17 липня 2024 року
м. Київ
ОКРЕМА ДУМКА (розбіжна)
суддів Великої Палати Верховного Суду Банаська О. О., Пількова К. М., Ткача І. В., Уркевича В. Ю.
щодо ухвали Великої Палати Верховного Суду від 17 липня 2024 року у справі № 420/12471/22 (провадження № 11-114апп24)
Не погоджуємося із висновком Великої Палати про прийняття до розгляду справи № 420/12471/22 з таких мотивів.
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
(1) Короткий зміст та підстави заявлених вимог
1.1. ГУ ДПС в Одеській області звернулося до суду з позовом, в якому просило визнати недійсними правочини укладені між АТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» та ТОВ «АГРОРАЙС» від 05 серпня 2019 року №№ 438, 439, 440, 441, 442, 443, за результатами яких складені податкові накладні на загальну суму 174 412 407 грн 10 коп.
1.2. Вимоги мотивувало тим, що відповідачі уклали спірні угоди всупереч інтересам держави та суспільства і без мети реального настання правових наслідків.
1.3. Підставами таких висновків називає, зокрема, вирок Голосіївського районного суду міста Києва від 16 грудня 2020 року в кримінальній справі №752/18603/20, за яким керівника ТОВ «АГРОРАЙС» ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 2051 Кримінального кодексу України (далі - КК України). За цим вироком ОСОБА_1 поставили за провину те, що він за грошову винагороду зареєстрував ТОВ «АГРОРАЙС», яке не мало мети здійснювати господарську діяльність. Він підписував спірні податкові накладні та всі надані документи, але під час розгляду кримінального провадження заперечив свою причетність до діяльності ТОВ «АГРОРАЙС», жодного наміру здійснювати господарську діяльність та справляти податки на ТОВ «АГРОРАЙС» останній не мав, відомості до реєстраційних документів внесені виключно з корисливих мотивів.
1.4. ГУ ДПС в Одеській області стверджує, що, оскільки вироком, який набрав законної сили, підтверджується фіктивний характер діяльності ТОВ «АГРОРАЙС» та умисел його керівника на здійснення фіктивного підприємництва, правочини, укладені між відповідачами в розумінні вимог частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) є недійсними (не відповідають інтересам держави і суспільства, його моральним засадам).
(2) Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
2.1. Одеський окружний адміністративний суд рішенням від 18 травня 2022 року, залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 07 вересня 2023 року, задовольнив позовні вимоги.
2.2. Суди попередніх інстанцій, коли постановляли чи ухвалювали судові рішення на користь позивача, виходили з того, що контролюючі органи законодавчо уповноважені звертатись до суду з позовами щодо визнання оспорюваних правочинів недійсними у разі, якщо для визнання правочину недійсним буде виконана обов'язкова умова для такого визнання - будуть встановлені обставини вчинення такого правочину.
2.3. Суди визнали, що підставою для звернення контролюючого органу з адміністративним позовом про визнання недійсними спірних правочинів став вирок суду, яким засновника та керівника ТОВ «АГРОРАЙС» ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 2051 КК України, суть якого полягала в тому, що він, ОСОБА_1 , зареєстрував ТОВ «АГРОРАЙС» за грошову винагороду, без мети здійснення господарської діяльності. Вирок набрав законної сили.
2.4. У зв'язку з цим, суди визнали, що наявні податкові накладні, виписані на користь АТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України», підтверджують факт існування договірних відносин між сторонами, що випливає з сутності податкової накладної та підстав її складання. Податкові накладні склав сам ОСОБА_1 та підписав його електронним ключем.
2.5. Суди зважили, що вина особи, яка проявляється в намірі порушити публічний порядок (щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним) сторонами правочину або однією зі сторін, жодним чином не може бути встановлена на підставі актів перевірок позивача або його контрагентів, інформацій про відсутність постачальників в ланцюгу постачання за адресою реєстрації та / або наявності у податкового органу податкової інформації про відсутність у постачальника виробничих можливостей для провадження власної господарської діяльності.
