Справа № 420/5345/24
19 липня 2024 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Білостоцького О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, визначеного ч. 5 ст. 262 КАС України, адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області, Державної судової адміністрації України про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області, Державної судової адміністрації України, в якому позивач просить суд:
- визнати противоправними дії ТУ ДСА в Одеській області щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди за період з 27.03.2023 року по 14.11.2023 року та допомоги на оздоровлення за 2023 рік, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102,00 грн.
- зобов'язати ТУ ДСА в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з 27.03.2023 року по 14.11.2023 року та допомоги на оздоровлення за 2023 рік, обчислену виходячи з базового розміру посадового окладу судді, обрахованого з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2684,00 грн., з урахуванням раніше виплачених сум та утриманням передбачених законом податків і обов'язкових платежів.
- ДСА України зобов'язати здійснити фінансування цих витрат.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він на час повномасштабного вторгнення РФ на територію України працював суддею Херсонського міського суду Херсонської області. Відповідно до рішення голови Верховного Суду №28/0/149-2 від 27.04.2022 року, позивач був відряджений до Татарбунарського районного суду Одеської області для здійснення правосуддя з 28.04.2022 року. Наказом В.о. голови Татарбунарського районного суду Одеської області №2-ск/ос від 04.05.2022 року позивач був зарахований до штату Татарбунарського районного суду Одеської області, водночас, через те, що позивач не мав можливості виїхати з окупованої території, то фактично розпочав роботу в Татарбунарському районному суді Одеської області лише 27.03.2023 року. Рішенням ВРП від 26.09.2023 року №911/0/15-23 «Про дострокове закінчення відрядження судді Херсонського міського суду Херсонської області ОСОБА_1 до Татарбунарського районного суду Одеської області» відрядження позивача було достроково закінчене 15.11.2023 року.
Разом з тим, позивач стверджує, що за період роботи у Татарбунарському районному суді Одеської області з 27.03.2023 року по 14.11.2023 року йому протиправно нараховувалась суддівська винагорода із розрахунку прожиткового мінімуму 2101,00 грн., замість 2684,00 грн. З цього ж приводу позивач зазначає, що йому було зменшено розмір грошової допомоги на оздоровлення на 2023 рік при її нарахуванні та виплаті.
Не погоджуючись з нарахованим та виплаченим грошовим забезпеченням у період з 27.03.2023 року по 14.11.2023 року під час його відрядження до Татарбунарського районного суду Одеської області, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Ухвалою суду від 01.04.2024 року по справі №420/5345/24 було відкрито спрощене позовне провадження без виклику (повідомлення) сторін за наявними у справі матеріалами в порядку, визначеному ч. 5 ст. 262 КАС України.
11.04.2024 року від Територіального управління Державної судової адміністрації України в Херсонській області надійшли аналогічні за змістом відзиви на позовну заяву, з яких вбачається, що відповідач позов не визнає та зазначає, що у ч.3 ст.135 Закону №1402-VIII визначено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Кількісна складова прожиткових мінімумів не зменшувалась у 2021-2024 роках, та становила - 2 102,00 грн. Законом №1402-VIII врегульовано розмір суддівської винагороди, який передбачає кількісну складову прожиткових мінімумів, а саме 30. Розрахунок фактичного розміру прожиткового мінімуму регулюється виключно Законом України «Про державний бюджет України» на відповідний рік. Отже, з 01.01.2023 року розмір прожиткового мінімуму працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, становить 2102 грн., тому зазначати інші відомості, ніж прямо передбачено Законом, у відповідача не було правових підстав.
Також відповідач зазначив про пропуск позивачем строку звернення до суду з даною позовною заявою.
Державна судова адміністрація України відзиву на адміністративний позов не надала.
Згідно частини 2 ст. 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
Ухвалою суду від 02.04.2024 року провадження у справі №420/5345/24 було зупинено на підставі п. 6 ч. 2 ст. 236 КАС України та в подальшому поновлено 22.04.2024 року.
