ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
18.07.2024Справа № 910/2736/22 (910/3040/24)
Суддя Мандичев Д.В., розглянувши матеріали
позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Альвіс» (02154, м. Київ, Русанівський бульвар, будинок 7; ідентифікаційний код ідентифікаційний номер 21609411) в інтересах якого діє учасник Товариства ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 )
до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 )
про визнання недійсним договору та повернення майна,
у межах справи №910/2736/22
За заявою ОСОБА_3 ( АДРЕСА_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 )
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Альвіс" (02154, м. Київ, Русанівський бульвар, 7, ідентифікаційний номер 21609411)
про банкрутство
В провадженні Господарського суду міста Києва перебуває справа №910/2736/22 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Альвіс".
У березні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Альвіс» (далі - позивач, Товариство) звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до ОСОБА_2 про:
- визнання недійсним договору купівлі-продажу нежилого приміщення, укладений 27 грудня 2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Альвіс» та ОСОБА_2 , посвідчений 27 грудня 2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко І.Л. та зареєстрований в реєстрі за №1528;
- повернення Товариству з обмеженою відповідальністю «Альвіс» нежилого приміщення №229 (двісті двадцять дев'ять) (в літ. «А») загальною площею 112,10 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 1460599980000, витребувавши його з володіння ОСОБА_2 .
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.03.2024 позовну заяву Товариства з обмеженою відлповідальністю «Альвіс» про визнання недійсним договору та повернення майна і додані до неї документи повернути заявнику.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 17.06.2024 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Альвіс», в інтересах якого діє учасник товариства ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду міста Києва від 14.03.2024 року у справі №910/2736/22(910/3040/24) задоволено. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 14.03.2024 року у справі №910/2736/22(910/3040/24) скасовано. Передано позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Альвіс», в інтересах якого діє учасник товариства ОСОБА_1 , до Господарського суду міста Києва для розгляду в межах провадження у справі №910/2736/22 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Альвіс". Справу №910/2736/22(910/3040/24) повернуто до Господарського суду міста Києва.
Суд відзначає, що позовну заяву подано без додержання вимог ст. 164 Господарського процесуального кодексу України з огляду на таке.
За приписами п. 2 ч. 1 ст. 164 Господарського процесуального кодексу України до позовної заяви додаються документи, які підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Відповідно до частин першої, третьої статті 3 ГПК України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон про банкрутство), а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Згідно з пунктом 8 частини першої статті 20 вказаного Кодексу господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України.
Відповідно до частини першої статті 7 КУзПБ спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Частиною другою статті 7 КУзПБ визначено, що господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.
Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до ГПК України. Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними ГПК України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.
З огляду на положення КУзПБ, законодавець підкреслив, що розгляд всіх майнових спорів, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство, повинен відбуватися саме і виключно господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи (правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.01.2020 у справі № 607/6254/15-ц та від 28.01.2020 у справі № 50/311-б).
Водночас, КУзПБ, на відміну від Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", конкретизовано порядок розгляду спорів, стороною в яких є боржник.
Визначені частиною другою статті 7 КУзПБ спори розглядаються та вирішуються судом у відокремленому позовному провадженні за правилами ГПК України.
При цьому, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.02.2020 у справі №918/335/17 (пункти 100-102 постанови) зауважила, що судові рішення у процедурі банкрутства можна поділити на дві групи.
Одна з них стосується не вирішення спорів, а розв'язання специфічних питань, притаманних саме процедурам банкрутства, тобто непозовному провадженню: про відкриття провадження у справі про банкрутство, про припинення дії мораторію щодо майна боржника, про закриття провадження у справі про банкрутство, про затвердження плану санації, про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, про призначення керуючого санацією, ліквідатора тощо.
Друга група стосується виключно вирішення спорів. До неї належать судові рішення щодо розгляду спорів, стороною в яких є боржник. Такі спори розглядаються за позовом сторони, тобто в позовному провадженні. Хоча вони вирішуються тим судом, який відкрив провадження у справі про банкрутство, ці спори не стосуються непозовного провадження, яке врегульоване КУзПБ, а тому регламентуються правилами про позовне провадження, встановленими у ГПК України.
