П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
18 липня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/34932/23
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Коваля М.П.,
суддів - Осіпова Ю.В.,
- Скрипченка В.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одеса апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 березня 2024 року, прийнятого в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження суддею Токміловою Л.М. у місті Одеса, по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
У грудні 2023 року адвокат Єрьоміна Вікторія Анатоліївна в інтересах ОСОБА_1 (далі - Позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Одеського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_2 (далі - Відповідач-1, ВЧ НОМЕР_2 ) в якому просила суд:
- визнати протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_2 , яка виразилась у не нарахуванні та невиплаті за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року індексації грошового забезпечення в повному розмірі, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078, з визначенням місяця, в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців - «січень 2008 року»;
- зобов'язати ВЧ НОМЕР_2 нарахувати та виплатити за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року, з урахуванням нарахованої та виплаченої індексації грошового забезпечення, із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) «січень 2008 року», відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078;
- визнати протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_2 , яка виразилась у не нарахуванні та невиплаті за період з 01.03.2018 року по 23.08.2019 року індексації грошового забезпечення в повному розмірі, відповідно до приписів абзаців 3, 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078 у фіксованій величині 4 426, 48 грн. в місяць;
- зобов'язати ВЧ НОМЕР_2 нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 23.08.2019 року в повному розмірі, з урахуванням нарахованої та виплаченої індексації грошового забезпечення, відповідно до приписів абзаців 3, 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078 y фіксованій величині 4 426, 48 грн. в місяць;
- зобов'язати ВЧ НОМЕР_2 нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.
Вимоги адміністративного позову обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 проходив військову службу у ВЧ НОМЕР_1 , яка на теперішній час перебуває на фінансовому забезпеченні ВЧ НОМЕР_2 , проте на день його виключення зі списків особового складу військової частини, з ним не було проведено повного розрахунку, так як не було виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 23.08.2019 року, яка нараховувалась та виплачувалась у цей період не в повному обсязі. Хоча індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці та проведення індексації у зв'язку із зростанням споживчих цін, яка є обов'язковою для всіх юридичних осіб роботодавців незалежно від форм власності та виду юридичної особи.
Зокрема, у період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року індексація грошового забезпечення взагалі не нараховувалась та не виплачувалась. При цьому, базовим місяцем для розрахунку індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року є «січень 2008 року», як наступний за місяцем останнього підвищення посадових окладів військовослужбовців, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 року № 1294, а у період з 01.03.2018 року по 23.08.2019 року не виплачувалась індексація грошового забезпечення із застосуванням «березня 2018 року», як місяця з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця) та з урахуванням абзаців 3, 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078 у фіксованій величині 4 426, 48 грн. в місяць. В свою чергу, ОСОБА_1 вважає, що не нарахування та невиплата індексації грошового забезпечення є протиправною бездіяльністю ВЧ НОМЕР_2 , що порушує встановлене статтею 43 Конституції України право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Крім цього, у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 23.08.2019 року, то наявні підстави для компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України за № 159 від 21.02.2001 року.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 14.02.2024 року, крім іншого залучено до участі у справі № 420/34932/23 в якості співвідповідача - Військову частину НОМЕР_1 (далі - Відповідач-2, ВЧ НОМЕР_1 ).
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 28.03.2023 року позов задоволено частково, а саме:
- визнано протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення «січень 2008 року»;
- зобов'язано ВЧ НОМЕР_1 нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення «січень 2008 року», з урахуванням проведених виплат;
- в решті позовних вимог - відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, Військова частина НОМЕР_1 звернулася до П'ятого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій вважає його таким, що винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права, та без повного з'ясування усіх обставин, які мають значення для справи, тому просить суд апеляційної інстанції скасувати його в цій частині та ухвалити нове судове рішення, яким повністю відмовити у задоволенні позовних вимог.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, сторона не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для нарахуванню Позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року, оскільки нарахована сума ймовірної індексації протягом січня 2016 року-лютого 2018 року не перевищила розмір підвищення грошового забезпечення випереджаючим шляхом у грудні 2015 року, відповідно, не відновилася індексація грошового забезпечення в межах прожиткового мінімуму встановленого для працездатних осіб в цьому періоді. Таким чином, ВЧ НОМЕР_1 діяло відповідно до вимог чинного законодавства і в її діях не було порушення норм матеріального права.
