16 липня 2024 р.Справа № 480/554/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Мінаєвої О.М.,
Суддів: Калиновського В.А. , Кононенко З.О. ,
за участю секретаря судового засідання Тютюник О.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами Головного управління Національної поліції в Сумській області на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 10.04.2024 року, головуючий суддя І інстанції: С.О. Бондар, м. Суми, повний текст складено 17.04.24 року та на додаткове рішення Сумського окружного адміністративного суду від 24.04.2024 року у справі № 480/554/24
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Національної поліції в Сумській області
про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку,
Позивач, ОСОБА_1 , звернулась до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Сумській області в якому просила суд:
- визнати протиправним та скасувати наказ начальника ГУНП в Сумській області від 09.01.2024 № 29 про застосування до оперуповноваженого сектору кримінальної поліції відділу поліції № 1 (м. Глухів) Шосткинського районного управління поліції ГУНП в Сумській (далі по тексту - Шосткинське РУП ГУНП в Сумській області, РУП) області ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у виді звільнення зі служби в поліції;
- визнати протиправним та скасувати наказ начальника ГУНП в Сумській області від 11.01.2024 №7о/с, яким ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції;
- поновити ОСОБА_1 на посаді оперуповноваженого сектору кримінальної поліції відділу поліції № 1 (м. Глухів) Шосткинського РУП ГУНП в Сумській області з 12.01.2024;
- стягнути з ГУНП в Сумській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу;
- допустити негайне виконання судового рішення в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за один місяць.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2024 року в задоволено адміністративний позов.
Визнано протиправним та скасовано наказ начальника Головного управління Національної поліції в Сумській області від 09.01.2024 № 29 про застосування дисциплінарного стягнення до ОСОБА_1 у виді звільнення зі служби в поліції.
Визнано протиправним та скасовано наказ начальника Головного управління Національної поліції в Сумській області від 11.01.2024 №7 о/с про звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції.
Поновлено ОСОБА_1 на посаді оперуповноваженого сектору кримінальної поліції відділу поліції № 1 (м. Глухів) Шосткинського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Сумській області з 12.01.2024.
Стягнуто з Головного управління Національної поліції в Сумській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 37935 грн.
Додатковим рішенням від 24 квітня 2024 року було задоволено заяву представника позивача та стягнуто на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Сумській області (вул. Герасима Кондратьєва, 23, м. Суми, Сумська область, код ЄДРПОУ 40108777) витрати на правничу допомогу в сумі 7000 грн.
Відповідач, Головне управління Національної поліції в Сумській області, не погодившись з зазначеними рішеннями суду першої інстанції, подав апеляційні скарги, в якіх посилаючись на те, що судові рішення винесені з порушенням норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду від 10.04.2024 року по справі № 480/554/24 повністю та прийняти нове рішення, яким у задоволенні вимог позивача відмовити в повному обсязі та скасувати додаткове рішення Сумського окружного адміністративного суду від 24.04.2024 року по справі № 480/554/24 та прийняти нове рішення, яким вирішити питання щодо стягнення витрат на правову допомогу з урахуванням принципу розумності та співмірності.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на те, що позивач допустила дисциплінарний проступок, який дискредитує звання поліцейського і негативно впливає на рівень авторитету та довіри до органів Національної поліції з боку суспільства.
Зазначає, що позивачем вчинено проступок, який є несумісним з подальшим проходженням служби, що виразилось у недотриманні принципів діяльності поліції та вчиненні дій не сумісних з вимогами, що пред'являються до професійно-етичних якостей поліцейського, тому наказ ГУНП в Сумській області від 09.01.2024 № 29 «Про застосування дисциплінарного стягнення до поліцейського ГУНП» та наказ ГУНП в Сумській області від 11.01.2024 № 7 є законними, обґрунтованими, прийнятими у межах і в спосіб, визначений чинним законодавством України, та є такими, що не підлягають скасуванню.
Окрім того, Головне управління Національної поліції в Сумській області наголошує, що задоволена додатковим рішенням сума витрат на правову допомогу в розмірі 7000,00 грн., є надмірною, неспівмірною із складністю справи та фактичним обсягом наданих адвокатом послуг, отже підлягає зменшенню у зв'язку з відсутністю ознак співмірності, визначених ч. 5 ст. 134 КАС України.
