19 липня 2024 р. № 400/4306/23
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Малих О.В., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,
до відповідачів1. Южноукраїнської міської ради, вул. Дружби Народів, 48, м. Южноукраїнськ, Миколаївська область, 55002, 2. Виконавчого комітета Южноукраїнської міської ради, вул. Дружби Народів, 48, м. Южноукраїнськ, Миколаївська область, 55002,
провизнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Южноукраїнської міської ради (далі також - відповідач 1) та виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради (далі також - відповідач 2), в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Южноукраїнської міської ради щодо неприйняття рішення з питання розгляду по суті клопотання (заяви) ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки, орієнтовною площею 0,1 га, за адресою: АДРЕСА_2 у 6-му мікрорайоні, б/н (біля земельної ділянки з кадастровим номером 4810800000:02:002:0058), для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка);
- зобов'язати Южноукраїнську міську раду розглянути по суті клопотання (заяву) ОСОБА_1 , про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки, орієнтовною площею 0,1 га, за адресою: АДРЕСА_2 у 6-му мікрорайоні, б/н (біля земельної ділянки з кадастровим номером 4810800000:02:002:0058), для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) та прийняти відповідне рішення.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що відповідачем протиправно не розглянуто по суті його клопотання (заяви) від 22.02.2023 року про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки, орієнтовною площею 0,1 га, за адресою: АДРЕСА_2 у 6-му мікрорайоні, б/н (біля земельної ділянки з кадастровим номером 4810800000:02:002:0058), для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).
Ухвалою суду від 24.04.2023 року суд відкрив провадження у справі та ухвалив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін у судове засідання.
Відповідачі відзиви на адміністративний позов не надали.
Ухвала про відкриття провадження та додані до неї позовна заява з додатками отримані 19.05.2023 року засобами електронної пошти на офіційну електронну адресу.
Відповідно до ч. 2 ст. 175 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Суд розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
З'ясувавши усі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази у їх сукупності, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши матеріали, що містяться у справі, суд встановив наступне:
22.02.2023 року позивач звернувся до Южноукраїнської міської ради із клопотанням (заявою) про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки, орієнтовною площею 0,1 га, за адресою: АДРЕСА_2 у 6-му мікрорайоні, б/н (біля земельної ділянки з кадастровим номером 4810800000:02:002:0058), для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).
Позивач повідомив, що право безоплатної передачі у власність земельної ділянки за вказаним цільовим призначенням ним не використано.
До зазначеного клопотання були надані копія паспорту, ІПН, копія довідки про реєстрацію місця проживання та графічний матеріал на бажану земельну ділянку із позначенням місця її розташування.
Листом від 03.03.2023 року вих. № 21/02-34/580 виконавчий комітет Южноураїнської міської ради повідомив позивачу про те, що згідно пп. 5 п. 27 перехідних положень Земельного кодексу України, під час дії воєнного стану безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації забороняється.
Згідно рішення Южноукраїнської міської ради від 28.10.2021 року № 705 «Про затвердження Переліку адміністративних послуг, що надаються виключно через Центр надання адміністративних послуг міста Южноукраїнська в новій редакції» заява про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у межах безоплатної приватизації подається виключно через Центр надання адміністративних послуг міста Южноукраїнська заявником особисто (уповноваженим представником) або засобами поштового зв'язку. Подання зазначеної заяви до Центру надання адміністративних послуг міста Южноукраїнська через електронну пошту не передбачено.
Відносно земельної ділянки, вказаної позивачем на графічних матеріалах, доданих до заяви від 22.02.2023 року, враховуючи п. 14 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» 22.03.2018 року Южноукраїнською міською радою Миколаївської області прийнято рішення № 1094 «Про надання згоди громадянину України ОСОБА_2 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки № 110 у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) на проектній вулиці АДРЕСА_3 ».
Позивач вказує, що Южноукраїнська міська рада допустила порушення місячного строку розгляду клопотання Позивача та не оформила відповідь рішенням.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача 1 щодо не розгляду клопотання від 22.02.2023 року, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Приймаючи рішення у справі, суд виходить з наступного:
Відповідно до ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Згідно ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
У відповідності до положень ст. 19 Земельного кодексу України, землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
Частинами 2, 3 ст. 22 Земельного кодексу України передбачено, що до земель сільськогосподарського призначення належать: а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель інших категорій, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо). Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.
