19 липня 2024 р. № 400/4969/24
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Ярощука В.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,
до відповідачавійськової частини НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача:військова частина НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ,
провизнання протиправним рішення від 26.04.2024 № 1451/4/3129; зобов'язання вчинити певні дії,
27 травня 2024 року до Миколаївського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача військова частина НОМЕР_2 (далі - третя особа), про:
визнання протиправним рішення відповідача від 26.04.2024 № 1451/4/3129 про відмову у звільненні позивача з військової служби за мобілізацією за сімейними обставинами у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворим батьком;
зобов'язання відповідача прийняти рішення про звільнення позивача з військової служби за мобілізацією за сімейними обставинами у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворим батьком.
Позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що він звернувся 08.04.2024 до командування третьої особи з рапортом про своє звільнення з військової служби через сімейні обставини (необхідність догляду за хворим батьком), до якого додав копії документів, що підтверджують відповідні сімейні обставини та роз'яснення Міністерства охорони здоров'я України і Департаменту кадрової політики Міністерства оборони України щодо наявності підстав для його звільнення. Однак, відповідач, до повноважень якого належить звільнення військовослужбовців третьої особи, листом від 26.04.2024 № 1451/4/3129 відмовив позивачу у задоволенні його рапорта у зв'язку з тим, що висновок лікарсько-консультативної комісії, який був доданий до рапорта, не є належним підтверджуючим документом для звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» (далі - Закон № 2232-ХІІ), оскільки таким документом є висновок медико-соціальної експертної комісії. На переконання позивача, така відмова відповідача є протиправною, оскільки:
законодавець абзацами четвертим і п'ятим підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-ХІІ (у редакції, чинній на день виникнення спірних правовідносин) розмежовував підстави для звільнення з військової служби щодо наявності інвалідності та необхідності осіб в отриманні догляду; натомість медико-соціальна експертна комісія (далі - МСЕК) може надавати висновок виключно щодо осіб, яким встановлено інвалідність, що, у свою чергу, створює іншу підставу для звільнення з військової служби;
звільнення з військової служби на підставі абзацу четвертого підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-ХІІ (у редакції, чинній на день виникнення спірних правовідносин) не передбачала такої обов'язкової умови як відсутність інших осіб, які можуть здійснювати постійний догляд за одним або обома батьками військовослужбовця, а також підтвердження військовослужбовцем, що безпосередньо він буде здійснювати такий догляд; вказаною нормою визначено лише наявність необхідності здійснення постійного догляду за одним та / або обома батьками військовослужбовця;
до спірних правовідносин підлягають застосуванню правові норми статті 26 Закону № 2232-ХІІ у редакції, чинній на день виникнення спірних правовідносин), а не постанови Кабінету Міністрів України від 12.06.2013 № 413 «Про затвердження переліку сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу»;
висновок лікарсько-консультативної комісії (далі - ЛКК) за формою № 080-4/о підлягає врахуванню разом з іншими документами при вирішення питання про звільнення позивача з військової служби на підставі абзацу четвертого підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-ХІІ (у редакції, чинній на день виникнення спірних правовідносин).
Крім цього, позивач наголосив на тому, що саме зобов'язання відповідача прийняти рішення про звільнення з військової служби буде належним та достатнім способом захисту його прав, оскільки будь-яке інше рішення (повторно розглянути рапорт тощо) не створить однозначних наслідків для позивача у вигляді забезпечення його законних прав та інтересів.
У відзиві на позовну заяву від 10.06.2024 відповідач заперечив проти позовних вимог і просив повністю відмовити в їх задоволенні. Відзив умотивовано тим, що для підтвердження наявності такої підстави для звільнення з військової служби під час дії воєнного стану як необхідність постійного догляду за хворим батьком (який звісно є повнолітнім) військовослужбовець, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, має надати висновок МСЕК, а не висновок ЛКК медичного закладу, до повноважень якої вирішення такого питання не належить. Оскільки позивач додав до рапорта про звільнення з військової служби висновок ЛКК, а не МСЕК, тому відповідач правомірно відмовив у задоволені вказаного рапорта.
