ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
19.07.2024Справа № 910/6841/24
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Сільськогосподарське підприємство "НІБУЛОН"
до Акціонерного товариства "УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ"
про стягнення 63 789,36 грн
Суддя О.В. Гумега
секретар судового засідання
Патрікеєва Т.В.
Представники: без повідомлення (виклику) учасників справи.
Товариство з обмеженою відповідальністю Сільськогосподарське підприємство "НІБУЛОН" (далі - позивач, ТОВ СП "НІБУЛОН") звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ" (далі - відповідач, АТ "УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ") про стягнення 63 789,36 грн з ПДВ.
Позовна заява сформована в системі "Електронний суд" та зареєстрована в КП "Діловодство спеціалізованого суду" 31.05.2024.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що АТ "УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ" безпідставно нарахувало та безакцептно списало з ТОВ СП "НІБУЛОН" 63 789,36 грн (з ПДВ) збору за зберігання вантажу під час надання договірної послуги з накопичення вагонів з вантажем з метою формування маршрутного потягу.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.06.2024 позовну заяву ТОВ СП "НІБУЛОН" прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/6841/24, постановлено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (без проведення судового засідання).
Суд повідомляв позивача та відповідача про відкриття провадження у справі № 910/6841/24.
17.06.2024 через відділ діловодства суду від відповідача надійшла заява про ознайомлення з матеріалами справи.
20.06.2024 в системі "Електронний суд" представником відповідача сформовано та зареєстровано в автоматизованій системі "Діловодство спеціалізованого суду" відзив на позовну заяву.
20.06.2024 в системі "Електронний суд" представником відповідача сформовано та зареєстровано в автоматизованій системі "Діловодство спеціалізованого суду" відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач просив суд розглядати справу з викликом учасників справи в судове засідання. Зокрема, відповідач просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог позивача у повному обсязі.
Заперечуючи проти заявленого позову відповідач посилався, зокрема, на наступне:
- позивач у даному позові не оскаржує підстави нарахування відповідачем збору за зберігання вантажу, предметом оскарження у цій справі є обставини списання коштів з особового рахунку позивача;
- заперечення позивача щодо нарахування, написані на накопичувальній картці (ФДУ-92) №01050057, як доказ на який посилається позивач, відповідач вважає не допустимим та не достовірним у розумінні ст.ст. 77, 78 ГПК України, оскільки позивач не дотримався порядку, встановленого нормою, вимоги якої він зобов'язався дотримуватися за умовами Договору;
- працівниками станції Мар'янівка було складено Акт форми ГУ-23 №3 про те, що протягом часу, визначеного умовами Договору, позивач не поставив свій ЕЦП у електронному вигляді сформовану накопичувальну картку (ФДУ-92) №01050057, що у відповідності до умов Договору означає, що позивач відмовився від підпису;
- за таких обставин, відповідач списав суму вартості наданих послуг за зберігання вантажу з особового рахунку позивача, тобто відповідач вчинив дії у спосіб, передбачений нормами, які регулюють відносини з позивачем, та у відповідності до положень укладеного між сторонами Договору.
20.06.2024 в системі "Електронний суд" представником позивача сформовано та зареєстровано в автоматизованій системі "Діловодство спеціалізованого суду" відповідь на відзив з викладеними у ній поясненнями, міркуваннями та аргументами щодо наведених відповідачем у відзиві заперечень.
Відхиляючи заперечення відповідача, позивач зазначив таке:
- позивач у даному позові оскаржує те, що відповідач безпідставно нарахував та безакцептно списав з особового рахунку позивача грошові кошти за зберігання вантажу під час надання договірної послуги з накопичення вагонів з вантажем з метою формування маршрутного потягу;
- відповідач жодним чином не спростував того факту, що накопичувальна картка (ФДУ-92) №01050057 була підписана позивачем із зауваженнями та в межах 2 робочих днів передана представником позивача на станцію;
- працівники станції відмовляються підписувати роздруковані з АСК «Клієнт» документи;
- безпідставним є застосування до спірних правовідносин сторін п. 9 Правил зберігання вантажів, затверджених Наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2020 року №644 (із змінами та доповненнями), на приписи якого (як на підставу правомірності спірних нарахувань) посилається відповідач, з огляду на зміст та умови укладеного між сторонами Додатку 1-4 до Договору;
- затримки вагонів при їх накопиченні з метою формування маршрутного поїзда (у 50 вагонів), на що відповідач надав свою згоду шляхом укладання з позивачем Договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом №40-14291113/2020-001 від 26.02.2020, не можуть бути розцінені як такі, що виникли з вини позивача та не залежали від відповідача.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.06.2024 клопотання відповідача про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін відхилено.
