10 липня 2024 року м. Миколаїв
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
за участю секретаря ОСОБА_4 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за № 12020150020003361, за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_5 та його захисника ОСОБА_6 на вирок Заводського районного суду м. Миколаєва від 22 березня 2023 року відносно
ОСОБА_5 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Куланурхва Гадаужського району, Абхазія, працює водієм неофіційно, зареєстрований та проживає в АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
Учасники судового провадження:
прокурор - ОСОБА_7 ,
обвинувачений - ОСОБА_8 ,
захисник - ОСОБА_9 ,
потерпіла - ОСОБА_10 .
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції.
Вироком Заводського районного суду м. Миколаєва від 22 березня 2023 року ОСОБА_5 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та призначено йому покарання у виді 4 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.
Ухвалено початок строку відбування покарання обчислювати з моменту затримання ОСОБА_5 - з 06.07.2021 р. Запобіжний захід у виді тримання під вартою, до набрання вироком законної сили, залишити без змін.
Ухвалено цивільний позов потерпілого ОСОБА_11 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» та ОСОБА_5 про відшкодування шкоди, завданої діяльністю джерела підвищеної небезпеки, задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_11 витрати на поховання в сумі 50 840 грн. та моральну шкоду в сумі 100 000 грн. В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_11 відмовити.
Ухвалено цивільний позов потерпілої ОСОБА_10 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна», ОСОБА_5 про відшкодування шкоди, завданої діяльністю джерела підвищеної небезпеки, задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_10 моральну шкоду в сумі 100 000 грн.
Ухвалено стягнути з ОСОБА_5 в дохід держави витрати на проведення експертизи № СЕ-19/155-20/16201-ІТ від 10.12.2020 р. по дослідженню технічного стану транспортного засобу в сумі 1307,60 грн., транспортно-трасологічної експертизи № СЕ-19/115-20/16233ІТ від 11.12.2020 р. в сумі 1 307,60 грн., автотехнічної експертизи № 21-48 від 12.02.2021 р. в сумі 1 201,27 грн., а всього в сумі 3 816,47 грн.
Вирішено питання стосовно речових доказів у кримінальному провадженні.
Короткий зміст вимог апеляційних скарг.
Захисник ОСОБА_6 просить пом'якшити призначене ОСОБА_5 покарання до 3 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 рік.
Обвинувачений ОСОБА_5 просив переглянути вирок суду першої інстанції.
Узагальнені доводи осіб, які подали апеляційні скарги.
Захисник ОСОБА_6 вважає, що призначене покарання є занадто суворим та таким, що не відповідає особі обвинуваченого, оскільки, при призначенні покарання, судом першої інстанції не надано належної оцінки тим обставинам, що ОСОБА_5 раніше не судимий, має постійне місце проживання, за яким характеризується позитивно та вперше вчинив необережний тяжкий злочин.
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_5 зазначає, що з початку досудового розслідування він добровільно активно сприяв усім слідчим діям, однак є юридично необізнаним, у зв'язку з чим, не знав про наявність права не свідчити проти себе.
На думку обвинуваченого, судом не надано належної оцінки його заявам та клопотанням, зокрема про виклик свідків для їх допиту. Звертає увагу на те, що, ані слідчий, ані прокурор не надали будь-яких відеозаписів з місця пригоди, долучених до матеріалів кримінального провадження під час досудового розслідування.
При наданні оцінки обставинам дорожньо-транспортної пригоди просить врахувати те, що на вимогу правил дорожнього руху він зупинився перед пішохідним переходом, а потерпіла, з урахуванням її віку та наявності тяжких хвороб, могла знехтувати правилами, та, як наслідок, у зв'язку з порушенням координації рухів, опинитись у сліпій (для водія) зоні огляду.
Крім того, відзначає, що суд першої інстанції проголосив вирок у його відсутність, що є порушенням його прав.
Обставини, встановлені судом першої інстанції.
26.11.2020 р. приблизно об 11.55 год., у ранковий (світлий) час доби, за відсутності опадів, водій ОСОБА_5 , керуючи технічно справним автомобілем марки «MAN TGX 26.440», реєстраційний номер НОМЕР_1 , у з'єднанні з причепом марки KRONE D27, реєстраційний номер НОМЕР_2 , рухався по сухій, чистій, асфальтованій проїжджій частині вул. Пушкінської в місті Миколаєві, яка має дві смуги, призначені для руху в обох напрямках (по одній смузі руху у кожному напрямку), відмежовані одна від одної лінією дорожньої розмітки 1.5 Розділу 34 Правил дорожнього руху, в напрямку від вул. Адміральської до просп. Центрального.
В цей час, перед перехрестям з круговим рухом вул. Пушкінської та просп. Центрального, по нерегульованому пішохідному переходу, який позначено на проїжджій частині дорожньою розміткою 1.14.1 Розділу 34 та дорожніми знаками 5.35.1 та 5.35.2 Розділу 33 Правил дорожнього руху, проїжджу частину вул. Пушкінської справа наліво, відносно напрямку руху вищевказаного автомобіля, почали перетинати пішоходи, серед яких була ОСОБА_12 . При виявленні вказаних пішоходів водій ОСОБА_5 зупинив керований ним автомобіль перед нерегульованим пішохідним переходом, в межах проїжджої частини вул. Пушкінської.
В той час, коли ОСОБА_12 перебувала на нерегульованому пішохідному переході та не завершила перетинати проїжджу частину вул. Пушкінської, водій ОСОБА_5 розпочав рух керованого ним транспортного засобу.
Будучи зобов'язаним знати й неухильно виконувати вимоги Правил дорожнього руху, ОСОБА_5 проявив неуважність, не стежив за дорожньою обстановкою, відповідно не реагував на її зміни, перед початком руху не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам дорожнього руху, а навпаки, розпочавши рух свого транспортного засобу перед нерегульованим пішохідним переходом, на якому перебувала пішохід ОСОБА_12 , яку він об'єктивно спроможний був виявити, не вжив заходів до зменшення швидкості керованого ним транспортного засобу, та в разі потреби не зупинився, щоб дати дорогу вказаному пішоходу, яка переходила проїжджу частину по нерегульованому пішохідному переходу повільним кроком, справа наліво, відносно напрямку руху даного автомобіля, хоча повинен був це зробити та мав таку можливість, внаслідок чого допустив наїзд передньою частиною керованого ним автомобіля марки MAN TGX 26.440, на пішохода ОСОБА_12 , чим грубо порушив вимоги п. п. 1.3, 1.5, 2.3 «б», 10.1, 12.3, 18.1 Правил дорожнього руху.
Внаслідок вказаної дорожньо-транспортної пригоди пішоходу ОСОБА_12 завдані тяжкі тілесні ушкодження, від яких вона померла 14.12.2020 р. у приміщенні реанімаційного відділення КНП ММР «Міська лікарня швидкої медичної допомоги».
Дана дорожньо-транспортна пригода сталася внаслідок злочинного порушення водієм ОСОБА_5 вимог п. п. 1.3, 1.5, 2.3 «б», 10.1, 12.3, 18.1 Правил дорожнього руху, які знаходяться в прямому причинному зв'язку з наслідками, що настали.
Дії ОСОБА_5 судом кваліфіковано за ч. 2 ст. 286 КК України, як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинили смерть потерпілого.
Обираючи вид та міру покарання обвинуваченому ОСОБА_5 суд першої інстанції врахував вимоги ст. 65 КК України щодо загальних засад призначення покарання, межі санкції ч. 2 ст. 286 КК України, ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, який, хоча і вчинений з необережності, проте відноситься до категорії тяжких злочинів, загибель людини, дані щодо особи винного, а саме те, що ОСОБА_5 має постійне місце проживання, де характеризується позитивно, неодружений, утриманців не має, раніше не судимий; на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває. Встановив відсутність обставин які обтяжують та пом'якшують покарання.
Також, судом першої інстанції враховано ті обставини, що з часу вчинення дорожньо-транспортної пригоди в листопаді 2020 року обвинувачений не вжив жодних заходів, спрямованих на компенсацію заподіяної потерпілим шкоди, грошові кошти в сумі 20 000 грн. на лікування і поховання ОСОБА_12 були отримані потерпілою ОСОБА_10 від ТОВ «ГОЛД МАНДАРИН», натомість обвинувачений ОСОБА_5 був оголошений у розшук, оскільки переховувався від слідства.
Заслухавши доповідь судді, доводи захисника ОСОБА_9 , яка вимоги апеляційної скарги захисника ОСОБА_6 підтримала частково, просила призначити обвинуваченому покарання у виді 3 років 6 місяців позбавлення волі, з позбавленням права керування транспортними засобами на 1 рік, при цьому, обвинувачений ОСОБА_5 підтримав позицію захисника ОСОБА_9 , просив пом'якшити призначене йому покарання, думку прокурора, яка вважала вирок законним та обґрунтованим, вивчивши матеріали кримінального провадження та обговоривши викладені в апеляційних скаргах доводи, апеляційний суд доходить наступного.
Обставини, встановлені судом апеляційної інстанції.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом, відповідно до ст. 94 цього Кодексу.
Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
За змістом ст. 94 КПК України, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому досліджені всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Відповідно до п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 29.06.1990 р. «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку», висновки суду щодо оцінки доказів належить викласти у вироку в точних і категоричних судженнях, які виключали б сумніви з приводу достовірності того чи іншого доказу. Прийняття одних і відхилення інших доказів судом повинно бути належно мотивовано.
Суд зобов'язаний мотивувати прийняте рішення, а саме обґрунтувати свої висновки у кримінальному провадженні, аргументувати свою позицію та переконливо довести, чому одні докази покладені в його основу, а інші відкинуті або не враховані. За наявності суперечливих доказів суд повинен проаналізувати їх, навести мотиви свого рішення. Тобто, вирок суду повинен відповідати вимогам, передбаченим ст. 370 КПК України, щодо законності, обґрунтованості і вмотивованості.
Ухвалюючи обвинувальний вирок стосовно ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України зазначених вимог закону, суд першої інстанції дотримався.
Під час апеляційного розгляду обвинувачений ОСОБА_5 просив пом'якшити призначене йому покарання, проте, в апеляційній скарзі, яку він підтримав в повному обсязі, фактично оскаржує доведеність його винуватості у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення.
Разом з тим, винуватість ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КПК України, підтверджується сукупністю досліджених судом першої інстанції доказів, зокрема даними:
- протоколу огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 26.11.2020 р. зі схемою та фототаблицею, за змістом якого в присутності понятих та ОСОБА_5 оглянута проїзна частина, зафіксоване місце дорожньо-транспортної пригоди, стан транспортного засобу, яким керував ОСОБА_5 ;
- протоколом огляду предмету від 30.11.2020 р., за змістом якого слідчим в присутності понятих переглянутий лазерний диск, що містить відеозапис з камер відеоспостереження системи «Безпечне місто», описано встановлені обставини дорожньо-транспортної пригоди;
- відеозапису з камер відеоспостереження системи «Безпечне місто» від 26.11.2020 р., на якому зафіксовані обставини дорожньо-транспортної пригоди за участю водія ОСОБА_5 , який керував транспортним засобом MAN TGX 26.440, реєстраційний номер НОМЕР_1 , з напівпричепом KRONE D27, реєстраційний номер НОМЕР_2 та пішохода - ОСОБА_12 ;
- висновку експерта № СЕ-19/155-20/16201-ІТ від 10.12.2020 р. згідно якому на момент дорожньо-транспортної пригоди ходова частина, рульове керування, робоча гальмівна система та фари головного світла автомобіля MAN TGX 26.440, реєстраційний номер НОМЕР_1 з причепом Krone D27, реєстраційний номер НОМЕР_2 знаходились в працездатному стані;
- висновку експерта №3795 від 16.12.2020 р., яким встановлено, що смерть ОСОБА_12 настала в результаті закритої черепно-мозкової травми у вигляді множинних синців правої половини голови, крововиливів в м'які тканини голови справа, переломів основи та склепіння черепу, переломів кісток обличчя, субдуральної гематоми справа (150мл), субарахноїдальних крововиливів, яка ускладнилася набряком набуханням речовини головного мозку, та двобічною пневмонією. Всі встановлені тілесні ушкодження могли утворитися під час дорожньо-транспортної пригоди 26.11.2020 р., від дії тупих твердих предметів, носять прижиттєвий характер, на що вказують наявність крововиливів в місцях пошкоджень та носять ознаки тяжких тілесних ушкоджень і знаходяться у прямому причинно-наслідковому зв'язку з настанням смерті.
Отже, дані протоколів огляду місця події, огляду відеозапису події, сам відеозапис та висновки експертів, у своїй сукупності доводять винуватість ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, за обставин, встановлених судом, і, дії обвинуваченого кваліфіковані судом першої інстанції вірно за ч. 2 ст. 286 КК України, як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого.
З приводу наведених обвинуваченим ОСОБА_5 в апеляційній скарзі доводів, зокрема про те, що суд не допитав свідків апеляційний суд доходить наступного.
Відповідно до положень ст. 350 КПК України, клопотання учасників судового провадження розглядаються судом після того, як буде заслухана думка щодо них інших учасників судового провадження, про що постановляється ухвала. Відмова в задоволенні клопотання не перешкоджає його повторному заявленню з інших підстав.
