18 липня 2024 рокуЛьвівСправа № 260/7947/23 пров. № А/857/3081/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Затолочного В.С.,
суддів: Курильця А.Р., Пліша М.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Закарпатській області на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2023 року у справі № 260/7947/23 за адміністративним позовом Головного управління ДПС у Закарпатській області до ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу (рішення суду першої інстанції ухвалене суддею Маєцька Н.Д. в м. Ужгороді Закарпатської області 29.11.2023 року в порядку письмового провадження), -
Головне управління ДПС у Закарпатській області (далі - ГУ ДПС, позивач) звернулося до суду з адміністративним позовом до ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , відповідач) в якому просить стягнути з фізичної особи ОСОБА_1 податковий борг у розмірі 23036,00 грн. за платежами: 8511010500 «Податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування» в розмірі 17720,00 грн. та 3011011001 «Військовий збір, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування» у розмірі 5316,00 грн.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2023 року адміністративний позов відмовлено.
Не погодившись із вказаним рішенням, його оскаржив відповідач, який покликаючись на те, що рішення є незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального і процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, просить рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2023 року скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити.
В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що у відповідача наявний податковий борг у розмірі 23036,00 грн. за платежами: 8511010500 «Податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування» в розмірі 17720,00 грн. та 3011011001 «Військовий збір, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування» у розмірі 5316,00 грн. Відповідач самостійно подав до податкового органу звітну податкову декларацію про майновий стан та доходи № 26777901 від 30.06.2020 року за звітний податковий період 2019 рік, із самостійно задекларованою сумою податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, яка підлягає сплаті до бюджету у розмірі 17720,00 грн. та самостійно задекларованою сумою військового збору, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, яка підлягає сплаті до бюджету у розмірі 5316, 00 грн. Однак, відповідач вказані суми податку не сплатив.
Відповідач скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу, просить в задоволенні такої відмовити, оскаржуване рішення залишити без змін.
Справа розглядається в порядку письмового провадження відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши та обговоривши матеріали справи, суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що відповідачем подано звітну податкову декларацію про майновий стан та доходи № 26777901 від 30.06.2020 року за звітний податковий період 2019 рік, із самостійно задекларованою сумою податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, яка підлягає сплаті до бюджету у розмірі 17720,00 грн. та самостійно задекларованою сумою військового збору, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, яка підлягає сплаті до бюджету у розмірі 5316, 00 грн.
Згідно даних податкового обліку, наявних у позивача, за відповідачем рахується податковий борг у сумі 23036,00 грн, зокрема по податку на доходи фізичних осіб у сумі 17720,00 грн та по військовому збору в сумі 5316,00 грн.
Оцінюючи спірні правовідносини, що виникли між сторонами, апеляційний суд виходить з наступних міркувань
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 163 Податкового кодексу України (далі - ПК України) об'єктом оподаткування податком на доходи фізичних осіб є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід, до складу якого включається, зокрема, частина доходів від операцій з майном, розмір якої визначається згідно з положеннями статті 172 Кодексу.
Відповідно до підпункту 168.1.2 пункту 168.1 статті 168 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податок сплачується (перераховується) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки приймають платіжні документи на виплату доходу лише за умови одночасного подання розрахункового документа на перерахування цього податку до бюджету.
Відповідно до підпункту 168.4.1 пункту 168.4 статті 168 ПК України податок, утриманий з доходів резидентів та нерезидентів, зараховується до бюджету згідно з Бюджетним кодексом України.
Відповідно до підпункту 168.4.5 пункту 168.4 статті 168 ПК України фізична особа, відповідальна згідно з вимогами цього розділу за нарахування та утримання податку, сплачує (перераховує) його до відповідного бюджету: а) у разі коли така фізична особа є податковим агентом, - за місцем реєстрації у контролюючих органах, а у випадках, передбачених цим Кодексом, - за місцезнаходженням земельних ділянок, земельних часток (паїв), виділених або не виділених в натурі (на місцевості); б) у разі нотаріального посвідчення договорів купівлі-продажу майна резидентами та нерезидентами, посвідчення договорів дарування чи видачі свідоцтв про право на спадщину нерезидентам - за місцем нотаріального посвідчення таких договорів (одержання свідоцтв); в) в інших випадках - за її податковою адресою, а у випадках, передбачених цим Кодексом, - за місцезнаходженням земельних ділянок, земельних часток (паїв), виділених або не виділених в натурі (на місцевості).
Згідно із підпунктом 1.2 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України об'єктом оподаткування військовим збором є доходи, визначені ст. 163 Кодексу, зокрема загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.
Ставка військового збору становить 1,5 відсотка об'єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX ПК України (підпункт 1.3 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX ПК України).
Відповідно до пункту 179.1 ст. 179 ПК України платник податку зобов'язаний подавати річну декларацію про майновий стан і доходи (податкову декларацію) відповідно до цього Кодексу.
На виконання зазначеного обов'язку, відповідач подав податкову декларацію про майновий стан та доходи № 26777901 від 30.06.2020 року за звітний податковий період 2019 рік, із самостійно задекларованою сумою податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, яка підлягає сплаті до бюджету, у розмірі 17720,00 грн. та самостійно задекларованою сумою військового збору, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, яка підлягає сплаті до бюджету, у розмірі 5316,00 грн.
Зарахування місцевих податків та зборів до відповідних місцевих бюджетів здійснюється відповідно до Бюджетного кодексу України (далі - БК України).
