Справа № 643/6925/24
Провадження № 1-кп/643/685/24
16.07.2024
Московський районний суд м. Харкова у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
захисника - ОСОБА_4 ,
обвинуваченого ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові кримінальне провадження № 22023220000000093 від 12.01.2024 за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 114-2 КК України,
01 липня 2024 року до Московського районного суду м. Харкова надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 22023220000000093 від 12.01.2024 за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 114-2 КК України.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями від 01.07.2024 для розгляду зазначеного кримінального провадження визначено головуючого суддю ОСОБА_1 .
Прокурор у підготовчому судовому засіданні подав клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_5 строком на 60 днів без визначення розміру застави, у зв'язку з продовженням існування ризиків, визначених п. 1, п. 2, п. 5 ст. 177 КПК України, які були підставою для обрання вказаного запобіжного заходу та на даний час не зменшилися. Прокурор вважає, що продовжують мати місце ризики того, що обвинувачений: з врахуванням тяжкості покарання може переховуватися від суду, зокрема на території Російської Федерації або тимчасово окупованих територіях України; може знищити, сховати або спотворити будь-які предмети, речі та документи, які можуть підтверджувати вчинення обвинуваченим інкримінованого йому злочину; може отримати можливість вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується. Прокурор з урахуванням доведеності обгрунтованої підозри та фактичних обставин кримінального правопорушення, особливої тяжкості злочину та особистої ситуації обвинуваченого, ризиків, які не зменшилися та не зникли, вважав, раніше обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави має бути продовжений, що жоден інший, більш м'який запобіжний захід не може запобігти вищезазначеним ризикам.
Захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_4 у підготовчому судовому засіданні заперечував проти задоволення клопотання прокурора. Крім того, захисник зазначив, що обвинувальний акт не відповідає вимогам ст. 291 КПК України, а саме не містить викладу фактичних обставин кримінального правопорушення, зокрема дати та місця вчинення кримінального правопорушення, а тому обвинувальний акт підлягає поверненню прокурору. Захисник зауважив, що не вважає, що кримінальне провадження підсудно Московському районному суду м. Харкова, оскільки місце вчинення кримінального правопорушення не встановлено.
Обвинувачений ОСОБА_5 проти задоволення клопотання прокурора про продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, зазначив, що має матір, яка хворіє на онкологічне захворювання та потребує постійного догляду, доглядати окрім нього за нею нема кому, тому просив змінити йому запобіжний захід у вигляді домашнього арешту .
Вислухавши думку сторін кримінального провадження, суд дійшов висновку про задоволення клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому, виходячи з такого.
Ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Харкова від 19 січня 2024 року стосовно ОСОБА_5 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в ДУ «Харківський слідчий ізолятор» без визначення розміру застави.
В подальшому ухвалами слідчого судді від 14.03.2024, 15.04.2024, 10.06.2024 продовжено строк тримання під вартою ОСОБА_5 .
Відповідно до ч. 1 ст. 197 КПК України, строк дії ухвали слідчого судді, суду про тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою не може перевищувати шістдесяти днів.
Строк тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_5 закінчується 18 липня 2024 року.
Згідно з вимогами ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: переховуватись від слідства та суду, знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, незаконно впливати на потерпілого, свідків та інших учасників судового процесу та інше.
Ризик передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України обґрунтовується тим, що ОСОБА_5 може вжити спроби переховуватися від органу досудового розслідування та/або суду шляхом виїзду на тимчасово окуповані території України або в РФ, а санкція статті, інкримінової ОСОБА_5 передбачає покарання у виді позбавлення волі строком від 8 до 12 років позбавлення волі.
Ризик, передбачений п. 2 ч. 1 ст. 177 КПК України обґрунтовується тим, що ОСОБА_5 може знищити, сховати або спотворити предмети, речі та документи, які можуть підтверджувати вчинення обвинуваченим інкримінованого йому злочину, або таких, що можуть мати значення для подальшого здійснення досудового розслідування у даному кримінальному провадженні.
Ризик, передбачений п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, обґрунтовується тим, що ОСОБА_5 , може вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується, враховуючи, що він здійснив поширення інформації про місцезнаходження військовослужбовців та військової техніки ЗСУ, наявний ризик продовження обвинуваченим своєї діяльності на шкоду інтересам України.
Правилами ст. 178 КПК України передбачені обставини, що враховуються при обранні запобіжного заходу, зокрема, тяжкість покарання, яке загрожує відповідній особі, вік та стан здоров'я обвинуваченого, міцність соціальних зв'язків, у тому числі наявність родини та утриманців, наявність постійного місця роботи, судимостей, дотримання обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувались раніше та інші обставини.
Вирішуючи питання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_5 , суд оцінює в сукупності всі обставини, у тому числі тяжкість злочину, в якому обвинувачується ОСОБА_5 , який, відповідно до положень ст. 12 КК України, є особливо тяжким, суспільну небезпечність злочину, який інкримінується обвинуваченому, а також особистість обвинуваченого, наявність постійного місця проживання та міцність соціальних зв'язків, моральні переконання, майновий стан та зв'язки з державою, в якій обвинувачений зазнає судового переслідування, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини.
Так, у суду відсутні підстави вважати про наявність у обвинуваченого міцних соціальних зв'язків, що підтверджується тим, що він неодружений, не має інших осіб на утриманні. Обвинувачений, посилаючись на необхідність постійного догляду за хворою матір'ю, не надає доказів на підтвердження зазначеної обставини. Крім того, відсутні докази перебування матері на утриманні обвинуваченого та відсутність у неї інших годувальників.
Крім того, ОСОБА_5 не працює, тобто не має постійного доходу, а тому має незадовільний матеріальний стан, що може вплинути на продовження вчинення ним кримінального правопорушення з корисних мотивів.
Зважаючи на тяжкість кримінального правопорушення, який інкримінується обвинуваченому ОСОБА_5 , їх суспільну небезпеку, та покарання, яке загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим, дані про особу обвинуваченого, який неодружений, не має утриманців, відсутність постійного доходу, що свідчить про відсутність міцних соціальних зв'язків, суд вважає, що ризики, передбачені п.1, п. 2, п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, існують та доведені прокурором.
У відповідності до абзацу 8 частини 4 ст. 183 КПК України під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 Кримінального кодексу України.
Зазначені обставини у сукупності свідчать про існування ризиків, передбачених п. 1, п. 2, п. 5 ч. 1 ст. 177 КК України, та про неможливість запобігання встановленим ризикам шляхом застосування до обвинуваченого ОСОБА_5 більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, оскільки саме запобіжний захід у вигляді тримання під вартою забезпечить належну процесуальну поведінку обвинуваченого, тому суд вважає за доцільне продовжити строк тримання обвинуваченого під вартою строком на шістдесят днів без визначення розміру застави.
Щодо визначення територіальної підсудності даного кримінального провадження Московському районному суду м. Харкова суд встановив таке.
Прокурор вважав, що обвинувальний акт направлений до Московського районного суду м. Харкова з дотриманням правил підсудності, зазначив, що телефон було вилучено у обвинуваченого за адресою його проживання, тому вважають, що місце вчинення кримінального правопорушення є місце проживання обвинуваченого, яке територіально належить до Салтівського районного суду м. Харкова. Також прокурор зазначив, що кримінальне провадження містить відомості із державною таємницею.
Захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_4 у підготовчому судовому засіданні зазначив, що не вважає, що кримінальне провадження підсудно Московському районному суду м. Харкова, оскільки місце вчинення кримінального правопорушення не встановлено та обвинувальний акт не містить відомостей щодо місця вчинення кримінального правопорушення.
Заслухавши думку учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, суд встановив таке.
Одним із завдань, які має вирішити суд у підготовчому судовому засіданні, є визначення підсудності йому даного кримінального провадження з огляду на чіткі правила встановлення територіальної підсудності.
За правилами ч. 1 ст. 32 КПК України кримінальне провадження здійснює суд, у межах територіальної юрисдикції якого вчинено кримінальне правопорушення. У разі якщо було вчинено кілька кримінальних правопорушень, кримінальне провадження здійснює суд, у межах територіальної юрисдикції якого вчинено більш тяжке правопорушення, а якщо вони були однаковими за тяжкістю, - суд, у межах територіальної юрисдикції якого вчинено останнє за часом кримінальне правопорушення. Якщо місце вчинення кримінального правопорушення встановити неможливо, кримінальне провадження здійснюється судом, у межах територіальної юрисдикції якого закінчено досудове розслідування.
Місце вчинення кримінального правопорушення - це певна територія, на якій вчинюється передбачене КК України суспільно небезпечне діяння.
