Справа № 522/10114/23
Провадження № 2/522/1511/24
02 липня 2024 року м. Одеса
Приморський районний суд м. Одеси у складі:
головуючого судді Павлик І.А.,
за участю:
секретаря судового засідання - Запольської А.М.,
сторони в судове засідання не з'явилися,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів,
25.05.2023 позивач звернулася до Приморського районного суду м. Одеси з позовною заявою до ОСОБА_2 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів у сумі 254 440,48 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 11.10.2017 рішенням Приморського районного суду м. Одеси у справі № 522/15191/16-ц стягнуто з відповідача аліменти на утримання спільних дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 в розмірі частини від усіх видів заробітку, щомісячно, на утримання кожної дитини, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку починаючи з 13.02.2017 та до досягнення дітьми повноліття ОСОБА_3 - ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_4 - 27.07.2031. Рішення набрало законної сили та виконавчий лист про стягнення аліментів на дітей був скерований до ВДВС, який відкрив виконавче провадження. Станом на 11.05.2023 заборгованість ОСОБА_2 по сплаті аліментів складає 254 440,48 грн, що підтверджується розрахунком, зробленим державним виконавцем Другого Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса). На даний час діти проживають разом з матір'ю та перебувають на повному її утриманні. Відповідач не виконує свого обов'язку зі сплати аліментів належним чином та своєчасно, внаслідок чого утворилась заборгованість, що підтверджується розрахунком державного виконавця, яка становить 254 440,48 грн. За розрахунком позивача сума пені за прострочення сплати аліментів складає 254 440,48 грн.
26.05.2023 ухвалою суду відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
30.01.2024 від представника позивача надійшла заява про розгляд справи без участі сторони позивача.
16.04.2024 від відповідача надійшло клопотання про долучення копій документів про неспроможність сплати аліменти у повному обсязі, а саме: копії довідок із мед. закладів; копію довідки про виключення з військового обліку у зв'язку з інвалідністю 2 групи; копія довідки про одержання та підпоховання праху ОСОБА_5 ; копії відмов у прийнятті на роботу ОСОБА_2
16.04.2024 від відповідача надійшло клопотання про не нарахування пені на заборгованість по аліментам, у зв'язку із наявністю 2 групи інвалідності у відповідача, перебування на його утриманні батька, який потребує постійного догляду, проблемою з працевлаштуванням (про що свідчать листи з відмовою).
26.06.2024 від представника відповідача надійшло клопотання про долучення документів, а саме: копія довідки з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування індивідуальні відомості про застраховану особу (ОК-7) та копія довідки з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування індивідуальні відомості про застраховану особу (ОК-5).
Верховний Суд у постанові від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18 зазначив про те, що якщо учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Враховуючи положення ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, з огляду на неявку всіх учасників справи, не здійснювалось.
Розглянувши матеріали справи та надавши належну правову оцінку зібраним у справі доказам у їх сукупності, суд дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, дійшов висновку про часткове задоволення позову, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що 11.10.2017 рішенням Приморського районного суду м. Одеси у справі № 522/15191/16-ц стягнуто з відповідача аліменти на утримання спільних дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі частини від усіх видів заробітку, щомісячно, на утримання кожної дитини, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку починаючи з 13.02.2017 та до досягнення дітьми повноліття ОСОБА_3 - 14.06.2025 та ОСОБА_4 - 27.07.2031.
Як вбачається з розрахунку державного виконавця Другого Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) заборгованість ОСОБА_2 зі сплати аліментів за період з 13.02.2017 по квітень 2023 року складає 254 440,48 грн.
За розрахунком представника позивача розмір пені за період з 13.02.2017 по травень 2023 року складає 540 431,98 грн, однак враховуючи, що ч. 1 ст. 196 СК України встановлено обмеження щодо стягнення суми неустойки (пені), яка не може бути більшою 100 відсотків заборгованості, позивач просить суд стягнути з відповідача 254 440,48 грн пені (неустойки) за прострочення сплати аліментів.
