Справа № 939/1410/24
Іменем України
18 липня 2024 рокуселище Бородянка
Бородянський районний суд Київської області в складі головуючої судді - Герасименко М.М., за участю секретаря - Рассказової М.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного спеціалізованого підприємства «Північна Пуща» про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,
31 травня 2024 року ОСОБА_1 , через представника - адвоката Сапсай М.Ю., звернулася до суду із позовом до ДСП «Північна Пуща» про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Позов обґрунтований тим, що позивач перебувала у трудових відносинах з відповідачем та останній час працювала на посаді лісника Корогодського лісництва в зоні відчуження. 05 лютого 2024 року позивач звільнена у зв'язку зі скороченням чисельності та штату працівників, однак, відповідач при звільненні не провів з позивачем повного розрахунку по виплаті заробітної плати. На прохання позивача провести з нею розрахунок, відповідач пояснив, що розрахунок буде проведено пізніше, оскільки у підприємства немає коштів. Враховуючи те, що заборгованість по заробітній платі не сплачена, вважає, що з відповідача підлягає стягненню заборгованість у розмірі 80 136,20 грн. Крім того позивач зазначає, що, оскільки вона була звільнена 05 лютого 2024 року, а виплату всіх сум, що їй належать від підприємства не було проведено, то за час затримки розрахунку за період з 06 лютого 2024 року по 31 травня 2024 року підлягає стягненню середній заробіток в сумі 119 394,16 грн.
Ухвалою суду від 07 червня 2024 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження.
25 червня 2024 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, посилаючись на відсутність у діях відповідача вини. Вказав, що у 2022 році військовими РФ знищено матеріально-технічну базу підприємства, у зв'язку із чим ДСП «Північна Пуща» отримало збитки у особливо великих розмірах. Разом з цим, незважаючи на вказані обставини, адміністрація підприємства намагається виконувати свої зобов'язання щодо першочерговості сплати заробітної плати працівникам підприємства. У відзиві відповідач також не погодився із розміром витрат позивача на правничу допомогу, вважає, що такі витрати є завищеними та не відповідають критеріям обґрунтованості та розумної необхідності.
18 липня 2024 року від представника позивача - адвоката Сапсай М.Ю. надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог, у якій остання повідомила про часткову сплату відповідачем заборгованості по заробітній платі, а тому просила стягнути з відповідача заборгованість по заробітній платі у розмірі 42 061,94 грн.
Позивач та його представник у судове засідання не з'явились. Відповідно до заяви, представник позивача просить розглядати справу за її відсутності та відсутності позивача, позов підтримала та просила його задовольнити.
Від відповідача надійшло клопотання про розгляд справи без його участі.
Дослідивши письмові докази у справі, суд дійшов такого висновку.
Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
За змістом частини першої статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з ДСП «Північна Пуща» та останній час працювала на посаді лісника Корогодського лісництва в зоні відчуження (а.с. 13-18).
05 лютого 2024 року ОСОБА_1 звільнена з підприємства на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку зі скороченням чисельності та штату працівників, що підтверджується копією наказу про припинення трудового договору (контракту) від 18 січня 2024 року № 42-ОС-500829 (а.с. 19).
Відповідно до довідки № 200 від 01 травня 2024 року, виданої ДСП «Північна Пуша», станом на 30 квітня 2024 року сума заборгованості по невиплаченій заробітній платі складає 80 136,20 грн (а.с. 26).
Відповідно до довідки № 254 від 19 червня 2024 року, виданої ДСП «Північна Пуша», станом на 19 червня 2024 року сума заборгованості по невиплаченій заробітній платі складає 42 061,94 грн.
Представник позивача у заяві про зменшення розміру позовних вимог просила стягнути з відповідача заборгованість по заробітній платі у розмірі 42 061,94 грн, оскільки іншу частину заборгованості відповідачем було сплачено.
Статтею 43 Конституції України гарантовано право кожного на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
За практикою Європейського суду з прав людини (справа «Будченко проти України», заява № 38677/06) концепція «майна» не обмежується існуючим майном, може охоплювати активи, включаючи вимоги, стосовно яких можна було би довести, що заявник принаймні мав «законні сподівання» щодо отримання можливості ефективного володіння правом на власність. Тобто невиплачена заробітна плата є майном та однозначно підпадає під дію статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Відповідно до статті 21 Закону України «Про оплату праці», працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.
Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України, роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
Однак, всупереч вказаним вище вимогам Закону та у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань з виплати заробітної плати у відповідача перед позивачем утворилася заборгованість, яка станом на час розгляду справи становить 42 061,94 грн.
Досліджені судом документи не викликають у суду сумнівів щодо їх достовірності, не мають суперечностей, та дають підставу суду дійти висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача невиплаченої заробітної плати в розмірі 42 061,94 грн.
Щодо стягнення сум за статтею 117 КЗпП України, необхідно зазначити таке.
Згідно із частиною першою статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
За змістом статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
У частині другій статті 2 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
У структуру заробітної плати входять інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми (частина третя статті 2 цього Закону).
