Апеляційне провадження
№ 22-ц/824/10028/2024 Доповідач - Ратнікова В.М.
м. Київ Справа № 757/7437/22-ц
17 липня 2024 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Ратнікової В.М.
суддів - Борисової О.В.
- Левенця Б.Б.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 17 жовтня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Пенсійного фонду України про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади,-
У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Пенсійного фонду України про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади.
В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначав, що на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12.07.2021 року у справі № 420/7854/21 Департаментом персоналу МВС України 15.09.2021 року до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області направлено довідку про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії №22/6-5356 від 07.09.2021 року ОСОБА_1 для проведення з 01 грудня 2019 року перерахунку основного розміру його пенсії та подальшого зберігання в пенсійній справі.
Зазначає, що двічі особисто звертався до ГУ ПФУ в Одеській області із повідомленням про зміни в грошовому забезпечені для перерахунку пенсії, які були проігноровані.
29.12.2021 року звернувся із скаргою до Пенсійного фонду України.
16.01.2022 року від Пенсійного фонду України електронною поштою отримав відповідь №2432-43293/А-03/8- 2800/22 від 25.01.2022 р. про відмову в перерахунку пенсії.
Зазначає, що до часу звернення до суду із позовом ГУ Пенсійного фонду України в Одеській області не проведено перерахунок його пенсії.
Щодо розрахунку матеріальної шкоди зазначає що, враховуючи довідку № 22/6-5356 від 07.09.2021 року, завдана шкода становить: 6036 х 24 -144864 гривень, де 6036 грн. -недоплачена пенсія (9065 - 3029 = 6036грн.), 9065 - пенсія згідно довідки №22/6-5356від 07.09.2021 року (розмір грошового забезпечення складає - 17104.67; згідно протоколу пенсія складає 53% грошового забезпечення, 17104.67х53%=9065), 3029 - пенсія згідно протоколу від 06.07.2021року, 24 - кількість місяців - від 01.12.2019 року.
Матеріальну шкоду оцінює у 144800 (сто сорок чотири тисячі вісімсот) гривень.
Відповідно до ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у душевних стражданнях, я. фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім' близьких родичів; Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, підлягає відшкодуванню та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Стаття 23 ЦК України встановлює певні критерії, які суд має оцінювати при визнач: розміру моральної шкоди. До таких критеріїв відносяться:
- характер правопорушення (протиправна поведінка ПФУ )
- глибина фізичних та душевних страждань (позбавлений пенсії, визначеної Законом
- погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалі: (позбавлений права на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім 'ї)
- ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою відшкодування.
Отже, суд має брати до уваги, як форму вини завдавача шкоди (умисел і необережність), так і наявність вини самого потерпілого ( ПФУ умисно не виконує службові обов'язки та приписи cт. 19 Конституції України), а також інші обставини, що мають істотне значення (бездіяльність ПФУ а саме не виконання своїх службових обов'язків спричинило порушення прав, гарантованих ст.ст. 19, 46, 48 Конституції України ). Моральну шкоду оцінює у 15 200 гривень.
З огляду на вище викладене, просив суд стягнути з УДКС України в м.Києві з рахунку Пенсійного фонду України кошти у сумі 160 000 грн. на його користь в якості компенсації за завдану шкоду.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 17 жовтня 2023 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Пенсійного фонду України про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади.
Не погоджуючись із таким рішенням суду першої інстанції, позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.
Автоматизованим розподілом судової справи між суддями Київського апеляційного суду від 27 березня 2024 року визначено склад колегії суддів: Гуль В.В.- головуючий суддя, судді: Матвієнко Ю.О., Мельник Я.С. для розгляду справи № 757/7437/22-ц.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 15 квітня 2024 року клопотання позивача ОСОБА_1 задоволено та поновлено строк на апеляційне оскарження рішення Печерського районного суду м. Києва від 17 жовтня 2023 року.
Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 17 жовтня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Пенсійного фонду України про відшкодування шкоди завданої органом державної влади.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 15 травня 2024 року справу за позовом ОСОБА_1 до Пенсійного фонду України про відшкодування шкоди завданої органом державної влади, за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 17 жовтня 2023 року призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.
