10 липня 2024 року
м. Черкаси
Справа № 2322/395/11
Провадження № 22-ц/821/1109/24
Категорія: на ухвалу
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Василенко Л. І.,
суддів: Карпенко О. В., Новікова О. М.,
секретаря Ярошенка Б. М.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 03 травня 2024 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність та постанови начальника відділу Чорнобаївського відділу державної виконавчої служби у Золотоніському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Волошина Б. Д. від 21 березня 2024 року про відкриття виконавчих проваджень, у складі: головуючого судді Кваші І. М.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
16 квітня 2024 року ОСОБА_1 звернувся в суд із скаргою на бездіяльність та постанови начальника відділу Чорнобаївського відділу державної виконавчої служби у Золотоніському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Волошина Б. Д. від 21 березня 2024 року про відкриття виконавчих проваджень.
Скаргу обґрунтовує тим, що 05 квітня 2024 року він отримав постанову начальника відділу Чорнобаївського відділу державної виконавчої служби у Золотоніському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі за текстом - начальника ВДВС) ОСОБА_2 від 21 березня 2024 року про відкриття виконавчого провадження № 74523255 з примусового виконання виконавчого листа Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 06.11.2014 № 2322/395/11 про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Укргазбанк» заборгованості за кредитом в сумі 637005,63 грн, а також постанову начальника Чорнобаївського ВДВС від 21 березня 2024 року про відкриття виконавчого провадження № 74523327 про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ АБ «Укргазбанк» заборгованості за кредитом в сумі 26810,07 грн.
ОСОБА_1 категорично не погоджується та вважає вказані рішення начальника відділу Чорнобаївського відділу державної виконавчої служби у Золотоніському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Волошина Б. Д. про відкриття виконавчого провадження незаконними та такими, що прийняті з порушенням ЗУ «Про виконавче провадження».
Посилаючись на матеріали АСВП у виконавчих провадженнях № 74523255 та № 74523327, ОСОБА_1 зазначає, що до заяви представника Банку про відкриття виконавчого провадження надано неналежним чином засвідчену копію довіреності.
Також до матеріалів заяв працівника Банку не додано документи на підтвердження повноважень особи, яка видала довіреність.
Крім того, строк пред'явлення виконавчого листа до виконання установлено до 11 вересня 2015 року. При цьому ЗУ «Про виконавче провадження» (у редакції станом на вересень 2014 року) було передбачено строк пред'явлення виконавчого листа до примусового виконання в один календарний рік. 16 жовтня 2015 року Чорнобаївським ВДВС було повернуто вказаний виконавчий лист стягувачу без виконання. Тому річний строк пред'явлення виконавчого документу до примусового виконання станом на 21 березня 2024 року сплинув. Отже, у виконавця не було підстав для відкриття виконавчого провадження.
Вважає, що стягувачем пропущено строк для звернення рішення суду до виконання, проте виконавець не повернув виконавчий документ, а відкрив провадження та в порушення вимог ст. 28 ЗУ «Про виконавче провадження» постанова про відкриття виконавчого провадження не була надіслана рекомендованим листом.
Просить суд визнати неправомірною бездіяльність начальника Чорнобаївського відділу ДВС у Золотоніському районі Черкаської області Центрального Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Волошина Б. Д. щодо не направлення засобами рекомендованого поштового зв'язку постанов від 21.03.2024 про відкриття виконавчих проваджень № 74523255 та № 74523327 на адресу боржника ОСОБА_1 .
Скасувати постанову начальника Чорнобаївського відділу ДВС у Золотоніському районі Черкаської області Центрального Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Волошина Б. Д. від 21.03.2024 про відкриття виконавчого провадження № 74523255 з примусового виконання виконавчого листа Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 06.11.2014 № 2322/395/11 про стягнення заборгованості в сумі 637005,63 грн.
Скасувати постанову начальника Чорнобаївського відділу ДВС у Золотоніському районі Черкаської області Центрального Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Волошина Б. Д. від 21.03.2024 про відкриття виконавчого провадження № 74523327 з примусового виконання виконавчого листа Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 06.11.2014 № 2322/395/11 про стягнення заборгованості в сумі 26810,07 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Ухвалою Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 03 травня 2024 року відмовлено у задоволенні скарги ОСОБА_1 .