2.6. Водночас, коли встановлюється правовий наслідок правочину, який вчинений без додержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, частина третя статті 228 Цивільного кодексу України, так само, як і інші правові норми, не визначають ознаки такого правочину. До кола таких правочинів належать, зокрема ті з них, які вчинені з метою ухилення від оподаткування, отримання незаконної податкової вигоди (наприклад, у вигляді податкового кредиту). Обов'язок довести перед судом, що правочин скоєний з такою метою, за нормами частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) покладається на позивача.
2.7. Позивач, аби довести, що правочини між АТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» та ТОВ «АГРОРАЙС» спрямовані на створення штучних підстав для незаконного отримання останнім права на податковий кредит і, як наслідок, для зменшення податкових зобов'язань, послався на вирок суду, яким посадову особу ТОВ «АГРОРАЙС» засудили за частиною другою статті 2051 КК України. За вироком суду ТОВ «АГРОРАЙС», яке зареєстроване невстановленою групою осіб, з метою прикриття протиправної діяльності, за два місяці з моменту проведення державної реєстрації, перетворилось на підприємство реального сектору економіки та здійснило реальну передачу сільськогосподарської продукції на адресу АТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України», загальною вартістю 174 412 407 грн 10 коп.
2.8. З огляду на доводи про протиправну діяльність директора ТОВ «АГРОРАЙС» та групи невстановлених осіб, строки проведення спірних господарських операцій та їхній обсяг, а також, що в ТОВ «АГРОРАЙС» нема основних засобів та трудових ресурсів, суди дійшли висновку про те, що укладені між відповідачами правочини мають бути визнані недійсними, бо вони не могли бути виконаними ТОВ «АГРОРАЙС».
(3) Подання та рух касаційної скарги
3.1. АТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» не погодилося з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій і подало касаційну скаргу, в якій просило скасувати ці рішення як такі, що ухвалені у зв'язку з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
3.2. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 19 жовтня 2023 року відкрив провадження у справі.
3.3. 10 квітня 2024 року на адресу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшло клопотання АТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» про закриття провадження у справі.
3.4. Клопотання обґрунтовувало тим, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29 лютого 2024 року у справі № 580/4531/23 сформувала висновок, згідно з яким ініційований ГУ ДПС спір про визнання недійсним договору відповідно до статті 20 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) підлягає розгляду в порядку господарського судочинства. Велика Палата Верховного Суду констатувала, що, коли вирішується питання предметної юрисдикції спору за позовом суб'єкта владних повноважень до суб'єктів приватного права щодо оспорення вчинених ними правочинів, треба враховувати, що статус позивача та/чи зазначені ним мотиви звернення до суду не є достатнім чи визначальним критерієм для віднесення такого спору до предметної юрисдикції адміністративних судів.
3.5. Під час визначення предметної юрисдикції справ за таким позовом відповідно до статі 19 КАС України, статті 20 ГПК України, статті 19 Цивільного процесуального кодексу України судам слід виходити, окрім складу сторін, також із суті права та/або інтересу, що оспорюється або за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, обраного способу захисту та характеру спірних правовідносин у сукупності.
3.6. Застосування зазначених критеріїв дає підстави виснувати, що, оспорюючи правочин, вчинений суб'єктами приватного права та спрямований на набуття, зміну або припинення ними цивільних прав чи обов'язків, суб'єкт владних повноважень передусім втручається у приватноправові відносини та застосовує спосіб захисту, властивий саме цим відносинам, тому, незважаючи на обґрунтування позовних вимог, такий спір є приватноправовим, а справа в такому спорі відноситься до предметної юрисдикції загальних чи господарських судів залежно від складу сторін спору, якщо законом не встановлено інше правило предметної юрисдикції таких спорів.
3.7. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 28 травня 2024 року відмовив АТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» у задоволенні клопотання про закриття провадження у справі та на підставі частини четвертої статті 346 КАС України передав її на розгляд Великої Палати Верховного Суду зважаючи на необхідність відступу від висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 лютого 2024 року у справі № 580/4531/23 щодо підвідомчості всіх спорів з вимогами територіального органу Державної податкової служби України до платників про визнання недійсними правочинів, що суперечать інтересам держави та суспільства господарській юрисдикції.