Рішенням зборів судів Київського апеляційного суду від 31 травня 2024 року № 13 суддю судової палати з розгляду цивільних справи Гуля В.В. переведено до складу судової палати з розгляду кримінальних справ.
У зв'язку з переведенням судді-доповідача Гуля В.В. до складу іншої судової палати та зміною спеціалізації було призначено повторний автоматизований розподіл цієї справи.
Повторним автоматизованим розподілом судової справи між суддями Київського апеляційного суду від 06 червня 2024 року визначено склад колегії суддів: головуючий суддя: Ратнікова В.М., судді Левенець Б.Б., Борисова О.В. для розгляду справи № 757/7437/22-ц.
Апеляційну скаргу позивач обгрунтовує тим, що суд першої інстанції не взяв до уваги відповідь ПФУ №2432-43293/А-03/8-2800/22 від 25.01.2022 року про відмову йому в перерахунку пенсії за його скаргою від 29.12.2021 року.
Зазначає, що суд першої інстанції лишив поза увагою його посилання в позовній заяві на те, що 07.12.2021 року він звернувся до Головного Управління Пенсійного фонду України в Одеській області з повідомленням про зміни у грошовому забезпеченні з метою здійснення перерахунку пенсії з урахуванням Постанови Кабінету Міністрів України № 988 від 11.11.2015року «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції» та довідки про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії №22/6-5356 від 07.09.2021 року.
29.12.2021 року поштою від Заступника начальника (начальник управління обслуговування громадян) Головного Управління Пенсійного фонду України в Одеській області Вєчканової Н. отримав відмову здійснити перерахунок його пенсії, чим, на думку апелянта, відповідачем було порушено ст.19 Конституції України та ст.63 Закону № 2262-ХП.
Вказує на те, що суд першої інстанції не взяв до уваги його посилання у відповіді на відзив від 01.12.2022 року, що відповідач не перевірив викладені у скарзі факти, не прийняв рішення відповідно до чинного законодавства.
Зазначає, що суд першої інстанції лишив поза увагою рішенням Одеського окружного адміністративного суду справа №420/2827/22 від 13 травня 2022 року, яким було визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, чим порушено приписи ст.82 (ч.4) ЦПК України а саме, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені (ч.5 ст.82 ЦПК ).
22 квітня 2024 року через підсистему «Електронний суд» до Київського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від представника Пенсійного фонду України Петручені Ірини Володимирівни. У вказаному відзиві представник відповідача посилається на те, що доводи апеляційної скарги зводиться до неналежного, як на думку апелянта, розгляду скарги, що призвело до порушення його права на перерахунок пенсії, однак це твердження спростовується наступним:
Відповідно до п. 1 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.2014 року № 280, Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, що реалізує державну політику з питань пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню.
Пенсійний Фонд України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні управління (п. 7 Положення № 280).
Згідно з п. 12 Положення про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 22.12.2014 № 28-2, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.01.2015 за № 40/26485, управління є юридичною особою публічного права, має самостійний баланс та кошторис видатки, рахунки в органах Казначейства та уповноважених банках, печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням.
Відповідно до ст. 10 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" призначення і виплата пенсій особам, зазначеним у статті 1-2 цього Закону, здійснюються органами Пенсійного фонду України.
Відповідно до пп. 5 п. 4 Положення № 28-2 Головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, відповідно до покладених завдань, здійснюють призначення (перерахунок) та виплату пенсій військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу та іншим особам (крім військовослужбовців строкової служби та членів їх сімей), які мають право на пенсію згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
Таким чином, функції з призначення (перерахунку) та виплати пенсій є дискреційними повноваженнями територіальних органів Фонду, а відтак, суд першої інстанції, відмовляючи ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог до Пенсійного Фонду України, дійшов вірного висновку, який повністю відповідає нормам законодавства.
Згідно з пп. 17 п. 4 Положення № 280 Пенсійний Фонд України здійснює розгляд звернень громадян з питань, пов'язаних з діяльністю Пенсійного Фонду України, його територіальних органів, а також підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління Пенсійного фонду України.
Частиною першою статті 7 Закону України "Про звернення громадян" визначено, що звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов'язковому прийняттю та розгляду.
Відповідно до статті 18 Закону України "Про звернення громадян" громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має право, зокрема, одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги.
