Апеляційне провадження Доповідач- Ратнікова В.М.
№ 22-ц/824/12095/2024
м. Київ Справа № 381/5888/23
08 липня 2024 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Ратнікової В.М.
суддів - Левенця Б.Б.
- Ящук Т.І.
при секретарі - Уляницькій М.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Поета Юрія Володимировичана рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 10 квітня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Соловей Г.В., у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «УМ Факторинг» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
У грудні 2023 року ТОВ «УМ Факторинг» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовні вимоги обгрунтовувало тим, що 17 січня 2022 року між ТзОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ОСОБА_1 ою був укладений кредитний договір №286590 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, відповідно до умов якого Товариство надало відповідачці кредитні кошти шляхом переказу на її банківську карту з призначенням платежу - поповнення карти та зі сплатою відсотків за користування кредитом. В свою чергу, позичальник зобов'язався повернути кредит, сплатити проценти за користування ним.
26 липня 2023 року між ТзОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ТОВ «УМ Факторінг» був укладений договір факторингу, відповідно до умов якого ТзОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» передало, а ТОВ «УМ Факторінг» прийняло право вимоги до боржників, вказаними в реєстрі боржників, у тому числі, всі права первісного кредитора у зобов'язаннях за договором кредиту № 2826590 від 17 січня 2022 року.
Посилаючись на те, що відповідачка взяті на себе зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконувала, внаслідок чого утворилась заборгованість, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 на його користь заборгованість за кредитним договором № 2826590 від 17 січня 2022 року в розмірі 116745,2 грн, що складається із: заборгованості за основною сумою боргу - 14300,00 грн, заборгованості за відсотками - 102445,2 грн, а також витрати зі сплати судового збору та витрати на правову допомогу.
Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 10 квітня 2024 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «УМ Факторинг» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договоромзадоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «УМ Факторинг» заборгованість за кредитним договором № 2826590 від 17.01.2022 року в розмірі 116 745,20 грн, що складається із: заборгованості за основною сумою боргу - 14 300,00 грн, заборгованості за відсотками - 102445,20 грн, витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 684,00 грн та витрати на правову допомогу у розмірі 4 000,00 грн.
Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Поета Юрій Володимирович подав апеляційну скаргу, в якій за результатом апеляційного перегляду справи просить скасувати рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 10 квітня 2024 року та ухвалити у справі нове судове рішення про відмову в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «УМ Факторинг» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не оцінив і не з'ясував усіх обставин, на які сторони посилалась в обгрунтування своїх вимог та заперечень.
Зазначає, що позивач не надав суду належних доказів на підтвердження укладення договору факторингуі, зокрема, документи, що підтверджують розмір грошової вимоги, які повинні відповідати вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік», а також докази оплати за право отримання грошової вимоги до боржника.
Письмового повідомлення про відступлення права грошової вимоги відповідач ОСОБА_2 не отримувала і доказів відступлення йому права грошової вимоги позивач суду не надав.
Отже, на думку сторони відповідача, права на стягнення з ОСОБА_1 коштів позивач не набув і на цій підставі суду першої інстанції слід було відмовити в задоволенні позовних вимог.
Крім того, відповідач не визнає нарахування відсотків протягом 360 днів за завищеною відсотковою ставкою 1,99%, з підстав того, що завищену відсоткову ставку моде бути застосовано у разі невчасного повернення кредиту (прострочення), яка є відповідальністю до позичальника, і в період дії карантинних обмежень (з 12.03.2020 року до 01.07.2023) та дії воєнного стану (з 24.02.2022) не застосовується до боржника згідно п. 6 та п. 6-1 Закону України «Про споживче кредитування». В тому числі, даними пунктами закону передбачено звільнення від відповідальності боржника навіть, якщо така відповідальність передбачена умовами кредитного договору. Тому, нарахування відповідачці боргу за відсотками за відсотковою ставкою 1,99% є неправомірним.
Вимог про сплату щомісячних платежів у розмірі 8 537,10 грн в позові не заявлялось, а заявлялися тільки вимоги про повернення тіла наданого кредиту та відсотків за прострочення.
