Справа № 756/4549/24
Апеляційне провадження
№ 22-ц/824/10864/2024
15 липня 2024 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Рейнарт І.М.
суддів Кирилюк Г.М., Ящук Т.І.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Деркач Вероніки Валеріївни на ухвалу судді Оболонського районного суду міста Києва від 9 квітня 2024 року (суддя Шевчук А.В.) про повернення скарги ОСОБА_1 на постанову старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Олександра Боярчука, боржник: Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві,
встановив:
у квітні 2024 року ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Деркач В.В. звернулась до суду зі скаргою на дії старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Олександра Боярчука, у якій просила постанову державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 26 березня 2024 року про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_1 скасувати; зобов'язати державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) відновити виконавче провадження № НОМЕР_1.
Ухвалою судді Оболонського районного суду міста Києва від 9 квітня 2024 року скаргу повернуто скаржнику.
У поданій апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Деркач В.В. просить ухвалу судді скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду, посилаючись на порушення судом норм процесуального права.
Представник скаржниці зазначає, що 6 червня 2024 року вона з використанням власного ЕЦП КНЕП надіслала на офіційну електронну адресу Оболонського районного суду міста Києва вказану скаргу, оскільки не могла того дня зайти до електронного кабінету в системі «Електронний суд».
Представник скаржниці вважає, що посилання судді на правову позицію Верховного Суду, висловлену в ухвалі від 31 жовтня 2020 року по справі № 815/3146/18, є необґрунтованим, оскільки правовідносини, що описані у вказаній ухвалі Верховного Суду не є релевантними тим, що склались під час подачі нею цієї скарги.
Відзив на апеляційну скаргу не подано.
Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційна скарга на ухвалу суду про повернення скарги розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Повертаючи скаргу, суддя виходив з того, що скаргу подано без додержання вимог частини 2 статті 183 ЦПК України та на звичайну електронну пошту Оболонського районного суду міста Києва без використання сервісу «Електронний суд», а тому не можна вважати її такою, що підписана належним чином.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком судді, виходячи з наступного.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до положень статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Звернення до суду зі скаргою на дії чи бездіяльність виконавця є формою звернення за судовим захистом на стадії виконання судового рішення, тому до скарги, яка подається відповідно до статті 447 ЦПК України, застосовуються загальні вимоги (правила) щодо форми та змісту позовної заяви, а не правила, які процесуальний закон визначив для заяв з процесуальних питань (стаття 182 ЦПК України).
Це пояснюється тим, що розділ VII ЦПК України «Судовий контроль за виконанням судових рішень» це окремий вид судового провадження, який містить у собі окремий процесуальний режим розгляду справ, а тому, до скарг, якими ініціюється початок провадження у справі на дії виконавця, застосовуються загальні положення позовного провадження, у тому числі, залишення скарги без руху, якщо є для цього підстави, а не її повернення.
До подібних правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 17 лютого 2021 року у справі № 569/13160/20, від 10 березня 2021 року у справі № 766/17333/20-ц.
Зазначені правові висновки Верховного Суду безпідставно не були враховані судом першої інстанції, а тому повертаючи скаргу заявнику, суддя першої інстанції неправильно застосував норми процесуального права, а саме статтю 183 ЦПК України, яка не підлягала застосуванню, та помилково повернув заявниці скаргу на дії виконавця з підстав ненадання доказів направлення скарги іншим учасникам процесу.
Відповідно до статті 14 ЦПК України у судах функціонує Єдина судова інформаційно-
комунікаційна система. Позовні та інші заяви, скарги та інші передбачені законом процесуальні документи, що подаються до суду і можуть бути предметом судового розгляду, в порядку їх надходження підлягають обов'язковій реєстрації в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі в день надходження документів.
Єдина судова інформаційно-комунікаційна система відповідно до закону забезпечує обмін документами (надсилання та отримання документів) в електронній формі між судами, між судом та учасниками судового процесу, між учасниками судового процесу, а також фіксування судового процесу і участь учасників судового процесу у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
Суд направляє судові рішення, судові повістки, судові повістки-повідомлення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їхні офіційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).
Адвокати, нотаріуси, приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, державні органи, органи місцевого самоврядування та суб'єкти господарювання державного та комунального секторів економіки реєструють офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі в обов'язковому порядку. Інші особи реєструють офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі в добровільному порядку.
Відповідно до частин шостої та сьомої статті 43 ЦПК України процесуальні документи в електронній формі мають подаватися учасниками справи до суду з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).
У разі подання до суду в електронній формі заяви по суті справи, зустрічного позову, заяви про збільшення або зменшення позовних вимог, заяви про зміну предмета або підстав позову, заяви про залучення третьої особи, апеляційної скарги, касаційної скарги та документів, що до них додаються, учасник справи зобов'язаний надати доказ надсилання таких матеріалів іншим учасникам справи.
Такі документи в електронній формі направляються з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, шляхом надсилання до електронного кабінету іншого учасника справи, а у разі відсутності в іншого учасника справи електронного кабінету чи відсутності відомостей про наявність в іншого учасника справи електронного кабінету - у паперовій формі листом з описом вкладення.
Якщо інший учасник справи відповідно до частини шостої статті 14 цього Кодексу зобов'язаний зареєструвати електронний кабінет, але не зареєстрував його, учасник справи, який подає документи до суду в електронній формі з використанням електронного кабінету, звільняється від обов'язку надсилання копій документів такому учаснику справи.
Суд, направляючи такому учаснику справи судові виклики і повідомлення, ухвали у випадках, передбачених цим Кодексом, зазначає у цих документах про обов'язок такої особи зареєструвати свій електронний кабінет та можливість ознайомлення з матеріалами справи через Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему або її окрему підсистему (модуль), що забезпечує обмін документами.
