19 липня 2024 р. № 400/12386/23
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Малих О.В., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,
доТериторіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області, вул. Фалєєвська, 14, м. Миколаїв, 54001,
третя особаГоловне управління Державної казначейської служби України у Миколаївській області, просп. Центральний, 141-В, м. Миколаїв, 54055,
провизнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області (далі - відповідач, ТУ ДСА), в якому просить:
- визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації в Миколаївській області щодо нарахування та виплати суддівської винагороди із відповідними доплатами, згідно Закону України № 1402-VIII від 02.06.2016 року, та допомоги на оздоровлення (за 2022 - 2023 роки) судді Центрального районного суду м.Миколаєва ОСОБА_1 із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 2102,00 грн. у період з 01.01.2022 року по дату ухвалення судового рішення у даній справі;
- зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації в Миколаївській області нарахувати та виплатити судді Центрального районного суду м. Миколаєва ОСОБА_1 :
суму недоплаченої у період з 01.01.2022 року по 31.12.2022 року суддівської винагороди із відповідними доплатами, згідно Закону України № 1402-VIII від 02.06.2016 року, та допомоги на оздоровлення за 2022 рік із застосуванням у розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 2481,00 грн.;
суму недоплаченої у період з 01.01.2023 року по день ухвалення судового рішення у даній справі суддівської винагороди із відповідними доплатами, згідно Закону України №1402-VIII від 02.06.2016 року, та допомоги на оздоровлення за 2023 рік із застосуванням у розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 2684,00 грн., відповідно до вимог ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням передбачених законом податків і обов'язкових платежів.
Ухвалою від 18.10.2023 року суд відкрив провадження у справі та ухвалив розглядати справи за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін у судове засчідання.
В обґрунтування свої вимог позивач зазначив, що ТУ ДСА нарахувало та виплатило йому суддівську винагороду за період з 01.01.2022 року по 31.08.2023 року та допомоги на оздоровленя, для визначення сум яких використовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, у розмірі 2102 грн, що суперечить ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Внаслідок цього, розмір суддівської винагороди не відповідав розміру, установленому спеціальним Законом.
Позивач вважає, що відповідач повинен був нарахувати йому суддівську винагороду та допомогу на оздоровлення виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня відповідного року, зокрема: у 2022 році - у розмірі 2481 грн та у 2023 році - у розмірі 2684 грн.
Відповідач надав відзив, в якому у задоволенні позову просив відмовити. Заперечуючи проти вимог позивача ТУ ДСА зазначило, що приписами п. 2 ч. 3 ст. 135 Закону № 1402 встановлено, що базовий розмір посадового окладу судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду становить 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Суми прожиткового мінімуму на 2021 рік встановлено Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» від 15.12.2020 року № 1082-ІХ, відповідно до ст. 7 якого у 2021 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня - 2189 гривень, з 1 липня - 2294 гривні, з 1 грудня - 2393 гривні, а для основних соціальних і демографічних груп населення, зокрема, працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2102 гривні.
Отже, Законом № 1082 запроваджено розрахункову величину для визначення базового розміру посадового окладу судді, яка станом на 01.01.2021 року складає 2102 грн.
Таким чином, з прийняттям Закону № 1082 зміни зазнав не розмір суддівської винагороди, а розрахункова величина.
Такий самий розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, а саме 2102 грн., встановлений ст. 7 Законів України про Державний бюджет на 2022 та 2023 роки.
ТУ ДСА вважає, що нараховуючи і виплачуючи позивачу суддівську винагороду на основі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, діяло на підставі, в межах повноважень тау спосіб передбачений Конституцією і законами України.
Крім того, ТУ ДСА, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня не мало правових підстав для виплати суддівської винагороди без застосування норм закону, яким визначено прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01.01.2021 року по теперешній час у розмірі 2102 грн.
Третя особа надала пояснення, в яких зазначила, що Законами України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та «Про Державний бюджет України на 2023 рік» встановлено суми прожиткового мінімуму для працездатних осіб в сумі 2102,00 грн, який застосовується для визначення посадового окладу судді. У задоволенні позову просила відмовити.
Суд розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
З'ясувавши усі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази у їх сукупності, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши матеріали, що містяться у справі, суд встановив наступне:
Указом Президента України «Про призначення судців» від 22.09.2005 року № 1308/2005 позивача було призначено на посаду судді Кіровського районного суду Автономної Республіки Крим.
Постановою Верховної Ради України «Про обрання суддів» від 19.05.2011 року № 3398-VI позивач обраний на посаду судді Кіровського районного суду Автономної Республіки Крим безстроково.
Указом Президента України від 23.04.2014 року № 430/2014 позивача переведено на посаду судді Центрального районного суду м. Миколаєва.
