Унікальний номер справи 367/2491/24
Номер апеляційного провадження 22-ц/824/11990/2024
Головуючий у суді першої інстанції Я. М. Третяк
Суддя - доповідач у суді апеляційної інстанції Л. Д. Поливач
Постанова
Іменем України
17 липня 2024 року місто Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
головуючого Поливач Л. Д. (суддя - доповідач),
суддів Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І.
секретар судового засідання Авєлін А. О.
сторони
позивач ОСОБА_1
відповідач ОСОБА_2
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_3 , на ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 03 травня 2024 року, постановлену у складі судді Я. М. Третяк, в примішенні Ірпінського міського суду Київської області,
У березні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики у розмірі 7 510 доларів США та 3 % річних у розмірі 669,18 доларів США, що в гривневому еквіваленті складає 312 313,88 грн, просить також вирішити питання щодо розподілу судових витрат.
Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 12 квітня 2024 року відкрито провадження у справі.
30 квітня 2024 року ОСОБА_1 подала заяву про забезпечення позову, в якій просила суд заборонити відповідачу та будь-яким іншим особам проводити відчуження нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 , що з 19.03.2021 зареєстрована на праві приватної власності за ОСОБА_2 .
В обгрунтування заяви зазначила, що в березні 2021 року ОСОБА_2 звернулася до ОСОБА_1 з проханням надати їй кошти в борг для погашення кредиту на придбання квартири АДРЕСА_1 у розмірі 10 000 доларів США. 12 березня 2021 року позивач передала відповідачу кошти, про що остання написала розписку, у відповідності до якої мала повернути грошові кошти не пізніше 01 жовтня 2021 року. Свої зобов'язання щодо повернення боргу відповідач виконала частково, сума боргу, яку позивач просить стягнути на свою користь з відповідача, становить 312 313,88 грн, а тому позивач переконана, що відповідач на стадії судового розгляду даної цивільної справи вдасться до відчуження належного їй на праві власності нерухомого майна, яким відповідач у теперішній час має можливість вільно володіти та розпоряджатися, з метою ухилення від виконання в подальшому судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача.
Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 03 травня 2024 рокувідмовлено у задоволенні заяви про забезпечення позову.
Не погоджуючись з ухвалою суду про відмову у забезпеченні позову ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, просить ухвалу суду скасувати та постановити нову про задоволення заяви про забезпечення позову.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції відмовляючи у застосуванні заходів забезпечення позову не взяв до уваги, що відповідач тривалий час не виконує свої боргові зобов'язання перед позивачем, а невжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони вчиняти дії з відчуження нерухомого майна може істотно утруднити чи унеможливити виконання рішення суду щодо поновлення порушеного права позивача, за захистом якого вона звернулася до суду. Суд першої інстанції проігнорував негативні наслідки від невжиття заходів забезпечення позову у цій справі, не врахував відсутність у відповідача іншого майна. Оскільки приблизна вартість нерухомого майна, належного відповідачу становить 45 000,00 доларів США, а у відповідача відсутнє інше майно, тому вважає заходи забезпечення позову, які вона просить суд застосувати, є співмірними заявленим позовним вимогам.
Також вказано, що разом із заявою про забезпечення позову позивачем було надано суду Інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 11.03.2024, що підтверджувала право власності відповідача на нерухоме майно, заборону на відчуження якого просить позивач, а суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що вона не надала суду доказів належності майна, на яке вона просить накласти заборону на відчуження, саме відповідачці.
У судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник ОСОБА_1 - адвокат Драюк І. В. підтримала доводи апеляційної скарги, просила її задовольнити з викладених підстав.
Відповідач ОСОБА_2 , будучи належним чином повідомленою про час, дату та місце розгляду справи (поштове відправлення повернулося на адресу суду із відміткою «адресат відсутній за вказаною адресю»), у судове засідання суду апеляційної інстанції не з'явилася, причини неявки суду невідомі. Будь - яких заяв, клопотань від відповідача до суду апеляцйної інстанції не надходило.
Право на доступ до правосуддя не є абсолютним, на цьому наголошує Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях. Сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки. Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини гарантовано кожній фізичній або юридичній особі право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також, справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.
Враховуючи те, що відповідач у відповідності до вимог закону буланалежним чином повідомлена про розгляд справи апеляційним судом, беручи до уваги ч. 2 ст. 372 ЦПК, відповідно до якої неявка сторін, або інших учасників справи належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, суд вважав за можливе розглянути питання щодо забезпечення позову за відсутності відповідача.
Заслухавши пояснення представника позивача ОСОБА_3 , перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість ухвали суду в межах апеляційного оскарження, суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам процесуального закону оскаржене судове рішення не відповідає.
Так, постановляючи ухвалу про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову суд першої інстанції дійшов висновку про те, що звертаючись із заявою про забезпечення позову у даній справі заявником не вказано конкретних обставин, які свідчать про те, що незастосування відповідного заходу забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду, та не підтверджено таких обставин належними й допустимими доказами, а також не надано доказів належності відповідачу нерухомого майна, про заборону відчуження якого просить позивач. Крім того суд вважав, що наразі з матеріалів справи не вбачається, що застосування запропонованого позивачем заходу забезпечення позову відповідатиме принципу співмірності.
Проте із такими висновками суду першої інстанції апеляційний суд погодитися не може, оскільки вони суперечать матеріалам справи з огляду на наступне.
Відповідно до частини першоїстатті 4 ЦПК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Згідно з частинами першою та другою статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до частин першої, другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це тимчасове обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Заява про забезпечення позову повинна містити, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову (пункт 3 частини першої статті 151 ЦПК України).
Обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення заяви про забезпечення позову. Крім того, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна довести відповідність (адекватність) засобу забезпечення позову.
У частині першійстатті 150 ЦПК Українизакріплено види забезпечення позову. Зокрема позов забезпечується забороною вчиняти певні дії.
При цьому вид забезпечення позову має бути співмірним із заявленими позивачем вимогами.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має пересвідчитися, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, з майновими наслідками заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.
Інститут забезпечення позову є сукупністю встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.
Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.
Під час розгляду заяви про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі №914/1570/20 зазначено, що «під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об'єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі №381/4019/18 зазначено, що «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 вересня 2020 року у справі №753/22860/17 виснувала, що «умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Тому суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача».
Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.
Під час вирішення питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не учасниками даного судового процесу.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.
Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом в залежності від конкретного випадку.
Під час вжиття заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.
Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 21 лютого 2024 року у справі № 201/9686/23.
Тобто, необхідність застосування заходів забезпечення позову випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цих заходів призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду у разі задоволення позову. Забезпечення позову не повинно порушувати принципи змагальності і процесуального рівноправ'я сторін. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів.
Отже, ключовим євстановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами; 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.
Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.
Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову позивач просила суд застосувати захід забезпечення позову у вигляді заборони відповідачу ОСОБА_2 та будь-яким іншим особам відчужувати нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 , право власності на яку з 19.03.2021 зареєстровано за ОСОБА_2 .
Так, заявник просила забезпечити поданий нею позов, оскільки відповідач протягом трьох років не повертає їй взяті у борг грошові кошти для погашення кредитної заборгованості на придбання вказаної квартири у розмірі 10 000 доларів США. Маючи у власності вказану квартиру відповідач не обмежена у праві відчужити її іншим особам, а тому існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання рішення суду у разі задоволення заявлених позивачем вимог про стягнення боргу, розмір якого складає 312 313,88 грн.
Із матеріалів справи вбачається, що позивач звернулася до суду із позовом до відповідача щодо повернення останньою грошових коштів, взятих у борг з метою погашення кредитної заборогованості, яка виникла на підставі придбання відповідачем квартири АДРЕСА_1 .
Тобто ОСОБА_1 має на меті захистити своє право щодо повернення грошових коштів наданих (зі слів позивача) ОСОБА_2 у борг, яке вважає порушеним.
Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого мйана щодо об'єктів нерухомого майна від 11.03.2024 право власності на квартиру АДРЕСА_1 належить ОСОБА_2 .
У справі, яка переглядається, колегія суддів установила наявність реального спору між сторонами, ризик незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду в цій справі у випадку задоволення позову, співмірність обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами.
Крім того, дійсна мета звернення ОСОБА_1 до суду із заявою про забезпечення позову підтверджується тим, що нерухоме майно відносно якого позивач просить суд застосувати захід забезпечення позову у вигляді заборони його відчуження, може бути відчуджене відповідачкою. Таке звернення позивача не спрямоване на зловживання нею своїми правами. Навпаки, ОСОБА_1 зазначила про необхідність забезпечення їй можливості ефективного захисту та поновлення права на належне їй майно (грошові кошти).
Колегія суддів наголошує, що забезпечення позову є тимчасовим обмеженням щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача. Таке тимчасове обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб здійснюється в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.
Такі висновки узгоджуються з постановою Верховного Суду від 16 серпня 2018 року у справі№ 910/1040/18.
Колегією суддів враховує усталену практику ЄСПЛ який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
Колегія суддів вважає, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд не урахував докази, надані заявником на підтвердження своїх вимог, не пересвідчився, зокрема в тому, що між сторонами дійсно виник реальний спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, не з'ясував обсяг позовних вимог, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Ураховуючи те, що предметом заявленого позову є вимоги про повернення грошових коштів взятих у борг на пошагення заборгованості, яка виникла через придбання спірної квартири відповідачем у кредит, яка до вирішення даної справи по суті може бути відчужена відповідачем на користь третіх осіб, що може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких вона звернулася до суду, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вирішив порушене заявником питання щодо забезпечення позову без дотримання практики ЄСПЛ щодо ефективного способу захисту прав позивача у національному законодавстві та безпідставно відмовив у застосуванні заходів забезпечення позову ОСОБА_1 .