У відповіді на відзиві, який надійшов до суду 02.07.2024, позивач підтримав свої позовні вимоги, закцентувавши увагу на наявності до повноважень ЛКК щодо надання висновків про потреби у постійному догляді повнолітнім особам. Він також зазначив, що оскільки його звільнення належить до дисциплінарної влади командира бригади, то і документи на звільнення військовою частиною, яка входить до складу бригади, і в якій позивач проходить військову службу, були правомірно направлені до кадрової служби вищого рівня. Жодне подання на звільнення позивача відповідачем теж не могло бути направлено, оскільки остаточне рішення про його звільнення мало бути прийняте відповідачем. Також на переконання позивача, у період дії воєнного стану звільнення військовослужбовців з військової служби відбувається виключно на підставі Закону № 2232-ХІІ.
Відповідач право на подання заперечень, а третя особа пояснень не скористалися.
30.05.2024 Миколаївський окружний адміністративний суд постановив ухвалу про відкриття провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), залучив до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача військову частину НОМЕР_2 , а також рекомендував позивачу подати до суду довідку про склад сім'ї ОСОБА_1 , довідку про склад сім'ї ОСОБА_2 , витяги з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актових записів стосовно ОСОБА_2 про державну реєстрацію шлюбу із зазначенням відомостей про другого з подружжя, про розірвання шлюбу та копію усіх сторінок паспорта громадянина України ОСОБА_2 .
17.06.2024 представник позивача подав до суду витребуванні докази, за виключенням довідок про склад сім'ї позивача і його батька. У поясненнях представник позивача зазначив, що чинним законодавством не передбачено форми довідки про склад сім'ї, а тому він подав до суду довідку виконавчого комітету Доманівської селищної ради від 08.04.2024 № 481 про осіб, що зареєстровані разом із позивачем та Інформацію про зареєстрованих осіб у житловому приміщенні Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради від 11.06.2024 № 19.04-06/14720/2024.
Розглянувши матеріали справи, повно і всебічно з'ясувавши всі обставини адміністративної справи в їх сукупності, перевіривши їх дослідженими доказами, суд встановив наступне.
Позивач є сином ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження від 14.01.1998 серія НОМЕР_3 .
Згідно з паспортом громадянина України ОСОБА_2 він має двох повнолітніх дітей: ОСОБА_3 і ОСОБА_1 .
Відповідно до даних військового квитка позивача і довідки військової частини НОМЕР_2 (форма 5) від 25.08.2023 № 1594/3/2465 він проходить з 26.02.2022 військову службу у військовій частині НОМЕР_2 .
Згідно з Інформацією про зареєстрованих осіб у житловому приміщенні департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради від 11.06.2024 № 16.04-06/14720/2024 місцем реєстрації місця проживання позивача є місто Миколаїв.
Водночас ОСОБА_2 проживає сам у с-щі Доманівка Вознесенського району Миколаївської області, що підтверджується довідкою виконавчого комітету Доманівської селищної ради від 08.04.2024 № 484.
Відповідно до Довідки акта огляду медико-соціальною експертною комісією від 28.03.2024 серія 12 ААГ № 512692 (далі - Довідка МСЕК № 512692) ОСОБА_2 є особою з інвалідністю ІІІ групи, допустима праця І-ІІ класів умов праці.
У Висновку про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі лікарсько-консультативної комісії Комунального некомерційного підприємства «Доманівський центр первинної медико-санітарної допомоги» Доманівської селищної ради від 29.03.2024 № 93 (далі - Висновок ЛКК № 93) зазначено, що ОСОБА_2 рекомендовано надання сторонньої допомоги.
08.04.2024 позивач подав по команді рапорт командуванню військової частини НОМЕР_2 про звільнення його з військової служби за сімейними обставинами - у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворим батьком, що підтверджується відповідним медичним висновком ЛКК закладу охорони здоров'я.
У листі від 26.04.2024 № 1451/4/3129 військова частина НОМЕР_1 повідомила позивача про відмову в задоволенні його вищенаведеного рапорту, оскільки на момент подання про звільнення правові підстави для визнання за ним права на звільнення зі служби за мобілізацією в Збройних Силах України через сімейні обставини, а саме, через необхідність постійного стороннього догляду за хворим батьком, відсутні.
Вважаючи таке рішення відповідача щодо відмови у звільненні з військової служби протиправним, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходив з такого.
Відповідно до частини третьої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Відповідно до частини третьої статті 1 Закону № 2232-ХІІ військовий обов'язок включає підготовку громадян до військової служби, приписку до призовних дільниць, прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу, проходження військової служби, виконання військового обов'язку в запасі, проходження служби у військовому резерві, дотримання правил військового обліку.