У період з 01.01.2022 року по 31.08.2023 року позивач отримав суддівську винагороду та матеріальну допомогу на оздоровлення за 2021, 2022 роки з урахуванням розміру посадового окладу, обрахованого виходячи з розміру прожиткового мінімуму 2102 гривень.
Вважаючи, що відповідач зобов'язаний був нараховувати базовий розмір його посадового окладу судді та допомогу на оздоровлення від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який установлений Законами України про Державний бюджет України на 2022 та 2023 роки (з 01.01.2022 року - 2481 грн, з 01.01.2023 року - 2684,00 грн), позивач звернувся до суду з даним позовом.
Приймаючи рішення у справі, суд виходить з наступного:
Згідно з ч. 1 ст. 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.
Статтею 130 Конституції України закріплено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Отже, Основний Закон України містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що «розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій».
Відповідно до ч. 1 ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року № 1402-VIII (далі та раніше за текстом - Закон № 1402) суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
У преамбулі Закону № 1402 зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
Статтею 4 Закону № 1402 визначено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Відповідно до ч. 1 ст. 135 Закону № 1402 суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Таким чином, розмір суддівської винагороди визначений Законом № 1402, який з огляду на свою назву, так і сферу правового регулювання, означену в преамбулі, є законом про судоустрій в значені частини другої статті 130 Конституції України.
Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 22.06.2023 року у справі № 400/4904/21.
Згідно ч. 2 ст. 135 Закону № 1402 суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 135 Закону № 1402 (яка згідно з рішенням Конституційного Суду від 11.03.2020 року № 4-р/2020 діє в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 року № 1774-VIII) базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Частиною 3 ст. 46 Конституції України встановлено, що пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до 1 та 2 ст. 1 Закону України «Про прожитковий мінімум» прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку.
У змісті наведеної норми Закону України «Про прожитковий мінімум» закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення відносно яких визначається прожитковий мінімум.
Статтею 4 Закону України «Про прожитковий мінімум» встановлено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.
Отже, Законом України «Про прожитковий мінімум» не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді».
Також цим Законом судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.
Абзацом 5 ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», абзацом 5 ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» і абзацом 5 ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» установлено відповідно з 01.01.2021 року, 01.01.2022 року та 01.01.2023 року прожитковий мінімум на одну особу для основних соціальних і демографічних груп населення, зокрема, установлено для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102 гривні.
Натомість абз. 4 ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», абз. 4 ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та абз. 4 ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб в таких розмірах відповідно:з 01.01.2021 року - 2270 грн; з 01.01.2022 року - 2481 грн; з 01.01.2023 року - 2684 грн.
Відтак між нормами п. 1 ч. 3 ст. 135 Закону № 1402, з одного боку, і абз. 5 ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», абз. 5 ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та абз. 5 ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», з іншого боку, наявна колізія щодо розміру прожиткового мінімуму, який підлягає застосуванню при визначенні базового розміру посадових окладів суддів місцевих судів.
У рішенні від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 Конституційний Суд України дійшов висновку, що зупинення законом про Державний бюджет України дії інших законів України щодо надання пільг, компенсацій і гарантій, внесення змін до інших законів України, встановлення іншого (додаткового) правового регулювання відносин, ніж передбачено законами України, не відповідає статтям 1, 3, частині другій статті 6, частині другій статті 8, частині другій статті 19, статтям 21, 22, пункту 1 частини другої статті 92, частинам першій, другій, третій статті 95 Конституції України.
У рішенні Конституційного Суду України від 18.06.2020 року № 5-р (ІІ)/2020 наголошено на тому, що принцип верховенства права (правовладдя) вимагає суддівської дії у ситуаціях, коли співіснують суперечливі норми одного ієрархічного рівня. У таких ситуаціях до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): «закон пізніший має перевагу над давнішим» (lex posterior derogat priori) - «закон спеціальний має перевагу над загальним» (lex specialis derogat generali) - «закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим» (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість (абзац другий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини рішення).
З огляду на вищевикладене, суд прийшов до висновку, що у спірних правовідносинах застосуванню підлягають норми Закону № 1402, як спеціальні норми, а не норми законів України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», «Про Державний бюджет України на 2022 рік» і «Про Державний бюджет України на 2023 рік», як загальні норми.
Отже, для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлений на 1 січня календарного року. Оскільки указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, відповідач неправильно визначився із розрахунковою величиною посадового окладу застосувавши в розрахунку іншу величину, відмінну від тієї, що визначена спеціальним законом.
Заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімум для працездатних осіб, розміри якого встановлено на 01.01.2021 року (2270,00 грн), на 01.01.2022 року (2481,00 грн) та на 01.01.2023 року (2684,00 грн), на іншу розрахункову величину, яка Законом № 1402 не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн) у січні 2021, 2022 і 2023 роках, на підставі відповідно абз. 5 ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», абз. 5 ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та абз. 5 ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» є неправомірною.
