Справа № 159/3076/22
Провадження № 1-кп/159/77/24
19 липня 2024 року м. Ковель
Ковельський міськрайонний суд Волинської області у складі:
головуючого судді ОСОБА_1
секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
за участю прокурорки ОСОБА_3 ,
обвинуваченого ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Ковель клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12022030550000283 від 27.03.2022 за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.121, ч. 2 ст. 309 КК України,
В провадженні Ковельського міськрайонного суду Волинської області знаходиться кримінальне провадження, що внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12022030550000283 від 27.03.2022 за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.121, ч. 2 ст. 309 КК України.
Ухвалою Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 26.03.2024 у кримінальному провадженні за № 12022030550000283 від 27.03.2022 призначено стаціонарну судово-психіатричну експертизу, проведення якої доручено експертам Львівської обласної клінічної психіатричної лікарні. Провадження у справі зупинено.
Ухвалою суду від 23.05.2024 продовжено ОСОБА_4 дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до двох місяців, тобто до 22 липня 2024 року включно.
17.07.2024 до суду надійшло клопотання прокурорки Ковельської окружної прокуратури про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Ухвалою Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 18.07.2024 призначено судове засідання для розгляду клопотання про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_4
19.07.2024 до суду надійшли заперечення, захисника ОСОБА_5 , в яких він просив змінити відносно обвинуваченого запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту із застосуванням електронних засобів контролю або визначити заставу. Зазначив, що прокурором не доведено, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не може запобігти ризикам, передбачених статтею 177 КПК України.
В судовому засіданні прокурорка клопотання про продовження обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою підтримала обґрунтовуючи це тим, що запобіжний захід у вигляді тримання під вартою обраний обвинуваченому спливає 22.07.2024, однак ризики передбачені ст. 177 КПК України раніше вказані в ухвалі слідчого судді не зменшились, продовжують існувати.
Обвинувачений просив суд відмовити у клопотанні прокурора та змінити відносно нього запобіжний захід у вигляді домашнього арешту із застосуванням електронних засобів контролю або визначити заставу, не заперечував проти розгляду клопотання за відсутності захисника.
Вислухавши думку учасників розгляду кримінального провадження, суд дійшов до наступного висновку.
Згідно з ч. 3 ст. 331 КПК України, за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі до місця ув'язнення.
Відповідно до ч.1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
Згідно з позицією Європейського суду з прав людини - рішення «Шалімов проти України» від 04.04.2010, заява №20808/02, п. 50, ECHR 2010, відповідно до якого «таке, що продовжується, тримання під вартою може бути виправданим у тій чи іншій справі лише за наявності специфічних ознак того, що цього вимагають істинні вимоги публічного інтересу, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважують правило поваги до особистої свободи» (див. справу «Лабіта проти Італії» (Labita v Italy) /ВП/, заява № 26772/95, п. 153, ECHR 2000ІV).
Згідно рішення Європейського суду з прав людини «Тейс проти Румунії», автоматичне продовження строків тримання під вартою суперечить Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а тому при вирішенні питання про продовження відносно ОСОБА_4 , строку тримання під вартою суд виходить не з принципу автоматичного продовження строку тримання під вартою, а з необхідності уникнення ризиків, визначених ст. 177 КПК України.
При вирішенні питання доцільності продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого суд виходить з необхідності уникнення ризиків, визначених ст. 177 КПК України, зокрема, що обвинувачений може переховуватись від суду відповідно до ч. 1 ст. 178 КПК України, свідчать такі обставини: тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання обвинуваченого винуватим у кримінальних правопорушеннях, у вчиненні яких він обвинувачується, обвинувачений раніше судимий, офіційно не працевлаштований, тобто не маючи стійких соціальних зв'язків, може вільно пересуватися територією України та, усвідомлюючи невідворотність покарання за вчинення інкримінованих тяжких злочинів, може переховуватись від органів досудового розслідування, суду, впливати на покази свідків, а також вчинити інше кримінальне правопорушення.
Практика Європейського суду з прав людини, відповідно до якої допустимими підставами для взяття й утримання особи під вартою є наявність з боку підозрюваного таких загроз як: перешкоджання розслідуванню, вплив на свідків та інших осіб, ухилення від слідства та суду або повторне вчинення злочину (рішення ЄСПЛ у справі «Воляник проти України»).
Позиція Європейського суду з прав людини, яка висвітлена в рішенні ЄСПЛ у справі «Москаленко проти України», в якому зазначено, що суворість покарання, яке може бути призначено, є належним елементом при оцінці ризику переховування від суду чи скоєння іншого злочину.
Викладене підтверджує доведеність стороною обвинувачення достатності та виправданості, з огляду на стандарти права, свободи та особистої недоторканності, передбачених Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, продовження строку застосування такого запобіжного заходу, як тримання під вартою, до обвинуваченого ОСОБА_4 , оскільки останній обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину проти життя та здоров'я особи.
Суд зазначає, що вид запобіжного заходу, який необхідно застосовувати до обвинуваченого, не може оцінюватися виключно на підставі явки до суду і позитивної процесуальної поведінки обвинуваченого, а це слід робити з урахуванням низки відповідних обставин, які можуть підтверджувати існування таких ризиків, або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може служити підставою для зміни запобіжного заходу.
Метою застосування запобіжного заходу є не карна функція, а забезпечувальна, тобто до обвинуваченого може бути застосований такий вид запобіжного заходу, який би в повній мірі забезпечив запобіганню ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, а також відповідав засадам гарантування основоположних прав людини на свободу та особисту недоторканність, що передбачає недопущення ув'язнення особи до засудження її компетентним судом (пп. «а» п.1ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Застосовуючи запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого, визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
На підставі зазначеного суд вважає, що в задоволенні клопотання захисника ОСОБА_5 про зміну запобіжного заходу слід відмовити, а клопотання прокурорки про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у відношенні ОСОБА_6 підлягає задоволенню, оскільки більш м'які запобіжні заходи будуть недостатніми для запобігання доведеним під час судового розгляду ризикам, передбаченим п.1, п.3, п. 5 ч.1 ст.177 КПК України, та не забезпечать належну процесуальну поведінку обвинуваченого.
Відповідно до ч. 4 ст. 183 КПК України слідчий суддя має право не визначати розмір застави щодо злочину, який спричинив загибель людини.
Керуючись ст.ст. 177, 331, 372 КПК України, суд
В задоволенні клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_5 про зміну запобіжного заходу - відмовити повністю.
Клопотання прокурорки задовольнити.
Продовжити дію запобіжного заходу у відношенні обвинуваченого ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 121, ч. 2 ст. 309 КК України, у вигляді тримання під вартою до двох місяців, тобто до 17 вересня 2024 року включно.
У випадку неможливості завершення експертизи в межах строку дії ухвали суду запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, зобов'язати експертів Львівської філії судово - психіатричних експертиз Державної установи «Інститут психіатрії, судово - психіатричної експертизи та моніторингу наркотиків Міністерства охорони здоров'я України» завчасно (не пізніше 10-денного строку до кінцевої дати) повідомити суд та прокурора у кримінальному провадженні - прокурора Ковельської окружної прокуратури ОСОБА_3 про необхідність його продовження.
Розгляд кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.121, ч. 2 ст. 309 КК України відкласти на час проведення судово-психіатричної експертизи та надходження до суду висновку експерта.
Копію ухвали вручити обвинуваченому, захиснику, прокурору та направити уповноваженій службовій особі місця тримання обвинуваченого.
Ухвала може бути оскаржена до Волинського апеляційного суду протягом семи днів з моменту проголошення.
СуддяОСОБА_1