18 липня 2024 року Справа № 480/13194/23
Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Осіпової О.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/13194/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області, в якій просить:
1. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо відмови в перерахунку довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 з 04.11.2023 року виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 2648 грн., встановленому з 01.01.2023 року Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік»
2. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області провести перерахунок довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 починаючи з 04.11.2023 року у розмірі 54% грошової винагороди судді (відповідно до рішення Сумського окружного адміністративного суду від 05.09.2022 року по справі №1480/2984/22, приписів ст. 69, ч. 2 ст. 137, ч.3 ст. 142 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» №1402-VІІ), розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого з 01.01.2023 Законом України «Про державний бюджет України на 2023 рік» №2710-ІХ в 2684 грн. та виплатити утворену заборгованість.
Свої вимоги мотивує тим, що перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Сумській області та отримує щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці відповідно до Закону України "Про судоустрій та статус суддів". В подальшому через портал електронних послуг Пенсійного фонду України позивач направив заяву про перерахунок довічного утримання судді у відставці, однак рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області №959240815374 від 09.11.2023 йому відмовлено у перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці. Позивач вважає дане рішення протиправним, оскільки воно порушує його право на отримання належного грошового утримання судді у відставці.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.12.2023 справу розподілено судді Соп'яненку О.О.
Ухвалою суду від 18.12.2023 заяву головуючого судді Соп'яненка Олександра Володимировича про самовідвід задоволено. Позовну заяву з додатками передано для повторного розподілу у порядку, встановленому Кодексом адміністративного судочинства України.
Відповідно до розпорядження керівника апарату Сумського окружного адмістративного суду від 18.12.2023 №366 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями. В результаті якого, справу розподілено судді Осіповій О.О.
Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 21.12.2023 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №480/13194/23, ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження та встановлено відповідачам строк для надання відзиву на позовну заяву.
Від представника Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області надійшли матеріали пенсійної справи позивача.
Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області надало до суду відзив, в якому просить відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог, та зазначає, що рішення №959240815374 від 09.11.2023 є правомірним та винесено згідно норм чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини. Пояснив, що на дату звернення позивача із заявою (станом на 04.11.2023) були відсутні підстави для перерахунку щомісячного довічного грошового утримання позивача як судді у відставки з 04 листопада 2023 року, оскільки позивач не надав довідку про суддівську винагороду та інших документів, які необхідні для здійснення перерахунку довічного грошового утримання судді у відставці.
Позивач надав відповідь на відзив, в якому заперечує щодо доводів Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про відмову у задоволені позову та надає посилання на правові висновки, викладені у постановах Верховного суду у подібних правовідносинах, також надав до суду рішення Сумського окружного адміністративного суду від 27.12.2023 року у справі №480/11906/23.
Дослідивши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи та об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Сумській області та отримує щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці відповідно до Закону України "Про судоустрій та статус суддів" №1402-VIII.
04.11.2023 позивач в електронній формі через вебпортал надав заяву щодо перерахунку щомісячного грошового утримання судді у відставці.
Рішенням №959240815374 від 09.11.2023 ГУ ПФУ у Київській області відмовлено у задоволенні заяви від 04.11.2023 р., оскільки Законом України «Про державний бюджет України на 2023 рік» від 03.11.2022 року № 2710-ІХ не передбачено збільшення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2023 року а залишено на рівні 2020 року у розмірі 2102,00 грн., підстави для проведення перерахунку у зв'язку із зміною розміру складових суддівської винагороди з 1 січня 2023 року відсутні.
Позивач вважає дане рішення протиправним, тому звернувся до суду за захистом свого порушеного права.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам та відповідним доводам сторін, суд виходить з наступного.
Статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтt. 43 Конституції України, серед іншого, визначено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
У преамбулі Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII (далі Закон № 1402-VIII) зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
Частиною першою статті 4 Закону № 1402-VIII встановлено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.
Згідно з частиною другою цієї ж статті Закону № 1402-VIII зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Відповідно до частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Пунктом 1 частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII передбачено, що базовий розмір посадового окладу місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року.
Статтею 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2021 рік», статтею 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2022 рік», статтею 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2023 рік» в Україні установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01 січня 2021 року - 2270 гривень, на 01 січня 2022 року - 2481 гривня, на 01 січня 2023 року - 2684 гривні; розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 2021-2023 роки, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2102 гривні.
Відповідно до статті 1 Закону України від 15.07.1999 № 966-XIV "Про прожитковий мінімум" (далі - Закон № 966-XIV) прожитковий мінімум це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку.
У змісті наведеної норми Закону № 966-XIV закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, відносно яких визначається прожитковий мінімуму.
Статтею 4 Закону № 966-XIV встановлено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.
Суд зазначає, що однією з гарантій належного здійснення правосуддя є створення необхідних умов для діяльності суддів, їх правового, соціального захисту та побутового забезпечення.
Визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом (Законом №1402-VIII) гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.
Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема в рішеннях від 20.03.2002 року №5-рп/2002, від 01.12.2004 року № 19-рп/2004, від 11.10.2005 року № 8-рп/2005, від 22.05.2008 року № 10-рп/2008, від 03.06.2013 року № 3-рп/2013, а також від 04.12.2018 року №11-р/2018.
Система правового захисту суддів, зокрема їх матеріального забезпечення, встановлена Законом №1402-VIII, положення якого узгоджуються з вимогами міжнародно-правових актів щодо незалежності суддів і спрямовані на забезпечення стабільності досягнутого рівня гарантій незалежності суддів, а також є гарантією поваги до гідності людини, її прав та основоположних свобод.
