04 липня 2024 року м. Дніпросправа № 160/14681/23
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Дурасової Ю.В. (доповідач),
суддів: Божко Л.А., Лукманової О.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.09.2023 року (головуючий суддя Коренев А.О.)
в адміністративній справі №160/14681/23 за позовом ОСОБА_1 до відповідача Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивачка, ОСОБА_1 , звернулася 28.02.2023 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до відповідача Військової частини НОМЕР_1 , в якому просила:
-визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення виплаченої 26.09.2022 року на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.10.2021 року у справі №160/12746/21.
-зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення виплаченої 26.09.2022 року на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.10.2021 року у справі №160/12746/21. Позовні вимоги мотивовані бездіяльністю відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачці компенсації втрати частини доходів за порушення строків виплати індексації грошового забезпечення.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.09.2023 року позов залишено без задоволення.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачка не зверталася до відповідача із заявою про виплату компенсації відповідно до Закону № 2050-ІІІ та Порядку №159, а відповідач не відмовляв у виплаті такої компенсації, відтак дійшов висновку, що право особи порушено не було, тому звернення позивачки до суду з цим позовом є передчасним.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивачкою подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове судове рішення, яким позов задовольнити.
Вказує, що у даній справі відповідачем уже заперечено право позивачки на отримання компенсації втрати частини доходів, тому отримання додаткового листа-заперечення є проявом надмірного формалізму.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційної інстанції виходить з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.10.2021 року у справі №160/12746/21 зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити на користь позивачки індексацію грошового забезпечення:
за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року із одночасним відрахуванням 1,5% військового збору та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п.2 “Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.
за період з 01.03.2018 року по 11.02.2020 року включно відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 “Порядку проведення індексації грошових доходів населення”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078 із одночасним відрахуванням 1,5% військового збору та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п.2 “Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44, з урахуванням виплачених сум індексації грошового забезпечення.
На виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.10.2021 року у справі №160/12746/21 відповідачем 26.09.2022 року виплачено на користь позивачки індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 11.02.2020 року у сумі 174386,86 грн., що підтверджується повідомленням про надходження коштів.
Водночас, позивачка вважає, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо ненарахування та невиплати їй компенсації за несвоєчасну виплату сум індексації грошового забезпечення. Суд першої інстанції позов залишив без задоволення.
Досліджуючи правильність прийняття судом першої інстанції рішення, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне дослідити ряд норм законодавства, що регулюють дані правовідносини та обставини справи.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що до даних правовідносин слід застосовувати норми Конституції України, КЗпП України, Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 р. №2050-ІІІ, норми Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 за №1153/2008.
Так, стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, суб'єкти владних повноважень (до яких відноситься відповідач) мають діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином межі дій відповідача чітко визначені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 за №1153/2008, встановлено, що після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.
Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Частиною 1 статті 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Згідно з ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.
Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (ч. 2 ст. 117 КЗпП України).
Відповідно до статті 3 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 за №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Згідно статті 4 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" №2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
На думку колегії суддів апеляційної інстанції аналіз вищезазначених норм Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" №2050-ІІІ та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 за №159 дає підстави для висновку, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов:
1) нарахування громадянину належних йому доходів, а саме заробітної плати (грошове забезпечення), пенсії, соціальних виплат, стипендії;
2) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата);
3) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання);
4) затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців;
5) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги.
При цьому, індексація грошового забезпечення є складовою заробітної плати та у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до чинного законодавства.
Водночас, використане у статті 3 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" №2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток "нарахованого, але не виплаченого грошового доходу" за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 вказаного Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" №2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 22.06.2018 у справі №810/1092/17, від 13.01.2020 у справі №803/203/17, від 15.10.2020 у справі №240/11882/19, від 15.10.2020 у справі №240/11439/19 та від 29.04.2021 у справі №240/6583/20.
Разом з тим колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що необхідною умовою для звернення до суду з позовом про компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їхньої виплати є звернення особи до підприємства, установи або організації із заявою про виплату відповідної компенсації на підставі Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" №2050-ІІІ, за наслідками розгляду якої власник чи уповноважений ним орган (особа) може або задовольнити таку заяву та виплатити відповідну компенсацію, або відмовити у її виплаті.
Як наслідок, тільки в разі відмови власника або уповноваженого ним органу (особи) виплатити таку компенсацію особа набуває право на звернення до суду з позовом про зобов'язання у судовому порядку виплатити відповідну компенсацію.
Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 09.06.2021 у справі №240/186/20.
Матеріалами справи підтверджується, що позивачка не зверталася до відповідача із заявою про нарахування та виплату їй компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації за весь час затримки виплати, а саме за період з 01.12.2015 року по 11.02.2020 року.
Статтею 7 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" №2050-ІІІ передбачено, що відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.
Враховуючи те, що позивачка не звертався до відповідача із заявою про виплату компенсації відповідно до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" №2050-ІІІ та Порядку №159, а відповідач не відмовляв у виплаті такої компенсації, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що право позивачки на виплату компенсації не було порушено відповідачем, тому звернення позивачки до суд з цим позовом є передчасним.
Відповідні висновки суду відповідають правовій позиції, що викладена у постанові Верховного Суду від 04.05.2022 у справі № 200/14472/19-а. Згідно із ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову.
Вищезазначене є мотивом для відхилення судом апеляційної інстанції аргументів, викладених в апеляційній скарзі.
Доводи апеляційної скарги не спростовують правового обґрунтування, покладеного в основу рішення суду першої інстанції, тому не можуть бути підставою для його скасування.
Виходячи з результатів апеляційного перегляду не підлягають розподілу витрати у справі.
Керуючись 241-245, 250, 311, 316, 321, 322, 327, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.09.2023 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття 04.07.2024 2024 та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, зазначених в підпунктах: «а», «б», «в», «г» пункту 2 ч. 5 статті 328 КАС України.
В силу п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України постанова може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів згідно ст. 329 КАС України з дня її прийняття шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Головуючий - суддя Ю. В. Дурасова
суддя Л.А. Божко
суддя О.М. Лукманова