П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
18 липня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/36815/23
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Коваля М.П.,
суддів - Осіпова Ю.В.,
- Скрипченка В.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одеса апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22 травня 2024 року, прийнятого в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження суддею Токміловою Л.М. у місті Одеса, по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
У грудні 2023 року ОСОБА_1 (далі - Позивач, ОСОБА_1 ) за допомогою системи «Електронний суд» подав до Одеського окружного адміністративного суду адміністративний позов до Військової частини НОМЕР_1 (далі - Відповідач, ВЧ НОМЕР_1 ) в якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку щодо виплати грошового забезпечення за період з 01.02.2020 року по 24.12.2023 року;
- зобов'язати ВЧ НОМЕР_1 нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку щодо виплати грошового забезпечення за період з 01.02.2020 року по 24.12.2023 року включно.
Вимоги адміністративного позову обґрунтовано тим, що у період з 30.06.2017 року по 13.01.2022 року проходив військову службу, але з 01.02.2020 року грошове забезпечення виплачувалось у заниженому розмірі із застосуванням прожиткового мінімуму, встановленого на 01.01.2018 року. Перерахунок та доплату грошового забезпечення за цей період було виконано після звільнення з військової служби на підставі судового рішення від 14.11.2022 року по справі № 420/13581/22 та спірні виплати були проведені лише 24.12.2023 року, тобто з затримкою розрахунку при звільненні. В той же час, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 22.05.2024 року відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні адміністративного позову до ВЧ НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 звернувся до П'ятого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій вважає його таким, що винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права, та без повного з'ясування усіх обставин, які мають значення для справи, тому просить суд апеляційної інстанції скасувати його та постановити нове судове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, сторона не погоджується із висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову з огляду на не розповсюдження статті 117 КЗпП України на правовідносини, що виникли у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати, врахувавши правові позиції Верховного Суду, яка викладена у постановах від 24.01.2018 року по справі № 807/1502/15 та від 06.06.2018 року по справі № 804/1782/16. Проте, на думку апелянте, врахування судом першої інстанції правових позицій Верховного Суду у наведених вище справах є помилковим, оскільки вищевказані рішення ухвалені за інших фактичних обставин, ніж у даній справі, та стосуються інших правовідносин.
До цього ж, апелянт вважає помилковим застосуванням судом першої інстанції висновків, викладених у рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСЛП) у справі «Меньшакова проти України» від 08.04.2010 року, до спірних правовідносин, оскільки немає жодних підстав вважати, що ЄСПЛ надав для застосування на національному рівні тлумачення приписів ст.117 КЗпП України всупереч практиці Верховного Суду України (постанова від 15.09.2015 року провадження № 21-1765а15). Вказане рішення ЄСПЛ не може розглядатися як підстава для відступу від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 15.09.2015 року по справі № 21-1765а15. Даний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 року по справі № 821/1083/17.
Крім цього, вирішуючи справу по суті, судом першої інстанції не було враховано останню правову позицію Верховного Суду по аналогічним спорам, яка відображена, зокрема у постановах від 30.11.2023 року по справі № 380/19103/22, від 29.01.2024 року по справі № 560/9586/22, а саме:
«у разі звільнення Позивача до 19.07.2022 року при умові виплати коштів на виконання рішення суду після 19.07.2022 року спірний період стягнення середнього заробітку варто ділити на 2 частини:
- до періоду для виплати середнього заробітку, який передує 19.07.2022 року, застосовується період розрахунку середнього заробітку не обмежений 6 місяцями з урахуванням частки заборгованості розрахованої за формулою наведеною у постанові Верховного суду від 30.11.2020 року по справі № 480/3105/19;
- до періоду, який починається з 19.07.2022 року, застосовується період розрахунку середнього заробітку обмежений 6 місяцями без зменшення суми компенсації на частку заборгованості.».
Отже, сума компенсації розраховується шляхом додавання двох сум, розрахованих за два періоди, а саме:
- перший період затримки розрахунку при звільненні за період з 01.02.2020 року по 18.07.2022 року складає 899 днів;
- другий період затримки розрахунку при звільненні з 19.07.2022 року по 18.01.2023 року на 184 дні.
В той же час, середньоденне грошове забезпечення Позивача, відповідно до Порядку № 100, складає 452, 49 грн. (13 801, 05 грн. + 13 801, 05 грн.) / 61 (листопад та грудень 2021 року).
