вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
18.07.2024м. ДніпроСправа № 904/2119/24
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Спіка-А", м. Київ
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Альвіс 2000", м. Підгородне Дніпропетровської області
про стягнення заборгованості
Суддя Крижний О.М.
Без виклику (повідомлення) учасників
Товариство з обмеженою відповідальністю "Спіка-А" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом у якому просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Альвіс 2000" борг в сумі 340000,00 грн, пеню в розмірі 115831,78 грн, інфляційні втрати в розмірі 125152,37 грн, 3% річних в розмірі 26995,86 грн та судові витрати.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору про надання поворотної фінансової допомоги від 23.09.2021 в частині взятих на себе зобов'язань щодо своєчасного та повного повернення суми фінансової допомоги.
Відповідач частково визнає позовні вимоги в частині стягнення заборгованості в розмірі 340000,00 грн. В частині стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних відповідач заперечує. Відповідач зазначає, що заборгованість виникла через неналежне виконання компанією Olviya Group BV, яку порекомендував позивач, своїх зобов'язань за контрактом №0907-1 від 05.07.2021 в частині поставки товару. Відповідач зазначає, що позичав кошти у позивача саме для придбання товару в компанії Olviya Group BV, проте останній товар не поставив, кошти, сплачені у якості попередньої оплати у повному обсязі не повернув. Крім того, відповідач зауважує, що через порушення компанією Olviya Group BV грошових зобов'язань, ним були порушені граничні строки розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів, у зв'язку з чим Головним управлінням Державної податкової служби України у Дніпропетровській області складено акт та нараховано пеню за порушення строків розрахунків у сфері ЗЕД за період з 12.11.2022 до 17.03.2023 у розмірі 181 672, 91 грн, яка була сплачена товариством, тобто, понесені непередбачені збитки. Відповідач повідомляє, що рішенням МКАС при ТПП України від 25.01.2024 позовні вимоги задоволено частково; заборгованість в розмірі 12 696,00 євро стягнуто з компанії Olviya Group BV на користь ТОВ "Альвіс 2000", проте, в задоволенні вимоги про стягнення збитків в розмірі 181 672,91 грн відмовлено у зв'язку з тим, що в контракті від 05.07.2021 № 0907-1 dd відсутня умова про відшкодування збитків. Відповідач зазначає, що на даний час рішення МКАС при ТПП України від 25.01.2024 передано для легалізації та виконання до уповноважених органів країни реєстрації боржника - компанії Olviya Group BV - Нідерландів. Таким чином, станом на даний час (до моменту стягнення грошової суми з компанії Olviya Group BV за рішенням суду) ТОВ "Альвіс 2000" понесло збитків на суму 12 696,00 євро та 181 672,91 грн. Відповідач зауважує, що у зв'язку з цим у нього виникли перешкоди у своєчасному поверненні остаточної суми фінансової допомоги позивачу.
Щодо позовних вимог в частині стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних, відповідач посилаючись на п. 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України вважає, що на даний час відсутні правові підстави для задоволення таких позовних вимог.
У відповіді на відзив позивач зазначає, що надані відповідачем докази існування взаємовідносин з третіми особами не мають відношення до даної справи. Також позивач вважає, що п. 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України не поширюються на спірні правовідносини, оскільки і позикодавець і позичальник у цій справі є рівноправними суб'єктами господарювання та знаходяться в однакових умовах війни, а тому надання позичальнику преференцій у вигляді звільнення від сплати компенсації за знецінення позичених коштів за період неправомірного користування цими чужими коштами є явно несправедливим.
Позивачем подано заяву про розподіл судових витрат, у якій просить стягнути з відповідача судовий збір у розмірі 7295,76 грн та витрати на правничу допомогу в розмірі 81098,00 грн.
