Головуючий І інстанції: Кухар М.Д.
19 липня 2024 р. Справа № 520/34536/23
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді Катунова В.В.,
Суддів: Чалого І.С. , Подобайло З.Г. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.05.2024, майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022 по справі № 520/34536/23
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Національної поліції в Харківській області
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовною заявою до Головного управління Національної поліції в Харківській області (далі - відповідач, ГУ НПУ в Харківській області), в якому просив суд:
-визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Харківській області, (код ЄДРПОУ 40108599), яка полягає у невиплаті ОСОБА_1 , при звільненні грошової компенсації за невикористані дні щорічних відпусток за 2015, 2018, 2019 роки в загальній кількості 28 доби в розмірі 28469 грн. 56 коп.;
-стягнути з Головного управління Національної поліції в Харківській області, на користь позивача грошову компенсацію за невикористані дні щорічних відпусток за 2015, 2018, 2019 роки в загальній кількості 28 доби в розмірі 28469 грн. 56 коп.
В обґрунтування позову вказано, що бездіяльність ГУ НПУ в Харківській області, яка полягає у невиплаті грошової компенсації при звільненні ОСОБА_1 за невикористані дні відпустки за попередні роки є протиправною, оскільки у випадку звільнення поліцейських з органів Національної поліції України їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні, як основної, так і додаткової відпустки.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 14.05.2024 відмовлено в задоволенні адміністративного позову.
Не погодившись з вказаним рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення норм матеріального права та невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просив суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.05.2024 по справі № 520/34536/23 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначив, що виплата грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної оплачуваної відпустки та додаткової оплачуваної відпустки за попередні роки, аніж рік звільнення, жодним чином не врегульовані в нормах спеціального законодавства яке було чинним на момент виникнення спірних правовідносин, субсидіарне застосування норма трудового законодавства у спірних правовідносинах є доцільним та відповідає усталеній судовій практиці з аналогічних питань.
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Відповідно до пункту третього частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також КАС України), суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Згідно зі ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.
Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу в Національній поліції України у період з 07.11.2015 по 31.12.2020.
Наказом Головного управління Національної поліції в Харківській області №409 від 28.12.2020 року, ОСОБА_1 було звільнено з органів Національної поліції України на підставі п. 2 ч. І ст. 77 Закону України «Про Національну поліції» «через хворобу» (а.с.13).
Відповідно до відповіді ГУ НП в Харківській області від 23.11.2023 №207аз/119/05/29- 2023 на адвокатський запит №1/248 від 30.10.2023, за період проходження служби в ГУ НП в Харківській області з 07.11.2015 по 31.12.2020 не використано за 2015 рік - 03 доби, за 2018 - 05 діб додаткової відпустки, за 2019 рік - 05 діб основної відпустки та 15 діб додаткової відпустки. За невикористані частини щорічної оплачуваної відпустки за 2020 рік при звільненні отримав грошову компенсацію. Крім цього, зазначено, що відповідно до вимог Закону України «Про Національну: поліцію» та наказу N° 260-2016, які діяли на момент звільнення ОСОБА_1 , грошова компенсація за невикористану відпустку за попередні роки не передбачалась (а.с. 15).
Також, до відповіді ГУ НП в Харківській області від 23.11.2023 №207аз/119/05/29-2023 на адвокатський запит №1/248 від 30.10.2023, додано довідки про доходи ОСОБА_1 за 2015-2020 роки, у вказаних довідках відсутня інформація щодо виплати компенсації за невикористані відпустки позивачу за 2015-2019 роки, наявна інформація про виплату компенсації за 2020 рік при звільненні, яка становить 14558, 45 гри (а.с.17-22).
Позивач вважає, що бездіяльність Головного управління Національної поліції в Харківській області, яка полягає у невиплаті при звільненні компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток за 2015, 2018, 2019 роки у загальні кількості 28 доби є протиправною, а тому звернувся до суду за захистом своїх прав та інтересів.
Відмовляючи задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що необхідність застосування приписів Закону України «Про відпустки», і на підставі цього задоволення вимог про зобов'язання Головного управління Національної поліції в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані у 2015, 2018 та 2019 днів оплачуваних відпусток, суперечить приписам спеціального законодавства.
Також, суд першої інстанції зазначив про відсутність бездіяльності щодо не виплати позивачу грошової компенсації за невикористані відпустки у кількості 28 діб за 2015, 2018 та 2019 роки, оскільки відомостей про виплату компенсації за невикористані позивачем оплачувані відпустки за 2015, 2018 та 2019 роки наказ не містить, а позивач в свою чергу з таким наказом погодився та його не оскаржив.
Отже, суд вважав, що без внесення відповідних змін до наказу про звільнення, вимога про стягнення з відповідача грошової компенсації за невикористані оплачувані відпустки за 2015, 2018 та 2019 роки є передчасною та такою, що суперечить законодавчо закріпленій процедурі проведення таких виплат, що узгоджується з положеннями Порядку № 260. Такі висновки наведені, зокрема, у постанові Верховного Суду від 31 березня 2020 року у справі №808/2122/18.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Тобто, суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Питання виплати компенсації за невикористані відпустки при звільненні за роки, що передували року звільнення поліцейського, неодноразово було предметом дослідження Верховного Суду, зокрема у постанові від 19 січня 2021 року у справі № 160/10875/19.
Вказані висновки в силу приписів частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України та частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» враховуються апеляційним судом під час вирішення цього спору.
У справі № 160/10875/19 Верховний Суд у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду відступив від правового висновку, сформованого в судових рішеннях у справах № 818/1276/17, № 820/5122/17, № 808/2122/18, № 825/1038/16, на які посилається суд першої інстанції, і зазначив таке.
Рішенням Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002 у справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми, у яких визначені основні трудові права працівників - КЗпП України.
Право працюючої особи на відпочинок у формі відпустки закріплено Конституцією України. Особу не може бути позбавлено такого права. Види відпусток, які можуть надаватися поліцейським, визначені у статті 92 Закону України «Про Національну поліцію». Її аналіз дозволяє зробити висновок, що поліцейським можуть бути надані такі відпустки: щорічні чергові оплачувані відпустки, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.
Правило про надання відпустки до кінця календарного року не є виключним, про що свідчать положення частин восьмої, одинадцятої статті 93 Закону України «Про Національну поліцію», а саме: до яких поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Відкликання поліцейського з чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.
Аналізуючи наведені норми законодавства, Суд звернув увагу, що законом не виключаються випадки, коли поліцейським відпустка не буде використана протягом календарного року. Не передбачено позбавлення поліцейського права на відпустку, яке він уже отримав в попередньому календарному році. Водночас надано право працівнику використати право на відпустку за попередній рік одночасно з черговою відпусткою наступного року.
Таким чином, у наступному календарному році, в тому числі і за умови, що він є роком звільнення, поліцейський має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові), що не були використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку з поліцейським, адже це суперечить суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок.
З огляду на відсутність правового врегулювання цього питання положеннями Закону України «Про Національну поліцію» і Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України № 260 від 06 квітня 2016 року, питання компенсації невикористаної частини відпустки поліцейському за минулі роки, Верховний Суд вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій про те, що при вирішенні вказаного спору підлягають застосуванню приписи КЗпП України і Закону України «Про відпустки».
Так, відповідно до частини 1 статті 24 Закону України «Про відпустки» і частини 1 статті 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки.
Таким чином, Верховний Суд у справі № 160/10875/19 дійшов висновку, що у випадку звільнення поліцейських з органів Національної поліції України їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні, як основної, так і додаткової відпустки.
Такі ж висновки підтримані Верховним Судом у складі у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постановах від 30 листопада 2022 року при розгляді справи № 640/85/20 та від 20 липня 2023 року при розгляді справи № 200/18480/21.
Відповідно до відповіді ГУ НП в Харківській області від 23.11.2023 №207аз/119/05/29- 2023 на адвокатський запит №1/248 від 30.10.2023, за період проходження служби в ГУ НП в Харківській області з 07.11.2015 по 31.12.2020 не використано за 2015 рік - 03 доби, за 2018 - 05 діб додаткової відпустки, за 2019 рік - 05 діб основної відпустки та 15 діб додаткової відпустки (а.с. 15).
Отже, позивачем за період проходження служби в ГУ НП в Харківській області з 07.11.2015 по 31.12.2020 не використано за 2015 рік - 03 доби, за 2018 - 05 діб додаткової відпустки, за 2019 рік - 05 діб основної відпустки та 15 діб додаткової відпустки.
Пунктом 8 розділу ІІІ Порядку виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого наказом Міністерства внутрішній справ України від 06.04.2016 за № 260, передбачено, що за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства.
Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що законом не виключаються випадки, коли поліцейським відпустка не буде використана протягом календарного року. При цьому, не передбачено позбавлення такої особи права на відпустку, яке вона вже отримала в попередньому календарному році.
В наступному календарному році, в тому числі і за умови, що він є роком звільнення, поліцейський має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки, що не були використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку з поліцейським, оскільки це суперечить суті та гарантіям як трудового так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 19 січня 2021 року в справі № 160/10875/19.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач також посилається на те, що 15.03.2022 набув чинності Закон України від 15.03.2022 №2123-ІХ "Про внесення змін до законів України "Про Національну поліцію" та "Про Дисциплінарний статут Національної поліції України", Законом №2123-ІХ внесено зміни до Закону №580-VIII, зокрема і до статті 60, а саме визначено частину 1 в наступній редакції "відносини, що виникають у зв'язку зі вступом, проходженням та припинення служби в поліції, регулюються цим Законом та іншими нормативно-правовими актами з питань проходження служби в поліції". Стверджує, що зміни в спеціальному законодавстві з питань проходження служби в поліції, що відбулися з 01.05.2022, виключають можливість субсидіарного застосування загальних норм трудового законодавства та інших загальних законів до регулювання порядку проходження та припинення служби поліцейськими, отже повинні застосовуватися тільки норми, що встановлені Законом №580-VIII.
Водночас, колегія суддів відхиляє такі доводи відповідача, оскільки спірні правовідносини щодо невиплати компенсації за відпустку виникли в день звільнення зі служби в поліції 31.12.2020, а тому на той момент субсидіарному застосуванню підлягали норми КЗпП України.
Враховуючи наведене, колегія суддів вказує на безпідставність доводів відповідача та висновків суду першої інстанції про те, що компенсація за невикористані додаткові відпустки обмежується тільки роком звільнення поліцейського та не поширюється на роки, що передували звільненню.
Вказані норми в сукупності свідчать про те, що у випадку звільнення поліцейського, йому виплачується компенсація за всі невикористані ним дні відпустки.
За таких обставин справи, колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, а тому відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані дні відпусток за 2015, 2018, 2019 роки.
Також, помилковими є застосовані при ухваленні рішення судом першої інстанції правові висновки Верховного Суду у справах №№ 820/5122/17 та 808/2122/18, оскільки у зазначеному вище рішенні у справі № 160/10875/19 Верховний Суд відступив від висновків, сформованих у судових рішеннях у цих справах.
Доводи відзиву на позовну заяву, з якими погодився суд першої інстанції щодо передчасності позову за наявності чинного наказу про звільнення позивача та не оскарження його, колегія суддів вважає помилковими, оскільки відповідач наділений повноваженнями на самостійне внесення змін до наказу про звільнення, при цьому розрахунок кількості днів та сум компенсації за невикористані дні відпусток також належить до повноважень відповідача.
Що стосується позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача коштів у сумі 28468 грн. 56 коп., як суму недоплаченої компенсації за невикористані дні відпустки, то колегія суддів відмовляє у їх задоволенні, виходячи з наступного.
Суд зазначає, що право обчислювати і нараховувати суми компенсації за невикористані дні щорічних відпусток належить відповідачу, на час розгляду справи відповідачем взагалі заперечувалося право позивача на компенсацію за невикористані дні щорічних відпусток за 2015, 2018, 2019 роки в загальній кількості 28 доби.
Зроблений позивачем розрахунок недоплачених сум не є доказом, а суд позбавлений можливості здійснити такий розрахунок на підставі норм чинного законодавства, а тому позовні вимоги в частині стягнення конкретної суми коштів є передчасними і задоволенню не підлягають.
При цьому, колегія суддів обираючи належний та ефективний спосіб захисту вважає, що вимога про стягнення з відповідача на користь позивача грошової компенсації за невикористані дні відпусток, не підлягає задоволенню, оскільки такі суми позивачу не нараховані, отже є вимогою заявленою на майбутнє, а належним способом захисту, на думку колегії суддів, є саме зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити таку компенсацію.
Враховуючи наведене, колегія суддів зазначає, що в спірних правовідносинах має місце протиправна бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу при звільненні грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки за відповідні періоди, з огляду на що слід зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки за 2015 рік - 03 доби, за 2018 - 05 діб додаткової відпустки, за 2019 рік - 05 діб основної відпустки та 15 діб додаткової відпустки, в загальній кількості 28 діб.
Відповідно до пункту 2 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно частин першої та другої статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного суду приходить висновку, що суд першої інстанції у справі, що розглядається, не повно встановив обставини справи, не дав належної оцінки встановленим обставинам, неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до ухвалення помилкового рішення, а відтак апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції - скасувати.
Керуючись статтями 241, 242, 308, 311, 315, 317, 321, 325, 370 КАС України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.05.2024 по справі № 520/34536/23 - скасувати та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Харківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Харківській області, що полягає у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 при звільненні грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної відпустки за 2015 рік - 03 доби, за 2018 - 05 діб додаткової відпустки, за 2019 рік - 05 діб основної відпустки та 15 діб додаткової відпустки, в загальній кількості 28 діб.
Зобов'язати Головне управління Національної поліції в Харківській області (ЄДРПОУ 40108599) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) компенсацію за невикористані календарні дні щорічної відпустки за 2015 рік - 03 доби, за 2018 - 05 діб додаткової відпустки, за 2019 рік - 05 діб основної відпустки та 15 діб додаткової відпустки, в загальній кількості 28 діб.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя-доповідач В.В. Катунов
Судді І.С. Чалий З.Г. Подобайло