Оскільки відсоткову ставку нарахування відсотків за користування кредитними коштами було збільшено з причин саме невчасного виконання грошового зобов'язання, фактично до відповідачки первинним кредитором було застосовано відповідальність за умовами кредитного договору, що порушує положення п.6 та п.6-1 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування».
У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача ТОВ «УМ Факторинг» - Калачик Володимир Вікторович просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 10 квітня 2024 року - без змін.
Зазначає, що посилання відповідачки на те, що позивач не надав суду доказів оплативартості за перехід до нього права вимогивід первісного кредитора за договром факторингу є безпідставним, оскільки матеріали справи містять платіжну інструкцію №302 від 24.08.2023 відповідно до якої ТОВ «УМ ФАКТОРИНГ» сплатило на користь ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» 137 203,64 грн у якості плати за перехід до ТОВ «УМ ФАКТОРИНГ» права вмог до боржників первісного кредитора, у тому числі, й до відповідача.
Безпідставним вважає посилання відповідачки на завищення позивачем суми стягнення заборгованості за договром , оскільки ні кредитний договір, ні позовна заяви не містять виразу завищена відсоткова ставка, яку відповідач вказує в апеляційній скарзі. Процентна ставка 1,99% в день, відповідно до п. 1.4. договор, є стандартною процентною ставкою, яка застосовується у межах строку кредиту, вказаного в п.1.3 цього договору, тобто, протягом 360 днів.Знижена процентна ставка 0.6% в день є як спонукання позичальника (відповідача) до скорішого погашення кредиту, чим відповідач не скористався з власної ініціативи.
Тобто, кредитор, а в подальшому позивач, згідно умовпідписаного відповідачем договору, мають повне право на нарахування відсотків за користування коштами протягом 360 днів прострочення повернення позики, що й було зроблено згідно розрахунків, наведених у позовній заяві.
Доводи відповідача про те, що кредитний договір укладено на 30 днів не узгоджуються з умовами вказаного договору, оскільки відповідно до п. 1.3. кредитного договору: «Строк кредиту 360 днів, що може бути змінений (у бік зменшення), в порядку та на умовах визначених в п. 4.2 договору». 30 днів це періодичність платежів, яка зазначена в тому ж пункті кредитного договору.
Посилаючись на те, що позивачем підтверджено правомірність набуття права грошової вимоги до відповідачки, яка в свою чергу взятих на себе зобов'язань належним чином не виконала, доказів недійсності або нікчемності договору про надання коштів на умовах споживчого кредиту №2826590 від 17.01.2022 року, укладеного відповідачкою з ТОВ «Лінеура Україна», не подано, так само, як і не подано відповідачкою заперечень в отриманні кредитних коштів - умови договорів не оскаржені, сторона позивача вважає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення про задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «УМ Факторинг»з додержанням норм матеріального і процесуального права, яке є законним та обгрунтованим.
В судовому засіданні представник відповідачки ОСОБА_1 адвокат Поета Юрій Володимирович повністю підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.
Представник позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «УМ Факторінг» Макєєв Віталій Миколайович в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції- без змін.
Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., пояснення учасників справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, вивчивши наявні у справі докази, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, сторонами не заперечується, що 17.01.2022року між ТзОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ОСОБА_3 ою Володимирівною було укладено договір № 2826590 про надання коштів на умовах споживчого кредиту. Договір підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором (Т 117 17.01.2022).
Відповідно до умов вказаного договору ТзОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» зобов'язалось надати відповідачці грошові кошти в гривні (кредит) на умовах строковості, зворотності, платності, а ОСОБА_2 а зобов'язалася повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов'язки, передбачені договором. Загальний розмір кредиту склав 14 300,00 грн, строк кредиту 360 днів, що може бути змінений (у бік зменшення), в порядку та на умовах визначених п.4.2 (п.1.3 договору). Періодичність платежів зі сплати процентів кожні 30 днів.
Згідно п. 1.4 стандартна процентна ставка становить 1,99% в день та застосовується у межах строку кредиту вказаного в п. 1.3 договору.