Частиною першою статті 2 Закону № 2232-ХІІ встановлено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Згідно з абзацом другим частини другої статті 2 Закону № 2232-ХІІ проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом: призову громадян України на військову службу; прийняття громадян України на військову службу за контрактом (частина перша статті 4 Закону № 2232-ХІІ).
Відповідно до абзацу третього частини шостої статті 2 Закону № 2232-ХІІ до видів військової служби належить військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.
Згідно з пунктом 20 частини першої статті 106 Основного Закону України Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Відповідно до статті 1 Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, (у первинній редакції) з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб в Україні введено воєнний стан, строк дії якого Указами Президента України від 14.03.2022 № 133/2022, від 18.04.2022 № 259/2022, від 17.05.2022 № 341/2022, від 12.08.2022 № 573/2022, від 07.11.2022 № 757/2022, від 06.02.2023 № 58/2023, від 01.05.2023 № 254/2023, від 26.07.2023 № 451/2023, від 06.11.2023 № 734/2023, від 05.02.2024 № 49/2024 і від 06.05.2024 № 271/2024 продовжено з 05 години 30 хвилин відповідно 26.03.2022 строком на 30 діб, з 25.04.2022 строком на 30 діб, з 25.05.2022 строком на 90 діб, з 23.08.2022 строком на 90 діб, з 21.11.2022 строком на 90 діб, з 19.02.2023 строком на 90 діб, з 20.05.2023 строком на 90 діб, з 18.08.2023 строком на 90 діб, з 16.11.2023 строком на 90 діб, з 14.02.2024 строком на 90 діб та з 14.05.2024 на 90 діб.
Згідно зі статтею 1 Указу Президента України від 24.02.2022 № 65/2022 «Про загальну мобілізацію», затвердженого Законом України від 03.03.2022 № 2105-ІХ (далі - Указ № 65/2022), постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
Статтею 3 Указу № 65/2022 встановлено, що мобілізація проводиться протягом 90 днів із дня набрання чинності цим Указом. Строк проведення загальної мобілізації продовжено згідно з Указом Президента України від 17.05.2022 № 342/2022, затвердженим Законом України від 22.05.2022 № 2264-ІХ, Указом Президента України від 12.08.2022 № 574/2022, затвердженим Законом України від 15.08.2022 № 2501-ІХ, Указом Президента України від 07.11.2022 № 758/2022, затвердженим Законом України від 16.11.2022 № 2739-ІХ, Указом Президента України від 06.02.2023 № 59/2023, затвердженим Законом України від 07.02.2023 № 2916-ІХ, Указом Президента України від 01.05.2023 № 255/2023, затвердженим Законом України від 02.05.2023 № 3058-ІХ, Указом Президента України від 26.07.2023 № 452/2023, затвердженим Законом України від 27.07.2023 № 3276-ІХ, Указом Президента України від 06.11.2023 № 735/2023, затвердженим Законом України від 08.11.2023 № 3430-ІХ, Указом Президента України від 05.02.2024 № 50/2024, затвердженим Законом України від 06.02.2024 № 3565-ІХ, та Указом Президента України від 06.05.2024 № 272/2024, затвердженим Законом України від 08.05.2024 № 3685-ІХ, відповідно з 25.05.2022 на 90 діб, з 23.08.2022 на діб, з 21.11.2022 на 90 діб, з 19.02.2023 на 90 діб, з 20.05.2023 на 90 діб, з 18.08.2023 на 90 діб, з 16.11.2023 на 90 діб, з 14.02.2024 на 90 діб і з 14.05.2024 на 90 діб.
Отже, воєнний стан в Україні діє, а загальна мобілізація проводиться з 24.02.2022 до 12.08.2024.
Відповідно до частини п'ятої статті 1 Закону № 2232-ХІІ від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.
Абзацом четвертим підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-ХІІ (у редакції, чинній до 17.05.2024) встановлено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), а саме: у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Таким чином, до 17.05.2024 у випадку необхідності здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), військовослужбовець за його бажанням міг бути звільнений з військової служби під час дії воєнного стану.