(4) Мотиви передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду
4.1. Відповідно до частини четвертої статті 346 КАС України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об'єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.
4.2. Мотивуючи підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду зазначила щодо необхідності відступу від висновку викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 лютого 2024 року у справі № 580/4531/23 про підвідомчість судам господарської юрисдикції справ за позовом контролюючого органу до суб'єктів господарювання про визнання недійсним правочину (договору) через невідповідність інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, та застосування наслідків недійсності правочину відповідно до частини третьої статті 228 ЦК України.
4.3. В обґрунтування необхідності відступу від висновку Великої Палати Верховного Суду, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду навів такі мотиви.
4.4. Необхідною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій, у межах яких такий суб'єкт може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин відповідну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо. Ці функції останній має виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.
4.5. За висновком касаційного суду фактично спірні правовідносини у цій справі виникли у межах публічно-правового спору за позовом територіального органу Державної податкової служби України до платників про визнання недійсними правочинів, що суперечать інтересам держави і суспільства, переведеного в площину процедурного врегулювання, встановлену законодавством.
4.6. На переконання суду, регламентація процесуальних відносин нормами матеріального права без об'єктивної необхідності має обґрунтовані ризики в процесі правозастосування та створює перешкоди для належної реалізації принципу правової визначеності. З огляду на сутність і правову природу спірних правовідносин, приписи процесуального закону, які відповідають змісту спірних правовідносин, мають превалюючу дію під час розв'язання колізій щодо обрання належної судової юрисдикції, з метою досягнення завдань правової держави і створення умов для реалізації конституційного принципу гарантування економічної безпеки держави.
4.7. Так, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду зазначив, що якщо зважити на предмет позову та суб'єктний склад сторін, зміст відносин, то спір у справі, яка перебуває на розгляді, підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки предмет (об'єкт) такого спору має публічно-владний управлінський характер і пов'язаний із застосуванням, тлумаченням публічно-правових норм. Фактично контролюючий орган реалізує повноваження на втручання у приватноправові відносини шляхом звернення з позовом про визнання недійсним договору, що суперечить інтересам держави та суспільства, і застосування встановлених законом правових наслідків недійсності такого договору в межах публічно-правових відносин щодо адміністрування сплати податків, зборів, платежів у єдності матеріального та процесуального вимірів. Сфера виникнення спору має загальнозначущий та загальносуспільний характер, зумовлена реалізацією публічного інтересу, тому що податковий орган як суб'єкт з особливим правовим статусом втручається в приватноправові відносини, що виникли на підставі договору, не з власного (приватного) інтересу, а виконуючи повноваження публічного контролю у сфері оподаткування з метою забезпечення національної економічної безпеки шляхом реалізації функції мобілізації фінансових ресурсів. Таке втручання ґрунтується на компетенції контролюючого органу і має характер «владного розпорядження» для припинення дискримінації держави, що слугуватиме запобіжником проти завдання збитків державі.
4.8. Положеннями частини першої статті 17 Конституції України закріплено, що до найважливіших функцій держави, справи всього Українського народу, зокрема, належить забезпечення економічної безпеки України.
4.9. Згідно з частиною другою статті 19 Основного Закону України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
4.10. З посиланням на приписи пункту 8 частини першої статті 20 ГПК України, пункту 2 частини першої статті 4 та пункту 5 частини першої статті 19 КАС України, колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду виснувала, що законом прямо встановлено непоширення господарської юрисдикції на спори про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України.
4.11. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 серпня 2019 року у справі № 752/8287/18 зазначила, що при визначенні предметної та/або суб'єктної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, зазвичай майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
4.12. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 квітня 2023 року у справі № 320/12137/20 указано, що враховуючи сутність і правову природу спірних правовідносин, приписи процесуального закону мають превалюючу дію при розв'язанні колізій щодо обрання належної судової юрисдикції. При вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
4.13. З огляду на зазначене вище, колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду виснувала, що якщо спір виник у сфері публічно-правових відносин, це виключає розгляд справи в порядку господарського судочинства.