Пунктом «б» ч. 1 ст. 81 Земельного кодексу України визначено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.
Відповідно до пп. «б» ч. 1 ст. 121 Земельного кодексу України, громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.
Згідно з ч. 1 ст. 122 Земельного кодексу України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами регулюється положеннями ст. 118 Земельного кодексу України та передбачає визначену земельно-правову процедуру, яка включає такі послідовні стадії:
1) подання громадянином клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо отримання земельної ділянки у власність;
2) отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (або мотивованої відмови у його наданні);
3) після розроблення проекту землеустрою такий проект погоджується, зокрема з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин у відповідності до приписів ст. 186-1 Земельного кодексу України;
4) здійснення державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі;
5) подання громадянином погодженого проекту землеустрою до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, про що, в свою чергу, такий орган у двотижневий строк, зобов'язаний прийняти відповідне рішення.
Частинами 1 та 2 ст. 79-1 Земельного кодексу України передбачено, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).
Відповідно до ч. 5 ст. 79-1 Земельного кодексу України формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.
Згідно із ч. 6, 7 ст. 79-1 Земельного кодексу України формування земельних ділянок шляхом поділу та об'єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок. Винесення в натуру (на місцевість) меж сформованої земельної ділянки до її державної реєстрації здійснюється за документацією із землеустрою, яка стала підставою для її формування.
Проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок та технічна документація із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок є різними за своєю суттю документами із землеустрою, не є тотожними за процедурою виконання цієї документації.
Надання дозволу на розробку проекту землеустрою має на меті лише формування земельної ділянки як окремого об'єкта.
Натомість, коли йдеться про формування земельної ділянки з частини вже сформованого земельного масиву, що має кадастровий номер, її відведення відбувається на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки.
Так, згідно ч. 1 ст. 25 Закону України «Про землеустрій» документація із землеустрою розробляється у вигляді схеми, проекту, робочого проекту або технічної документації, до видів якої належить технічна документація із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок (п. «й» ч. 2 ст. 25).
За загальним правилом, визначеним положеннями ст. 50 Закону України «Про землеустрій» проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок.
Згідно із ст. 56 вищезазначеного Закону, технічна документація із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок включає:
а) пояснювальну записку;
б) технічне завдання на складання документації, затверджене замовником документації;
в) кадастрові плани земельних ділянок, які об'єднуються в одну земельну ділянку, або частини земельної ділянки, яка виділяється в окрему земельну ділянку;
г) матеріали польових геодезичних робіт;
ґ) акт приймання-передачі межових знаків на зберігання при поділі земельної ділянки по межі поділу;
д) перелік обтяжень прав на земельну ділянку, обмежень на її використання та наявні земельні сервітути;
е) нотаріально посвідчену згоду на поділ чи об''днання земельної ділянки заставодержателів, користувачів земельної ділянки (у разі перебування земельної ділянки в заставі, користуванні);
є) згоду власника земельної ділянки, для земель державної власності - органу, уповноваженого здійснювати розпорядження земельною ділянкою, на поділ чи об'єднання земельних ділянок користувачем (крім випадків поділу земельної ділянки у зв'язку з набуттям права власності на житловий будинок, розташований на ній).
Зміст наведених норм права свідчить про те, що поділ та об'єднання земельних ділянок за свою суттю фактично є формуванням нової чи нових земельних ділянок, що передбачає певну процедуру щодо надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок, його погодження та затвердження в порядку, встановленому Земельним кодексом України, який визначає вичерпний перелік підстав для відмови у наданні такого дозволу, зокрема: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 07.04.2021 року у справі №0640/4182/18.