25.06.2024 в системі «Електронний суд» відповідачем сформовані та 26.06.2024 зареєстровані в автоматизованій системі "Діловодство спеціалізованого суду" заперечення.
Відповідно до ч. 1 ст. 252 ГПК України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ ГПК України.
Відповідно до ч. 8 ст. 252 ГПК України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 ГПК України).
При розгляді справи у порядку спрощеного провадження судом досліджено заяви по суті справи та з процесуальних питань, а також додані до них докази.
Розглянувши подані матеріали, суд дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи докази в сукупності достатні для прийняття законного та обґрунтованого судового рішення, відповідно до статей 236, 252 Господарського процесуального кодексу України.
З'ясувавши обставини справи, на які посилався позивач як на підставу своїх вимог, а відповідач як на підставу своїх заперечень, та дослідивши матеріали справи, суд
Відповідно до частин 1-3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (частини 1, 2 ст. 73 ГПК України).
Приписами статей 76, 77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Згідно статей 78, 79 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до частин 1, 2 статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначення умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з частиною 1 статтею 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
З огляду на встановлений ст. 204 ЦК України принцип презумпції правомірності правочину, суд приймає Договір як належну підставу, у розумінні норм статті 11 ЦК України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків.
26.06.2020 між ТОВ СП "НІБУЛОН" (замовник) та АТ "УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ" (перевізник) укладено Договір про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом №40-14291113/2020-001 (далі - Договір) шляхом прийняття в цілому пропозиції (акцепту) укласти публічний договір (оферти), що підтверджується повідомленням про укладення Договору від 26.06.2020, предметом якого є організація та здійснення перевезення вантажів, надання вантажного вагону для перевезення, інших послуг, пов'язаних з організацією перевезення вантажів у внутрішньому та міжнародному сполученнях (експорт, імпорт) у власних вагонах перевізника, вагонах залізниць інших держав та/або вагонах замовника, пов'язаних з цим супутніх послуг (далі - послуги) і проведення розрахунків за ці послуги.
Відповідно до п. 1.5. Договору, договір є публічним, за яким перевізник бере на себе обов'язок здійснювати надання послуг, пов'язаних з організацією та здійсненням перевезення вантажів залізничним транспортом загального користування кожному, хто до нього звернеться. Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх замовників, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
Договір, з урахуванням змін до нього, оприлюднюється перевізником як публічна пропозиція для укладення на веб-сайті http://uz-cargo.com, з накладенням кваліфікованого електронного підпису (далі - КЕП) (п. 1.6 Договору).
26.03.2024 АТ «Укрзалізниця» було оприлюднено нову редакцію Договору про надання послуг перевезення вантажів, яка введена в дію 01.04.2024.
Відповідно до п. 1.3 Договору, визначення вживається в Договорі у такому значенні: маршрутний поїзд - вантажний поїзд, одночасно пред'явлений до перевезення Замовником, який відповідає установленій Перевізником масі та / або довжині та прямує без переробки на одну станцію призначення / вихідну станцію. Маршрутний поїзд може бути оформлений одним або декількома перевізними документами.
Згідно з п. 1.4 Договору, надання послуг за Договором може підтверджуватись одним з таких документів: накладною, накопичувальною карткою, зведеною відомістю, відомістю плати за користування вагонами, відомістю плати за подавання/забирання вагонів та маневрову роботу, іншими документами.
Відповідно до п. 2.1.4 Договору, до обов'язків замовника входить сплачувати послуги перевізника та інші платежі, належні перевізнику за Договором з сум внесеної передоплати за кодом платника.
Відповідно до пункту 2.3.3 Договору, до обов'язків перевізника входить відкриття для проведення розрахунків і обліку сплачених сум для замовника особового рахунку з наданням коду платника, а також присвоєння замовнику коду вантажовідправника / вантажоодержувача. Надані коди зазначаються перевізником в Інформаційному повідомлені про укладення Договору в порядку, визначеному в п. 1.9. Договору.