Ухвала мотивована тим, що державний виконавець при відкритті виконавчих проваджень № 74523327 та № 74523255, керуючись наявними відмітками на виконавчих листах, діяв у межах закону.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що доказів протилежного суду не надано, тобто ОСОБА_1 не довів суду належними доказами, що державний виконавець прийняв до виконання виконавчі листи з пропуском строків їх пред'явлення.
Суд також дійшов висновку, що слід вважати підтвердженими повноваження представника юридичної особи на підставі завіреної ним копії довіреності, якщо право цього представника засвідчувати своїм підписом копії документів випливає зі змісту виданої йому довіреності та за відсутності у ній відповідного застереження на вчинення певної дії.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
В апеляційній скарзі, ОСОБА_1 просить суд скасувати ухвалу Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 03 травня 2024 року, ухвалити нове рішення про задоволення скарги ОСОБА_1 в повному обсязі.
Апеляційну скаргу мотивує тим, що оскаржувана ухвала суду не відповідає вимогам цивільно-процесуального закону обґрунтованості та законності судового рішення.
На думку скаржника, у даній справі місцевим судом під час надання правової оцінки повноваженням представника стягувача відверто проігноровано Порядок засвідчення копій документів передбачених Національним стандартом України «Державна уніфікована система організаційно-розпорядчої документації», зокрема в п. 5.27.
Судом першої інстанції безпідставно відхилено доводи скаржника, що долучена до виконавчих проваджень копія довіреності від 28.08.2023, окрім відмітки про засвідчення «Згідно оригіналу вірно» не містить відбитку печатки відповідного структурного підрозділу АБ «Укргазбанк», у справі відсутні докази перебування ОСОБА_3 у трудових відносинах із АБ «Укргазбанк», що ставить під сумнів повноваження вказаної особи на стадії відкриття виконавчого провадження. Також не перевірено повноваження в.о. голови правління АБ «Укргазбанк» Морозова Р. на видачу будь-яких довіреностей.
Крім того, вважає, що судом першої інстанції не було враховано висновок Верховного Суду викладений в постанові від 08.05.2019 у справі № 160/7887/18.
Вважає, що строк пред'явлення виконавчого документу до примусового виконання станом на 15.02.2024 сплинув, тому не було підстав для відкриття виконавчого провадження й проведення виконавчих дій.
Зазначає, що судом не перевірено факти повернення виконавчих листів від 16.11.2014 № 2322/395/11 Чорнобаївським ВДВС у Золотоніському районі Центрального МУМЮ (м. Київ) протягом 2016-2022 років, а саме: не досліджено письмові відомості із Єдиного реєстру виконавчих проваджень за вказаний період.
Вважає, що судом грубо порушено вимоги п. 1 ч. 1 ст. 26 ЗУ «Про виконавче провадження», не враховано, що Чорнобаївським відділом ДВС у Золотоніському районі не було направлено засобами рекомендованої поштової кореспонденції обидві оскаржувані постанови від 21.03.2024 на адресу ОСОБА_1 .
Крім того, вважає, що судом безпідставно відмовлено у задоволенні його заяви про відвід, оскільки суддя Кваша І. М. з мотивів особистої неприязні до ОСОБА_1 винесла завідомо неправосудні ухвали щодо відмови у задоволенні відводів.
Мотивувальна частина
Позиція Черкаського апеляційного суду
Згідно з ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов наступних висновків.
Мотиви, з яких виходить Апеляційний суд, та застосовані норми права
Частиною 3 ст. 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За правилами ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.
Відповідно до ст. 449 ЦПК України скаргу може бути подано до суду: у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав чи свобод; у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав чи свобод, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій.
Згідно ч. 2, ч. 3 ст. 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу державної виконавчої служби задовольнити вимогу заявника та усунути порушення або іншим шляхом поновлює його порушені права чи свободи.
Якщо оскаржуване рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби і права чи свободи заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову у задоволенні скарги.
Отже за змістом вказаних норм закону, обов'язковою умовою для задоволення скарги є встановлення факту порушення прав заявника.
