Справа № 523/11733/24
Провадження №2-о/523/466/24
"18" липня 2024 р. м.Одеса
Суворовський районний суд м. Одеси у складі
головуючої судді - Середи І.В.,
за участю секретаря - Щербан О.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду № 9 в м. Одесі цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Суворовський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), про встановлення факту смерті на тимчасово окупованій території України,
12 липня 2024 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє її представник - адвокат Бєлосевич О.Б., звернулася до Суворовського районного суду м.Одеси із заявою про встановлення факту смерті ОСОБА_2 , громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце народження: м. Самарканд, Узбекистан, адреса проживання: АДРЕСА_1 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце смерті: Донецька області, м. Донецьк, Куйбишевський район, причина смерті - набряк головного мозку, епістатус, з метою подальшої реєстрації в органах державної реєстрації актів цивільного стану та отримання відповідного свідоцтва про смерть.
Заява обґрунтована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_2 її колишній чоловік та батько її дітей ОСОБА_1 помер в м.Донецьк, який перебуває в окупації, документом, на підтвердження даного факту, є лікарське свідоцтво та свідоцтво про смерть, які видані окупаційною владою. Оскільки вказані документи не відповідають чинному законодавству України і не можуть бути підставою для державної реєстрації смерті її дітей, у зв'язку з чим заявниця отримала відмову Суворовського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), тому вона змушена звернутися до суду для встановлення факту смерті.
12 липня 2024 року провадження у справі відкрито та призначено її до судового розгляду.
Заявниця у судове засідання не з'явилася, її представник - адвокат Бєлосевич О.Б. надав суду заяву, в якій просить розглянути справу у відсутності сторони заявниці.
Заінтересована особа - Суворовський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) свого представника у судове засідання не забезпечила, були повідомлені належним чином, із клопотаннями до суду не зверталися, письмових пояснень суду не надавали.
Згідно з вимогами ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що заява підлягає задоволенню з огляду на таке.
Заявниця ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженка м. Донецьк, Донецької області, Україна, РНОКПП: НОМЕР_1 , є громадянкою України, яка документована паспортом громадянина України, виданим 07 грудня 2023 року органом 5112. Зареєстроване місце її проживання: АДРЕСА_2 .
18 жовтня 2008 року відділом реєстрації актів цивільного стану Куйбишевського районного управління юстиції у місті Донецьку між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_1 був зареєстрований шлюб, актовий запис № 518 від 18 жовтня 2008 року. Після укладення шлюбу заявниця змінила дошлюбне прізвище на - « ОСОБА_1 ».
За час перебування у шлюбі у подружжя ОСОБА_1 народилося двоє доньок: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Заявниця разом із дітьми вимушено виїхала з м. Донецьк через військову агресію російської федерації та з 16 червня 2022 року ОСОБА_1 разом з дітьми перебуває на обліку як внутрішньо переміщені особи, зареєстрували своє фактичне місце проживання за адресою: АДРЕСА_3 .
Чоловік - ОСОБА_1 залишився проживати за зареєстрованою адресою: АДРЕСА_1 .
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 17 травня 2023 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_1 було розірвано.
ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Донецьк Донецької області ОСОБА_2 помер, причина смерті - набряк головного мозку, епістатус. На підтвердження даного факту у заявниці наявне лікарське свідоцтво про смерть № НОМЕР_2 та свідоцтво про смерть, видане окупаційною владою.
Відповідно до п.8 ч.1 ст.315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.
Факт, який просить встановити заявниця, необхідний їй для оформлення свідоцтва про смерть, оскільки померлий є батьком її доньок.
Відповідно до Наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22 грудня 2022 року № 309 (із змінами відповідно Наказу 143 від 15 травня 2023 року) вся територія Донецького району з 07.04.2014 року перебуває в тимчасовій окупації.
Відповідно до ст.ст. 1, 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» тимчасово окупована територія України (далі - тимчасово окупована територія) є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України.
Донецька міська територіальна громада є тимчасово окупованою територією. Тимчасово окупована територія України є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України.
Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі: 1) документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров'я або судово-медичною установою; 2) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою.
Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 08.08.2006 № 545 «Про впорядкування ведення медичної документації, яка засвідчує випадки народження і смерті», зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25.10.2006 за № 1150/13024, затверджено форми первинної облікової документації, зокрема лікарського свідоцтва про смерть (форма № 106/1/о) та фельдшерської довідки про смерть (форма № 106-1/о).
Згідно з пунктом 2.2. Інструкції щодо заповнення та видачі лікарського свідоцтва про смерть (форма № 106/о), затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 08.08.2006 № 545 (далі - Інструкція) лікарське свідоцтво про смерть видається лікарем, що лікував померлого, на підставі спостережень за хворим і записів у медичній документації, які відображали стан хворого до його смерті, або патологоанатомом на підставі вивчення медичної документації і результату розтину.
Пунктом 2.3. Інструкції визначено, що у разі, якщо смерть настала внаслідок дії зовнішніх факторів (травми, асфіксії, дії крайніх температур, електричного струму, отруєнь тощо), після штучного аборту, проведеного поза межами медичного закладу, смерті на виробництві, при раптовій смерті дітей першого року життя та інших осіб, які не перебували під медичним наглядом, померлих, особа яких не встановлена, а також у тих випадках, коли є підозра на насильницьку, смерть, лікарське свідоцтво про смерть видається судово-медичним експертом після розгину.
Згідно з пунктом 2.4. Інструкції забороняється видача лікарського свідоцтва про смерть заочно, без особистого встановлення лікарем факту смерті. У виняткових випадках свідоцтво про смерть може бути видано лікарем, який встановив смерть тільки на підставі огляду трупа (при відсутності ознак або підозри на насильницьку смерть) та даних медичної документації про наявність у померлого при житті хвороб, які в своєму перебігу могли призвести до настання смерті.
Також, пунктом 2.6. Інструкції передбачено забороняється видача фельдшерської довідки про смерть заочно, без особистого встановлення фельдшером (акушеркою) факту смерті.
Відповідно до п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян.
Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 49 Цивільного кодексу України державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть. Реєстрація актів цивільного стану провадиться відповідно до закону. Народження фізичної особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, смерть підлягають обов'язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян в органах юстиції в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
За нормами ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Частинами 1, 2 ст.13 ЦПК України визначено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 помер на тимчасово окупованій території України, лікарське свідоцтва про смерть, що підтверджує зазначений факт, та свідоцтво про смерть ОСОБА_1 , видані органом, розташованим на тимчасово окупованій території України.
Частиною 1 ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» передбачено, що державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 2 ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом.
Частиною 3 ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» також передбачено, що будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.
На підставі викладеного, вбачається, що надане заявницею лікарське свідоцтво і свідоцтво про смерть, які видані органом, розташованим на тимчасово окупованій територій України, є недійсними і не створюють правових наслідків для заявниці, внаслідок чого, будучи позбавленою можливості здійснити дії з реєстрації смерті батька її дітей та отриманні свідоцтва про смерть, заявниця вимушена звернутись до суду з відповідною заявою.
Статтею 17 ч.1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» передбачено, що у разі порушення положень цього Закону державні органи України застосовують механізми, передбачені законами України та нормами міжнародного права, з метою захисту миру, безпеки, прав, свобод і законних інтересів громадян України, які перебувають на тимчасово окупованій території, а також законних інтересів держави Україна.
Разом з тим, як вбачається з правових позицій Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, викладених в інформаційному листі щодо окремих питань застосування Закону України від 4 лютого 2016 року № 990-VIII «Про внесення змін до Цивільного процесуального кодексу України щодо встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України», питання щодо можливості використання як доказів у справі про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України документів, які видані органами та установами (зокрема, лікарняними закладами), що знаходяться на такій території, має вирішуватися з урахуванням загальних положень цивільного процесуального законодавства України щодо належності та допустимості доказів.