Заперечуючи проти позову відповідач зазначає, зокрема про те, що рішення від 11.10.2017 є незаконним, на підставі того, що було визначено нараховувати 50 % від усіх доходів на двох дітей, а не 33 %, як передбачено законом, що є предметом розгляду у справі № 522/1697/24. Крім того зазначає, що заборгованість зі сплати аліментів виникла коли він знаходився у слідчому ізоляторі з 19.03.2017 по 29.12.2020. Також відповідач має проблеми з працевлаштуванням, про що свідчать копії листів з відмовами. Він є інвалідом 2 групи та на його утриманні перебуває його батько ОСОБА_6 (1944 р.н.), який потребує постійного догляду.
Разом з тим, суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Статтею 180 СК України встановлено обов'язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Згідно із статтею 196 СК України у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Неустойка (пеня) - це спосіб забезпечення виконання зобов'язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов'язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов'язання боржником. Після порушення боржником свого обов'язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові втрати неналежного боржника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов'язку сплатити аліменти.
Так, у постанові від 03.04.2019 у справі № 333/6020/16-ц (провадження № 14-616цс18) Велика Палата Верховного Суду зазначила наступне.
Передбачена статтею 196 СК України відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у вигляді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи. На платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин, зокрема, у зв'язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати, затримкою або неправильним перерахуванням аліментів банками. В інших випадках стягується неустойка за весь час прострочення сплати аліментів. Правило про стягнення неустойки (пені) у розмірі 1 % від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення полягає в тому, що при обчисленні загальної суми пені за прострочення сплати аліментів враховується розмір несплачених аліментів за кожен місяць та кількість днів прострочення за кожним платежем окремо.
Аліменти нараховуються щомісячно, тому строк виконання цього обов'язку буде різним, а отже, кількість днів прострочення сплати аліментів за кожен місяць також буде різною.
Законодавець установив розмір пені - 1 % за кожен день прострочення та період, за який нараховується пеня - за кожен день, починаючи з наступного, у який мала бути здійснена сплата аліментів за відповідний місяць, але таке зобов'язання не було виконане, і до дня, у який проведена сплата заборгованості чи до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені.
Таке правило застосовується у разі прострочення виконання зобов'язання зі сплати аліментів за місяць, у який вони мали бути сплачені.
Розмір пені за місячним платежем розраховується наступним чином. Заборгованість зі сплати аліментів за конкретний місяць (місячний платіж) необхідно помножити на кількість днів заборгованості, які відраховуються з першого дня місяця, наступного за місяцем, у якому мали бути сплачені, але не сплачувалися аліменти, до дня їх фактичної виплати (при цьому день виконання зобов'язання не включається до строку заборгованості) та помножити на 1 відсоток. Тобто, формула така: заборгованість за місяць Х кількість днів заборгованості Х 1 %. За цим правилом обраховується пеня за кожним простроченим місячним платежем. Загальний розмір пені становить суму пені, обрахованої за кожним місячним (періодичним) платежем.
У разі виплати аліментів частинами, необхідно зазначити, що якщо такі часткові платежі вчинені протягом місяця, у якому повинні сплачуватися аліменти, і їх загальна сума становить місячний платіж, визначений у рішенні суду про стягнення аліментів, вважається, що той з батьків, який повинен сплачувати аліменти, виконав ці зобов'язання.
Якщо місячний платіж сплачено не у повному розмірі, то пеня буде нараховуватися з першого дня місяця, наступного за місяцем сплати чергового платежу, на різницю між розміром, який мав бути сплачений на утримання дитини, та розміром фактично сплачених аліментів з урахуванням строку прострочення та ставки пені - 1 %.
Строк прострочення вираховується з урахуванням раніше зазначеного правила і починає перебіг з першого дня місяця, наступного за місяцем внесення періодичного платежу, до дня, який передує дню сплати заборгованості.
У разі, якщо заборгованість зі сплати аліментів погашено частково в іншому місяці, то визначення пені на заборгованість зі сплати аліментів розраховується з урахуванням розміру несплаченої частки аліментів за певний місяць з дня сплати частки місячного платежу і до дня, який передує дню погашення заборгованості за відповідним місячним платежем, помножену на 1 %.
Отже, відповідач зобов'язаний сплачувати аліменти, що свідчить про наявність презумпції вини платника аліментів у виникненні заборгованості з їх сплати та є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною першою статті 196 СК України.
Судом встановлено, що у відповідача виникла заборгованість по сплаті аліментів, яка відповідно до розрахунку державного виконавця від 11.05.2023 станом на зазначену датуза період з 13.02.2017 по квітень 2023 року складає 254 440,48 грн.
Суд погоджується з наданим позивачем розрахунком пені з якого вбачається, що сума пені за прострочення сплати аліментів за період з 2017 по 2023 роки становить 3 540 431,98 грн.
Отже повний розмір пені перевує 100 % заборгованості зі сплати аліментів, тому пеня за несвоєчасну сплату аліментів, з урахуванням положень ч. 1 ст. 196 СК України, підлягає стягненню у сумі 254 440,48 грн, що дорівнює розміру заборгованості ОСОБА_2 по сплаті аліментів станом на 11.05.2023.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 17.11.2021 у справі № 569/14819/19 (провадження № 61-1586св20) зазначено, зокрема, що при застосуванні формулювання «не більше 100 відсотків заборгованості» в абзаці 1 частини 1 статті 196 СК України якщо обмежувати нарахування пені поточною заборгованістю (тобто, тією яка існує за всі місяці станом на момент пред'явлення позову чи на інший момент), то при пред'явленні позову за період коли існувало прострочення, а на момент пред'явлення позову поточна заборгованість відсутня, то і не буде межі, яку не повинна перевищувати пеня. Як наслідок, очевидно, що потрібно розмежовувати сукупну поточну заборгованість та заборгованість за аліментами за певний місяць. Колегія суддів, з урахуванням принципу розумності, вважає, що оскільки пеня є змінною величиною, основою для обчислення якої є саме заборгованість за аліментами за певний місяць, то формулювання «не більше 100 відсотків заборгованості» означає, що розмір пені не повинен перевищувати розмір заборгованості, на яку вона нараховується. У разі, якщо позивач, з урахуванням принципу диспозитивності пред'явив позов про стягнення пені за декілька місяців, то розмір пені за ці місяці не повинен перевищувати сукупний розмір заборгованості, на яку вона нараховується.
Пунктом 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 № 3 визначено, що відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у вигляді неустойки (пені), визначена у статті 196 СК України, настає лише за наявності вини цієї особи, на платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин.
Аліменти на утримання дитини призначаються та виплачуються (стягуються) щомісячно. Отже, з урахуванням правової природи пені, неустойка (пеня) є способом забезпечення виконання зобов'язання, її завданням є сприяння належному виконанню зобов'язання, стимулювання боржника до належної поведінки та виконання передбаченого статтею 180 СК України обов'язку утримувати дитину.
Наразі у Приморському районному суді м. Одеси розглядається справа № 522/1697/24 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_7 про зменшення розміру аліментів, проте рішення у справі ще не ухвалено.
На підтвердження неможливості сплачувати аліменти, відповідачем надано до суду довідку форми ОК-7, з якої вбачається, що у в 2017 році його дохід складав 38 400,00 грн, в 2018 році - 44 676,00 грн, у 2021 році - 14 000,00 грн, у 2022 році - 5 049,00 грн.
Відповідачем зазначено, що він має проблеми із працевлаштування, а тому має об'єктивні перешкоди для сплати аліментів. Однак суду не надано доказів, які були б достатні для висновку про відсутність вини ОСОБА_2 у виникненні заборгованості зі сплати аліментів на утримання дітей та доказів неможливості сплачувати аліменти в повному розмірі.
Отже, ОСОБА_2 має нести відповідальність за прострочення сплати аліментів на утримання дітей, оскільки ним не доведено, що заборгованість виникла з незалежних від платника аліментів причин.
Суд враховує правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 20.07.2020 у справі № 362/4462/16-ц, відповідно до якого, відповідач зобов'язаний сплачувати аліменти, що свідчить про наявність презумпції вини платника аліментів у виникненні заборгованості з їх сплати та є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною першою статті 196 Сімейного кодексу України. Обов'язок доведення відсутності вини у виникненні заборгованості зі сплати аліментів покладається на боржника. Неустойка (пеня) - це спосіб забезпечення виконання зобов'язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов'язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак, таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов'язання боржником. Після порушення боржником свого обов'язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові втрати неналежного боржника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов'язку сплатити аліменти.