Позивач скористалась правом на подання відзиву, в якому просила залишити апеляційні скарги без задоволення, а рішення Сумського окружного адміністративного суду від 10.04.2024 року та додаткове рішення від 24.04.2024 року залишити без змін та стягнути з ГУНП в Сумській області витрати, понесені на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 8000,00 грн.
Відповідач подав відповідь на відзив, в якому зазначив, що оскаржувані накази ГУНП в Сумській області від 09.01.2024 р. № 29 та від 11.01.2024 р. № 7 о/с є законними та такими, що прийняті у межах і в спосіб, визначений чинним законодавством України.
Також відповідач зазначив, що сума судових витрат на професійну допомогу в розмірі 8000,00 грн., яка заявлена ОСОБА_1 , є необґрунтованою та не відповідає критерію розумності та співмірності.
На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та додаткове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 з 14.09.2023 проходила службу на посаді оперуповноваженого сектору кримінальної поліції відділу поліції № 1 (м. Глухів) Шосткинського РУП ГУНП в Сумській області.
Наказом начальника ГУНП в Сумській області від 09.01.2024 № 29 до оперуповноваженого сектору кримінальної поліції відділу поліції № 1 (м. Глухів) Шосткинського районного управління поліції ГУНП в Сумській області ОСОБА_1 застосовано дисциплінарне стягнення у виді звільнення зі служби в поліції.
Згідно з наказом начальника ГУНП в Сумській області від 11.01.2024 №7о/с ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції, відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 77 Закону України "Про Національну поліцію" - у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби.
Вважаючи вказані накази протиправними, ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів виходить з наступного.
Суд першої інстанції, задовольняючи адміністративний позов виходив з того, що у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року визначено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції; органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб (стаття 8).
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015 № 580-VIII (далі - Закон № 580-VIII).
Частиною першою ст. 18 Закону № 580-VІІІ передбачені обов'язки поліцейського зокрема: 1) неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; 2) професійно виконувати свої службові обов'язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов'язків, наказів керівництва; 3) поважати і не порушувати прав і свобод людини.
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 19 Закону № 580-VІІІ у разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону.
Підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, а також застосування до поліцейських заохочень визначаються Законом України "Про Дисциплінарний статут Національної поліції України" від 15.03.2018 № 2337-VІІІ (далі по тексту - Дисциплінарний статут).
Згідно з ч. 1 ст. 1 Дисциплінарного статуту службова дисципліна - дотримання поліцейським Конституції і законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів Національної поліції України, нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, Присяги поліцейського, наказів керівників.
Пунктами 1, 2, 4, 6 частини 3 статті 1 Дисциплінарного статуту передбачено, що поліцейський зобов'язаний бути вірним Присязі поліцейського; знати закони, інші нормативно-правові акти, що визначають повноваження поліції, а також свої посадові (функціональні) обов'язки; безумовно виконувати накази керівників, віддані (видані) в межах наданих їм повноважень та відповідно до закону; утримуватись від дій, що перешкоджають іншим поліцейським виконувати їхні обов'язки, а також які підривають авторитет Національної поліції України.
Відповідно до ст. 12 Дисциплінарного статуту, дисциплінарним проступком визнається протиправна винна дія чи бездіяльність поліцейського, що полягає в порушенні ним службової дисципліни, невиконанні чи неналежному виконанні обов'язків поліцейського або виходить за їх межі, порушенні обмежень та заборон, визначених законодавством для поліцейських, а також у вчиненні дій, що підривають авторитет поліції.
Згідно з ч. 1 ст. 13 Дисциплінарного статуту, дисциплінарне стягнення є засобом підтримання службової дисципліни, що застосовується за вчинення дисциплінарного проступку з метою виховання поліцейського, який його вчинив, для безумовного дотримання службової дисципліни, а також з метою запобігання вчиненню нових дисциплінарних проступків.
Дисциплінарне стягнення має індивідуальний характер та не застосовується до поліцейського, вина якого у вчиненні дисциплінарного проступку не встановлена у визначеному порядку або який діяв у стані крайньої необхідності чи необхідної оборони (ч. 2 ст. 13 Дисциплінарного статуту).
