судді Київського апеляційного суду ОСОБА_1 у кримінальному провадженні № 11-КП/824/3741/2024 за обвинуваченням ОСОБА_2 за ч.2 ст.309 КК України
Вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 10.04.2023 ОСОБА_2 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.309 КК України, та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік.
На підставі ст.75 КК України його звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік з покладенням обов'язків, передбачених ст. 76 КК України.
Вирок оскаржено першим заступником керівника Київської міської прокуратури ОСОБА_3 , який просить вирок скасувати та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_2 призначити покарання у виді 1 року позбавлення волі до реального відбування. На підставі ст.71 КК України призначити ОСОБА_2 остаточне покарання за сукупністю вироків з урахуванням вироку Шевченківського районного суду м. Києва від 22.11.2021, яким ОСОБА_2 призначено за ч.1 ст.309 КК України покарання у виді штрафу у розмірі 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. В обґрунтування поданої апеляційної скарги прокурор посилається на невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м'якості, а також на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність. Зазначає, що судом першої інстанції не враховано попередню протиправну поведінку обвинуваченого, а факт щирого каяття обвинуваченого не підтверджується матеріалами кримінального провадження.
Під час перебування у нарадчій кімнаті більшістю голосів колегії суддів прийнято рішення про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги прокурора.
З таким рішенням не погоджуюсь на наступних підстав.
Призначаючи ОСОБА_2 покарання із звільненням від його відбування з випробуванням, суд першої інстанції відповідно до вимог ст. 65 КК України врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного, а також наявність обставини, яка пом'якшує покарання, відсутність обставин, які обтяжують покарання.
З урахуванням ступеню тяжкості вчиненого ОСОБА_2 кримінального правопорушення, даних про особу обвинуваченого, який не одружений, має на утриманні неповнолітню дитину, має постійне місце проживання та реєстрації, працює за домовленістю, наявності обставини, яка пом'якшує покарання - щирого каяття, відсутності обставин, які обтяжують покарання, суд першої інстанції правильно визначив йому розмір покарання в межах санкції ч.2 ст.309 КК України та обґрунтовано дійшов висновку про можливість його виправлення без ізоляції від суспільства шляхом звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Отже судом першої інстанції при винесенні вироку дотримано вимог ст.ст. 50, 65 КК України, призначено покарання, що відповідає особі обвинуваченого та ступеню тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, є необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та запобігання вчинення нових кримінальних правопорушень, як обвинуваченим, так і іншими особами.
Наявність ОСОБА_2 попередньої судимості за Шевченківського районного суду м. Києва від 22.11.2021, яким ОСОБА_2 призначено за ч.1 ст.309 КК України покарання у виді штрафу у розмірі 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, не обмежувало суд у праві застосувати до нього звільнення від відбування покарання з іспитовим строком на підставі ст.75 КК України (будь-які законодавчі обмеження щодо цього відсутні).
Доводи апеляційної скарги прокурора про відсутність в матеріалах кримінального провадження доказів щирого каяття обвинуваченого є надуманими, оскільки як в судовому засіданні суду першої інстанції, так і в судовому засіданні апеляційного суду обвинувачений визнавав свою вину у вчиненні кримінального правопорушення та щиро каявся.
Доводи прокурора про необхідність врахування попередньої судимості ОСОБА_2 за ч.1 ст.309 КК України як підстави для призначення більш суворого покарання вважаю необґрунтованими, оскільки саме наявність попередньої судимості потягла за собою кваліфікацію дій обвинуваченого за більш тяжкою частиною ст.309 КК України, а тому додатково враховувати цю обставину при призначенні покарання не потрібно.
З приводу несплати штрафу за попереднім вироком обвинувачений пояснив, що виконання вироку не ухилявся, не зміг сплатити штраф з об'єктивних причин - оскільки не має для цього коштів. Зароблених коштів вистачає лише на те, щоб забезпечити своє харчування та фізичне виживання.
Окремо заслуговує на увагу той факт, що суд першої інстанції призначив обвинуваченому покарання в межах позиції прокурора, який брав участь в суді першої інстанції та просив у дебатах призначити обвинуваченому за ч.2 ст.309 КК України покарання у виді 1 року позбавлення волі із звільненням від його відбування з випробуванням на підставі ст.75 КК України з іспитовим строком тривалістю 1 рік.
З огляду на викладене, вважаю, що апеляційну скаргу прокурора слід залишити без задоволення, а вирок суду першої інстанції без змін.
Суддя ОСОБА_1