Лист Пенсійного фонду України від 25.01.2022 № 2432-243293/А-03/8-2800/22, є відповіддю на звернення позивача. Зазначений лист, не породжує прав та обов'язків для позивача, не є управлінським рішенням, а є фізичним носієм інформації, що містить відповіді на поставлені позивачем питання.
Висновок суду першої інстанції, що звернення позивача розглянуто Фондом у належний спосіб, в межах компетенції, в порядку та у строк, встановлені Законом України "Про звернення громадян" відповідає позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 13.02.2020 у справі № 520/3571/17, у якій зазначено, що "...звернення вважається розглянутим, якщо розглянуто по суті всі порушені у ньому питання".
Зазначає, що позивачем у скарзі не доведено право та підстави на відшкодування моральної шкоди, завданої, на його думку, внаслідок порушення його прав, та не спростовано висновок суду першої інстанції щодо відсутності такого порушеного права.
Вважає, що будь-яких належних доказів, які містять інформацію про предмет доказування, а саме- завдання моральної шкоди, позивач не надав, у тому числі, щодо завдання йому такої шкоди Пенсійним фондом України.
Таким чином, апелянтом не надано додаткових належних та допустимих доказів ні в обґрунтування позовних вимог, ні в апеляційній скарзі на підставі яких можна було б дійти висновку про наявність моральної шкоди, протиправність діяння відповідача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням відповідача та вини відповідача в її заподіянні.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, вивчивши наявні у справі докази, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що згідно із протоколом за пенсійною справою N/A-16800 (МВС) від 06.07.2021 ОСОБА_1 призначено згідно з Законом України № 2262-ХІІ -09.04.1992 загальний розмір пенсії щомісячно з 01.09.1999 року довічно в сумі 3029,74 грн. ( а.с. 6).
Як вбачається із довідки про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії від 07 вересня 2021 року № 22/6-5356 Міністерства внутрішніх справ України, виданої ОСОБА_1 про те, що за рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 12 липня 2021 року у справі № 420/7854/21 розмір грошового забезпечення з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України від 11.11. 2015 № 988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції» станом на 19 листопада 2019 року за прирівняною посадою дільничний офіцер поліції становив усього 17 104, 67 грн. ( а.с. 7).
У відповідь на звернення щодо проведення перерахунку пенсії ОСОБА_3 Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зазначило, що для проведення перерахунку пенсії на основі довідки про розмір грошового забезпечення від 07.09.2021 року № 22/6-5356 правових підстав немає.( а.с 9).
29 грудня 2021 року ОСОБА_4 звернувся із скаргою на дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області до Пенсійного фонду України ( а.с 10).
25 січня 2022 року від Пенсійного фонду України на звернення ОСОБА_1 надійшла відповідь. ( а.с. 11).
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 13 травня 2022 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії задоволено.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо відмови у перерахунку пенсії ОСОБА_1 з 01 грудня 2019 року на підставі оновленої довідки про розмір грошового забезпечення від 07.09.2021 № №22/6-5356, виданої Департаментом персоналу Міністерства внутрішніх справ України.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити з 01 грудня 2019 року перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 на підставі оновленої довідки про розмір грошового забезпечення від 07.09.2021 №22/6-5356 виданої Департаментом персоналу Міністерства внутрішніх справ України, з урахуванням раніше виплачених сум.
Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору у розмірі 992,40 грн.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Пенсійного фонду України про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, суд першої інстанції посилався на те, що встановлені судом обставини свідчать, що позивачем не доведено факту протиправності дій або бездіяльності Пенсійного фонду України, внаслідок чого порушено права позивача.
Щодо відшкодування моральної шкоди зазначив, що відшкодування моральної шкоди за своєю природою є санкцією за порушення прав особи, які були виявлені та доведені. В цьому випадку порушення прав позивача не доведено у встановленому порядку за результатами розгляду справи.
Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на настпуне.
Відповідно до вимог ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Відповідно до статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
При визначенні питання належності спору до юрисдикції суду, постає два питання: по-перше, чи підлягає спір вирішенню судами, тобто чи є він юридичним в розумінні статті 124 Конституції України, якщо так, то до юрисдикції якого суду належить вирішення такого спору.
Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою як компетенцію різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського й адміністративного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто, передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є предмет спору, характер спірних матеріальних правовідносин і їх суб'єктний склад. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції судів, які розглядають справи за правилами цивільного, кримінального, господарського й адміністративного судочинства. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання, тобто діяти в межах установленої законом компетенції.
Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України установлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Згідно з пунктом 7 частини першої статті 4 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Публічно-правовий спір -це спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи (пункт 2 частини першої статті 4 КАС України).
Суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).
Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов'язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов'язаних з реалізацією публічної влади.
Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.
Основною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Відповідно до пункту 17 частини першої статті 4 КАС України публічна служба є діяльністю на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Згідно з частиною першою статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Зокрема, юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Предметом даного позову є відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, а саме, позивач просив суд стягнути з Управління Державної казначейської служби в м.Києві з рахунку Пенсійного фонду України кошти у сумі 160 000 грн на його користь. Щодо розрахунку матеріальної шкоди зазначає, що враховуючи довідку №22/6-5356 від 07.09.2021 року, завдана шкода становить: 6036 х 24 -144864 гривень, де 6036-не доплачена пенсія (9065 - 3029 = 6036грн.), 9065 - пенсія згідно довідки №22/6-5356 від 07.09.2021 року, розмір грошового забезпечення складає - 17104,67; згідно протоколу пенсія складає 53% грошового забезпечення, 17104.67х53%=9065). 3029 - пенсія згідно протоколу від 06.07.2021 року, 24 - кількість місяців - від 01.12.2019 року. Визначає розмір моральної шкоди у розмірі 15 200 грн.
Відповідно до пункту 1 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 2014 року № 280, Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, що реалізує державну політику з питань пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню.
Кошти ПФУ відповідно до статті 73 Закону № 1058-IV використовуються на: виплату пенсій, передбачених цим Законом; надання соціальних послуг, передбачених цим Законом; фінансування адміністративних витрат, пов'язаних з виконанням функцій, покладених на органи ПФУ; оплату послуг з виплати та доставки пенсій; формування резерву коштів ПФУ.
Відповідно до пункту 1 Положення про управління ПФУ в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління, затвердженого постановою правління ПФУ від 22 грудня 2014 року № 28-2 Управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також об'єднані управління (далі - управління Фонду) є територіальними органами ПФУ. Управління ПФУ підпорядковуються ПФУ та безпосередньо відповідним головним управлінням ПФУ в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - головні управління ПФУ), що разом з цими управліннями утворюють систему територіальних органів ПФУ.
Основними завданнями Управління ПФУ є: реалізація державної політики з питань пенсійного забезпечення; ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; виконання інших завдань, визначених законом (пункт 3 зазначеного Положення).
Відповідно до підпунктів 7, 8 пункту 4 Положення, Управління ПФУ, відповідно до покладених на нього завдань, призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії, щомісячне довічне грошове утримання суддям у відставці, допомогу на поховання та інші виплати відповідно до законодавства; забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, щомісячного довічного утримання суддям у відставці, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів ПФУ та інших джерел, визначених законодавством.
Отже, відповідно до покладених завдань і функцій ПФУ є суб'єктом владних повноважень у сфері нарахування та виплат пенсій, а спори, що виникають між учасниками цих відносин, є публічно-правовими, тому їх вирішення належить до юрисдикції адміністративних судів.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 263 КАС України справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 750/1668/17 (провадження № 14-599цс18), від 03 липня 2019 року у справі № 750/1591/18-ц (провадження № 14-261цс19) спори щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсій та інших соціальних виплат, є публічно-правовими, виникли з публічно-правових відносин за участю органу державної влади як суб'єкта владних повноважень, тому повинні розглядатися у порядку адміністративного судочинства.
У постанові від 04 березня 2020 року у справі № 757/63985/16 (провадження № 14-556цс19) Велика Палата Верховного Суду виклала правовий висновок, що суди помилково визначили предметну юрисдикцію спору, розглянувши справу в порядку цивільного судочинства, оскільки не врахували, що спір щодо недоотриманої суми пенсії є публічно-правовим, виник з публічно-правових відносин за участю органу державної влади, як суб'єкта владних повноважень, тому повинен розглядатися у порядку адміністративного судочинства.
Спір стосовно недоотриманих сум пенсії також є публічно-правовим, оскільки виник з публічно-правових відносин, пов'язаних зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій з приводу нарахування та виплати пенсії, а тому він повинен розглядатися у порядку адміністративного судочинства (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі № 127/3233/19 (провадження № 14-588цс19).
У постанові від 09 лютого 2021 року у справі № 520/17342/18 (провадження № 14-158цс20) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що захист та/або відновлення будь-якого права судом здійснюється шляхом ухвалення судового рішення як акта правосуддя. Однак судове рішення, незважаючи на те, що має ознаки нормативності, не породжує жодних правовідносин чи прав та/або обов'язків, а лише шляхом застосування відповідного способу захисту права, визначеного законом або договором, трансформує права та/або зобов'язання учасників правовідносин в іншу, прийнятну для позивача форму.
Зокрема, наявність судового рішення про відновлення прав на грошові суми (соціальні виплати), не нараховані та/або не виплачені як доходи, не змінює правової природи правовідносин учасників цього спору, оскільки за своєю юридичною природою рішення суду не породжує нових прав та/або зобов'язань, а як спосіб захисту порушеного права на їх отримання лише трансформує та/або підтверджує існуючі зобов'язання з їх виплати у спосіб, обраний позивачем.
Відповідно до частини п'ятої статті 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб'єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства (див. постанову Верховного Суду від 08 березня 2023 року у справі № 570/4129/20 (провадження № 61-14586св21)).
Отже, спори, які виникають у судах у зв'язку з невиконанням суб'єктом владних повноважень своїх функцій (щодо його незаконних дій та/або зобов'язання до виконання таких повноважень), та ухвалення за результатами розгляду цих спорів судових рішень не змінює правову природу та характер правовідносин, які виникли між сторонами, а тому спори щодо порушення своїх зобов'язань суб'єктом владних повноважень, зокрема, щодо перерахування, нарахування, виплати грошових сум, у тому числі після судового рішення або на його виконання, повинні розглядатись судами за юрисдикцією, визначеною відповідно до характеру цих правовідносин.
Аналіз положень частини п'ятої статті 21 КАС України та частини першої статті 19 КАС України у їх поєднанні дозволяє зробити висновок, що юрисдикція спору про відшкодування моральної шкоди із суб'єкта владних повноважень визначається як за правовою природою правовідносин, зокрема публічно-правових, так і у зв'язку з тим, чи пред'явлено позов про стягнення моральної шкоди в одному проваджені з вимогою про вирішення публічно-правового спору.
З урахуванням вище викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що спір щодо стягнення з Пенсійного фонду України матеріальної шкоди у вигляді недоотриманих сум пенсії та відшкодування моральної шкоди підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства.
Вирішуючи позов ОСОБА_1 до Пенсійного фонду України про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, суд першої інстанцій не визначився із правовою природою спірних правовідносин, не звернув увагу на суб'єктний склад учасників справи, у зв'язку із чим дійшов помилкового висновку про підсудність зазначеної справи судам цивільної юрисдикції та розглянув її по суті.
Враховуючи суб'єктний склад сторін спору та характер спірних правовідносин, спір належить до юрисдикції адміністративних судів.
За вказаних обставин рішення суду підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі.
Відповідно до п. 1 ч. 1ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Відповідно до ч. 1, 4 ст. 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 256 ЦПК України якщо провадження у справі закривається з підстави, визначеної пунктом 1 частини першої статті 255 цього Кодексу, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз'яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об'єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі.
У разі закриття судом апеляційної інстанції провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 цього Кодексу суд за заявою позивача в порядку письмового провадження постановляє ухвалу про передачу справи до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи, крім випадків об'єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. У разі наявності підстав для підсудності справи за вибором позивача у його заяві має бути зазначено лише один суд, до підсудності якого відноситься вирішення спору.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 377, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 17 жовтня 2023 року скасувати.
Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Пенсійного Фонду України про відшкодування шкоди завданої органом державної влади закрити.
Роз'яснити позивачу, що розгляд зазначеної справи віднесено до юрисдикції адміністративного суду та що протягом десяти днів з дня отримання копії цієї постанови він може звернутися до Київського апеляційного суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Головуючий: Судді: