушення до звільнення, а суб'єктивне сприйняття позивачем певних обставин, що вплинуло на прийняття певного рішення (в цьому випадку звільнення) не є тотожним тиску та погрозам з боку керівництва чи уповноваженого органу.
Крім того, подання рапорту про звільнення з метою уникнення можливості звільнення у зв'язку із невідповідністю займаній посаді чи вироком суду не може розцінюватись як психологічний тиск чи примус до його написання.
У матеріалах справи наявні власноручно написані рапорти позивача про відкликання з відпустки, про звільнення зі служби в поліції за власним бажанням з 26.07.2023, а також наказ ГУ НП від 26.07.2023 № 302 о/с «По особовому складу» про звільнення зі служби в поліції, на якому є власноручний запис позивача від 26.07.2023 про ознайомлення з наказом, будь-які зауваження чи відмітки про незгоду із цим наказом відсутні.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що зазначені документи свідчать про волевиявлення позивача на звільнення зі служби в поліції за власним бажанням на момент їх складання, та жодних документів, які були б подані позивачем до видання оскаржуваного наказу про звільнення та заперечували його волевиявлення звільнитися зі служби, матеріали справи не містять.
Таким чином, при винесенні оскаржуваного наказу, відповідач діяв в межах та у спосіб, що передбачені діючим законодавством із дотриманням критеріїв правомірності рішення суб'єкта владних повноважень, передбачених частиною другою статті 2 КАС України.
З огляду на вищевикладене, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відсутні правові підстави для висновків про протиправність звільнення позивача зі служби в поліції та про поновлення його на відповідній посаді і стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Щодо доводів позивача про залишення без відповіді його заяви про розгляд справи за правилами загального позовного провадження та про виклик свідків, то такі спростовуються матеріалами справи, а саме ухвалою про відмову в задоволенні заяви про розгляд справи за правилами загального позовного провадження та про виклик свідків від 21 вересня 2023 року.
Також, повідомленням про вручення (отримання) документів від 04 жовтня 2023 року, згідно з яким ОСОБА_1 28 вересня 2023 року вручено копію ухвали суду від 21 вересня 2023 року про відмову у задоволенні заяви про розгляд справи за правилами загального позовного провадження та про виклик свідків, спростовуються доводи позивача про те, що йому не надсилалась зазначена ухвала.
Як убачається з апеляційної скарги, наведені в ній доводи щодо помилковості висновків суду у цій справі фактично зводяться до необхідності нової правової оцінки обставин у справі та дослідження наявних у матеріалах справи доказів. Водночас зазначеним доводам судом першої інстанції вже була надана належна правова оцінка.
Інших доводів на підтвердження правомірності своєї бездіяльності відповідач не навів, що не дає підстав вважати висновки суду першої інстанцій помилковими, а застосування ним норм матеріального та процесуального права - неправильним.
Перевіривши мотивування судового рішення та доводи апеляційної скарги, відповідно до вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду, врахувавши статтю 6 КАС України, відповідно до якої суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Відповідно до пункту 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Згідно зі статтею 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вимоги наведених правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного рішення суд першої інстанцій правильно встановив обставини справи, не допустив неправильного застосуванням норм матеріального права чи порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для його скасування, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, КАС України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 16 січня 2024 року у справі № 140/24747/23 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку лише з підстав, визначених в статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя В. С. Затолочний
судді А. Р. Курилець
М. А. Пліш