Нормами ч. 3 ст. 13 Дисциплінарного статуту передбачено, що до поліцейських можуть застосовуватися такі види дисциплінарних стягнень: 1) зауваження; 2) догана; 3) сувора догана; 4) попередження про неповну службову відповідність; 5) пониження у спеціальному званні на один ступінь; 6) звільнення з посади; 7) звільнення із служби в поліції.
Відповідно до розділу II Посадової інструкції оперуповноваженого сектору кримінальної поліції ВП № 1 (м. Глухів) Шосткинського РУП, ОСОБА_1 зобов'язана, зокрема, не вчиняти дії, що підривають авторитет Національної поліції України.
Пунктами 2.1, 2.2 пункту 2 наказу ГУНП в Сумській області від 15.06.2023 № 500 "Про додаткові заходи щодо профілактики порушень службової дисципліни поліцейськими ГУНП в Сумській області" поліцейським як на службі так і поза службою заборонено порушувати Присягу поліцейського, текст якої закріплено статтею 64 Закону України «Про Національну поліцію», обов'язки поліцейського, визначені статтею 18 Закону України «Про Національну поліцію», Дисциплінарним статутом Національної поліції України, Правилами етичної поведінки поліцейських, посадовими інструкціями та вимогами наказу НПУ від 23.09.2016 № 920 "Про заходи щодо укріплення службової дисципліни в органах Національної поліції України"; допускати поведінку, яка може зашкодити репутації та авторитету поліції або викликати негативний суспільний резонанс.
Як встановлено з матеріалів службового розслідування, ОСОБА_1 навесні 2023 року мобільним телефоном через канал Телеграм відправила своє фото інтимного характеру своєму знайомому ОСОБА_2 , з яким на той час зустрічалася. Фото та відео аналогічного змісту ОСОБА_1 у грудні 2023 року направила мобільним телефоном через канал Телеграм своєму знайомому ОСОБА_3 . Останній показав отримані фото ОСОБА_1 своєму знайомому - оперуповноваженому сектору кримінальної поліції ВП № 1 (м. Глухів) Шосткинського РУП лейтенанту поліції ОСОБА_4 . Крім того, зі слів самої позивачки, вказані фото вона пересилала влітку 2023 року ще одному мешканцю м. Глухів - військовослужбовцю ЗСУ, прізвище якого в службовому розслідуванні не встановлено.
На думку відповідача, такі дії ОСОБА_1 призвели до порушення вимог підпунктів 2.1, 2.2 пункту 2 наказу ГУНП в Сумській області від 15.06.2023 № 500, розділу II Посадової інструкції, п. 2 ч. 1 ст. 18 Закону України "Про Національну поліцію", Присяги поліцейського, п.п. 1, 2, 4, 6 ч. 3 ст. 1, ч. 1 ст. 5 Дисциплінарного статуту, підривають авторитет поліції, а тому є дисциплінарним проступком.
На підставі службового розслідування винесено наступні накази:
Наказ начальника ГУНП в Сумській області від 09.01.2024 № 29 до оперуповноваженого сектору кримінальної поліції відділу поліції № 1 (м. Глухів) Шосткинського районного управління поліції ГУНП в Сумській області ОСОБА_1 застосувати дисциплінарне стягнення у виді звільнення зі служби в поліції.
Наказ начальника ГУНП в Сумській області від 11.01.2024 №7о/с ОСОБА_1 звільнити зі служби в поліції, відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 77 Закону України "Про Національну поліцію" - у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби.
Оцінюючи вищезазначені накази, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 12 Загальної декларації прав людини 1948 року, ніхто не може зазнавати безпідставного втручання у його особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканність його житла, таємницю його кореспонденції або на його честь і репутацію. Кожна людина має право на захист законом від такого втручання або таких посягань.
У Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року визначено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції; органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб (стаття 8).
Згідно з пунктом 1 статті 17 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року ніхто не повинен зазнавати свавільного чи незаконного втручання в його особисте і сімейне життя, свавільних чи незаконних посягань на недоторканність його житла або таємницю його кореспонденції чи незаконних посягань на його честь і репутацію
Статтею 32 Конституції України передбачено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Офіційне тлумачення положення частини першої статті 32 див. в Рішенні Конституційного Суду № 2-рп/2012 від 20.01.2012}
Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Види особистих немайнових прав визначені статтею 270 Цивільного кодексу України, зокрема фізична особа має право на свободу та особисту недоторканність, право на недоторканність особистого і сімейного життя, право на повагу до гідності та честі, право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції.
