Справа № 161/6001/24
Провадження № 2/161/2346/24
(заочне)
16 липня 2024 року Луцький міськрайонний суд Волинської області
в складі:
головуючого - судді Рудської С.М.
при секретарі - Коржик Н.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Луцьку цивільну справу за позовом Квартирно-експлуатаційного відділу міста Володимира до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловими приміщеннями,
26.03.2024 року позивач Квартирно-експлуатаційний відділ м. Володимира (далі - КЕВ м. Володимир) звернувся до суду з вищевказаною позовною заявою на обґрунтування зазначивши, що гуртожиток, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , перебуває у державній власності Міністерства оборони України та знаходиться на балансі КЕВ м. Володимир (далі - гуртожиток). Відповідачі є користувачами житлових приміщень гуртожитку. Однак останні з 2003 року по даний час у гуртожитку не проживають. Вказані обставини перешкоджають Міністерству оборони України розпоряджатися своїм майном. Враховуючи наведене, просить суд визнати ОСОБА_1 (кімната № 3), ОСОБА_2 , ОСОБА_3 (кімната № 73) такими, що втратили право користування відповідними житловими приміщеннями у гуртожитку, а також стягнути з них на користь КЕВ м. Володимир витрати по сплаті судового збору в розмірі 2684 грн.
Представник позивача в судове засідання не з'явилася, до його початку подала заяву з проханням розгляд справи проводити у її відсутності, щодо ухвалення заочного рішення не заперечує (а.с. 68-69).
Відповідачі в судове засідання повторно не з'явилися, причини неявки суду не повідомив, про день, час, місце розгляду справи повідомлявся своєчасно та належним чином, клопотання про відкладення розгляду справи, відзив на позовну заяву від нього на адресу суду не надходили.
Статтею 280 ЦПК України закріплена можливість ухвалення заочного рішення на підставі наявних у справі доказів, у разі належним чином повідомленого відповідача про дату, час та місце судового засідання.
Враховуючи вищезазначені обставини, суд вважає провести заочний розгляд справи на підставі наявних у ній матеріалів.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши письмові докази по справі, суд приходить до наступного.
Судом встановлено, у відповідності до ст. 10 ЗУ «Про Збройні Сили України» та ст. 10 ЗУ «Про оборону України» Міністерство оборони України здійснює військово-політичне та адміністративне управління Збройними Силами України, а також управління переданим Міністерству оборони України військовим майном і майном підприємств, установ та організацій, що належать до сфери його управління.
Відповідно до Положення про Квартирно-експлуатаційний відділ м. Володимир, затвердженого наказом Командувача Сил логістики Збройних Сил України від 17.01.2023 року № 16, КЕВ м. Володимир є державною установою Міністерства оборони України, яка створена з метою організації виконання завдань з питань інженерно-інфраструктурного (квартирно-експлуатаційного) забезпечення військових частин, закладів, установ та організації (далі - військових частин) Збройних Сил України у Волинській області.
Одним із завдань КЕВ м. Володимир є: організація забезпечення військовослужбовців та осіб звільнених з військової служби в запас або відставку та членів їх сімей житловими приміщеннями та виплати компенсації за належне для отримання житлові приміщення, а саме організовує розподіл житлового фонду Міністерства оборони України у зоні відповідальності; забезпечує контроль за використанням житлового фонду у гарнізонах Збройних Сил України у зоні відповідальності. КЕВ м. Володимир-Волинський володіє, користується, розпоряджається закріпленим за ним майном відповідно до мети своєї діяльності та чинного законодавства (а.с. 21-36).
Гуртожиток, що розташований у АДРЕСА_1 , перебуває у державній власності Міністерства оборони України та знаходиться на балансі КЕВ м. Володимир (а.с. 8, 19-20).
Майно КЕВ м. Володимир є державною власністю і закріплюється за ним на праві оперативного управління. Установа користується та розпоряджається зазначеним майном на свій розсуд, вчиняючи щодо нього будь-які дії, що не суперечать чинному законодавству та Положенню про КЕВ м. Володимир.
Згідно інформації з Реєстру Луцької міської територіальної громади та карток прописки громадян, за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстроване місце проживання відповідачів ОСОБА_1 (кімната № НОМЕР_1 ), ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (кімната № 73). Останнім надано дане житло як військовослужбовцям (а.с. 9-10).
23.08.2023 року КЕВ м. Володимир звернувся із листом за вих. № 21/1689 до Луцького РУП ГУНП у Волинській області щодо проведення перевірки на предмет проживання відповідачів за місцем своєї реєстрації (а.с. 15).
У відповідь на вищевказаний лист, Луцьким РУП ГУНП у Волинській області було складено повідомлення № 314290/50/04-23 від 18.09.2023 року зі змісту якого слідує, що в ході опрацювання звернення КЕВ м. Володимир, було з'ясовано, що ОСОБА_1 (кімната № 3), ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (кімната АДРЕСА_2 , не проживають, двері їх кімнат зачинені, а мешканці сусідніх житлових приміщень взагалі їх не знають (а.с. 16).
До матеріалів справи також долучено заяву ОСОБА_4 від 25.01.2024 року, адресовану начальнику КЕВ м. Володимир від 25.01.2024 року, в якій вона зазначила, що вона є користувачем кімнати № НОМЕР_1 у гуртожитку, де зареєстрована ОСОБА_1 . Остання за місцем своєї реєстрації не проживає, проте нарахування комунальних послуг здійснюється у тому числі й на вказану відповідачку (а.с. 17).
Аналогічна за своїм змістом наявна заява ОСОБА_5 від 24.01.2024 року, яка проживає у кімнаті № НОМЕР_2 у гуртожитку, де зареєстровані ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Останні також за місцем своєї реєстрації не проживають, однак нарахування комунальних послуг здійснюється у тому числі й на вказаних відповідачів (а.с. 18).
Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (ст. 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання майном (ст. 391 ЦК України).
Вказані способи захисту можуть бути реалізовані шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.
Відповідно до ст. 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя та до свого житла. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Стаття 8 Конвенції стосується прав особливої важливості для особистості людини, її самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві (рішення від 27.05.2004 року у справі «Коннорс проти Сполученого Королівства» («Connors v. the United Kingdom»), заява № 66746/01, § 82).
ЄСПЛ неодноразово висловлювався щодо можливості виселення особи з житлового приміщення. Так, у рішенні від 02.12.2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» («Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine», заява № 19009/04, § 41) ЄСПЛ вказав, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла.
Згідно з практикою ЄСПЛ втручання держави у право на житло є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не здійснюється «згідно із законом», не переслідує легітимну мету - одну чи декілька з тих, що перелічені у пункті 2 вказаної статті, - чи не розглядається як «необхідне в демократичному суспільстві».
Формулювання «згідно із законом» не лише вимагає, щоб оскаржуваний захід мав підставу в національному законодавстві, але також звертається до якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своїх термінах та передбачати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.07.2018 року у справі № 653/1096/16-ц звертає увагу на те, що ЄСПЛ, розглянувши справу за заявою військовослужбовця, який разом з іншими членами сім'ї був виселений із кімнати в гуртожитку після припинення служби у Міністерстві оборони України, дійшов висновку про відсутність порушення ст. 8 Конвенції. ЄСПЛ вказав, що втручання, на яке скаржився заявник, переслідувало легітимну мету - захист інтересів економічного добробуту країни та прав інших осіб, а саме курсантів і працівників Національної академії оборони України й інших військовослужбовців, які потребували житло у зв'язку зі службою (рішення від 16.02.2017 року у справі «Каракуця проти України» («Karakutsya v. Ukraine»), заява № 18986/06, § 71).
Аналогічно, у даному випадку позивач переслідує легітимну мету, а саме права військовослужбовців та членів їх сім'ї військових частин Луцького гарнізону Волинської області щодо забезпечення їх місцем для тимчасового проживання (кімнату гуртожитку).
Втручання у право на повагу до житла має бути також «необхідним у демократичному суспільстві». Тобто, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності» та бути домірним переслідуваній легітимній меті (mutatis mutandis, рішення у справі «Зехентнер проти Австрії» («Zehentner v. Austria»), заява № 20082/02, § 56).
Вирішуючи питання про «необхідність у демократичному суспільстві» визнання осіб такими, що втратили права на користування службовим житлом, зазначаю про нагальну суспільну необхідність для застосування такого заходу, оскільки існує черга військовослужбовців, які можуть претендувати на заселення у службове житло.
Згідно п. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Поняття «суд, встановлений законом», стосується не лише правової основи існування суду, але й дотримання ним норм, які регулюють його діяльність (рішення ЄСПЛ у справі «Сокуренко і Стригун проти України» («Sokurenko and Strygun v. Ukraine») від 20.07.2006 року, заяви № 29458/04 та № 29465/04, § 24).
Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна (ст. 317 ЦК України).
Службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв'язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього (ч. 1 ст. 118 ЖК України).
Відповідно до п. 11 Постанови Пленуму Верховного суду України № 2 від 12.04.1985 року «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» (далі - Постанова), відповідно до ст. 107 ЖК наймач або член його сім'ї, який вибув на інше постійне місце проживання, втрачає право користування жилим приміщенням з дня вибуття, незалежно від пред'явлення позову про це. Громадяни, відсутні у місці постійного проживання за умовами і характером роботи (члени екіпажів суден, працівники геологічних, розвідувальних партій, експедицій та інші працівники, діяльність яких пов'язана з постійним пересуванням), у період її виконання можуть бути визнані на підставі ст. 107 ЖК України такими, що втратили право користування жилим приміщенням, з якого вони вибули у зв'язку з цією роботою.
Судом встановлено, що відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 відсутні у місці постійного проживання без поважних на це причин, а тому вони втратили право користування службовим житлом. Доказів іншого відповідачами суду не надано.
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про обгрунтованість позовних вимог КЕВ м. Володимира до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловими приміщеннями, а тому позов підлягає задоволенню в повному обсязі.
Згідно ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі задоволення позову, покладаються на відповідача.
Як встановлено судом, при зверненні до суду з даним позовом через систему «Електронний суд» КЕВ м. Володимир було сплачено судовий збір в розмірі 2684 грн., попри те, що у відповідності ч. 3 ст. 4 ЗУ «Про судовий збір» до подання даного процесуального застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Тобто, подаючи позов через систему «Електронний суд» позивач повинен був сплатити судовий збір в сумі 2422,40 грн.
Із наведеного слідує, що понесені позивачем та документально підтвердженні витрати по сплаті судового збору за звернення до суду з даним позовом в розмірі 2422,40 грн., у зв'язку із задоволенням позову, підлягають компенсації за рахунок відповідачів.
Одночасно з цим, суд роз'яснює КЕВ м. Володимир право на повернення 261,60 грн. (2684 грн. - 2422,40 грн.) судового збору, внесенного в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
На підставі ст. 107 ЖК України, ст.ст. 15, 317, 319, 321, 391 ЦК України, керуючись ст.ст. 10, 12, 27, 77-81, 141, 247, 263-265, 280, 352, 354 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги Квартирно-експлуатаційного відділу міста Володимира до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловими приміщеннями - задовольнити частково.
Визнати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , такою, що втратила право користування жилим приміщенням - кімнатою АДРЕСА_3 .
Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , такими, що втратили право користування жилим приміщенням - кімнатою АДРЕСА_2 .
Стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь Квартирно-експлуатаційного відділу міста Володимира судовий збір в розмірі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн. 40 коп., по 807 грн. 46 коп. з кожного.
В задоволенні іншої частини заявлених вимог - відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: Квартирно-експлуатаційний відділ міста Володимира, адреса місцезнаходження: Волинська обл., м. Володимир, вул. Академіка Глушкова, 1, код ЄДРПОУ: 07516184.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_4 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_5 .
Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_5 .
Повний текст рішення складений 19 липня 2024 року.
Суддя Луцького міськрайонного
суду Волинської області С.М. Рудська