18 липня 2024 року
м. Київ
справа № 160/29213/23
адміністративне провадження № К/990/25700/24
Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Мельник-Томенко Ж. М., перевіривши касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Муйдінова Родіона Мукумовича на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 30.05.2024 у справі № 160/29213/23 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка полягає y ненарахуванні і невиплаті ОСОБА_1 додаткової винагороди за період перебування його на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я, включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого з 22.01.2023 по 26.01.2023, з 27.01.2023 по 27.02.2023, з 03.04.2023 по 19.04.2023 у зв'язку із отриманим ним тяжким пораненням під час Захисту Батьківщини та за період перебування його у відпустці після такого тяжкого поранення для лікування з 27.02.2023 по 27.03.2023, з 18.04.2023 по 18.05.2023, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова № 168);
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду у розмірі 16 129,03 грн пропорційно часу його безперервного перебування на стаціонарному лікуванні у закладі охорони здоров'я із 22.01.2023 по 26.01.2023 у зв'язку із отриманим ним тяжким пораненням пов'язаним із Захистом Батьківщини, виходячи із гарантованої пунктом 1 Постанови № 168 додаткової винагороди у розмірі 100 000,00 грн;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду у розмірі 100 000,00 грн за час його безперервного перебування на стаціонарному лікуванні у закладі охорони здоров'я із 27.01.2023 по 27.02.2023 у зв'язку із отриманим ним тяжким пораненням пов'язаним із Захистом Батьківщини, відповідно до пункту 1 Постанови № 168;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду у розмірі 56 666,66 грн пропорційно часу його безперервного перебування на стаціонарному лікуванні у закладі охорони здоров'я із 03.04.2023 по 19.04.2023 у зв'язку із отриманим ним тяжким пораненням пов'язаним із Захистом Батьківщини, виходячи із гарантованої пунктом 1 Постанови № 168 додаткової винагороди у розмірі 100 000,00 грн;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду у розмірі 100 000,00 грн за період перебування його у відпустці для лікування з 27.02.2023 по 27.03.2023 у зв'язку із отриманим ним тяжким пораненням під час Захисту Батьківщини, відповідно до пункту 1 Постанови № 168;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду у розмірі 100 000,00 грн за період перебування його у відпустці для лікування з 18.04.2023 по 18.05.2023 у розмірі 100 000,00 грн у зв'язку із отриманим ним тяжким пораненням під час Захисту Батьківщини, відповідно до пункту 1 Постанови № 168.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.02.2024 позов задоволено.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 30.05.2024 рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.02.2024 скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.
03.07.2024 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Муйдінова Р. М. на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 30.05.2024 у справі № 160/29213/23, яка направлена до суду поштою 27.06.2024.
Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
За правилами частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Перевіривши касаційну скаргу та додані до неї матеріали суддя-доповідач дійшов висновку про наявність підстав для її повернення скаржнику з таких підстав.
Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.
З 08.02.2020 набрав чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 «Касаційне провадження», зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду.
Так, відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Однак, всупереч вимогам статті 330 КАС України, касаційна скарга не містить посилань на конкретний підпункт частини 4 статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження та належних обґрунтувань такого посилання.
Перевіркою змісту поданої у цій справі касаційної скарги установлено, що представник позивача виражає незгоду із оскаржуваним судовим рішенням, обґрунтовану неповним з'ясування обставин справи судом апеляційної інстанцій. Указує, що ця справа має виняткове значення для позивача, оскільки не захистивши свої права, і як наслідок недотримавши кошти він буде позбавлений гарантій, які взяла на себе держава, і як наслідок не зможе забезпечити собі лікування, що відповідно до підпункту «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України є, на думку скаржника, підставою для касаційного оскарження.
Суд звертає увагу скаржника, що пункт 2 частини п'ятої статті 328 КАС України містить перелік виключних випадків, які допускають можливість касаційного перегляду судових рішень, ухвалених у справах незначної складності та/або таких, які розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.
Так, посилання на підпункти пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України не звільняє особу від обов'язку обґрунтування підстав касаційного оскарження у взаємозв'язку із посиланням на частину четверту статті 328 КАС України та не є достатнім для відкриття касаційного провадження у справі.
Ураховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
У контексті наведеного слід зауважити, що з урахуванням внесених до КАС України змін, які набрали чинності 08.02.2020, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
При цьому, такий недолік касаційної скарги зумовлює її повернення одноособово суддею, без аналізу колегією суддів дотримання решти вимог, визначених статтею 330 КАС України.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
За викладених обставин касаційна скарга підлягає поверненню, як така, що не містить підстав касаційного оскарження з обґрунтуванням того, в чому саме полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення (рішень).
Одночасно Суд роз'яснює, що повернення касаційної скарги не перешкоджає повторному зверненню зі скаргою до суду, якщо буде усунуто обставини, які зумовили її повернення.
Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи.
Керуючись статтями 44, 328, 330, 332, 359 КАС України, Суд
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Муйдінова Родіона Мукумовича на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 30.05.2024 у справі № 160/29213/23 повернути особі, яка її подала.
Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи. Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.
Повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання є остаточною та оскарженню не підлягає.
СуддяЖ.М. Мельник-Томенко