Щодо першого періоду: враховуючи висновки Верховного Суду у постанові від 30.11.2020 року у справі № 480/3105/19 в частині єдиного механізму розрахунку істотності частки середнього заробітку, а також принцип пропорційності, сума середнього заробітку за період з 01.02.2020 року по 18.07.2022 року складає - 327 952, 89 грн. (406 788, 51 грн. * 80, 62 % = 327 952, 89 грн.).
Щодо другого періоду: середній заробіток за період з 19.07.2022 року по 18.01.2023 року складає - 83 258, 16 грн. (452, 49 грн. х 184 дні).
Отже, загальна сума середнього заробітку відповідно до правової позиції Верховного Суду наведеної у постановах від 29.01.2024 року по справі № 560/9586/22, від 22.02.2024 року по справі № 560/831/23 складає - 411 211, 06грн. (327 952, 89 грн. + 83 258, 16 грн.).
ВЧ НОМЕР_1 подало до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, у якому зазначено про законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, тому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Дана справа розглянута в порядку письмового провадження відповідно до приписів ст. 311 КАС України.
Розглянувши доводи апеляційних скарг, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів дійшла до висновку про задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 , скасування рішення суду першої інстанції та прийняттям нової постанови про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав.
Положеннями ч. 1 ст. 308 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду, у період з 30.06.2017 року по 13.01.2022 року ОСОБА_1 проходив військову службу у ВЧ НОМЕР_1 , проте у період з 01.02.2020 року по 13.01.2022 року нарахування грошового забезпечення здійснювалося не в повному розмірі через невірне застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом, встановленого на відповідний календарний рік, для обрахунку грошового забезпечення.
На день виключення ОСОБА_1 із списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення, а саме 13.01.2022 року, ВЧ НОМЕР_1 не було здійснено перерахунок та виплату грошового забезпечення (з урахуванням одноразових додаткових виплат) за період з 01.02.2020 року по 13.01.2022 року, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року, що стало підставою для звернення до суду із відповідним позовом.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 14.11.2022 року по справі № 420/13581/22, яке набрало законної сили - 28.02.2023 року, позов ОСОБА_1 задоволено, а саме (з урахуванням ухвали Одеського окружного адміністративного суду від 15.11.2022 року про виправлення описки):
- зобов'язано ВЧ НОМЕР_1 здійснити з 01.02.2020 року по 31.12.2020 року перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 із врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2020 року для обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням із урахуванням раніше виплачених сум;
- зобов'язано ВЧ НОМЕР_1 здійснити з 01.02.2021 року по 31.12.2021 року перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 із врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2021 року для обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням із урахуванням раніше виплачених сум;
- зобов'язано ВЧ НОМЕР_1 здійснити з 01.01.2022 року по 13.01.2022 року перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 із врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01.01.2022 року для обчислення посадового окладу»;
- зобов'язано ВЧ НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 , отриманих у 2020 та 2021 роках, грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань із урахуванням раніше виплачених сум.
24.12.2023 року на виконання судового рішення ВЧ НОМЕР_1 здійснено перерахунок грошового забезпечення (з урахуванням одноразових додаткових виплат) та доплату грошового забезпечення на користь ОСОБА_1 в сумі 84 826, 89 грн..
Таким чином, ОСОБА_1 було виключено зі списків особового складу 13.01.2022 року, а останню виплату ВЧ НОМЕР_1 здійснено - 24.12.2023 року, тобто остаточний розрахунок при звільненні було затримано з 13.01.2022 року по 24.12.2023 року.
Вважаючи протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 щодо затримки розрахунку при звільненні, ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом.
Розглянувши справу по суті, врахувавши правові висновки Верховного Суду, викладених у постановах від 24.01.2018 року по справі № 807/1502/15 та від 06.06.2018 року по справі № 804/1782/16, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки за наявності спірних правовідносин, які стосуються розміру належних звільненому працівникові сум, стягнення з Відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку у розумінні частини 1 статті 117 КЗпП України є безпідставним.
Проте, з таким висновком суду першої інстанції колегія суддів погодитись не може, оскільки вказаного висновку суд дійшов без належного з'ясування обставин по справі, у зв'язку з чим допустив невірне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
За правилами ст. 242 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Колегія суддів вважає, що вказані порушення норм права призвели до неправильного вирішення справи по суті, з огляду на наступне.
За приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Як встановлено колегією суддів, в межах даної справи спірним питанням є право Позивача на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у зв'язку з виплатою Відповідачем грошового забезпечення (з урахуванням одноразових додаткових виплат) після звільнення, на виконання рішення суду.
Перевіряючи правомірність та законність дій ВЧ НОМЕР_1 у спірних правовідносинах, з урахуванням підстав, за якими ОСОБА_1 пов'язує їх незаконність та протиправність, в межах доводів апеляційних скарг, судова колегія враховує наступне.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Положеннями ст. 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів (абз. 1 ч. 1 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»).
Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року № 1153/2008, встановлено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Частиною 2 статті 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» визначено, що закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
У рішенні Конституційного Суду України від 07.05.2002 року № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Отже, до спірних правовідносин підлягають до застосування положення КЗпП України, оскільки Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не врегульовано правові відносини щодо виплати середнього заробітку (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 року № 4-рп/2012 за ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
За правилами ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, а саме:
- частиною 1 встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
- частиною 2 передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 року № 2352-ІХ (далі - Закон № 2352-ІХ) текст ст. 117 КЗпП України викладено в такій редакції:
«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
Закон № 2352-ІХ та відповідно і нова редакція ст. 117 КЗпП України набрали чинності з 19.07.2022 року.
Як встановлено колегією суддів, спірні правовідносини по цій справі виникли у зв'язку з невиплатою ВЧ НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 станом на 13.01.2022 року (дата виключення зі списків військової частини) заборгованості по виплатам грошового забезпечення (з урахуванням одноразових додаткових виплат) за період з 01.02.2020 року по 13.01.2022 року.
Зазначена заборгованість по виплаті грошового забезпечення (з урахуванням одноразових додаткових виплат) виникла внаслідок неправомірних дій з боку ВЧ НОМЕР_1 через невірний обрахунок таких виплат у спірний період, тобто грошове забезпечення (з урахуванням одноразових додаткових виплат) виплачувалось, але в меншому розмірі ніж передбачено законодавством. Такі дії ВЧ НОМЕР_1 було визнано неправомірними на підставі судового рішення від 14.11.2022 року по справі № 420/13581/22 та зобов'язано військову частину здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення (з урахуванням одноразових додаткових виплат) із врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на відповідний рік.
24.12.2023 року ВЧ НОМЕР_1 виплатило на користь ОСОБА_1 суму коштів у розмірі 84 826, 89 грн. на виконання судового рішення по справі № 420/13581/22.
Відтак, спірний період у цих правовідносинах охоплює з 13.01.2022 року по 24.12.2023 року.
При цьому, інший період, а саме з 01.02.2020 року по 12.01.2022 року включно, який заявлено Позивачем, колегія суддів вважає помилковим, оскільки відповідальність за ст. 117 КЗпП України виникає у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст. 116 цього Кодексу, а саме на день звільнення, тобто - 13.01.2022 року.
В свою чергу, при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні Верховним Судом було сформовано усталену практику у правозастосуванні ст. 117 КЗпП України в редакції до 19.07.2022 року.
Так, Верховний Суд зауважував, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягнення балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене ст. 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених Позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Саме крізь призму вказаного підходу викладені відповідні правові висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду у справах № 791/9584/15-ц, № 821/1083/17 та Верховного Суду у справах № 480/3105/19, № 823/1823/18.
Відповідно до ст. 117 КЗпП України, у чинній редакції, згідно з Законом № 2352-ІХ, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
Правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 року по справі № 761/9584/15 викладено щодо приписів ст. 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2352-ІХ.
Наведений у цій постанові підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки на той час ст. 117 КЗпП України не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні.
Відтак, стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на дві частини: до набрання чинності нової редакції ст. 117 КЗпП України і після цього.
Період з 13.01.2022 року по 19.07.2022 року (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) регулюється редакцією ст. 117 КЗпП України, яка не обмежувала строком виплати у шість місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.
Проте, період з 19.07.2022 року по 24.12.2023 року регулюється вже чинною редакцією ст. 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року по справі № 761/9584/15 недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.
Аналогічний висновок висловлено у постановах Верховного Суду від 28.06.2023 року по справі № 560/11489/22, від 30.11.2023 року по справі № 380/19103/22, від 29.01.2024 року по справі № 560/9586/22 і колегія суддів вважає його застосовним до спірних правовідносин.
