18 липня 2024 р. Справа № 520/5836/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Подобайло З.Г.,
Суддів: Чалого І.С. , Ральченка І.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.05.2024, головуючий суддя І інстанції: Заічко О.В., повний текст складено 20.05.24 по справі № 520/5836/24
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області , Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області
про скасування рішення , визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, в якому просить суд: скасувати рішення №205050011920 від 11.12.2023 Головного управління Пенсійного фонду України у Рівненській області, щодо відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2; визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області та Головного управління Пенсійного фонду України у Рівненській області щодо відмови у зарахуванні до загального страхового стажу періодів роботи з 04.03.1996 по 29.08.2001; з 01.11.2001 по 20.05.2002; з 17.10.2002 по 19.09.2010; з 19.10.2010 по 19.09.2012; з 26.10.2012 по 03.10.2013; з 09.10.2013 по 08.08.2014; з 08.09.2014 по 01.01.2019; та періоду навчання з 01.09.1982 по 20.07.1985; визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області та Головного управління Пенсійного фонду України у Рівненській області щодо відмови у зарахуванні до пільгового стажу за Списком № 2 періодів роботи: з 30.07.1985 по 21.10.1987; з 28.01.1987 по 26.11.1991; з 22.08.1992 по 02.05.1994; з 04.03.1996 по 29.08.2001; з 01.11.2001 по 20.05.2002; з 17.10.2002 по 19.09.2010; з 19.10.2010 по 19.09.2012; з 26.10.2012 по 03.10.2013; з 09.10.2013 по 08.08.2014; з 08.09.2014 по 01.01.2019 та періоду навчання з 01.09.1982 по 20.07.1985; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області та Головне управління Пенсійного фонду України у Рівненській області зарахувати до загального страхового стажу періодів роботи з 04.03.1996 по 29.08.2001; з 01.11.2001 по 20.05.2002; з 17.10.2002 по 19.09.2010; з 19.10.2010 по 19.09.2012; з 26.10.2012 по 03.10.2013; з 09.10.2013 по 08.08.2014; з 08.09.2014 по 01.01.2019; та періоду навчання з 01.09.1982 по 20.07.1985; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області та Головне управління Пенсійного фонду України у Рівненській області зарахувати до пільгового стажу за Списком № 2 періодів роботи: з 30.07.1985 по 21.10.1987; з 28.01.1987 по 26.11.1991; з 22.08.1992 по 02.05.1994; з 04.03.1996 по 29.08.2001; з 01.11.2001 по 20.05.2002; з 17.10.2002 по 19.09.2010; з 19.10.2010 по 19.09.2012; з 26.10.2012 по 03.10.2013 з 09.10.2013 по 08.08.2014; з 08.09.2014 по 01.01.2019 та періоду навчання з 01.09.1982 по 20.07.1985; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Рівненській області зарахувати до пільгового стажу за Списком № 2 періодів роботи: з 30.07.1985 по 21.10.1987; з 28.01.1987 по 26.11.1991; з 22.08.1992 по 02.05.1994; з 04.03.1996 по 29.08.2001; з 01.11.2001 по 20.05.2002; з 17.10.2002 по 19.09.2010; з 19.10.2010 по 19.09.2012; з 26.10.2012 по 03.10.2013; з 09.10.2013 по 08.08.2014; з 08.09.2014 по 01.01.2019 та періоду навчання з 01.09.1982 по 20.07.1985; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Рівненській області призначити та виплатити з 06.12.2023 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 20.05.2024 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Скасовано рішення №205050011920 від 11.12.2023 Головного управління Пенсійного фонду України у Рівненській області щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, за Списком №2. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Рівненській області щодо відмови ОСОБА_1 у зарахуванні до пільгового стажу за Списком №2 періодів роботи: з 30.07.1985 по 21.10.1987; з 28.01.1987 по 26.11.1991; з 22.08.1992 по 02.05.1994; з 04.03.1996 по 29.08.2001; з 01.11.2001 по 20.05.2002; з 17.10.2002 по 19.09.2010; з 19.10.2010 по 19.09.2012; з 26.10.2012 по 03.10.2013; з 09.10.2013 по 08.08.2014; з 08.09.2014 по 01.01.2019 та період навчання з 01.09.1982 по 20.07.1985 у СПТУ-31 с. Комсомольське Харківської області. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Рівненській області зарахувати до пільгового стажу ОСОБА_1 за Списком №2 періоди роботи: з 30.07.1985 по 21.10.1987; з 28.01.1987 по 26.11.1991; з 22.08.1992 по 02.05.1994; з 04.03.1996 по 29.08.2001; з 01.11.2001 по 20.05.2002; з 17.10.2002 по 19.09.2010; з 19.10.2010 по 19.09.2012; з 26.10.2012 по 03.10.2013; з 09.10.2013 по 08.08.2014; з 08.09.2014 по 01.01.2019 та період навчання з 01.09.1982 по 20.07.1985 у СПТУ-31 с. Комсомольське Харківської області. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Рівненській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 06.12.2023 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, за Списком №2 та прийняти відповідне рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Рівненській області суму сплаченого судового збору у розмірі 1073,6 грн (одну тисячу сімдесят три гривні 60 копійок).
