Справа № 450/4040/23 Провадження № 2/450/228/24
"08" липня 2024 р. Пустомитівський районний суд Львівської області в складі:
головуючого - судді Мельничук І. І.
при секретарі Дикій О. Ю.
за участю позивача ОСОБА_1
відповідача ОСОБА_2
представника позивача ОСОБА_3
представника відповідача ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Пустомити цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на частку у майні, що є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, -
позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить суд визнати за ним право власності на частину житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , як на частку у майні, що є об'єктом спільної сумісної власності подружжя.
В обґрунтування позову покликається на те, що він та ОСОБА_5 , перебували у шлюбі з 09 травня 1972 року. 08 червня 2007 року шлюб був розірваний, про що в Книзі реєстрації розірвань шлюбів зроблено відповідний актовий запис. У період перебування у шлюбі, у 1986 році, на підставі Рішення виконавчого комітету Пустомитівської селищної ради № 315 від 14.08.1998р. подружжям був збудований житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 169, 9 кв. м., що підтверджується довідкою виконкому Пустомитівської міськради № 02-12/1393 від 27.12.2018р. У 1986 році законодавство не передбачало обов'язкової державної реєстрації прав на об'єкти нерухомого майна. Право власності на збудоване до набрання чинності Законом України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” нерухоме майно, набувається в порядку, який існував на час його спорудження, а не виникає у зв'язку із здійсненням державної реєстрації права власності на нього в порядку, передбаченому цим законом, яка є лише офіційним визнанням державою такого права, а не підставою його виникнення. На підставі діючих на час спорудження будинку норм ст. 22 Кодексу про шлюб та сім'ю України майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Відтак, право спільної сумісної власності подружжя на житловий будинок АДРЕСА_1 виникло в позивача з ОСОБА_5 на час спорудження спірного будинку в 1986 році. Після розірвання шлюбу позивач з ОСОБА_5 вирішили залишити спірний будинок у спільній сумісній власності оскільки у ньому проживали разом з дітьми та онуками. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла. На випадок своєї смерті вона залишила заповіт від 11.02.2022 р., посвідчений ОСОБА_6 приватним нотаріусом Львівського районного нотаріального округу Львівської області, у якому усе своє майно, що буде належати спадкодавцю на день смерті, заповідала онукові ОСОБА_2 , який прийняв спадщину за заповітом та є належним відповідачем у цьому позові як правонаступник ОСОБА_5 , яка померла. Після смерті ОСОБА_5 позивач знайшов Витяг з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 23.05. 2019р. у якому зазначено, що спільний будинок АДРЕСА_1 28.12.2018р. весь було зареєстровано на праві приватної власності за ОСОБА_5 . Таким чином, позивач дізнався про порушення своїх прав на частку у спільному майні подружжя, відтак змушений звернутись до суду за захистом свого права власності, шляхом визнання права власності на частку у майні, що є об'єктом спільної сумісної власності подружжя.
22.08.2023 року провадження у справі відкрито та призначено підготовче судове засідання.
