Справа № 600/4191/23-а
Головуючий у 1-й інстанції: Григораш В.О.
Суддя-доповідач: Драчук Т. О.
19 липня 2024 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Драчук Т. О.
суддів: Смілянця Е. С. Полотнянка Ю.П.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області та ОСОБА_1 на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 29 квітня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання протиправними дії, скасування рішення та зобов'язання вчинити дії,
в червні 2023 року позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Чернівецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, в якому просив:
визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Чернівецькій області щодо відмови у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до статті 12 закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" ОСОБА_1 ;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Чернівецькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років на підставі пункту "а" статті 12 закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", з 15.03.2018, виходячи з вислуги років - 25 років 05 місяців 27 днів.
Чернівецький окружний адміністративний суд рішенням від 29 квітня 2024 року адміністративний позов задовольнив частково.
Визнав протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Чернівецькій області щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до статті 12 закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
Зобов'язав Головне управління Пенсійного фонду України у Чернівецькій області повторно розглянути питання про призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років на підставі пункту "а" статті 12 закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" та прийняти рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Стягнув за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 1073,60 грн.
В задоволенні іншій частині позовних вимог, - відмовив.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні адміністративного позову, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що згідно з поданням про призначення пенсії від 03.05.2023 на виконання рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 07.03.2023 по справі №600/434/23-а, календарна вислуга ОСОБА_1 , що визначає право на пенсію, станом на 19.03.2021 складає 17 років 4 місяці 4 дні.
Отже, на думку апелянта, календарна вислуга років менша за необхідну для набуття права на пенсію за вислугу років, оскільки відповідно до пункту «а» ст. 12 Закону №2262-XII пенсія за вислугу років призначається особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах «б» - «д», «ж» статті 1-2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби: у період з 01.10.2017 по 30.09.2018 мають вислугу 23 роки та 6 місяців.
Отже, апелянт вважає, що Головним управлінням правомірно відмовлено позивачу в призначенні пенсії за вислугу років, а тому в задоволенні позовних вимог слід відмовити з огляду на те, що пенсійним органом вчинено дії згідно вимог законодавства, що діяли на час звернення позивача.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить рішення суду першої інстанції скасувати в зобов'язальній частині та прийняти нове рішення, яким задовольнити адміністративний позов в повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд дійшов помилкового висновку про захист прав позивача шляхом зобов'язання пенсійний орган повторно розглянути його заяву про призначення пенсії за вислугу років, оскільки відмова відповідача у призначенні позивачу пенсії за вислугу років обґрунтована відсутністю у позивача необхідної для призначення пенсії календарної вислуги років.
Втім, рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду у справі №600/434/23-а встановлено та зроблено висновки, що з урахуванням пільгової вислуги років загальна вислуга років позивача становить 25 років 05 місяців 27 днів, що свідчить про те, що станом на дату звернення до пенсійного органу позивач мав вислугу більше 23 календарних роки та 6 місяців, що є достатньою для призначення пенсії за вислугу років згідно пункту "а" ст. 12 Закону №2262-XII.
Тобто, позивачем, як суб'єктом звернення, було дотримано всіх визначених законом умов для призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", що визнається судом першої інстанції.
3 огляду на викладене, в силу статей 5, 245 Кодексу адміністративного судочинства України, апелянт вважає, що наявні підстави для скасування рішення суду першої інстанції в зобов'язальній частині з прийняттям нової постанови про задоволення адміністративного позову.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо доказів для вирішення спору, колегія суддів вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області слід залишити без задоволення, апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково, а рішення суду - скасувати в частині, виходячи з наступного.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, наказом командира військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 № 52-ОС позивача, звільненого в запас Збройних Сил України та наказом командира військової частини НОМЕР_1 № 53-ос позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 14.03.2018 року. Станом на дату виключення зі списків особового складу частини (14.03.2018) вислуга років складає: у календарному обчисленні 17 років 04 місяці 14 днів, у пільговому обчисленні 08 років 01 місяць 23 дні, всього загальна військова становить 25 років 05 місяців 27 днів.
Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 07.03.2023 у справі №600/434/23-а, адміністративний позов ОСОБА_1 до Адміністрації Державної прикордонної служби України - задоволено повністю.
Визнано протиправною відмову Адміністрації Державної прикордонної служби України в оформленні та поданні до Головного управління Пенсійного фонду України у Чернівецькій області документів для призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років, згідно з пунктом "а" частини першої статті 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб".
Зобов'язано Адміністрацію Державної прикордонної служби України оформити та подати до Головного управління Пенсійного фонду України у Чернівецькій області документи для призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років, на підставі пункту "а" частини 1 статті 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Адміністрації Державної прикордонної служби України судовий збір в сумі 1073,00 грн.
На виконання вказаного судового рішення, Адміністрація Державної прикордонної служби України звернулась до пенсійного органу із поданням від 03.05.2023 та доданими до нього матеріалами про призначення позивачу пенсії за вислугу років відповідно до вимог п. “а” ст.12 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” №2262-ХІІ.
Розпорядженням відділу з питань призначення та перерахунків пенсій військовослужбовців та деяких інших категорій громадян управління пенсійного забезпечення, надання страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг Головного управління Пенсійного фонду України у Чернівецькій області від 16.05.2023 відмовлено у призначенні позивачу пенсії за вислугу років відповідно до вимог п. “а” ст. 12 Закону №2262-ХІІ, оскільки календарна вислуга років позивача становить лише 17 років 04 місяців 04 дні, тобто у нього відсутня необхідна вислуга років, яка повинна становити 23 та 6 місяців і більше.
Позивач, не погоджуючись з діями пенсійного органу, звернувся з адміністративним позовом до суду.
Частково задовольняючи адміністративний позов суд першої інстанції виходив з того, що визначальною підставою у питанні можливості пільгового обчислення періоду проходження військової служби для зарахування його до стажу роботи, який дає право на пенсію за вислугу років, є наявність законодавчого регулювання, яке передбачає включення зазначеного періоду (строку) до стажу роботи працівників певної категорії для реалізації цими особами права на призначення різних видів пенсій, чи інших соціальних виплат.
Так, Закон №2262-ХІІ як єдину обов'язкову умову призначення пенсії за вислугу років передбачає наявність у особи певної кількості років певного виду служби (вислуги). При цьому, наявність необхідної вислуги років забезпечує право на пенсію за вислугу років безвідносно до віку, стажу та працездатності особи.
Досліджуючи наявні матеріали справи, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач під час вирішення питання про призначення позивачу пенсії за вислугу років відповідно до вимог п. “а” ст. 12 Закону №2262-ХІІ зобов'язаний врахувати вислугу років у пільговому обчисленні, що у сукупності 25 років 05 місяців 27 днів, що є підставою для призначення йому пенсії за вислугу років відповідно до вимог п. “а” ст. 12 Закону №2262-ХІІ.
При цьому, суд зауважив, що на виконання рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 07.03.2023 у справі №600/434/23-а, Адміністрація Державної прикордонної служби України звернулась до пенсійного органу із матеріалами та поданням від 03.05.2023 та доданими до нього матеріалами про призначення позивачу пенсії за вислугу років відповідно до вимог п. “а” ст.12 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” №2262-ХІІ, однак відповідач відмовив у призначенні пенсії позивачу, у зв'язку із тим, що календарна вислуга років становила лише 17 років 04 місяців 04 дні, що є меншою за необхідну для призначення пенсії за вислугу років.
У відповідності до ч. 1 ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Суд першої інстанції наголосив, що рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду у справі №600/434/23-а встановлено та зроблено висновки, що з урахуванням пільгової вислуги років загальна вислуга років позивача становить 25 років 05 місяців 27 днів, що свідчить про те, що станом на дату звернення до пенсійного органу позивач мав вислугу більше 23 календарних роки та 6 місяців, що є достатньою для призначення пенсії за вислугу років згідно пункту "а" ст. 12 Закону № 2262-ХІІ.
Таким чином, висновок відповідача про відсутність у позивача на дату звільнення зі служби календарної вислуги років необхідної для набуття права на пенсію за вислугу років згідно п. “а” ст. 12 Закону "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" є необґрунтованим, оскільки спростовуються наявними у справі доказами, висновками, викладеними у рішенні Чернівецького окружного адміністративного суду по справі №600/434/23-а, яке набрало законної сили та нормами чинного законодавства.