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.05.2024 року та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що за доданими документами до страхового стажу не зараховано періоди за час роботи на території російської федерації згідно записів №№ 11-12, 13-14, 15-16, 17-18, 19-20, 21-22, 23-24 трудової книжки серії НОМЕР_1 від 30.07.1985, оскільки з 01 січня 2023 року російська федерація припинила виконання зобов'язань відповідно до Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. Вказує, що до страхового стажу зараховуються періоди роботи на території російської федерації по 31 грудня 1991 року. Стверджує, що суд першої інстанції не врахував, що у випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, для підтвердження спеціального трудового стажу надаються уточнюючі довідки. Звертає увагу, що до пільгового стажу не враховано період роботи з 28.01.1987 по 26.11.1991 на посаді електрогазозварника у військовій частині НОМЕР_2 (згідно з директивою Міністерства оборони України №115/1/057 від 06.01.1993 з 1 квітня 1993 перейменовано у військову частину НОМЕР_3 ), оскільки відсутня уточнююча довідка згідно з додатком 5 відповідно до вимог пункту 20 Порядку №637. Вважає, що у спірному випадку відсутні підстави для призначення пенсії із зниженням пенсійного віку через відсутність необхідного страхового стажу та необхідного пільгового стажу роботи, що передбачено ч.2 ст.114 Закону «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Позивач по справі не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, відповідно до вимог ст.304 КАС України.
Відповідно до ч.1 ст.308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 06.12.2023 звернувся з заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо призначення пільгової пенсії згідно зі ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
За принципом екстериторіальності заява була розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України у Рівненській області.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Рівненській області №205050011920 від 11.12.2023 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, зазначивши, що страховий стаж ОСОБА_1 становить 11 років 5 місяців 5 днів; пільговий стаж за Списком №2 - 8 місяців 21 день.
Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 04.01.2024 за №2000-0205-8/1487, позивача повідомлено, що йому відмовлено в призначення пенсії за віком.
Позивач, не погодившись з рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Рівненській області №205050011920 від 11.12.2023 щодо відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, ініціював даний спір.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з протиправності рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Рівненській області №205050011920 від 11.12.2023. У зв'язку з чим, суд дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача буде визнання протиправним та скасування рішення №205050011920 від 11.12.2023 та зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Рівненській області зарахувати до пільгового стажу позивача за Списком №2 періоди роботи: з 30.07.1985 по 21.10.1987; з 28.01.1987 по 26.11.1991; з 22.08.1992 по 02.05.1994; з 04.03.1996 по 29.08.2001; з 01.11.2001 по 20.05.2002; з 17.10.2002 по 19.09.2010; з 19.10.2010 по 19.09.2012; з 26.10.2012 по 03.10.2013; з 09.10.2013 по 08.08.2014; з 08.09.2014 по 01.01.2019 та період навчання з 01.09.1982 по 20.07.1985 у СПТУ-31 с.Комсомольське Харківської області, а також повторно розглянути заяву від 06.12.2023 про призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог не оскаржується, отже, в межах розгляду цієї справи надається правова оцінка рішенню суду першої інстанції в частині задоволення позову.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в оскаржуваній частині, з огляду на наступне.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами п.6 ч.1 ст.92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі по тексту - Закон №1058-IV).
