11 липня 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
за участі секретаря ОСОБА_4
представника власників майна ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу прокурора Офісу Генерального прокурора ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 15 квітня 2024 року,
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 15.04.2024 залишено без задоволення клопотання прокурора другого відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів у сфері протидії організованій злочинності Департаменту нагляду за додержанням законів Національною поліцією України та органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю, Офісу Генерального прокурора ОСОБА_6 про арешт майна в межах кримінального провадження № 12023000000002183.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, прокурор Офісу Генерального прокурора ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій просив поновити строк на апеляційне оскарження, задовольнити клопотання та постановити ухвалу, якою накласти арешт із забороною користування, передачі, відчуження на наступні об'єкти:
- транспортний засіб марки «MERCEDES-BENZ GLS 350», державний номерний знак НОМЕР_1 , чорного кольору, 2016 року випуску VIN- НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_7 ;
- транспортний засіб марки «AUDI Q5», державний номерний знак
_____________________________________________________________________________ Справа 757/16038/ 24-к Слідчий суддя - ОСОБА_8
Апеляційне провадження № 11-сс/824/3906/2024 Суддя-доповідач - ОСОБА_1
НОМЕР_4 , білого кольору, 2015 року випуску VIN- НОМЕР_5 ,
який належить ОСОБА_9 .
Апелянт вказував, що прокурор не повідомлявся про дату та час розгляду клопотання, у зв'язку з чим був позбавлений можливості викласти свою правову позицію, а оскаржувана ухвала була вручена прокурору лише 09.05.2024 після направлення офіційного запиту на адресу Печерського районного суду м. Києва.
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, зазначав, що у кримінальному провадженні № 12022170590000196 повідомлено про підозру ОСОБА_10 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 255, ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 206-2 КК України.
Органом досудового розслідування встановлено, що ОСОБА_10 з метою ухилення від відповідальності, приховування своїх реальних статків та доходів, а також з метою конспірації своїх злочинних дій, неодноразово здійснював купівлю та реєстрацію рухомого майна (транспортних засобів) на довірених йому осіб, якими є його колишня дружина ОСОБА_7 , за якою зареєстрований транспортний засіб марки «MERCEDES- BENZ GLS 350», д.н.з. НОМЕР_6 , чорного кольору, 2016 р.в., VIN- НОМЕР_2 та співмешканка ОСОБА_9 , за якою зареєстрований транспортний засіб марки «AUDI Q5», д.н.з. НОМЕР_4 , білого кольору, 2015 р.в., VIN- НОМЕР_5 .
17.08.2023 на підставі ухвал слідчого судді проведено обшуки вищевказаних автомобілів, якими фактично користувався ОСОБА_10 , і за результатами проведення вказаних обшуків вилучені автомобілі, визнанні речовими доказами у кримінальному провадженні та на них накладено арешт.
Також апелянт вказав, що 23.11.2023 із матеріалів кримінального провадження № 12022170590000196 виділені матеріали досудового розслідування щодо невстановлених осіб, а також інших фактів вчинення кримінальних правопорушень у кримінальне провадження № 12023000000002183.
При цьому, поряд з іншими речами у матеріали кримінального провадження виділені вищевказані речові докази - автомобілі марки «MERCEDES-BENZ GLS 350», н.з. НОМЕР_1 , VIN- НОМЕР_2 та «AUDI Q5», н.з. НОМЕР_7 , VIN- НОМЕР_5 .
Проте, 11.03.2024 ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва скасовано арешти на вказані автомобілі.
На думку апелянта, слідчим суддею фактично не досліджено обставини, які вказують, що вилучене майно має суттєве значення для подальшого досудового розслідування кримінального провадження, і на даний час, з метою запобігання можливості, передачі, відчуження зазначеного вище майна, яке визнане речовим доказом у кримінальному провадженні, існує необхідність у накладенні на нього арешту.
Прокурор, власники майна ОСОБА_7 та ОСОБА_9 у судове засідання не прибули, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином, про поважні причини свого неприбуття не повідомили та клопотань про відкладення судового засідання не подавали.