Відповідач подав клопотання про зменшення заявленої суми судових витрат на професійну правничу допомогу до 6000,00 грн. Відповідач вважає, що саме такий розмір буде відповідати критерію розумної необхідності таких витрат. А заявлений позивачем до стягнення розмір правничої допомоги є завищеним та необґрунтованим пропорційно до предмета позову.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 20.05.2024 відкрито провадження у справі, ухвалено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без виклику повідомлення учасників за наявними в матеріалах справи документами.
Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
Дослідивши матеріали справи, господарський суд, -
Предметом доказування у даній справі є: встановлення обставин укладення договору про надання поворотної фінансової допомоги, строк дії договору, умови надання поворотної фінансової допомоги, строк повернення наданих коштів, відповідальність за порушення умов договору, наявність та періоди прострочення повернення коштів, наданих у якості фінансової допомоги.
Так, судом встановлено, що 23.09.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Спіка-А" (позикодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Альвіс 2000" (позичальник) укладено договір про надання поворотної фінансової допомоги №23/09-21, відповідно до п. 1.1 якого позикодавець надає позичальнику поворотну фінансову допомогу, а позичальник зобов'язується повернути надані грошові кошти в порядку та на умовах, передбачених даним договором.
Згідно з п.1.2 договору під поворотною фінансовою допомогою в цьому договорі розуміється сума коштів, що надійшла позичальнику у користування за даним договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов'язковою до її повернення позикодавцю.
Пунктом 2.1 договору передбачено, що поворотна фінансова допомога надається в національній валюті України в розмірі 3000000,00 грн (три мільйони гривень) без ПДВ, шляхом перерахування грошових коштів позикодавцем на розрахунковий рахунок позичальника, вказаний у Розділі 7 цього договору. Позикодавець може надавати позичальнику як всю суму поворотної фінансової допомоги відразу так і частинами. Поворотна фінансова допомога використовується для потреб позичальника відповідно до статутних цілей його діяльності (п. 2.2, 2.3 договору).
Відповідно до п. 3.1 договору постачальник зобов'язується повернути позикодавцю надану за даним договором поворотну фінансову допомогу у повному розмірі до 23 березня 2022 року.
Даний договір вступає в силу з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін (у разі їх наявності і використання сторонами) та діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором (п. 6.1 договору).
На підтвердження виконання своїх зобов'язань за договором позивачем надано платіжне доручення №1076 від 24.09.2021 про надання фінансової допомоги на суму 182000,00 грн та №1139 від 11.11.2021 про надання фінансової допомоги на суму 416000,00 грн.
Позивач зазначає, що фінансова допомога повернута позичальником частково у розмірі 258000,00 грн, що підтверджується випискою по рахунку за 21.11.2022.
Позивач зауважує, що відповідачем у повному обсязі у передбачений договором строк фінансова допомога не повернута, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість у розмірі 340000,00 грн (182000+416000-258000), що і стало причиною виникнення спору.
Згідно зі статтею 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, яка узгоджується з частиною першою статті 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (частина перша статті 530 Цивільного кодексу України).
З огляду на п. 3.1 договору строк повернення фінансової допомоги є таким, що настав 23.03.2022.
Згідно зі ст.ст. 74, 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідач не надав суду доказів відсутності боргу чи контррозрахунку стягуваної суми, доводи позивача не спростував, позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в розмірі 340000,00 грн визнав.
Відповідно до ч. 1 ст.75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
За приписами п. 1 ч. 2 ст.46 Господарського процесуального кодексу України відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) - на будь-якій стадії судового процесу.
Згідно з ч. 1 ст. 191 Господарського процесуального кодексу України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.
Відповідно до ч. 4 ст. 191 Господарського процесуального кодексу України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Судом встановлено, що відзив на позов, у якому визнаються позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в розмірі 340 000,00 грн сформовано в системі "Електронний суд" адвокатом Крихта А.М., яка діє на підставі ордеру серія АЕ №1289710 від 28.05.2024 (повноваження адвоката за яким не обмежені).