За змістом пункту 1 ч.1 ст.8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
У силу п.1 ч.1 ст.9 Закону №1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
За приписами ст.24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до ст.26 Закону №1058-ІV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.
Відповідно до абзаців першого, другого пункту 2 розділу XV “Прикінцеві положення” Закону №1058-ІV пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди. До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.
Статтею 114 Закону №1058-ІV врегульовані питання щодо пенсії за віком на пільгових умовах та за вислугу років для окремих категорій працівників.
Частиною першою статті 114 Закону №1058-ІV передбачено, що право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
Відповідно до пункту 2 частини другої статті 114 Закону №1058-ІV на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Працівникам, які не мають стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого абзацами першим і п'ятнадцятим - двадцять третім цього пункту відповідного страхового стажу пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 цього Закону: чоловікам - на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи.
Порядок пенсійного забезпечення осіб, які працювали до введення в дію Закону №1058-ІV на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, передбачених законодавством, що діяло раніше, визначається Законом України “Про пенсійне забезпечення” 1788-ХІІ від 05.11.1991 (далі по тексту - Закон №1788-ХІІ).
Статтею 2 Закону №1788-ХІІ визначено, що за цим Законом призначаються: трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
Відповідно до пункту “б” частини першої статті 13 Закону №1788-ХІІ на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Працівникам, які не мають стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого загального стажу роботи пенсії за віком на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування": чоловікам - на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи.
Згідно зі статтею 100 Закону №1788-ХІІ особам, які працювали до введення в дію цього Закону на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, передбачених раніше діючим законодавством, пенсії за віком призначаються на таких умовах: а) особам, які мають на день введення в дію цього Закону повний стаж на зазначених роботах, що давав право на пенсію на пільгових умовах, пенсії в розмірах, передбачених цим Законом, призначаються відповідно до вимог за віком і стажем, встановлених раніше діючим законодавством; б) особам, які не мають повного стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, вік, необхідний для призначення пенсії відповідно до статті 12, знижується пропорційно наявному стажу в порядку, передбаченому статтями 13-14 цього Закону, виходячи з вимог цього стажу, встановлених раніше діючим законодавством.
Відтак, за загальним правилом, право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком №2 виникає після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах.
До набрання чинності законом України "Про пенсійне забезпечення" право на пенсію за віком на пільгових умовах передбачав:
- Список №2, затверджений постановою Ради Міністрів СРСР від 22 серпня 1956 року №1173 "Про затвердження списків виробництв, цехів, професій і посад робота на яких дає право на державну пенсію на пільгових умовах та у пільгових розмірах".
Згідно розділу XXXII "Загальні професії" Списку № 2 до професій які надають право особи на отримання пільгової пенсії відносяться професії газозварників і їх підручних та електрозварників і їх підручних;
Розділом XXXII "Загальні професії" Списку №2 передбачено професію газоелектрозварника яка дає право на пенсію за віком на пільгових умовах.
Після набрання чинності законом України "Про пенсійне забезпечення" право на пенсію за віком на пільгових умовах передбачав:
- Список №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників з шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 162 від 11 березня 1994 року.
Розділом XXXIII "Загальні професії" Списку №2 передбачено професію газоелектрозварника яка дає право на пенсію за віком на пільгових умовах;
- Список №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України № 36 від 16 січня 2003 року.
Відповідно до розділу XXXIII "Загальні професії (у всіх галузях господарства) передбачено професію газоелектрозварника яка дає право на пенсію за віком на пільгових умовах;
- Список №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України № 461 від 24 червня 2016 року.
Відповідно до розділу XXXIII "Загальні професії (у всіх галузях господарства) передбачено професію газоелектрозварника яка дає право на пенсію за віком на пільгових умовах.