Згідно зі ст. 22 ЗУ «Про виконавче провадження» (в редакції станом на дату видачі виконавчого листа) виконавчі документи можуть бути пред'явлені до виконання протягом року, якщо інше не передбачено законом.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, на момент набрання законної сили судовим рішення у справі № 2322/395/11 (10 вересня 2014 року) та видачі відповідного виконавчого листа (06 листопада 2014 року), були врегульовані Законом України від 21.04.1999 № 606-XIV«Про виконавче провадження» (далі ЗУ № 606-XIV), який втратив чинність 05.10.2016, а на час пред'явлення його до виконання (17.08.2022) - ЗУ «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VIII (далі ЗУ № 1404-VIII).
Згідно з пунктом 5 Розділу XIII ЗУ № 1404-VIII, виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред'являються до виконання у строки, встановлені цим Законом.
Відповідно до п. 7 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» ЗУ № 1404-VIII, виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом 05 жовтня 2016 року виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.
Конституція України закріпила принцип незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів (ч. 1 ст. 58).
Це означає, що дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом (п. 4 Рішення Конституційного Суду України від 05 квітня 2001 року у справі №3-рп/2001).
Згідно зі ст. 1 ЗУ № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 37 ЗУ № 1404-VIII передбачено, що виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа.
Згідно з ч. 5 ст. 37 ЗУ № 1404-VIII, повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 12 ЗУ № 1404-VIII, виконавчі документи можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.
Строки пред'явлення виконавчого документа до виконання перериваються у разі: пред'явлення виконавчого документа до виконання; надання судом, який розглядав справу як суд першої інстанції, відстрочки або розстрочки виконання рішення. У разі повернення виконавчого документа стягувану у зв'язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред'явлення такого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв'язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника - з дня закінчення строку дії відповідної заборони (ч. 4 та ч. 5 ст. 12 ЗУ 1404-VIII).
Аналогічні положення були передбачені у ч. 3 ст. 23 ЗУ № 606-XIV.
Із системного аналізу указаних норм чинного ЗУ «Про виконавче провадження» можна зробити висновок, що після переривання строку пред'явлення виконавчого документа до виконання у зв'язку з його пред'явленням до виконання перебіг строку починається заново з наступного дня після його повернення (отримання стягувачем постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження). Час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується.
Схожі за змістом правові висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 05 жовтня 2016 року в справі № 910/18165/13, постанові Верховного Суду від 11 червня 2019 року в справі № 804/2721/15, у постанові Верховного Суду від 07 лютого 2020 року в справі № 2018/6-343/11, в ухвалі Верховного Суду від 02 жовтня 2020 року в справі № 336/1023/20.
Судом встановлено, що рішенням Чорнобаїського районного суду Черкаської області, зокрема, позов ПАТ АБ «Укргазбанк» задоволено повністю.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укргазбанк» заборгованість за кредитом в сумі 15009,77 євро та 26810,07 грн та судові витрати в сумі 1700 грн.
06.04.2014 було видано виконавчі листи № 2322/395/11 про стягнення із ОСОБА_1 на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» 26810,07 грн та 15009,77 євро.
Вказані виконавчі листи неодноразово були пред'явлені до виконання.
Востаннє виконавчий лист № 2322/395/11 від 06.11.2014 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» заборгованості в сумі 15009,77 євро приватним виконавцем Недоступом Д. М. було повернуто стягувачеві 24 квітня 2023 року (наявна відмітка виконавця на копії виконавчого листа).
Виконавчий лист № 2322/395/11 від 06.11.2014 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» заборгованості в сумі 26810,07 грн державним виконавцем також повернуто стягувачеві без виконання.
Востаннє виконавчий лист пред'являвся до виконання 20.07.2021 (інформація з Автоматизованої системи виконавчого провадження).
На час звернення ОСОБА_1 до суду зі скаргою, в провадженні державного виконавця перебувають такі виконавчі провадження:
№74523327 щодо виконання рішення Чорнобаївського районного суду Черкаської області, виконавчий лист №2322/395/11 від 06.11.2014, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» заборгованості в сумі 26810,07 грн;
№74523255 щодо виконання рішення Чорнобаївського районного суду Черкаської області, виконавчий лист від 06.11.2014 року, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» заборгованості в сумі 637005,63 грн (15009,77 євро).
Враховуючи зазначене, вказані виконавчі документи могли бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох років.
Доводи ОСОБА_1 , що виконавчий лист пред'являвся з пропущенням річного терміну колегія суддів відхиляє з огляду на те, що в разі незгоди з відкриттям виконавчого провадження ОСОБА_1 не був позбавлений права на оскарження вказаних постанов державних виконавців.
Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що повторно пред'явивши виконавчі листи 15 лютого 2024 року, тобто протягом трьох років після їх повернення стягувачу, що відповідає вимогам Закону № 1404-VIII, ПАТ АБ «Укргазбанк» не пропустив строк пред'явлення виконавчих документів до виконання.
Доводи ОСОБА_1 в тій частині, що обрахунок строку пред'явлення виконавчого листа починається з дати видачі виконавчого документу, а не з дати повернення його стягувачеві є безпідставними з огляду на таке.
Відповідно до ч. 5 ст. 37 ЗУ № 1404-VIII повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону.
Згідно з ч. 5 ст. 12 ЗУ «Про виконавче провадження» № 1404-VIII, у разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв'язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред'явлення такого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв'язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника - з дня закінчення строку дії відповідної заборони.
Наведені положення закону визначають момент, з якого встановлюється строк пред'явлення виконавчого документа до виконання, у двох визначених законом випадках.
Разом з тим зазначеною нормою не виключається та не обмежується переривання строку пред'явлення виконавчого документа до виконання у разі повернення його стягувачу з інших підстав.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2018 року у справі № 727/1256/16-ц, ухвалах Верховного Суду від 19 листопада 2020 року у справі № 913/518/13-г та від 02 грудня 2020 року у справі № 913/869/14, а також постанові Верховного Суду від 26 травня 2021 року у справі № 541/1213/14-ц.
Зазначене свідчить про сталість судової практики у спірних правовідносинах щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме визначення дати з якої поновлюється строк пред'явлення виконавчого листа до виконання у зв'язку з поверненням його стягувачеві на підставі його заяви.
Пунктом 22 Інструкції з примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України 02 квітня 2012 року № 512/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України 29 вересня 2016 № 2832/5), встановлено, що при закінченні виконавчого провадження, поверненні виконавчого документа стягувачу, виконавець залишає у матеріалах виконавчого провадження копію виконавчого документа, а на виконавчому документі ставить відповідну відмітку, у якій зазначаються підстава закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа з посиланням на відповідну норму Закону, залишок нестягненої суми, якщо за виконавчим документом проводилося стягнення, сума стягнутого виконавчого збору або сума стягнутої основної винагороди приватного виконавця.
Відмітка на виконавчому документі засвідчується підписом виконавця та скріплюється печаткою.
Таким чином, керуючись наявними відмітками на виконавчому листі, приватний виконавець, відкриваючи виконавче провадження у справі, щодо строків пред'явлення виконавчого листа до виконання, діяв у межах закону, що вірно встановлено судом першої інстанції.
Колегія суддів, врахувавши повноту встановлених обставин у справі, не знаходить підстав для задоволення клопотання ОСОБА_1 про витребування у Чорнобаївському відділі ДВС у Золотоніському районі Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) в якості письмових доказів відомостей про пред'явлення виконавчих листів Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 06.11.2014 № 2322/395/11 до примусового виконання протягом 2014-2022 років з копіями постанов державних виконавців про відкриття та про завершення виконавчих проваджень та витребування від Державного підприємства НАІС, як від адміністратора системи АСВП даних за період з 2014 по 2022 роки, завірених належним чином копій матеріалів виконавчих проваджень з примусового виконання виконавчого листа № 2322/395/11, виданого 06.11.2014 суддею Чорнобаївського районного суду Черкаської області Н. В. Циброю.
Щодо повноважень представника стягувача на пред'явлення виконавчого листа до виконання.
Судом встановлено, що до заяв про відкриття виконавчих проваджень стягувачем було додано завірену копію довіреності від 28 серпня 2023 року № 240, яка видана головою правління ПАТ АТ «Укргазбанк» Морозовим Р. В. завідувачу сектора по роботі з боржниками Черкаської обласної дирекції та Кіровоградської обласної дирекції відділу по роботі з боржниками Центрально-Південного регіону управління по роботі з проблемними активами фізичних осіб департаменту по роботі з проблемними активами АБ «Укргазбанк» для представництва інтересів Банку, зокрема в органах державної виконавчої служби. Копія довіреності містить напис «З оригіналом згідно» з зазначенням посади, прізвища, імені та по-батькові та підписом ОСОБА_4 (т. 1 а. с. 177)
Вказаною довіреністю Похилко І. М., зокрема, надається право підписувати та подавати від імені довірителя документи, необхідні для представництва інтересів Банку, засвідчувати від імені довірителя копії документів без проставлення печатки, в тому числі копію цієї довіреності.
Надана стягувачем довіреність засвідчена підписом ОСОБА_4 , підтверджувала повноваження останньої як представника ПАТ АТ «Укргазбанк» на подання заяв про відкриття виконавчих проваджень, зокрема й на засвідчення копії довіреності власним підписом.
При цьому, судом першої інстанції вірно зазначено, що інформація про голову правління АТ «Укргазбанк» як підписанта довіреності являється публічною, знаходиться в ЄДРПОУ і окремого доказування не потребує.
Слід заначити, що під час вирішення питання відповідності копії документу, вимогам закону слід уникати зайвого формалізму.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 08.05.2019 у справі № 160/7887/18, на який в тому числі посилається скаржник в апеляційній скарзі.
Отже, суд першої інстанції вірно дійшов висновку, що повноваження представника юридичної особи є підтвердженими на підставі завіреної ним копії довіреності.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про направлення йому державним виконавцем простою кореспонденцією постанов про відкриття провадження не заслуговують на увагу, адже вказане саме по собі не є підставою для скасування оскаржуваних постанов.
Разом з тим, слід зазначити, що згідно зі ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.
Відповідно до ст. 2 ЗУ «Про банки і банківську діяльність» кошти є грошима в національній або іноземній валюті. У ст. ст. 47 та 49 цього Закону визначені операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Такі кредитні операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу.
Згідно зі ст. 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
За змістом ст. 524 ЦК України грошовим визнається зобов'язання, виражене у грошовій одиниці України гривні, проте в договорі сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Загальні положення про виконання грошового зобов'язання закріплені у ст. 533 ЦК України, зокрема: грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях; якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом; використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Таким чином, у разі якщо кредит правомірно наданий в іноземній валюті та кредитодавець (позивач) просить стягнути кошти в іноземній валюті, суд у резолютивній частині рішення зазначає про стягнення таких коштів саме в іноземній валюті, що відповідає вимогам ч. 3 ст. 533 ЦК України.
Як було вже встановлено, рішенням Чорнобаїського районного суду Черкаської області, зокрема, позов ПАТ АБ «Укргазбанк» із ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укргазбанк» заборгованість за кредитом була стягнута, зокрема, в сумі 15009,77 Євро.
Тобто, визначаючи характер грошового зобов'язання, суд вирішив стягнути з боржника грошові кошти саме в іноземній валюті.
Відповідно до п. 30.1 ст. 30 ЗУ «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» моментом виконання грошового зобов'язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою.
При цьому правовий режим іноземної валюти на території України, хоча і пов'язується з певними обмеженнями в її використанні як платіжного засобу, тим не менше, не виключає здійснення платежів в іноземній валюті
Особливості звернення стягнення на кошти боржника та виконання рішень при обчисленні боргу в іноземній валюті визначені у ст. 49 ЗУ «Про виконавче провадження».
Так, відповідно до частин першої-третьої цієї статті у разі якщо кошти боржника в іноземній валюті розміщені на рахунках, внесках або на зберіганні у банку чи іншій фінансовій установі, які мають право на продаж іноземної валюти на внутрішньому валютному ринку, виконавець зобов'язує їх продати протягом семи робочих днів іноземну валюту в сумі, необхідній для погашення боргу. У разі якщо такі кошти розміщені в банку або іншій фінансовій установі, які не мають права на продаж іноземної валюти на внутрішньому валютному ринку, виконавець зобов'язує їх перерахувати протягом семи робочих днів такі кошти до банку або іншої фінансової установи за вибором виконавця, що має таке право, для їх реалізації відповідно до частини першої цієї статті. У разі обчислення суми боргу в іноземній валюті виконавець у результаті виявлення у боржника коштів у відповідній валюті стягує такі кошти на валютний рахунок органу державної виконавчої служби, а приватний виконавець - на відповідний рахунок приватного виконавця для їх подальшого перерахування стягувачу. У разі виявлення коштів у гривнях чи іншій валюті виконавець за правилами, встановленими частинами першою і другою цієї статті, дає доручення про купівлю відповідної валюти та перерахування її на валютний рахунок органу державної виконавчої служби, а приватний виконавець - на відповідний рахунок приватного виконавця.
На виконання судового рішення видано 06.11.2014 виконавчий лист, за яким державним виконавцем, зокрема, відкрито виконавче провадження № 74523255 щодо виконання рішення Чорнобаївського районного суду Черкаської області, виконавчий лист від 06.11.2014 року, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» заборгованості в сумі 637005,63 грн.
Втім колегія суддів наголошує на тому, що заборгованість за кредитом з ОСОБА_1 на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» стягнута саме у валюті зобов'язання тобто у Євро, а не у гривні.
У разі ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті стягувачу має бути перерахована саме іноземна валюта, визначена судовим рішенням, а не її еквівалент у гривні.
Таке твердження узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, сформульованим у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц (провадження № 14-134цс18).
Тобто стягнення заборгованості у гривні є неналежним виконанням судового рішення.
Зокрема, згідно з висновками Верховного Суду викладених у постановах від 26 травня 2022 року у справі № 686/5863/13-ц, від 22 вересня 2023 року у справі № 2-1540/12, від 12 листопада 2020 року у справі № 127/17686/13-ц, від 09 жовтня 2020 року у справі № 799/2340/18, від 27 липня 2020 року у справі № 607/16146/17, від 15 липня 2020 року у справі № 711/12474/14-ц, від 01 липня 2020 року у справі № 308/1811/18, якщо між стягувачем та боржниками існувало валютне грошове зобов'язання і заборгованість за кредитним договором була стягнута судом в іноземній валюті, то державний виконавець зобов'язаний під час примусового виконання виконавчого листа, виданого на підставі рішення суду, керуватися положеннями ст. 49 ЗУ «Про виконавче провадження», а саме: виявивши у боржника кошти у гривнях, виконавець за правилами, встановленими ч. ч. 1 та 2 цієї статті, мав дати доручення про купівлю валюти на валютний рахунок органу державної виконавчої служби, а в подальшому спрямувати ці кошти на рахунок стягувача. Невиконання вимог положень цієї статті свідчить про порушення прав стягувача як сторони виконавчого провадження.
Тому апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування постанови начальника Чорнобаївського відділу ДВС у Золотоніському районі Черкаської області Центрального Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Волошина Б. Д. від 21.03.2024 про відкриття виконавчого провадження № 74523255 з примусового виконання виконавчого листа Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 06.11.2014 № 2322/395/11 про стягнення заборгованості в сумі 637005,63 грн.
Щодо доводів ОСОБА_1 про безпідставність відмови у задоволенні його заяви про відвід з підстав визначених п. 3 та п. 5 ч. 1 ст. 36 ЦПК України, слід зазначити наступне.
Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду.
За змістом п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У справі «Бускаріні проти Сан-Марино» (Buscarini v. San Marino) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що словосполучення «встановлений законом» відноситься не тільки до правової основи самого існування суду, але і до складу суду у кожній справі.
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ безсторонність (неупередженість) суду в сенсі п. 1 ст. 6 Конвенції має визначатися згідно з суб'єктивним критерієм, враховуючи особисті переконання та поведінку конкретного судді, тобто чи мав суддя особисту упередженість або чи був він об'єктивним у цій справі, та об'єктивним критерієм, іншими словами, шляхом установлення того, чи забезпечував сам суд (його склад) достатні гарантії для того, щоб виключити будь-який обґрунтований сумнів у його безсторонності (рішення у справах «Фей проти Австрії» (Fey v. Austria), «Веттштайн проти Швейцарії» (Wettstein v. Switzerland)).
Присутність у складі суду хоча б одного упередженого судді може призвести до порушення вимоги щодо неупередженості всього складу суду, навіть у разі безсторонності інших суддів чи їх більшості.
З метою дотримання принципу неупередженості суду існує інститут відводу, самовідводу, а також недопустимості повторної участі судді в розгляді справи. Зазначений інститут має важливе значення для реалізації основних засад (принципів) цивільного судочинства, сприяє ефективному розгляду справи. Гарантування та забезпечення в національному законодавстві принципу неупередженості суду є важливою умовою дотримання права на справедливий суд, закріпленого в статті 6 Конвенції.
Так, ст. 36 ЦПК України визначено перелік підстав для відводу (самовідводу) судді, зокрема п. 3, п. 5 ч. 1 ст. 36 ЦПК України визначає, що суддя не може розглядати справу і підлягає відводу, якщо він прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи або є інші обставини, які викликають сумнів в об'єктивності та неупередженості судді.
Відповідно до п. 1, 2 ч. 2 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо: 1) справу розглянуто неповноважним складом суду; 2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і підстави його відводу визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованими такою підставою.
Неповажним потрібно вважати склад суду у таких випадках: справу розглянуто і вирішено суддею або за участі судді, строк повноважень якого закінчився; справу розглянуто і вирішено особою, яка не є суддею цього суду; справу передано на розгляд судді з порушенням встановленого порядку розподілу судових справ або з порушенням принципу незмінності складу суду; справу розглянуто і вирішено суддею або за участі судді, який брав участь у її вирішенні; справу, яку належить розглядати колегіально, розглянуто і вирішено суддею одноособово.
Склад суду, який розглядає справу, є повноважним лише в тому випадку, коли його створення відповідає вимогам закону, а також коли відсутні обставини, що унеможливлюють участь судді у справі.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 та його представником - адвокатом Пилипенком Р. Б. неодноразово заявлялись відводи судді Кваші І. М. у даній справі, в задоволенні яких було відмовлено ухвалами Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 25 квітня 2024 року та від 02 травня 2024 року.
Незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу (ч. 4 ст. 36 ЦПК України).
У ч. 4 ст. 10 ЦПК України та ст. 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України та практику ЄСПЛ як джерело права.
У рішенні ЄСПЛ у справі «Білуха проти України» (№ 33949/02, § 49-52, від 09 листопада 2006 року) зазначено, що наявність безсторонності відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції повинна визначатися за суб'єктивним та об'єктивним критеріями. Відповідно до суб'єктивного критерію беруться до уваги особисті переконання та поведінка окремого судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у цій справі. Відповідно до об'єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд, як такий, та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності. Стосовно суб'єктивного критерію, особиста безсторонність суду презюмується, допоки не надано доказів протилежного. Стосовно об'єктивного критерію, то це означає, що при вирішенні того, чи є у цій справі обґрунтовані причини побоюватися, що певний суддя був небезсторонній, позиція заінтересованої особи є важливою, але не вирішальною. Вирішальним є те, чи можна вважати такі побоювання об'єктивно обґрунтованими.
Аналогічні висновки ЄСПЛ викладені у рішенні від 24 травня 1989 року у «Справі Гаусшильдта» (§ 46) де зазначено, що наявність безсторонності для цілей п. 1 ст. 6 Конвенції визначається за допомогою суб'єктивного критерію, тобто оцінювання особистого переконання конкретного судді у конкретній справі, а також за допомогою об'єктивного критерію, тобто з'ясування того, чи надав цей суддя достатні гарантії для виключення будь-якого легітимного сумніву з цього приводу.
За об'єктивним критерієм підлягає з'ясуванню, чи існують факти, які можна встановити та які можуть ставити під сумнів безсторонність судді. Вирішальним у цьому є те, чи є побоювання учасників справи щодо відсутності безсторонності у певного судді об'єктивно підтвердженими.