В обвинувальному акті зазначено, що у ОСОБА_5 , перебуваючи у невстановленому досудовим розслідуванням місці, у невстановлсний досудовим розслідуванням час, проте не раніше 10 жовтня 2023 року, виник злочинний умисел, направлений на поширення інформації про розташування ІНФОРМАЦІЯ_4 чи інших утворених відповідно до законів України військових формувань, за можливості їх ідентифікації на місцевості, з метою надання такої інформації державі, що здійснює збройну агресію проти України, або її представникам.
Реалізуючи вказаний злочинний умисел, у невстановлений досудовим розслідуванням час, проте не пізніше 10 жовтня 2023 року, перебуваючи у невстановленому досудовим розслідуванням місці, ОСОБА_5 , діючи умисно, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, реалізуючи свій злочинний протиправний умисел, направлений на поширення інформації про розташування ІНФОРМАЦІЯ_4 чи інших утворених відповідно до законів України військових формувань, вчинене в умовах воєнного стану, з метою надання такої інформації представнику держави, що здійснює збройну агресію проти України, добровільно та за власною ініціативою, за допомогою власного мобільного телефону та функції «screenshot» на ньому, здійснив фотографування власного екрану мобільного телефону з відкритою карnою додатку «Google Maps», на якій відмічав місця розташування військових та військової техніки ІНФОРМАЦІЯ_5, після чого, за допомогою власного облікового запису у додатку для спілкування «Теlegram» під назвою « ОСОБА_6 ». який зареєстрований на номер телефону « НОМЕР_1 », здійснив передачу вищевказаної інформації представнику Російської Федерації, в подальшому «РФ». з обліковим записом « ОСОБА_7 », який зареєстрований на номер мобільного оператора держави-агресора « НОМЕР_2 ».
Встановлено, що користувачем мобільного номеру « НОМЕР_2 », з обліковим записом у додатку для спілкування «Теlegram» під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_1 » є громадянин Російської Федерації ОСОБА_8 . ІНФОРМАЦІЯ_2 , який являється співробітником «Федеральний Службьі Безопасности Российской Федерации».
Так, у невстановлений досудовим розслідуванням час, проте не раніше 10 жовтня 2023 року, ОСОБА_5 , перебуваючи у невстановленому досудовим розслідуванням місці, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, реалізуючи свій злочинний протиправний умисел, відправив фотозображення з власного екрану мобільною телефону, а саме карту місцевості м. Харкова, на номер мобільного оператора держави-агресора « НОМЕР_2 » з нікнеймом « ОСОБА_7 ». на якому виділив місцевість, та вказав місце розташування військової техніки та особового складу ЗС України за координатами: НОМЕР_3 , НОМЕР_4 , де на його думку, найкраще місце для нанесення удару військовослужбовцями РФ.
В подальшому, у невстановлений досудовим розслідуванням час, проте не пізніше 11 жовтня 2023 року, у невстановленому досудовим розслідуванням місці, в громадянина України ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , виник злочинний умисел, направлений на повторне поширення інформації про розташування ІНФОРМАЦІЯ_4 чи інших утворених відповідно до законів України військових формувань, вчинене в умовах воєнного стану, з метою надання такої інформації представнику держави, що здійснює збройну агресію проти України, а саме повторно надіслав фотозображення з власного екрану мобільного телефону, а саме карту місцевості м. Харкова, на номер мобільного оператора держави-агресора « НОМЕР_2 » з нікнеймом « ОСОБА_7 », який використовується громадянином Російської Федерації ОСОБА_8 . ІНФОРМАЦІЯ_2 , на якому ОСОБА_5 позначив будівлю, де розташовувався особовий склад ЗС України за координатами: НОМЕР_5 , НОМЕР_6 , де на йото думку, найкраще місце для нанесення удару військовослужбовцями РФ.
Отже, відповідно до фактичних обставин, викладених в обвинувальному акті, місце вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 114-2 КК України, не встановлено досудовим розслідуванням.
Дослідивши зазначений в обвинувальному акті виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, суд вбачає, що встановити місце вчинення кримінального правопорушення орган досудового розслідування не зміг, тому кримінальне провадження повинно здійснюватися судом, у межах територіальної юрисдикції якого закінчено досудове розслідування.
Верховним Судом у постанові по справі №761/11819/2022 від 14.07.2022 визначено поняття «місце закінчення досудового розслідування».
Відповідно до положень ч. 2 ст. 283 КПК, якими визначаються загальні положення закінчення досудового розслідування, прокурор зобов'язаний у найкоротший строк після повідомлення особі про підозру здійснити одну з таких дій: 1) закрити кримінальне провадження; 2) звернутися до суду з клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності; 3) звернутися до суду з обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру.
Таким чином, як вбачається зі змісту наведеної норми, певну форму закінчення досудового розслідування законодавець пов'язує з дією, яку зобов'язаний вчинити саме прокурор, а тому місцем закінчення досудового розслідування слід вважати місце вчинення прокурором відповідної дії.
Отже, з врахуванням викладеної правової позиції місцем закінчення досудового розслідування по даному кримінальному провадженню є місце затвердження прокурором обвинувального акту: м. Харків, вул. Богдана Хмельницького, 4, що територіально не відноситься до юрисдикції Московського районного суду м. Харкова.
При цьому суд не приймає до уваги твердження прокурора про те, що місце вилучення телефону він вважає місцем вчинення кримінального правопорушення, оскільки у обвинувальному акті чітко зазначено, що місце перебування ОСОБА_5 під час вчинення ним інкримінованого кримінального правопорушення за ч. 3 ст. 114-2 КК України досудовим розслідуванням не встановлено (а.с.30,31).
Поряд з цим, досудове розслідування здійснювалось та було закінчено слідчим відділом Управління СБ України в Харківській області, за процесуальним керівництвом Харківської обласної прокуратури, тобто не в межах територіальної юрисдикції Московського районного суду м. Харкова.
Відповідно до ч. 1 ст. 30 КПК України у кримінальному провадженні правосуддя здійснюється лише судом згідно з правилами, передбаченими цим Кодексом.
Суд враховує, що згідно з п. 6 ч. 2 ст. 412 КПК України порушення правил підсудності є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону і підставою для скасування судового рішення у справі в будь-якому разі.
А відтак, всі інші питання, у тому числі щодо призначення до судового розгляду чи повернення обвинувального акту прокурору, про що заявив захисник, мають вирішуватися належним судом, якому підсудне дане кримінальне провадження.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 34 КПК України, кримінальне провадження передається на розгляд іншого суду, якщо до початку судового розгляду виявилося, що кримінальне провадження надійшло до суду з порушенням правил територіальної підсудності.
Статтею 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», як одну із засад організації судової влади проголошено право на повноважний суд, що передбачає розгляд справи у суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом, та суддею, який визначається згідно з порядком розподілу судових справ, установленим відповідно до закону. Процесуальними кодексами визначаються вимоги до складу суду. В сукупності ці правила забезпечують розгляд справи судом, встановленим законом.
Відповідно до положень ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
Інтерпретація суті поняття «суд, встановлений законом» викладена Європейським судом у рішенні в справі «Сокуренко і Стригун проти України» від 20.07.2006 та полягає у наступному: «п. 23. Відповідно до прецедентної практики Суду термін «встановленим законом» у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, «що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом» (див. рішення у справі «Занд проти Австрії» (Zand v. Austria), заява N 7360/76, доповідь Комісії від 12 жовтня 1978 року)… 24. Суд повторює, що, як було раніше визначено, фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі «Занд проти Австрії», що згадувалось раніше, Комісія висловила думку, що термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (...) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (...)». 25. У п.п. 107-109 рішення у справі «Коем та інші проти Бельгії» Суд дійшов до висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, «встановленим законом».
Зазначена правова позиція дає можливість виділити дві умови відповідності критерію «суд, встановлений законом»: організаційну (організація судової системи повинна регулюватися законами у їх буквальному значенні) та юрисдикційну (суд повинен діяти у спосіб та відповідно до повноважень, передбачених законом, у межах своєї компетенції).
У п. 64 рішення у справі «Йоргіч (Jorgic) проти Німеччини» від 12.07.2007 року ЄСПЛ вказав, що справу перш за все слід розглянути за статтею 6 § 1 Конвенції щодо того, чи був заявник засуджений «судом, встановленим законом». Суд зазначає, що цей вислів віддзеркалює принцип верховенства права, котрий є невідємною частиною системи захисту, запровадженої Конвенцією і її Протоколами. «Закон», у розумінні статті 6 § 1 Конвенції, включає, зокрема, законодавство щодо встановлення і компетенції судових органів. Отже, якщо суд не має юрисдикції судити підсудного відповідно до чинних положень національного права, він не є «встановленим законом» у розумінні статті 6 § 1.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення).