Таке розмежування є цілком виправданим з точки зору того, що справи відокремленого позовного провадження мають різний суб'єктний склад сторін спору, предмети і підстави позову, розглядаються та вирішуються господарським судом із застосуванням усього інструментарію позовного провадження, на відміну від спрощеного порядку розгляду заяв, скарг і клопотань в основній справі про банкрутство (правова позиція Верховного Суду у складі колегії суддів палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду, викладена у постанові від 15.02.2021 у справі №910/11664/20).
Відповідно такий підхід зумовлює сплату позивачем судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового або немайнового характеру у відповідності до положень підпунктів відповідно 1, 2 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір".
Аналогічна позиція зазначена в постанові Верховного суду у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 14.04.2021 у справі №905/1818/19.
Згідно частини 1 статті 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
За подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру судовий збір вираховується в розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (пункт 2 частина 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір»).
При цьому, судовий збір з позовної заяви про витребування або повернення майна у позадоговірних зобов'язаннях, як рухомих речей, так і нерухомості, - визначається з урахуванням вартості спірного майна, тобто як зі спору майнового характеру. Аналогічна правова позиція міститься в пункті 2.2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України».
Звертаючись із даним позовом до суду, заявником було сплачено судовий збір у розмірі 7 978,60 грн., що підтверджується доданою до матеріалів позовної заяви квитанцією №9749-8813-3116-7280 від 12.03.2024.
Наразі, як вбачається з поданої суду квитанції №9749-8813-3116-7280 від 12.03.2024, призначення платежу вказано: суд збір за позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерух майна від 17.12.2018, повернення нерухомого майна.
Суд наголошує, що предметом даного позову є Договір купівлі-продажу нежитлового приміщення від 27.12.2018 року, а відтак, суд не може прийняти вказану квитанцію як належний доказ сплати судового збору.
Крім того, суд звертає увагу позивача про наступне.
В поданій позовнй заяві позивачем заявлено вимоги:
- визнати недійсним договір купівлі-продажу від 27.12.2018;
- витребування майна з володіння (застосування наслідків недійсності правочину)
Відповідно до ч. 1 п. 2.11 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013 р. «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» якщо в позовній заяві об'єднано дві або більше вимог немайнового характеру, пов'язаних між собою підставами виникнення або поданими доказами, судовий збір сплачується окремо з кожної з таких вимог.
Пунктом 2.2.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013 р. «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» визначено, якщо позовну заяву про визнання договору (правочину) недійсним подано без вимоги застосування наслідків, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України чи частиною другою статті 208 Господарського кодексу України, судовий збір сплачується за ставками, передбаченими для позовних заяв немайнового характеру.
Вказане положення дублюється і в п. 31 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.2009 № 9, де, серед іншого, зазначено, що у справах про застосування наслідків недійсного (нікчемного) правочину судовий збір сплачується залежно від вартості відшукуваного майна, щодо якого заявляються вимоги. У справах про визнання правочину недійсним із застосуванням наслідків недійсності судовий збір сплачується за загальною сумою всіх вимог.
Згідно із ч. 3 ст. 6 Закону України "Про судовий збір", за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.
Згідно зі ст. 163 Господарського процесуального кодексу України ціна позову визначається у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна.
Оскільки позивач заявив 1 вимогу немайного характеру та 1 вимогу майнового характеру (витребування майна), то останній повинен сплатити судовий збір за 1 немайнову вимогу та 1 майнову вимогу (з урахуванням вартосі спірного майна (на підставі експертного висновку, рецензії на експертний висновок чи вартості предмету іпотеки, визначеного Договором іпотеки).
У відповідності до частини 1 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 162, 164, 172 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Таким чином, позовна заява підлягає залишенню без руху, адже позивачем не було дотримано вимог п. 2 ч. 1 ст. 164 Господарського процесуального кодексу України при зверненні з нею (не надано доказів оплати судового збору у визначені законом розмірі або доказів неможливості сплати позивачем судового збору).
Суд звертає увагу Позивача на те, що відповідно до частини 4 статті 174 Господарського процесуального кодексу України якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається особі, що звернулася із позовною заявою.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 164, 174, 232, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позовну заяву залишити без руху.
2. Встановити позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом 5 (п'яти) днів з дня вручення даної ухвали.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню окремо від рішення суду.
Суддя Д.В. Мандичев