18.08.2023 року на адресу суду відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Зазначає, що позивач вводить суд в оману і дає неправдиві відомості стверджуючи, що після розірвання шлюбу у 2007 році, він продовжував надалі проживати із ОСОБА_5 . Після розірвання шлюбу позивач не проживав з ОСОБА_5 , а переїхав жити у спільно збудований подружжям у 2006 році будинок за адресою АДРЕСА_2 . Відповідно позивач неправдиво стверджує, що після смерті він перебирав документи, скільки він не мав ключів від будинку. За домовленістю між подружжям, після їхнього розірвання шлюбу у 2007 році, було прийнято рішення, що старшій дочці ОСОБА_7 - мамі відповідача перейде у власність будинок по АДРЕСА_1 . Позивач надав ОСОБА_5 розписку, приблизний текст якої був про те, що він не претендує на жодне майно, яке було у спільній власності подружжя. Це підтверджується особистим оформленням ОСОБА_1 усіх документів, що стосуються права власності на будинок на свою колишню дружину ОСОБА_5 . Якби такої домовленості не було, позивач сам не здійснював би у 2019 році реєстрації права власності на будинок АДРЕСА_1 на ОСОБА_5 , а вже тоді майно могло бути поділеним на двох співвласників, а саме: ОСОБА_1 та ОСОБА_5 . Пізніше, знову ж таки за спільною згодою подружжя, між подружжям та ОСОБА_7 було погоджено, що ОСОБА_5 заповість все належне їй майно, в т.ч. будинок АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 , їхньому онуку. Позивач мав змогу за період з 23.05.2019 року подати до своєї колишньої дружини ОСОБА_5 за її життя, позов щодо визнання права власності на 1/2 частку у майні, що є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, про те не вчинив таких юридичних дій, оскільки були між ними домовленості після розірвання шлюбу. Крім того, претендуючи на визнання права власності на 1/2 частку будинку позивач оминув правовий статус земельної ділянки, на якій збудований будинок, а саме той факт, що земельна ділянка належала ОСОБА_5 на підставі Рішення Виконавчого комітету Пустомитівської селищної ради депутатів, яким земельну ділянку по АДРЕСА_1 площею 800 кв. м. було виділено ОСОБА_5 для побудови житлового будинку. В подальшому, Рішенням Пустомитівської міської ради № 1529 від 26.02.2019 року ОСОБА_5 передано вищевказану земельну ділянку у власність. Державна реєстрація була здійснена 14.03.2019 року. Враховуючи вищевказане, частка позивача у будинку не може становити 1/2 скільки право власності на земельну ділянку на якій побудований будинок позивачу не належить і не належало, відповідно у вимогах позивача мала бути врахована ринкова вартість земельної ділянки, на якій збудований будинок. Щодо твердження позивача, що він дізнався про порушення своїх прав на частку у спільному майні довідавшись про державну реєстрацію прав власності на житловий будинок. Реєстрація прав власності на житловий будинок не створює жодних юридичних наслідків, а тому не може порушити будь-чиїх прав. Просить суд звернути увагу на той факт, що позиваючись до свого онука про визнання права власності на 1/2 частку у майні, що є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, позивач не вимагає поділу щодо решти майна, яке є об'єктом спільної сумісної власності подружжя.
Відповідачем подано також заяву про застосування строку позовної давності, в якій він просить застосувати позовну давність та відмовити у задоволенні позовних вимог. Вказане мотивує тим, що позивач мав змогу зареєструвати своє право власності на 1/2 частку у майні ще з моменту розлучення у 2007 році, оскільки він не проживав спільно із колишньою дружиною та не вів спільного господарства. Однак такий не скористався цим правом і не звернувся за захистом своїх прав до суду в межах строку позовної давності з 2007 року. Оскільки позивач сам особисто оформляв всі документи, в тому числі здійснював державну реєстрацію права власності, відповідно він довідався про державну реєстрацію права власності 23.05.2019 року.
28.08.2023 року подано відповідь на відзив. Зазначає, що факт спільного проживання однією сім'єю, ведення спільного господарства, спільний побут, спільний відпочинок, поїздки на курорти, святкування свят у позивача з ОСОБА_5 після розірвання шлюбу будуть підтверджені в суді свідками та фотографіями, які будуть представлені мною окремою заявою у судовому засіданні. У відзиві відповідач вказує, що позивач буцімто замовчує перед судом факт усної домовленості з померлою ОСОБА_5 про порядок поділу майна, що є об'єктом спільної сумісної власності подружися, а саме передачі вищевказаного будинку АДРЕСА_1 . Крім того, такою ж голослівною є заява відповідача, що під час розірвання шлюбу позивач надав ОСОБА_5 розписку, що такий не претендую на жодне майно, яке було у спільній сумісній власності подружжя. Таким чином, домовленість між подружжям про порядок поділу майна, що є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, про яке заявляє відповідач у відзиві, за законом має бути укладена у формі нотаріально посвідченого договору. Покликання відповідача про те, що державна реєстрація права на спірний житловий будинок була проведена позивачем спростовується наявним у справі Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 23.05.2019р. про реєстрацію права власності на спірний будинок, де зазначена підстава формування витягу - заява з реєстраційним номером 32023622, дата та час реєстрації заяви 28.12.2018р. 09:49:10, заявник ОСОБА_5 . На підставі наведеного, просить позов задоволити.