За викладених обставин, судом приймається визнання позову відповідачем в частині стягнення основного боргу в розмірі 340 000,00 грн.
Таким чином позовні вимоги про стягнення з відповідача боргу у розмірі 340 000,00 грн підлягають задоволенню.
Крім основного боргу, позивач заявив до стягнення пеню у розмірі 115831,78 грн, 3% річних у розмірі 26 995,86 грн та інфляційні втрати у розмірі 125152,37 грн.
Згідно ч.1 ст. 199 Господарського кодексу України виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
Порушенням зобов'язання, відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ст.548 Цивільного кодексу України). Виконання зобов'язань може забезпечуватись згідно договору неустойкою (штрафом, пенею). Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з п. 4.2 договору у випадку порушення строку повернення фінансової допомоги, передбаченого п. 3.1 договору позикодавець має право нарахувати, а позичальник за такою вимогою позикодавця зобов'язаний сплатити договірну санкцію в розмірі подвійної облікової ставки НБУ суми поворотної фінансової допомоги, визначеної в п.2.1 даного договору, за кожен день прострочення.
Позивач, посилаючись на п.4.2 договору, нарахував та заявив до стягнення пеню у розмірі 115831,78 грн за загальний період з 24.03.2022 по 23.09.2022.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Позивач заявив до стягнення 3% річних у розмірі 26995,86 грн та інфляційні втрати у розмірі 125152,37 грн за загальний період з 24.03.2022 по 13.05.2024.
Відповідач проти нарахованих пені, 3% річних та інфляційних втрат заперечує тим, Законом України від 15.03.2022 року № 2120-ІХ "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено, зокрема пунктом 18 такого змісту: "У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем) ".
Відповідач звертає увагу, що відповідно до розрахунку пені, інфляційних витрат та 3 % річних, долучених позивачем до позовної заяви, період їх нарахування розпочинається з 24.03.2022 та закінчується 13.05.2024 (для пені - 23.09.2022). Тобто, в період дії воєнного стану, а тому на думку відповідача такі нарахування є безпідставними.
Згідно підпункту 14.1.257 статті 14 Податкового кодексу України поворотна фінансова допомога - це сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування відсотків або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов'язковою до повернення.
Статтею 1046 Цивільного кодексу України визначено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до частини першої статті 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
З аналізу положень пункту 18 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" та ст. ст. 1046, 1049 Цивільного кодексу України, суд доходить висновку про те, що на договір про надання поворотної фінансової допомоги від 23.09.2021 №23/09-21 розповсюджується дія пункту 18 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України.
Оскільки позивачем здійснені нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат з 24.03.2022 по 13.05.2024 (щодо пені по 23.09.2022), тобто в період дії воєнного стану в Україні, який введений Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2024, з 05 год 30 хв 24.02.2022 та діє по теперішній час, тому нараховані пеня в розмірі 115 831,78 грн, 3% річних 26995,86 грн та інфляційні втрати в розмірі 125152,37 грн підлягають списанню.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 06.09.2023 у справі №910/8349/22.
З урахуванням викладеного, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню у розмірі 340000,00 грн - основний борг.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача пропорційно до задоволених позовних вимог у розмірі 5100,00 грн.
Також позивач просить стягнути з відповідача витрати на правову допомогу у розмірі 81098,00 грн, з яких 20300,00 грн - за виконані адвокатом роботи, що підтверджується звітом та 60798,00 грн - "гонорар успіху".
Частинами 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України унормовано витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги (ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.
Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.
Отже, суд вправі покласти лише ті судові витрати, які є обґрунтованими, неминучими, співмірними та розумними (розумно необхідними).
Фактори, що повинні братися до уваги при визначенні обґрунтованого розміру гонорару, включають в себе: 1) обсяг часу і роботи, що вимагаються для належного виконання доручення; ступінь складності та новизни правових питань, що стосуються доручення; необхідність досвіду для його успішного завершення; 2) вірогідність того, що прийняття доручення перешкоджатиме прийняттю адвокатом інших доручень або суттєво ускладнить їх виконання в звичайному часовому режимі; 3) необхідність виїзду у відрядження; 4) важливість доручення для клієнта; 5) роль адвоката в досягненні гіпотетичного результату, якого бажає клієнт; 6) досягнення за результатами виконання доручення позитивного результату, якого бажає клієнт; 7) особливі або додаткові вимоги клієнта стосовно строків виконання доручення; 8) характер і тривалість професійних відносин даного адвоката з клієнтом; 9) професійний досвід, науково-теоретична підготовка, репутація, значні професійні здібності адвоката.
Суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України, заява № 19336/04, п. 269).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі № 911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18).
Стосовно вимог позивача про стягнення з відповідача витрат на оплату послуг адвоката, суд зазначає, що дане питання необхідно розглядати в двох площинах: по-перше, це договірні відносини позивача з адвокатом (адвокатами) стосовно надання юридичних послуг і, по-друге, це вимога про оплату наданих послуг відповідачем.
Стосовно першого аспекту суд виходить із основоположного принципу цивільного права - принципу свободи договору. Позивач має право на свій розсуд оцінити вартість послуг адвоката, навіть у розмірі ціни позову.
Стосовно другої площини розглядуваного питання суд зазначає, що положення ГПК України про стягнення вартості послуг адвоката по-суті є оплатою відповідачем наданих позивачеві послуг з правничої допомоги. І в цьому аспекті оцінка вартості послуг позивачем не має беззаперечного статусу.
Право на справедливий суд, передбачене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та положення ст. 4 ГПК України стосовно рівності сторін є гарантією захисту прав, у даному випадку відповідача, від покладення на нього обов'язку відшкодування необґрунтованої вартості послуг адвоката внаслідок різних причин, зокрема, помилки позивача в оцінці вартості таких послуг, отримання і оплата позивачем послуг, що не були необхідні для розгляду даної справи або ж навіть навмисного завищення позивачем та адвокатом вартості таких послуг з метою отримання неправомірної вигоди за рахунок відповідача.
Відповідно до правової позиції, викладеної зокрема у постанові КГС ВС від 08 квітня 2020 року у справі № 922/2685/19 Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 ГПК України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення (п. 22).
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу (п.27.2.)
Аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.
Таким чином, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою-сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами п'ятою-сьомою, дев'ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19.
До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).
Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін.
Таким чином, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.
Такі докази, відповідно до частини першої статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
При цьому, згідно з статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Подані на підтвердження таких витрат докази мають окремо та у сукупності відповідати вимогам статей 75-79 Господарського процесуального кодексу України.
У пункті 4.16 постанови від 30.11.2020 у справі № 922/2869/19 Верховний Суд вказав, що "суд має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони" та "суд має право зменшити суму судових витрат, встановивши їх неспіврозмірність, незалежно від того, чи подавалося відповідачами відповідне клопотання" не є тотожними за своєю суттю, і фактично другий висновок відповідає викладеному в пункті 6.1 постанови об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, що "під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи". За таких обставин, колегія суддів у справі № 922/2869/19 вказала, що висновки судів про частково відмову стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу адвоката з підстав непов'язаності, необґрунтованості та непропорційності до предмета спору не свідчать про порушення норм процесуального законодавства, навіть, якщо відсутнє клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. У такому разі, суди мають таке право відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України та висновків об'єднаної палати про те, як саме повинна застосовувати.
Аналогічна правова позиція викладена і у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11.11.2021 у справі №910/7520/20.
06.05.2024 між адвокат Кобилецьким Вячеславом Вікторовичем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Спіка-А" (клієнт), укладено договір про надання правової допомоги, відповідно до п. 1 якого зобов'язується надати правову допомогу, в тому числі, за окремими дорученнями клієнта, які узгоджуються сторонами у письмовій формі. Адвокат приймає на себе обов'язки представляти права та інтереси клієнта в господарському суді, інших органах державної влади та місцевого самоврядування в т.ч. правоохоронних органах з приводу вирішення справи про стягнення боргу з ТОВ "Альвіс 2000" в розмірі 340000,00 грн (п.2 договору).