Така необхідність постійного догляду повинна була бути підтверджена відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Поряд з цим, Законом № 2232-ХІІ не визначено, у яких випадках відповідні факти повинні підтверджуватися висновком медико-соціальної експертної комісії, а в яких лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Натомість відповідно до абзацу шостого Переліку сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.06.2013 № 413 (далі - Перелік № 413), військовослужбовців, крім військовослужбовців строкової військової служби, та особи рядового і начальницького складу на їх прохання можуть бути звільнені з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу через такі сімейні обставини та інші поважні причини, як необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії для осіб віком понад 18 років чи лікарсько-консультативної комісії для осіб до 18 років.
Крім цього, відповідно до пункту 1 Положення про лікарсько-консультативну комісію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.11.2013 № 917 (далі - Положення № 917), це Положення визначає механізм проведення медико-соціальної експертизи хворих, що не досягли повноліття, і потерпілих від нещасного випадку на виробництві дітей віком від 15 до 18 років, дітей з інвалідністю (далі - діти) з метою встановлення ступеня обмеження життєдіяльності під час взаємодії із зовнішнім середовищем та часу настання інвалідності.
Положенням № 917 встановлено повноваження ЛКК виключно щодо проведення МСЕК та встановлення ступеня обмеження життєдіяльності дітей, тобто осіб до 18 років. Положення № 917 не наділено ЛКК компетенцією щодо встановлення необхідності здійснення постійного догляду за повнолітніми особами.
Водночас доводи позивача про те, що Перелік № 413 не відповідає Закону № 2232-ХІІ, який, на його переконання, передбачає можливість підтвердження відповідного факту висновком ЛКК закладу охорони здоров'я, є недоречним, оскільки Перелік № 413 не суперечить Закону № 2232-ХІІ, а лише деталізує його положення, з огляду на специфіку регулювання спірних правовідносин в контексті співвідношення діяльності закладів охорони здоров'я та проходження такого особливого виду служби як військова. Закон встановлює загальну правову норму, яка передбачає коло документів та перелік органів, які можуть підтверджувати відповідні обставини. У свою чергу, Переліком № 413 розмежовано повноваження таких органів в залежності від суб'єкта, якому надається відповідний висновок.
Жодних суперечностей у викладеному правовому регулюванні не існує, позаяк воно не передбачає одночасної можливості різних суб'єктів підтверджувати ідентичні обставини.
З цих же причин суд відхилив як необґрунтоване посилання позивача на листи Міністерства охорони здоров'я України від 26.09.2023 № 034-10/27169/2-23 і департаменту юридичного забезпечення Міністерства оборони України від 20.11.2023 № 220/17/3, оскільки вони носять роз'яснювальний характер і не містять правових норм.
Суд встановив, що у період дії воєнного стану позивач подав 08.04.2024 відповідачу по команді рапорт про звільнення його з військової служби в запас відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-ХІІ у зв'язку з необхідністю постійного догляду за хворим батьком, до якого додав нотаріально завірені копії документів, зокрема, Висновок ЛКК № 93.
Натомість до рапорта не було додано Висновок МСЕК № 512692, який позивач додав до позовної заяви.
Вище суд зазначив, що довідка ЛКК не може бути визнана документом, передбаченим чинним законодавством, на підставі якого позивач підлягає звільненню з військової служби, оскільки висновок, виданий такою комісією, може підтверджувати відповідні обставини лише стосовно особи, яка не досягла 18 років.
Відтак відповідач правомірно відмовив позивачу в задоволенні його рапорта про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-ХІІ (у редакції, чинній до 17.05.2024) у зв'язку з відсутністю медичного висновку медико-соціальної експертної комісії.
Суд також врахував, що Висновок ЛКК № 93 не містить жодного посилання на безтермінову необхідність постійного отримання сторонньої допомоги батьком позивача, що очевидно вказує на обмежену часовими межами компетенцію ЛКК з цього питання. Так, у цьому висновку вказано лише про те, що ОСОБА_2 потребує отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи до 29.03.2025, тобто лише на один рік, у той час як позивач ініціює остаточне звільнення з військової служби.
Поряд з цим, Висновок ЛКК № 93 суперечить висновкам, зазначеним у Довідці МСЕК № 512692.
Так, у Довідці МСЕК № 512692 вказано, що ОСОБА_2 допустима праця І-ІІ класів умов праці. Будь-яких вказівок на те, що батько позивача потребує постійного стороннього догляду у цій довідці не зазначено.
