Справа № 759/19023/22 Головуючий у І інстанції П'ятничук І.В.
Провадження №22-ц/824/10186/2024 Головуючий у 2 інстанції Таргоній Д.О.
Іменем України
18 липня 2024 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Таргоній Д.О., Голуб С.А., Слюсар Т.А., розглянувши в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Володарського Вадима Леонідовича на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 14 березня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,
У грудні 2022 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що 11.04.2022 року на автодорозі М-06 Київ-Чоп 23 км + 200 м. сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «Інфініті» д.н.з. НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_2 та автомобіля «Лексус» д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_1 .
Постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27.04.2022 року у справі № 369/3235/22 ОСОБА_1 було визнано винними у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.
Позивач вказував, що на момент ДТП цивільно-правова відповідальність власника автомобіля «Лексус» д.н.з. НОМЕР_2 була застрахована АТ «СГ «ТАС».
Після звернення до АТ «СГ «ТАС» із заявою про виплату страхового відшкодування, страховиком було здійснено виплату страхового відшкодування ОСОБА_2 в розмірі 90 682,85 грн.
Зазначав, що відповідно до висновку експерта Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 06.10.2023 року № 14868/23-54 вартість відновлювального ремонту автомобіля «Інфініті» д.н.з. НОМЕР_1 становить 160 913,03 грн, а тому з відповідача на його користь підлягає стягненню різниця між виплаченим страховим відшкодуванням, яка становить 56 405,41 грн.
Враховуючи вищевикладене та з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог просив стягнути з ОСОБА_1 на свою користь різницю між вартістю відновлювального ремонту і матеріальним збитком у розмірі 56 405,41 грн, витрати на правову допомогу у розмірі 16 500 грн, витрати за проведення судової експертизи у розмірі 7 169,40 грн та сплачений судовий збір у розмірі 1 703,74 грн.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 14 березня 2024 року та з урахуванням ухвали Святошинського районного суду м. Києва від 15 березня 2024 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 матеріальну шкоду у розмірі 56 406грн 41 коп., сплачений судовий збір у розмірі 1 073 грн 60 коп, витрати за проведення судової експертизи у розмірі 7 169 грн 40 коп та витрати на правову допомогу у розмірі 7 000 грн 00 коп., а всього 71 649грн 41 коп.
Не погоджуючись з даним рішенням суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Володарський В.Л.подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
В доводах апеляційної скарги зазначає, що у відповідності до ст. 22 ЦК України відшкодуванню підлягають саме збитки, а не вартість ремонту без урахування зносу.
Вказує, що відповідно до ст.ст. 22, 1192 ЦК України, власник пошкодженого майна має право на відшкодування саме матеріального збитку. А вартість такого збитку визначається із урахуванням зносу складників транспортного засобу. Оскільки заміна таких складників зношеного транспортного засобу на нові буде не поновленням стану до того, який існував до порушення прав власника транспортного засобу, а поліпшенням у порівнянні зі станом до, у даному випадку, ДТП.
Вважає, що правових підстав для стягнення сум, поза межами визначеної вартості матеріального збитку немає.
За вказаних обставин вважає, що до даних правовідносин може бути застосовано висновок Великої Палати Верховного Суду викладений у постанові від 04 липня 2018 року по справі № 755/18006/15-ц.
Судом не враховано, що автомобіль через короткий час після ДТП було відчужено у не відремонтованому вигляді та фактично будь-які ремонтні роботи не проводились, а відповідно і витрати на них не понесено.
Вважає, що позивач заявив вимоги про стягнення витрат, які він не поніс, а не бажання розголошувати ціну, за яку продано автомобіль, свідчить про те, що втрата вартості автомобіля через його продаж у не відремонтованому вигляді була незначною. А отже, здійснена страховою компанією виплата компенсує ці втрати.
Також зазначає, що інститут відшкодування матеріальної шкоди спрямований на відновлення становища, яке існувало в потерпілого до спричинення йому шкоди, але не на безпідставне збагачення потерпілого за рахунок заподіювача шкоди, шляхом стягнення уявних витрат, яких позивач не поніс.
Помилковим є висновки суду, що розмір шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика, оскільки такого розміру шкоди не встановлено.
Суд також не врахував, що відповідач частково відшкодував позивачеві шкоду у розмірі 7 000 грн,про що не заперечувалось в судовому засіданні.
