ф
16 липня 2024 року
м. Київ
справа № 826/671/18
адміністративне провадження № К/9901/8023/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Хохуляка В.В., суддів: Бившевої Л.І., Ханової Р.Ф.,
розглянув як суд касаційної інстанції у порядку письмового провадження справу №826/671/18 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним акту перевірки та наказу, скасування податкових повідомлень-рішень, податкової вимоги, касаційне провадження у якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.09.2018 (головуючий суддя Шейко Т.І.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 06.02.2019 (головуючий суддя Вівдиченко Т.Р., судді: Файдюк В.В., Чаку Є.В.)
ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, у якому позивач просив:
визнати протиправними дії Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві щодо призначення та проведення документальної планової виїзної перевірки фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ;
визнати протиправним наказ №5908 від 03.07.2017 «Про проведення документальної планової виїзної перевірки фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 );
визнати протиправними та такими, що не відповідають діючому законодавству дії Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві щодо складання Акту перевірки №1041/26-15-13-11/2896206991 від 09.08.2017;
визнати нечинним та скасувати Акт перевірки №1041/26-15-13-11/2896206991 від 09.08.2017;
визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 05.09.2017:
№0003381311, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на 67784грн;
№0003321311, яким збільшено суму грошового зобов'язання за податком на додану вартість на 123306грн;
№0003271311, яким збільшено суму грошового зобов'язання за податком з доходів фізичних осіб на 117005грн;
№0003281311, яким збільшено суму грошового зобов'язання за військовим збором на 9303грн 34коп;
рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску №0003291311 від 05.09.2017 та вимогу про сплату боргу №Ф-41 від 05.09.2017, за якими донараховано єдиного внеску на 120248,06грн та штраф у розмірі 15145,76грн.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.09.2018, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 06.02.2019, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_1 звернувся з касаційною скаргою до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 26.04.2019 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою позивача на рішення судів першої та апеляційної інстанцій у справі №826/671/18.
До суду надійшов відзив податкового органу на касаційну скаргу позивача.
Ухвалою від 15.07.2024 касаційний розгляд справи №826/671/18 призначено у порядку письмового провадження на 16.07.2024.
Верховний Суд у справі, що розглядається, з'ясував наступне.
ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, у якому позивач просив: визнати протиправними дії Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві щодо призначення та проведення перевірки; визнати протиправними дії Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві щодо складання Акту перевірки; визнати нечинним та скасувати Акт перевірки; визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення, рішення про застосування штрафних санкцій, вимоги про сплату боргу (недоїмки).
В якості підстав позову позивач посилається на те, що перевірка призначена і проведена з порушенням норм чинного законодавства, її результати та висновки є необґрунтованими, незаконними, такими, що порушують права позивача, які встановлені та забезпечені Конституцією та законами України. Також, позивач не погоджується із складеними за результатами незаконної перевірки, податковими повідомленнями-рішеннями та рішенням і вимогою про сплату боргу (недоїмки) вважає їх такими, що підлягають скасуванню.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що План-графік проведення документальних планових перевірок платників податків у 2017 році складався відповідно до Порядку формування плану-графіка проведення документальних планових перевірок платників податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 02.06.2015 № 524 (зі змінами), зареєстрованим у Мін'юсті 24 червня 2015 року за № 751/27196. З огляду на викладене, посилання позивача на порушення абзацу 2 п. 77.1. ст. 77 Податкового кодексу України є необґрунтованим. Крім того, суди погодились з позицією податкового органу, що подорожні листи не можуть слугувати документальним підтвердженням використання придбаного бензину в підприємницькій діяльності, оскільки вони не містять інформації щодо призначення зазначених поїздок, та не надано обґрунтування визначених норм використання бензину. Жодних інших документів в підтвердження зв'язку зазначених в подорожніх листах поїздок з господарською діяльністю платником податків надано не було. Отже, враховуючи викладене вище, позивач не підтвердив документально правомірність віднесення до витрат та податкового кредиту операції з придбання бензину та ремонт автомобіля MAZDA 5. Поряд з цим, суди відзначили, що дії контролюючого органу щодо складання акта перевірки та, власне, і сам акт перевірки, не порушують права чи інтереси особи, а відтак підстави для задоволення таких позовних вимог відсутні.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач звернувся з касаційною скаргою, у якій заявник просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю. В обґрунтування вимог касаційної скарги позивач указує, що судами неправильно застосовано норми матеріального права, порушено вимоги процесуального права та неповно з'ясовано обставин справи. Як вважає позивач, відповідач не надав судам належних та допустимих доказів, що підтверджують правомірність підстав для нарахування штрафів. Позивач посилається на те, що перевірка податкової звітності позивача за 2017 рік не була включена відповідачем до плану річних заходів, відповідно її призначення і проведення відбулось всупереч порядку проведення таких перевірок, що визначений п. 77.1 ст. 77 Податкового кодексу України. Крім того, на переконання позивача, доводи податкового органу щодо непідтвердження використання позивачем автомобіля MAZDA 5, який належить його дружині, у власній господарській діяльності та придбання бензину, пов'язаного з використанням автомобіля, не відповідають обставинам справи. Касаційна скарга містить аргументи, що були викладені позивачем у позовній заяві та апеляційній скарзі.