Зокрема, відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. (ст. 78 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. (ст.80 ЦПК України).
Даючи оцінку допустимості таких доказів, як документи, що видані органами та установами на тимчасово окупованій території України, слід керуватись положенням частини другої статті 19 Конституції України, якою передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами 4 України.
Разом із тим, під час вирішення питання щодо оцінки доказів у справах про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, необхідно брати до уваги практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), яка відповідно до українського законодавства має застосовуватись судами при розгляді справ як джерело права. Так, під час розгляду згаданої категорії справ необхідно враховувати висновки ЄСПЛ у справах проти Туреччини (зокрема, «Loizidou v. Turkey», «Cyprus v. Turkey»), а також Молдови та Росії (зокрема, «Mozer v. the Republic o f Moldova and Russia», «Ila§cu and Others v. Moldova and Russia»), де, ґрунтуючись на Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії (Namibia case), ЄСПЛ наголосив, що першочерговим завданням щодо прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони.
Такий висновок ЄСПЛ слід розуміти в контексті сформульованого у згаданому Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії так званого «намібійського винятку», який є винятком із загального принципу щодо недійсності актів, у тому числі нормативних, які видані владою не визнаного на міжнародному рівні державного утворення. Зазначений виняток полягає в тому, що не можуть визнаватися недійсними всі документи, видані на окупованій території, оскільки це може зашкодити правам мешканців такої території. Зокрема, недійсність не може бути застосована до таких дій, як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів, невизнання яких може завдати лише шкоди особам, які проживають на такій території. Застосовуючи «намібійський виняток» у справі «Кіпр проти Туреччини», ЄСПЛ, зокрема, зазначив, що виходячи з інтересів мешканців, що проживають на окупованій території, треті держави та міжнародні організації, особливо суди, не можуть просто ігнорувати дії фактично існуючих на такій території органів влади. Протилежний висновок означав би цілковите нехтування всіма правами мешканців цієї території при будь-якому обговоренні їх у міжнародному контексті, а це становило б позбавлення їх наймінімальніших прав, що їм належать.
Враховуючи наведену практику ЄСПЛ, а також ключове значення, яке має встановлення факту народження або смерті особи для реалізації майнових та особистих немайнових прав заявників, рішення суду у такій категорії справ має ґрунтуватись на дотриманні вимог статті 263 ЦПК України, якою передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Таким чином, документи, видані органами та установами, що знаходяться на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, як виняток можуть братись до уваги судом та оцінюватись разом з іншими доказами в їх сукупності та взаємозв'язку під час розгляду справ у порядку статті 317 ЦПК України.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч.1 ст.80 ЦПК України).
Відповідно до вимог ч.ч.1, 5, 6 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Враховуючи вказані норми, оцінивши усі докази в сукупності, суд дійшов висновку, що факт смерті ОСОБА_2 у м.Донецьк Донецької області підтверджується належними та допустимими доказами.
За наведених обставин вимоги заявниці суд вважає обґрунтованими, оскільки надані нею докази достовірно свідчать про смерть її колишнього чоловіка та батька її дітей у певний час і за певних обставин.
Згідно з вимогами ч.4 ст.317 та п.8 ч.1 ст. 430 ЦПК України ухвалене судом рішення у справах про встановлення факту народження або смерті особи на території, на якій введено воєнний стан, підлягає негайному виконанню.
Керуючись ст.ст.76-81, 258-259, 263, 265, 268, 273, 293, 315, 317, 319, 354, 355 ЦПК України, -
Заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа: Суворовський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), про встановлення факту смерті на тимчасово окупованій території України задовольнити.
Встановити факт смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Донецьк, Куйбишевський район, Донецької області ОСОБА_2 , громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Самарканд, Узбекистан, адреса проживання: АДРЕСА_1 , причина смерті: набряк головного мозку, епістатус.
Дане рішення є підставою для державної реєстрації смерті ОСОБА_2 .
Рішення підлягає негайному виконанню.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його складення.
Рішення суду складено 18 липня 2024 року.
Суддя