Справа № 754/2513/24 Головуючий у І інстанції Панченко О.М.
Провадження №22-ц/824/12156/2024 Головуючий у 2 інстанції Таргоній Д.О.
Іменем України
18 липня 2024 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Таргоній Д.О., Голуб С.А., Слюсар Т.А., розглянувши в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Калініна Сергія Костянтиновича на рішенняДеснянського районного суду м. Києва від 15 квітня 2024 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У лютому 2024 року до Деснянського районного суду міста Києва звернувся представник ТОВ «ФК «ЄАЗПБ» з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
В обґрунтування позову зазначав, що 19 листопада 2022 року між ТОВ «ФК «Інвеструм» та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір № 21413-11/2022.
30.08.2023 між ТОВ «ФК «Інвеструм» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» було укладено договір факторингу №30082023/1, у відповідності до умов якого ТОВ «ФК «Інвеструм» передає (відступає) ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому Права Вимоги, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» приймає належні ТОВ «ФК «Інвеструм» Права Вимоги до Боржників, вказаними у Реєстрі боржників.
Всупереч умовам Кредитного договору, незважаючи на повідомлення, Відповідачка не виконала свого зобов'язання. Після відступлення позивачу права грошової вимоги до відповідача, останній не здійснив жодного платежу для погашення існуючої заборгованості. З моменту отримання права вимоги до відповідача, а саме з 30.08.2023 позивачем не здійснювалося нарахування жодних штрафних санкцій.
Таким чином, ОСОБА_1 має непогашену заборгованість перед ТОВ «ФК «ЄАПБ» за кредитним договором № 21413-11/2022 в розмірі 48 775 грн, з яких: 14 500 грн - сума заборгованості по основному боргу; 34 275 грн - сума заборгованості за відсотками.
Враховуючи вищевикладене, позивач просив стягнути на свою користь з відповідача вищевказану заборгованість та понесені судові витрати.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 29 лютого 2024 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» суму заборгованості за Кредитним договором №21413-11/2022 в розмірі 48 775 грн та судовий збір у розмірі 3 028 грн.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Калінін С.К. подав апеляційну скаргу, посилаючись на те, що оскаржуване рішення суду ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права,просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
В доводах апеляційної скарги зазначає, що позивачем не надано доказів про отримання відповідачем листа на адресу електронної пошти та смс - повідомлення, про здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету, а тому в матеріалах справи відсутні докази укладення кредитного договору в електронному вигляді.
Суд не звернув уваги, що в матеріалах справи відсутні докази, з яких можна встановити, що відповідач пройшла ідентифікацію в інформаційно - телекомунікаційної системі ТОВ «ФК «Інвестум» при вході в особистий кабінет на сайті, в порядку передбаченому Закону України «Про електронну комерцію», через номер телефону, який вона сама зазначила.
Суд також не врахував, що у відповідності до вимог ст. 11 та ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» позивач не надав суду будь -яких відомостей підтверджуючих укладення електронного договору.
Також позивачем не надано суду правил надання коштів у позику ТОВ «ФК «Інвеструм», що є невід'ємною частиною договору.
Крім того, позивачем також не надано доказів на підтвердження перерахування відповідачу коштів по кредитному договору, а саме розрахункового документу або виписки з банківського рахунку, які б відповідали вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
В апеляційній скарзі звертає увагу, що судом першої інстанції не враховано, що клопотання представника позивача про долучення додаткових доказів подане до суду з порушенням строку, що передбачений ст. 83 ЦПК України, при цьому не наведено жодних обставин на обґрунтування неможливості подання такого клопотання та докази у трок, що встановлений законом.
Також вказує, що матеріали справи не містить доказів отримання кредитних коштів, а позивачем не заявлялось клопотання про витребування інформації про належність платіжної карти відповідачу та підтвердження зарахування коштів.
Вказує, що відсутність в матеріалах справи первинних документів не тільки позбавляє суд можливості перевірити факт отримання позичальником коштів у кредит, але і перевірити розмір спірної заборгованості, порядок її нарахування, а також підстав та порядку нарахування відсотків за користування кредитом.
У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість. Зазначає, що не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.
Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.
При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.