Також апелянт зазначає, що вимога Позивача щодо виплатити індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року пред'явлена до неналежного Відповідача, оскільки у зв'язку з організаційними заходами в Збройних Силах України, рішенням командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 19.12.2019 року № 3914 ВЧ НОМЕР_1 виключена з мережі розпорядників бюджетних коштів та з 01.01.2020 року зарахована на фінансове забезпечення до ВЧ НОМЕР_2 , тому обов'язки ВЧ НОМЕР_2 щодо нарахування та виплати грошового забезпечення військовослужбовцям ВЧ НОМЕР_1 виникли лише з 01.01.2020 року, а Позивача виключено зі списків особового складу ВЧ НОМЕР_1 у 2019 році, тобто жодних нарахувань та виплат ВЧ НОМЕР_2 не могла та навіть не мала право робити, бо такі обов'язки виникли лише з 01.01.2020 року.
Крім цього, апелянт вважає, що позовну заяву слід залишити без розгляду, оскільки Позивач пропустив строк звернення до суду.
Дана справа розглянута в порядку письмового провадження відповідно до приписів ст. 311 КАС України.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, з огляду на таке.
Положеннями ч. 1 ст. 308 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 у спірний період проходив військову службу у ВЧ НОМЕР_1 та з 23.08.2019 року виключений із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення на підставі наказу командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 207 від 23.08.2019 року.
При цьому, з 01.01.2020 року ВЧ НОМЕР_1 зарахована на фінансове забезпечення до ВЧ НОМЕР_2 через організаційні заходи в Збройних Силах України на підставі рішення командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 19.12.2019 року № 3914.
Разом з тим, на день виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , з ним не було проведено повного розрахунку, так як не було виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 23.08.2019 року, яка нараховувалась та виплачувалась у цей період не в повному обсязі.
23.09.2023 року адвокат Єрьоміна В.А. в інтересах ОСОБА_1 звернулась до ВЧ НОМЕР_1 з адвокатським запитом щодо надання розрахунку індексації грошового забезпечення з урахуванням базового місяця «січень 2008 року» за період з 01.01.2016 року по 01.03.2018 року та базового місяця «березень 2018 року» за період з 01.03.2018 року по день звільнення та довідки про грошове забезпечення за період з 01.01.2016 року по день звільнення із зазначенням нарахованої та виплаченої суми індексації грошового забезпечення. А також подала заяву з проханням нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 23.08.2019 року включно з урахуванням базового місяця «січень 2008 року» та «березень 2018 року» як базових місяців з урахуванням відрахувань.
Листом від 10.11.2023 № 4398 ВЧ НОМЕР_2 надала адвокату Єрьоміній В.А. довідку про нараховане та виплачене грошове забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 року по 23.08.2019 року, а також довідку розрахунок виплаченої індексації грошового забезпечення з 01.01.2016 року по 23.08.2019 року, з яких вбачається, що у період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року індексація грошового забезпечення ОСОБА_1 не нараховувалась та не виплачувалась.
Не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення у період з 01.01.2016 року по 23.08.2019 року у повному обсязі ОСОБА_1 вважає протиправною бездіяльністю ВЧ НОМЕР_2 , що порушує право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом, тому звернувся до суду з даним позовом.
Розглянувши справу по суті, суд першої інстанції дійшов висновку про протиправну бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплаті індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року з огляду на те, що сума індексації грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і відповідно до Закону, підлягає обов'язковому нарахуванню та виплаті, відсутність бюджетного фінансування на її виплату не є підставою для її не нарахування. При цьому, тарифна ставки (посадового окладу) за посадою, яку займав ОСОБА_1 у період 01.01.2016 року по 28.02.2018 року була незмінною, у зв'язку з чим при нарахування індексації грошового забезпечення за цей період в якості базового місяця повинен бути «січень 2008 року». Разом з тим, суд дійшов висновку, що ВЧ НОМЕР_2 не є належним відповідачем по справі, оскільки останнім місцем проходження військової служби ОСОБА_1 є ВЧ НОМЕР_1 , яка на день виключення із списків особового складу повинна була розраховувати останнього за всіма видами належного йому на день звільнення матеріального та грошового забезпечення, в тому числі, індексації грошового забезпечення, отже саме ВЧ НОМЕР_1 вчинено протиправні дії щодо невиплати індексації грошового забезпечення.