Аналогічна правова позиція в подібних правовідносинах викладена у постановах Верховного Суду від 30.11.2021 року у справі № 360/503/21, від 22.06.2023 року у справі № 400/4904/21 та від 02.08.2023 року у справі № 560/5597/22.
Згідно ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Тому позовні вимоги про зобов'язання відповідача провести нарахування та виплату суддівської винагороди позивачу за період з 01.01.2022 року по 31.08.2023 року на підставі статті 135 Закону № 1402, виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого на 01.01.2022 складає 2481,00 грн, на 01.01.2023 складає 2684,00 грн, підлягає задоволенню.
Що стосується позовних вимог про проведення нарахування та виплати суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення з утриманням передбачених законом податків і обов'язкових платежів, суд зазначає наступне:
Підпунктом 163.1.2 п. 163.1 ст. 163 Податкового кодексу України (далі - ПК України) встановлено, що об'єктом оподаткування податку на доходи фізичних осіб резидента є доходи з джерела їх походження в Україні, як остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання).
Таким чином, суддівська винагорода відноситься до об'єктів оподаткування податку на доходи фізичних осіб.
Відповідно до пп. 14.1.180 п. 14.1 ст 14 ПК України податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа,представництво нерезидента - юридичної особи, інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу.
Згідно з ч. 4 ст. 148 Закону № 1402 функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України.
Підпунктом 3 п. 4 Положення про Територіальне управління Державної судової адміністрації в Миколаївській області, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 10.05.2023 року № 229, встановлено, що Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області здійснює функції розпорядника коштів Державного бюджету України нижчого рівня щодо забезпечення діяльності територіального управління та судів у відповідному регіоні.
Відтак відповідач є податковим агентом щодо податку на доходи фізичних осіб, зокрема, на суддівську винагороду суддів місцевих загальних судів Миколаївської області.
Відповідно до пп. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.
Податок сплачується (перераховується) до відповідного бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки, небанківські надавачі платіжних послуг приймають платіжні документи на виплату доходу лише за умови одночасного подання платіжної інструкції на перерахування цього податку до відповідного бюджету або платіжної інструкції на зарахування коштів у сумі цього податку на єдиний рахунок, визначений статтею 351 цього Кодексу (пп. 168.1.2 п. 168.1 ст. 168 ПК України).
Таким чином, нарахування та виплата позивачу недоплаченої суддівської винагороди має бути здійснена із одночасною сплатою передбачених законодавством податків, зборів та інших обов'язкових платежів.
Оскільки право на захист є самостійним суб'єктивним правом, яке виникає у суб'єкта лише в момент його порушення або оспорювання, тому захист порушених прав, свобод та інтересів особи є похідним, тобто передбачає наявність встановленого факту їх порушень, при цьому суд не здійснює превентивного захисту.
Відтак суд прийшов до висновку, що позовні вимоги з утримання з відповідних сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті є передчасними і задоволенню не підлягають.
При цьому, суд зазначає, що правові підстави допустити рішення до негайного виконання відсутні, оскільки ст. 371 КАС України містить вичерпний перелік рішень, до яких рішення зобов'язального характеру (якими є позовні вимоги по даній справі) не відноситься.
На підставі ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ч. 1 та 2 ст. 77 КАС України Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За таких обставин, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Судові витрати по справі відсутні.
Керуючись ст.ст. 2, 9, 19, 77, 139, 241 - 246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області (вул. Фалєєвська, 14, м. Миколаїв, 54001, код ЄДРПОУ 26299835), за участю третьої особи - Головне управління Державної казначейської служби України у Миколаївській області (просп. Центральний, 141-В, м. Миколаїв, 54055, код ЄДРПОУ 37992030) - задовольнити частково.
2. Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області щодо нарахування та виплати судді Центрального районного суду м. Миколаєва ОСОБА_1 суддівської винагороди із відповідними доплатами за період з 01.01.2022 року по 31.12.2023 року, та допомоги на оздоровлння за 2022 та 2023 роки, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102,00 грн.
3. Зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області нарахувати та виплатити судді Центрального районного суду м. Миколаєва ОСОБА_1 суддівську винагороду із відповідними доплатами за період з 01.01.2022 року по 31.12.2022 року, та допомогу на оздоровлення за 2022 та 2023 роки, на підставі ч. 2, 3, 4 ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого станом на 01.01.2022 року складає 2481,00 грн, станом на 01.01.2023 року - 2684,00 грн, з урахуванням раніше виплачених сум.
4. В решті позовних вимог - відмовити.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 19.07.2024 року.
Суддя О.В. Малих