Отже, в межах цієї справи належить враховувати норми ст. 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19.07.2022 року, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. А також належить враховувати приписи чинної редакції ст. 117 КЗпП України щодо періоду з 19.07.2022 року, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
З огляду на вказане, судова колегія вважає помилковими висновки суду першої інстанції про те, що положення статті 117 КЗпП України не розповсюджуються на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати, які суперечать правовому висновку, викладеному в постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.05.2020 року по справі № 810/451/17 та від 26.02.2020 року по справі № 821/1083/17.
Також є помилковим посилання суду першої інстанції на висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 06.06.2018 року по справі № 804/1782/16 та від 27.06.2018 року по справі № 810/1543/17, адже, під час вирішення тотожних спорів має враховуватись остання правова позиція.
Оскільки грошове забезпечення (з урахуванням одноразових додаткових виплат) Позивачу не виплачено в день його виключення зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення, то указана обставина свідчить про те, що при звільненні з військової служби Відповідач не провів з Позивачем повного розрахунку. Вказане свідчить про протиправну бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 щодо не проведення з ОСОБА_1 своєчасного повного розрахунку на день його виключення зі списків особового складу військової частини.
Отже, за встановлених обставин справи до спірних правовідносин застосуванню підлягають положення частини 2 статті 117 КЗпП України, оскільки на момент звільнення з військової служби Позивачу не було виплачено всіх належних йому сум.
Розраховуючи суму середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, судова колегія виходить з наступного.
Правила обчислення середнього заробітку для визначення оплати вимушеного прогулу визначені Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 року (далі - Порядок № 100), який поширюється на підприємства, установи і організації незалежно від форми власності, а також на фізичних осіб - підприємців та фізичних осіб, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників. Роз'яснення з питань обчислення середньої заробітної плати в усіх випадках її збереження надаються Міністерством економіки, а у разі коли виплати за середньою заробітною платою провадяться з бюджету або громадських фондів споживання, - за участю Міністерства фінансів і відповідних фондів.
Абзацом 4 пункту 2 Порядку № 100 встановлено, що у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Пунктом 5 Порядку № 100 передбачено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Пунктом 8 Порядку № 100 визначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Відтак, середньоденний заробіток ОСОБА_1 складає: 452, 49 грн. = 13 801, 05 грн. (листопад 2021 року) + 13 801, 05 грн. (грудень 2021 року) / 61 день.
Розраховуючи суму середнього заробітку ОСОБА_1 за період з 13.01.2022 року по 18.07.2022 року (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ), судова колегія виходить з наступного.
Вказаний вище період становить 186 календарних днів.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений ст. 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (пункт 71 постанови від 26.06.2019 року по справі № 761/9584/15-ц).
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27.04.2016 року по справі № 6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26.06.2019 року по справі № 761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27.04.2016 року у справі № 6-113цс16).
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до ст. 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (див. пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15-ц):
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
За обставин цієї справи судова колегія вважає за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до ст. 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, з огляду на таке.
Колегією суддів встановлено, що на день виключення Позивача зі списків особового складу військової частини, останньому Відповідачем було нараховано та виплачено грошове забезпечення на загальну суму 20 387, 97 грн., з яких: оклад за військовим званням - 1 703, 23 грн.; посадовий оклад - 5 805, 16 грн.; відсоткова надбавка за вислугу років (50%) - 2 252, 52 грн.; таємність - 0, 00 грн.; премія - 3 483, 10 грн.; індексація - 799, 37 грн., що підтверджується довідкою ВЧ НОМЕР_1 за № 528 від 23.01.2024 року про загальну суму грошового забезпечення виплаченого при переведенні.
Крім того, спір між учасниками справи щодо розміру нарахованих та виплачених Позивачу сум на день його виключення зі списків особового складу військової частини, тобто станом на 13.01.2022 року, відсутній.
Натомість, на думку колегії суддів, ОСОБА_1 на день виключення зі списків особового складу ВЧ НОМЕР_1 мав отримати грошове забезпечення, яке б включало в себе заборгованість з грошового забезпечення (з урахуванням одноразових додаткових виплат) за період з 01.02.2020 року по 13.01.2022 року на загальну суму 84 826, 89 грн., тобто мало бути виплачено 105 214, 86 грн. (20 387, 97 грн. + 84 826, 89 грн.).
