Справа № 182/760/23
Провадження № 2/0182/1079/2024
Іменем УКРАЇНИ
19.07.2024 м. Нікополь
Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі: головуючого судді Рунчевої О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Нікополі за правилами спрощенного позовного провадження без повідомлення сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики,-
Позивач 20.02.2023 року звернувся до Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області з вищезазначеним позовом, посилаючись на наступні обставини.
15.06.2020 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір безпроцентної позики № 15/06/20-4. Відповідно до п.1 договору, позикодавець передав у власність, а позичальник прийняв у власність від позикодавця грошові кошти в сумі 75 029,68 грн., що за курсом продажів доларів США в АТ КБ «ПРИВАТБАНК» (1 долар США = 26,96 грн.) на день укладання договору еквівалентно 2783 долари США. В свою чергу позичальник зобов'язався повернути позику у визначений договором строк.
15.09.2020 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено додаткову угоду №1 до договору позики №15/06/20-4 від 15.06.2020 р. Даною угодою вносились зміни до п.1,5,6 Договору. В тому числі, змінено графік повернення позики та строк повернення позики до 15.12.2020 року, та суму, а саме 78619,75 грн., що еквівалентно 2483 долари США у відповідності до курсу АТ КБ «ПРИВАТБАНК» на день укладення договору у сумі за 1 долар США =28,25 грн.
Так, відповідач надав розписку від 15.09.2020 року, якою підтвердив отримання позики у сумі 78619,75 грн., що еквівалентно 2783 долари США у відповідності до курсу АТ КБ «ПРИВАТБАНК» на день укладення договору у сумі за 1 долар США=28,25 грн., та зобов'язався повернути цю суму у строк до 15.12.2020 року позивачу.
Крім того, відповідач зобов'язався повернути суму позики, яка визначена пунктом 1 Договору відповідно до графіку повернення позичальником грошових коштів, який визначений у пункті 5 договору.
Строк повернення грошової суми у повному обсязі настав 15.12.2020 року, проте відповідач умови договору не виконав, грошові кошти не повернув, що й зумовило необхідність звернення до суду за захистом порушених прав та інтересів позивача.
Відповідач не виконав своє зобов'язання у строк, встановлений договором позики від 15.06.2020 року №15/06/20-4 та додатковою угодою, чим допустив прострочення.
Відповідно до пункту 9 договору, сторони погодили, що у випадку зміни курсу гривні по відношенню до долару США, від зазначеного курсу у п.1 Договору, позика підлягає поверненню таким чином, щоб розмір повернутої позики або її частини відповідав доларовому еквіваленту суми позики, за комерційним курсом продажу долару США, встановленому АТ КБ «ПРИВАТБАНК» на день здійснення кожного платежу за цим договором.
Пунктом 11 договору передбачено, що за несвоєчасне повернення позики позичальник сплачує позикодавцю неустойку у розмірі 1% за кожний календарний день існування простроченої заборгованості, від загальної суми заборгованості.
Наголошує, що позивачем зменшено розмір неустойки відповідачу до 0,25%.
Крім того, відповідно до положень ч.2 ст.625 ЦК України, боржник який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За розрахунками позивача, сума інфляційних витрат 100563,40 грн.; сума 3% річних складає 3306,20 грн.
З огляду на зазначене, просить стягнути з відповідача на його користь суму коштів у розмірі 214 076,40 грн., з яких 110 206,80 грн. - основна сума боргу, 100 563,40 грн. - інфляційні витрати, 3 306,20 грн. - 3% річних. Також просить суд стягнути з відповідача судові витрати по справі.
Ухвалою про відкриття провадження від 15.03.2023 року позовна заява прийнята до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, що відповідає вимогам ст. 279 ЦПК України. Відповідачу був наданий строк 15 днів з дня отримання ним такої ухвали суду, на подачу відзиву на позовну заяву.
Вказана ухвала з копією позову та додатками до нього була направлена за зареєстрованим місцем проживання відповідача (а.с.26), до суду повернувся конверт з копією цієї ухвали, як не вручений у зв'язку із закінченням терміну зберігання (а.с.29). Ухвала про відкриття провадження у відповідності до ч. 8 ст. 128, ч. 1 ст. 131 ЦПК України, вважається доставленою.