За Цивільним кодексом України зміст права на недоторканність особистого і сімейного життя як одного з видів особистого немайнового права полягає в тому, що фізична особа вільно, на власний розсуд визначає свою поведінку у сфері свого приватного життя і можливість ознайомлення з ним інших осіб та має право на збереження у таємниці обставин свого особистого життя (статті 270, 271, 301). Фізична особа не може відмовитися від особистих немайнових прав, а також не може бути позбавлена цих прав (частина третя статті 269 Цивільного кодексу України).
Особистим життям фізичної особи є її поведінка у сфері особистісних, сімейних, побутових, інтимних, товариських, професійних, ділових та інших стосунків поза межами суспільної діяльності, яка здійснюється, зокрема, під час виконання особою функцій держави.
Конституційний Суд у Рішенні № 2-рп/2012 від 20.01.2012 надав офіційне тлумачення положення частини першої статті 32 Конституції України, в якому зазначив наступне: "Системний аналіз положень частин першої, другої статті 24, частини першої статті 32 Конституції України дає підстави Конституційному Суду України вважати, що реалізація права на недоторканність особистого і сімейного життя гарантується кожній особі незалежно від статі, політичних, майнових, соціальних, мовних чи інших ознак, а також статусу публічної особи, зокрема державного службовця, державного чи громадського діяча, який відіграє певну роль у політичній, економічній, соціальній, культурній або іншій сфері державного та суспільного життя.
Таким чином, Конституційний Суд України, даючи офіційне тлумачення частин першої, другої статті 32 Конституції України, вважає, що інформація про особисте та сімейне життя особи (персональні дані про неї) - це будь-які відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована, а саме: національність, освіта, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров'я, матеріальний стан, адреса, дата і місце народження, місце проживання та перебування тощо, дані про особисті майнові та немайнові відносини цієї особи з іншими особами, зокрема членами сім'ї, а також відомості про події та явища, що відбувалися або відбуваються у побутовому, інтимному, товариському, професійному, діловому та інших сферах життя особи, за винятком даних стосовно виконання повноважень особою, яка займає посаду, пов'язану зі здійсненням функцій держави або органів місцевого самоврядування. Така інформація про фізичну особу та членів її сім'ї є конфіденційною і може бути поширена тільки за їх згодою, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини".
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що факт пересилання ОСОБА_1 мобільним телефонним зв'язком своїх фото інтимного характеру знайомим ОСОБА_2 та ОСОБА_3 жодним чином не пов'язаний з виконанням нею функцій поліції, а тому відноситься до відомостей про події та явища, що відбувалися в її особистому інтимному житті, яке захищено вищевказаними міжнародними правовими актами та Конституцією України, не дивлячись на те, що ОСОБА_1 є співробітником поліції.
Частиною 2 ст. 19 Закону України Про Національну поліцію встановлено, що підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, а також застосування до поліцейських заохочень визначаються Дисциплінарним статутом Національної поліції України, що затверджується законом.
Дисциплінарний статут Національної поліції України, що затверджений Законом України Про Дисциплінарний статут Національної поліції України від 15.03.2018 № 2337-VIII (далі Дисциплінарний статут), визначає сутність службової дисципліни в Національній поліції України, повноваження поліцейських та їхніх керівників з її додержання, види заохочень і дисциплінарних стягнень, а також порядок їх застосування та оскарження. Дія Статуту поширюється на поліцейських та осіб рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань, які повинні неухильно додержуватися його вимог.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 1 Дисциплінарного статуту службова дисципліна - дотримання поліцейським Конституції, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів Національної поліції України, нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, Присяги поліцейського, наказів керівників. Службова дисципліна ґрунтується на створенні необхідних організаційних та соціально-економічних умов для чесного, неупередженого і гідного виконання обов'язків поліцейського, повазі до честі і гідності поліцейського, вихованні сумлінного ставлення до виконання обов'язків поліцейського шляхом зваженого застосування методів переконання, заохочення та примусу.