Згідно п 1.4.1. знижена процентна ставка становить 0,6 % в день та застосовується відповідно до наступних умов. Якщо клієнт до 16.02.2022 (включно) або протягом трьох календарних днів, що слідують за вказаною датою, сплатить кошти у сумі не менше першого платежу, визначеного в Графіку платежів або здійснить часткове дострокове повернення кредиту, клієнт як учасник Програми лояльності отримає від товариства індивідуальну знижку на стандартну процентну ставку, в зв'язку з чим розмір процентів, що повинен сплатитикКлієнт за стандартною процентною ставкою до вказаної вище дати буде перераховано за зниженою процентною ставкою.
Відповідачкою не заперечується, шо ТзОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» виконало взяті на себе зобов'язання у повному обсязі.
26.07.2023 року між ТзОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» (надалі клієнт) та ТОВ «УМ ФАКТОРИНГ» (надалі фактор) укладено договір факторингу № 2826590, відповідно до вимог якого ТзОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» передає за плату, а ТОВ «УМ ФАКТОРИНГ» приймає належні ТзОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами вказаними у реєстрі боржників між ТзОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» і боржниками.
Згідно п. 2.1. договору факторингу, клієнт зобов'язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов'язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором.
Згідно п.4.1 договору право вимоги переходить від клієнта до фактора після підписання ними відповідного реєстру прав вимог, по формі встановленій у відповідності додатку та виконання фактором умов п.3.1.2, 3.1.3 цього договору.
Як зазначено в п.5.1.6 договору клієнт протягом 10 (десяти) календарних днів з моменту переходу прав вимоги за кредитним договором повідомляє боржників про такий факт та про передачу персональних даних боржника, а також інформацію про фактора шляхом повідомлення про заміну кредитора в особистому кабінеті боржника, або/та відправлення текстового повідомлення на е-маіл, зазначений в анкеті боржника.
Відповідно до витягу з реєстру прав вимоги №1 від 26.07.2023 до договору факторингу № 27072023 від 26.07.2023, ТзОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» було відступлено, а ТОВ «УМ Факторінг» прийнято право вимоги до боржника Басанцевої ОСОБА_4 и за договором кредиту № 282690 від 17.01.2022 на загальну суму заборгованості 137 203,00 грн.
Отже, до ТОВ «УМ Факторінг» перейшли всі права первісного кредитора у зобов'язаннях за договором кредиту № 2826590 від 17.01.2022 року.
Відповідачкою були порушенні умови договору і за нею рахується заборгованість у розмірі 116 745,20 грн, що складається із: заборгованості за основною сумою боргу 14 300,00 грн, заборгованості за відсотками102 445,20 грн, що підтверджується розрахунком, наданим позивачем.
Задовольняючи позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «УМ Факторинг» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, суд першої інстанції вказав на те, що факт неналежного виконання відповідачем умов договору кредиту знайшов своє підтвердження при розгляді справи, а тому позовні вимоги є цілком обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 10 квітня 2024 рокувідповідає.
Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).
Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.
Відповідно до правового висновку, викладеного у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, провадження № 61-7203 св 20, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, провадження № 61-8449св19, від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19, провадження № 61-9071св20, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Водночас одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно з частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Крім того, згідно з ст. 1 Закону України «Про електронний цифровий підпис» електронний підпис - дані в електронній формі, які додаються до інших електронних даних або логічно з ними пов'язані та призначені для ідентифікації підписувача цих даних.
Таким чином, підписавши 17.01.2022 договір № 2826590 про надання коштів на умовах споживчого кредиту електронним підписом одноразовим ідентифікатором (Т 117 17.01.2022), відповідач добровільно погодився у письмовому вигляді на умови кредитування, зокрема, розмір кредиту, порядок його надання та відсотки за користування кредитом.
Аналогічний висновок викладено й у постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року по справі № 284/157/20-ц та від 12 січня 2021 року по справі №524/5556/19.
Згідно зі статтею 12 ЦПК Україницивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Верховний Суд зазначає, що стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.
Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частинами першою-другою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права.