Перевіркою матеріалів провадження встановлено, що під час розгляду справи прокурор відмовилась від допиту потерпілих та свідків сторони обвинувачення, вказавши про те, що їх допит не є доцільним, що підтримали представник потерпілого та захисник ОСОБА_6 , проте обвинувачений ОСОБА_5 вважав за можливе викликати та допитати свідків. Суд, з урахуванням позиції сторони обвинувачення та інших учасників провадження, ухвалив рішення про проведення судового розгляду за відсутності потерпілих та свідків.
В даному випадку, суд діяв відповідно до вимог ст. 350 КПК України, розглянув клопотання сторони обвинувачення та прийняв відповідне рішення, що не є порушенням вимог КПК України.
Посилання обвинуваченого на те, що відсутні відеозаписи події є надуманими, оскільки матеріали кримінального провадження містять відеозапис обставин подій. При цьому. в ході судового розгляду, судом досліджено відеозапис з камер відеоспостереження системи «Безпечне місто» від 26.11.2020 р., на якому зафіксовані обставини дорожньо-транспортної пригоди.
Доводи обвинуваченого про те, що він не міг бачити потерпілу перед транспортним засобом не знайшли свого підтвердження в ході розгляду кримінального провадження, оскільки потерпіла ОСОБА_12 перетинала проїжджу частину вул. Пушкінської по нерегульованому пішохідному переходу, позначеному дорожньою розміткою 1.14.1 Розділу 34 та дорожніми знаками 5.35.1 та 5.35.2 Розділу 33 Правил дорожнього руху, при цьому почала свій рух, коли транспортний засіб під керуванням ОСОБА_5 стояв на проїзній частині перед пішохідним переходом, проте, ОСОБА_5 , маючи об'єктивну спроможність виявити будь-які перешкоди перед початком руху, розпочав його, коли ще на пішохідному переході перебувала потерпіла, і не переконався в безпечності початку свого руху, хоча мав таку можливість.
Щодо призначеного обвинуваченому ОСОБА_5 покарання, за вчинення кримінального правопорушення, апеляційний суд доходить наступного.
Перевіркою матеріалів провадження встановлено, що обвинувачений ОСОБА_5 вчинив тяжкий злочин, раніше не судимий, має постійне місце мешкання, де позитивно характеризується, неодружений, утриманців не має, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, відсутні обставин, які б пом'якшували або обтяжували покарання. Крім цього, при призначенні покарання, суд першої інстанції врахував й сукупність обставин, що характеризують вказане кримінальне правопорушення, зокрема форму вини, яка є необережною, наслідки вчиненого діяння, які спричинили смерть потерпілої, а також інші обставини, зокрема те, що обвинувачений, з часу вчиненого кримінального правопорушення, не вживав заходів до відшкодування заподіяної потерпілим шкоди, певний час перебував у розшуку, оскільки переховувався від слідства та дійшов висновку про необхідність призначення остаточного покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ч. 2 ст. 286 КК України, з позбавленням права керування транспортними засобами на певний строк.
На переконання апеляційного суду, суд першої інстанції, виходячи з принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання, з урахуванням характеру вчинених обвинуваченим дій, їх суспільної небезпечності та наслідків, відношення до скоєного, даних про особу обвинуваченого, цілком обґрунтовано та вмотивовано призначив обвинуваченому, за вчинене кримінальне правопорушення, покарання у виді 4 років позбавлення волі, з позбавленням права керування транспортними засобами на 2 роки, яке відповідає характеру і ступеню його тяжкості, всім обставинам кримінального провадження, і є необхідним для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, як це передбачено у ст. ст. 65, 66, 67 КК України.
Підсумовуючи викладене, апеляційний суд, не знаходить переконливих доводів, які б давали підстави для скасування оскаржуваного рішення або призначення обвинуваченому ОСОБА_5 більш м'якого покарання, тому апеляційний суд апеляційні скарги обвинуваченого та його захисника слід залишити без задоволення.
Керуючись ст. ст. 376, 404, 405, 407, 419, 424, 426, 532 КПК України, апеляційний суд, -
вирок Заводського районного суду м. Миколаєва від 22 березня 2023 року відносно ОСОБА_5 залишити без змін, апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_5 та його захисника ОСОБА_6 , - без задоволення.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення, а засудженим, який тримається під вартою, в той самий строк з дня вручення йому копії ухвали суду.
Судді
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3