18 липня 2024 р. Справа № 440/11085/23
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Русанової В.Б.,
Суддів: Жигилія С.П. , Перцової Т.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 18.03.2024 (головуючий суддя І інстанції: М.В. Довгопол) по справі № 440/11085/23
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні,
ОСОБА_1 (далі також - позивач, ОСОБА_1 ), звернувся до суду з позовною заявою, в якій просив:
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України щодо не нарахування та невиплати:
- грошового забезпечення за період з 04 серпня 2022 року по день виключення зі списків особового складу військової частини 08.02.2023;
- грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки за 2022 рік та за 2023 рік ОСОБА_1 , виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби;
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 :
- грошове забезпечення за період з 04 серпня 2022 року по день виключення зі списків особового складу військової частини 08.02.2023;
- грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної відпустки за 2022 рік та за 2023 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 08 лютого 2023 року;
Стягнути з військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплата грошового забезпечення та невиплата компенсації за невикористані календарні дні щорічної відпустки) на користь ОСОБА_1 за період з 09.02.2023 по день ухвалення судового рішення за цим адміністративним позовом.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 18.03.2024 позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 11 жовтня 2022 року по день виключення зі списків особового складу військової частини 08.02.2023.
Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 11 жовтня 2022 року по день виключення зі списків особового складу військової частини 08.02.2023.
Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки за 2022 рік.
Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної відпустки за 2022 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 08 лютого 2023 року.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач вказав, що позовна заява до адміністративного суду подана позивачем з порушенням строку, встановленого ч. 2 ст. 233 КЗпП України.
Стверджує, що грошове забезпечення було нараховано та виплачено позивачу, про що видана відповідна довідка від 10.02.2023, проте до суду з вимогою про стягнення цих коштів позивач звернувся 01.08.2023, отже поза межами 3 місяців.
Також поза межами строків звернення до суду позивач звернувся з вимогою про виплату компенсації за невикористану щорічну та додаткову відпустку, оскільки відповідь йому надана була 06.02.2023, отже строк звернення до суду закінчився 06.05.2023.
Проте, суд першої інстанції неправильно застосував норми законодавства, врахувавши дію карантина , встановленого КМУ з метою запобігання поширенню короновірусної хвороби.
Зазначає, що в період з 11.10.22 по день звільнення зі служби позивач фактично не виконував свої обов'язки, оскільки перебував на стаціонарному лікуванні з 22.11.22 до 23.12.2022, та з 21.01.2023 до 03.02.23 сдавав справи, обов'язки начальника відділення виконувала інша особа. Суд вказані обставини не врахував, що призвело до безпідставного задоволення позову в цій частині.
До того ж, Військова частина НОМЕР_1 здійснювала усі виплати грошового забезпечення позивачу відповідно до пунктів 9.1., 9.2. розділу IX Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України.
Щодо вимог про стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, вважає їх безпідставними, оскільки в день звільнення з позивачем проведено повний розрахунок.
Позивач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Відповідно до ч. 1 ст. 308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що лейтенанта медичної служби ОСОБА_1 , призвано на військову службу під час мобілізації , як добровольця та наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 03.03.2022 № 46 зараховано на посаду начальника аптеки (а.с. 139).
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 № 174 від 04.08.2022 лейтенанта медичної служби ОСОБА_1 , який у зв'язку з переведенням військової частини на новий штат, відповідно до наказу командира військової частини (по стройовій частині) від 03.06.2022 № 120, був допущений до виконання обов'язків начальника відділення медичного постачання, припинено виплату грошового забезпечення наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 04.08.2022 № 174 (а.с. 81).
Наказом командира Військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу) від 07.09.2022 № 115 відповідно до пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” лейтенанта медичної служби ОСОБА_1 , начальника аптеки 387 військового госпіталю (на 100 ліжок) Національного військо-медичного клінічного центру “Головний військовий клінічний госпіталь” (на 1100 ліжок) Медичних сил Збройних Сил України звільнено з військової служби у відставку за підпунктом “а” (за віком) (а.с. 153).
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 12.10.2022 (з адміністративно-господарчої діяльності) “Про прийом-передачу справ та посади начальника відділення медичного постачання” у зв'язку зі звільненням з військової служби у запас, відповідно до наказу Командувача Медичних сил Збройних Сил України (по особовому складу) від 07 вересня 2022 року № 115 (вх. № 877 від 11.10.2022) лейтенанту медичної служби ОСОБА_1 , тимчасово виконуючому обов'язки начальника відділення медичного постачання, визначено в період з 12 жовтня по 26 жовтня 2022 року здати справи та посаду, працівнику ЗСУ ОСОБА_2 , провізору групи медичного постачання, тимчасово прийняти справи та посаду начальника відділення медичного постачання (а.с. 128).
В подальшому строк передачі справ та посади було продовжено до 08.02.2023, відповідними наказами командира військової частини НОМЕР_1 від 26.10.2022 № 160, від 05.11.2022 № 166, від 09.11.2022 № 168, від 24.01.2023 № 20 (а.с. 88-89, 129-131).
08.02.2023 ТВО командира військової частини НОМЕР_1 затверджено акт про прийняття і здавання посади начальника відділення медичного постачання (а.с. 90).
08.02.2023 позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення , згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 08.02.2023 № 36 (по стройовій частині) (а.с. 91).
22.02.2023 року позивач звернувся до відповідача з заявою, про виплату грошового забезпечення до дня виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 . (а.с. 97 - 98)
З 03.08.2022 позивачу нарахування та виплату грошового забезпечення було зупинено, про що відповідач повідомив позивача на його звернення 19.03.2023 з посиланням на п. 1 глави ХХVII Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (а.с. 132).
Не погодившись з наказом від 08.02.2023 в частині підстав звільнення та бездіяльністю відповідача щодо не нарахування та не виплати грошового забезпечення за період з 04.08.2022 по 08.02.2023 позивач звернувся до суду з цим позовом.
Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції, виходив з того, що відповідач допустив протиправну бездіяльність в частині не нарахуванні та не виплаті позивачу грошового забезпечення за період до дня виключення зі списків особового складу, а також грошової компенсації за невикористані днів щорічної відпустки за 2022 .
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Враховуючи оскарження відповідачем судового рішення першої інстанції фактично лише в частині задоволення позову щодо Військової частини НОМЕР_1 та межі перегляду, передбачені ст. 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Щодо грошового забезпечення за період з 11.10.2022 по 08.02.2023 .
Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Закон України від 25.03.1992 №2232-XII “Про військовий обов'язок і військову службу” (далі - Закон №2232-XII) здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
За змістом ч.1 ст. 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Відповідно до п. 7 частини 1 статті 22 Закону № 2232-XII граничний вік перебування на військовій службі встановлюється: для військовослужбовців, які проходять військову службу під час особливого періоду, з числа осіб: рядового, сержантського і старшинського складу, молодшого та старшого офіцерського складу - до 60 років; вищого офіцерського складу - до 65 років.
Згідно з ч. 3 ст. 24 Закону № 2232-XII закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Згідно з пп. “а” п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону № 2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: під час воєнного стану: за віком - у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі.
За приписами ч. 1 ст. 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Так, ч. 4 ст. 9 вказаного Закону визначено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 р. № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” визначено затверджено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1.(далі Постанова № 704)
Відповідно до п. 2 Постанови № 704 грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Згідно з п. 3 вказаної Постанови виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу визначено здійснювати в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством фінансів, Міністерством інфраструктури, Міністерством юстиції, Службою безпеки, Управлінням державної охорони, розвідувальними органами, Адміністрацією Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації (далі - державні органи).
Наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 року № 260 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі - Порядок № 260), який визначає механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам.
Так, п. 2 розділу І Порядку № 260 встановлено, що грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.
До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.
До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; премія.
До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту), а також додаткова винагорода на період дії воєнного стану; допомоги.
