Справа № 120/1817/24
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Слободонюк М.В.
Суддя-доповідач - Драчук Т. О.
19 липня 2024 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Драчук Т. О.
суддів: Смілянця Е. С. Полотнянка Ю.П. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 30 квітня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
в лютому 2024 року позивач, - ОСОБА_1 , звернулась до Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів за несвоєчасну виплату сум грошового забезпечення з 29.01.2020 по 25.04.2023, грошової допомоги на оздоровлення за 2020-2023 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020-2023, одноразової грошової допомоги при звільненні за повних 6 років календарної служби, грошової компенсації за невикористанні дні щорічної відпустки як учаснику бойових дій за період з 2021 по 2023 рік, грошової компенсації за 30 календарних днів невикористаної відпустки за 2022 рік, грошової компенсації за 20 календарних днів, невикористаної відпустки за 2023 рік з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01 січня 2020 року, Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01 січня 2021 року, Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01 січня 2022 року, Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01 січня 2023 року, за період з 29.01.2020 по день фактичної виплати перерахованих сум.
Також, позивач просив зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення з 29.01.2020 по 25.04.2023, грошової допомоги на оздоровлення за 2020-2023 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020-2023, одноразової грошової допомоги при звільненні за повних 6 років календарної служби, грошової компенсації за невикористанні дні щорічної відпустки як учаснику бойових дій за період з 2021 по 2023 рік, грошової компенсації за 30 календарних днів невикористаної відпустки за 2022 рік, грошової компенсації за 20 календарних днів, невикористаної відпустки за 2023 рік з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01 січня 2020 року, Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01 січня 2021 року, Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01 січня 2022 року, Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01 січня 2023 року, а саме за період з 29.01.2020 по день фактичної виплати перерахованих сум - 26.01.2024.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 30.04.2024 адміністративний позов задоволено.
Не погоджуючись з рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 30.04.2024, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити.
Апеляційну скаргу відповідач обґрунтовує тим, що рішення суду першої інстанції постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також суд першої інстанції не в повній мірі дослідив обставини справи та надав неповну оцінку доказам наявним в матеріалах справи.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, з огляду на наступне.
Як встановлено судом першої інстанції, підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 25.04.2023 № 115 позивач була виключена із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 25.04.2023.
Однак, як зазначає позивач, на час прийняття наказу про виключення її зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення, всупереч п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України повного розрахунку вона не отримала.
Наведені обставини змусили ОСОБА_1 здійснювати захист своїх прав у суді.
Судом встановлено, що постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 25.10.2023 по справі № 120/6001/23 зобов'язано військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 25 квітня 2023 року, грошової допомоги на оздоровлення за 2020-2023 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020-2023 роки, одноразової грошової допомоги при звільненні за повних 6 років календарної служби, грошової компенсації за невикористанні дні щорічної відпустки як учаснику бойових дій за період з 2021 по 2023 рік, грошової компенсації за 30 календарних днів невикористаної відпустки за 2022 рік, грошової компенсації за 20 календарних днів невикористаної відпустки за 2023 рік з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01 січня 2020 року, Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01 січня 2021 року, Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01 січня 2022 року, Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01 січня 2023 року, врахувавши при цьому виплачені суми таких виплат.
Як вказує позивач, згадане рішення суду фактично було виконано 26.01.2024, шляхом перерахування відповідачем на її рахунок відповідних сум грошового забезпечення в розмірі 262998,34 грн. Дані обставини не заперечуються відповідачем та підтверджуються випискою по особовому банківському рахунку позивача за 26.01.2024, який долучено позивачем до матеріалів справи.
Втім, позивач вважає, що відповідач провівши виплату грошового забезпечення присудженого за судовим рішенням мав також обов'язок виплатити їй компенсацію за несвоєчасну виплату відповідних сум згідно вимог Закону України "Про компенсацію громадянам частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати".
У зв'язку із цим, 30.01.2024 позивач звернулась до відповідача з проханням нарахувати та виплатити їй компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за весь час затримки виплати, а саме за період з 29.01.2020 по день фактичної виплати перерахованих та виплачених сум.
Однак, листом від 07.02.2024 № 1533/118/493/пс відповідач відмовив у здійсненні виплати компенсації втрати частини доходів посилаючись на те, що основною умовою для виплати громадянину компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. У випадку коли суми нараховуються за рішенням суду, то підстава для виплати компенсації виникає у зв'язку з несвоєчасним виконанням рішення суду. Оскільки після набрання судовим рішенням законної сили військовою частиною НОМЕР_1 було подано заявку на отримання грошових коштів, а після надходження коштів на рахунок військової частини вони одразу були перераховані на картковий рахунок, а тому виплата компенсації втрати частини доходів за весь період затримки виплати з 29.01.2020 по день фактичної виплати грошового забезпечення не є можливим.
Вважаючи наведене порушенням своїх прав, позивач вернулась до суду з даним позовом.
Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону № 2050-III компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. Своєю чергою компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку та підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких основних умов: нарахування належних доходів (заробітної плати, пенсії, соціальних виплат, стипендії); порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців; зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги; доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата).
У випадку бездіяльності роботодавця щодо нарахування та виплати працівнику грошового забезпечення, така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати. При цьому, донарахування належних громадянину сум компенсації втрати доходів має здійснюватися до дня фактичної виплати заборгованості, щодо якої порушені строки виплати.
Враховуючи наявність факту невиплати позивачу в повному обсязі грошового забезпечення в належному розмірі (невчасної виплати) присудженого за судовим рішенням по справі № 120/6001/23, суд першої інстанції вважає, що позивач має право на компенсацію втрати частини заробітної плати (грошового забезпечення), у зв'язку з порушенням строків виплати перерахованого грошового забезпечення.
В даному випадку відповідач відмовив позивачу у виплаті компенсації відповідно до Закону №2050-ІІІ та Порядку №159 листом від 07.02.2024 № 1533/118/493/пс, а тому право позивача на звернення з відповідним позовом до суду в цьому випадку виникло з дати винесення такої відмови та реалізоване позивачем у передбачений статтею 122 КАС України строк.
За наведених вище обставин суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач не нарахувавши та не виплативши ОСОБА_1 компенсацію за несвоєчасну виплату сум грошового забезпечення (грошових допомог, компенсацій) присуджених за судовим рішенням у справі № 120/6001/23 за період з 29.01.2020 по день фактичної виплати (26.01.2024) допустив бездіяльність, яка виходячи з обставин справи є протиправною.
Отже, заявлені позовні вимоги суд першої інстанції вважає обґрунтованими та такими, що належить задовольнити та зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати перерахованого грошового забезпечення та інших грошових виплат, перерахованих згідно судового рішення у справі №120/6001/23, за період з 29.01.2020 по день фактичної виплати перерахованих сум - 26.01.2024.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Згідно з вимог ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до вимог ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Згідно з вимогами ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
В силу ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст.1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" №2050-ІІІ (далі - Закон №2050-ІІІ), підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Згідно з ст.2 Закону №2050-ІІІ компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Відповідно до ст.3 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Статтею 4 Закону №2050-ІІІ визначено, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Норми аналогічного змісту містяться також у Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 (далі - Порядок №159).
Згідно з п.4 Порядку №159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів.
За такої умови слід зазначити, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер, спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи і пов'язані з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Використане у ст.3 Закону №2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток "нарахованого, але не виплаченого грошового доходу" за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або такий, який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1- 3 вказаного Закону №2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 14.05.2020 по справі №816/379/16, від 30.09.2020 по справі №280/676/19, від 15.10.2020 у справі №240/11882/19.
Отже, колегія суддів дійшла висновку, що враховуючи наявність факту невиплати позивачу сум грошового забезпечення встановлених судовим рішенням у справі № 120/6001/23 за період з 29.01.2020 по день фактичної виплати (26.01.2024) позивач має право на компенсацію втрати частини заробітної плати (грошового забезпечення), у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення з 29.01.2020 по день фактичної виплати належного грошового забезпечення.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що під виплатою всіх сум, що належать працівникові при звільненні слід розуміти усі виплати, які мали йому бути виплачені у зв'язку з звільненням та виплати, які не були виплачені під час проходження служби (в межах даних правовідносин).
Тобто, довід апелянта про погодження позивача з остаточними виплатами при виключені зі списків, а тому відсутності питання щодо компенсації у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, не знаходить свого підтвердження.
Крім того, довід апелянта в частині виплати грошового забезпечення на виконання рішення, не спростовує того факту, що дані суми є грошовим забезпеченням позивача і мали бути виплачені під час проходження служби та при звільненні зі служби. Тобто, даний довід не спростовує висновків суду першої інстнації.
Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення адміністративного позову.
Разом з тим, згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Європейський суду з прав людини у п.36 по справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97 від 1 липня 2003 року зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (див. п.30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 року).
Судова колегія зазначає, що згідно з практикою ЄСПЛ, зокрема, в рішенні по справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, п. 29).
Відповідно ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Оскільки, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції надав належну оцінку наявним у справі доказам та зробив вірний висновок щодо задоволення позовних вимог.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного та приймаючи до уваги, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку, та прийняв законне і обґрунтоване рішення, висновки суду відповідають обставинам справи, а тому підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 30 квітня 2024 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з моменту прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.
Головуючий Драчук Т. О.
Судді Смілянець Е. С. Полотнянко Ю.П.