(5) Короткий зміст ухвали Великої Палати Верховного Суду
5.1. Велика Палата Верховного Суду 17 липня 2024 року постановила ухвалу, якою прийняла до розгляду справу № 420/12471/22 за касаційною скаргою АТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 травня 2022 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 07 вересня 2023 року.
5.2. Мотивуючи таке рішення, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду назвав судове рішення з висновком Великої Палати, від якого він пропонує відступити, називає підстави та мотиви відступу. Касаційний суд аргументував, чому спір, який виник між його учасниками, з огляду на їхній суб'єктний склад, а також на характер спору, зміст та спрямованість вимог позивача має розглядатися за правилами адміністративного, а не господарського судочинства.
5.3. Тому, з огляду на приписи процесуального закону про можливість та умови передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, після перевірки матеріалів справи та наведених в касаційній скарзі доводів, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що нема законних, об'єктивних та фактологічних причин, через які спір у справі позовом ГУ ДПС в Одеській області до АТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України», ТОВ «АГРОРАЙС» не може бути прийнятий до розгляду Великою Палатою Верховного Суду, щоб вирішити питання про наявність підстав для відступу від її висновку щодо застосування норм права, які стосуються юрисдикції цього та подібних спорів.
ІІ. СУТЬ ОКРЕМОЇ ДУМКИ
6. З наведеними висновками Великої Палати Верховного Суду не погоджуємося, а тому відповідно до частини третьої статті 34 КАС України висловлюємо окрему думку щодо постановленої ухвали з огляду на таке.
6.1. За нормами частини четвертої статті 346 КАС України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об'єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.
6.2. Згідно із частиною четвертою статті 347 КАС України про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу з викладенням мотивів необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у рішенні, визначеному в частинах першій - четвертій статті 346 цього Кодексу, або з обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п'ятій або шостій статті 346 цього Кодексу.
6.3. Постановляючи ухвалу про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначив про необхідність відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 лютого 2024 року у справі № 580/4531/23 згідно з яким ініційований ГУ ДПС спір про визнання недійсним договору між суб'єктами господарювання відповідно до статті 20 ГПК України підлягає розгляду в порядку господарського судочинства. Велика Палата Верховного Суду констатувала, що, коли вирішується питання предметної юрисдикції спору за позовом суб'єкта владних повноважень до суб'єктів приватного права щодо оспорення вчинених ними правочинів, треба враховувати, що статус позивача та / чи зазначені ним мотиви звернення до суду не є достатнім чи визначальним критерієм для віднесення такого спору до предметної юрисдикції адміністративних судів.
6.4. Обґрунтовуючи необхідність відступити від зазначеного висновку Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду зокрема зазначив, що спірні правовідносини у цій справі виникли у межах публічно-правового спору за позовом територіального органу Державної податкової служби України на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України до платників податків про визнання недійсними правочинів, що суперечать інтересам держави і суспільства, на які, відповідно до процесуальних норм ГПК України та КАС України, не поширюється господарська юрисдикція.
6.5. Законом України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон № 1402-VIII) передбачено, що Верховний Суд як найвищий суд у системі судоустрою України покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики.
6.6. За пунктом 1 частини другої статті 45 Закон № 1402-VIII Велика Палата Верховного Суду у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права (частина шоста статті 13 Закону № 1402-VIII).
6.7. Таким чином, Велика Палата Верховного Суду переглядає судові рішення в касаційному порядку саме з метою забезпечення однакового застосування судами норм права та виключно у визначених законом випадках.
6.8. З огляду на викладене, з метою забезпечення єдності та сталості судової практики, для відступу від висловлених раніше правових висновків Велика Палата Верховного Суду повинна мати ґрунтовні підстави, її попередні рішення мають бути помилковими чи застосований у цих рішеннях підхід має очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання.