Також зазначає, що суд першої інстанції в порушення норм процесуального закону прийняв заяву представника позивача про зміну позовних вимог, в якій також висловлено прохання представника позивача про закриття провадження до ПрАТ «СГ «ТАС» без наведення підстав для закриття, передбачених ст. 255 ЦПК України, та не врахував, що ця заява являє собою заяву про зміну одночасно як підстав, так і предмету позову, що ЦПК України не передбачає.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 - адвокат Сорока М.М. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість. Зазначає, що представник відповідача намагається маніпулювати поняттями «збитку» та «вартості відновлювального ремонту», вказуючи, що власник пошкодженого майна має право лише на відшкодування матеріального збитку, а його вартість визначається з урахуванням зносу.
Посилання на постанову Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №755/18006/15 просить вважати необґрунтованим, оскільки обставини справи у даній цивільній справі та у справі №755/18006/15 не є тотожними.
Щодо відчуження пошкодженого автомобіля після ДТП без проведення відновлюваного ремонту, представник позивача вказує, що чинне законодавство, а також судова практика не передбачають обов'язку надання доказів проведення відновлюваного ремонту автомобіля за власний рахунок для того, щоб потім в судовому порядку отримати компенсацію від особи, що завдала шкоди.
Законодавець визначив, що збитками є також витрати, які особа мусить зробити для відновлення свого права.
Логіка такого законодавчого визначення полягає в тому, що особа, якій завдано шкоди може просто не мати коштів для проведення відновлюваного ремонту і саме тому така особа звертається до суду з вимогою про компенсацію оціненої шкоди в розмірі, необхідному для відновлення свого права.
Щодо ціни, за якою було продано належний позивачу транспортний засіб, вона була визначена за домовленістю сторін договору, ким відповідач не являється. Автомобіль був відчужений за ринковою вартістю за вирахуванням вартості ремонту, необхідного для його повного відновлення.
Згідно з ч.1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч. 13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до положень ч.ч.1, 2 ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 11.04.2022 року на автодорозі М-06 Київ-Чоп 23 км + 200 м. сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «Інфініті» д.н.з. НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_2 та автомобіля «Лексус» д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_1 .
Постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27.04.2022 року у справі № 369/3235/22 ОСОБА_1 було визнано винними у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.
На момент ДТП цивільно-правова відповідальність власника автомобіля «Лексус» д.н.з. НОМЕР_2 була застрахована АТ «СГ «ТАС», про що свідчить поліс № 204313015.
Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу ОСОБА_2 належить автомобіль марки «Інфініті» д.н.з. НОМЕР_1 .
АТ «СГ «ТАС» було здійснено виплату страхового відшкодування ОСОБА_2 в розмірі 90 682,85 грн.
Відповідно до висновку експерта Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 06.10.2023 року № 14868/23-54 вартість відновлювального ремонту автомобіля «Інфініті» д.н.з. НОМЕР_1 без урахування фізичного зносу становить 160 913,03 грн.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що шкода заподіяна з вини відповідача та розмір страхового відшкодування недостатній для повного її відшкодування, а тому сума відшкодування має бути стягнута з відповідача, як різниця між сумою відновлювального ремонту та страховою виплатою.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Частиною другою статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, а отже підставою цивільно-правової відповідальності, як обов'язку відшкодувати шкоду, є заподіяння майнової (матеріальної) шкоди.
Зобов'язання із заподіяння шкоди - це правовідношення, у силу якого одна сторона (потерпілий) має право вимагати відшкодування завданої шкоди, а інша сторона (боржник) зобов'язана відшкодувати завдану шкоду в повному розмірі.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду передбачені нормою статті 1166 ЦК України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно з частинами першою, другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Проте із вказаних правил є винятки, передбачені законом. Одним з таких винятків є страхування особою цивільно-правової відповідальності.
За договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 ЦК України).
Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані, зокрема, з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності) (стаття 980 ЦК України).
Види обов'язкового страхування в Україні визначені у статті 7 Закону України "Про страхування". До них пункт 9 частини першої вказаної статті відносить страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Відносини у цій сфері регламентує, зокрема Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (далі - Закон № 1961-IV).
Згідно зі статтею 999 ЦК України до відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
Саме на забезпечення таких зобов'язань було ухвалено Закон № 1961-IV, яким визначено як засади, так і процедури отримання потерпілими особами за наслідками ДТП, відшкодування заподіяної шкоди.
Згідно з статтею 3 Закону № 1961-IV обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників.
У разі настання страхового випадку страховик (страхова компанія) у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи (абзац 1 пункту 22.1 статті 22 Закону № 1961 IV).
Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону № 1961-IV у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відповідно до статті 29 Закону № 1961-IV у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
Особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням) (стаття 1194 ЦК України).
Отже, відшкодування шкоди особою, яка її завдала і цивільно-правова відповідальність якої застрахована на підставі Закону № 1961-IV, можливе лише за умови, якщо згідно із цим законом у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування, або розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15, провадження № 14-176цс18, зроблений висновок, відповідно до якого відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом № 1961-IVу страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика.
Обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди, що перевищує ліміт відповідальності страховика, і сумою виплаченого страхового відшкодування.
Згідно з частиною першою, пунктом 1 частини другої, частини третьої статті 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Згідно з частини другої статті 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона не зобов'язує потерпілого визначати розмір збитків, які підлягають відшкодуванню, відповідно до вже сплаченої реальної вартості виконання відповідних відновлювальних робіт.
Таким чином сам по собі факт не здійснення потерпілою особою фактичної оплати, яку він мусить здійснити для відновлення пошкодженого автомобіля, не є достатньою підставою, у розумінні статей 22, 1192, 1194 ЦК України, для відмови у позові про відшкодування матеріальної шкоди.
Отже системний аналіз статті 22 ЦК України частини другої статті 1192, статті 1194 ЦК України дозволяє дійти висновку, що реальними збитками, які підлягають відшкодуванню є саме вартість відновлювального ремонту без урахування зносу.
Верховний Суд України у постанові від 02 грудня 2015 року у справі N 6-691цс15 дійшов висновку, що правильним є стягнення з винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки у цьому випадку у страховика не виник обов'язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що вказані збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати).
Якщо потерпілий звернувся до страховика й одержав страхове відшкодування, але його недостатньо для повного відшкодування шкоди, деліктне зобов'язання зберігається до виконання особою, яка завдала шкоди, свого обов'язку згідно зі статтею 1194 ЦК України щодо відшкодування потерпілому різниці між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою (страховим відшкодуванням), яка ним одержана від страховика.
Таким чином, розмір страхової виплати (страхового відшкодування), якщо страховик визначає його меншим страхової суми (ліміту його відповідальності), може бути оспорений особою, яка завдала шкоди, якщо ця особа виконала свій обов'язок перед потерпілим, у тому числі й частково відшкодувала шкоду згідно зі статтею 1194 ЦК України, але вважає, що страховик порушив умови договору, здійснив потерпілому страхову виплату (страхове відшкодування) не в повному обсязі, що призвело до безпідставного збільшення обсягу її (особи, яка завдала шкоди), відповідальності.
Аналогічні по суті висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 754/1114/15-ц (провадження № 61-1156св18), від 13 червня 2019 року у справі № 587/1080/16-ц (провадження № 61-20762св18), від 17 жовтня 2019 року у справі № 370/2787/18 (провадження № 61-11244св19), від 30 жовтня 2019 року у справі № 753/4696/16-ц (провадження № 61-30908св18), від 21 лютого 2020 року у справі № 755/5374/18 (провадження № 61-14827св19) та від 22 квітня 2020 року у справі № 756/2632/17 (провадження № 61-12032св19).
Відповідно до вимог ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом, а тому факт ДТП та вина ОСОБА_1 у його вчиненні додаткового доказування не потребує.
Оскільки позивачем доведено факт заподіяння належному транспортному засобу матеріальних збитків винними діями відповідача ОСОБА_1 та виплату страховою компанією АТ «СГ «ТАС» вартості матеріального збитку у розмірі 90 682,85 грн (з урахуванням зносу), законним та обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача ОСОБА_1 різниці між сумою вартості відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу у розмірі 160 913,03 грн (без урахування фізичного зносу складових) та страховою виплатою (страховим відшкодуванням) у розмірі 90 682, 85 грн, що складає 56 406,41 грн.
Доводи апеляційної скарги про те, що позивач не проводив відновлювальний ремонт транспортного засобу та у не відремонтованому стані його продав автомобіль, не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги про те, що позивачем не надано відповіді на питання вартості продажу автомобіля, колегія судів сприймає критично, оскільки предметом позовних вимог є стягнення різниці між сумою відновлювального ремонту та страховою виплатою.
Доводи апеляційної скарги про те, що судом не враховано факту добровільного відшкодування відповідачем 7 000 грн, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки у заяві про зменшення розміру позовних вимог позивачем було враховано добровільно сплачену відповідачем суму, судом першої інстанції зазначена обставина взята до уваги.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення, та зводяться до переоцінки доказів і незгоди відповідача з висновками суду щодо їх оцінки.
За таких обставин колегія суддів прийшла до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим і не може бути скасоване з підстав, викладених у апеляційній скарзі.
Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-383 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Володарського Вадима Леонідовича - залишити без задоволення.
Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 14 березня 2024 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня проголошення постанови до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до цього суду з підстав, викладених у ст. 369 ЦПК України.
Повний текст постанови складений 18 липня2024 року.
Суддя-доповідач Д.О. Таргоній
Судді: С.А. Голуб
Т.А.Слюсар