На виконання вказаних положень позивачу відкрито особовий рахунок з наданням коду платника № 8211375.
Пунктом 2.3.4 Договору передбачено, що перевізник веде облік попередньої оплати, нарахованих і сплачених сум за здійснені перевезення і надані послуги, пов'язані з перевезенням вантажу та надає замовнику відповідні розрахункові документи в електронній формі. Паперові копії таких документів надаються за зверненням замовника за цінами встановленими в додатку 1-1 до Договору через станцію або через один з підрозділів філії «Єдиний розрахунковий центр залізничних перевезень» АТ «Укрзалізниця», що вказано у такому зверненні замовника. В разі, оформлення первинних документів із зауваженнями, їх паперові копії надаються замовнику безоплатно.
Згідно з пунктами 4.1, 4.2 Договору розрахунки за Договором здійснюються через філію «Єдиний розрахунковий центр залізничних перевезень» АТ «Укрзалізниця». Оплата послуг відповідно до Договору здійснюється у національній валюті України на умовах попередньої оплати шляхом перерахування коштів на поточний рахунок зі спеціальним режимом використання перевізника, вказаний в розділі 15 Договору.
Пунктом 14.1 Договору передбачено, що у випадку, якщо додатками до Договору визначені умови інші ніж в основному тексті Договору, такі умови додатків мають переважну силу над умовами основного тексту Договору.
Укладений між сторонами Договір за своєю правовою природою є договором перевезення.
Відповідно до статті 908 ЦК України, перевезення вантажу здійснюється за договором перевезення. Загальні умови визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Відповідно до статті 306 Господарського кодексу України (далі - ГК України) перевезенням вантажів визнається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами. Суб'єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі. Загальні умови перевезення вантажів, а також особливі умови перевезення окремих видів вантажів визначаються цим Кодексом і виданими відповідно до нього транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.
За змістом ч. 2 ст. 307 ГК України та ч. 2 ст. 909 ЦК України договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов'язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.
Згідно із ч. 3 ст. 909 Цивільного кодексу України укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).
Загальні умови перевезення вантажів залізничним транспортом регулюються Законом України «Про транспорт», Законом України «Про залізничний транспорт», Статутом залізниць України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 року № 457, та іншими актами законодавства України, в т.ч. Правилами оформлення перевізних документів, затвердженими наказом Міністерства транспорту України № 644 від 21.11.2020 року, Правилами складання актів, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 28.05.2002 року за №34, Правилами приймання вантажів до перевезення, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 року за №861/5082, Правилами видачі вантажів, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 року за №862/5083.
Згідно ч. 2 ст. 3 Закону України «Про залізничний транспорт» нормативні документи, що визначають порядок і умови перевезень, користування засобами залізничного транспорту загального користування, безпеки руху, охорони праці, забезпечення громадського порядку, перетину залізничних колій іншими видами транспорту і комунікаціями, пожежної безпеки, санітарні норми та правила на залізничному транспорті України є обов'язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України.
Згідно зі статтею 10 Закону України "Про залізничний транспорт" розрахунки відправників і одержувачів вантажу, вантажобагажу і пошти з підприємствами залізничного транспорту загального користування за перевезення, додаткові збори за вантажні операції і користування рухомим складом, а також за штрафи, пеню, неустойки здійснюються в порядку, передбаченому Статутом залізниць України, іншими актами законодавства України та міжнародними договорами.
Статут залізниць України, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1998 року № 457 (далі - Статут), визначає обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом. Статутом регламентуються порядок укладання договорів, організація та основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, основні положення експлуатації залізничних під'їзних колій, а також взаємовідносини залізниць з іншими видами транспорту (стаття 2 Статуту).
Дія Статуту поширюється на перевезення залізничним транспортом вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, у тому числі на перевезення вантажів, навантаження і розвантаження яких відбувається на залізничних під'їзних коліях незалежно від форм власності, які не належать до залізничного транспорту загального користування (п. 3 Статуту).
Статтею 6 Статуту залізниць України визначено, що накладна - це основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил перевезення вантажів, і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої особи-одержувача і супроводжує вантаж до місця призначення. Накладна одночасно є договором на заставу вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення.