У справі, що переглядається, суд першої інстанції встановив, що договірпро надання коштів на умовах споживчого кредиту між сторонами укладено в електронному вигляді, із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором (Т 117 17.01.2022).
Відповідачка була повністю ознайомлена з умовами кредитного договору до його підписання, інформаційно-телекомунікаційна система побудована таким чином, що без попереднього ознайомлення з умовами кредитного договору клієнт не може перейти до наступного етапу.
З урахуванням вказаного, встановивши, що без здійснення вказаних дій відповідачкою, кредитний договір не міг бути укладений сторонами, колегія суддів приходить до висновку, що договір від 17.01.2022 № 2826590 відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, та укладення цього договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача
Апеляційний суд враховує, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.
Разом з тим, відповідно до пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75 виписки виписка з клієнтського рахунку може слугувати первинним документом, що підтверджує факт списання/зарахування коштів з/на цього/цей рахунку/рахунок клієнта.
При цьому, згідно пункту 3 вказаного Положення, клієнтські рахунки, за якими обліковуються кошти, розпорядником яких є клієнти банку. До клієнтських рахунків належать кореспондентські, поточні, вкладні (депозитні) рахунки, рахунки умовного зберігання (ескроу), розрахункові рахунки.
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто,виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.
Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18, від 25 травня 2021 року у справі №554/4300/16-ц.
Наявна в матеріалах справи виписка по рахунку, за яким обліковуються кошти клієнта банку, в сукупності з іншими доказами, підтверджує заборгованість відповідачки за виданим кредитомв розмірі 14 300,00 грн, заборгованість за відсотками - 102 445,20 грн.
Таким чином, системний аналіз матеріалів справи, зокрема, вказаної виписки з клієнтського рахункуза кредитним договором ОСОБА_1 , дають підстави для висновку, що банк правомірно звернувся до суду із позовними вимогами про стягнення з відповідачки заборгованості за тілом кредиту та нарахованими відсотками, оскільки матеріали справи не містять доказів того, що відповідачка по справі у повному обсязі здійснила погашення заборгованості за наданим кредитом.
Колегія суддів вважає, що суд першоїінстанції правильно визначився із характером спірних правовідносин і нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну правову оцінку, дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «УМ Факторинг» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Вказаний висновок суду апеляційної інстанції відповідає правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19, провадження № 61-9071св20, від 16 грудня 2020 року у справі № 561/77/19, провадження № 61-20799св19, від 28 квітня 2021 року у справі № 234/7160/20, провадження № 61-2903св21, від 10 червня 2021 року у справі № 234/7159/20, провадження № 61-18967св20, від 18 червня 2021 року у справі № 234/8079/20, провадження № 61-2904св21.
Доводи апеляційної скарги сторони відповідачки про те, що позивач не надав суду належних доказів на підтвердження укладення договору факторингу, зокрема, документів, що підтверджують розмір грошової вимоги, які повинні відповідати вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік», а також докази оплати за право отримання грошової вимоги до боржника, не засулуговують на увагу з огляду на наступне.
За приписами ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Залежно від характеру господарської операції та технології обробки облікової інформації до первинних документів можуть включатися додаткові реквізити (печатка, номер документа, підстава для здійснення операції тощо).
Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем на підтвердження укладення договору факторингу надано наступні документи, а саме: реєстр прав вимоги №1 від 26.07.2023року до договору факторингу № 27072023 від 26.07.2023 року, ТзОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» було відступлено, а ТОВ «УМ Факторінг» прийнято право вимоги до боржника Басанцевої ОСОБА_4 и за договором кредиту № 282690 від 17.01.2022 року на загальну суму заборгованості 137 203,00 грн.
Також, позивачем надано платіжну інструкцію на безготівковий переказ в національній валюті від 24.08.2023 року про переказ ТОВ «УМ Факторінг» на користь ТзОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА»137 203,00 грн.
Вказані первинні документи відповідають приписам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Доказів того, що договір факторингу визнаний в судовому порядку недійсним, матеріали справи не містять та відповідачем не надано. Відтак, правові підстави для тверджень, що первинні документи оформлені сторонами до договору факторингу не мають юридичної сили, відсутні.