Судом під час розгляду справи встановлено наступне.
ОСОБА_1 на час повномасштабного вторгнення РФ на територію України працював суддею Херсонського міського суду Херсонської області, що сторонами по справі не заперечувалось.
Відповідно до рішення голови Верховного Суду №28/0/149-2 від 27.04.2022 року позивач був відряджений до Татарбунарського районного суду Одеської області для здійснення правосуддя з 28.04.2022 року без зазначення граничного строку відрядження.
На підставі рішення голови Верховного Суду №28/0/149-2 від 27.04.2022 року, наказом голови Херсонського районного суду Херсонської області №03-01 від 04.05.2022 року позивач був відрахований зі штату Херсонського міського суду Херсонської області.
На виконання зазначеного рішення голови Верховного Суду фінансування було перерозподілено з ТУ ДСА в Херсонській області до ТУ ДСА в Одеській області, що також відповідачами за час розгляду справи не заперечувалось.
Наказом В.о. голови Татарбунарського районного суду Одеської області №2-ск/ос від 04.05.2022 року позивач був зарахований до штату Татарбунарського районного суду Одеської області, водночас, фактично розпочав здійснювати правосуддя в Татарбунарському районному суді Одеської області з 27.03.2023 року.
Рішенням ВРП від 26.09.2023 року №911/0/15-23 «Про дострокове закінчення відрядження судді Херсонського міського суду Херсонської області ОСОБА_1 до Татарбунарського районного суду Одеської області» відрядження позивача було достроково закінчене з 15.11.2023 року.
Як зазначив позивач, у період з 27.03.2023 року по 14.11.2023 року суддівська винагорода та грошова допомога на оздоровлення за 2023 рік йому нараховувалась та виплачувалась виходячи з прожиткового мінімуму у розмірі 2 101,00 грн., замість 2 684,00 грн.
За час розгляду справи від Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області до суду надійшли розрахунково-платіжна відомість щодо нарахування та виплаті суддівської винагороди відрядженого судді Татарбунарського районного суду Одеської області ОСОБА_1 за 2023 рік та довідка №3-1372/24вщ від 10.04.2024 року, в яких зазначено, що під час розрахунку суддівської винагороди враховувався прожитковий мінімум для працездатних осію, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2 102,00 грн.
Крім того, з вищевказаної довідки №3-1372/24вщ від 10.04.2024 року вбачається, що позивачу у вересні 2023 року було виплачено грошову допомогу на оздоровлення за 2023 рік.
Вважаючи протиправним обчислення суддівської винагороди та грошової допомоги на оздоровлення за 2023 рік із застосуванням величини прожиткового мінімуму в сумі 2102,00 грн., позивач звернувся до суду задля захисту своїх прав та законних інтересів.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України).
Дослідивши адміністративний позов, відзив та інші письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному і об'єктивному дослідженні, проаналізувавши положення чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, та судову практику, суд доходить висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст.55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Згідно ч.2 ст.130 Конституції України розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Організація судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд, регулюється Законом України «Про судоустрій та статус суддів» №1402-VIII від 02.06.2016 року (далі - Закон України №1402-VIII).
За ч.1 ст. 135 Закону України №1402-VIII встановлено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Згідно ч.2 ст. Закону України №1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року (п.1 ч.3 ст. 135 Закону України №1402-VIII).
Згідно ч.1 ст. 136 Закону України №1402-VIII суддям надається щорічна оплачувана відпустка тривалістю 30 робочих днів з виплатою, крім суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення в розмірі посадового окладу.
Аналіз вищезазначених приписів Закону України №1402-VIII свідчить про те, що розмір посадового окладу судді, який є складовою частиною суддівської винагороди, безпосередньо залежить від розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року.
Відповідно до ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» №3460-IX, поряд із встановленням на 1 січня 2023 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2 684,00 грн. також статею 7 цього Закону був передбачений інший вид прожиткового мінімуму, а саме - для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2 102,00 грн.