З урахуванням положень ч. 1 ст. 172, ч. 4 ст. 405 КПК України, колегія суддів вважає за можливе проводити апеляційний розгляд у відсутності учасників судового провадження, які не прибули в судове засідання.
Заслухавши доповідь судді, вислухавши пояснення представника ОСОБА_5 , який діє в інтересах власників майна ОСОБА_7 та ОСОБА_9 , та який заперечував проти задоволення апеляційної скарги прокурора, дослідивши матеріали, які надійшли з суду першої інстанції, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що подана апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до вимог пункту 3 ч. 2 ст. 395 КПК України апеляційна скарга на ухвалу слідчого судді подається протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Згідно абзацу 2 ч. 3 ст. 395 КПК України, якщо ухвалу слідчого судді постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.
Дослідженням матеріалів судового провадження встановлено, що клопотання про арешт майна розглянуто без повідомлення та у відсутності прокурора.
Дані про вручення учасникам судового провадження копії оскаржуваної ухвали, у справі відсутні.
Як зазначив апелянт, копію оскаржуваної ухвали вручено прокурору 09.05.2024, та відомостей на спростування вказаних доводів матеріали судового провадження не містять.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга подана прокурором засобами поштового зв'язку 09.05.2024 в строк, передбачений абзацом 2 ч. 3 ст. 395 КПК України, а відтак колегія суддів не убачає підстав для розгляду клопотання про поновлення строку апеляційного оскарження.
Як убачається із наданих до суду апеляційної інстанції матеріалів судового провадження, Головним слідчим управлінням Національної поліції України розслідується кримінальне провадження № 12023000000002183, яке 23.11.2023 виділене з кримінального провадження № 12022170590000196, за фактом протиправного заволодіння учасниками злочинної організації частками у статутному капіталі ТОВ «Хорольський завод дитячих продуктів харчування» та інших злочинів, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 66, ч. 4 ст. 190, ч. 1 ст. 14 ч. 4 ст. 190, ч.ч. 3, 4 ст. 358, ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 358, ч. 2 ст. 255, ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 206-2 КК України.
Процесуальне керівництво здійснюється групою прокурорів управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення Департаменту нагляду за додержанням законів Національною поліцією України та органами які ведуть боротьбу з організованою злочинністю Офісу Генерального прокурора.
Згідно даних клопотання, в ході досудового розслідування встановлено, що в травні 2022 року ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 переслідуючи корисливу мету склали злочинний план протиправного заволодіння часток у статутному капіталі ТОВ «Хорольський завод дитячих продуктів харчування», відповідно до якого створили злочинну організацію до якої залучили ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_10 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 та інших невстановлених осіб.
Так, відповідно до вказаного плану злочинних дій учасники злочинної організації до липня 2022 року переслідуючи злочинний умисел направлений на протиправне заволодіння часток у статутному капіталі ТОВ «Хорольський завод дитячих продуктів харчування» підробили офіційні документи.
У подальшому вказані документи були передані приватному нотаріусу Полтавського міського нотаріального округу Полтавської області ОСОБА_20 .
В свою чергу, 28.07.2022 року приватний нотаріус Полтавського міського нотаріального округу Полтавської області ОСОБА_20 , зловживаючи своїми повноваженнями, з метою отримання неправомірної вигоди, незаконно посвідчила вищевказані підроблені документи щодо купівлі-продажу часток у статутному капіталі ТОВ «Хорольський завод дитячих продуктів харчування» та здійснила відповідні реєстраційні дії щодо зміни власників даного товариства.
Таким чином, за версією органу досудового розслідування, вказані особи протиправно заволоділи майном ТОВ «Хорольський завод дитячих продуктів харчування», що заподіяло велику шкоду (250 млн. гривень).
Поряд з цим, як зазначено в клопотанні, органом досудового розслідування встановлено, що ОСОБА_10 з метою ухилення від відповідальності, приховування своїх реальних статків та доходів від неї, а також з метою конспірації своїх злочинних дій, неодноразово здійснював купівлю та реєстрацію рухомого майна (транспортних засобів) згідно бази реєстраційних карток на транспортні засоби, на довірених йому осіб якими є його колишня дружина ОСОБА_7 , за якою зареєстрований транспортний засіб марки «MERCEDES-BENZ GLS 350», д.н.з. НОМЕР_6 , чорного кольору, 2016 р.в., VIN- НОМЕР_2 та співмешканка ОСОБА_9 , за якою зареєстрований транспортний засіб марки «AUDI Q5», д.н.з. НОМЕР_4 , білого кольору, 2015 р.в., VIN- НОМЕР_5 .
