Справа № 520/3561/18
16 липня 2024 року м.Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі судді Іванова Е.А.
за участі: секретаря Сідлецької А.П. представників: Одеської обласної прокуратури Бондаревського О.М. УДБК ОМР Бєлкіної Н.В., представника відповідача ОСОБА_1 - Петрової А.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Одесі клопотання про зупинення провадження по адміністративній справі за позовом Заступника керівника Одеської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави в особі Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 ,-
16.07.2024 року до суду від представника відповідача ОСОБА_1 надійшло клопотання про зупинення провадження у справі до перегляду судового рішення у подібних правовідносинах по справі №914/1785/22, до набрання законної сили судовим рішенням касаційної інстанції.
Обґрунтовуючи наявність підстав для зупинення провадження у справі, заявник вказує, що на розгляді Великої Палати Верховного суду перебуває справа за касаційною скаргою Львіської міської ради на постанову Західного апеляційного господарського суду від 25.01.2024 року та призначено її до розгляду Великою Палатою Верховного суду на 18.09.2024 року в порядку спрощеного позовного провадження. Приймаючи справу до розгляду суд виходив з наступного: «Передаючи справу № 914/1785/22 на розгляд Великої Палати Верховного Суду Касаційний господарський суд виходив з того, що вимогу про зобов'язання звільнити самовільно зайняті земельні ділянки шляхом демонтажу (знесення) спірних нежитлових приміщень позивач (власник земельних ділянок) заявив до відповідача 1.
Частинами третьою - п'ятою статті 376 ЦК України встановлено, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Якщо ж власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.
Зазначивши, що положення частини четвертої статті 376 ЦК України обмежують коло осіб, зобов'язаних знести об'єкт самочинного будівництва, їх забудовником, Касаційний господарський суд дійшов висновку, що застосування положень наведеної норми ЦК України призводить до вирішення спору між особою - власником земельної ділянки та особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво.
У той же час, згідно із доводами Касаційного господарського суду, Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду (далі - Касаційний цивільний суд) у своїх постановах від 02 червня 2021 року у справі № 509/11/17, від 30 вересня 2022 року у справі № 201/2471/20, від 15 березня 2023 року у справі № 205/213/22, від 05 квітня 2023 року у справі № 199/6251/18, від 31 травня 2023 року у справі № 201/4483/20 дотримується правової позиції, що належним відповідачем за позовом власника землі про знесення об'єкта самочинного будівництва є не забудовник, а саме останній набувач такого об'єкта, який зареєстрував за собою право власності на самочинне будівництво.
Колегія суддів Касаційного господарського суду з викладеним не погоджується і вважає за необхідне відступити від цього висновку, викладеного у зазначених постановах Касаційного цивільного суду.
Велика Палата Верховного Суду встановила, що у справах № 509/11/17, № 201/2471/20, № 205/213/22, № 199/6251/18, № 201/4483/20, від висновків Касаційного цивільного суду у яких вважає за необхідне відступити Касаційний господарський суд, позови в частині звільнення земельних ділянок шляхом знесення (демонтажу) об'єктів самовільного будівництва були пред'явлені уповноваженими органами власників земельних ділянок до осіб, які здійснили таку самовільну забудову, тоді як спірні земельні ділянки не були відведені для цієї мети, або без відповідних документів, які дають право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Касаційний цивільний суд, керуючись положеннями частини четвертої статті 376 ЦК України, а також частини другої статті 212 ЗК України, виснував, що позови у цих справах у цій частині вимог задоволенню не підлягають, оскільки належним відповідачем за такою вимогою є особа, яка є власником відповідної забудови на день подання позову, тобто останній набувач такого майна, а не особи, які вчинили такі забудови і надалі здійснили їх відчуження.
Велика Палата Верховного Суду зауважує, що звернення з позовом до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови у позові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц, від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17, від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17, від 03 квітня 2024 року у справі № 917/1212/21), тобто встановлення особи, до якої належить подавати позов, безпосередньо впливає на результат вирішення спору у таких правовідносинах і може стати підставою для скасування судових рішень.
Оскільки обставини справи № 914/1785/22 і обставини справ № 509/11/17, № 201/2471/20, № 205/213/22, № 199/6251/18, № 201/4483/20 є подібними, а Касаційний господарський суд не погоджується із висновками Касаційного цивільного суду щодо застосування частини четверної статті 376 ЦК України, внаслідок чого вважає за необхідне відступити від цього висновку, а також зважаючи на відсутність висновку щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати Верховного Суду, справа № 914/1785/22 підлягає розгляду Великою Палатою Верховного Суду.». Отже в межах касаційного розгляду, суд має виснувати, хто є належним відповідачем у справах про знесення нерухомого майна на підставі ст.376 ЦК України, забудовник, або кінцевий власник майна.
Відповідно до п.5 ч.2 ст.236 КАС України суд має право зупинити провадження у справі серед іншого в разі: перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об'єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду - до набрання законної сили судовим рішенням касаційної інстанції.
Проте з ухвали Верховного суду від 03.07.2024 року по справі №914/1785/22 вбачається, що питання, яке має намір вирішити Велика Палата Верховного суду (відступ від висновків Касаційного цивільного суду) стосується правозастосування ч.3-5 ст.376 Цивільного кодексу України щодо особи (відповідача), яку слід зобов'язати знести об'єкт самочинного будівництва, тоді як по справі №520/3561/18 підставою для обгрунтування позовних вимог є ч.7 ст.376 Цивільного кодексу України, так як в справі №914/1785/22 об'єкт самочинного будівництва був побудований на земельній ділянці, яка належить міській раді та не передавалась у власність чи користування забудовнику, тоді як по справі №520/3561/18 забудовник будував об'єкт на земельній ділянці відведеної для будівництва та яка перебувала у користуванні попереднього власника об'єкту нерухомого майна.
Таким чином суд вважає, що подібність правовідносин по цим справам відсутня, а тому у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі слід відмовити.
Керуючись ст.ст.236,248,КАС України суд
У задоволенні заяви представника відповідача про зупинення провадження у справі відмовити.
Ухвала набирає законної сили відповідно до ст.256 КАС України.
Ухвала оскарженню не підлягає, але заперечення на неї можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду.
Повний текст ухвали виготовлений 18.07.2024 року.
Суддя Іванов Е.А.