17 липня 2024 року
м. Київ
справа №420/32749/23
адміністративне провадження № К/990/26850/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Білак М.В.,
суддів: Мацедонської В.Е., Мельник-Томенко Ж.М.,
перевіривши касаційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 січня 2024 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2024 року у справі № 420/32749/23 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії,
У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , у якому просив:
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди за безпосередню участь у бойових діях (забезпечення здійснення заходів з національної безпеки оборони, відсічі і стримування збройної агресії), встановлену постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28 лютого 2022 року за періоди вересень 2022 року в сумі 98 500 грн, грудень 2022 року в сумі 98 500 грн та січень 2023 року в сумі 98 500 грн;
- зобов'язати Військову частина НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду за безпосередню участь у бойових діях (забезпечення здійснення заходів з національної безпеки оборони, відсічі і стримування збройної агресії), встановлену постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28 лютого 2022 року за періоди вересень 2022 року в сумі 98500 грн, грудень 2022 року в сумі 98 500 грн, січень 2023 року в сумі 98 500 грн та березень 2023 року - 30000 грн;
- зобов'язати Військову частина НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 : щомісячну премію за особливий внесок у загальні результати служби у розмірі 613% посадового окладу в сумі - 110 103,19 грн, надбавку за особливі проходження служби 87,8% посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років в сумі - 15 320,22 грн, за період з 01 по 18 червня 2023 року; компенсацію за невикористану щорічну основна відпустка за 2022 рік в кількості 18 (вісімнадцять) діб в сумі - 10 332 грн; компенсацію за невикористану щорічну основна відпустка за 2023 рік в кількості 10 (десять) діб в сумі - 8 610 грн; грошову допомогу для оздоровлення за 2023 рік в сумі - 26 180 грн; матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік в сумі - 26 180 грн; одноразову грошову допомогу у разі звільнення у розмірі 4 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби - за 15 повних календарних місяців служби у розмірі 60 (шістдесяти) відсотків в сумі - 15 708 грн.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 29 січня 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди за безпосередню участь у бойових діях (забезпечення здійснення заходів з національної безпеки оборони, відсічі і стримування збройної агресії), встановлену постановою-Кабінету Міністрів України №168 від 28 лютого 2022 року за періоди грудень 2022 року, січень 2023 року та березень 2023 року.
Зобов'язано Військову частина НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду за безпосередню участь у бойових діях (забезпечення здійснення заходів з національної безпеки оборони, відсічі і стримування збройної агресії), встановлену постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28 лютого 2022 року за періоди з 01 грудня 2022 року по 31 грудня 2022 року та з 01 січня 2023 року по 31 січня 2023 року в розмірі до 100000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, та за період з 01 березня 2023 року по 31 березня 2023 року в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць.
Зобов'язано Військову частина НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку за 2022 рік в кількості 2 (дві) доби та компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку за 2023 рік в кількості 2 (дві) доби.
Зобов'язано Військову частина НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у разі звільнення у розмірі 4 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби - за 15 повних календарних місяців служби у розмірі 60 (шістдесяти) відсотків.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2024 року задоволено частково апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 . Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 січня 2024 року в частині задоволення позовних вимог про зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду за безпосередню участь у бойових діях (забезпечення здійснення заходів з національної безпеки оборони, відсічі і стримування збройної агресії), встановлену постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28 лютого 2022 року за періоди з 01 грудня 2022 року по 31 грудня 2022 року та з 01 січня 2023 року по 31 січня 2023 року в розмірі до 100 000,00 гривень пропорційно в розрахунку на місяць та зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у разі звільнення у розмірі 4 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби - за 15 повних календарних місяців служби у розмірі 60 (шістдесяти) відсотків - скасовано.
Ухвалено в цій частині нову постанову, якою відмовлено у задоволенні позову.
В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 січня 2024 року залишено без змін.
11 липня 2024 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» надійшла касаційна скарга Військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 січня 2024 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2024 року у справі № 420/32749/23. Заявник, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі.
На підставі аналізу доводів касаційної скарги та доданих до неї матеріалів, Суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження з таких підстав.
Положеннями пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України та статті 14 Закону України від 30 вересня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» гарантовано право особи на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно з частиною першою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Водночас пунктом 2 частини п'ятої цієї ж норми процесуального закону обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Відповідно до пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України «Про запобігання корупції» від 14 жовтня 2014 року № 1700-VII займають відповідальне та особливо відповідальне становище.
Відомостей про те, що позивач є військовою посадовою особою вищого офіцерського складу відповідно до пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України у системному зв'язку з положеннями Закону України «Про запобігання корупції» (на час відкриття провадження у справі судом першої інстанції) суду касаційної інстанції не надано і у судових рішеннях така інформація відсутня.
Як вбачається з рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 січня 2024 року, зазначену справу судом розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, а відтак вона може бути оскаржена до Верховного Суду лише за наявності обставин, наведених у підпунктах «а»-«г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Суд звертає увагу заявника, що пункт 2 частини п'ятої статті 328 КАС України містить перелік виключних випадків, які допускають можливість касаційного перегляду судових рішень, ухвалених у справах незначної складності та/або таких, які розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження. Посилання на кожен з підпунктів пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України повинно бути належним чином обґрунтовано.
Оскаржуючи судові рішення у справі, розглянутій за правилами спрощеного позовного провадження, відповідач зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики, що за змістом відповідає підпункту «а» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Верховний Суд зазначає, що питання права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, можуть охоплювати правові явища, що є найбільш суттєвими для такої практики та формування її однаковості. До таких явищ можна віднести систематичне порушення державою норм матеріального та процесуального права, які зачіпають інтереси великого кола осіб, що супроводжуються чималою кількістю оскарження таких рішень у подібних справах, тощо.
Проте, заявником не надано будь-яких доказів на підтвердження вказаних обставин та не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин.
Фактично доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо наявності правових підстав для задоволення позову, переоцінки доказів та неповного з'ясування обставин справи судами першої та апеляційної інстанцій, що виключає можливість перегляду судового рішення з цих підстав судом касаційної інстанції, повноваження якого визначені статтею 341 КАС України.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини першої статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є найвищим судом у системі судоустрою України, забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначений процесуальним законом.
Суд враховує положення, що містяться в Рекомендаціях № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи, згідно з якими державам-членам рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження.
Відповідно до частини «с» статті 7 вказаних Рекомендацій скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися щодо тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад, справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону; вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу.
На підставі викладеного Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Отже, зміст вказаних норм та проведений аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з відображеними в судових рішеннях судів першої й апеляційної інстанцій обставинами справи не дають підстав для висновку про наявність у розглядуваному випадку обставин, наведених у підпунктах «а»-«в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
На підставі викладеного, керуючись статтями 12, 328, 333 КАС України,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 січня 2024 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2024 року у справі № 420/32749/23 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
Судді М.В. Білак
В.Е. Мацедонська
Ж.М. Мельник-Томенко