Доводи апеляційної скарги про те, що письмового повідомлення про відступлення права грошової вимоги відповідач ОСОБА_2 не отримувала, правильтності висновків суду першої інстанції не спростовують, з огляду на наступне.
Згідно зі статтею 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Відповідно до статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.
Відповідно до статті 518 ЦК України боржник має право висувати проти вимоги нового кредитора у зобов'язанні заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент одержання письмового повідомлення про заміну кредитора.
Наслідками неповідомлення боржника є відповідальність нового кредитора за ризик настання несприятливих для нього наслідків і визнання виконання боржником зобов'язання первинному кредитору належним.
Неповідомлення боржника про заміну кредитора не тягне за собою відмову у позові новому кредитору, а може впливати на визначення розміру боргу перед новим кредитором, у випадку проведення виконання попередньому, або ж свідчити про прострочення кредитора. Тобто, факт неповідомлення боржника про уступку права вимоги новому кредитору, за умови невиконання боржником грошового зобов'язання, не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов'язань.
Висновки Верховного Судувикладені у постановахвід 06.02.2028 у справі № 278/1679/13-ц, від 06.02.2019 у справі № 361/2105/16-ц.
З огляду на викладене, саме по собі неповідомлення позичальника про уступку права вимоги, на що посилається представник відповідача ОСОБА_1 адвоката Поета Юрій Володимирович, не припиняє зобов'язань сторін за кредитним договором і не може бути підставою для відмови у стягненні заборгованості за кредитним договором на користь нового кредитора. При цьому, ТзОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА»вимог до ОСОБА_1 з приводу невиконання умов кредитного договору № 282690 від 17.01.2022року не пред'являло.Доказів зворотнього відповідачкою не надано та судом не встановлено.
Суд першої інстанції, встановивши, що за кредитним договором № 282690 від 17.01.2022року, укладеним між ТзОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА»та ОСОБА_1 , утворилася заборгованість внаслідок невиконання останньою його умов, а докази про те, що відповідачем погашалась заборгованість первісному кредитору відсутні, а також, що до позивача перейшло право вимоги за кредитним договором, дійшов правильного висновку про задоволення позову.
Вказаний висновок суду апеляційної інстанції відповідає правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 06.02.2019 у справі № 667/11010/14-ц.
Доводи апеляційної скарги про те, що банком неправомірно застосовано до заборгованості відповідача завищену відсоткову ставку 1,99% замість 0,6% не заслуговують на увагу, з огляду на наступне.
Згідно п. 1.4 кредитного договору№ 282690 від 17.01.2022року стандартна процентна ставка становить 1,99% в день та застосовується у межах строку кредиту вказаного в п. 1.3 договору.
Згідно п 1.4.1 кредитного договору№ 282690 від 17.01.2022року знижена процентна ставка становить 0,6 % в день та застосовується відповідно до наступних умов. Якщо клієнт до 16.02.2022 (включно) або протягом трьох календарних днів, що слідують за вказаною датою, сплатить кошти у сумі не менше першого платежу, визначеного в Графіку платежів або здійснить часткове дострокове повернення кредиту, Клієнт як учасник Програми лояльності отримає від Товариства індивідуальну знижку на стандартну процентну ставку, в зв'язку з чим розмір процентів, що повинен сплатити Клієнт за стандартною процентною ставкою до вказаної вище дати буде перераховано за зниженою процентною ставкою.
Таким чином, умовами кредитного договору чітко та зрозуміло розмежовано випадки застосування відсткової ставки 1,99% яка є стандартною ставкою, та 0,6% за зниженою ставкою за умови виконання боржником п 1.4.1 кредитного договору № 282690, а саме саплати до 16.02.2022 (включно) або протягом трьох календарних днів, що слідують за вказаною датою, кошти у сумі не менше першого платежу, визначеного в Графіку платежів або здійснить часткове дострокове повернення кредиту.