Згідно ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів та ухвалити заочне рішення, у зв'язку з неподанням відповідачем відзиву, та відсутністю заперечень позивача щодо заочного розгляду справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.
Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
В тому числі, суд враховує вимоги ст. 80 ЦПК України, зокрема достатність доказів для вирішення справи, наданих до суду.
Фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється за відсутністю сторін, що відповідає положенням ч.2 ст.247 ЦПК України.
Суд, вивчивши матеріали справи, приходить до наступного.
15 червня 2020 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір безпроцентної позики №15/06/20-4.
15 вересня 2020 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено додаткову угоду №1 до договору позики №15/06/20-4 від 15.06.2020 року. Даною угодою вносились зміни до п.1,5,6 Договору. В тому числі, змінено графік повернення позики та строк повернення позики до 15.12.2020 року, та суму, а саме 78619,75 грн., що еквівалентно 2483 долари США у відповідності до курсу АТ КБ «ПРИВАТБАНК» на день укладення договору у сумі за 1 долар США =28,25 грн.
На підтвердження укладення договору позики, відповідачем була надана розписка про отримання грошових коштів в розмірі 78619,75 грн., що еквівалентно 2783 дол. США. Відповідно до умов договору, викладених в борговій розписці, копія якої міститься в матеріалах справи, позичальник зобов'язався повернути позикодавцю борг до 15 грудня 2020 року (а.с.9).
Ст. 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до ч. 1 і ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За приписами ч. 1, ч. 2 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Згідно зі ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики вважається укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
Ч.2 ст. 1047 ЦК України передбачено, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей та є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Вказані обставини підтверджуються копією розписки про отримання коштів від 15.09.2020 року, долученої судом до матеріалів справи.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
За змістом ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 530 ЦК України визначено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
За положеннями ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
За умовами додаткової угоди №1 до Договору позики відповідач зобов'язався повернути кошти до 15.12.2020 року, що підтверджується розпискою.
Станом на час звернення позивача до суду, відповідач свої зобов'язання належним чином не виконав, зазначену в розписці суму в передбачені даною розпискою строки не повернув.
В ході розгляду справи відповідачем вимоги позовної заяви не спростовані, відзиву на позовну заяву не подано.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За приписами ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Статею 524 ЦК України визначено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Ч. ч. 1, 2 ст. 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Відповідно до ч.1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором.
Положеннями статті 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно з ч.2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином,у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто,приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Формулювання статті 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3% річних не визнаються неустойкою у розумінні положень статті 549 ЦК України і статті 230 Господарського кодексу України.
Отже нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від ухвалення рішення суду про присудження суми боргу, відкриття виконавчого провадження чи його зупинення.
Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за час прострочення.
Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України, за увесь час прострочення, таке прострочення є триваючим правопорушенням, і право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3% річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення (див. постанову ВСУ від 26.04.2017 у справі № 918/329/16);
Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст. 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного суду України від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-2129цс16.
Відповідно до ст. 546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.
Згідно ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частиною 1 статті 550 ЦК України передбачено, що право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 551 ЦК України, предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
З наданого позивачем розрахунку за період з 16.10.2020 року по 16.10.2021 року вбачається, що розмір інфляційних витрат складає 100563,40 грн., 3% річних у розмірі 3306,20 грн.
Враховуючи, що відповідач зобов'язання повернути кошти у строк, визначений договором позики, а саме до 15.12.2020 року, не виконав, суд приходить до висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума боргу за договором позики у розмірі 214076,40 грн., яка складається з 110206,80 грн. основна сума боргу, 100563,40 грн. інфляційні витрати, 3306,20 грн. 3% річних.
Крім цього, відповідно до ст.141 ЦПК України, суд вважає необхідним стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 1712,61 грн.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 89, 141, 259, 263-265, 268-226, 280-282 ЦПК України, ст.ст. 526, 530, 533, 536, 625, 1046, 1047,1049 ЦК України, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму заборгованості у розмірі 214 076,40 грн. (двісті чотирнадцять тисяч сімдесят шість грн. 40 коп.), з яких 110 206,80 грн. основна сума боргу, 100 563,40 грн. інфляційні витрати, 3 306,20 грн. 3% річних.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування судового збору 1 712,61 грн. (одна тисяча сімсот дванадцять грн. 61 коп.).
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку.
На рішення може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя: О. В. Рунчева