П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
18 липня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/27663/23
Головуючий І інстанції: Єфіменко К.С.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Осіпова Ю.В.,
суддів - Коваля М.П., Скрипченка В.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2023 року (м.Одеса, дата складання повного тексту судового рішення - 08.11.2023р.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
11.10.2023р. ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду із позовом до ГУ ПФУ в Херсонській області, в якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність ГУ ПФУ в Херсонській області щодо відмови в призначені йому довічної пенсії за вислугою років;
- зобов'язати ГУ ПФУ в Херсонській області призначити йому довічну пенсію за вислугу років на підставі п. «а» ст.12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» з 24.01.2023р..
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що рішенням ГУ ПФУ в Херсонській області від 07.09.2023р. №7579/03-16 позивачу відмовлено в призначенні довічної пенсії за вислугу років, оскільки, за підрахунками відповідача, на день звільнення останній не мав вислуги 25 календарних років, що є необхідною умовою для призначення зазначеного виду пенсії за вислугою років згідно з п.«а» ст.12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб». Позивач вважає, що пенсійний орган при прийнятті спірного рішення не врахував, що він має вислугу років в пільговому обчисленні 25 років 03 місяці 02 дні, а тому така відмова у призначенні пенсії є протиправною.
Представник відповідача надав до суду 1-ї інстанції письмовий відзив, у якому позовні вимоги не визнав та просив відмовити у їх задоволенні.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2023 року (ухваленим в порядку спрощеного (письмового) провадження) позов ОСОБА_1 - задоволено частково. Визнано протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в Херсонській області від 07.09.2023р. №7579/03-16 про відмову у призначенні пенсії за вислугу років ОСОБА_1 за заявою від 14.08.2023р. та пакету документів від 29.08.2023р. № 8/1-15828/Гр. Зобов'язано ГУ ПФУ в Херсонській області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років на підставі п.«а» ст.12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» з 29.08.2023р. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в Херсонській області на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору у розмірі - 1073,60 грн.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, ГУ ПФУ в Херсонській області подало апеляційну скаргу, в якій зазначило, що судом, при винесенні оскаржуваного рішення, було порушено норми матеріального та процесуального права, просило скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08.11.2023р. і прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Ухвалами П'ятого апеляційного адміністративного суду від 07.12.2023р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ГУ ПФУ в Херсонській області та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження.
18.12.2023р. до суду апеляційної інстанції надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач заперечував щодо її задоволення, посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів та просив оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим.
26.12.2023р. матеріали справи надійшли до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційні скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, можуть бути розглянуті судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України).
Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, виступи сторін, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Судом першої інстанції встановлені наступні обставини.
Позивача - підполковника внутрішньої служби ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), начальника відділу інженерно-технічних засобів охорони, зв'язку та інформатизації, наказом ДУ «Дар'ївська виправна колонія (№10)» Міністерства юстиції України від 23.01.2023р. №4/0С звільнено зі служби в Державній кримінально-виконавчій службі України у зв'язку із скороченням штатів. Згідно з цим наказом, на день звільнення зі служби вислуга років в пільговому обчисленні 25 років 03 місяці 02 дні, з яких у календарному обчисленні 17 років 01 місяць 09 днів.
За заявою позивача, Департаментом з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України супровідним листом від 29.08.2023р. №8/1-15828/Гр надіслано пакет документів на призначення позивачу довічної пенсії за вислугу років на підставі п.«а» ст.12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб».
Однак, 07.09.2023р. рішенням ГУ ПФУ в Херсонській області №7579/03-16 ОСОБА_1 відмовлено довічної пенсії за вислугою років, оскільки на день звільнення він не мав вислуги 25 календарних років, що є необхідною умовою для призначення зазначеного виду пенсії за вислугою років відповідно до п.«а» ст.12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб».
Не погоджуючись із зазначеними діями та рішенням відповідача, позивач звернулася з даним позовом до суду.
Вирішуючи справу по суті та повністю задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із обґрунтованості та доведеності заявлених позовних вимог та, відповідно, неправомірності дій та спірного рішення відповідача.
Однак, суд апеляційної інстанції, уважно дослідивши матеріали даної справи та наявні в них докази, не погоджується з такими висновками суду 1-ї інстанції та вважає їх необґрунтованими та взагалі не заснованими на законі, з огляду на наступне.
Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено те, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти на підставі, в межах та у спосіб визначений Конституцією та законами України.
Аналіз зазначеної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється відповідно до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом».
Застосування такого принципу суттєво обмежує таких суб'єктів у виборі варіантів або моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів. Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.
Так, громадяни мають право на соціальний захист, що включає їх право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом (ст.46 Конституції України).
Обов'язок держави забезпечити соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей установлено ч.5 ст.17 Конституції України, який визначає основи конституційного ладу в Україні, зокрема, суверенітет, територіальну цілісність та недоторканність України, захист яких покладено на Збройні Сили України та інші військові формування, створені відповідно до законів України.
За приписами п.6 ч.1 ст.92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Зокрема, умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували, зокрема, на службі в органах внутрішніх справ, визначає Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992р. №2262-XII. Цим Законом держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв'язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.
Статтею 1 Закону №2262-XII передбачено те, що особи офіцерського складу, прапорщики та мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років.
У відповідності до п. «в» ст.1-2 Закону №2262-ХІІ, право на пенсійне забезпечення на умовах цього Закону мають звільнені зі служби (окрім випадків призначення пенсії в разі втрати годувальника дружині (чоловіку) з урахуванням вимог ч.5 ст.30 цього Закону, яка призначається незалежно від звільнення зі служби) особи із числа військовослужбовців Збройних Сил, інших військових формувань, органів державної безпеки і внутрішніх справ колишнього Союзу РСР, Національної гвардії України, Прикордонних військ України, військ цивільної оборони України.
Військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають право на пенсійне забезпечення, пенсії відповідно до цього Закону призначаються і виплачуються після звільнення їх зі служби (ст.2 Закону №2262-XII).
За правилами п. «а» ч.1 ст.12 Закону №2262-XII, пенсія за вислугу років призначається особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у п.п. «б»-«д» та «ж» ст.1-2 цього Закону (крім осіб, зазначених у ч.3 ст.5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби з 01.10.2020р. або після цієї дати і на день звільнення мають вислугу 25 календарних років і більше.
До календарної вислуги років зараховується також період, зазначений у ч.2 ст.17 цього Закону.
У силу вимог ч.4 ст.17 Закону №2262-XII, при призначенні пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, враховуються тільки повні роки вислуги років або страхового стажу без округлення фактичного розміру вислуги років чи страхового стажу в бік збільшення.
Як передбачено ст.17-1 Закону №2262-XII, порядок обчислення вислуги років та визначення пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за Законом, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам, які мають право на пенсію відповідно до Закону №2262-XII, крім військовослужбовців строкової служби і членів їх сімей та прирівняних до них осіб» від 17.07.1992р. за №393 в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 16.02.2022р. №119 «Про внесення змін до Постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992р. №393», яка набрала чинності 19.02.2022р. та була чинна на час звернення позивача із заявою щодо підготовки та направлення до ПФУ подання про призначення пенсії за вислугу років, установлено, що для призначення пенсій за вислугу років у відповідності до вимог Закону №2262-XII особам з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, особам, зазначеним у п.п. «б»-«д» та «ж» ст.1-2 такого Закону, до вислуги років зараховуються, з-поміж іншого, військова служба у внутрішніх військах Міністерства внутрішніх справ та інших військових формуваннях, створених Верховною Радою України, Службі безпеки України, Службі зовнішньої розвідки, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації, Державній спеціальній службі транспорту.
Згідно з п.2-1 Постанови №393, для призначення пенсій обчислення календарної вислуги років проводиться згідно з п.п.1 і 2 цієї Постанови.
До вислуги років для визначення розміру пенсії особам, зазначеним в абз.1 п.1 цієї Постанови, зараховується на пільгових умовах час проходження служби на посадах рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ у виправно-трудових установах на правах лікувальних та лікарень при виправно-трудових установах для утримання інфекційно хворих засуджених; проходження служби особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби в установах виконання покарань, призначених для тримання засуджених до довічного позбавлення волі, за переліком посад і в порядку, затверджуваних Міністерством юстиції (п.3 Постанови №393).