Частиною 3 ст. 1 Дисциплінарного статуту передбачено, що службова дисципліна, крім основних обов'язків поліцейського, визначених статтею 18 Закону України Про Національну поліцію, зобов'язує поліцейського:
1) бути вірним Присязі поліцейського, мужньо і вправно служити народу України;
2) знати закони, інші нормативно-правові акти, що визначають повноваження поліції, а також свої посадові (функціональні) обов'язки;
3) поважати права, честь і гідність людини, надавати допомогу та запобігати вчиненню правопорушень;
4) безумовно виконувати накази керівників, віддані (видані) в межах наданих їм повноважень та відповідно до закону;
5) вживати заходів до негайного усунення причин та умов, що ускладнюють виконання обов'язків поліцейського, та негайно інформувати про це безпосереднього керівника;
6) утримуватися від дій, що перешкоджають іншим поліцейським виконувати їхні обов'язки, а також які підривають авторитет Національної поліції України;
7) утримуватися від висловлювань та дій, що порушують права людини або принижують честь і гідність людини;
8) знати і виконувати заходи безпеки під час несення служби, дотримуватися правил внутрішнього розпорядку;
9) підтримувати рівень своєї підготовки (кваліфікації), необхідний для виконання службових повноважень;
10) берегти службове майно, забезпечувати належний стан зброї та спеціальних засобів;
11) поважати честь і гідність інших поліцейських і працівників поліції, надавати їм допомогу та стримувати їх від вчинення правопорушень;
12) дотримуватися правил носіння однострою та знаків розрізнення;
13) сприяти керівникові в організації дотримання службової дисципліни, інформувати його про виявлені порушення, у тому числі вчинені іншими працівниками поліції;
14) під час несення служби поліцейському заборонено перебувати у стані алкогольного, наркотичного та/або іншого сп'яніння.
У ст. 11 Дисциплінарного статуту встановлено, що за порушення службової дисципліни поліцейські незалежно від займаної посади та спеціального звання несуть дисциплінарну відповідальність згідно з вказаним Статутом. За вчинення адміністративних правопорушень поліцейські несуть дисциплінарну відповідальність відповідно до цього Статуту, крім випадків, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення. Поліцейських, яких в установленому порядку притягнуто до адміністративної, кримінальної або цивільно-правової відповідальності, одночасно може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності згідно з вказаним Статутом.
Відповідно до ст. 12 Дисциплінарного статуту дисциплінарним проступком визнається протиправна винна дія чи бездіяльність поліцейського, що полягає в порушенні ним службової дисципліни, невиконанні чи неналежному виконанні обов'язків поліцейського або виходить за їх межі, порушенні обмежень та заборон, визначених законодавством для поліцейських, а також у вчиненні дій, що підривають авторитет поліції.
У ч. 1-3 ст. 13 Дисциплінарного статуту зазначено, що дисциплінарне стягнення є засобом підтримання службової дисципліни, що застосовується за вчинення дисциплінарного проступку з метою виховання поліцейського, який його вчинив, для безумовного дотримання службової дисципліни, а також з метою запобігання вчиненню нових дисциплінарних проступків.
Дисциплінарне стягнення має індивідуальний характер та не застосовується до поліцейського, вина якого у вчиненні дисциплінарного проступку не встановлена у визначеному порядку або який діяв у стані крайньої необхідності чи необхідної оборони.
До поліцейських можуть застосовуватися такі види дисциплінарних стягнень:
1) зауваження;
2) догана;
3) сувора догана;
4) попередження про неповну службову відповідність;
5) пониження у спеціальному званні на один ступінь;
6) звільнення з посади;
7) звільнення із служби в поліції
Статтею 14 Дисциплінарного статуту унормовано, що службове розслідування - це діяльність із збирання, перевірки та оцінки матеріалів і відомостей про дисциплінарний проступок поліцейського (ч. 1).
Службове розслідування проводиться з метою своєчасного, повного та об'єктивного з'ясування всіх обставин вчинення поліцейським дисциплінарного проступку, встановлення причин і умов його вчинення, вини, ступеня тяжкості дисциплінарного проступку, розміру заподіяної шкоди та для підготовки пропозицій щодо усунення причин вчинення дисциплінарних проступків (ч. 2).
Службове розслідування призначається за письмовим наказом керівника, якому надані повноваження із застосування до поліцейського дисциплінарного стягнення (ч. 3).
Згідно з ч. 4 ст. 14 Дисциплінарного статуту підставою для призначення службового розслідування є заяви, скарги та повідомлення громадян, посадових осіб, інших поліцейських, засобів масової інформації (далі - повідомлення), рапорти про вчинення порушення, що має ознаки дисциплінарного проступку, або безпосереднє виявлення ознак такого проступку посадовою особою поліції, за наявності достатніх даних, що вказують на ознаки дисциплінарного проступку.
Частиною 6 ст. 14 Дисциплінарного статуту встановлено, що службове розслідування проводиться на засадах неупередженості та рівності всіх поліцейських перед законом незалежно від займаної посади, спеціального звання, наявних у них державних нагород та заслуг перед державою.
Порядок проведення службових розслідувань у Національній поліції України встановлюється Міністерством внутрішніх справ України (ч. 10 ст. 14 Дисциплінарного статуту).
З наведених правових норм можна зробити висновок, що поліцейський може бути підданий дисциплінарному стягненню не інакше, як за вчинення дисциплінарного проступку, факт вчинення якого має бути встановлено та доведено в ході проведеного службового розслідування, проведеного з дотриманням встановленої процедури.
Також колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку стосовно того, що Дисциплінарною комісією не встановлено факту пересилання порнографічних чи еротичних матеріалів, а фактично, виходячи із суті формулювання, звільнено позивачку за пересилання "приватних, особистих фото", що є інтимними. Не встановлено також, що переслані фото мають ознаки порнографічного характеру. Крім того, слід зазначити, що Дисциплінарна комісія помилково ототожнила поняття «розповсюдження» та «пересилання». Так, службове розслідування розпочалось за фактом нібито «розповсюдження фото та відео», але закінчилось за фактом їх «пересилання». Вказані поняття не є тотожними, і відрізняються характером дій, так як розповсюдження більше орієнтоване на широкий загал, тоді як пересилання вказує на конкретний акт передачі чого-небудь. Отже, під час службового розслідування не було доведено факту розповсюдження позивачкою своїх фото інтимного характеру.
Також колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що при обранні виду дисциплінарного стягнення за правилами статті 19 Дисциплінарного статуту необхідно враховувати характер проступку, обставини, за яких він був вчинений, особу порушника, ступінь його вини, обставини, що пом'якшують або обтяжують відповідальність, попередню поведінку поліцейського, його ставлення до служби. Застосовуючи найсуворіший вид дисциплінарного стягнення необхідно співставлювати тяжкість допущеного саме позивачем порушення службової дисципліни, враховувати його особу, дані, що його характеризують.
Наведені вище узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 10 вересня 2020 року у справі №360/4790/19 та від 12 червня 2023 року у справі №380/1256/21, щодо застосування такого виду стягнення як звільнення зі служби.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність у діях оперуповноваженої сектору кримінальної поліції відділу поліції №1 Шосткинського РУП ГУНП в Сумській області ОСОБА_1 дисциплінарного проступку.
Отже, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції та правильності судового рішення не спростовують, тому підстави для її задоволення відсутні.
Стосовно стягнення судових витрат на правничу допомогу, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Згідно частини першої та третьої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Відповідно до ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Положення частин першої та другої статті 134 КАС України кореспондуються із європейськими стандартами, зокрема, пунктом 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо шляхів полегшення доступу до правосуддя № R (81) 7 передбачено, що за винятком особливих обставин, сторона, що виграла справу, повинна в принципі отримувати від сторони, що програла відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв'язку з розглядом.
Відповідно до ст. 30 Закону України “Про адвокатуру і адвокатську діяльність” від 5 липня 2012 року № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.
Закон України “Про судоустрій і статус суддів” встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі “Баришевський проти України” (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі “Двойних проти України” (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі “Меріт проти України” (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Відповідно до ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
З аналізу вищевказаної норми слідує, що, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати наведені вище критерії, зокрема чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору.
З матеріалів справи колегією суддів встановлено, що представником позивача надано докази про оплату витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції, а саме, копії наступних документів: ордер на надання правничої (правової) допомоги, договір про надання правової допомоги від 12.01.2024 р.
З наданих доказів слідує, що 12.01.2024 року між адвокатським об'єднанням « Веріта Груп» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання правової допомоги, відповідно до якого адвокат бере на себе зобов'язання по наданню послуг з представництва у встановленому порядку інтересів клієнта в судових органах.