Ухвалою від 06.10.2023 ухвалено вжити заходи забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на частку у майні, що є об'єктом спільної сумісної власності подружжя шляхом: заборони приватному нотаріусу Львівського районного нотаріального округу Львівської області Роману Олефіру видавати свідоцтво про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
13.03.2024 року підготовче провадження у справі закрито та справу призначено до судового розгляду.
Позивач в судовому засіданні, який був допитаний як свідок в порядку ЦПК України, повідомив, що з дружиною одружився у 1972 році, закінчили будівництво будинку у 1986 році. Будівництво було розпочате за допомогою батьків та друзів, вкладались спільні із дружиною кошти. Після розірвання шлюбу із дружиною у 2007 році помирилися, і вирішили жити яка друзі, разом допомагати дітям. Ніяких домовленостей, що будинок буде старшій дочці не було. В 2019 році його колишня дружина захворіла, і у вересні 2020 року така звернулась до позивача з питанням світла та землі. У січні 2023 року дружина померла, право власності було зареєстровано в 2019 році. З відповідачем були у прекрасних відносинах до смерті дружини. Зазначив, що його основне місце проживання АДРЕСА_1 . З дружиною після розлучення спільного проживання з дружиною не було, були дружні відносини. Додав, що після розлучення не писав розписки про те, що відмовляється від частини збудованого будинку. Проживав з народження до 1986 року в Нагорянах, згодом 5 років у Наварії, і знову був зареєстрований у Нагорянах.
Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав та просив задоволити.
Представник відповідача у судовому засіданні позов заперечила, зазначила, що позивач сам зареєстрував право власності на спірний будинок, оскільки його колишні дружина хворіла. Також позивач неправдиво свідчить, що проживав однією сім'єю з дітьми. З 2019 року заява про позовну давність, не спричинило жодних юридичних наслідків. Додала, що з моменту розлучення у 2007 році позивач знав про строк позовної давності, який просить суд застосувати і відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
З'ясувавши думку сторін, висловлену у письмових заявах та у судовому засіданні, допитавши свідків, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , перебували у шлюбі з 09 травня 1972 року, який був зареєстрований Молодинчецькою сільською радою Жидачівського району Львівської області, актовий запис № 7, що вбачається із свідоцтва про одруження серії НОМЕР_1 від 09.05.1972 року.
08.06.2007 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 був розірваний, про що в Книзі реєстрації розірвань шлюбів зроблено відповідний актовий запис № 113 та відділом реєстрації актів цивільного стану Пустомитівського районного управління юстиції Львівської області видано свідоцтво про розірвання шлюбу серії НОМЕР_2 .
Із довідки виконкому Пустомитівської міської ради № 02-12/1393 від 27.12.2018р. вбачається, що ОСОБА_5 згідно технічної документації належить житловий1 будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 яка зареєстрована за даною адресою з 14.05.1987 року. Загальна площа будинку - 169, 9 кв. м., житлова площа - 59, 7 кв. м. Будинок збудований у 1986 році, підстава: рішення виконавчого комітету Пустомитівської селищної ради № 315 від 14.08.1986 року.
Таким чином, судом встановлено, що за період перебування позивача ОСОБА_1 та ОСОБА_5 у шлюбі був збудований житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 169, 9 кв. м.
