Справа № 600/6126/23-а
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Григораш В.О.
Суддя-доповідач - Смілянець Е. С.
04 липня 2024 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Смілянця Е. С.
суддів: Драчук Т. О. Полотнянка Ю.П. ,
за участю:
секретаря судового засідання: Мокрак С.А.,
представника позивача: Карпова В.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 26 лютого 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України про визнання протиправних дій та скасування рішень,
у вересні 2023 року позивач, ОСОБА_1 , звернувся в суд з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 та військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України (відповідачів), в якому просив:
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо застосування приводу ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо призову на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 ;
- визнати протиправним та скасувати наказ ІНФОРМАЦІЯ_1 №188/1 від 15.06.2023 "Про призов військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації" в частині призову та направлення для проходження військової служби під час мобілізації в особливий період ОСОБА_1 .
- визнати протиправним та скасувати пункт 1.1.2 та підпункт 1.1.2.21 наказу командира Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України №200 від 01.08.2023 щодо зарахування до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та на вci види забезпечення, а також прийняття та допущення до виконання службових обов'язків за посадою стрільця 3 стрілецького відділення 1 стрілецького взводу 1 стрілецької роти 2 стрілецького батальйону ОСОБА_1 .
Чернівецький окружний адміністративний суд рішенням від 26.02.2024 в задоволенні позову відмовив. Судове рішення мотивоване тим, що під час судового розгляду справи по суті представник позивача не довів належними засобами доказування наявність у позивача права на заміну військової служби під час мобілізації в особливий період на альтернативну (невійськову) службу, а тому відсутні підстави для визнання оскаржуваних дій та рішень протиправними.
Не погоджуючись з рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Аргументами на підтвердження вимог скарги зазначає, що позивач має стійкі релігійні переконання, які унеможливлюють проходження ним військової служби. Станом на час початку військової агресії російської федерації проти України у 2022 році, позивач перебував на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Вважає, що 12.06.2023 позивача було примусово призвано на військову службу під час мобілізації, із застосуванням фізичної сили, змусивши проїхати до ІНФОРМАЦІЯ_3 , після чого, в ніч з 12 на 13 червня 2023 року, він був примусово відправлений до невідомого йому військового об'єкту в м. Житомир. Позивач відразу повідомив про свої релігійні переконання та про його бажання скористатись правом на заміну виконання військового обов'язку альтернативною (невійськовою) службою, гарантованою йому ч. 4. ст. 35 Конституції України. 13.06.2023 позивач примусово був відправлений з м. Житомир до невідомого йому населеного пункту в Рівненській області.
Згодом, того ж дня, позивача відправили до с. Старичі Яворівського р-ну Львівської області, а ще через деякий час його привезли до ІНФОРМАЦІЯ_3 та продовжили утримувати там проти його волі. 14.06.2023 позивача відправили з Чернівецького ОТЦК до приміщення ІНФОРМАЦІЯ_4 , де протиправно утримували до 15.06.2023. 14.06.2023 позивачем було подано до ІНФОРМАЦІЯ_4 заяву, до якої додано довідку Релігійного об'єднання Свідків Єгови №2268 від 14.06.2023, в якій у письмовій формі ще раз повідомив про свої несумісні із військовою службою його релігійні переконання та просив замінити виконання військового обов'язку альтернативною (невійськовою) службою.
Також зазначає, що на даний час за фактом протиправних дій працівників ІНФОРМАЦІЯ_4 , під час здійснення мобілізаційних заходів щодо позивача здійснюється кримінальне провадження внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань №42023266110000016 від 20.06.2023 за ч. 2 ст. 146 КК України (незаконне позбавлення волі або викрадення людини).
Крім того, позивача вважає, що відповідно до чинного законодавства відноситься до "інших військовозобов'язаних або окремої категорії громадян", які на підставі абз. 16 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та ч. 4 ст. 35 Конституції України не підлягають призову на військову службу під час мобілізації, це є достатньою правовою підставою для утримання відповідачем від дій направлених відносно позивача щодо призову його на військову службу.
У відзиві на апеляційну скаргу представник військової частини НОМЕР_1 зазначає, що в умовах збройної агресії російської федерації проти України, коли під загрозу поставлено життя, здоров'я, безпеку інших громадян і саме існування держави, існує нагальна потреба у належному комплектуванні Збройних Сил України для відсічі агресії і високі ризики недобросовісної поведінки осіб, що підлягають призову, спрямованої на ухилення від виконання конституційного обов'язку захисту Вітчизни. За таких особливих умов досягнення справедливого балансу між правом людини за статтею 9 Конвенції і статтею 35 Конституції України, в аспекті можливості сумлінної відмови від військової служби та інтересами захисту суверенітету, територіальної цілісності України, прав і свобод інших осіб, вимагає забезпечення об'єктивної перевірки тверджень особи про несумісність її релігійних переконань з військовою службою і підтвердження доказами наявності відповідних релігійних переконань.
Проте відмовляючись від служби у збройних силах з міркувань совісті, особа має продемонструвати наявність у неї відповідних глибоких, щирих та послідовних релігійних переконань певними даними, крім власних слів і тверджень близьких осіб (інформацією про публічні висловлювання у минулому такої світоглядної позиції, участь у суспільних рухах пацифістської спрямованості тощо). Вказана правова позиція була викладена у постанові Верховного Суду Першої судової палати Касаційного кримінального суду від 02.05.2024 у справі № 344/12021/22 (провадження № 51-90 км 24).
В судовому засіданні представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги та просив суд задовольнити її.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився про причини неявки суду не повідомив, хоча про час та дату розгляду справи повідомлявся належним чином, що підтверджується матеріалами справи.
Згідно з положеннями ч. 3 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства (далі-КАС України), суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін, які прибули в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що згідно довідки релігійної організації "Релігійний центр свідків Єгови в Україні" Центр свідків Єгови від 14.06.2023 №2268 ОСОБА_1 з 04.08.2022 є неохрещеним вісником релігійного об'єднання свідків Єгови в Україні. ОСОБА_1 вивчає Біблію з одним із Свідків Єгови, відвідує християнські зібрання релігійної громади Свідків Єгови і під наглядом, безоплатно бере участь у проповідуванні доброї новини (Т. 1 а.с. 24).
Відповідно до довідки релігійної організації "Релігійний центр свідків Єгови в Україні" Центр свідків Єгови від 01.08.2023 №3189 ОСОБА_1 є присвяченим охрещеним служителем релігійного об'єднання свідків Єгови в Україні. Як свідок Єгови він бере участь у проповідуванні доброї новини (Т. 1 а.с. 25).
Приналежність позивача до релігійної організації "Релігійний центр свідків Єгови в Україні" Центр свідків Єгови також підтверджується листом релігійної організації "Релігійний центр свідків Єгови в Україні" Центр свідків Єгови від 30.11.2023 (Т.1 а.с.171-172).
Згідно матеріалів справи, 12.06.2023 ОСОБА_1 доставлено (прибув) до ІНФОРМАЦІЯ_4 та направлено для проходження ВЛК, за результатом проходження якої був визнаний придатним до проходження військової служби.
Як свідчать матеріали справи, по факту вчинення службовими особами ІНФОРМАЦІЯ_5 по відношенню до ОСОБА_1 кримінального провадження №42023266110000016, передбаченого ч. 2 ст. 146 КК України.
14.06.2023 позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_5 із заявою, в якій просив замінити військову службу по мобілізації на громадські суспільно-корисні роботи, не пов'язані з будь-якою військовою справою (Т. 1 а.с. 23).
Відповідно до наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 "Про призов військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації" від 15.06.2023 №188/1 військовозобов'язаного ОСОБА_1 призвано та направлено для проходження військової служби під час мобілізації в особливий період до військової частини НОМЕР_2 (Т. 2 а.с. 5-6).
Згідно витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) Міністерства оборони України від 16.06.2023 №174 солдата ОСОБА_1 з 16.06.2023 прийнято на військову службу до Збройних Сил України, та зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_2 на всі види забезпечення та призначено солдатом резерву 2 взводу резерву солдатського складу 1 роти резерву солдатського складу військової частини НОМЕР_2 (Т.1 а.с. 78).
Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) Міністерства оборони України від 01.08.2023 №200 солдата ОСОБА_1 з 01.08.2023 зараховано до особового складу військової частини НОМЕР_1 на всі види забезпечення і визнано такими, що з 01.08.2023 справи та посаду прийняв та приступив до виконання службових обов'язків за посадою стрільця 3 стрілецького відділення 1 стрілецького взводу 1 стрілецької роти 2 стрілецького батальйону (Т. 1 а.с. 80).
27.09.2023 представник позивача звертався до Уповноваженої Верховної Ради України з прав людини із скаргою, у зв'язку із порушенням основоположних прав людини, в якій просив відкрити провадження про порушення прав і свобод людини і громадянина, а саме ОСОБА_1 ; опитати ОСОБА_1 з ціллю встановлення фактів його незаконного утримання в приміщенні військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ); провести перевірку факту додержання встановлених прав і свобод людини і громадянина військовою частиною НОМЕР_1 по відношенню до ОСОБА_1 та вжити необхідні заходи реагування, в тому числі, направивши відповідний акт реагування до військової частини НОМЕР_1 щодо усунення виявлених порушень, шляхом звільнення ОСОБА_1 з вказаного приміщення, де на даний час він незаконно утримується (Т. 1 а.с. 212-215).
Згідно доповідної записки ТОВ помічника командира бригади з правової роботи - начальника юридичної служби військової частини НОМЕР_1 старшого лейтенанта юстиції ОСОБА_2 за результатами службової перевірки за зверненням Уповноваженої Верховної Ради України з прав людини в інтересах військовослужбовця ОСОБА_1 від 17.10.2023, адресованої командиру військової частини НОМЕР_1 , службовою перевіркою не встановлено актів незаконного утримання в приміщенні військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_1 та не додержання його прав і свобод людини і громадянина військовою частиною НОМЕР_1 (Т. 1 а.с. 217-218).
16.10.2023 представник позивача звертався до військової частини НОМЕР_1 із заявою, в якій просив припинити протиправні дії відносно ОСОБА_1 , який знаходиться на території військової частини НОМЕР_1 (Т. 1 а.с. 219-223).
Листом від 24.12.2023 №8884/46/6103 військовою частиною НОМЕР_1 повідомлено представника позивача про те, що у військовій частині відносно ОСОБА_1 будь-яких протиправних дій не вчиняється (Т.1 а.с.224).
Позивач, вважаючи протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо його призову на військову службу під час мобілізації та не погоджуючись із прийнятими наказом про його призов на військову службу, а також наказом щодо зарахування до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та на вciх види забезпечення, звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.
Так, згідно ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.
Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Відповідно до ст. 35 Конституції України кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність.
Згідно з положеннями ст. 64 Конституції України в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
Відповідно до ст. 106 Конституції України Президент України, зокрема, приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.
Надалі, воєнний стан був неодноразово продовжений і Верховна Рада України щоразу їх затверджувала відповідними законами та діє станом на дату прийняття рішення у даній справі.
Водночас, Указом Президента України від 24.02.2022 №65/2022 "Про загальну мобілізацію", затвердженим Законом України від 03.03.2022 № 2105-IX, оголошено проведення загальної мобілізації. Згідно з цим Указом призову на військову службу за мобілізацією підлягають військовозобов'язані та резервісти.
У відповідності зі ч.1 ст. 1 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-ХІІ (далі - Закон №2232-ХІІ) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
При цьому, частиною 1 статті 1 Закону №2232-ХІІ передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Відповідно до ч. 3 ст. 1 Закону №2232-ХІІ військовий обов'язок включає проходження військової служби.
Згідно ч. 2 ст. 1 Закону №2232-ХІІ військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Приписами статті 3 Закону №2232-ХІІ передбачено, що правовою основою військового обов'язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України "Про оборону України", "Про Збройні Сили України", "Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію", інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов'язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно ч. 1 ст. 15 Закону №2232-ХІІ на строкову військову службу призиваються придатні для цього за станом здоров'я громадяни України чоловічої статі, яким до дня відправлення у військові частини виповнилося 18 років, та старші особи, які не досягли 27-річного віку і не мають права на звільнення або відстрочку від призову на строкову військову службу (далі - громадяни призовного віку).
Закон України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 №3543-ХІІ (далі - Закон №3543-ХІІ) встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.
Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано (ст. 1 Закону №3543-ХІІ).
Відповідно до ч. 8 ст. 4 Закону №3543-ХІІ з моменту оголошення мобілізації (крім цільової) чи введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях настає особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.
На час особливого періоду дія будь-яких прийнятих до настання цього періоду нормативно-правових актів, що передбачають скорочення чисельності, обмеження комплектування або фінансування Збройних Сил України, інших військових формувань чи правоохоронних органів спеціального призначення, зупиняється.
Водночас, статтею 23 Закону №3543-ХІІ встановлено перелік військовозобов'язаних, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації, де зазначено інші військовозобов'язані або окремі категорії громадян у передбачених законом випадках.
Організаційно-правові засади альтернативної (невійськової) служби (далі - альтернативна служба), якою відповідно до Конституції України має бути замінене виконання військового обов'язку, якщо його виконання суперечить релігійним переконанням громадянина, визначені Законом України "Про альтернативну (невійськову) службу" від 12.12.1991 №1975-ХІІ (далі - Закон №1975-ХІІ).
Відповідно до ст. 1 Закону №1975-ХІІ альтернативна служба є службою, яка запроваджується замість проходження строкової військової служби і має на меті виконання обов'язку перед суспільством. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження права громадян на проходження альтернативної служби із зазначенням строку дії цих обмежень.
Згідно ст. 2 Закону №1975-ХІІ право на альтернативну службу мають громадяни України, якщо виконання військового обов'язку суперечить їхнім релігійним переконанням і ці громадяни належать до діючих згідно з законодавством України релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю.
Частиною 1 статті 4 Закону №1975-ХІІ визначено, що на альтернативну службу направляються громадяни, які підлягають призову на строкову військову службу і особисто заявили про неможливість її проходження як такої, що суперечить їхнім релігійним переконанням, документально або іншим чином підтвердили істинність переконань та стосовно яких прийнято відповідні рішення.
Не підлягають направленню на альтернативну службу громадяни: звільнені відповідно до законодавства від призову на строкову військову службу; яким відповідно до законодавства надано відстрочку від призову на строкову військову службу (на строк дії відстрочки) (ч. 2 ст. 4 Закону №1975-ХІІ).
Відповідно до ст. 5 Закону №1975-ХІІ альтернативну службу громадяни проходять на підприємствах, в установах, організаціях, що перебувають у державній, комунальній власності або переважна частка у статутному фонді яких є в державній або комунальній власності, діяльність яких у першу чергу пов'язана із соціальним захистом населення, охороною здоров'я, захистом довкілля, будівництвом, житлово-комунальним та сільським господарством, а також у патронажній службі в організаціях Товариства Червоного Хреста України.
Види діяльності, якими можуть займатися громадяни, які проходять альтернативну службу, визначаються Кабінетом Міністрів України.
10.11.1999 постановою Кабінету Міністрів України за №2066 (далі - Положення №2066) затверджено Положення про порядок проходження альтернативної (невійськової) служби та перелік релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю.
Згідно п.п. 2, 3 Положення №2066 громадяни України мають право на альтернативну службу, якщо виконання військового обов'язку суперечить їхнім релігійним переконанням і якщо вони належать до діючих відповідно до законодавства релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю. Перелік таких релігійних організацій затверджується Кабінетом Міністрів України. Цим правом користуються громадяни, які належать до зазначених релігійних організацій, що діють як із зареєстрованим статутом, так і без його реєстрації.
В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть бути встановлені окремі обмеження цього права із зазначенням строку їх дії.
На альтернативну службу направляються громадяни, які підлягають призову на строкову військову службу і особисто заявили про неможливість її проходження як такої, що суперечить їхнім релігійним переконанням, документально або іншим чином підтвердили істинність переконань та стосовно яких прийнято відповідне рішення місцевою держадміністрацією.
Із системного аналізу вказаних норм видно, що альтернативна служба це служба, яка запроваджується замість проходження саме строкової військової служби.
Разом з тим, Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" альтернативна (невійськова) служба під час військового стану не визначена.
При цьому, відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" ніхто не може з мотивів своїх релігійних переконань ухилятися від виконання конституційних обов'язків. Заміна виконання одного обов'язку іншим з мотивів переконань допускається лише у випадках, передбачених законодавством України.
Як встановлено судом першої інстанції, представник позивача посилаючись на те, що ОСОБА_1 є присвяченим охрещеним служителем релігійного об'єднання свідків Єгови в Україні та як свідок Єгови бере участь у проповідуванні доброї новини, а тому він належить до "інших військовозобов'язаних або окремої категорії громадян", які на підставі абз. 16 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підтримку та мобілізацію" не підлягають призову на військову службу під час мобілізації та має право на заміну військової служби альтернативною.
Поряд з цим, суд першої інстанції враховував, що п. 4 ст. 1 Закону №2232-ХІІ визначено, що громадяни України мають право на заміну виконання військового обов'язку альтернативною (невійськовою) службою згідно з Конституцією України та Законом України "Про альтернативну (невійськову) службу".
Також встановлено, що позивач є військовозобов'язаний та станом на 24.02.2024 перебував на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_6 . Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 "Про призов військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації" від 15.06.2023 №188/1 позивача, ОСОБА_1 , призвано та направлено для проходження військової служби під час мобілізації в особливий період до військової частини НОМЕР_2 .
Тобто, як вірно зазначає суд першої інстанції, у даному випадку, позивач є мобілізованим на військову службу під час мобілізації в особливий період, а не призваний на строкову військову службу, яка дає право на заміну такої служби альтернативною.
Враховуючи те, що позивач являється мобілізованим на військову службу під час мобілізації в особливий період, а не особою, яка підлягає призову на строкову військову службу, у спірному випадку, на думку суду, ОСОБА_1 не наділений правом бути направленим на альтернативну (невійськову) службу .
Колегія суддів також зазначає, що Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" не передбачено надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації віруючим громадянам, які перебувають на військовому обліку військовозобов'язаних та не визначено порядок проходження альтернативної (невійськової) служби. в умовах воєнного стану.
Крім цього, Законом України "Про альтернативну (невійськову) службу" також не визначено порядок направлення та проходження служби під час мобілізації в умовах воєнного або надзвичайного станів віруючих громадян.
Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові №9902/64/23 від 25.09.2023, які, у відповідності до ч. 5 ст. 242 КАС України, суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Зважаючи на встановлені обставини справи, беручи до уваги норми чинного законодавства, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції, що позивач будучи військовозобов'язаним підлягав призову на військову службу під час мобілізації, а тому суд приходить до висновку, що приймаючи наказ "Про призов військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації" №188/1 від 15.06.2023, зокрема, яким військовозобов'язаного ОСОБА_1 призвано та направлено для проходження військової служби під час мобілізації в особливий період до військової частини НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 діяв у відповідності до вимог чинного законодавства, а тому відсутні підстави для визнання таких дій та наказу №188/1 від 15.06.2023 протиправними.
З огляду на вищенаведені висновки суду щодо відсутності підстав для визнання протиправним дій та скасування наказу ІНФОРМАЦІЯ_4 №188/1 від 15.06.2023, то відсутні підстави і для задоволення похідних позовних вимог про визнання протиправним та скасування пункту 1.1.2 та підпункт 1.1.2.21 наказу командира Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України №200 від 01.08.2023.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 26 лютого 2024 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Постанова суду складена в повному обсязі 16 липня 2024 року.
Головуючий Смілянець Е. С.
Судді Драчук Т. О. Полотнянко Ю.П.