Таким чином, починаючи з дати набрання чинності постановою Ради Міністрів СРСР від 22 серпня 1956 року №1173 "Про затвердження списків виробництв, цехів, професій і посад робота на яких дає право на державну пенсію на пільгових умовах та у пільгових розмірах" і до цього часу професія газоелектрозварника передбачена Списками №2 як така, зайнятість на якій під час виконання трудових обов'язків дає право особі на пенсію за віком на пільгових умовах.
За обставинами справи, 06.12.2023 ОСОБА_1 звернувся до пенсійного органу із заявою про призначення пільгової пенсії згідно зі ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та надав необхідний пакет документів.
В оскаржуваному рішенні Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області № 205050011920 від 11.12.2023 зазначено, що страховий стаж особи становить 11 років 5 місяців 5 днів, пільговий стаж по Списку №2, становить 8 місяців 21 день. До пільгового стажу роботи за Списком №2 зараховано всі періоди роботи відповідно поданих документів. При цьому, відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до пункту 2 частини 1 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» через відсутність необхідного страхового стажу.
Відповідачем у спірному рішенні повідомлено позивача, що за результатами розгляду документів, доданих до заяви до страхового стажу не зараховані періоди:
- за час роботи на території російської федерації згідно записів №№11-12, 13-14, 15-16, 17-18, 19-20, 21-22, 23-24 трудової книжки серії НОМЕР_4 від 30.07.1985, оскільки з 01 січня 2023 року російська федерація припинила виконання зобов'язань відповідно до Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992;
- не зараховано період навчання з 01.09.1982 по 20.07.1985 згідно диплома №505957 від 20.07.1985, оскільки відомості документа не засвідчено підписом голови екзаменаційної комісії.
Також, відповідачем вказано, що за результатами розгляду документів, доданих до заяви до пільгового стажу не враховано період роботи з 28.01.1987 по 26.11.1991 на посаді електрогазозварника у військовій частині НОМЕР_2 (згідно директиви Міністерства оборони №115/1/057 від 06.01.1993 з 01 квітня 1993 року перейменовано у військову частину НОМЕР_3 ), оскільки відсутня уточнююча довідка згідно з додатком 5 відповідно до вимог п.20 Порядку №637.
Щодо відмови у зарахуванні до страхового стажу періодів роботи позивача на території російської федерації згідно записів №№11-12, 13-14, 15-16, 17-18, 19-20, 21-22, 23-24 трудової книжки серії НОМЕР_4 від 30.07.1985, оскільки з 01 січня 2023 року російська федерація припинила виконання зобов'язань відповідно до Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, колегія суддів зазначає наступне.
Судом встановлено, що згідно записів трудової книжки НОМЕР_4 , дата заповнення 30.07.1985, позивач працював на території російської федерації:
- запис №11 - з 04.03.1996 прийнятий в санаторій «Єрино» газоелектрозварником відповідно до розряду (наказ №211к від 04.03.96);
- запис №12 - з 29.08.2001 звільнений за власним бажанням (наказ №99к від 29.08.2001);
- запис №13 - з 01.11.2001 прийнятий в ЗАО санаторій «Єрино» газоелектрозварником 5 розряду відповідно до згоди на прийом іноземної робочої сили на визначений строк (наказ № 133к від 01.11.2001);
- запис №14 - з 20.05.2012 звільнений за власним бажанням (наказ №60к від 20.05.2002);
- запис №15 - з 17.10.2002 прийнятий в ЗАО санаторій «Єрино» газоелектрозварником 5 розряду відповідно до згоди на прийом іноземної робочої сили на визначений строк (наказ №133к від 17.10.2002);
- запис №16 - з 19.09.2010 звільнений за закінченням строку трудового договору (наказ №127/2-К від 19.09.2010);
- запис №17 - з 19.10.2010 прийнятий в ЗАО санаторій «Єрино» газоелектрозварником 5 розряду відповідно до згоди на прийом іноземної робочої сили на визначений строк (наказ №141-к від 19.10.2010);
- запис №18 - з 19.09.2012 звільнений за закінченням строку трудового договору (наказ №2-01/172/2к від 19.09.2012);
- запис №19 - з 26.10.2012 прийнятий в ЗАО санаторій «Єрино» газоелектрозварником 5 розряду (наказ №2-01/198к від 26.10.2012);
- запис №20 - з 03.10.2013 трудовий договір припинений (наказ №2-01/91/к від 03.10.2013);
- запис №21 - з 09.10.2013 прийнятий в ЗАО санаторій «Єрино» до інженерно-технічної служби газоелектрозварником 5 розряду (наказ №2-01/96/1-к від 09.10.2013);
- запис №22 - з 08.08.2014 трудовий договір припинений за строками дії (наказ №2-01/173/к від 08.08.2014);
- запис №23 - з 08.09.2014 прийнятий в ЗАО санаторій «Єрино» до інженерно-технічної служби газоелектрозварником (наказ №2-01/84к від 08.09.2014);
- запис №24 - з 01.01.2019 трудовий договір припинений за ініціативою робітника (наказ № 2-01/1/к від 31.12.2018).
Вищевказані періоди роботи також підтверджено:
- копіями особистої картки робітника ОСОБА_1 , ЗАО санаторій «Єрино» №2-05/44 від 09.10.2013; №2-05/56 від 19.10.2018; №2-05/28 від 06.08.2015;
- трудовими договорами між ЗАО санаторій «Єрино» та ОСОБА_1 №93/08 від 18.11.2008; №2-05/35 від 08.09.2014; №2-05/28 від 06.08.2015; №49 від 01.11.2001; №58 від 17.10.2002;
- довідкою ЗАО санаторій «Єрино» російської профспілки робітників атомної енергетики та промисловості, в якій зазначено, що ОСОБА_1 працював в ЗАО санаторій «Єрино» з 04.03.1996 по 01.01.2019 на посаді газоелектрозварника в інженерно-технічній служби;
- довідками про доходи фізичної особи ОСОБА_1 за 1997 рік за № 21 від 12.09.2019; за 1998 рік за №20 від 12.09.2019; за 1999 рік за №19 від 12.09.2019; за 2000 рік за №30 від 12.09.2019; за 2001 рік за №29 від 12.09.2019; за 2002 рік за №28 від 12.09.2019; за 2003 рік за №30 від 12.09.2019; за 2004 рік за №26 від 12.09.2019; за 2005 рік за №25 від 12.09.2019; за 2006 рік за №24 від 12.09.2019; за 2007 рік за №24/1 від 12.09.2019; за 2008 рік за №23 від 12.09.2019; за 2009 рік за №22 від 12.09.2019; за 2010 рік за №43 від 12.09.2019; за 2011 рік за №36 від 24.07.2012; за 2012 рік за №34 від 05.04.2013; за 2013 рік за №32 від 28.01.2014; за 2014 рік за №34 від 12.09.2019; за 2015 рік за №75 від 12.09.2019; за 2016 рік за №28 від 16.01.2017; за 2017 рік за №74 від 12.09.2019; за 2018 рік за №74 від 12.09.2019; за 2019 рік за №74 від 12.09.2019.
Отже, вищезазначеними документами підтверджено спірні періоди роботи позивача на території російської федерації згідно записів №№11-12, 13-14, 15-16, 17-18, 19-20, 21-22, 23-24 трудової книжки серії НОМЕР_4 : з 04.03.1996 по 29.08.2001; з 01.11.2001 по 20.05.2002; з 17.10.2002 по 19.09.2010; з 19.10.2010 по 19.09.2012; з 26.10.2012 по 03.10.2013; з 09.10.2013 по 08.08.2014; з 08.09.2014 по 01.01.2019.
Як зазначено вище, єдиною підставою для відмови у врахуванні до стажу роботи позивача періодів з 04.03.1996 по 29.08.2001; з 01.11.2001 по 20.05.2002; з 17.10.2002 по 19.09.2010; з 19.10.2010 по 19.09.2012; з 26.10.2012 по 03.10.2013; з 09.10.2013 по 08.08.2014; з 08.09.2014 по 01.01.2019 є те, що з 01.01.2023 росія призупинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності незалежних держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.
Колегія суддів не погоджується з такою позицією відповідача та звертає увагу, що згідно зі ст.19 Закону України "Про міжнародні договори України" чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
Приписами частини другою статті 4 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, зобов'язання за якою взяли на себе дев'ять держав - учасниць СНД, в тому числі Україна та російська федерація (далі - Угода).
Ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав - учасниць Угоди (стаття 5 Угоди).
Відповідно до статті 1 Угоди пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.
Статтею 6 Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Частиною другою статті 4 Угоди "Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів" від 15 квітня 1994 року, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, російська федерація, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.
Отже, з аналізу наведеного вище, виходить, що обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність; пільговий стаж, набутий на території однієї з цих двох держав, визнається іншою державою.
Постановою Кабінету Міністрів України №1328 від 29.11.2022 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення" постановлено вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 р. у м. Москві. Зазначена вище постанова набрала чинності 02.12.2022.
Відтак, до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України №1328 від 29.11.2022 Україна, як держава - учасниця Угоди виконує зобов'язання, взяті згідно Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.
Суд зазначає, що за наявності чинних у період роботи особи положень Угоди, що передбачали відповідне право, така особа не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні спірного періоду роботи до страхового стажу.
Крім того, наявна в матеріалах справи трудова книжка (завірена її копія) позивача не може піддаватися сумніву та позбавляти особу права на зарахування відповідних періодів до стажу з тих міркувань, що з 19.06.2023 для України припинено дію Угоди про гарантії право громадяни держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.
Позиція відповідача суперечить принципу верховенства права, оскільки право позивачки на призначення пенсії не пов'язується з такими чинниками, як припинення дипломатичних відносин з однією з держав-учасниць Угоди.
Отже, посилання пенсійного органу на припинення участі України в Угоді гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення з 19.06.2023 року, як на підставу для відмови у зарахуванні до страхованого стажу спірних періодів роботи, колегія суддів відхиляє, оскільки позивач набув трудовий стаж у той час, коли вказана Угода діяла, як зі сторони України, так і зі сторони росії, пенсійні права громадян держав-учасників Угоди, що виникли у відповідності до положень даної Угоди, не втрачають своєї сили і в разі його виходу з Угоди держави-учасника, на території якого вони проживають, а тому підстави для не зарахування спірного трудового стажу відсутні.
Щодо не зарахування до страхового стажу роботи позивача періоду навчання з 01.09.1982 по 20.07.1985 та посилання відповідача на те, що у дипломі №505957 від 20.07.1985 відомості документа не засвідчено підписом голови екзаменаційної комісії, суд зазначає наступне.
За матеріалами справи, у трудовій книжці позивача НОМЕР_4 наявний запис №1 - навчання в СПТУ-31 диплом №505967 від 20.07.1985, та на підставі копії диплома встановлено, що ОСОБА_1 01.09.1982 року вступив до СПТУ-31 с.Комсомольське Харківської області, 20.07.1985 року закінчив повний курс середнього професійно-технічного училища на базі середньої освіти за професією електрогазозварювальника. Рішенням екзаменаційної комісії від 20.07.1985 ОСОБА_1 присвоєно кваліфікацію електрогазозварювальник третього розряду, у дипломі наявний підпис директора училища та заступника директора училища по навчально-виробничий частині (роботі), дата видачі 20.07.1985, реєстраційний №1995.
Відповідно до ст.38 Закону України «Про професійну (професійно-технічну) освіту» від 10.08.1998 року № 103/98-ВР, час навчання у закладі професійної (професійно-технічної) освіти зараховується до трудового стажу здобувача освіти, у тому числі в безперервний і в стаж роботи за спеціальністю, що дає право на пільги, встановлені для відповідної категорії працівників, якщо перерва між днем закінчення навчання і днем зарахування на роботу за набутою професією не перевищує трьох місяців.
Оскільки записами трудової книжки позивача НОМЕР_4 підтверджено, що позивач проходив навчання з 01.09.1982 по 20.07.1985, а з 30.07.1985 прийнятий до ПМК-239 треста «Харківводстрой» газоелектрозварником по 3 розряду (наказ № 88-к від 30.07.1985), тобто приступив до роботи за набутою спеціальністю газоелектрозварником через 10 днів після закінчення навчання, колегія суддів доходить висновку, що період навчання позивача з 01.09.1982 по 20.07.1985 СПТУ-31 с. Комсомольське Харківська область безпідставно не зараховано до пільгового стажу позивача.