Відсоткове співвідношення спірної суми у даній справі до загальної суми виплати розраховується, виходячи з наступного розрахунку:
(84 826, 89 грн. х 100% / 105 214, 86 грн. = 80, 62%).
Виходячи з принципу пропорційності, судова колегія вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав Позивача здійснити обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку наступним чином:
186 днів х 452, 49 грн. = 84 163, 14 грн. х 80, 62% = 67 852, 32 грн., що становить 80, 62% суми виплати, яка мала бути нарахована на день звільнення зі служби.
Таким чином, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13.01.2022 року по 18.07.2022 року, з урахуванням пропорційного розрахунку від розміру усіх належних звільненому працівникові сум, становить 67 852, 32 грн..
Що стосується періоду з 19.07.2022 року по 24.12.2023 року, який регулюється вже чинною редакцією ст. 117 КЗпП України, то судова колегія виходить з наступного.
Апеляційний суд звертає увагу, що приписами чинної редакції ст. 117 КЗпП України встановлено, що виплата середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку здійснюється за весь період, але не більш ніж за шість місяців.
За таких обставин, спірний період затримки повного розрахунку підлягає обмеженню шестимісячним строком без зменшення суми компенсації на частку заборгованості, тобто з 19.07.2022 року по 18.01.2023 року, що складає 184 дня.
Відтак, сума середнього заробітку за період з 19.07.2022 року по 18.01.2023 року становить 83 258, 16 грн. (184 дня х 452, 49 грн.).
Враховуючи вищевикладене, сума середнього заробітку ОСОБА_2 за весь час затримки остаточного розрахунку за період з 31.01.2022 року по 18.01.2023 року становить: 151 110, 48 грн. (67 852, 32 грн. + 83 258, 16 грн.).
Проте, суд першої інстанції приведені обставини та правове регулювання спірних правовідносин не врахував під час розгляду справи по суті, в зв'язку з чим дійшов хибного висновку про відсутність підстав для задоволення з огляду на не розповсюдження положень статті 117 КЗпП України на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати, з яким колегія суддів категорично погодитись, оскільки такі висновки не відповідають розумінню наведеним вище нормам статей 116, 117 КЗпП України та не враховують правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 26.02.2020 року по справі № 821/1083/17.
За наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, зокрема, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення (п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України).
В свою чергу, як визначено п.п. 1 та 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Оскільки судом першої інстанції було допущено неповне з'ясування обставин справи, що мають значення для справи та неправильне застосування норм матеріального права, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції та прийняттям нового рішення про часткове задоволення позовних вимог, а саме визнати протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 щодо не проведення з ОСОБА_1 своєчасного повного розрахунку на день виключення зі списків особового складу військової частини та зобов'язати ВЧ НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 31.01.2022 року по 18.01.2023 року в розмірі 151 110, 48 грн., в іншій частині - відмовити за безпідставністю.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції скасуванню з прийняттям нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Щодо відшкодування ОСОБА_1 судового збору за подання апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.
Статтею 322 КАС України встановлено, що постанова суду апеляційної інстанції складається зокрема з резолютивної частини із зазначенням нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Як передбачено ч.ч. 1 та 6 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Так, як встановлено судом, за подання апеляційної скарги сплаті підлягав судовий збір у сумі 1 288, 32 грн., який було сплачено ОСОБА_1 згідно квитанції № 5468-2317-0133-2463 від 28.05.2024 року.
Таким чином, оскільки апеляційна скарга підлягає задоволенню, тому сплачений ОСОБА_1 судовий збір за її подачу підлягає відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав Відповідачем у справі.
Отже, за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 слід стягнути на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір за подачу апеляційної скарги в сумі 1 288, 32 грн..
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 139, 292, 310, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22 травня 2024 року - задовольнити.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22 травня 2024 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - скасувати.
Прийняти нове рішення, яким адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення з ОСОБА_1 своєчасного повного розрахунку на день виключення зі списків особового складу військової частини.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_3 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 31.01.2022 року по 18.01.2023 року в сумі 151 110 (сто п'ятдесят одна тисяча сто десять) гривень 48 копійок.
В решті позову - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_3 ) судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 1 288 (одна тисяча двісті вісімдесят вісім) гривень 32 копійки.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.
Суддя-доповідач: М.П. Коваль
Суддя: Ю.В. Осіпов
Суддя: В.О. Скрипченко