Обов'язок надавати дитині допомогу (аліменти) батько несе не лише на підставі рішення суду, а й з факту народження дитини згідно з вимогами Сімейного кодексу України.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 196 СК України розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів.
Частиною дев'ятою статті 7 СК України передбачено, що сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Враховуючи, що у відповідача існує суттєва заборгованість перед позивачем зі сплати аліментів, його перебування у слідчому ізоляторі у період з 21.03.2017 по 29.12.2020, а також те, що він є інвалідом 2 групи та має відмови у працевлаштуванні, суд вважає доцільним застосувати положення ч. 2 ст. 196 СК України та зменшити розмір неустойки до 25 000,00 грн, відмовивши в іншій частині вимог.
Крім того, позивачем завлено про відшкодування витрат на правову допомогу адвоката у сумі 4 500,00 грн.
Відповідно до частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
У частині другій статті 141 ЦПК України визначено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 141 ЦПК України).
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 137 ЦПК України розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Отже, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.
У частинах четвертій - шостій статті 137 ЦПК України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 137 ЦПК України).
Відповідно до ст. 59 Конституції України кожному гарантується право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Представництво інтересів в суді як форма правничої допомоги полягає у сприянні особі у здійсненні нею права на захист, що є способом реалізації нею її прав та обов'язків, у разі неможливості з певних причин взаємодіяти із учасниками правових відносин. Одним із видів представництва є представництво за договором, тобто письмовою угодою, якою особа уповноважує іншу особу представляти її інтереси у правових правовідношеннях, як із судом так і з учасниками судового процесу.
Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
У відповідності зі статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц зроблено висновки, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.
ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Із запровадженням з 15.12.2017 змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства.
Велика Палата Верховного Суду зазначила, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 28.12.2020 у справі № 640/18402/19 вказано, що «суд з огляду на умови договору про надання правової допомоги, враховуючи складання і підписання адвокатом всіх процесуальних документів від імені і в інтересах позивача, дійшов висновку, що в даній конкретній справі витрати на правову допомогу в сумі 12 350,00 грн є реальними, підтвердженими матеріалами справи. Щодо відсутності детального опису робіт на виконання положень частини четвертої статті 134 КАС України, суд звертає увагу на зміст цієї норми, яка запроваджена «для визначення розміру витрат», в той час як в межах цієї справи розмір гонорару адвоката встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі, не залежить від обсягу послуг та часу витраченого представником позивача, а отже є визначеним».
У частинах першій, третій статті 12, частинах першій, п'ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Судом встановлено, що у матеріалах справи міститься договір про надання правничої допомоги від 16.05.2023, укладений між позивачем та адвокатом Тищенко С.Ю., платіжна інструкція від 16.05.2023 про сплату позивачем адвокату 4 500,00 грн гонорару, ордер серія ВН № 1248918 від 25.05.2023 та копії свідоцтва про право на заняття адвокатської діяльністю та посвідчення адвоката Тищенка С.Ю.
Суд акцентує, що відповідач не звертався до суду з заявою про зменшення розміру адвокатських витрат.
З огляду на викладене, враховуючи відсутність у справі обґрунтованих заперечень щодо неспівмірності заявленого розміру витрат на оплату правничої допомоги та погодження сторонами договору про надання правової допомоги щодо оплати адвокату гонорару у фіксованому розмірі, суд вважає вимоги позивача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у сумі 4 500,00 грн обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню шляхом їх стягнення з відповідача на користь позивача.
У зв'язку з застосуванням графіків тривалого відключення світла та перебуванням головуючого судді у щорічній відпустці з 08.07.2024 по 12.07.2024, повний текст рішення складено 18.07.2024.
Керуючись ст.ст. 81, 141, 223, 258, 259, 263-265, 352, 354 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментівзадовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ) неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів у сумі 25 000,00 грн.
В іншій частині позову відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ) 4 500,00 грнвитрат на професійну правничу допомогу.
Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Одеського апеляційного суду.
Повний текст рішення суду складено 18.07.2024.
Суддя І.А. Павлик