Відповідач скористався правом заперечити проти доводів касаційної скарги, у відзиві податковий орган просить залишити касаційну скаргу без задоволення, посилається на висновки судів, які вважає законними. На думку відповідача, касаційна скарга не містить обґрунтування неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та доводів у порушення норм процесуального права.
Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, ОСОБА_1 зареєстрований, як фізична особа-підприємець з 28.01.2003, здійснює діяльність у сфері вантажного автомобільного транспорту, є платником податку на доходи фізичних осіб на загальних підставах, а також є платником податку на додану вартість.
У період з 13.07.2017 по 02.08.2017 Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві проведено документальну планову виїзну перевірку діяльності позивача за період з 01.01.2014 по 31.12.2016.
За результатами перевірки складено акт «Про результати планової виїзної перевірки ОСОБА_1 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів, дотримання вимог валютного та іншого законодавства щодо укладання трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2016 року» №1041/26-15-13-11/ НОМЕР_1 від 09.08.2017, що отриманий позивачем 15.08.2017.
Не погоджуючись з законністю призначення, процедурою проведення, результатами і висновками перевірки, 19.08.2017 ОСОБА_1 подав до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві заперечення на акт перевірки.
Відповідно до листа Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 31.08.2017 № 12212/26-15-13-11-11, податковим органом вказані заперечення не прийнято до уваги та не враховано.
На підставі акту перевірки та висновку про результати розгляду заперечень, Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві винесено податкові повідомлення рішення від 05.09.2017:
№0003381311, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на 67784грн;
№0003321311, яким збільшено суму грошового зобов'язання за податком на додану вартість на 123306грн;
№0003271311, яким збільшено суму грошового зобов'язання за податком з доходів фізичних осіб на 117005,56грн;
№0003281311, яким збільшено суму грошового зобов'язання за військовим збором на 9303,34грн;
Також, відповідачем було прийнято:
рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску №0003291311 від 05.09.2017 та вимогу про сплату боргу №Ф-41 від 05.09.2017, за якими донараховано єдиного внеску на 120248,06грн та штрафу у розмірі 15145,76грн.
У свою чергу, позивач подав скарги до Державної фіскальної служби України: на дії Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві; на податкові повідомлення-рішення; на рішення і вимогу про сплату боргу.
Рішенням Державної фіскальної служби України про результати розгляду скарги № 16423/К/99-99-11-02-01-04 від 08.12.2017 скаргу позивача залишено без задоволення, а податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві - без змін.
Вважаючи дії та рішення відповідача необґрунтованими, позивач звернувся з позовом до адміністративного суду, у задоволенні якого позивачу відмовлено.
Верховний Суд не може не погодитись з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, з огляду на наступне.
Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Відповідно до пп. 20.1.4, 20.1.6 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України, контролюючі органи мають право, зокрема, проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення; запитувати та вивчати під час проведення перевірок первинні документи, що використовуються в бухгалтерському обліку, регістри, фінансову, статистичну та іншу звітність, пов'язану з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів, виконанням вимог законодавства, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи.
Приписи п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України передбачають, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.
Згідно пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України, документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.
Документальна планова перевірка проводиться відповідно до плану-графіка перевірок.
Не може бути предметом планової документальної перевірки питання дотримання платником податків принципу «витягнутої руки».
Відповідно до п. 77.1. ст. 77 Податкового кодексу України, документальна планова перевірка повинна бути передбачена у плані-графіку проведення планових документальних перевірок.
План-графік документальних планових перевірок на поточний рік оприлюднюється на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику, до 25 грудня року, що передує року, в якому будуть проводитися такі документальні планові перевірки.
На підставі матеріалів справи судами встановлено, що відповідно до витягу з плану-графіку проведення документальних перевірок платників податків на ІІІ квартал 2017 року, 03.07.2017 виконуючим обов'язки начальника Головного управління ДФС у м. Києві видано наказ № 5908 про проведення документальної планової виїзної перевірки фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів, дотримання вимог валютного та іншого законодавства щодо укладання трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування з 01.01.2014 по 21.12.2016 тривалістю 10 робочих днів з 13.07.2017 по дату завершення перевірки.
Повідомлення про проведення перевірки від 03.07.2017 № 1648/К/26-15-13-08-23 разом з наказом про проведення документальної планової перевірки надіслано позивачу 03 липня 2017 року та вручено йому 06.07.2017, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення (2 том а.с. 189).
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що на підставі наказу проведено документальну планову виїзну перевірку позивача, за результатом якої складено акт від 09.08.2017 № 1041/26-15-13-11/2896206991.
Суд апеляційної інстанції врахував, що позови платників податків, спрямовані на оскарження рішень (у тому числі наказів про призначення перевірки), дій або бездіяльності контролюючих органів щодо призначення та/або проведення перевірок можуть бути задоволені лише в тому разі, якщо до моменту ухвалення судового рішення не відбулося допуску посадових осіб контролюючого органу до спірної перевірки. В іншому разі в задоволенні відповідних позовів має бути відмовлено, оскільки правові наслідки оскаржуваних дій за таких обставин є вичерпаними, а отже, задоволення позову не може призвести до відновлення порушених прав платників податків, оскільки після проведення перевірки права платника податків порушують лише наслідки проведення відповідної перевірки.
Апеляційний суд посилався на правову позицію, викладену в постановах Верховного Суду від 13.03.2018 у справі № 804/1113/16, від 30.11.2018 у справі № 808/1641/15 від 24.01.2019 у справі № 826/13963/16.
Поряд з цим, судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 21.02.2020 у справі №826/17123/18 сформулювала правовий висновок, відповідно до якого, оскаржуючи в подальшому наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. При цьому, таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства.
У постанові Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суд від 22.09.2020 у справі № 520/8836/18, окрім наведених вище висновків, погодився із висновками судів попередніх інстанцій про те, що перевірка є способом реалізації владних управлінських функцій контролюючим органом як суб'єктом владних повноважень, який зобов'язаний діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та законами України. Невиконання вимог закону щодо підстави для проведення документальної позапланової перевірки призводить до визнання перевірки незаконною та не породжує жодних правових наслідків такої перевірки, акт перевірки, виходячи із положень щодо допустимості доказів, закріплених частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України, не може визнаватися допустимим доказом у справі, оскільки одержаний з порушенням порядку, встановленого законом. Таким чином, податкове повідомлення-рішення, прийняте за наслідками такої перевірки та на підставі акту перевірки, який є недопустимим доказом, не може вважатись правомірним та підлягає скасуванню. Встановлені судами обставини щодо протиправності призначення та проведення відповідачем перевірки, за наслідками якої і було прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення, є достатніми для висновку про протиправність податкового повідомлення-рішення. З урахуванням цього Суд касаційної інстанції зазначив про відсутність необхідності перевірки порушення позивачем вимог Податкового кодексу України, як підстави для донарахування суми грошового зобов'язання.
Отже, зміст висновків наведених постанов свідчить про те, що установивши порушення процедури проведення перевірки, її підстав, наслідком чого є визнання протиправними її результатів, до аналізу інших обставин, що слугували підставою ухвалення суб'єктом владних повноважень індивідуальних актів, суд може не переходити, з огляду на викладену вище сталу і послідовну практику Верховного Суду, відступу від якої у встановленому законом порядку не здійснювалося.
Таким чином, звертаючись до суду з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення, позивач вправі посилатись на процедурні порушення проведення перевірки та надіслання рішень за результатами перевірки, а суд зобов'язаний надавати правову оцінку таким доводам позивача в першу чергу.
Разом з тим, розглянувши доводи позивача щодо незаконності проведення перевірки та винесення наказу на проведення перевірки, суд першої інстанції вказав, що станом на момент призначення документальної планової виїзної перевірки позивача і винесення спірного наказу відповідач обґрунтовано керувався планом-графіком документальних планових перевірок на ІІІ квартал 2017 року, який є обов'язковим для виконання територіальними органами ДФС й не підлягав оприлюдненню в порядку, визначеному абз. 2 п. 77.1. ст. 77 ПК України (в редакції зі змінами, внесеними Законом України від 21 грудня 2016 року № 1797-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні», далі - Закон №1797-VIII) та абзацом другим пункту першого розділу І Порядку формування плану-графіка проведення документальних планових перевірок платників податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України 02 червня 2015 року № 524 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 04 серпня 2016 року № 723), зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 24 червня 2015 року за № 751/27196, в редакції наказу Міністерства фінансів України від 27 лютого 2017 № 294 (далі - Порядок № 524), оскільки вказані законодавчі приписи можуть бути застосовані податковими органами при складанні річного плану-графіку, починаючи з 2018 року.
Заначений висновок у суді апеляційної інстанції позивачем не спростовано. Аналогічні доводи позивач викладає у касаційній скарзі, яким надано правильну оцінку судами попередніх інстанцій.
Касаційний суд вважає необхідним зазначити, що Акт перевірки не є рішенням суб'єкта владних повноважень у розумінні КАС України, не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов'язків для осіб, робота (діяльність) яких перевірялися, тому його висновки не можуть бути предметом спору. Відсутність спірних відносин, в свою чергу, виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту. Акт перевірки є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу, а тому оцінка дій службових осіб контролюючого органу щодо його складання, викладення у ньому висновків перевірки, може бути надана судом при вирішенні спору щодо оскарження рішення, прийнятого на підставі такого акта.
Таким чином, дії податкового органу щодо складання акту не впливають на права та обов'язки платника податку, крім того, прийняття відповідного рішення є дискреційним повноваженням податкового органу.
Крім того, Податковим кодексом України чітко визначено, що результати перевірок оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами органу державної податкової служби та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). Відтак, у межах спірних правовідносин суди дійшли правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовної вимоги про визнання протиправними дій податкового органу зі складання акту перевірки. Слід враховувати, що суди не можуть втручатися в дискреційні повноваження суб'єкта влади доти, поки ним не буде реалізована його виключна компетенція.
Також, у справі, що розглядається судами з'ясовано, що як встановлено в Акті перевірки та враховуючи інформацію з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, основним видом економічної діяльності ОСОБА_1 є 49.41 Вантажний автомобільний транспорт.
Податковим органом зазначено, що ФОП ОСОБА_1 безпідставно включив до складу витрати на придбання бензину та газу, ремонт автомобіля MAZDA 5, який належить дружині ОСОБА_1 , а також вартість придбаних товарів, зокрема у ТОВ «Метро кеш єнд кері Україна», ТОВ «Епіцентр К», використання яких не пов'язані із здійсненням ним підприємницької діяльності.
З оскаржуваних судових рішень слідує, що на спростування доводів відповідача позивач надав суду подорожні листи службового легкового автомобіля, в підтвердження факту використання автомобіля марки MAZDA 5 в підприємницькій діяльності, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серія НОМЕР_2 , де визначено тип транспортного засобу - «легковий універсал» та заяву ОСОБА_2 від 30.03.2018 №527, якою надано згоду на користування автомобілем MAZDA 5, легковий універсал, що належить ОСОБА_2 на підставі Свідоцтва про реєстрації транспортного засобу серія НОМЕР_2 .
Положеннями ст. 177 Податкового кодексу України регламентується порядок оподаткування доходів, отриманих фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування.
Нормами п. 177.2 ст. 177 Податкового кодексу України передбачено, що об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.
В силу п.п. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).
Відповідно до п. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України з метою оподаткування під господарською діяльністю розуміється діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Пунктом 177.4 ст. 177 Податкового кодексу України, визначено, що до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.
Разом з тим, у відповідності до положень п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України, до витрат операційної діяльності належать витрати, які визначаються згідно з п. 138.4, 138.6 - 138.9, пп. 138.10.2 - 138.10.4 п. 138.10, п. 138.11 цієї статті.
П. 138.8 ст. 138 Податкового кодексу України визначено, що собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).
Склад загальновиробничих витрат деталізовано у пп. 138.8.5 п. 138 ст. 138 Податкового кодексу України, у якому зазначено, що до складу таких витрат включаються, окрім іншого: амортизація основних засобів загальновиробничого (цехового, дільничного, лінійного) призначення; амортизація нематеріальних активів загальновиробничого (цехового, дільничного, лінійного) призначення; витрати на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування, оперативну оренду основних засобів, інших необоротних активів загальновиробничого призначення тощо.
Пп. 138.10.2 - 138.10.4 п. 138.10 ст. 138 Податкового кодексу України передбачено, що до складу інших витрат включаються, окрім іншого: адміністративні витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством: а) загальні корпоративні витрати, в тому числі організаційні витрати, витрати на проведення річних та інших зборів органів управління, представницькі витрати; б) витрати на службові відрядження й утримання апарату управління підприємством (у тому числі витрати на оплату праці адміністративного апарату) та іншого загальногосподарського персоналу; в) витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів загальногосподарського використання (оперативна оренда (у тому числі оренда легкових автомобілів), придбання пально-мастильних матеріалів, стоянка, паркування легкових автомобілів, страхування майна, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення, охорона); г) винагороди за консультаційні, інформаційні, аудиторські та інші послуги, що отримує платник податку для забезпечення господарської діяльності; ґ) витрати на оплату послуг зв'язку (пошта, телеграф, телефон, телекс, телефакс, стільниковий зв'язок та інші подібні витрати); д) амортизація нематеріальних активів загальногосподарського використання; е) витрати на врегулювання спорів у судах; є) плата за розрахунково-касове обслуговування та інші послуги банків; ж) інші витрати загальногосподарського призначення.
З огляду на зазначені норми, об'єктом оподаткування фізичної особи-підприємця є різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця, обчисленими відповідно до норм розділу III цього Кодексу.
Згідно з п. 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
П. 135.4 ст. 135 Податкового кодексу України встановлено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.
Згідно з п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Оцінивши наявні в матеріалах справи докази, суди вказали, подорожні листи не можуть слугувати документальним підтвердженням використання придбаного бензину в підприємницькій діяльності, оскільки вони не містять інформації щодо призначення поїздок та адрес маршрутів руху. Жодних інших документів, в підтвердження зв'язку зазначених в подорожніх листах поїздок з господарською діяльністю, платником податків надано не було.
Крім того, судами відзначено, що документи обумовлені правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом, зокрема, товарно-транспортна накладна та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.
Суди дійшли висновку, що докази надані позивачем не достатніми, а висновки акта перевірки про порушення позивачем пунктів 177.2, 177.4 статті 177, пункту 198.6 статті 198, пункту 201.10 статті 201, підпунктів 1.2, 1.3 пункту 16-1 Підрозділу 10 Податкового кодексу України, заниження податку на доходи фізичних осіб, податку на додану вартість, військового збору та не перерахування до бюджету податку з доходів фізичних осіб, податку на додану вартість та військового збору правомірними та такими, що зроблені в межах чинного законодавства України.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, суди дійшли висновку, що позивач не підтвердив документально правомірність віднесення до витрат та податкового кредиту операції з придбання бензину та ремонту автомобіля MAZDA 5.
Верховний Суд наголошує, що відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а суд згідно статті 90 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов'язаний суб'єкт владних повноважень.
Разом з тим, відповідно до принципу змагальності суб'єкт господарювання має спростувати доводи суб'єкта владних повноважень, якщо їх обґрунтованість заперечує.
Суд касаційної інстанції звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Обґрунтування, наведені позивачем у касаційній скарзі, містять вимоги здійснити переоцінку встановлених обставин справи, а також додатково перевірити докази, що не входить в межі повноважень суду касаційної інстанції згідно з положеннями частини другої статті 341 КАС України.
Як унормовано пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
Керуючись статтями 345, 349, 350, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.09.2018 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 06.02.2019 у справі №826/671/18 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
В.В. Хохуляк
Л.І. Бившева
Р.Ф. Ханова
Судді Верховного Суду