Тобто, при вирішенні того, чи є у цій конкретній справі обґрунтовані причини побоюватися, що певний суддя чи судді можуть бути небезсторонніми, позиція заінтересованої особи є важливою, але не вирішальною. Вирішальним же є те, чи можна вважати такі побоювання об'єктивно обґрунтованими (рішення у справі «Ветштайн проти Швейцарії» (Wettstein v. Switzerland), п. 44; та рішення у справі «Ферантелі та Сантанжело проти Італії» (Ferrantelli and Santangelo v. Italy), від 7серпня 1996 poку, п. 58).
Презумпція особистої неупередженості судді діє, допоки не з'являться докази на користь протилежного. Доказів протилежного заявником не надано й судом не здобуто.
Оцінюючи наявність підстав для відводу за суб'єктивним критерієм, встановлено, що доводи ОСОБА_1 та адвоката Пилипенка Р. Б. про відвід судді не містять посилання на обставини та докази, які б дали підстави для висновку про безпосередню заінтересованість в результатах розгляду справи, необ'єктивність та упередженість судді Кваші І. М. чи неналежне забезпечення таким судом, дотримання процесуальних прав і свобод скаржника.
Незгода заявника із судовими рішеннями винесеними під головуванням судді Кваші І. М. у інших справах відносно ОСОБА_1 не можуть бути підставою для відводу у даній справі.
Інші доводи заяви про відвід судді Кваші І. М. по своїй суті зводяться до незгоди заявника із прийнятим суддею процесуальним судовим рішенням у даній справі, що відповідно до ст. 36 ЦПК України не є підставою для відводу судді.
Отже, вказані в заяві підстави для відводу судді не є «іншими обставинами», які викликають сумнів в неупередженості або об'єктивності суддів, відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 36 ЦПК України чи особисту зацікавленість в результатах розгляду справи згідно з п. 3 ч. 1 ст. 36 ЦПК України.
Отже, колегія суддів не вбачає допущення порушень судом першої інстанції при вирішенні питання відводу.
Відповідно до положень ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України).
Відповідно до положень ст. 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.
Інші доводи апеляційної скарги колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи є безпідставними.
Згідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування норм процесуального та матеріального права.
Виходячи із вищевикладеного, суд першої інстанції дійшов правильних в цілому висновків про відмову в задоволенні скарги ОСОБА_1 , разом із тим, відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України, враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, та скасування ухвали суду першої інстанції в частині відмови в скасуванні постанови начальника Чорнобаївського відділу ДВС у Золотоніському районі Черкаської області Центрального Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Волошина Б. Д. від 21.03.2024 про відкриття виконавчого провадження № 74523255 з примусового виконання виконавчого листа Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 06.11.2014 № 2322/395/11 про стягнення заборгованості в сумі 637005,63 грн із задоволенням скарги ОСОБА_1 в означеній частині.
В іншій частині ухвалу Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 03 травня 2024 року необхідно залишити без змін, як таку, що ухвалена у відповідності до норм матеріального та процесуального права, є законною та обґрунтованою.
Керуючись ст. ст. 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Ухвалу Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 03 травня 2024 року в частині відмови в скасуванні постанови начальника Чорнобаївського відділу ДВС у Золотоніському районі Черкаської області Центрального Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Волошина Б. Д. від 21.03.2024 про відкриття виконавчого провадження № 74523255 з примусового виконання виконавчого листа Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 06.11.2014 № 2322/395/11 про стягнення заборгованості в сумі 637005,63 грн - скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.
Скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність та постанови начальника відділу Чорнобаївського відділу державної виконавчої служби у Золотоніському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Волошина Б. Д. від 21 березня 2024 року про відкриття виконавчих проваджень - задовольнити частково.
Скасувати постанову начальника Чорнобаївського відділу ДВС у Золотоніському районі Черкаської області Центрального Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Волошина Б. Д. від 21.03.2024 про відкриття виконавчого провадження № 74523255 з примусового виконання виконавчого листа Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 06.11.2014 № 2322/395/11 про стягнення заборгованості в сумі 637005,63 грн.
В іншій частині ухвалу Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 03 травня 2024 року - залишити без змін.
Стягнути із Чорнобаївського відділу ДВС у Золотоніському районі Черкаської області Центрального Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на користь ОСОБА_1 202 грн судового збору.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України.
Повний текст постанови складено 18 липня 2024 року.
Головуючий Л. І. Василенко
Судді: О. В. Карпенко
О. М. Новіков