Згідно з п. 22, 23 Статуту за договором залізничного перевезення вантажу залізниця зобов'язується доставити ввірений їй вантажовідправником вантаж у пункт призначення в зазначений термін і видати його одержувачу, а відправник зобов'язується сплатити за перевезення встановлену плату. Відправники повинні надати станції навантаження на кожне відправлення вантажу заповнену накладну (комплект перевізних документів). Станція призначення видає накладну одержувачу разом з вантажем.
Оформлення накладної має здійснюватися відповідно до Правил оформлення перевізних документів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2020 року № 644 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 року за №863/5084, згідно з п. 1.1 яких на кожне відправлення вантажу, порожніх власних, орендованих вагонів та контейнерів відправник надає станції відправлення перевізний документ (накладну) за формою, наведеною у додатку 1 до цих Правил. У разі пред'явлення до перевезення вантажу груповою відправкою або маршрутом відправник додає до накладної відомість вагонів (додаток 2 до цих Правил) або відомість вагонів і контейнерів, що перевозяться маршрутом (групою) за накладною (додаток 4 до Правил перевезення вантажів в універсальних контейнерах, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 20.08.2001 року № 542, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 10.09.2001 року за № 798/5989).
Відповідно до цих Правил накладна може оформлятися і надаватися в електронному вигляді (із накладенням електронного цифрового підпису (далі - ЕЦП)). Електронний перевізний документ та його паперова версія мають однакову юридичну силу.
Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення, де видається одержувачу разом з вантажем. Накладна у паперовому вигляді є відображенням її електронної копії, яка обов'язково надається на станцію відправлення одночасно з накладною у паперовому вигляді.
Перевезення вантажів на особливих умовах здійснюються за окремими договорами. При цьому сторони вправі передбачати у договорах додаткову відповідальність за виконання зобов'язань щодо перевезень вантажів (п. 63 Статуту залізниць України).
Пунктом 3 Правил складання актів (ст. 129 Статуту), затверджених наказом Міністерства транспорту України від 28.05.2002 №334, визначено, що акти загальної форми складаються для засвідчення обставин, що виникли в процесі перевезення вантажу, багажу та вантажобагажу і можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, зокрема, затримки вагонів на станції призначення в очікуванні подачі під вивантаження (перевантаження) з причин, що залежать від одержувача, власника залізничної під'їзної колії, порту, підприємства; відмови вантажовласника від підписання: облікової картки виконання плану перевезень вантажів, накопичувальної картки, відомості плати за користування вагонами (контейнерами); в інших випадках для засвідчення обставин, які можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, якщо при цьому не потрібне складання комерційного акта. Акт загальної форми підписується особами, які беруть участь у засвідченні обставин, що стали підставою для складання акта, але не менше як двома особами.
Відповідно до п. 8 Правил користування вагонами і контейнерами, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 25.02.1999 №113, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 15.03.1999 року за №165/3458, у разі затримки вагонів на станції з причин, які залежать від вантажовласника, складається акт загальної форми, який підписується представниками станції і вантажовласника. В акті вказується час (у годинах та хвилинах) початку та закінчення затримки вагонів і їх номери.
Порядок визначення плати за користування вагонами і контейнерами визначений Правилами користування вагонами і контейнерами, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 25.02.1999 року №113, п. 3 яких зокрема визначено, що облік часу користування вагонами і контейнерами та нарахування плати за користування ними проводиться на станціях відправлення та призначення за Відомістю плати за користування вагонами форми ГУ-46, яка складається на підставі Пам'яток про подавання/збирання вагонів форми ГУ-45, Повідомлення про закінчення вантажних операцій з вагонами, Актів про затримку вагонів форми ГУ-23 а, Актів загальної форми ГУ-23. Пам'ятки про видачу/приймання контейнерів, Повідомлення про закінчення вантажних операцій з вагонами оформляються в електронному або паперовому вигляді. На вимогу вантажовласника йому надається копія Пам'ятки про подавання/забирання вагонів, Пам'ятки про видачу/приймання контейнерів.
Відомості плати за користування вагонами, контейнерами складаються на вагони, контейнери, що подаються під навантаження та вивантаження, є документами обліку часу перебування вагонів, контейнерів у пунктах навантаження та вивантаження та на під'їзних коліях і містять розрахунки платежів за користування вагонами, контейнерами. Відомості плати за користування вагонами (контейнерами) мають підписуватись працівником станції і вантажовідправником (абз. 1-4 п. 4 Правил № 113).