Визначення прожитковому мінімуму, закладає правову основу для його встановлення, затвердження та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян на достатній життєвий рівень врегульовано приписами Закону України «Про прожитковий мінімум» №966-XIV від 15.07.1999 року (далі - Закон України №966-XIV).
Відповідно до ст. 1 Закону України №966-XIV прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку.
Згідно ст. 4 Закону України №966-XIV прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.
Тобто, Законом України №966-XIV закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, стосовно яких визначається прожитковий мінімум. Разом з тим, судді до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум визначається окремо, не відносяться. Крім того, Законом України №966-XIV не виокремлено такого виду прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді».
У той же час, в противагу статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» №2710-IX, разом із встановленням станом на 1 січня 2023 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб, був зазначений окремий вид прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді», розмір якого становить 2 102,00 грн. При цьому зміни до Закону України №1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди, а також до Закону України №966-XIV щодо зміни прожиткового мінімуму, не вносилися.
З вищезазначеного слідує висновок, що наразі відсутні встановлені законом підстави для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди. Фактично наразі Закон України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» містить додаткове регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, зокрема правовідносин, відносно яких діють спеціальні норми. Водночас, Конституція України не надає Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» вищої юридичної сили за інших законів.
На такі аспекти законодавчого регулювання також звернув увагу Конституційний Суд України у рішеннях від 09.07.2007 року №6-рп/2007 та від 22.05.2008 року №10-рп/2008.
Враховуючи вищезазначене суд приходить до висновку, що Законом України №1402-VIII закріплено той факт, що для визначення розміру суддівської винагороди має застосовуватися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, в даному випадку - станом на 1 січня 2023 року.
Оскільки вказана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом України «Про судоустрій і статус суддів».
Таким чином, заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2023 року у розмірі 2 684,00 грн., на іншу розрахункову величину, яка Законом України №1402-VIII не передбачена, а саме - прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102,00 грн., свідчить про неправомірність дій відповідача.
Вищезазначена позиція суду корелюється із правовими висновками, сформованим Верховним Судом у постановах від 19.09.2023 року по справі №240/44080/21, від 24.07.2023 року по справі №280/9563/21, від 12.07.2023 року по справі №140/5481/22 та від 12.06.2023 року по справі № 400/4904/21.
За ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Як вбачається з матеріалів справи, зокрема, довідки Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області №3-1372/24вщ від 10.04.2024 року, під час розрахунку суддівської винагороди та грошової допомоги на оздоровлення позивача у період його перебування у відрядженні до Татарбунарського районного суду Одеської області, останньому враховувався прожитковий мінімум для працездатних осію, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2 102,00 грн.
Тобто, при розрахунку суддівської винагороди та грошової допомоги на оздоровлення позивача у період з 27.03.2023 року по 14.11.2023 року Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Одеській області протиправно застосовувало величину прожиткового мінімуму, яка застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2 102,00 грн., замість врахування необхідної величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2023 року в абзаці 4 ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» №2710-IX у розмірі 2684,00 грн.
Вищевказана позиція суду відповідає правовим позиціям Верховного Суду у постановах від 10.11.2021 року по справі №400/2031/21 та від 30.11.2021 року по справі №360/503/21.
Враховуючи вищезазначені обставини, зокрема те, що розмір суддівської винагороди та грошової допомоги на оздоровлення за 2023 рік позивача у спірний період розраховано за заниженою величиною прожиткового мінімуму, то ОСОБА_1 має право на перерахунок та виплату недоотриманих сум суддівської винагороди та грошової допомоги на оздоровлення за 2023 рік, яка повинна обчислюватися із урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого на 01.01.2023 року складає 2 684,00 грн.
Отже, підлягають задоволенню позовні вимоги позивача в частині визнання противоправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди за період з 27.03.2023 року по 14.11.2023 року та грошової допомоги на оздоровлення за 2023 рік, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді станом на 01.01.2023 року в розмірі 2102,00 грн.