Згідно даних клопотання, 17.08.2023 на підставі ухвал слідчого судді Печерського районного суду міста Києва проведено обшуки автомобілів марки «MERCEDES-BENZ GLS 350», н.з. НОМЕР_6 , VIN- НОМЕР_2 та «AUDI Q5», н.з. НОМЕР_4 , VIN-НОМЕР_5 , в ході яких зазначені автомобілі вилучені.
Постановами слідчого від 17.08.2023 у кримінальному провадженні № 12022170590000196 вищевказані транспортні засоби визнані речовими доказами у кримінальному провадженні.
28.11.2023 у кримінальному провадженні № 12022170590000196 ОСОБА_21 повідомлено про підозру у вчиненнікримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 255, ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 206-2 КК України.
10.04.2024 прокурор другого відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів у сфері протидії організованій злочинності Департаменту нагляду за додержанням законів Національною поліцією України та органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю, Офісу Генерального прокурора ОСОБА_6 звернувся до слідчого судді Печерського районного суду міста Києва із клопотанням, в якому просивнакласти арешт із забороною користування, передачі та відчуження на наступні об'єкти:
- транспортний засіб марки «MERCEDES-BENZ GLS 350», державний номерний знак НОМЕР_1 , чорного кольору, 2016 року випуску VIN- НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_7 ;
- транспортний засіб марки «AUDI Q5», державний номерний знак НОМЕР_4 , білого кольору, 2015 року випуску VIN- НОМЕР_5 ,
який належить ОСОБА_9 .
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 15.04.2024 залишено без задоволення клопотання прокурора про арешт майна в межах кримінального провадження № 12023000000002183.
З таким висновком слідчого судді погоджується і колегія суддів.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі "Іатрідіс проти Греції" [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі "Антріш проти Франції", від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та "Кушоглу проти Болгарії", заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції", пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", n. 50, Series A N 98).
Згідно п. 7 ч. 2 ст. 131 КПК України, арешт майна є одним із видів заходів забезпечення кримінального провадження.
У відповідності до ч. 3 ст. 132 КПК України, застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження, потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора, може бути виконано завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається із клопотанням.
У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому, закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи при наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Чинним Кримінальним процесуальним кодексом України передбачено, що арешт на майно з метою збереження речових доказів можливий, коли існує сукупність розумних підстав і підозр вважати, що таке майно є доказом злочину.
З матеріалів судового провадження вбачається, що прокурором при зверненні до слідчого судді з клопотанням про арешт транспортних засобів, належних ОСОБА_7 та ОСОБА_9 , не в повній мірі дотримані вимоги вищевказаних норм КПК України та Конвенції про захист прав та основоположних свобод.
Так, обґрунтовуючи в клопотанні підстави для накладення арешту на належний ОСОБА_7 автомобіль марки «MERCEDES-BENZ GLS 350», державний номерний знак НОМЕР_6 , та належний ОСОБА_9 транспортний засіб марки «AUDI Q5», державний номерний знак НОМЕР_4 , прокурор у клопотанні посилався на необхідність збереження даного майна як речових доказів у кримінальному провадженні.
Разом з тим, не зважаючи на те, що органом досудового розслідування визнано речовими доказами вилучені транспортні засоби,прокурором у клопотанні та під час судового розгляду на даній стадії досудового розслідування не доведено таку мету арешту даного майна, як збереження речових доказів.
Зокрема, надані суду матеріали, з урахуванням відомостей, які внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань у кримінальному провадженні, не містять даних, які б давали розумні підстави вважати, що вилучені транспортні засоби відповідають критеріям, зазначеним у статті 98 КПК України, зокрема є об'єктами, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі є предметами, що були об'єктом кримінально протиправних дій, набутими кримінально протиправним шляхом або отриманими внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Відомості про причетність власників даних транспортних засобів - ОСОБА_7 та ОСОБА_9 до кримінальних правопорушень, за якими здійснюється досудове розслідування, у справі відсутності. Доказів на підтвердження викладених у клопотанні відомостей про користування підозрюваного ОСОБА_10 транспортними засобами «MERCEDES-BENZ GLS 350», державний номерний знак НОМЕР_6 та «AUDI Q5», державний номерний знак НОМЕР_4 , матеріали клопотання не містять та прокурором не надано.
Долучені до клопотання постанови слідчого ГСУ НП України від 17.08.2023 про визнання вищевказаних транспортних засобів речовими доказами у справі, містять лише опис встановлених органом досудового розслідування обставин вчинення кримінальних правопорушення та зміст ст. 98 КПК України, без обґрунтування висновку, яким конкретно ознакам речових доказів відповідають автомобілі «MERCEDES-BENZ GLS 350», державний номерний знак НОМЕР_6 та «AUDI Q5», державний номерний знак НОМЕР_4 .
Не містить таких відомостей і клопотання прокурора про арешт майна.
Крім того, у клопотанні не вказано, у який спосіб та для з'ясування яких обставин, що мають значення у даному кримінальному провадженні, можливе використання майна, яке належить на праві власності третім особам.
Ураховуючи наведені обставини, клопотання про арешт майна не містить, тапрокурором не надано доказів того, що автомобілі «MERCEDES-BENZ GLS 350», державний номерний знак НОМЕР_6 та «AUDI Q5», державний номерний знак НОМЕР_4 , можуть бути речовими доказами у кримінальному провадженні № 12023000000002183 .
На переконання колегії суддів, орган досудового розслідування у розумінні вимог ст. 132 КПК України не надав достатніх і належних доказів тих обставин, на які послався у клопотанні.
Відповідно ч. 1 ст. 173 КПК України, суд відмовляє у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої 170 КПК України.
Таким чином, на переконання колегії суддів, арешт на вказане у клопотанні майно не може бути накладений за обставин, викладених в клопотанні прокурора про арешт майна та з метою, яка передбачена п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України, а тому слідчий суддя обґрунтовано відмовив у його задоволенні.
З огляду на вищевикладене у сукупності, доводи прокурора про незаконність та необґрунтованість оскаржуваної ухвали слідчого судді колегія суддів вважає безпідставними та такими, що не можуть бути безумовними підставами для скасування ухвали слідчого судді.
Викладені в апеляційній скарзі прокурора доводи про те, що вилучене майно має суттєве значення для кримінального провадження, не спростовує правильність висновків слідчого судді, оскільки відомостей на підтвердження вказаних обставин матеріали клопотання не містять та прокурором під час апеляційного розгляду не надано.
Посилання апелянта на ту обставину, що, на переконання органу досудового розслідування, ОСОБА_10 з метою ухилення від відповідальності, приховування своїх реальних статків та доходів, а також з метою конспірації своїх злочинних дій, неодноразово здійснював купівлю та реєстрацію рухомого майна (транспортних засобів) на довірених йому осіб, якими є його колишня дружина ОСОБА_7 та співмешканка ОСОБА_9 , самі по собі не можуть бути підставою для накладення арешту на належне ОСОБА_7 та ОСОБА_9 майно з вказаною прокурором у клопотанні метою збереження речових доказів. Вищевказані обставини не доводять відповідність такого майна визначеним ст. 98 КПК України критеріям речових доказів, що виключає можливість арешту такого майна з цією метою.
Інших підстав для арешту вказаного у клопотанні майна, прокурором не наведено.
Істотних порушень вимог КПК України, які б давали підстави для скасування ухвали слідчого судді, колегією суддів не встановлено.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту на майно, та дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні клопотання про накладення арешту на автомобілі «MERCEDES-BENZ GLS 350», державний номерний знак НОМЕР_6 та «AUDI Q5», державний номерний знак НОМЕР_8 , а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу прокурора - без задоволення.
Ураховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 170, 171, 173, 376, 395, 407, 418, 422 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу прокурора Офісу Генерального прокурора ОСОБА_6 залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 15 квітня 2024 року, - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.
Судді:
____________ ___________ ___________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3