Згідно з абз. 5, 6 п. 4 Правил № 113 час користування вагонами обчислюється з моменту їх передачі вантажовласникові до моменту їх фактичного прийняття від вантажовласника; час передання вагонів залізницею вантажовласнику, а також вантажовласником залізниці зазначається у Пам'ятці про подавання/забирання вагонів, яка оформляється після закінчення приймально-здавальних операцій; пам'ятка підписується відповідальною особою станції і вантажовласник.
Один примірник накопичувальної картки, відомості плати за користування вагонами та контейнерами, за подавання, забирання вагонів та маневрову роботу надається вантажовласнику (п. 2.6 Правил № 644).
Як вбачається з матеріалів справи, 25.04.2024 позивач подав заявку №50/134/2-24 на накопичення вагонів. Зі змісту даної заявки вбачається, що позивач замовив надання наступних послуг, а саме організація накопичення вагонів з вантажем на коліях загального користування станції накопичення Мар?янівка (323202) максимальною кількістю 48 вагонів для відправлення їх маршрутним поїздом на станцію призначення Одеса-Порт (експ.) (400409) (вантаж - кукурудза) на умовах, визначених Додатком 1-4 Договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом.
Відповідно до Накладної №32282774 від 01.05.2024 позивачем був переданий до перевезення маршрутний потяг №050132 з Відомістю вагонів ідентифікація відправки №32282774 ВІД 01.05.2024 в кількості 48 вагонів.
01.05.2024 станція Мар'янівка направила на узгодження в АС Клієнт накопичувальну картку (ФДУ-92) №01050057.
Згідно накопичувальної картки (ФДУ-92) №01050057 відповідачем нараховано позивачу збір за зберігання вантажів при перевезеннях в загальній сумі 53 157,80 грн без ПДВ.
Накопичувальну картку №01050057 від 01.05.2024 підписано вантажовласником ТОВ СП "НІБУЛОН" із зауваженнями наступного змісту: «З нарахуваннями збора за зберігання вантажу не згодні. Вагони з вантажем перебували на коліях станції під накопиченням маршрутного поїзда відповідно до Додатку 1-4 Договору про надання послуги з організації перевезення вантажів залізничним транспортом».
02.05.2024 працівниками станції Мар'янівка складено акт форми ГУ-23 №3, обставиною, що викликала складання акта зазначено: накопичувальна картка (ФДУ-92) №01050057 не була підписана електронним цифровим підписом представником ТОВ СП "НІБУЛОН".
15.05.2024 з особового рахунку ТОВ СП "НІБУЛОН" №8211375 було списано кошти за зберігання вантажу у розмірі 63 789,39 грн з ПДВ по накопичувальній картці (ФДУ-92) №01050057, що підтверджується переліком №20240515 від 15.05.2024.
Договір про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом №40-14291113/2020-001 від 26.06.2020 містить спеціальні умови, які відносяться до окремих послуг, зокрема, Додаток №1-4 до Договору, який є невід'ємною частиною останнього.
Відповідно до п.1 Додатку №1-4 до Договору (Умови організації накопичення вагонів) (далі - Додаток), на окреме замовлення перевізник надає послуги замовнику з накопичення порожніх та / або з вантажем власних вагонів перевізника та / або вагонів замовника на коліях загального користування станцій накопичення для відправлення їх групами, маршрутними поїздами або контейнерними поїздами на станції призначення (далі - накопичення вагонів).
Відповідно до п.2 Додатку станціями накопичення можуть бути станції відправлення та /або станції на шляху прямування вагонів до станції призначення.
Відповідно до п.3 Додатку для організації накопичення вагонів замовник направляє для погодження перевізником звернення із зазначенням бажаних станцій накопичення та максимальної кількості вагонів, що може бути накопичено на кожній з них. Строк розгляду перевізником такого звернення становить не більше ніж 15 робочих днів. За результатом розгляду звернення замовника, перевізник інформує про можливість накопичення вагонів із зазначенням станцій накопичення та кількості вагонів, що може бути накопичено на них, або надає обґрунтовану відмову.
Відповідно до п.4 Додатку в межах узгоджених станцій накопичення та кількості вагонів, що може бути накопичено, замовник щомісячно надає перевізнику на такі станції накопичення заявки на накопичення вагонів із зазначенням: станції накопичення; граничної кількості вагонів для накопичення; розподілу для накопичення вагонів за їх видами, різновидом вантажу, станції призначення; періоду дії такої заявки.
Відповідно до п.5 Додатку на станціях накопичення на шляху прямування перевізник контролює накопичення вагонів відповідно до заявки замовника для подальшого формування поїзду та відправлення на станцію призначення.
Відповідно до п.6 Додатку початком накопичення вагонів є: на шляху прямування порожніх та/або з вантажем - прибуття вагонів на станцію накопичення; на станції відправлення - момент фактичної передачі замовником вагонів перевізнику.
Відповідно до п.7 Додатку часом закінчення накопичення вагонів є: на шляху прямування порожніх та/або з вантажем - формування поїзду з таких вагонів; на станції відправлення - оформлення перевізного документу.
Відповідно до п.8 Додатку час перебування вагонів на коліях загального користування станції накопичення відображається в акті загальної форми ГУ-23.
Відповідно до п.9 Додатку за послугу з накопичення вагонів замовник сплачує:
- плату за вільним тарифом Організація перевезень і накопичення власного рухомого складу відповідно до Додатку 1-1 до Договору. При нарахуванні такої плати 1 вагоно-доба розраховується з округленням неповної доби (24 години від початку накопичення) до повної (24 години до закінчення накопичення) (п.9.1);
- за затримку вагонів замовника: платежі пов'язані з затримкою вантажу на шляху прямування з вини замовника згідно з Збірником тарифів та Правилами перевезення вантажів (п.9.3);
- за затримку власних вагонів перевізника: платежі пов'язані з затримкою вантажу на шляху прямування з вини замовника згідно з Збірником тарифів та Правилами перевезення вантажів та п. 3.4. Договору (п.9.2).
Плата за маневрову роботу під час надання послуг з накопичення замовнику не нараховується.
Відповідно до п.10 Додатку нарахування платежів відбувається на станції накопичення за накопичувальною карткою ФДУ-92, відомістю плати за користування вагонами ГУ-46 з коду платника замовника, яким замовлено надання такої послуги.
З урахуванням приписів Додатку №1-4 до Договору та Договору, у даному випадку метою позивача при замовленні спеціальної послуги, було саме накопичення вагонів для формування маршрутного поїзда в 48 вагонів.
Відтак, процедура накопичення вагонів фактично передбачає затримку окремих вагонів на певний час з метою формування маршрутного поїзда, на що відповідач надав свою згоду шляхом укладання з позивачем Договору.
Таким чином, перевізник надав замовнику, згідно Договору послугу з накопичення вагонів, за попередньо погодженим планом, який мав ознаку «маршрутний» та за попередньою заявкою, без отримання якої замовник не спроможний сформувати маршрутний поїзд.
Проте, відповідач, посилаючись на п.п. 8, 9 Правил перевезення вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 року №644, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 року за №861/5082, вважає, що позивач мав сплатити перевізнику збір за зберігання вантажу, а тому відповідачем правомірно було списано кошти з особового рахунку позивача.
Пунктом 5 Правил №644 встановлено, що якщо одержувач не вивіз вантаж з місця загального користування у терміни, встановлені статтею 46 Статуту, з нього стягується плата за зберігання вантажу, встановлена тарифом, незалежно від того, чиїми засобами здійснюється охорона вантажу.
Статтею 46 Статуту залізниць України передбачено, що одержувач зобов'язаний прийняти і вивезти зі станції вантаж, що надійшов на його адресу. Терміни вивезення і порядок зберігання вантажів установлюються Правилами. Вантажі, що прибули, зберігаються на станції безкоштовно протягом доби. Цей термін обчислюється з 24-ої години дати вивантаження вантажу (контейнера) засобами залізниці або з 24-ої години дати подачі вагонів під вивантаження засобами одержувача. За зберігання вантажу на станції понад зазначений термін справляється плата, встановлена тарифом.
Відповідно до п. 3 зазначених Правил, для засвідчення обставин, що виникли в процесі перевезення вантажу і можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, зокрема, у разі затримки вагонів на станції призначення через вину відправника, складаються акти загальної форми.
Згідно п.8 Правил №644, збір за зберігання вантажів у вагонах (контейнерах) у разі затримки їх з вини одержувача (відправника) після закінчення терміну безоплатного зберігання сплачується незалежно від місця затримки.