Отже, відповідач протиправно відмовив позивачу у призначенні пенсії за вислугу років, яка становить 25 років 05 місяців 27 днів, на підставі наданих Адміністрацією Державної прикордонної служби України документів, що враховуються при призначенні пенсії.
Поряд із цим, суд першої інстанції вказав, що належним способом захисту прав позивача у спірних правовідносинах є зобов'язання відповідача повторно розглянути питання про призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років на підставі пункту "а" статті 12 закону України "Про пенсійне забезпечення осіб. звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" та прийняти рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
У відповідності до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з вимог ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до вимог ч.1 ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Згідно з вимогами ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, є Закон України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" №2262-ХІІ від 09 квітня 1992 року (далі - Закон №2262-ХІІ), відповідно до якого держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв'язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.
Згідно вимог ст.1 Закону № 2262-XII особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років.
Відповідно до п. "а" ч. 1 ст. 12 Закону №2262-XII пенсія за вислугу років призначається особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах “б”-“д”, “ж” статті 1-2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби з 1 жовтня 2017 року по 30 вересня 2018 року і на день звільнення мають вислугу 23 календарних роки та 6 місяців і більше. До календарної вислуги років зараховується також період, зазначений у частині другій статті 17 цього Закону
За змістом частини 4 статті 17 Закону №2262-ХІІ при призначенні пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, враховуються тільки повні роки вислуги років або страхового стажу без округлення фактичного розміру вислуги років чи страхового стажу в бік збільшення.
В свою чергу, статтею 17-1 Закону №2262-ХІІ передбачено, що порядок обчислення вислуги років та визначення пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На виконання зазначених вимог Закону №2262-ХІІ, Кабінетом Міністрів України постановою від 17.07.1992 №393 затверджено Порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей (у редакції станом на час звільнення позивача зі служби (далі - Порядок №393).
Абзацом 10 підпункту "в" пункту 3 постанови №393 передбачено, що до вислуги років для призначення пенсій особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови, зараховується на пільгових умовах один місяць служби за півтора місяця: на заставах, постах, у комендатурах, відділеннях КПП, маневрових групах зі змінними заставами, на кораблях і катерах, що несуть службу по охороні державного кордону України, інших підрозділах ДПС за Переліком, затверджуваним Адміністрацією ДПС України.
Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 14 квітня 2021 року у справі №480/4241/18 зазначив наступне:
" у справі №805/3923/18-а Верховний Суд у постанові від 03.03.2021 дійшов наступного висновку: «……основним актом, на підставі якого здійснюється обчислення періоду проходження військової служби для зарахування його до стажу є Закон №2262-XII. Пільгове обчислення періоду проходження військової служби є похідним від визначальної підстави і може визначатись іншими підзаконними нормативно-правовими актами, зокрема, Постановою №393. Можливість пільгового обчислення вказаного періоду пов'язується, насамперед, зі спеціальним статусом, якого особи набули в результаті виконання відповідної роботи, яка визначена у законодавчому порядку…".
При цьому, Верховний Суд відступив від правових висновків, викладених у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у справі №725/1959/17, від 27 березня 2018 року у справі №295/6301/17.
Таке правове регулювання та наведена вище позиція Верховного Суду у справі №805/3923/18-а дозволяють зробити висновок те, що передбачена Порядком №393 можливість пільгового зарахування окремих видів служби спрямована на реалізацію Закону №2262-ХІІ і положенням цього Закону не суперечить.
Статтею 1 Закону №2262-ХІІ передбачено, що особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років.
Таким чином, Закон №2262-ХІІ як єдину, обов'язкову умову призначення пенсії за вислугу років передбачає наявність у особи певної кількості років певного виду служби (вислуги). При цьому, наявність необхідної вислуги років забезпечує право на пенсію за вислугу років безвідносно до віку, стажу та працездатності особи.
Визначення у Законі №2262-ХІІ вислуги саме в календарних роках передбачає обов'язкову вислугу усіх календарних днів (365), що в такому випадку і буде становити календарний рік і буде відповідати правилу, закріпленому в частині 4 статті 17 цього ж Закону, щодо можливості врахування при призначенні пенсії тільки повних років вислуги.
Таким чином, передбачена Законом №2262-ХІІ календарна вислуга- це вислуга, яка складається з повної кількості календарних днів відповідного періоду (календарний рік - 365 календарних днів, календарний місяць - 30 календарних днів).
В свою чергу, передбачені статтею 17-1 Закону №2262-ХІІ пільгові умови призначення пенсій відповідно до Порядку 393 (в редакції до 16.02.2022) полягали в пільговому (кратному) зарахуванні вислуги років.
При цьому, таке зарахування не було самостійним видом вислуги і не конкурувало з її календарним обчисленням, а було лише пільговим зарахуванням уже наявної вислуги. Фактична тривалість вислуги при такому зарахуванні не змінювалася, а лише зараховувалася на пільгових (кратних) умовах.
Завдяки такому зарахуванню необхідну кількість років для призначення пенсії за вислугу років особа набувала швидше, порівняно із зарахуванням вислуги на загальних (не пільгових) умовах, що і становить природу пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за Законом №2262-ХІІ."
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 13 травня 2021 року у справі №140/1753/19.
Однак, після прийняття постанови Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 № 119 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 р. № 393», і стаття 12 Закону №2262-XII, і Постанова №393 встановлюють однакове правове регулювання спірних правовідносин в частині розмежування календарної та пільгової вислуги, порядку їх обчислення та застосування.
Тобто, постановою Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 № 119 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року №393» усунуто розбіжності між Законом № 2262-XII та постановою № 393 щодо врахування пільгової вислуги років для призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону № 2262-XII.
У справі, що розглядається, встановлено, що на час звільнення позивача зі служби (14.03.2018) діяла Постанова № 393 в редакції, чинній до внесення змін постановою Кабінету Міністрів України № 119 від 16 лютого 2022 року, а відтак позивач має право на зарахування календарної вислуги років на пільгових умовах.
Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 27 березня 2024 року у справа № 160/888/23 та від 15 квітня 2024 року у справі №140/11144/23.
З матеріалів справи встановлено, що на день звільнення позивача зі служби його загальна військова вислуга років становила 25 років 05 місяців 27 днів, з яких календарна військова - 17 років 04місяці 14 днів, пільгова вислуга - 08 років 01 місяць 23 дні, у зв'язку з чим колегія суддів критично оцінює доводи апелянта про відсутність у ОСОБА_1 необхідної для призначення пенсії календарної вислуги років.
Крім того, рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду у справі №600/434/23-а встановлено та зроблено висновки, що з урахуванням пільгової вислуги років загальна вислуга років позивача становить 25 років 05 місяців 27 днів, що свідчить про те, що станом на дату звернення до пенсійного органу позивач мав вислугу більше 23 календарних роки та 6 місяців, що є достатньою для призначення пенсії за вислугу років згідно пункту "а" ст. 12 Закону № 2262-ХІІ.
Отже, враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що аргументи пенсійного органу про відсутність у позивача на дату звільнення зі служби календарної вислуги років необхідної для набуття права на пенсію за вислугу років згідно п. “а” ст. 12 Закону "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" є необґрунтованим, оскільки спростовуються наявними у справі доказами та висновками, викладеними у рішенні Чернівецького окружного адміністративного суду по справі №600/434/23-а, яке набрало законної сили та нормами чинного законодавства, у зв'язку з чим апеляційна скарга Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області задоволенню не підлягає.
Щодо доводів апеляційної скарги позивача в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України у Чернівецькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років на підставі пункту "а" статті 12 закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", з 15.03.2018, виходячи з вислуги років - 25 років 05 місяців 27 днів, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Так, згідно вимог п. 4 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
При цьому згідно з частиною четвертою статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
За приписами вказаних норм у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення або вчинив бездіяльність за наслідками звернення особи, але таке рішення чи вчинена бездіяльність визнані судом протиправними з огляду на невідповідність чинному законодавству, то суд, як виняток, за відсутності сумнівів у тому, що суб'єктом звернення (позивачем у справі) дотримано усіх визначених законом умов для отримання позитивного результату за наслідками розгляду його звернення та за умови відсутності у суб'єкта, що уповноважений прийняти відповідне рішення за наслідками звернення позивача, дискреції (можливості на власний розсуд визначити зміст рішення та обрати на підставі поданих позивачем документів один з варіантів дій), вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення.
У разі якщо межі заявлених позовних вимог не дозволяють суду під час розгляду справи здійснити перевірку того, чи забезпечив позивач на момент його звернення до відповідного суб'єкта владних повноважень виконання всіх без винятку вимог закону для отримання позитивного рішення та(або) якщо суб'єкт до якого звертається позивач має право діяти при прийнятті відповідного рішення на власний розсуд (тобто має альтернативні варіанти поведінки за наслідками розгляду звернення позивача), то суд, у межах свого розсуду, з метою уникнення перебирання на себе повноважень щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції іншого органу, повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти рішення з урахуванням оцінки, наданої судом у рішенні.
Таким чином, зобов'язання судовим рішенням суб'єкта владних повноважень до вчинення конкретних дій (прийняття конкретних рішень) можливе, за загальним правилом, лише за умови почергового встановлення судом двох обставин: позивач на момент звернення до відповідного суб'єкта владних повноважень забезпечив виконання всіх без винятку вимог закону для отримання конкретного рішення; зобов'язання суб'єкта владних повноважень розглянути повторно звернення позивача з урахуванням висновків суду є недоцільним (об'єктивно встановлено безальтернативність рішення суб'єкта владних повноважень, яке може бути прийняте за встановлених судом обставин у конкретній справі).
Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб'єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб'єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.
Крім того, Верховний Суд, зокрема у постановах від 11 лютого 2020 року у справі № 0940/2394/18, від 04 вересня 2021 року у справі № 320/5007/20, від 14 вересня 2021 року у справі № 320/5007/20 та від 23 грудня 2021 року у справі №480/4737/19 дійшов подібного висновку та вказав, що адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб'єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.
Так, судами встановлено, що позивач набув право на отримання пенсії за вислугою років відповідно до пункту «а» ч. 1 ст. 12 Закону № 2262-ХІІ, оскільки вислуга років у пільговому обчисленні стажу його роботи на день звільнення становить 25 років 05 місяців 27 днів.
Отже, враховуючи вказане, а також з метою повного захисту прав позивача, колегія суддів погоджується з доводами його апеляційної скарги щодо задоволення вимоги про зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України у Чернівецькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років на підставі пункту "а" статті 12 закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", виходячи з вислуги років - 25 років 05 місяців 27 днів.
При цьому, визначаючись щодо дати, з якої необхідно призначити пенсію, колегія суддів звертає увагу на те, що у ст. 50 Закону № 2262-ХІІ визначено, що пенсія за минулий час при несвоєчасному зверненні призначається з дня виникнення права на пенсію, але не більш як за 12 місяців перед зверненням за пенсією.
Як встановлено з матеріалів справи, з заявою про призначення пенсії за вислугу років, позивач звернувся 30.12.2022.
Отже, враховуючи вказане, а також положення ст. 50 Закону № 2262-ХІІ, суд приходить до висновку, що пенсію за вислугу років ОСОБА_1 має бути призначено з 30.12.2021, а не з 15.03.2018, як просить позивач в прохальній частині позовної заяви.
Таким чином, надаючи оцінку викладеному, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення вимог апеляційної скарги ОСОБА_1 , скасування рішення суду першої інстанції в зобов'язальній частині та прийняття нової постанови в цій частині про задоволення вимог адміністративного позову шляхом зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років згідно з п. «а» ст. 12 Закону № 2262-XII з 30 грудня 2021 року, виходячи з вислуги років 25 роки 05 місяців 27 днів.
Відповідно ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Отже, ст.2 КАС України та ч.4 ст.242 КАС України вказують, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до ч. 2 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки судом апеляційної інстанції частково задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_1 , колегія суддів вважає, що стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області підлягає сплачений за подання позивачем апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції в частині вимоги немайнового характеру (згідно квитанції про сплату №0821-4864-1424-6002) судовий збір в розмірі 1288,32 грн.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 29 квітня 2024 року скасувати в частині зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Чернівецькій області повторно розглянути питання про призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років на підставі пункту "а" статті 12 закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" та прийняття рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Прийняти в цій частині нову постанову, якою зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років згідно з п. «а» ст. 12 Закону № 2262-XII з 30 грудня 2021 року, виходячи з вислуги років 25 роки 05 місяців 27 днів.
В решті рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 29 квітня 2024 року залишити без змін.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 1288,32 грн.
Постанова суду набирає законної сили з моменту прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.
Головуючий Драчук Т. О.
Судді Смілянець Е. С. Полотнянко Ю.П.