У цьому контексті, слід враховувати, що з прийняттям Постанови №119, ст.12 Закону №2262-XII та Постанова №393 встановлюють однакове правове регулювання спірних правовідносин в частині розмежування календарної та пільгової вислуги, порядку їх обчислення та застосування.
Тобто, Постановою №119 змінено правове регулювання щодо врахування пільгової вислуги років при призначенні пенсії відповідно до Закону №2262-XII.
Виходячи з положень ст.12 Закону №2262-XII та п.п.1 та 2-1 Постанови №393 календарна вислуга застосовується саме для призначення особі пенсії за вислугу років, а п.3 Постанови №393 визначає те, що певні (визначені законодавством) періоди підлягають пільговому обчисленню для визначення розміру пенсії особам, зазначеним в абз.1 п.1 цієї Постанови.
При цьому, зазначені положення Закону №2262-ХІІ та Постанови №393 відповідають вимогам щодо якості і передбачуваності закону, мають легітимну мету, зокрема, спрямовані на проведення в України реформи у сфері соціального забезпечення, яка, серед іншого, передбачає побудову нової системи соціального забезпечення на основі принципів соціальної справедливості, а також максимальної реалізації для всіх осіб ч.3 ст.46 Конституції України, згідно з якою пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
З огляду на це, суд доходить висновку, що для призначення пенсії за вислугу років за Законом №2262-ХІІ календарна вислуга років могла бути зарахована на пільгових умовах відповідно до Постанови №393 в редакції, чинній до внесення змін Постановою №119.
На момент виникнення спірних відносин необхідною умовою для призначення спірної пенсії є саме наявність необхідної календарної вислуги років.
Вказане відповідає правовій позиції Верховного Суду у постановах від 04.07.2024р. у справі №№620/4538/23, від 15.01.2024р. у справі №240/22910/22, від 31.08.2023р. у справі №200/4951/22, від 11.09.2023р. у справі №480/4827/22, від 07.09.2023р. у справі №560/9478/22, від 15.09.2023р. у справі №380/10714/22, а також від 18.10.2023р. у справі №360/17/23 та, з огляду на подібність правовідносин, відповідно до ч.5 ст.242 КАС України підлягає врахуванню у цій справі.
Враховуючи те, що станом на дату звільнення позивача зі служби та дату його звернення із заявою до пенсійного органу для призначення пенсії за вислугу років за Законом №2262-ХІІ діяла нова редакція п.3 Постанови №393, суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку про наявність підстав для зарахування на пільгових умовах позивачу часу проходження ним служби до вислуги років для призначення пенсій, оскільки такий період враховується тільки для визначення розміру його пенсії.
З огляду на той факт, що позивач звільнився зі служби 23.01.2023р. і на день звільнення мав вислугу саме у «календарному» обчисленні 17 років 01 місяць 09 днів замість необхідних - 25 календарних років і більше, то у відповідача, відповідно, були відсутні будь-які законні підстави для призначення пенсії за вислугу років.
Отже, доводи апеляційної скарги є суттєвими та свідчать про невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи та невірне застосування ним норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Слід також зазначити про те, що за правилами ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно зі ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
За правилами ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову.
Однак, варто звернути увагу на те, що твердження позивача щодо порушення його прав також мають підтверджуватися належними та допустимими доказами, а не ґрунтуватися на припущеннях та лише суб'єктивній думці останнього.
Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п.58 рішення у справі «Серявін та інші проти України»).
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
У силу вимог ч.1 ст.317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду 1-ї інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Отже, в обсязі встановлених обставин та враховуючи, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а також у зв'язку із тим, що деякі висновки суду не відповідають обставинам справи, судова колегія, діючи виключно в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, у відповідності до п.п.1,3,4 ч.1 ст.317 КАС України, вважає за необхідне скасувати рішення суду 1-ї інстанції та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі.
Керуючись ст.ст.308,311,315,317,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області - задовольнити.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2023 року - скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 - відмовити в повному обсязі.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови виготовлено: 18.07.2024р.
Головуючий у справі
суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов
Судді: М.П. Коваль
В.О. Скрипченко