Справа № 461/5946/24
"16" липня 2024 р. м.Львів
Суддя Галицького районного суду м. Львова Романюк В.Ф. розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса місця проживання (реєстрації): АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 (адреса: АДРЕСА_2 ) про стягненя боргу за договором позики,
15 липня 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою, в якій просить вжити заходи забезпечення позову у вигляді накладення арешту на квартири за адресою: АДРЕСА_3 , яка належить ОСОБА_2 на праві власності. Мотивуючи тим, що ОСОБА_1 звернулася у Галицький районний суд м. Львова із позовною заявою до ОСОБА_2 за захистом своїх порушених прав. Предметом спору є повернення боргу за договором позики, ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в розмірі 229 800 грн. Відповідач кошти в обумовлені строки не повернув.
Відповідачеві, ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності належить квартира за адресою: АДРЕСА_3 (підтверджується листом Обласного комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» № 604 від 18.04.2024 року), на яку можливе звернення стягнення у разі задоволення позову.
Також, зважаючи на те, що відповідач уникає зустрічей зі позивачкою та не погашає борги, позивач вважає, що лише накладення арешту на майно відповідача може реально забезпечити виконання рішення суду по даній справі.
У разі невжиття заходів щодо забезпечення позовних вимог шляхом накладення арешту на квартиру за адресою: АДРЕСА_3 , можливо її відчуження відповідачем, що призведе до неможливості виконання рішення суду і неможливості стягнення боргу за договором позики.
Позивач вважає, що накладення арешту на 1/4 частину нерухомого майна, що належить відповідачу, не порушує права інших осіб, оскільки дозволить позивачу задовольнити свої вимоги за рахунок цього майна у разі невиконання відповідачем своїх боргових зобов'язань.
Просить заяву задоволити.
Вивчивши заяву та додані до неї документи, суд приходить до наступного висновку.
Так, відповідно до ч. ч.1, 2 ст.149 ЦПК України суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. (ч.2 ст.149 ЦПК України).
При цьому, виходячи з правової природи забезпечення позову, під останнім слід розуміти вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача та спрямованих проти несумлінних дій відповідача, який може сховати майно, розтратити його, продати, знецінити або вчинити інші дії, що можуть призвести в майбутньому до певних складнощів при виконанні рішення суду.
Разом з тим, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст.150 ЦПК України, позов забезпечується:
1 накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб;
1-1) накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави;
2) забороною вчиняти певні дії;
3) встановленням обов'язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин;
4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання;
5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту;
6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку;
8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів;
9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги;
10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Частиною 3 ст. 150 ЦПК України, передбачено, що заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Як вбачається зі змісту позовних вимог, позивач просить суд стягнути з відповідача ОСОБА_2 на її користь заборгованість у розмірі 229800,00 грн.
Подаючи заяву про забезпечення позову, позивач покликається на те, що у разі невжиття заходів щодо забезпечення позовних вимог шляхом накладення арешту на квартиру за адресою: АДРЕСА_3 , у відповідача буде можливість на її відчуження, що призведе до неможливості виконання рішення суду і неможливості стягнення боргу за договором позики.
На підтвердження права власності відповідача на квартиру АДРЕСА_4 , позивачем надано лист ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» №604 від 18.04.2024 р., з якого вбачається, що вказана квартира перебуває на праві спільної сумісної власності та зареєстрована за громадянами: ОСОБА_3 ; ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 .
Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст.81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Слід зазначити, що арешт є крайнім заходом забезпечення позову та полягає у проведенні його опису, оголошенні заборони розпоряджатися ним, а в разі потреби - обмеженні права користування майном або його вилученні у власника.
Крім того, слід зазначити, що арешт є крайнім заходом забезпечення позову та полягає у проведенні його опису, оголошенні заборони розпоряджатися ним, а в разі потреби - обмеженні права користування майном або його вилученні у власника.
Слід також зазначити, що до заяви не додано жодних відомостей відносно дійсної вартості майна щодо якого слід вжити заходи забезпечення позову, однак такі відомості потрібні для визначення, що вид забезпечення позову буде співмірним із заявленими вимогами.
Керуючись ст. ст.149-150, 153, 260, 261 ЦПК України, суд
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса місця проживання (реєстрації): АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 (адреса: АДРЕСА_2 ) про стягненя боргу за договором позики, - відмовити.
Ухвала може бути повністю або частково оскаржена в апеляційному порядку учасниками справи, а також особами, які не брали участь у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки до Львівського апеляційного суду через Галицький районний суд м. Львова. Апеляційна скарга подається протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного тексту ухвали.
Суддя В.Ф. Романюк