Згідно з п.6 договору гонорар адвоката визначається з розрахунку 2900,00 грн за годину роботи. У випадку успішного виконання доручення клієнт сплачує на користь адвоката додатковий гонорар у розмірі 10% економічної вигоди, отриманої внаслідок наданої адвокатом правової допомоги.
Цей договір набирає чинності з моменту його підписання та діє протягом 3 (трьох) років. Цей Договір може бути розірваний згідно з вимогами чинного законодавства України (п. 11 договору).
Відповідно до наданого адвокатом звіту про виконання доручення за договором про надання правової допомоги, адвокатом були виконані наступні роботи:
- консультування клієнта щодо підстав стягнення боргу, збір доказів (2 години);
- підготовка позовної заяви та систематизація позовних матеріалів (3 години);
- аналіз відзиву на позовну заяву та підготовка відповіді на відзив (2 години).
Всього виконано робіт об'ємом 7 годин. Згідно з п.7 договору про надання правової допомоги, гонорар адвоката визначається з розрахунку 2900,00 грн. за годину роботи. Отже, загальна вартість наданої правової допомоги склала 20300,00 грн (7 год х 2900 грн). Також позивач додає гонорар успіху у розмірі 10% від ціни позову, що становить 60798,00 грн. Таким чином просить стягнути з відповідача витрати на правову допомогу в розмірі 81 098,00 грн.
Суд звертає увагу, що дана справа не є складною для професійного адвоката, не містить складних розрахунків, її розгляд відбувався в порядку спрощеного провадження, позовні вимоги ґрунтуються на одному договорі про надання фінансової допомоги, до того ж відповідач суму основного боргу визнав, враховуючи баланс інтересів сторін у даному питанні, а також заперечення відповідача вважає адекватним та співрозмірним зі складністю справи розмір витрат на правову допомогу, що підлягає розподілу між сторонами - 20000,00 грн. У зв'язку з частковим задоволення позову з відповідача підлягають стягненню понесені позивачем витрати на правничу допомогу пропорційно до задоволених позовних вимог, у розмірі 11184,58 грн.
При цьому суд не заперечує право адвоката та його довірителя на таку оцінку вартості та необхідності наданих послуг, але оцінює дані обставини з точки зору можливості покладення таких витрат на іншу сторону по справі (позивача).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 зауважила, що за наявності угод, які передбачають "гонорар успіху", ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями у присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22.02.2005 у справі "Пакдемірлі проти Туреччини" (Pakdemirli v. Turkey, заява № 35839/97).
З урахуванням наведеного не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема, у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату "гонорару успіху", у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. З урахуванням розглядуваних відносин, інші аргументи сторін по справі стосуються викладених та проаналізованих у рішенні обставин та доводів сторін, розширюють та доповнюють їх, не змінюючи сутність правовідносин та їх оцінку, надану судом, і, відповідно, не потребують окремої оцінки.
Керуючись ст.ст. 2, 46, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Спіка-А" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Альвіс 2000" про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Альвіс 2000" (52002, Дніпропетровська область, Дніпровський район, м. Підгородне, вул. Робоча, 80-Б, ідентифікаційний код 36727276) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Спіка-А" (02002, м. Київ, вул. Каховська, 64, ідентифікаційний код 38903554) основний борг у розмірі 340000,00 грн (триста сорок тисяч грн 00 коп), судовий збір у розмірі 5100,00 грн (п'ять тисяч сто грн 00 коп) та витрати на правничу допомогу в розмірі 11184,58 грн (одинадцять тисяч сто вісімдесят чотири грн 58 коп).
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 18.07.2024
Суддя О.М. Крижний