29 червня 2023 року Верховна Рада України прийняла Закон України №3200-ІХ «Про
внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов'язкової реєстрації та використання електронних кабінеті в Єдиній судовій інформаційній-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами», яким внесено зміни до ЦПК України, ГПК України та КАС України.
Частина шоста статті 14 ЦПК України викладена в такій редакції: «Адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.
Процесуальні наслідки, передбачені цим Кодексом у разі звернення до суду з документом особи, яка відповідно до цієї частини зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються судом також у випадку, якщо інтереси такої особи у справі представляє адвокат.
Частина 1 статті 185 ЦПК України визначає, що суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Суд постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху також у разі, якщо позовну заяву подано особою, яка відповідно до частини шостої статті 14 цього Кодексу зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його.
Скарга від імені ОСОБА_1 подана адвокатом Деркач В.В., яка не зазначила у скарзі про наявність у неї електронного кабінету та подала її не через систему «Електронний суд».
Відповідно до пункту 10 Положення про ЄСІТС адвокати реєструють свої офіційні електронні адреси в ЄСІТС в обов'язковому порядку. Отже адвокат Деркач В.В., як представник ОСОБА_1 , могла подати скаргу до Оболонського районного суду міста Києва у письмовій формі або в електронному вигляді з використанням сервісу «Електронний суд» з попередньою реєстрацією офіційної електронної адреси (електронного кабінету) та з використанням власного електронного підпису.
Разом з цим, вищезазначені норми процесуального права не передбачають можливості повернути скаргу скаржнику у разі подання її адвокатом не через систему «Електронний суд», а визначають обов'язок судді залишити скаргу без руху та встановити строк для усунення її недоліків.
Безпідставним є висновок судді про те, що не можна вважати скаргу підписаною належним чином.
З тексту скарги вбачається, що вона підписана ЕЦП КНЕП адвоката Деркач В.В., що підтверджується протоколом створення та перевірки кваліфікованого та удосконаленого електронного підпису від 6 квітня 2024 року (с.с.12).
Використання електронного цифрового підпису врегульовано Законом України «Про електронні довірчі послуги», згідно зі статтею 1 якого автентифікація - це електронна процедура, яка дає змогу підтвердити електронну ідентифікацію фізичної, юридичної особи, інформаційної або інформаційно-комунікаційної системи та/або походження та цілісність електронних даних.
Відповідно до статті 18 Закону України «Про електронні довірчі послуги»
кваліфікований електронний підпис чи печатка вважається таким, що пройшов перевірку та отримав підтвердження, якщо: перевірку кваліфікованого електронного підпису чи печатки проведено засобом кваліфікованого електронного підпису чи печатки; перевіркою встановлено, що відповідно до вимог цього Закону на момент створення кваліфікованого електронного підпису чи печатки був чинним кваліфікований сертифікат електронного підпису чи печатки підписувача чи створювача електронної печатки; за допомогою кваліфікованого сертифіката електронного підпису чи печатки здійснено ідентифікацію підписувача чи створювача електронної печатки; під час перевірки за допомогою кваліфікованого сертифіката електронного підпису чи печатки отримано підтвердження того, що особистий ключ, який належить підписувачу чи створювачу електронної печатки, зберігається в засобі кваліфікованого електронного підпису чи печатки; під час перевірки підтверджено цілісність електронних даних в електронній формі, з якими пов'язаний цей кваліфікований електронний підпис чи печатка.
Електронний підпис чи печатка не можуть бути визнані недійсними та позбавлені можливості розглядатися як доказ у судових справах виключно на тій підставі, що вони мають електронний вигляд або не відповідають вимогам до кваліфікованого електронного підпису чи печатки.
Кваліфікований електронний підпис має таку саму юридичну силу, як і власноручний підпис, та має презумпцію його відповідності власноручному підпису.
Виходячи з вищевикладеного, суддя повинен був залишити скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Деркач В.В., без руху, надати адвокату Деркач В.В. строк для зазначення про наявність у неї зареєстрованого електронного кабінету та виконання вимог ч. 7 ст. 43 ЦПК України, з'ясувати причину не подання скарги через систему «Електронний суд», і в залежності від виконання адвокатом вимог, вирішити питання про прийняття скарги ОСОБА_1 до розгляду.
Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо (стаття 11 ЦПК України).
Ніхто не може бути протиправно обмежений у праві на доступ до правосуддя, яке охоплює можливість особи ініціювати судовий розгляд та брати безпосередню участь у судовому процесі, або протиправно позбавлений такого права. Відмова суду в прийнятті позовних заяв, скарг, оформлених відповідно до процесуального закону, є порушенням права на судовий захист, яке згідно статті 64 Конституції України не може бути обмежене, навіть в умовах воєнного стану.
Разом з цим, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що доводи адвоката Деркач В.В. про відсутність заборони подавати процесуальні документи через офіційний е-мейл суду, суперечать вищезазначеним нормам процесуального права, а також правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, який викладений у постанові від 13 вересня 2023 року, у справі № 204/2321/22.
Згідно ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм
процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Колегія суддів вважає, що ухвала судді про повернення скарги постановлена з порушенням норм процесуального права, тому вона підлягає скасуванню з направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись статтями 367, 369, 374, 379, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд,
постановив:
апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Деркач Вероніки Валеріївни задовольнити.
Ухвалу судді Оболонського районного суду міста Києва від 9 квітня 2024 року скасувати, цивільну справу за скаргою ОСОБА_1 на постанову старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Олександра Боярчука, боржник: Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві, направити до Оболонського районного суду міста Києва для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Суддя-доповідач І.М. Рейнарт
Судді Г.М. Кирилюк
Т.І. Ящук