Відповідно до пп. 1 п. «а» ч. 1 ст. 33 Закону України «Про місцеве самоврядування», до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження: підготовка і внесення на розгляд ради пропозицій щодо встановлення ставки земельного податку, розмірів плати за користування природними ресурсами, вилучення (викупу), а також надання під забудову та для інших потреб земель, що перебувають у власності територіальних громад; визначення в установленому порядку розмірів відшкодувань підприємствами, установами та організаціями незалежно від форм власності за забруднення довкілля та інші екологічні збитки; встановлення платежів за користування комунальними та санітарними мережами відповідних населених пунктів.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування», рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.
Сесія ради скликається в міру необхідності, але не менше одного разу на квартал, а з питань відведення земельних ділянок та надання документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності - не рідше ніж один раз на місяць (ч. 5 ст. 46 Закону України «Про місцеве самоврядування»).
Сесія ради є повноважною, якщо в її пленарному засіданні бере участь більше половини депутатів від загального складу ради (ч. 12 ст. 46 Закону України «Про місцеве самоврядування»).
У відповідності з приписами ч. 7 ст. 118, ч. 3 ст. 122 Земельного кодексу України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
Суд зазначає, що сторонами до суду не надано доказів прийняття рішення за результатами розгляду клопотання позивача про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо земельної ділянки від 22.02.2023 року чи про відмову у наданні такого дозволу.
Відтак, суд доходить висновків про наявність протиправної бездіяльності Южноукраїнської міської ради щодо не розгляду клопотання позивача від 22.02.2023 року за встановленою законом процедурою.
Водночас, суд зазначає, що відповідно до ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав.
Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути ефективним як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення у справі ОСОБА_3 проти України, №40450/04, пункт 64).
Засіб юридичного захисту має бути ефективним в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (рішення у справі Аксой проти Туреччини (Aksoy v. Turkey), № 21987/93, пункт 95).
При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника (рішення у справі Джорджевич проти Хорватії (Djordjevic v Croatia), № 41526/10, пункт 101; рішення у справі Ван Остервійк проти Бельгії (Van Oosterwijck v Belgium), № 7654/76 пункти 36-40). Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.
Відповідно до ч. 1 ст. 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди.
При цьому за своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. 10 п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 №3-рп/2003).
Рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
При вирішенні даної адміністративної справи суд враховує, що мета, з якою особа звертається до адміністративного суду це захист її прав, який може бути досягнений лише остаточним вирішення спору, який виник між особою та суб'єктом владних повноважень.
Отже, для належного захисту порушених прав позивача суд вважає необхідним зобов'язати Южноукраїнську міську раду розглянути клопотання ОСОБА_1 від 22.02.2023 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки, орієнтовною площею 0,1 га, за адресою: АДРЕСА_2 у 6-му мікрорайоні, б/н (біля земельної ділянки з кадастровим номером 4810800000:02:002:0058), для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), з урахуванням наданої судом у цьому рішенні правової оцінки.
Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст. 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
На підставі ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ч. 1 та 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене, позовні вимоги підлягають задоволенню.
Судові витрати по справі відсутні.
Керуючись ст.ст. 2, 9, 19, 77, 139, 241 - 246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Южноукраїнської міської ради (вул. Дружби Народів, 48, м. Южноукраїнськ, Миколаївська область, 55002, код ЄДРПОУ 33850880) та Виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради (вул. Дружби Народів, 48, м. Южноукраїнськ, Миколаївська область, 55002, код ЄДРПОУ 20910974) - задовольнити.
2. Визнати протиправною бездіяльність Южноукраїнської міської ради щодо неприйняття рішення з питання розгляду по суті клопотання (заяви) ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки, орієнтовною площею 0,1 га, за адресою: АДРЕСА_2 у 6-му мікрорайоні, б/н (біля земельної ділянки з кадастровим номером 4810800000:02:002:0058), для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).
3. Зобов'язати Южноукраїнську міську раду розглянути клопотання ОСОБА_1 від 22.02.2023 року про надання дозволу на розроблення проекту проекту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки, орієнтовною площею 0,1 га, за адресою: АДРЕСА_2 у 6-му мікрорайоні, б/н (біля земельної ділянки з кадастровим номером 4810800000:02:002:0058), для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), з урахуванням наданої судом у цьому рішенні правової оцінки.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 19.07.2024 року.
Суддя О.В. Малих