Визначення місця вчинення злочину не може вважатися формальним, оскільки прямо впливає на визначення суду, який уповноважений законодавчо розглядати те чи інше кримінальне провадження.
Крім того, з п.51, п. 52 Реєстру матеріалів досудового розслідування у кримінальному провадженні№ 22023220000000093 вбачається, що матеріали кримінального провадження містять державну таємницю (а.с.38).
Порядок розгляду кримінального провадження, яке містить відомості, що становлять державну таємницю, регламентовано Главою 40 КПК України.
Положеннями ч. 1 та ч. 3 ст. 517 КПК України передбачено, що досудове розслідування та судове провадження у кримінальному провадженні, яке містить відомості, що становлять державну таємницю, проводяться з дотриманням вимог режиму секретності. До участі у кримінальному провадженні, яке містить відомості, що становлять державну таємницю, допускаються особи, які мають допуск до державної таємниці відповідно до форми та яким надано доступ до конкретної секретної інформації (категорії секретної інформації) та її матеріальних носіїв.
Відповідно до ст. 20 Закону України «Про державну таємницю» державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації мають право провадити діяльність, пов'язану з державною таємницею, після надання їм Службою безпеки України спеціального дозволу на провадження діяльності, пов'язаної з державною таємницею.
Так, встановлено, що у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_5 є відомості, що містять держану таємницю, що було підтверджено прокурором у підготовчому судовому засіданні.
Разом з тим, жоден суддя Московського районного суду м. Харкова не має доступу до державної таємниці.
Отже, з огляду на викладене та, керуючись вимогами ст. 32 КПК України, у підготовчому судовому засіданні встановлена непідсудність даного кримінального провадження Московському районному суду м. Харкова.
Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 314 КПК України у підготовчому судовому засіданні суд має право прийняти рішення, зокрема про направлення обвинувального акта до відповідного суду для визначення підсудності у випадку встановлення непідсудності кримінального провадження.
Відповідно до ч. 2 ст. 34 КПК України, питання про направлення кримінального провадження з одного суду до іншого в межах юрисдикції одного суду апеляційної інстанції вирішується колегією суддів відповідного суду апеляційної інстанції за поданням місцевого суду або за клопотанням сторін чи потерпілого.
Таким чином, враховуючи, що місце вчинення кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_5 , під час досудового розслідування не встановлено, досудове розслідування у кримінальному провадженні закінчено слідчим відділом Управління СБ України в Харківській області, а обвинувальний акт затверджено прокурором Харківської обласної прокуратури, який перебуває не в межах територіальної юрисдикції Московського районного суду м. Харкова, матеріали кримінального провадження містять державну таємницю, у зв'язку з чим вказане кримінальне провадження непідсудне Московському районному суду м. Харкова, суд, відповідно до пункту 4 частини 3 статті 314 КПК України, доходить висновку про необхідність направлення обвинувального акту до Харківського апеляційного суду для визначення підсудності обвинувального акту.
Враховуючи наведене та, керуючись ст. 32, 34, 314, 315, 177, 178, 183, 369, 372 КПК України, -
Клопотання прокурора про продовження строків тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_5 задовольнити.
Продовжити строк тримання під вартою в Державній установі «Харківський слідчий ізолятор» обвинуваченому ОСОБА_5 на 60 днів, тобто до 13 вересня 2024 року.
Направити обвинувальний акт з додатками стосовно ОСОБА_5 за ч. 3 ст. 114-2 КК Українидо Харківського апеляційного суду для визначення підсудності кримінального провадження № 22023220000000093 від 12.01.2024.
Копію ухвали вручити обвинуваченому, захиснику, прокурору та направити начальнику Державної установи «Харківський слідчий ізолятор».
Ухвала в частині продовження строку тримання під вартою обвинуваченому може бути оскаржена протягом 5 днів з дня її оголошення, безпосередньо до Харківського апеляційного суду. Для обвинуваченого ОСОБА_5 строк подачі апеляційної скарги обчисляється з моменту вручення йому копії ухвали.
Повний текст ухвали суду складено 19 липня 2024 року.
Судді ОСОБА_1