На підставі діючих на час спорудження будинку норм ст. 22 Кодексу про шлюб та сім'ю України майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 60 Сімейного кодексу України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружися.
Таким чином, право спільної сумісної власності подружжя на житловий будинок АДРЕСА_1 виникло на час спорудження спірного будинку в 1986 році.
Згідно з частини 1 статті 69 Сімейного кодексу України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Частиною 1 статті 70 Сімейного кодексу України передбачено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружися, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Статтею 71 Сімейного кодексу України встановлено, що майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружися, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Приписами частин 1 та 2 статті 372 Цивільного кодексу України передбачено, що майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 167667240 від 23.05.2019 року вбачається, що житловий будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 169. 9 кв. м., житловою площею 59, 7 кв. м., належить на праві приватної власності ОСОБА_5 , дата державної реєстрації 28.12.2018 року, підстава виникнення права власності: технічний паспорт, серія та номер: б/н, виданий 26.12.2018 року, видавник: ОКП ЛОР "БТІ та ЕО", довідка серія та номер: 02012\1393, виданий 27.12.2018 року, видавник: Пустомитівська міська рада.
Таким чином, державна реєстрація права власності на спірний будинок була у 28.12.2018 році.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла, що вбачається із свідоцтва серії НОМЕР_3 від 25.01.2023 року, актовий запис № 22.
На випадок своєї смерті вона залишила заповіт від 11.02.2022 р., посвідчений ОСОБА_6 приватним нотаріусом Львівського районного нотаріального округу Львівської області, у якому усе своє майно, що буде належати спадкодавцю на день смерті, заповідала онукові ОСОБА_2 , який прийняв спадщину за заповітом відповідно до матеріалів спадкової справи № 36/2023 та є належним відповідачем у цьому позові як правонаступник ОСОБА_5 , яка померла.
Позивач вказує на те, що після розірвання шлюбу підтримував дружні відносини з ОСОБА_5 , допомагав їй у всьому.
Зокрема, допитаний в судовому засіданні 08.05.2024 року свідок ОСОБА_8 повідомив, що початок будівництва відбувався у 1974-1975 та по 1986 рік. про розірвання шлюбу не знав, позивач йому про це не повідомив.
Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_9 повідомила, що позивач є її рідним братом. Вказала, що будинок у АДРЕСА_1 , був збудований у 1985-1986 роках, який він будував разом з дружиною. В 2008 році позивач розлучився з дружиною, вони підтримували дружні відносини та не сварилися. Додала, що позивач у спірному будинку мав кімнату, бібліотеку та гараж. Про поділ майна була невідомо, після смерті ОСОБА_5 виникло вказане питання.
Свідок ОСОБА_10 , який був допитаний у судовому засіданні 08.05.2024 року повідомив, що ОСОБА_1 та ОСОБА_5 разом будували спірний будинок, допомагали також батьки. Будинок був збудований у 1986 році за свої кошти. Навіть не знав про розірвання шлюб у між позивачем та ОСОБА_5 у 2007 році. Після смерті ОСОБА_5 його не впускали на подвір'я спірного будинку.
Свідок ОСОБА_11 у судому засіданні 08.05.2024 року вказав, що є однокласницею ОСОБА_1 . Ціле життя дружила з колишньою дружиною позивача - ОСОБА_5 . Свідком, де проживає позивач не є. Де проживав позивач їй не відомо.
У судовому засіданні 08.05.2024 року була допитана свідок ОСОБА_7 , яка вказала, що в 2006 році батько вирішив розлучитись із матір'ю ОСОБА_5 та вказав, що йде жити окремо. В кінці 2018 року почав навідуватись до них і почав займатися приватизацією будинку, свідок дала позивачу 2000 грн. для оформлення документів на будинок. Позивач позичив у ОСОБА_5 2 500 доларів США і сказав, що віддасть. Додала, що позивач оригінал документів на будинок зберіг у себе. Він жив на АДРЕСА_3 .
Свідок ОСОБА_12 у судовому засіданні 08.05.2024 року, яка є сестрою ОСОБА_5 , повідомила, що позивач у 2019 році навідувався, з 2006 року з ОСОБА_13 не проживав. Про поділ майна їй невідомо нічого. Галина сказала, що приватизацією займався позивач.
Свідок ОСОБА_14 у судовому засіданні 08.05.2024 року вказала, що є сусідкою відповідача, проживає по АДРЕСА_4 . Додала, що позивач проживав у домі на АДРЕСА_2 .
Згідно ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя «від 21 грудня 2007року №11 (надалі - Постанова), сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов'язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток.
Щодо заяви відповідача про застосування строків позовної давності, суд зазначає наступне.
За змістом ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 Цивільного кодексу України). Момент початку перебігу позовної давності визначений у ст. 261 Цивільного кодексу України, згідно із якою перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або особу, яка його порушила.
Відповідно до ст. 72 СК України, позовна давність не застосовується до вимог про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, якщо шлюб між ними не розірвано. До вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.
З 24 лютого 2022 року відповідно до Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено режим воєнного стану.
Відповідно до пункту 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 Цивільного кодексу України, продовжуються на строк його дії.
Вагомі правові висновки щодо визначення моменту перебігу позовної давності викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року в справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18): - можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (ст.ст.15,16,20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права (п.48); - аналіз ст. 261 ЦК України дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов (п.59); - позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтями 32-38 ЦПК України (в редакції, чинній на час винесення оскаржуваних судових рішень), про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення й застосування конвенції (п.1 ст.32 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце в далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту з плином часу (п.51 рішення ЄСПЛ від 22.10.96 за заявами №22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).
Визначальними обставинами, які мають враховуватися у спорі про поділ майна подружжя, зокрема застосуванні позовної давності, є: - момент, коли позивач знав, мав можливість або повинен був дізнатися про порушення свого права на майно; - наявність/ відсутність у позивача можливості або обов'язку знати про порушення свого права ще до моменту розірвання шлюбу; - обставини, за яких таке порушення могло розпочатися чи існувати ще до моменту припинення шлюбу; - момент припинення шлюбу, у разі розірвання шлюбу органом державної реєстрації актів цивільного стану або у разі розірвання шлюбу судом; - наявність/відсутність поважних причин пропущення, переривання, поновлення позовної давності, підтверджених належними та відповідними доказами.
Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.
Відповідно до ст. 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Право на справедливий суд та доступ до правосуддя визначено також у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 04.XI.50).
Відповідно до ст. 4, 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Виходячи з засад диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до частини 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Окрім того, згідно положень ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У відповідності до вимог ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідачем не доведено, що він дізнався про порушення свого права у 2019 році, оскільки розірвання шлюбу з дружиною відбулось у 2007 році, а реєстрація права власності на спірний будинок наприкінці 2018 року, а саме 28.12.2018 року, після чого він протягом встановленого законом трирічного строку не звертався до суду із позовом про визнання права власності на частку у майні, що є об'єктом спільної сумісної власності подружжя.
Таким чином, оцінюючи досліджені докази в їх сукупності, суд приходить до переконання, що позивачем пропущено строк позовної давності, у зв'язку з чим суд вбачає законні підстави для застосування строку позовної давності до позовних вимог позивача.
На підставі наведеного, у задоволенні позову слід відмовити у повному обсязі.
Керуючись ст. 41, 55 Конституції України, ст. 364 ЦК України, ст. 57, 61, 69, 70, 71 СК України, ст.ст. 12, 13, 81, 83, 89, 141, 158, 200, 223, 280, 282, 259, 263, 265, 268, 354 ЦПК України, суд
у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на частку у майні, що є об'єктом спільної сумісної власності подружжя- відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Повний текст судового рішення складено 17.07.2024 року.
СуддяІ. І. Мельничук