Відповідно до абзаців першого-четвертого пункту 1.1 розділу ІІ Державних санітарних норм та правил «Гігієнічна класифікація праці за показниками шкідливості та небезпеченості факторів виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу», затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 08.04.2014 № 248, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 06.05.2014 за № 472/25249, ця Гігієнічна класифікація праці розподіляє умови праці на 4 класи:
1 клас (оптимальні умови праці) - умови, за яких зберігається не лише здоров'я працівників, а й створюються передумови для підтримання високого рівня працездатності.
Оптимальні гігієнічні нормативи виробничих факторів встановлені для мікроклімату та показників важкості трудового процесу. Для інших факторів за оптимальні умовно приймаються такі умови праці, за яких несприятливі фактори виробничого середовища не перевищують рівнів, прийнятих за безпечні для населення.
2 клас (допустимі умови праці) - умови, що характеризуються такими рівнями факторів виробничого середовища і трудового процесу, які не перевищують встановлених гігієнічних нормативів (а можливі зміни функціонального стану організму відновлюються за час регламентованого відпочинку або до початку наступної зміни) та не повинні чинити несприятливого впливу на стан здоров'я працівників та їх нащадків в найближчому і віддаленому періодах.
З наведеного слідує, згідно з висновками, які містяться в Довідці МСЕК № 512692 ОСОБА_2 допустима праця І-ІІ класів умов праці, тобто умови праці, які можуть підходити для особи, яка, зокрема, не потребує постійного стороннього догляду.
Тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Щодо позовних вимог позивача про звільнення зобов'язання відповідача прийняти рішення про звільнення позивача з військової служби за мобілізацією за сімейними обставинами у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворим батьком підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-ХІІ (у редакції, чинній до 17.05.2024) суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Згідно з абзацом першим частини четвертої статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Таким чином, суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача за сукупності наступних умов:
1) судом встановлено порушення прав, свобод чи інтересів позивача;
2) на час вирішення спору прийняття рішення належить до повноважень відповідача;
3) виконано усі умови, визначені законом для прийняття такого рішення, зокрема подано усі належні документи, сплачено необхідні платежі і між сторонами немає спору щодо форми, змісту, повноти та достовірності наданих документів;
4) прийняття рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Аналогічний правовий висновок викладений в постановах Верховного Суду від 05.09.2018 у справі № 826/9727/16 і від 04.08.2020 у справі № 340/2074/19.
З наведеного слідує, що адміністративний суд може зобов'язати військову частину звільнити військовослужбовця з військової служби лише з підстав, які передбачені законодавством на час вирішення спору.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку», який набрав чинності 18.05.2024, внесено зміни до статті 26 Закону № 2232-ХІІ шляхом викладення її в новій редакції.
Так, відповідно до абзацу тринадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-ХІІ (у редакції, чинній з 18.05.2024) військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах під час дії воєнного стану: необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Отже, з 18.05.2024 військовослужбовець може звільнитися з військової служби під час дії воєнного стану в разі необхідності здійснювати постійний догляд, зокрема, за своїм батьком, який є особою з інвалідністю I чи II групи.
Оскільки станом на 27.05.2024 (день подання позивачем позову до суду) і на день прийняття цього рішення суду батько позивача не є особою з інвалідністю І чи ІІ групи, позивач не має права на звільнення з військової служби на підставі абзацу тринадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-ХІІ (у редакції, чинній з 18.05.2024).
Тому позовні вимоги щодо зобов'язання відповідача звільнити позивача з військової служби також не підлягають задоволенню.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що у задоволенні адміністративного позову слід відмовити.
З огляду на те, що позивачу відмовлено у задоволенні позову, відсутні підстави для вирішення питання розподілу судових витрат відповідно до статті 139 КАС України.
Керуючись статтями 22, 139, 241-246, 255, 295, 297 КАС України, суд
1. У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_4 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 ; код ЄДРПОУ: НОМЕР_5 ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача військова частина НОМЕР_2 ( АДРЕСА_3 ; код ЄДРПОУ: НОМЕР_6 ), про визнання протиправним рішення військової частини НОМЕР_1 від 26.04.2024 № 1451/4/3129 про відмову у звільненні ОСОБА_1 з військової служби за мобілізацією за сімейними обставинами у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворим батьком, а також про зобов'язання військової частини НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби за мобілізацією за сімейними обставинами у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворим батьком - відмовити повністю.
2. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
3. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
4. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Суддя В.Г.Ярощук
Рішення складено в повному обсязі 19 липня 2024 року