Для ефективного захисту порушених прав позивача суд вважає за необхідне зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з 27.03.2023 року по 14.11.2023 року та допомогу на оздоровлення за 2023 рік, обчислену виходячи з базового розміру посадового окладу судді, обрахованого з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2684,00 грн., з урахуванням раніше виплачених сум та утриманням передбачених законом податків і обов'язкових платежів.
У той же час суд зауважує, що згідно з ч.ч. 3-4 ст. 148 Закону України №1402-VIII Державна судова адміністрація України здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів; функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА України.
Відповідно до ст.149 Закону України №1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
Згідно ч.ч.1-2 статті 22 Бюджетного кодексу України за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.
Головними розпорядниками бюджетних коштів є Державна судова адміністрація України.
Пунктами 2 та 4 ч.5 ст. 22 Бюджетного кодексу України передбачено, що головний розпорядник бюджетних коштів: організовує та забезпечує на підставі Бюджетної декларації (прогнозу місцевого бюджету) та плану діяльності на середньостроковий період складання проекту кошторису та бюджетного запиту і подає їх Міністерству фінансів України (місцевому фінансовому органу); затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством.
Згідно з ч.1 ст. 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.
Відповідно до п.1 Положення про Державну судову адміністрацію України, що затверджене рішенням Вищої ради правосуддя від 17.01.2019 року №141/0/15-19 (далі - Положення), Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом.
Згідно п.2 Положення Державна судова адміністрація України здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади з метою створення належних умов функціонування судів і діяльності суддів.
Територіальні управління Державної судової адміністрації України є територіальними органами Державної судової адміністрації України (п.3 Положення).
Аналізуючи вищевказані приписи Закону України №1402-VIII та Бюджетного Кодексу України, виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є Державна судова адміністрація України, а територіальний орган Державної судової адміністрації України здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які Державна судова адміністрація України затвердила у його кошторисі на відповідний рік.
В матеріалах справи наявний лист Державної судової адміністрації України від 26.07.2023 року, з якого вбачається, що виконання судових рішень, ухвалених на користь суддів, здійснюється згідно з законодавством України за рахунок коштів бюджетної програми 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів і працівників апаратів судів", головним розпорядником якої є ДСА України, у межах передбачених асигнувань на відповідний бюджетний період.
За час розгляду справи відповідачами не було надано доказів того, що сума коштів, відповідно до затвердженого Державною судовою адміністрацією України кошторису та щомісячного розпису видатків на 2023 рік, була достатньою для забезпечення виплати позивачеві суддівської винагороди та грошової допомоги на оздоровлення, обчислених із урахуванням прожиткового мінімуму станом на 01.01.2023 року у розмірі 2 684,00 грн.
Із урахуванням статусу Державної судової адміністрації України як головного розпорядника бюджетних коштів та учасника бюджетного процесу у питаннях фінансування судової системи, Верховний Суд у постанові від 24.09.2020 року по справі №280/788/19 дійшов висновку про правильність рішення судів у спорі "щодо розміру суддівської винагороди", яким зобов'язано Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування розпорядника коштів нижчого рівня з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого для виконання рішень судів на користь суддів, для проведення виплати судді недоотриманих сум суддівської винагороди.
Враховуючи вищезазначені обставини, суд доходить висновку, що підлягають задоволенню вимоги ОСОБА_1 зобов'язати Державну судову адміністрацію України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Одеській області бюджетними асигнуваннями, необхідними та достатніми для проведення видатків з виплати суддівської винагороди та грошової допомоги на оздоровлення за 2023 рік позивачу за період з 27.03.2023 року по 14.11.2023 року, нарахованої виходячи з встановленого на 01.01.2023 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого становить 2 684,00 грн.
Щодо посилань представника відповідача на факт пропуску позивачем строку звернення до суду з даної позовною заявою, суд зазначає наступне.