Колегія суддів, здійснивши оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідного заходу забезпечення позову, з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності заявлених вимог щодо забезпечення позову, забезпечення збалансованості інтересів сторін, наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову, імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів, вважає за необхідне застосувати такий вид забезпечення позову як заборона відповідачу та будь - яким іншим особам проводити відчуження квартири АДРЕСА_1 , яка на праві власності належить ОСОБА_2 , що є відповідачем у цій справі.
Такий вид забезпечення позову співмірний заявленим позовним вимогам, та є ефективним способом захисту прав позивача. Крім того, такий вид забезпечення позову не порушить прав відповідача, яка має право володиння та користування своєю квартирою і лише не буде мати певний час права розпорядження нею.
Апеляційний суд вважає, що достатньо обґрунтованим для забезпечення позову шляхом заборони віжчуження належного відповідачу на праві власності нерухомого майна є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування такого виду забезпечення позову. Такий захід забезпечення позову може гарантувати виконання судового рішення у разі задоволення позовних вимог.
Вказаний вид забезпечення позову колегія суддів вважає найефективнішим заходом захисту прав позивача, оскільки він пов'язаний з предметом позову, співмірний із позовними вимогами, і цей захід фактично реалізує мету його вжиття.
Зокрема колегія суддів зазначає, що згідно ч.4 ст. 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до приписів ст.6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
Для того, щоб бути ефективним, засіб захисту має бути незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується, а також спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваному порушенню чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце.
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» ЄСПЛ зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні ЄСПЛ, ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.
При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) ЄСПЛ вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Таким чином, держава Україна несе обов'язок перед заінтересованими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
ЄСПЛ у рішенні від 20 липня 2004 року у справі «Шмалько проти України» вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43).
Враховуючи викладене, оскільки існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, наведений захід забезпечення позову відповідає вимогам розумності, обґрунтованості, адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову і спроможний забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову. Невжиття такого заходу забезпечення позову призведе до неможливості виконання судового рішення і виникнення між сторонами у справі конфліктних ситуацій. Будь-які права інших осіб, що не є учасниками судового процесу, не порушуються у зв'язку із вжиттям такого заходу.
Також слід відмітити, що цивільний процесуальний закон не зобов'язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для вирішення справи по суті спору, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог. При цьому забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Окрім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача. Невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, навпаки, - ускладнити або навіть унеможливити таке виконання.
З огляду на викладене колегія суддів, з'ясувавши обсяг позовних вимог, відповідність заходу забезпечення позову, який просить застосувати позивач, заявленим позовним вимогам, а також оцінивши співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом якого позивач звернулася до суду, дійшла висновку, що захід забезпечення позову, обраний позивачем, є співмірними із вимогами позовної заяви та позивачем достатньо обґрунтоване припущення про те, що невжиття заходів забезпечення позову може у майбутньому ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення заявленого позову.
Інтереси та права третіх осіб таким забезпеченням не будуть порушені або обмежені, оскільки заходи забезпечення позову мають виключно тимчасовий характер і після вирішення спору по суті, вони будуть скасовані і у випадку ухвалення рішення не на користь позивача, власник майна і надалі зможе реалізувати свої права стосовно майна.
Стороною позивача належними та допустимими доказами доведено, що невжиття заходів забезпечення позову у даному випадку може призвести до утруднення чи унеможливлення виконання майбутнього судового рішення, у випадку ухвалення на її користь.
За таких обставин, враховуючи предмет позову та характер спірних правовідносин, обраний вид забезпечення є співмірним із заявленими позовними вимогами, необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав уважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову, що, в силу положень статей 149-153 ЦПК України, свідчить про обґрунтованість поданої заяви про забезпечення позову.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю та ухвалення нового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Виходячи з вищенаведеного, ухвала суду першої інстанції не може вважатись обґрунтованою, і такою, що постановлена з дотриманням норм процесуального права, у зв'язку з чим наявні підстави для її скасування та ухвалення нового судового рішення про застосування заходів забезпечення позову.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п.2 ч.1 ст. 374, ст.ст. 376, 381-384, 386, 389 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_3 , задовольнити.
Ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 03 травня 2024 року скасувати.
Заборонити ОСОБА_2 та будь - яким іншим особам проводити відчуження квартири АДРЕСА_1 , яка на праві власності належить ОСОБА_2 .
Стягувач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 .
Боржник: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_3 .
Постанова підлягає негайному виконанню.
Строк пред'явлення постанови до виконання три роки.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повна постанова складена 18 липня 2024 року.
Судді
Л. Д. Поливач
А. М. Стрижеус
О. І. Шкоріна