Згідно пункту 4.2 зазначеного договору гонорар Адвокатського об'єднання складає 15000,00 грн.
Суд першої інстанції виніс додаткове рішення, яким частково задовольнив заяву представника позивача про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу та стягнув на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Сумській області (вул. Герасима Кондратьєва, 23, м. Суми, Сумська область, код ЄДРПОУ 40108777) витрати на правничу допомогу в сумі 7000 грн.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просила стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в сумі 8000,00 грн., на підтвердження чого додала до візиву на апеляційну скаргу копії наступних документів: ордер на надання правничої (правової) допомоги, договір про надання правової допомоги.
Згідно з ч.ч. 6, 7 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Тобто законодавець визначив, що обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається саме на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами та при наявності зазначеного положення суд розглядає питання співмірності витрат.
Колегія суддів звертає увагу, що відповідач у даній справі скористався правом на подання заперечення на клопотання позивача про відшкодування суми понесених судових витрат. В обґрунтування вказаного клопотання зазначив, що виходячи з критерію розумності, пропорційності та співмірності розподілу витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції, відповідач вважає, що понесені позивачем витрати у сумі 8000,00 грн. є необґрунтованими, неспівмірними зі складністю даної справи, а загальні витрати, понесені позивачем на професійну правничу допомогу, є необґрунтованими, значно завищеними та непідтвердженими.
Колегія суддів враховує висновки Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду викладені у постанові від 14.11.2019 у справі № 826/15063/18, згідно яких: “…суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони, тощо.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до правової позиції Верховного Суду, яка була викладена в додатковій постанові від 11.12.2019 року по справі №2040/6747/18 надання правової допомоги з приводу вирішення навіть певної (усієї) сукупності процесуальних питань в апеляційному порядку не може бути об'єктивно оцінено у більшому розмірі, ніж надання первинної правничої допомоги, необхідної для звернення особи до суду з адміністративним позовом, оскільки первинна - більш складна, об'ємна і потребує повного аналізу обставин справи та нормативно-правової бази.
В будь-якому випадку надання правової допомоги з приводу вирішення певної (усієї) сукупності питань в апеляційному порядку не може бути об'єктивно оцінено у більшому розмірі, ніж надання первинної правничої допомоги, необхідної для звернення особи до суду з адміністративним позовом. Первинна - більш складна, об'ємна і потребує повного аналізу обставин справи і нормативно-правової бази.
Наведений вище висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 16.05.2023 року у справі №640/2756/19.
Також, колегія суддів зазначає, що участь одного адвоката при розгляді справи в судах першої та апеляційної інстанції , що брав участь у даній справі як представник позивача в судах першої та апеляційної інстанцій, свідчить про її обізнаність з обставинами щодо спірних правовідносин, що, поза сумнівом, істотно впливає на обсяг надання нею послуг в межах їх повторного вивчення.
Наведений вище висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 19.11.2020 року у справі № 520/7431/19.
Відтак, колегія суддів вважає, що заявлений у клопотанні представника позивача розмір відшкодування витрат позивача на правову допомогу в суді апеляційної інстанцій у розмірі 8000,00 грн. є суттєво завищеним та таким, що підлягає зменшенню.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення заявленого представником позивачем клопотання, та розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають відшкодуванню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, складає 4000 грн.
Відповідно до ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку щодо стягнення на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в загальному розмірі 4000,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Сумській області.
Відповідно до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з ч. 1 ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що при прийнятті рішення Сумського окружного адміністративного суду від 10.04.2024 у справі № 480/554/24, та додаткового рішення від 24.04.2024 суд дійшов правильних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував норми матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційні скарги Головного управління Національної поліції в Сумській області залишити без задоволення.
Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 10.04.2024 року та додаткове рішення Сумського окружного адміністративного суду від 24.04.2024 р. у справі № 480/554/24 залишити без змін.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Сумській області (вул. Герасима Кондратьєва, 23, м. Суми, Сумська область, код ЄДРПОУ 40108777) витрати на правничу допомогу понесені в суді апеляційної інстанції в сумі 4000,00 грн.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя О.М. Мінаєва
Судді В.А. Калиновський З.О. Кононенко
Повний текст постанови складено 19.07.2024 року