Приписами частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно ч.2 ст. 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
За ч. 3 ст. 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частини п'ятої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Водночас, у зазначених положеннях КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
Усталеною є позиція Верховного Суду щодо застосування приписів КЗпП України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин, щодо яких виник спір.
Так, нормами Кодексу законів про працю України, який регулює строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів, встановлено інші строки звернення до суду за захистом порушеного права.
Так, Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Отже, до 19.07.2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Водночас, ч.1 Прикінцевих положень КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Разом з тим, постановою Кабінету міністрів України від 27.06.2023 року №651 зазначено про відміну з 24 год. 00 хв. 30.06.2023 року на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Судом встановлено, що відрядження позивача до Татарбунарського районного суду Одеської області закінчилось 15.11.2023 року, а тому з наступного дня, а саме - 16.11.2023 року у позивача почався відлік тримісячного строку звернення до суду з позовною заявою про стягнення належної йому суддівської винагороди за час відрядження до іншого суду та грошової допомоги на оздоровлення за 2023 рік, отриманої в період відрядження.
При цьому адміністративний позов датований 13.02.2024 року, та згідно штампу АТ «Укрпошта» на конверті, позовна заява була направлена засобами поштового зв?язку до Одеського окружного адміністративного суду 14.02.2024 року.
Згідно ч.9 ст.120 КАС України строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення позовна заява, скарга, інші документи чи матеріали або грошові кошти здано на пошту чи передані іншими відповідними засобами зв'язку.
Аналізуючи вищезазначене, позовна заява була здана позивачем на АТ «Укрпошта» у строк, встановлений ч.1 ст.233 КЗпП України.
Суд критично ставиться до посилань відповідача на пропуск позивачем строку звернення до суду на ч.2 ст. ст.233 КЗпП України, оскільки в межах спірних правовідносин позивача з відповідачем термін відрядження ОСОБА_1 до Татарбунарського районного суду Одеської області закінчився з 15.11.2023 року. При цьому звернення позивача безпосередньо до адміністративного суду у тримісячний строк без одержання ним письмового повідомлення від Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні, не свідчить також про порушення ним цього строку.
Враховуючи вищевказане суд доходить висновку, що позивачем не був пропущений строк звернення до суду у справі №420/5345/24.
Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 5 ст. 139 КАС України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Приймаючи до уваги те, що позивача звільнено від сплати судового збору, а відповідачем судові витрати не понесені, суд вирішує розподіл судових витрат у справі №420/5345/24 не здійснювати.
Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Керуючись вимогами ст.ст. 2, 6-11, 12, 77, 90, 241-246, 255, 257, 258, 262, 291, 293, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області (65005, м. Одеса, вул. Бабеля, 2), Державної судової адміністрації України (01021, м. Київ, вул. Липська, 18/5) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати противоправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 27.03.2023 року по 14.11.2023 року та грошової допомоги на оздоровлення за 2023 рік, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді станом на 01.01.2023 року в розмірі 2102,00 грн.
Зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з 27.03.2023 року по 14.11.2023 року та допомогу на оздоровлення за 2023 рік, обчислену виходячи з базового розміру посадового окладу судді, обрахованого з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2684,00 грн., з урахуванням раніше виплачених сум та утриманням передбачених законом податків і обов'язкових платежів.
Зобов'язати Державну судову адміністрацію України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Одеській області бюджетними асигнуваннями, необхідними та достатніми для проведення видатків з виплати суддівської винагороди та грошової допомоги на оздоровлення за 2023 рік позивачу за період з 27.03.2023 року по 14.11.2023 року, нарахованої виходячи з встановленого на 01.01.2023 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого становить 2 684,00 грн.
Розподіл судових витрат не здійснювати.
Рішення суду може бути оскаржене до П'ятого апеляційного адміністративного суду в порядку та строки, встановлені статтями 293, 295 КАС України.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 255 КАС України.
Суддя О.В. Білостоцький