Вищевказаний електронний договір укладений сторонами шляхом ідентифікації позичальника використання ним електронного цифрового підпису одноразовим ідентифікатором, що узгоджується з вимогами законодавства. Без здійснення всіх цих дій договір між ОСОБА_1 та ТОВ «ФК «ІНВЕСТРУМ», не був би укладений.
Кредитний договір № 21413-11/2022 від 19.11.2022 був підписаний Відповідачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором № W6175. Вказана інформація викладена у реквізитах вищезазначеного договору, які міститься в матеріалах справи.
Отже укладання договору відповідачем вчинено ряд дій без здійснення яких договір був би не укладеним, що в свою чергу підтверджує укладання вказаного договору в електронній формі.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що він не укладав договір не можна визнати обґрунтованими, оскільки вказаний договір підписаний електронним підписом. використання якого не можливе без проходження попередньої реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора, та без здійснення входу на веб-сайт за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету.
Крім того, доказів того, що персональні дані Апелянта (копія паспорта громадянина України, картка фізичної особи-платника податків, реквізити банківської картки на яку первісними кредиторами здійснювалося перерахування позичених грошових коштів, номер телефону були використані товариствами для укладення кредитного договору від його імені, апелянтом до суду не надані.
При цьому до правоохоронних органів із відповідною заявою щодо вчинення відносно нього шахрайських дій апелянт не звертався, як і не оскаржував правомірність укладеного договору.
Також наголошує, що жодних заперечень з приводу того, що він не погодився з умовами та правилами надання кредиту під час укладення та підписання договору відповідачем висловлено не було.
Обставини укладення договору відповідачем не спростовано належними та допустимими доказами. Апелянт був належним чином ознайомлений з умовами договору.
Отже, з огляду на свободу договору, яка передбачена статтею 6, 627 ЦК України, сторони на власний розсуд визначили умови вищезазначеного договору.
При цьому вказаний договір та його умови в судовому порядку не оскаржувався, не визнавався недійсним, а тому є таким, що відповідає волевиявленню сторін.
Посилання на те, що ТОВ «ФК «ЄАПБ» не надано суду доказів отримання ним кредитних коштів від Первісних кредиторів є помилковими та безпідставними, оскільки факти їх надання підтверджуються наявним у матеріалах справи договором, який є дійсним в силу приписів ст. 204 ЦК України про правомірність правочинів. При цьому вимог щодо визнання зазначеного правочину недійсним чи встановлення факту його неукладеності до суду заявлено не було. Зазначений правочин підтверджує факт наявності відповідних правовідносин, їх зміст та погоджені сторонами обставини щодо передання в кредит відповідачу коштів у погодженому розмірі.
Звертає увагу, що враховуючи умови надання кредитних коштів, а також те, що саме апелянт має доступ до свого рахунку, зазначеного в договорах, і він має можливість представити суду виписку зі свого рахунку в підтвердження відсутності надходження коштів від кредитора на виконання укладеного договору, проте будь-яких належних доказів для спростування позивних вимог ТОВ «ФК «ЄАПБ» він не надав.
На підтвердження заявлених позовних вимог, ТОВ «ФК «ЄАПБ» надано копії відповідного кредитного договору, договору факторингу із відповідними додатками та розрахунок заборгованості за договором № 21413-11/2022 від 19.11.2022, які відповідач належними доказами не спростував.
Таким чином, що у разі не погодження щодо здійснення відповідної операції з грошовими коштами, відповідач міг надати виписки по своєму рахунку для спростування перерахунку коштів (надання кредитних коштів). Проте доказів для спростування позивних вимог не надав.
Вважає, що апелянтом не спростовано обставин отримання та використання ним кредитних коштів та розміру заборгованості, зазначених наданому позивачем розрахунку, який узгоджується зі змістом договору, а отже, є належним доказом наявності заборгованості за кредитом.
Згідно зі ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч. 13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до положень ч.ч.1, 2 ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не задоволенню з таких підстав.
З матеріалів справи вбачається та встановлено судом першої інстанції, що 19.11.2021 року між ТОВ «ФК «Інвеструм» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 21413-11/2022, який було підписано електронним підписом позичальника, відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора.
Кредитний договір підписано електронним підписом Позичальника, відтвореним шляхом використання Позичальником одноразового ідентифікатора і був надісланий на номер моб. Телефону Відповідача, про що свідчить п. 7 Кредитного договору, адреса, реквізити та підпис сторін.