Оскільки записами трудової книжки позивача підтверджено період навчання у СПТУ-31 с.Комсомольське Харківської області, відповідні посилання відповідача на те, що у дипломі №505957 від 20.07.1985 відомості документа не засвідчено підписом голови екзаменаційної комісії, як на підставу для відмови у зарахуванні спірного періоду, колегія суддів вважає необґрунтованими.
Щодо відмови у зарахуванні до пільгового стажу роботи позивача періоду з 28.01.1987 по 26.11.1991 на посаді електрогазозварника у військовій частині НОМЕР_2 (згідно директиви Міністерства оборони №115/1/057 від 06.01.1993 з 01 квітня 1993 року перейменовано у військову частину НОМЕР_3 ), оскільки відсутня уточнююча довідка згідно з додатком 5 відповідно до вимог п.20 Порядку №637, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст.48 Кодексу законів про працю України, положення якої кореспондуються зі ст.62 Закону №1788-ХІІ, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На виконання статті 62 Закону №1788-ХІІ Кабінет Міністрів України Постановою від 12.08.1993 №637 "Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній" затвердив Порядок №637 (далі по тексту - Порядок №637).
Згідно пункту 1 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків (пункт 2 Порядку №637).
В пункті 3 Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Згідно з п.20 Порядку №637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5).
У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до яких включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. У разі відсутності правонаступника підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Міністерством праці та соціальної політики України та Міністерством фінансів України.
Виходячи з наведених норм Порядку №637, у разі відсутності в трудовій книжці записів про роботу, такий стаж встановлюється на підставі інших документів, уточнюючих довідок, відомостей та інших документів, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз наведених норм права дає змогу дійти висновку, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а необхідність підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами виникає виключно у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній чи наявності неправильних чи неточних записів про періоди роботи.
Отже, колегія суддів зазначає, що надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.
За матеріалами справи, у трудовій книжці НОМЕР_4 наявні наступні записи щодо спірного періоду:
- запис №5 - з 22.01.1987 прийнятий у військову частину № НОМЕР_2 в ОГМ електрогазозварником 4 розряду по переводу з ПМК-239 треста «Харківводстрой» за згодою керівника підприємства (наказ №37 від 29.01.1987)
- запис №6 - з 01.02.1990 присвоєний 5 розряд електрогазозварника (наказ №50 від 07.02.1990);
- запис №7 - з 26.11.1991 звільнений за власним бажанням ст. 38 КЗпП УССР (наказ №373 від 26.11.1991).
При цьому, матеріали справи не містять посилань пенсійного органу на недоліки у заповненні трудової книжки позивача чи на певні дефекти окремих записів.
Як зазначено вище, починаючи з дати набрання чинності постановою Ради Міністрів СРСР від 22 серпня 1956 року №1173 "Про затвердження списків виробництв, цехів, професій і посад робота на яких дає право на державну пенсію на пільгових умовах та у пільгових розмірах" і до цього часу професія газоелектрозварника передбачена Списками №2 як така, зайнятість на якій під час виконання трудових обов'язків дає право особі на пенсію за віком на пільгових умовах.
Отже, в матеріалах справи наявне документальне підтвердження перебування позивача на посадах, що передбачені Списком №2, виконання ним робіт, передбачених списком.
Колегія суддів звертає увагу на те, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пільгової пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до ст.13 Закону України “Про пенсійне забезпечення”.
Наведені вище висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 11.05.2022 року у справі №120/1089/19-а та від 21.02.2018 року у справі №687/975/17.
Крім того, колегія суддів зазначає, що відповідно розділів ІІІ, ІV Порядку №22-1, відповідач наділений повноваженнями самостійно отримати необхідні документи, що відповідає принципу належного урядування і націлено на забезпечення органами Пенсійного фонду України реалізації громадянами їх конституційного права на пенсійне забезпечення.
Відповідно до ст.101 Закону України "Про пенсійне забезпечення" органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Підприємства та організації несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну громадянам або державі внаслідок несвоєчасного оформлення або подання пенсійних документів, а також за видачу недостовірних документів, і відшкодовують її.
Зловживанням з боку пенсіонера в розумінні частини першої статті 103 Закону України "Про пенсійне забезпечення" є, зокрема, подання ним документів з явно неправильними відомостями.
Колегія суддів акцентує увагу, що витребування та перевірка додаткових документів і довідок є також правом пенсійного органу. Тобто перекладання обов'язку доказування, надання відомостей тощо на позивача є неприйнятним. Неможливість пенсійного органу скористатися правом на перевірку зазначених у трудовій книжці відомостей не може бути підставою для обмеження права пенсіонера на отримання належної пенсії.
Наведений вище висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду від 29.04.2020 року у справі №423/1418/17 від 09.07.2020 року у справі №235/7688/16-а.
Разом з тим, у спірних правовідносинах по справі пенсійним органом не було надано належних доказів на підтвердження вчинення ним дій, направлених на перевірку відповідних обставин, які виникли між сторонами у даній справі.
Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості, пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, виконанням трудових обов'язків і є однією з форм соціального захисту, цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.
Відсутність уточнюючих довідок про характер роботи та характеристики виконуваної роботи за наявності належним чином оформленої трудової книжки не спростовує наявності у позивача відповідного пільгового стажу роботи.
Матеріалами справи та аналізом законодавчих норм, що регулюють спірні правовідносини підтверджується, що у спірний період позивач працював на посадах, зайнятість на яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах у відповідності до Списку №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах.
Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що при зверненні з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 позивачем не було надано довідок, уточнюючих пільговий характер роботи, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки записи у трудовій книжці позивача підтверджують спеціальний стаж за спірні періоди, тому уточнюючі довідки підтверджують такий стаж тільки коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах.
Інших підстав для відмови у зарахуванні до страхового та пільгового стажу роботи позивача спірних періодів рішення відповідача №205050011920 від 11.12.2023 не містить.
Підсумовуючи викладене вище, зважаючи на встановлені обставини справи та наведені вище норми права, якими врегульовані спірні правовідносини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Рівненській області №205050011920 від 11.12.2023 щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, за Списком №2.
Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень.
Відповідачем жодних належних доказів на підтвердження правомірності власних дій (рішення), які є предметом оскарження, надано не було.
Щодо обраного судом першої інстанції способу захисту порушеного права позивача, колегія суддів враховує, що спосіб захисту має враховувати суть порушення, допущеного суб'єктом владних повноважень - відповідачем, а тому суд має обрати спосіб захисту права, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Так, відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).
Відповідно до ст.13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Chahal проти Об'єднаного королівства» (заява №22414/93) зазначив, що ст.13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, її суть зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органу розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист (параграф 145).
Засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (параграф 75 рішення Європейського суду з прав людини від 05 квітня 2005 у справі «Афанасьєв проти України»).
З огляду на вищевикладене, колегія суддів, з урахуванням ч.1 ст.308 КАС України, погоджується з висновком суду першої інстанції, що ефективним та належним способом відновлення порушеного права позивача буде визнання протиправним та скасування рішення №205050011920 від 11.12.2023 та зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Рівненській області зарахувати до пільгового стажу позивача за Списком №2 періоди роботи: з 30.07.1985 по 21.10.1987; з 28.01.1987 по 26.11.1991; з 22.08.1992 по 02.05.1994; з 04.03.1996 по 29.08.2001; з 01.11.2001 по 20.05.2002; з 17.10.2002 по 19.09.2010; з 19.10.2010 по 19.09.2012; з 26.10.2012 по 03.10.2013; з 09.10.2013 по 08.08.2014; з 08.09.2014 по 01.01.2019 та період навчання з 01.09.1982 по 20.07.1985 у СПТУ-31 с.Комсомольське Харківської області, а також повторно розглянути заяву від 06.12.2023 про призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Таким чином, переглянувши рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку в межах вимог та доводів апеляційної скарги відповідача, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції повно з'ясував обставини, що мають значення для справи з урахуванням встановлених та доведених фактів із наведенням належних висновків та правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).
Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.
Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з'ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.
Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.05.2024 по справі № 520/5836/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло
Судді(підпис) (підпис) І.С. Чалий І.М. Ральченко