Так, частиною четвертою статті 45 БК України передбачено, що податки і збори (обов'язкові платежі) та інші доходи державного бюджету зараховуються безпосередньо на єдиний казначейський рахунок і не можуть акумулюватися на рахунках органів, що контролюють справляння надходжень бюджету (за винятком установ України, які функціонують за кордоном).
Єдиний казначейський рахунок - це рахунок, відкритий центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів (далі - Казначейство України), у Національному банку України для обліку коштів та здійснення розрахунків у системі електронних платежів Національного банку України, на якому консолідуються кошти державного та місцевих бюджетів, фондів загальнообов'язкового державного соціального і пенсійного страхування та кошти інших клієнтів, які відповідно до законодавства знаходяться на казначейському обслуговуванні (включаючи кошти, зараховані на єдиний рахунок) (пункт 23-1 статті 2 БК України).
Відповідно до положень частини п'ятої статті 45 БК України податки і збори та інші доходи державного бюджету визнаються зарахованими до державного бюджету з дня зарахування на єдиний казначейський рахунок.
Частиною п'ятою статті 78 БК України також встановлено, що податки і збори та інші доходи місцевого бюджету визнаються зарахованими до місцевого бюджету з дня зарахування відповідно на єдиний казначейський рахунок та рахунки, відкриті в установах банків державного сектору згідно з частиною другою цієї статті, і не можуть акумулюватися на рахунках органів, що контролюють справляння надходжень бюджету.
Для підтвердження факту несплати узгодженої суми грошового зобов'язання необхідно встановити, що у визначений законодавством строк, платник податків не вчиняв дії, спрямовані на перерахування узгодженої суми грошового зобов'язання до Державного бюджету. А оскільки такі суми зараховуються на єдиний казначейський рахунок, то помилкове визначення коду бюджетної класифікації у платіжному дорученні під час сплати суми податкового зобов'язання не є достатньою правовою підставою для висновку про несплату необхідної суми грошового зобов'язання у визначений вказаною нормою ПК України строк.
Відповідна правова позиція наведена в Постанові Верховного Суду від 19.02.2019 у справі № 812/195/18.
Аналогічної правової позиції дотримується й Верховний Суд у постановах від 20.02.2018 у справі №816/591/16, від 21.02.2018 у справі № 813/1008/16, від 14.02.2018 у справі № 816/1254/17, від 12.06.2018 у справі № 826/1/16, від 17.01.2018 у справі № 2а-2686/09/2670, від 01.08.2018 р. у справі № 813/2487/17, від 14.11.2018 у справі № 805/3665/16-а, від 11.12.2018 у справі № 804/444/16, від 01.10.2018 у справі № 813/3782/17, від 29.08.2018 у справі № 804/5320/13-а, від 10.08.2018 у справі № 826/11681/16 та у постанові Верховного Суду України від 16.06.2015 у справі № 21-377а15
Ведення єдиного казначейського рахунку здійснюється відповідно до Положення про єдиний казначейський рахунок, затвердженого наказом Державного казначейства України від 26.06.2002 № 122, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 18.07.2002 року за № 594/6882 (Далі - Положення № 122, чинне на момент виникнення спірних правовідносин).
Пунктом 2.1 цього Положення встановлено, що єдиний казначейський рахунок консолідує кошти державного та місцевих бюджетів, фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, коштів інших клієнтів, обслуговування яких здійснюється органами Державного казначейства України та регламентується законодавством.
Зі змісту пунктів 2.2 і 2.3 Положення № 122 слідує, що всі сплачені податки і збори (обов'язкові платежі), не залежно від того, до якого бюджету вони сплачені, в будь-якому випадку зараховуються та акумулюються на один консолідований рахунок - єдиний казначейський рахунок, а зарахування податку на відповідний рахунок має значення лише для обліку коштів.
З матеріалів справи встановлено, що відповідачем здійснено оплату податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування в сумі 17720,00 грн. та військового збору в сумі 5316,00 грн., що підтверджується копіями квитанцій № 0.0.1853402462.1 та № 0.0.1853403921.1 від 30.09. 2020 року.
Так відповідно до квитанції № 0.0.1853402462.1 від 30.09.2020 року призначення платежу: « 101;2882617055; 11010500; податок на доходи фіз.осіб, що сплачується фіз. Особами за рез. річн. декларування; ОСОБА_1 ».
Відповідно до квитанції № 0.0.1853403921.1 від 30.09.2020 року призначення платежу: « 101;2882617055; 11011001; Військовий збір, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування; ОСОБА_1 ».
Сплата вищевказаних сум до держаного бюджету (ГУ ДПС у Київській області) підтверджується відомостями з електронного кабінету платника податків - відповідача.
З огляду на вищевикладене, апеляційний суд приходить до висновку про те, що рішення суду першої інстанції є законним та скасуванню не підлягає.
Згідно частин першої - четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
З огляду на вищезазначене, вказаним вимогам оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає.
Відповідно до частин першої та другої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Підсумовуючи, апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку. Наведені висновки суду є вичерпні, а доводи апелянта - безпідставні.
Апеляційний суд переглянув оскаржуване судове рішення і не виявив порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати й ухвалити нове.
Відповідно до пункту 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 241, 242, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 370 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Закарпатській області залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2023 року у справі № 260/7947/23 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених частиною 4 статті 328 КАС України.
Головуючий суддя В. С. Затолочний
судді А. Р. Курилець
М. А. Пліш