Відповідно до п.п. 1.1 п.1 Кредитного договору, Товариство надає Клієнту фінансовий кредит в розмірі, на умовах строковості, зворотності, платності, а Клієнт зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених Договором.
Відповідно до умов даного договору ТОВ «ФК «Інвеструм» надає відповідачу кредит у розмірі 14 500 грн строком на 25 днів, зі сплатою відсотків за користуванням кредитом у розмірі 273,75 % річних від суми кредиту в розрахунку 0,75 % на добу, а відповідач зобов'язався повернути кредит, сплатити відсотки за користування коштами і виконати свої зобов'язання згідно з договором у повному обсязі. Дата укладення договору вважається дата перерахування грошових коштів на банківський рахунок клієнта.
30 серпня 2023 року між ТОВ «ФК «Інвеструм» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено Договір факторингу № 30082023/1, у відповідності до умов якого, ТОВ «ФК «Інвеструм» передає (відступає) ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ«ФК «ЄАПБ» приймає належні ТОВ «ФК «Інвеструм» права вимоги до боржників, вказаними у Реєстрі боржників.
Відповідно до Реєстру боржників до Договору факторингу №30082023/1 від 30.08.2023, ТОВ « ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до Відповідача в сумі 48 775 грн, з яких: 14 500 грн. - сума заборгованості по основному боргу; 34 275грн. - сума заборгованості по відсоткам.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з їх доведеності та обґрунтованості.
Колегія суддів апеляційного суду з такими висновками суду першої погоджується, оскільки вони відповідають обставинам справи та ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.
Відповідно до приписів ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Передбачено ст. 628 ЦК України, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір).
Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Частиною 2 ст. 638 ЦК України передбачено, що договір укладається шляхом пропозиції (оферти) однієї сторони укласти договір і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Отже судом першої інстанції зроблено правильний висновок про те, що акцептуючи пропозицію товариства ТОВ «ФК «Інвеструм», ОСОБА_1 електронним цифровим підписом одноразовим ідентифікатором № W6175у договорі про надання фінансового кредиту №21413-11/2022 від 19 листопада 2022 року, приєдналася до Правил надання коштів у позику, визнала та погодилася на запропоновані кредиторами умови користування та порядок надання ними грошових коштів.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (ч. 2 ст. 639 ЦК України).
Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Правові відносини у сфері електронної комерції під час вчинення електронних правочинів в Україні регулюються Законом України «Про електронну комерцію», який визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції.
В статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно зі статтею 10 Закону України «Про електронну комерцію» електронні правочини вчиняються на основі відповідних пропозицій (оферт). Пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття (стаття 11 Закону).
Згідно положень ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Частина 5 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Згідно з ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Договір, укладений між сторонами в електронній формі, має силу договору, який укладений в письмовій формі та підписаний сторонами, які узгодили всі умови, так як без проходження реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора (коду, що відповідно до домовленості є електронним підписом позичальника, який використовується ним як аналог власноручного підпису), без здійснення входу відповідачем на веб-сайт за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитні договори між відповідачем та первісними кредиторами не було б укладено.
Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 14.06.2022 року у справі №757/40395/20-ц, від 12.01.2021 року у справі №524/5556/19, від 07.10.2020 року у справі №127/33824/19, від 23.03.2020 року у справі № 404/502/18.
Таким чином, оскільки кредитний договір № 21413-11/2022 від 19 листопада 2022 року підписаний відповідачем електронним підписом, наявність якого разом з електронними підписами первісних кредиторів підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх, обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про доведеність факту укладення між сторонами кредитних договорів, та про те, що позичальник ОСОБА_1 всі умови договорів цілком зрозуміла та своїм підписом письмово підтвердила те, що сторони договору діяли свідомо, були вільні в укладенні даного договору, вільні у виборі контрагента та умов договору.
Отже, оскільки вказані кредитні договори, які підписані сторонами, є чинними, у встановленому законом порядку недійсними не визнавались, правильним є висновок суду про те, що між первісним кредитором та ОСОБА_1 як позичальником, виникли договірні відносини щодо користування кредитними коштами.