Відповідачкою та її представником не надано, а матеріали справи не містять належних та допустимих доказів виконання відповідачкою п. 1.4.1 кредитного договору№ 282690. Відтак, банк, на виконання п. 1.4 кредитного договору № 282690 від 17.01.2022року, правомірно застосував до відповідача стандартну процентну ставку на рівні 1,99% за день.
Доводи апеляційної скарги про те, що застосування позивачем до зобов'язання відповідачки за договром кредиту відстокової ставки на рівні 1,99% в період дії карантинних обмежень (з 12.03.2020 року до 01.07.2023 року ) та дії воєнного стану (з 24.02.2022 року ) є відповідальністю і не може застосовуватися до боржника згідно п. 6 та п. 6-1 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» колегія суддів відхиляє, з огляду на наступне.
За приписами ст. 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.
Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитодавцем в односторонньому порядку. Умова договору щодо права кредитодавця змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.
Згідно п. 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» (в редакції чинній на час нарахування відсотків за кредитним договором) у разі прострочення споживачем у період з 01 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), виконання зобов'язань за договором про споживчий кредит (в тому числі, але не виключно, прострочення споживачем у період з 01 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), виконання зобов'язань зі сплати платежів) споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. В тому числі, але не виключно, споживач в разі допущення такого прострочення звільняється від обов'язків сплачувати кредитодавцю неустойку (штраф, пеню) та інші платежі, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов'язань за таким договором. Забороняється збільшення процентної ставки за користування кредитом з причин, інших ніж передбачені частиною четвертою статті 1056-1 ЦК України, у разі невиконання зобов'язань за договором про споживчий кредит у період з 01 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), наступного за місяцем, в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19) (в тому числі, але не виключно, прострочення споживачем у період з 01 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), наступного за місяцем, в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), виконання зобов'язань зі сплати платежів). Норми цього пункту поширюються у тому числі на кредити, визначені частиною другою статті 3 цього Закону.
Згідно п. 6-1 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» (в редакції чинній на час нарахування відсотків за кредитним договором) у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після дня його припинення або скасування у разі прострочення споживачем виконання зобов'язань за договором про споживчий кредит споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. У разі допущення такого прострочення споживач звільняється, зокрема, від обов'язку сплати кредитодавцю неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов'язань за таким договором. Забороняється збільшення процентної ставки за користування кредитом з причин інших, ніж передбачені частиною четвертою статті 1056-1 Цивільного кодексу України, у разі невиконання зобов'язань за договором про споживчий кредит у період, зазначений у цьому пункті. Норми цього пункту поширюються, у тому числі, на кредити, визначені частиною другою статті 3 цього Закону.
Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за таким договором, підлягають списанню кредитодавцем.
При укладенні 17.01.2022 кредитного договору сторонами було досягнуто згоди з усіх його істотних умов та визначено: валюту кредитування, суму кредиту, процентну ставку за користування ним і порядок повернення кредиту, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору, строки повернення коштів, сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі. Так, підписавши договір, відповідачка засвідчила, що вона погодилася з його умовами.
Пунктом 1.4 кредитного договору№ 282690 від 17.01.2022року сторонами погоджено стандартну процентну ставку на рівні 1,99% в день, яка застосовується у межах строку кредиту вказаного в п. 1.3 договору.
Отже, сторонами погоджена фіксована процентна ставка, яка позивачем при розрахунку заборгованості по відсоткам не зміннювалася.
В свою чергу п. 6 та п. 6-1 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» не звільняє сторін договору від виконання зобов'язань і не змінює строків такого виконання, цей інститут спрямований виключно на звільнення сторони від негативних наслідків, а саме- від відповідальності (сплати штрафу, пені) за невиконання чи прострочення виконання зобов'язань на період існування в період дії карантинних обмежень та дії воєнного стану.
Близький за змістом правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 13.09.2023 у справі № 910/8741/22, від 12.04.2017 у справі №913/869/14.