В частині позовних вимог, які стосуються нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 23.08.2019 року індексації грошового забезпечення в повному розмірі, відповідно до приписів абзаців 3, 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078 у фіксованій величині 4 426, 48 грн. в місяць, судом першої інстанції відмовлено у їх задоволенні з огляду на їх передчасність, оскільки для вирішення позовних вимог в цій частині залежить від здійснення Відповідачем обов'язку по нарахуванню Позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року включно, із застосуванням «січня 2008 року», як базового місяця для розрахунку індексації.
Також судом відмовлено в задоволенні позовної вимоги щодо нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати, з огляду на їх передчасність, оскільки таке право Відповідачем ще порушено не було.
В даному випадку, в межах цієї справи, Військовою частиною НОМЕР_1 подано апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог.
У зв'язку з чим, на підставі ч. 1 ст. 308 КАС України, справа та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції перевіряється судовою колегією в апеляційному порядку саме в цій частині позовних вимог.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
За приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Вирішуючи питання з приводу проведення індексації грошового забезпечення ОСОБА_2 за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року із визначенням в якості базового місяця «січень 2008 року», колегія суддів виходить з наступного.
Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення» від 17.07.2003 року № 1078 (далі - Порядок № 1078) встановлено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, серед іншого, грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
Підпунктом 2 пункту 6 Порядку № 1078 передбачено, що виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких проводяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
Отже, індексація грошового забезпечення за своєю суттю є державною гарантією щодо оплати праці, метою якої є підвищення грошових доходів громадян (в межах прожиткового мінімуму) для компенсації подорожчання/зростання споживчих товарів і послуг внаслідок інфляції. Проведення індексації заробітної плати (грошового забезпечення) є обов'язком підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників, у разі, коли індекс споживчих цін перевищив поріг індексації.
Проте, як вбачається з матеріалів справи, під час проходження Позивачем військової служби, а саме у період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року, Відповідачем-2 не нараховувалась та не виплачувалась індексація грошового забезпечення.
Втім, колегія суддів наголошує, що важливим елементом алгоритму нарахування індексації є термін (так званий «базовий місяць»), від якого починає обчислюватися зростання індексу споживчих цін, оскільки нарахування індексації розпочинається після досягнення цим індексом певного значення у відсотках (так званого «порогу»), визначеного законом.
Так, індексація грошових доходів населення починає нараховуватися, коли зростання індексу споживчих цін перевищує:
- 101 відсоток за період до 01.01.2016 року (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» в редакції, що діяла до 01.01.2016 року);
- 103 відсотки за період після 01.01.2016 року (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 року № 911-VIII, який набрав чинності 01.01.2016 року).
Пунктом 5 Порядку № 1078 (в редакції, що діяла до 01.12.2015 року) визначено, що «базовим місяцем» для нарахування індексації вважався місяць, в якому відбулася одна із подій:
- підвищення розмірів мінімальної заробітної плати, пенсії, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, стипендій, або
- зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів.
При цьому місяць, у якому відбулося підвищення, вважається «базовим» при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення. Індексація грошових доходів, отриманих громадянами за цей місяць, не провадиться. З наступного місяця здійснюється обчислення наростаючим підсумком індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації.
У зв'язку з прийняттям постанови Кабінету Міністрів «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів» від 09.12.2015 року № 1013 (далі - Постанова № 1013), якою внесені зміни серед іншого і до п. 5 Порядку № 1078, з 01.01.2016 року істотно змінився порядок нарахування індексації, оскільки «базовим місяцем» (місяцем, від якого починає обчислюватися зростання індексу споживчих цін, до досягнення ним порогу 103%) визначено місяць, у якому відбулося підвищення тарифних ставок (окладів) за посадою, а не підвищення розмірів мінімальної заробітної плати чи зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімального розміру.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 05.02.2020 року по справі № 825/565/17 звернув увагу на те, що місяць, у якому відбулося підвищення тарифної ставки (окладу), є базовим для проведення індексації.
Як було вже вказано вище, за змістом п. 5 Порядку №1078, підставою для встановлення чи зміни базового місяця при проведенні індексації грошового забезпечення є підвищення тарифної ставки (окладу) військовослужбовця.
Отже, колегія суддів зазначає, що базовий місяць для індексації грошового забезпечення визначається нормативно та Відповідач не наділений повноваженнями діяти на свій розсуд, обираючи інакший місяць базовим, ніж той, у якому відбулося підвищення тарифної ставки (окладу).
Тому у разі настання визначених законодавством умов, Відповідач зобов'язаний вчинити конкретну дію на користь Позивача - провести індексацію його грошового забезпечення, враховуючи нормативно визначений базовий місяць. Якщо Відповідач цієї дії не вчиняє, останнього можна зобов'язати до її вчинення у судовому порядку.
Отже, колегія суддів вважає за можливе зобов'язання Відповідача нарахувати й виплатити індексацію грошового забезпечення з одночасним визначенням базового місяця для цієї індексації та таке не є втручанням у виключну компетенцію суб'єкта владних повноважень.
Аналогічну позицію висловив Верховний Суд у постанові від 29.11.2021 року по справі № 120/313/20-а.
Пунктами 2, 5 Порядку № 1078 передбачено, що для визначення базового місяця для проведення індексації доходів необхідно обрати місяць, у якому заробітна плата працівника зросла за рахунок її постійних складових.
Постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 року № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (набрала чинності 01.01.2008 року) затверджено схеми посадових окладів військовослужбовців.
Вищевказана постанова діяла до дати набрання чинності (01.03.2018 року) постановою Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року № 704, якою встановлені нові розміри посадових окладів військовослужбовців.
Тобто, розмір посадового окладу за посадою Позивача, як і будь-якого іншого військовослужбовця в Україні в період з 01.01.2008 року до 01.03.2018 року, був визначений постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
Отже, відповідно до положень Порядку № 1078, «січень 2008 року» є базовим місяцем для нарахування індексації грошового забезпечення Позивача у період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року.
Аналогічна правова позиція у подібних правовідносинах сформовано Верховним Судом у постанові від 26.01.2022 року по справі № 400/1118/21.
З наведеного слідує логічний висновок, що у спірному періоді (з 01.01.2016 року до 28.02.2018 року) повноваження державних органів щодо визначення «місяця підвищення тарифних ставок (окладів)» для цілей застосування Порядку № 1078 (із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 року № 1013) не були дискреційними, оскільки нормами означеного Порядку установлено лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки відповідної установи галузі бюджетної сфери - проведення індексації грошових доходів у разі перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, встановленого у розмірі 103 відсотки, починаючи з місяця останнього підвищення тарифної ставки (окладу) за посадою, яку обіймає працівник, яким для військовослужбовців у спірному періоді був «січень 2008 року».
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові по справі № 380/1730/22 від 22.03.2023 року, по справі № 420/15397/21 від 27.04.2023 року.
Отже, висновок Відповідача про відсутність підстав для застосування для обрахунку індексації «січня 2008 року» як базового місяця, є помилковим та не відповідає усталеній практиці Верховного Суду у такій категорії справ.
Проаналізувавши встановлені обставини та вказані норми, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення даної частини позовних вимог шляхом зобов'язання Відповідача-2 нарахувати та виплатити Позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року в повному розмірі, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078, з визначенням місяця, в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців - «січень 2008 року».
При цьому, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що саме ВЧ НОМЕР_1 є належним Відповідачем по справі в частині задоволених позовних вимог, оскільки ОСОБА_1 проходив військову службу та був виключений зі списків особового складу саме з цієї військової частини, якою було допущено протиправну бездіяльність щодо невиплати у спірній період індексації грошового забезпечення, а також не проведенням на день його звільнення з військової служби усіх необхідних розрахунків.
Крім того, неналежне фінансування конкретної державної установи не може слугувати причиною порушення статті 48 Конституції України, яка гарантує право на достатній життєвий рівень, складовою якого є індексація грошових доходів в зв'язку із зростанням цін.
Надаючи оцінку доводам дотримання Позивачем строку звернення до суду з цим позовом, колегія суддів виходить з того, що спір щодо нарахування та невиплати Позивачу індексації грошового забезпечення є спором, пов'язаним з недотриманням законодавства про оплату праці.
Приписами частин 3 і 5 статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Разом з тим, частиною 1 статті 122 КАС України визначено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді цієї справи, колегія суддів, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, наголошує, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною 5 статті 122 КАС України.
Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Аналогічний правовий висновок викладений у рішенні Верховного Суду від 06.04.2023 року по справі № 260/3564/22, від 19.01.2023 року по справі № 460/17052/21 та від 25.04.2023 року по справі № 380/15245/22.
При цьому, з огляду на правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів (рішення від 09.02.1999 року № 1-рп/99, від 13.05.1997 року № 1-зп, від 05.04.2001 року № 3-рп/2001), Верховний Суд у рішенні від 06.04.2023 року по зразковій справі № 260/3564/22 дійшов висновку про поширення дії частини 1 статті 233 КЗпП України (у редакції Закону № 2352-IX) тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.
На момент звільнення Позивача зі служби та виключення його зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення (23.08.2019 року) частина 2 статті 233 КЗпП України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком.
Таким чином, право Позивача на звернення до суду з відповідними вимогами, відповідно до положень частини 2 статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до 19.07.2022 року), не обмежене будь-яким строком.
Висновки колегії суддів узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 19.01.2023 року по справі № 460/17052/21, від 25.04.2023 року по справі № 380/15245/22, від 28.09.2023 року по справі № 140/2168/23, від 02.08.2023 року по справі № 380/17776/22, від 17.08.2023 року по справі № 380/14039/22, від 27.04.2023 року по справі № 300/4201/22 та від 20.11.2023 року по справі № 160/5468/23.
Зважаючи на викладене, твердження Відповідача-2 про пропуск Позивачем строку звернення до суду не ґрунтуються на правильному застосування норм матеріального та дотриманні норм процесуального права, тому є необґрунтованими.
Право особи на доступ до правосуддя гарантоване статтею 55 Основного Закону, положення якого є нормами прямої дії. Відповідно до наведеної статті Конституції України кожному гарантується судовий захист його прав та свобод і можливість оскаржити до суду рішення, дії та бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, громадських об'єднань та посадових осіб.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У практиці Європейського суду з прав людини, зокрема в справі «Делькур проти Бельгії» (Delcourt v. Belgium, рішення від 17 січня 1970 року, заява № 2689/65) висловлено позицію про те, що в демократичному суспільстві, у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення.
Колегія суддів також враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену в рішенні від 04 грудня 1995 року в справі «Беллет проти Франції» (Bellet V., France, рішення від 04 грудня 1995 року, заява № 23805/94), в якому Суд зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Отже, хоча право доступу до суду і не є абсолютним, це право не повинно обмежуватися таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець.
Згідно ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
При цьому, колегія суддів зазначає, що згідно з практики Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, та як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішення питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.
Таким чином, вказані обставини справи свідчать про необхідність надати Позивачу можливість захистити своє право в суді. Інший підхід розцінюється як обмеження особи в доступі до суду, яке захищається статтею 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Отже, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги ВЧ НОМЕР_1 не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, при цьому доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ст. 316 КАС України).
Враховуючи викладені обставини та з огляду на наведені положення законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 292, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 березня 2024 року - залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 березня 2024 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.
Суддя-доповідач: М.П. Коваль
Суддя: Ю.В. Осіпов
Суддя: В.О. Скрипченко