Відповідно до п. 7 розділу І Порядку № 260 військовослужбовцям, які виключаються зі списків особового складу військової частини, грошове забезпечення виплачується до дня виключення включно. В наказах про виключення зі списків особового складу обов'язково зазначається про виплату одноразових додаткових видів грошового забезпечення (абз. 3).
За час прийняття справ і посади військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, в межах строків, визначених чинним законодавством для прийняття та здавання справ і посади, виплачується грошове забезпечення, яке військовослужбовець отримував за останньою займаною посадою, виходячи з окладу за військове звання, посадового окладу, надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії (абз. 5).
Порядок виплати грошового забезпечення у зв'язку з переведенням військової частини на інший штат (внесення змін до штату) регламентується розділом XXVII Порядку № 260.
У свою чергу п. 15 розділу І Порядку № 260 передбачено, що грошове забезпечення не виплачується, зокрема, за час тимчасового виконання обов'язків понад два місяці за новими посадами у зв'язку з переведенням військової частини на інший штат (внесення змін до штату).
Призупинення та поновлення виплати грошового забезпечення оголошується наказом командира військової частини.
Виплату грошового забезпечення у разі звільнення з військової служби визначає розділ XXXI Порядку № 260.
Так, п. 1 розділу XXXI Порядку № 260 встановлено, що грошове забезпечення у разі звільнення з військової служби виплачується: військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) - у розмірі грошового забезпечення, передбаченого для займаної посади з дня одержання військовою частиною наказу чи письмового повідомлення про звільнення до дня виключення наказом зі списків особового складу включно, але не більше ніж до дня здавання справ та посади (в межах установлених Міністром оборони України строків) або до дня закінчення щорічної відпустки, яка надається після здавання справ та посади.
Військовослужбовцям, які у період перебування у відпустці або під час здавання справ та посади захворіли, грошове забезпечення за цей період виплачується у разі набуття права на продовження відпустки (на підставі довідки лікарняного закладу) або продовження строків здавання справ та посади (на підставі відповідного наказу) (п.2 розділу XXXI Порядку № 260).
Судом встановлено, що позивача звільнено з військової служби 07.09.2022, наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 12.10.2022 встановлено строк здавання справ та посади з 12.10.2022 до 26.10.2022, який безперервно, з незалежних від позивача причин продовжувався до 08.02.2023 відповідними наказами командира.
08.02.2023 позивачем сдана посада начальника відділення медичного постачання, що зафіксовано відповідним актом приймання і здавання та в цей же день складено наказ про виключення позивача зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, а відтак позивач мав право на отримання за період з 11.10.2022 по 08.02.2023 грошового забезпечення згідно з п. 1 розділу XXXI Порядку № 260.
Відповідно до п. 7 розділу І Порядку № 260 за час прийняття справ і посади військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, в межах строків, визначених чинним законодавством для прийняття та здавання справ і посади, виплачується грошове забезпечення, яке військовослужбовець отримував за останньою займаною посадою, виходячи з окладу за військове звання, посадового окладу, надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії (абз. 5).
Колегія суддів наголошує, що відповідно до п. 7 розділу І Порядку № 260 відповідач зобов'язан був виплатити позивачу за період з 11.10.2022 року по день виключення зі списків особового складу військової частини 08.02.2023 року грошове забезпечення, яке військовослужбовець отримував за останньою займаною посадою, виходячи з окладу за військове звання, посадового окладу, надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії, а не тільки окладу за військовим званням як помилково зазначає відповідач.
Проте, як вірно встановлено судом відповідач в період з 11.10.2022 по 08.02.2023 грошове забезпечення позивачу не виплачував, а отже допустив протиправну бездіяльність.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в цій частині.
Щодо компенсації за невикористані дні щорічної відпустки за 2022 рік.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення. Тривалість щорічної основної відпустки для військовослужбовців, які мають вислугу в календарному обчисленні до 10 років, становить 30 календарних днів.
Судовим розглядом встановлено, що щорічна відпустка за 2022 рік ОСОБА_1 не надавалась, виплата грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки за 2022 рік ОСОБА_1 не здійснювалась, в наказі про звільнення позивача з посади від 07.09.2022 також відсутні посилання на виплату позивачу грошової компенсації а невикористані дні щорічної відпустки за 2022 рік, що визнається відповідачем (а.с. 138, 140)
Відповідно до п. 3 розділу XXXI Порядку № 260 передбачено, що у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Згідно з п. 4 розділу XXXI Порядку № 260 військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), накази про звільнення яких підписано минулого року, але які не виключені зі списків військової частини, відпустка за період служби в поточному році не надається і грошове забезпечення за час такої відпустки не виплачується.
Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції щодо наявності у позивача права, зважаючи на п. 3 розділу XXXI Порядку № 260, на компенсацію невикористаної щорічної основної відпустки за 2022 рік, оскільки така ним не була надана в 2022, та на час виключення зі списків військової частини не виплачена.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Щодо строків звернення.
Відповідно до ч. 2 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною 2 цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з ч. 3 ст. 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
У силу ч. 5 ст. 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
З наведених положень ст. 122 КАС України слідує, що такі не містять норм, які б урегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення).
Разом із тим, такі правовідносини регулюються ст. 233 КЗпП України, адже зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, положення ст. 233 КЗпП України у частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед ч. 5 ст. 122 КАС України.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 03.08.2023 у справі № 280/6779/22.
Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин, який набрав чинності з 19.07.2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено у такій редакції: Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Отже, до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 19.01.2023 року у справі № 460/17052/21, від 06.04.2023 у справі № 260/3564/22, від 25.04.2023 року у справі № 380/15245/22.
Разом з тим, Законом України від 30.03.2020 № 540-IX КЗпП України доповнено главою XIX такого змісту: 1. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Отже, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.
Карантин в Україні, пов'язаний з COVID-19, діяв з 12.03.2020 (постанова Уряду від 11.03.2020 № 211) та закінчився 30.06.2023 (постанова Уряду від 27.06.2023 № 651).
З огляду на викладене строк звернення до суду продовжений законом, а саме, пунктом 1 Прикінцевих положень Кодексу законів про працю України, на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).
Саме такі висновки щодо застосування норм права викладено у постанові Верховного Суду від 17.08.2023 у справі № 380/14039/22.
Тобто, до 30.06.2023 в Україні діяв карантин , під час дії якого строки звернення до суду були продовжені, а тому строк звернення до суду з цим позовом, визначений ст. 233 КЗпП починає відліковуватись з 01.07.2023 (наступний день після закінчення карантину).
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 20.11.2023 року у справі №160/5468/23, суд зазначив, що до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Згідно ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З огляду на правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів (рішення від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 13.05.1997 №1-зп, від 05.04.2001 № З-рп/2001), Верховний Суд у рішенні від 06.04.2023 у зразковій справі №260/3564/22 (адміністративне провадження №Пз/990/4/22) дійшов висновку про поширення дії частини першої статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин” від 1 липня 2022 року №2352-IX) тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.
Колегією суддів встановлено, що на момент звільнення позивача з військової служби 08.02.2023 року діяв в Україні карантин, строк якого закінчився 30.06.2023 , під час дії якого строки звернення до суду були продовжені, а тому строк звернення до суду з цим позовом, визначений ст. 233 КЗпП починається з 01.07.2023 (наступний день після закінчення карантину) та закінчується 02.10.2023.
Позивач звернувся до суду із позовом 01.08.2023, отже своєчасно .
Доводи апеляційної скарги висновків колегії суддів не спростовують.
Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За приписами п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право: залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги спростовані наведеними вище обставинами та нормативно-правовим обґрунтуванням, у зв'язку з чим підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.
Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 18.03.2024 по справі № 440/11085/23 - в частині задоволення позову залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя В.Б. Русанова
Судді С.П. Жигилій Т.С. Перцова