6.9. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що необхідність відступу від власного висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в рішенні виникає з певних об'єктивних причин, і такі причини повинні бути чітко визначені та аргументовані. Крім того, відступ від правової позиції повинен мати тільки вагомі підстави, реальне підґрунтя, суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини.
6.10. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення ЄСПЛ від 28 листопада 1999 року в справі "Брумареску проти Румунії" (Brumarescu v. Romania), № 28342/95, § 61). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення ЄСПЛ від 29 листопада 2016 року "Парафія греко-католицької церкви міста Люпені та інші проти Румунії" (Lupeni Greek Catholic Parish and Others v. Romania), № 76943/11, § 123). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення ЄСПЛ від 22 листопада 1995 року "С.В. проти Сполученого Королівства" (S.W. v. тне United Kingdom), № 20166/92, § 36).
6.11. Принцип юридичної визначеності є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права. В його основі лежить відоме з римського права положення res judicata (лат. "вирішена справа"), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов'язковим для сторін і не може переглядатися. Іншими словами, цей принцип гарантує остаточність рішень ("що вирішено - вирішено і не має переглядатися до безмежності"). Цей принцип має різні прояви. Зокрема, він є одним з визначальних принципів "доброго врядування" і "належної адміністрації" (встановлення процедури і її дотримання), частково збігається з принципом законності (чіткість і передбачуваність закону, вимоги до "якості" закону).
6.12. Задля гарантування юридичної визначеності Велика Палата Верховного Суду має відступати від попередніх висновків Верховного Суду лише за наявності для цього належної підстави. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин в певній сфері або їх правового регулювання (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (пункт 23), від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц (пункт 48), від 30 червня 2020 року у справах № 264/5957/17 (пункт 41) і № 727/2878/19 (пункт 39), від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 (пункт 35), від 09 вересня 2020 року у справі № 260/91/19 (пункти 58, 59), від 29 вересня 2020 року у справі № 712/5476/19 (пункт 40), від 09 лютого 2021 року у справі № 381/622/17 (пункт 41), від 13 квітня 2023 року у справі № 320/12137/20, від 26 липня 2023 року у справі № 759/5454/19, від 01 листопада 2023 року у справі № 908/129/22 (908/1333/22), від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21 та ухвали Великої Палати Верховного Суду від 29 березня 2023 року у справі № 585/2436/21, від 13 вересня 2023 року у справі № 917/1093/21, від 13 вересня 2023 року у справі № 547/818/20, від 14 листопада 2023 року у справі № 547/669/20, від 16 січня 2024 року у справі № 922/1203/23).
6.13. Однак необхідність відступу від висновків Великої Палати Верховного Суду, яку обґрунтовує колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, не пов'язана з відсутністю, суперечливістю, неповнотою, невизначеністю (неясністю, нечіткістю) та неефективністю правового регулювання охоронюваних прав, свобод та інтересів, а зводиться до незгоди з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в постанові від 29 лютого 2024 року у справі
№ 580/4531/23.
6.14. З урахуванням наведеного не можемо погодитися висновком Великої Палати Верховного Суду про те, що існують достатні, переконливі й об'єктивно спроможні чинники для прийняття справи № 420/12471/22 до свого розгляду із запропонованих колегією суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду підстав.
6.15. З огляду на зазначене, ураховуючи зміст та матеріали справи, подібність спірних правовідносин до тих, щодо яких формульований правозастосовний висновок Великої Палати Верховного Суду, ознак необхідності розгляду питання відступу від висновку про застосування норми права, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 лютого 2024 року у справі № 580/4531/23 з мотивів, наведених в ухвалі Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 28 травня 2024 року, на нашу думку, не вбачається.
ІІІ. ВИСНОВКИ
7. Ураховуючи наведене, вважаємо, що Велика Палата Верховного Суду більшістю голосів дійшла помилкового висновку про прийняття цієї справи до розгляду замість того, щоб повернути справу Верховному Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду відповідно до частини шостої статті 347 КАС України.
Судді: О. О. Банасько
К. М. Пільков
І. В. Ткач
В. Ю. Уркевич