Виходячи з наведеного доводи апелянта про те, що позивачем не було надано докази того, що відповідач погодився на умови, які зазначені в договорі, а також, що долучені до матеріалів справи кредитний договір не був підписаний особисто, є необґрунтованими та такими, що не відповідає матеріалам справи, оскільки кредитний договір було підписано електронним підписом відповідача.
Частиною 1 статті 1046 ЦК України визначено, що договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлюється договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором.
Стаття 1049 ЦК України передбачає, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій же сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій же кількості, такого ж роду та такої ж якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, встановлені договором.
Відповідно ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму або не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів.
Відповідно до ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
На підставі ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 610 ЦК України невиконання зобов'язання є порушенням зобов'язання. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).
Згідно із частиною першою ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Отже, для належного виконання зобов'язання необхідно дотримуватися визначених у договорі строків (термінів), а прострочення виконання зобов'язання є його порушенням.
Положеннями частини першої статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
В матеріалах справи наявні розрахунки заборгованості відповідача перед позивачем за усіма кредитними договорами, права вимоги за якими набув позивач від первісних кредиторів. Дані розрахунки відповідачем у встановлений законом спосіб спростовані не були.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявленою нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ст. 13 ЦПК України).
Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до змісту ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Згідно із ч.2 ст. 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 79, 80 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до ч.1 ч. 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно ч.ч.1, 2 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оскільки наявними в матеріалах справи письмовими доказами підтверджується факт укладення ОСОБА_1 кредитних договорів та факт існування за договорами заборгованості внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх обов'язків по поверненню кредитних коштів, висновок суду про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за вищевказаними кредитними договорами є обґрунтованим та відповідачем спростовані не були.
Доводи апеляційної скарги відповідача про недоведеність позивачем належними та допустимими доказами факту отримання ним кредитних коштів, колегією суддів відхиляються, зважаючи на наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 638 та ч. 1 ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту досягнення в належній формі згоди з усіх істотних умов договору.
На підставі ч. 2 ст. 640 ЦК України у разі, якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання майна або вчинення певної дії.
У постанові Верховного суду України у справі № № 6-63цс12 від 11 липня 2012 року зазначено, що кредитний договір, спір щодо якого вирішено у справі, є укладеним з моменту досягнення його сторонами у письмовій формі згоди з усіх істотних умов договору.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1383/2010 (провадження №14-308цс18) зазначено, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
В ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 липня 2014 року у справі №6-14194св14, зроблено висновок, що підтвердженням суми заборгованості є кредитний договір, договір факторингу, який у встановленому порядку недійсним не визнаний та в якому визначено розмір відступленої заборгованості, та розрахунок кредитної заборгованості, здійснений банком при відступленні права вимоги.
Отже зазначена заборгованість підтверджується з огляду на наявні докази, що знаходяться в матеріалах справи, в свою чергу апелянт не спростував факт укладання кредитного договору та отримання коштів, у зв'язку з наведеним доводи апеляційної скарги в цій частині є необґрунтованими.
Доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, як підставу для скасування рішення суду в повному обсязі та відмови у позові, законності та обґрунтованості рішення суду не спростовують.
Інші доводи апеляційної скарги відповідача не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення, та фактично зводяться до незгоди з висновками суду. При цьому, докази та обставини, на які посилається відповідач в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні були дотримані норми матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції правильно визначено характер спірних правовідносин, встановлено обсяг прав та обов'язків сторін, застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, що склались між сторонами, надано повну, всебічну та об'єктивну оцінку наявним у справі доказам, як кожному окремо, так і у їх сукупності та взаємозв'язку.
Положеннями статті 376 ЦПК України визначено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновку суду, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.
За таких обставин, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні в матеріалах справи докази і надав їм належну оцінку, у зв'язку з чим дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимого в повному обсязі.
Обставин, які б свідчили про наявність підстав для сумніву у правильності висновків суду першої інстанції, в апеляційній скарзі не наведено.
Згідно статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що підстави для скасування рішення суду першої інстанції з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, відсутні, а отже, слід відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст. ст. 7, 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Калініна Сергія Костянтиновичазалишити без задоволення.
Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 15 квітня 2024 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у ч.3 ст.389 ЦПК України.
Повний текст постанови складений 18 липня 2024 року.
Суддя-доповідач Д.О. Таргоній
Судді: С.А. Голуб
Т.А. Слюсар