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на роботодавця обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; в разі невиконання такого обов'язку з вини роботодавця наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 26 жовтня 2016 року у справі № 6-1395цс16.
Разом з тим, суд не погоджується із сумою розрахунку позивача щодо розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки такий розрахунок має проводитися виходячи із робочих, а не календарних днів.
Відповідно до положень Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, середньомісячна зарплата за час затримки розрахунку при звільненні працівника обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, із якою пов'язана виплата, тобто дню звільнення працівника з роботи.
Основою для визначення загальної суми заробітку є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом 2-х місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.
Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.
Відповідно до наданого відповідачем розрахунку середнього заробітку, середньоденна заробітна плата позивача становить 1029,26 грн (а.с. 27).
Позивачем заявлено вимоги щодо стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06 лютого 2024 року по 31 травня 2024 року.
За період з 06 лютого 2024 року по 31 травня 2024 року минуло 84 робочих дні (лютий 2024 року - 18 робочих днів; березень 2024 року - 21 робочий день; квітень 2024 року - 22 робочі дні, травень 2024 року - 23 робочих днів), а отже середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за вказаний період становить 86 457,84 грн (84 дні * 1029,26 грн).
Однак, як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 761/9584/15-ц від 26 червня 2019 року суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (правова позиція Верховного Суду України, висловлена у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16).
Суд враховує, що загальновідомим фактом є зменшення економічної активності суб'єктів підприємницької діяльності внаслідок збройної агресії РФ.
Позивач не обґрунтовував обставин ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат і на них не посилався.
Середній заробіток за час затримки розрахунку обрахований судом у розмірі 86 457,84 грн є неспівмірним із окладом працівника та загальною сумою боргу у розмірі 42 061,94 грн. Крім того, така неспівмірність, може також суттєво погіршити економічну активність відповідача та унеможливити виконання роботодавцем певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам.
Таким чином, з огляду на фінансове становище підприємства, суд із врахуванням справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця приходить висновку визначити розмір середнього заробітку за затримку розрахунку у розмірі 30 % від загальної заборгованості суми стягнення середнього заробітку, а саме 25 937,35 грн (86 457,84 * 30%).
Щодо вимог позивача про стягнення судових витрат.
Частиною першою статті 133 ЦПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України).
Згідно з ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача.
Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Водночас, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року в справі № 755/9215/15-ц.
На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивачем надано копію акту приймання-передачі наданих послуг № 3105-02 від 31 травня 2024 року, копію акту прийому-передачі грошових коштів № 31052024-02 від 31 травня 2024 року, згідно яких витрати понесені позивачем на правничу допомогу складають 5 500 грн (а.с. 7, 8).
З огляду на складність справи, виконані адвокатом Сапсай М.Ю. роботи, суд вважає, що заявлена до стягнення з відповідача на користь позивача сума витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5500 грн є обґрунтованою та відповідає критеріям розумності, справедливості та співмірності.
Враховуючи викладене, з відповідача на користь позивача необхідно стягнути понесені нею судові витрати, а саме 5500 грн - за надання правничої допомоги.
Відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - громадяни, віднесені до 1 та 2 категорій постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи.
З копії посвідчення серії НОМЕР_1 вбачається, що ОСОБА_1 є потерпілою від Чорнобильської катастрофи Категорія 1, є особою з інвалідністю і має право на пільги та компенсації, встановлені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що є підставою для звільнення її від сплати судового збору згідно з п. 10 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».
Отже, у зв'язку з тим, що позивач звільнена від сплати судового збору відповідно до вимог ст. 5 Закону України «Про судовий збір», то згідно ст. 141 ЦПК України, з відповідача необхідно стягнути в дохід бюджету судовий збір в розмірі 2422,40 гривень (позовна вимога про стягнення заробітної плати та позовна вимога про стягнення середнього заробітку за час затримки при звільненні).
Керуючись ст. 10, 12, 13, 81, 141, 259, 263, 264, 265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Державного спеціалізованого підприємства «Північна Пуща» про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - задовольнити частково.
Стягнути з Державного спеціалізованого підприємства «Північна Пуща» (код ЄДРПОУ - 40247540) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) нараховану, але не виплачену заробітну плату у розмірі 42 061 (сорок дві тисячі шістдесят одна) гривня 94 копійки.
Стягнути з Державного спеціалізованого підприємства «Північна Пуща» (код ЄДРПОУ - 40247540) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 25 937 (двадцять п'ять тисяч дев'ятсот тридцять сім) гривень 35 копійок.
Стягнути з Державного спеціалізованого підприємства «Північна Пуща» (код ЄДРПОУ - 40247540) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) витрати на правничу допомогу в розмірі 5 500 (п'ять тисяч п'ятсот) гривень 00 копійок.
Стягнути з Державного спеціалізованого підприємства «Північна Пуща» (код ЄДРПОУ - 40247540) в дохід бюджету судовий збір у розмірі 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) гривні 40 копійок.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
На рішення суду може бути подано апеляційну скаргу до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення суду складено 18 липня 2024 року.
СуддяМ.Герасименко