За вимогами п. 9 Правил №644 встановлено, що за зберігання на місцях загального користування та на коліях станції відправлення вантажів, завантажених у вагони (контейнери), які простоюють в очікуванні оформлення перевезення (у тому числі під митним оформленням та з інших причин, не залежних від залізниці), збір сплачується з моменту ввезення вантажу на станцію до моменту закінчення затримки.
Якщо вантаж для відправлення завозиться на місця загального користування частинами і в день завезення першої частини не був зданий повністю, то збір за зберігання нараховується за кожну ввезену частину вантажу. Збір у таких випадках визначається як сума зборів за ввезені частини вантажу. Час зберігання кожної частини завезеного вантажу визначається від моменту ввезення цієї частини до моменту оформлення перевізних документів. У такому самому порядку визначається збір за зберігання вантажу на складі станції відправлення, поверненого на вимогу відправника.
Відтак, зважаючи на вимоги п. 8 та 9 Правил №644 нарахування збору за зберігання вантажу на коліях загального користування відбувається у разі наявності вини відправника у затримці та у разі, коли простій відбувся в очікуванні оформлення перевезення (у тому числі з причин, не залежних від залізниці).
Разом з тим, суд звертає увагу на те, що оскільки спірні правовідносини врегульовані Додатком до Договору 1-4, який є невід'ємною частиною договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом та визначає умови організації накопичених вагонів, не підлягає застосуванню п. 2.1.5 договору, згідно з яким замовник зобов'язаний відшкодувати перевізнику витрати, пов'язані із затримкою вагонів, контейнерів і вантажів, що виникли на станціях залізниць України, зокрема, через інші причини, що не залежать від перевізника. Оплата вказаних послуг здійснюється шляхом списання сум з внесеної передоплати за кодом платника, на який посилається відповідач в обґрунтування своїх доводів.
Також, з огляду на зміст та умови укладеного між сторонами вказаного вище додатку до договору, безпідставним є також застосування до спірних правовідносин сторін п. 9 Правил зберігання вантажів, затверджених Наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2020 року №644 (із змінами та доповненнями), на приписи якого (як на підставу правомірності спірних нарахувань) посилається відповідач, зазначаючи, що за зберігання на місцях загального користування та на коліях станції відправлення вантажів, завантажених у вагони (контейнери), які простоюють в очікуванні оформлення перевезення (у тому числі під митним оформленням та з інших причин, не залежних від залізниці), збір сплачується з моменту ввезення вантажу на станцію до моменту закінчення затримки.
Суд також відхиляє доводи відповідача про те, що у даному випадку саме акти загальної форми ГУ -23 фіксують час початку та час закінчення накопичення вагонів, у відповідності до умов договору та додатку до нього, та які є підставою для матеріальної відповідальності відповідача, зокрема, в інших випадках для засвідчення обставин затримки, оскільки в умовах спірних спеціальних правовідносин, які виникли між сторонами, вказані акти лише здійснюють роль документування часу перебування вагонів на коліях перевізника, а не є належним доказом вини замовника, оскільки у даному випадку, у зв'язку із формуванням потягу, замовник не може передбачити період такого формування.
Враховуючи наведені обставини, суд зазначає, що у даному випадку, затримка вагонів під час накопичення останніх для формування маршрутного поїзду не може кваліфікуватись як одностороннє порушення зобов'язань з боку позивача, оскільки такі дії цілком відповідають умовам укладеного сторонами Договору, який передбачає надання спеціальних послуг та Додатку 1-4 до нього.
Отже, обставини затримки вагонів при їх накопиченні з метою формування маршрутного поїзда, на що відповідач надав свою згоду шляхом укладання з позивачем Договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом №40-14291113/2020-001 від 25.02.2020, не можуть бути розцінені як такі, що виникли з вини відправника та не залежали від залізниці.
У постанові від 01.02.2024 у справі № 915/305/22 Верховний Суд дійшов наступних висновків: "накопичення вагонів з вантажем (маршрут) відбувалося на підставі договірних відносин, предметом яких є послуги, за які сплачується тариф, що вказує на відсутність такого елементу складу правопорушення, як вина відповідача".
"За таких обставин, колегія суддів зазначає, що пункти 8, 9 наведених Правил не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, так як затримка вагонів відбулась з обставин, що залежали від позивача, а саме наявність договірних відносин з накопичення вагонів на коліях позивача з метою формування маршрутного потягу, про що також було вказано відповідачем у зауваженнях до накопичувальних карток, які долучені позивачем до позову".
У той же час суд вважає за необхідне наголосити, що відповідач, заперечуючи проти заявленого позову, помилково вважає, що позивач оспорює факт списання з особового рахунку коштів, тоді як спір у справі виник через безпідставність нарахування плати за зберігання вантажів у вагонах та безакцептне списання відповідачем грошових коштів.
Стаття 1212 ЦК України (глава 83 ЦК України) регулює випадки набуття, збереження майна без достатніх правових підстав.
Згідно з приписами частини 1 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (частина 2 статті 1212 ЦК України).
Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (частина 3 статті 1212 ЦК України).
Отже, зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності наступних умов: набуття або збереження майна; набуття або збереження за рахунок іншої особи; відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
Відповідно до висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 14.06.2022 у справі № 915/517/21 відсутністю правової підстава вважають такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не грунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідносин та їх юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
При цьому положення статті 1212 Цивільного кодексу України можуть застосовуватись і після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена. Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 03.11.2020 у справі № 920/1122/19, від 19.02.2020 у справі N 915/411/19, від 21.02.2020 у справі № 910/660/19, від 17.03.2020 у справі N 922/2413/19.
Частиною першою статті 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 ГК України).
Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України (далі - ГК України). Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 193 ГК України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Оскільки, судом встановлено необґрунтованість нарахування та списання АТ "УКРЗАЛІЗНИЦЯ" вищезазначених зборів за зберігання вантажу в загальному розмірі 63 789,39 грн, і відповідач в добровільному порядку не повернув вищезазначені грошові кошти на рахунок позивача, суд на підставі вищезазначених приписів законодавства та умов договору дійшов висновку про те, що позов є обґрунтованим, а відтак підлягає задоволенню.
Інші доводи, на які посилалися сторони під час розгляду даної справи, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги, як необґрунтовані та такі, що не спростовують висновків суду щодо задоволення позову.
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про повне задоволення позовних вимог.
Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає таке.
Частиною 1 статті 124 ГПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи. При цьому частиною 2 наведеної статті ГПК України передбачено, що у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.
Позивачем в позовній заяві наведено попередній (орієнтовний) розмір суми судових витрат, який складається з суми судового збору в розмірі 3 028,00 грн та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 15 000,00 грн. Також позивачем зазначено, що такі докази будуть надані в порядку визначеному ГПК України.
Станом на дату розгляду справи по суті, матеріали справи не містять доказів, понесених позивачем інших судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідач попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він поніс і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи, до суду не подав.
Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Позивачем було подано позовну заяву у даній справі в електронній формі, отже розмір судового збору, що підлягає сплаті, підлягає пониженню на коефіцієнт 0,8 та становить 2422,40 грн.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Як вбачається з платіжної інструкції №10684 від 21.05.2024 позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 3028,00 грн, тобто внесено судовий збір у більшому розмірі, ніж встановлено законом (2422,40 грн). З клопотанням про повернення зайво сплаченої суми судового збору позивач не звертався.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
3 огляду на наведені приписи ст. 129 ГПК України та повне задоволення позову, судовий збір у сумі 2422,40 грн покладається на відповідача.
Керуючись статтями 56, 58, 73, 74, 76-80, 86, 123, 124, 126, 129, 165, 236-238, 241, 327 ГПК України, Господарський суд міста Києва
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (Україна, 03150, місто Київ, ВУЛИЦЯ ЄЖИ ҐЕДРОЙЦЯ, будинок 5; код ЄДРПОУ 40075815) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Сільськогосподарське підприємство "НІБУЛОН" (Україна, 54020, Миколаївська обл., місто Миколаїв, Каботажний спуск, будинок 1; код ЄДРПОУ 14291113) 63 789,36 грн (шістдесят три тисячі сімсот вісімдесят дев'ять гривень 36 коп.) збору за зберігання вантажу та 2422,40 (дві тисячі чотириста двадцять дві грн 40 коп.) судового збору.
3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (частини 1, 2 ст. 241 ГПК України).
Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 253, 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.
Повне рішення складено 19.07.2024.
Суддя Оксана ГУМЕГА