Крім того, у пункті 62 висновку №1 (2001) Консультативної ради європейських суддів до Комітету міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів підкреслюється, що в цілому важливо (особливо для нових демократичних країн) передбачити спеціальні правові положення, що захищають грошову винагороду суддів від скорочення, а також забезпечити положення, що гарантують збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.
Суд зазначає, що виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону № 1402-VIII. Норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватись не можуть.
30.09.2016 року набрали чинності зміни, внесені до Конституції України згідно із Законом України від 02.06.2016 року №1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» (далі - Закон № 1401-VIII).
Цим Законом, серед іншого, статтю 130 Конституції України викладено в новій редакції, текст якої зазначено вище. Верховний Суд звертав увагу на те, що Конституція України у редакції Закону №1401-VIII вперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що «розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій».
Отже, єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатись розмір суддівської винагороди, є Закон України «Про судоустрій і статус суддів».
Розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону № 1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі) є законом про судоустрій в значенні частини другої статті 130 Конституції України.
Пунктом 1 частини третьої та пунктом 1 частини четвертої статті 135 Закону № 1402-VIII визначено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, із застосуванням регіонального коефіцієнту 1,1, якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб.
Статтею 130 Конституції України закріплено, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Разом із цим розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, на пряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Суд звертає увагу, що Законом № 966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді».
Водночас Законом № 966-XIV судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватись окремо.
Натомість статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», разом із встановленням на 1 січня прожиткових мінімумів, у тому числі, для працездатних осіб, був введений такий новий вид прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді», розмір якого становить 2102,00 грн.
Суд відмічає, що до 2021 року відповідачем для розрахунку базового розміру посадового окладу застосовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлювався на 1 січня відповідного календарного року, як це передбачено статтею 135 Закону № 1402-VIII.
Варто зазначити, що зміни до Закону № 1402-VIII у частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у спірний період, а також до Закону № 966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму не вносились, тож законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, немає.
Суд звертає увагу, що для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону №1402-VIII, які у часі прийняті раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік».
Як зазначено у Рішенні Конституційного Суду України від 18.06.2020 року №5-рп(II)/2020, до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): «закон пізніший має перевагу над давнішим» (lex posterior derogat priori) - «закон спеціальний має перевагу над загальним» (lex specialis derogat generali) - «закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим» (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.
Окрім того, Закон України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми.
Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.
Тобто у національному законодавчому полі існує колізія положень двох законів, подолати яку можливо, застосувавши загальний принцип права «спеціальний закон скасовує дію загального закону» (Lex specialis derogate generali). Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм: коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права.
Отже, за таким правовим підходом, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону (lex specialis), тобто Закону №1402-VIII, а положення Закону № 966-XIV уважати загальними нормами (lex generalis).
На такий аспект законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у рішеннях від 09.07.2007 року №6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22.05.2008 року №10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).
Отже, Законом №1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки вказана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватись і змінюватись без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, відповідач неправильно визначився із розрахунковою величиною посадового окладу застосувавши в розрахунку іншу величину, відмінну від тієї, що визначена спеціальним законом.
Таким чином, заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено 01 січня календарного року на іншу розрахункову величину, яка Законом №1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2 102,00 грн.), на підставі Закону України № 2710-IX, була неправомірною.
Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.07.2023 року у справі №240/3795/22, від 12.07.2023 року у справі № 140/5481/22, від 13.09.2023 року у справі №240/44080/21.
Підсумовуючи наведене суд зазначає, що розмір суддівської винагороди встановлено статтею 135 Закону України №1402-VIII, а тому суддівська винагорода судді за 2023 рік повинна обчислюватися із урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого визначений на 01 січня відповідного року.
Відповідно до ч. 3-5 ст.142 Закону №1402-VIII щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.
У разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.
Пенсія або щомісячне довічне грошове утримання судді виплачується незалежно від заробітку (прибутку), отримуваного суддею після виходу у відставку. Щомісячне довічне грошове утримання суддям виплачується органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України.
Отже, законодавець передбачив пряму залежність довічного грошового утримання від суддівської винагороди судді.
Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що позивач відповідно до ст. 135 Закону № 1402-VIII має право на отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з базового посадового окладу судді місцевого суду, визначеного із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Підсумовуючи викладене суд констатує, що заявлені позовні вимоги є обґрунтованими, а надані сторонами письмові докази є належними та достатніми для ухвалення судового рішення про задоволення позову.
Частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При зверненні до суду з цим позовом позивачем сплачено судовий збір в сумі 1073,60 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №0.0.3349029633.1 від 10.12.2023р. (а.с.8).
Таким чином, оскільки адміністративний позов задоволено повністю, суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1073,60 грн., оскільки саме його рішенням були порушені права позивача.
Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії - задовольнити в повному обсязі.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо відмови в перерахунку довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 з 04.11.2023 року виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 2648 грн., встановленому з 01.01.2023 року Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області (вул. Степана Бандери, буд. 43, м. Суми, Сумська область, 40009, код ЄДРПОУ 21108013) провести перерахунок довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) починаючи з 04.11.2023 року у розмірі 54% грошової винагороди судді (відповідно до рішення Сумського окружного адміністративного суду від 05.09.2022 року по справі №480/2984/22, приписів ст. 69, ч. 2 ст. 137, ч. 3 ст. 142 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» №1402-VІІ), розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого з 01.01.2023 Законом України «Про державний бюджет України на 2023 рік» №2710-ІХ в розмірі 2684 грн., та виплатити утворену заборгованість, з урахуванням раніше виплачених сум.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (вул. Варшавська, 3Б, смт. Макарів,Бучанський район, Київська область, 08001, код ЄДРПОУ 22933548) суму сплаченого судового збору у розмірі 1073 (одна тисяча сімдесят три) грн. 60 коп.
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.О. Осіпова