За наведених обставин суд першої інстанції прийшов до обгрунтованих висновків про те, що вимога позивача погасити проценти та тіло кредиту за своєю правовою природою не є правовою відповідальністю (штрафними санкціями), а тому правила щодо звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання у випадку дії карантинних обмежень та дії воєнного стану, визначені п. 6 та п. 6-1 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування», не підлягають застосуванню до акцесорного зобов'язання щодо сплати суми боргу, а також процентів річних від простроченої суми.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів апелянта по суті спору та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.
В своєму рішенні у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, ЄСПЛ зазначив про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції й зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Таким чином, доводи, викладені представником відповідача ОСОБА_1 адвоката Поета Юрієм Володимировичем в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають.
Пунктом 12 частини третьої статті 2 ЦПК України передбачено, що однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 134 ЦПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи.
Відповідно до частин першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Разом з тим, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків, актів виконаних робіт тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 141 ЦПК України).
Водночас, за змістом частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Такі висновки сформульовані в пунктах 106-108 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21.
Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
У пункті 26 рішення ЄСПЛ у справі «Надточій проти України» та пункті 23 рішення Європейського суду з прав людини «Гурепка проти України № 2» наголошено, що принцип рівності сторін - один зі складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, за змістом якого кожна сторона повинна мати розумну можливість обстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її у суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.
Отже, ЦПК України передбачено процесуальні гарантії для сторони щодо можливості стягнення витрат за правничу допомогу за рахунок позивача та/або відповідача у випадку здійснення судом розподілу таких витрат як за наслідком розгляду справи по суті.
Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
З матеріалів справи вбачається, що 18.09.2023 року між адвокатом Судейкіною Іриною Володимирівною та позивачем ТОВ «УМ Факторінг» був укладений договір № 18/09/Юр про надання правової допомоги.
На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу, представником позивача надано суду акт від 25 вересня 2023 року прийняття-передачі наданих послуг № 55 до договору № 18/09/Юр про надання правової допомоги від 18.09.2023 року, в якому зазначений перелік виконаних адвокатом робіт та їх ціна. Розмір витрат на оплату послуг адвоката за об'єм робіт становить 4000,00 грн, що складається із: складання позовної заяви, які позивачем оплачено, згідно платіжної інструкції (безготівковий переказ в національній валюті) від 28.09.2023.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що надані представником позивача документи відповідно до положень ст.ст. 12, 81 ЦПК України є належними доказами надання ТОВ «УМФакторінг» професійної правничої допомоги адвокатомОСОБА_5 .
Враховуючи наведені вище положення закону, якими встановлено, що витрати, пов'язані з оплатою професійної правничої допомоги адвоката, несуть сторони, а також той факт, що представник позивача у справі належним чином документально підтвердив такі витрати, і їх розмір не перебільшує суму, визначену умовами договору про надання правової допомоги, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до обгрунтованих висновків про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача понесених ним витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 4000 грн.
Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 10 квітня 2024 року ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому відсутні правові підстави для задоволення апеляційної скарги представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Поета Юрія Володимировича.
Згідно з частиною 13 статті 141, підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування та ухвалення нового рішення або зміни судового рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Поета Юрія Володимировича залишено без задоволення, а судове рішення без змін, тому розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється.
Також, ухвалою Київського апеляційного суду від 27.05.2024 по даній справі, до ухвалення судового рішення у справі відстрочено ОСОБА_1 сплату судового збору в розмірі 4 026 грн за подання апеляційної скарги на рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 10 квітня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Соловей Г.В., у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «УМ Факторинг» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Оскільки апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Поета Юрія Володимировича залишено без задоволення, а рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 10 квітня 2024 року залишено без змін, то з ОСОБА_1 в дохід держави підлягає стягненню судовий збір за подання до суду апеляційної скарги у розмірі 4026,00 грн, сплата якого була відстрочена до ухвалення судового рішення у справі.
Керуючись ст.ст. 141, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Поета Юрія Володимировича залишити без задоволення.
Рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 10 квітня 2024 року залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , прож.: АДРЕСА_1 ) в дохід держави судовий збір за подання до суду апеляційної скарги у розмірі 4026,00 грн, сплата якого відстрочена до ухвалення судового рішення у справі.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанви складено 19 липня 2024 року.
Головуючий: Судді: